Кримінальні правопорушення в інформаційній сфері, що посягають на національну безпеку України

Размещено на http://www.allbest.ru/

Кримінальні правопорушення в інформаційній сфері, що посягають на національну безпеку України

Лихова Софія,

доктор юридичних наук, професор, Національний авіаційний університет, юридичний факультет, завідувач кафедри, кримінального права і процесу, м. Київ, Україна

Стаття присвячена аналізу тих кримінально-правових норм, які спрямовані на захист інформаційної безпеки України у воєнний час.

Мета статті полягає у проведенні кримінально-правового аналізу юридичних складів злочинів, які посягають на інформаційну безпеку України у воєнний час. В статті наголошується, що інформаційна безпека України є складовою національної безпеки нашої держави. З початком нападу РФ на України вітчизняний законодавець криміналізував низку діянь, які наносять шкоду саме інформаційній безпеці України. Методологічну основу дослідження склали загальнонаукові методи пізнання, за допомогою яких автор аналізує юридичні склади злочинів та робить спробу розмежувати їх, а також розглянути їхні особливості, враховуючи воєнний стан. Результати: автор наголошує, що кримінальне законодавство України як регулятивний феномен кримінально-правової дійсності перебуває у нерозривному зв'язку з вимогами сьогодення і забезпечує кримінально-правовий захист безпеки України у інформаційній сфері. Обговорення: автор констатує, що кримінальне законодавство повністю відповідає вимогам охорони інформаційної безпеки, які виникли у зв'язку з розв'язанням широкомасштабної війни РФ проти України.

Ключові слова: інформаційна безпека, колабораціонізм, глорифікація, агресивна війна.

CRIMINAL OFFENSES IN THE INFORMATION SPHERE AFFECTING THE NATIONAL SECURITY OF UKRAINE

Lykhovska Sofia,

Doctor of Law, professor, National Aviation University, Faculty of Law, Head of Department, criminal law and proceeding, Kiev, Ukraine

The article is aimed at conducting a criminal legal analysis of the legal elements of crimes that encroach on the information security of Ukraine in wartime. The article notes that information security of Ukraine is a component of the national security of our state. Since the beginning of Russian Federation attack on Ukraine, the domestic legislator has criminalized a number of acts that harm Ukraine information security. The methodological basis of the study was the general scientific methods of cognition, with the help of which the author analyzes the legal elements of crimes and attempts to distinguish between them, as well as to consider their features, taking into account martial law. Results: the author emphasizes that the criminal legislation of Ukraine as a regulatory phenomenon of criminal law is inextricably linked with the requirements of today and provides criminal and legal protection of Ukraine security in the information sphere. Information security should be understood as the state of protection of the individual, society and the state in the information sphere, regardless of internal and external threats. Regarding national interests, information security means such a state of protection of information resources of an individual, society and the state, which ensures the realization and progressive development of vital interests. As for the possible negative impacts of various types of information security, this is the protection of information and supporting infrastructure from accidental or intentional natural or artificial influences that may harm their owners or users. In the early days of the war, the legislature passed a number of laws aimed at protecting information security. Some provisions of these regulations were subsequently enshrined in the Criminal Code of Ukraine as criminal offenses. Discussion: the author states that criminal legislation fully complies with the requirements of information security protection that have arisen in connection with the outbreak of a large-scale war of the Russian federation against Ukraine.

Постановка проблеми та її актуальність

інформаційна національна безпека україна

Особливістю кримінального законодавства сучасної України є те, що Законом України від 22.11.2018 р. № 2617-VIII «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо спрощення досудового розслідування окремих категорій кримінальних правопорушень» в КК України з'явилося нове поняття, а саме кримінальні правопорушення, які поділяються на кримінальні проступки і злочини (ст.ст. 11, 12 КК України) [1].

В той же час особливістю Розділу І Особливої частини КК України є те, що в її назві термінологічний зворот «кримінальні правопорушення» не вживається. Цей розділ КК України має назву «Злочини проти основ національної безпеки України». Така назва є надзвичайно інформативною. Вона свідчить про велике значення такого родового об'єкта як національна безпека України, адже будь-яке посягання на національну безпеку вважається саме злочином і серед суспільно небезпечних діянь, юридичні склади яких містятся у диспозиціях ст.ст. 109-114-2 КК України не було жодного кримінального проступку до 3 березня 2023 року [2]. Всі ці посягання мають підвищений ступінь суспільної небезпеки і вважаються злочинами, окрім двох кримінальних проступків у сфері колабораційної діяльності (ч.ч. 1 і 2 ст. 111-1 КК україни). Питання національної безпеки України врегульовані у Законі України від 21.06.2018 р. № 2469-VIII «Про національну безпеку України» [3].

Відповідно до п. 9 ч.1 ст. 1 цього Закону національною безпекою України визнається захищеність державного суверенітету, територіальної цілісності, демократичного конституційного ладу та інших національних інтересів України від реальних та потенційних загроз. Національні інтереси України, у свою чергу, розуміються як життєво важливі інтереси людини, суспільства і держави, реалізація яких забезпечує державний суверенітет України, її прогресивний демократичний розвиток, а також безпечні умови життєдіяльності і добробуту її громадян (п. 10 ч. 1 ст. 1 цього Закону).

Виклад основного матеріалу

Слід відмітити, що поняття «національна безпека» є надзвичайно широким за змістом. До його складових слід віднести і такий феномен як інформаційна безпека.

Під інформаційною безпекою слід розуміти стан захищеності особи, суспільства та держави в інформаційній сфері незалежно від внутрішніх і зовнішніх загроз. Щодо національних інтересів інформаційна безпека означає такий стан захищеності інформаційних ресурсів особи, суспільства і держави, який забезпечує реалізацію та прогресивний розвиток життєво важливих інтересів. Щодо можливих негативних впливів різних видів інформаційної безпеки - це захищеність інформації та підтримуючої інфраструктури від випадкових чи навмисних природних або штучних впливів, які можуть заподіяти шкоду їхнім власникам або користувачам.

В перші дні війни законодавчий орган прийняв низку законів, спрямованих на захист інформаційної безпеки. Окремі положення цих нормативних актів згодом були закріплені в КК України як кримінальні правопорушення.

Так 3 березня 2022 р. був прийнятий Закон України «Про внесення змін до деяких законів України щодо заборони виготовлення та поширення інформаційної продукції, спрямованої на пропагування дій держави агресора» (Закон України №2109- ІХ). Зокрема, були внесені зміни до Закону України «Про друковані засоби масової інформації (пресу) в Україні» від 16.11.1992 р. № 2782 -XII. Цим Законом був введений новий термінологічний зворот «глорифікація осіб, які здійснювали збройну агресію Російської Федерації проти України». Саме цей термінологічний зворот був відображений у диспозиції ч. 2 ст. 436- 2 КК України. Слід вказати, що зміни, які були внесені до Закону України «Про друковані засоби масової інформації (пресу) в Україні» майже дослівно були передбачені як ознаки юридичних складів злочинів в інформаційній сфері.

Були внесені зміни у Закон України від 05.04.2001 р. № 2365-III «Про політичні партії в Україні», а також у Закон України від 20.11.2003 р. № 1296-IV «Про захист суспільної моралі», у Закон України від 21.12.1993 р. № 3759-XII «Про телебачення і радіомовлення». Всі зміни, які були внесені у ці Закони, спрямовані на захист інформаційного поля в Україні в умовах військової агресії рф.

В першу чергу до злочинів проти національної безпеки в інформаційній сфері слід віднести суспільно небезпечні діяння, склади яких передбачені у диспозиціях ч.ч. 2, 3 ст. 109 КК України. Кримінальна відповідальність передбачена за публічні заклики до насильницької зміни чи повалення конституційного ладу або захоплення державної влади, а також розповсюдження матеріалів із закликами до вчинення таких дій.

Більш суворе покарання встановлене за кваліфікований різновид цього злочину, а саме за вказані дії, вчинені особою, яка є представником влади, або вчинені повторно, або організованою групою, або з використанням засобів масової інформації.

Публічні заклики передбачають хоча б одне звернення до невизначеного, але значного кола осіб, в якому висловлюються ідеї, погляди чи вимоги, спрямовані на те, щоб шляхом поширення їх серед населення чи його окремих категорій (представників влади, військовослужбовців тощо) схилити певну кількість осіб до певних дій.

Публічність є оціночною ознакою і питання про наявність її має вирішуватися в кожному конкретному випадку окремо з урахуванням часу, місця, обстановки здійснення закликів тощо. Для кваліфікації злочину має значення спосіб публічних закликів та розповсюдження матеріалів. До такого сучасного способу слід віднести пости в соціальних мережах (зокрема, Facebook, Telegram, Twitter тощо), розсилання листів певним групам адресатів, зокрема, через мессенджери чи електронну пошту тощо.

Кваліфікуючою ознакою є публічні заклики і розповсюдження матеріалів із використанням засобів масової інформації. Під засобами масової інформації (ЗМІ) розуміються як друковані засоби, так і електронні, аудіовізуальні засоби масової інформації - радіо, виступи на телебаченні тощо. Їхнє використання для вчинення вказаних вище дій означає виступи у них зі статтями, доповідями, повідомленнями, інтерв'ю, якщо вони містять неправдиві відомості або відомості, які наносять шкоду національній безпеці України.

У зв'язку із військовою агресією рф проти України Президентом України видана низка нормативних актів, спрямованих на захист національної безпеки України. Це стосується також посягань на інформаційну безпеку нашої держави.

24 лютого 2022 р. Верховна Рада України прийняла Закон України № 2102 - ІХ «Про затвердження Указу Президента України «Про введення воєнного стану в Україні» [4]. Зокрема, у цьому Законі було дане розпорядження Державній службі спеціального зв'язку та захисту інформації України запроваджувати та здійснювати передбачені Законом України від 12.05.2015 р. №2 389-VIII «Про правовий режим воєнного стану» (із змінами від 13 грудня 2022 р.) [5] заходи і повноваження, необхідні для забезпечення оборони України, захисту безпеки населення та інтересів оборони держави.

Для посилення захисту безпеки населення та інтересів держави в інформаційній сфері була прийнята низка законів, якими КК України був доповнений статтями про кримінальні правопорушення у сфері інформаційної безпеки.

Зокрема, Розділ І Особливої частини КК України було доповнено ст. 114-2 «Несанкціоноване поширення інформації про направлення, переміщення зброї, озброєння та бойових припасів в Україну, рух, переміщення або розміщення Збройних Сил України чи інших утворених відповідно до законів України військових формувань, вчинене в умовах воєнного або надзвичайного стану» (Закон України від 24.03.2022 р. № 2160-IX «Про внесення змін до Кримінального та Кримінального процесуального кодексів України щодо забезпечення протидії несанкціонованому поширенню інформації про направлення, переміщення зброї, озброєння та бойових припасів в Україну, рух, переміщення або розміщення Збройних Сил України чи інших утворених відповідно до законів України військових формувань, вчиненому в умовах воєнного або надзвичайного стану») [6].

В цій нормі передбачена відповідальність за поширення спеціальної інформації, яка стосується озброєння, зброї та бойових припасів, якщо така інформація є закритою і не розміщувалася в офіційних джерелах Генеральним штабом Збройних Сил України, Міністерством оборони України або в офіційних джерелах відповідних відомств країн- партнерів.

Ми приєднуємося до думки Р.О. Мовчана, який вважає, що є всі підстави вважати таку інформацію при умовах, передбачених у диспозиції ч. 1 ст.114-2 КК України секретною, а при наявності відповідних підстав, кваліфікувати таке діяння як державну зраду (ст. 111 КК України) [7, с. 107]. Далі ми розглянемо злочин, відповідальність за який передбачена у ст. 114-2 КК України більш детально.

Особливу увагу законодавець приділив кримінальній відповідальності за колабораційну діяльність. Ми розглянемо колабораційну діяльність у сфері інформаційної безпеки.

Колабораційна діяльність - це відносно нове поняття в кримінальному праві України. Несуть кримінальну відповідальність за колабораційну діяльність ті, хто публічно заперечує збройну агресію чи окупацію; підтримує дії агресора чи окупанта; підтримує незаконні вибори і референдуми на окупованих територіях; добровільно обіймає посади у незаконних органах влади; організовує і проводить незаконні вибори та референдуми; передає окупантам матеріальні ресурси; пропагує у навчальних закладах; проводить господарську діяльність у співпраці із окупантами.

Загалом же колабораціонізм визначається як співпраця населення або громадян держави з ворогом в інтересах ворога- загарбника на шкоду самій державі чи її союзників і участь у переслідуванні патріотів країни, громадянином якої є колаборант.

Відповідальність за колабораційну діяльність передбачена у ст. 111-1 КК України, якою КК України був доповнений Законом України «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо встановлення кримінальної відповідальності за колабораційну діяльність» від 3 березня 2022 р. № 2108-ІХ [2].

Ця стаття має досить складну структуру і в ній об'єднані в окремих частинах як кримінальні проступки, так і злочини. Це залежить від ступеня суспільної небезпеки різних видів колабораційної діяльності, від їх суб'єктів та інших ознак юридичних складів кримінальних правопорушень.

Наприклад, у ч. 1 ст. 111 -1 КК України передбачена відповідальність за публічне заперечення громадянином України здійснення збройної агресії України, публічні заклики до підтримки рішень і дій держави агресора тощо. Всі дії, які складають об'єктивну сторону колабораціонізму цього різновиду чітко і послідовно виписані у диспозиції ч. 1 ст. 111-1 КК України. Але цей суспільно небезпечний різновид колабораціонізму вважається кримінальним проступком, а не злочином, адже за таке діяння передбачене покарання у виді позбавлення права обіймати певні посади або займатися певною діяльністю на строк від десяти до п'ятнадцяти років. Цей кримінальний проступок слід вважати вчиненим в інформаційній сфері, адже у примітці до ст. 111 -1 КК України вказано, що публічним вважається поширення закликів або висловлення заперечення до невизначеного кола осіб, зокрема у мережі інтернет або за допомогою засобів масової інформації.

З огляду на теорію мовленнєвих актів у будь-якому з них важливо встановлювати такі його властивості, як: локуціон - це аспект мовленнєвого акту, в якому щось озвучується; іллокуціон - це інформаційний аспект мовленнєвого акту; перкуціон - це аспект мовленнєвого акту, який містить очікування певної реакції на передану інформацію. Таким чином, заклик як інформаційний акт полягає в озвучуванні певної інформації протиправного характеру у виді фонетичних звуків, демонстрації зображення тощо [ 8, с. 21].

Слід відмітити, що до кримінальних проступків відносяться такі різновиди колабораційної діяльності як зайняття громадянином України посад, не пов'язаних із виконанням організаційно-розпорядчих або адміністративно-господарських функцій у незаконних органах влади, створених на тимчасово окупованих територіях, у тому числі в окупаційній адміністрації держави-агресора.

Кримінальні проступки, склади яких передбачені у диспозиціях ч. 1 і ч. 2 ст. 111 - 1 КК України караються позбавленням права обіймати певні посади або займатися певною діяльністю на строк від десяти до п'ятнадцяти років з конфіскацією майна або без такої. Тому вважаємо, що назва Розділу 1 Особливої частини КК України не відповідає її змісту і в назві цього Розділу термін «злочини» бажано змінити на термінологічний зворот «кримінальні правопорушення».

Різновиди колабораційної діяльності, за які передбачена відповідальність у ч.ч. 38 ст. 111-1 КК України є злочинами, бо у санкціях цих частин ст. 111-1 КК України передбачене покарання у виді позбавлення волі. Окремі із цих злочинів слід віднести до злочинів у сфері інформаційної безпеки України.

У воєнний час особливо небезпечним є інформація у формі пропаганди. Розглянемо юридичний склад злочину, відповідальність за який передбачена у ч. 3 ст. 111-1 КК України. В диспозиції цієї частини передбачена відповідальність за такі діяння як здійснення громадянином України пропаганди у закладах освіти незалежно від типів і форм власності з метою сприяння здійснення збройної агресії проти України, встановленню та утвердженню тимчасової окупації частини території України, уникнення відповідальності за здійснення державою-агресором збройної агресії проти України, а також дії громадян України, спрямовані на впровадження стандартів освіти держави-агресора.

Такий різновид колабораційної діяльності карається виправними роботами на строк до двох років або арештом на строк до шести місяців, або позбавленням волі на строк до трьох років з позбавленням права обіймати певні посади або займатися певною діяльністю на строк від десяти до п'ятнадцяти років.

Стаття 111-1 «Колабораційна діяльність» міститься в Розділі І Особливої частини КК України. Всі злочини, юридичні склади яких містяться у цьому Розділі спрямовані на нанесення шкоди такому родовому об'єкту як національна безпека України. Безпосереднім об'єктом злочину, юридичний склад якого передбачений у диспозиції ч. 3 ст. 111-1 КК України є інформаційна безпека у сфері освітньої діяльності.

Злочин вчинюється шляхом активних дій. Об'єктивну сторону цього юридичного складу злочину складаються такі дій:

1. Пропаганда у закладах освіти незалежно від типів і форм власності;

2. Дії, спрямовані на впровадження стандартів освіти держави- агресора у закладах освіти.

Поняття пропаганди російського нацистського тоталітарного режиму збройної агресії як держави-терориста проти України розкривається у Законі України «Про заборону пропаганди російського нацистського тоталітарного режиму, збройної агресії рф як держави-терориста проти України, символіки воєнного вторгнення російського нацистського тоталітарного режиму в Україні» від 22 травня 2022 р. № 2265-ІХ.

В контексті колабораційної діяльності в розумінні кримінальної відповідальності за злочин, юридичний склад якого передбачений у диспозиції ч. 3 ст. 111-1 КК України під пропагандою слід розуміти поширення інформації, спрямованої на підтримку або виправдання злочинного характеру діяльності рф, органів держави-терориста (держави- агресора), їхніх посадових осіб, працівників, службовців (у тому числі військовослужбовців та (або) представників, які відкрито або приховано діють від імені рф на території України або з територій інших держав проти України; публічне заперечення, у тому числі через засоби масової інформації або з використанням мережі Інтернет, злочинного характеру збройної агресії рф проти України).

Другою формою діяння є дії, спрямовані на впровадження стандартів освіти держави-агресора у закладах освіти. В першу чергу, це перехід на мову держави- агресора, використання підручників, посібників та інших навчальних матеріалів, виданих у рф або в Україні у співпраці і за підтримки і керівництва органів та посадових осіб держави-агресора.

До об'єктивної сторони цього юридичного складу злочину, окрім діяння, яке є обов'язковою ознакою будь-якого складу злочину відносять наслідки, причиновий зв'язок час, місце, спосіб вчинення злочину.

Аналізований склад злочину за своєю побудовою є формальний, тому наслідки і причиновий зв'язок не розглядаються як його обов'язкові елементи.

Натомість, місце вчинення злочину в цьому юридичному складі відіграє роль обов'язкової ознаки, адже про це є пряма вказівка у диспозиції ч. 3 ст. 111 -1 КК України - «у закладах освіти».

До закладів освіти відносяться юридичні особи публічного чи приватного права, основним видом діяльності яких є освітня діяльність.

Час вчинення злочину також у цьому випадку виступає як обов'язкова ознака - воєнний час або час надзвичайного стану, які напряму зумовлені збройною агресією рф в Україні.

Спосіб вчинення злочину також у цьому юридичному складі є обов'язковою ознакою. Це розповсюдження певного виду пропагандистських матеріалів, які мають певні ознаки, що несуть шкоду національним інтересам України.

Суб'єкт цього юридичного складу злочину вказаний як «громадянин України», але суб'єктом може бути не лише просто громадянин України, а особа, яка працює в закладах освіти, проводить бесіди із учнями та студентами, має можливість вести серед них пропаганду. Також, якщо злочин вчинюється у формі впровадження стандартів освіти, то такими суб'єктами виступають посадові особи, які здійснюють керівну діяльність у сфері освіти. Зокрема, про це свідчить і таке покарання як позбавлення права обіймати певні посади або займатися певною діяльністю. На нашу думку, тут міститься пряма вказівка на сферу освіти.

Суб'єктивну сторону цього юридичного складу злочину складають такі ознаки як вина, мотив і меті. Із них вина є обов'язковою ознакою у будь-якому складі кримінального правопорушення, мотив і мета - факультативні ознаки.

Аналізований злочин вчинюється лише із прямим умислом. Особа усвідомлює, що на Україну здійснила воєнну агресію рф , яка наносить реальну шкоду національній безпеці і суверенітету нашої держави. Особа передбачає, що її дії, а саме пропаганда серед школярів та студентів не сприяє їхньому вихованню у патріотичному дусі, може стати підставою формування у них хибного враження про те, що відбувається в Україні, про ту шкоду, яку наносить нацистський тоталітарний режим інтересам України. Особа бажає вчинювати саме такі дії або досягти певного наслідку, хоча наслідок не є обов'язковою ознакою у цьому юридичному складі злочину.

Що стосується мотиву і мети, слід вказати таке. Мета є обов'язковою ознакою у цьому юридичному складі злочину. Вона прямо вказана у диспозиції ч. 3 ст. 111-1 КК України - «з метою сприяння здійсненню збройної агресії проти України, встановлення та утворення тимчасовий окупації».

Мотив, безумовно, має місце, особливо в умисних злочинах, але в аналізованому юридичному складі злочину він відіграє роль факультативної ознаки. Мотив може бути будь-який, корисливий, бажання надати допомогу державі державі-агресору, особистий тощо. Але на кваліфікацію він не впливає.

До колабораційної діяльності у сфері інформаційної слід віднести злочин, за який встановлена відповідальність у ч. 6 ст. 111-1 КК України. Цей злочин полягає у організації та проведенні заходів політичного характеру, здійснення інформаційної діяльності у співпраці з державою-агресором тощо. Те, що це злочин саме в сфері інформаційної діяльності свідчить текст ч. 2 і ч. 4 примітки до ст. 111 -1 КК України, у яких вказано, що під заходами політичного характеру розуміються з'їзди, збори, мітинги, походи, демонстрації, конференції, круглі столи тощо, тобто заходи, які мають на меті обмін інформацією. Також у примітці вказано, що під здійсненням інформаційної діяльності розуміється створення, збирання, одержання, зберігання, використання та поширення відповідної інформації, тобто інформації, яка носить антиукраїнський характер.

Цей злочин вважається особливо тяжким, адже як основне за нього передбачене покарання у виді позбавлення волі від десяти до дванадцяти років.

Досить детально проблеми кримінальної відповідальності за колабораційну діяльність розглянули у своїх працях О.О. Буряк, О.І. Букрєєв, Д.О. Олєйніков та М.В. Членов [8], О.О. Кравчук, М.С. Бондаренко [9, с. 198-204], В.В. Кузнецов, М.В. Сийплокі [10, с. 381-388].

Основними загрозами інформаційній безпеці України слід вважати, в першу чергу, зовнішні загрози. Особливо небезпечними ці загрози є під час агресії рф проти України та неправдива інформація, яку розповсюджує держава-агресор та ті країни, які її підтримують. Це протиправна діяльність різних іноземних формувань та груп у сфері інтересів України. До внутрішніх загроз інформаційній безпеці України слід віднести витік інформації, яка становить державну чи передбачену законом таємницю, а також конфіденційної інформації, що є власністю держави, недосконалість державної структури забезпечення інформаційної безпеки України, протиправні дії державних органів, політичних, економічних структур, окремих громадян в інформаційній сфері, колабораціонізм, виникнення нештатних, не передбачених законом ситуацій в системах, процесах, що грунтуються на використанні інформаційних технологій, внаслідок чого зростає ступінь ризику заподіяння збитків, а також їхній розмір, недосконалість чи відсутність технічних засобів забезпечення інформаційної безпеки.

Інформаційна безпека України передбачає правове визначення інформації як стратегічного важливого для держави ресурсу, створення взаємопов'язаної системи інформаційних масивів держави різного рівня й призначення, а також державних органів, що відповідають за формування, зберігання, використання та захист цих масивів, визначення прав обов'язків, гарантій забезпечення прав і відповідальності суб'єктів інформаційних відносин у різних прикладних сферах, раціональне поєднання монопольного і немонопольного в інформаційній сфері, ліцензування і сертифікація окремих видів інформаційної діяльності та продукції, створення на основі понять інтелектуальної власності систем захисту авторських, майнових прав на різні інформаційні продукти, на засоби обробки інформації з обмеженим доступом, процедур віднесення до такої інформації і зняття обмежень, прав, обов'язків та відповідальності суб'єктів інформаційних відносин щодо поділу та категоріювання такої інформації, її використання, створення загальної системи забезпечення інформаційної безпеки.

За ступенем секретності розрізняють інформацію особливо важливу, абсолютно секретну, таємну, для службового користування, нетаємну. Законність засекречування інформації полягає у здійсненні її в межах чинних законів та інших підзаконних нормативних актів. Відхід від цього принципу може заподіяти значної шкоди інтересам захисту інформації.

Особливу увагу слід звернути і на диспозиції ч.ч. 1 і 2, 3 ст. 114- 2 КК України і на їхні санкції. Адже єдиним способом криміналізації є формування відповідної кримінально-правової норми, яка складається із двох обов'язкових, взаємопов'язаних частин - диспозиції і санкції. Саме санкція свідчить про ступінь тяжкості злочину і взагалі є способом розмежування кримінальних проступків і злочинів. У ч. 1 ст. 114-2 КК України у санкції передбачена покарання позбавлення волі на строк від трьох до п'яти років. Це свідчить, що в диспозиції ч. 1 ст. 114-2 КК України передбачений юридичний склад тяжкого злочину.

Санкція ч. 2 ст. 114-2 КК України передбачає покарання у виді позбавлення волі на строк від п'яти до восьми років. Це свідчить про те, що у диспозиції ч. 2 ст. 114-2 КК України передбачений юридичний склад більш тяжкого злочину. Внутрішня будова юридичного складу злочину передбаченого у диспозиції ч. 2 ст. 114-2 КК України включає ознаки загальної конструкції юридичного складу злочину, передбаченого в ч. 1 ст. 114-2 КК України. Але в диспозиції ч. 2 ст. 114-2 КК України передбачені додаткові ознаки, які роблять конструкцію ч. 2 ст. 114-2 КК України унікальною і за цими ознаками ми можемо розмежувати юридичні склади злочинів, передбачені у двох перших частинах цієї статті між собою. І в ч.1, і в ч. 2 ст. 114-2 КК України передбачена кримінальна відповідальність за однакові дії - поширення інформації про направлення, переміщення зброї, озброєння та бойових припасів в Україну, у тому числі про їхнє переміщення територією Україною, якщо така інформація не розміщувалася у відкритому доступі Генеральним штабом Збройних Сил України чи Міністерством оборони України або в офіційних джерелах відповідних відомств країн-партнерів.

У диспозиції ч. 2 ст. 114-2 КК України об'єктивна сторона цього юридичного складу злочину сформульована дещо інакше, але це не міняє суті суспільно небезпечного діяння. У ч. 2 ст. 114-2 КК України відповідальність передбачена за поширення інформації про переміщення, рух або розташування Збройних Сил України чи інших, утворених відповідно до законів України військових формувань, якщо така інформація не розміщувалася у відкритому доступі Генеральним штабом України. Таким чином, у цих двох частинах йдеться про інформацію, яка є таємною і стосується як озброєння, так і розташування Збройних Сил України чи інших утворених відповідно до законів України військових формувань.

Також слід відмітити, що кримінальна відповідальність за такі суспільно небезпечні діяння встановлена на певний час - в умовах воєнного або надзвичайного стану.

Але особливістю юридичного складу злочину, передбаченого у диспозиції ч. 2 ст. 114-2 КК України є те, що кримінальна відповідальність настає за умови можливості ідентифікації розташування або руху Збройних Сил України чи інших, утворених відповідно до законів України військових формувань. Це значно підвищує ступінь суспільної небезпеки такого поширення, адже надає агресору інформацію, яка може призвести до нападу і знищення розташованих у певній місцевості Збройних Сил України. Тобто юридичні склади злочинів практично однакові. Але у ч. 2 ст. 114-2 КК

України додана певна умова - можливість ідентифікації, яка робить злочин більш суспільно небезпечним. Тому і в санкції ч. 2 ст. 114-2 КК України передбачена більш суворе покарання. Вид покарання той-же - позбавлення волі, але і нижня межа покарання, і верхня - значно підвищені. Карається таке діяння позбаленням волі на строк від п'яти до восьми років.

Таким чином, у ч. 2 ст. 114-2 КК України передбачена, так звана, специфічна частина злочину. У ч. 3 ст. 114-2 КК України передбачені:

1. Відповідні положення Загальної частини КК України, що обов'язково входять до цього юридичного складу у конкретній формі. Це особливі компоненти юридичного складу злочину. У цьому випадку це такі особливі компоненти як співучасть та мотив і мета.

У ч. 3 ст. 114-2 КК України кримінальна відповідальність передбачена за поширення вказаної у ч. 1 і ч. 2 ст. 114-2 КК України інформації за попередньою змовою групою осіб, з корисливих мотивів або з метою надання такої інформації державі, що здійснює збройну агресію проти України чи незаконним збройним формуванням.

Слід звернути особливу увагу на таку ознаку юридичного складу злочину, передбаченого у диспозиції ч. 3 ст. 114-2 КК України, а саме настання тяжких наслідків. Це означає, що якщо поширення вказаної у ч. 1 і ч. 2 ст. 114-2 КК України призвело до тяжких наслідків, дії суб'єкта слід кваліфікувати за ч. 3 ст. 114-2 КК України. Тому, виходячи із змісту диспозиції ч. 3 ст. 114-2 КК України, склади злочинів, передбачені у трьох частинах ст. 114-2 КК України слід вважати формально-матеріальними.

Не всі злочини проти інформаційної безпеки передбачені у Розділі І Особливої частини КК України. Такий родовий об'єкт як національна безпека України є складним і широким за змістом. Він захищається, практично, усіма статтями КК України.

Зупинимося на аналізі злочину, юридичний склад якого передбачений у диспозиції ст. 436-2 КК України «Виправдовування, визнання правомірною,

заперечення збройної агресії рф проти України, глорифікація її учасників». КК України був доповнений цією статтею Законом України «Про внесення змін до деяких законодавчих актів щодо посилення кримінальної відповідальності за виготовлення та поширення забороненої інформаційної продукції» від 3.03.2022 р. № 2110-ІХ [11].

По суті, диспозицію ст. 436-2 КК України слід вважати бланкетною, адже в ній встановлена кримінальна відповідальність за дії, які визнані забороненими, а також визначені види і зміст інформаційної продукції, спрямованої на пропагування дій держави-агресора. Ст. 436-2 КК України відтворює практитчно дослівно положення Закону України від 3.03.2022 р. № 2110-ІХ. Ст. 436-2 КК України розміщена у розділі ХІХ КК України і злочин, відповідальність за який у ній передбачена вважається, виходячи із назви розділу військовим кримінальним правопорушенням (назва розділу ХІХ КК України «Кримінальні правопорушення проти встановленого порядку несення військової служби»). Слід визнати, що злочин, склад якого передбачений в диспозиції ст. 436-2 КК України буде правильніше віднести до злочинів проти національної безпеки в інформаційній сфері, адже злочини проти встановленого порядку несення військової служби вважаються такими із-за суб'єкта їхнього вчинення (див. ст. 401 КК України). В той же час слід особливу увагу звернути на положення ч. 3 ст. 401 КК України, в якій прямо вказано, що особи, не зазначені в цій статті (тобто спеціальні суб'єкти, які перераховані у ч.2 ст. 401 КК України), за співучасть у військових кримінальних правопорушеннях підлягають відповідальності за відповідними статтями цього Розділу.

Розглянемо структуру ст. 436-2 КК України. Вона складається із трьох частин, які передбачають юридичні склади злочинів, а не кримінальних проступків, адже у санкціях всіх трьох частин передбачені покарання у виді позбавлення волі.

У ч. 1 ст. 436-2 КК України передбачена відповідальність за такі дії як виправдовування, визнання правомірною, заперечення збройної агресії рф проти України, розпочатої у 2014 році. Такі дії можуть бути вчиненні будь яким способом, але, беззаперечно, вони мають носити публічний характер. У диспозиції ч. 1 ст. 436 -2 КК України уточнений один із способів вчинення цього злочину - шляхом представлення збройної агресії рф проти України як внутрішнього громадянського конфлікту. Об'єктивну сторону цього юридичного складу злочину утворюють також такі дії як виправдовування, визнання правомірною, заперечення тимчасової окупації частини території України. Окреме діяння полягає у глорифікації осіб, які здійснювали збройну агресію рф проти України, розпочату у 2014 році, представників збройних формувань рф і регулярних незаконних збройних формувань, озброєних банд та груп найманців, створених, підпорядкованих, керованих та фінансованих рф , а також представників окупаційної адміністрації рф, яку складають її державні органи і структури, функціонально відповідальні за управління тимчасово окупованими територіями України, та представників підконтрольних рф самопроголошених органів, які узурпували виконання владних функцій на тимчасово окупованих територіях України.

В диспозиціях цієї статті ми вперше зустрічаємося із таким терміном, який у цьому випадку набуває кримінально-правового характеру як глорифікація.

Глорифікація - означає прославляти когось або щось. Наприклад, за глорифікацію нацизму Латвія заборонила в'їзд у країну російському телеведучому Володимиру Соловйову.

За законодавством України заборонена глорифікація конкретних осіб, які виконували дії та проводили відповідну діяльність, види якої виключно перераховані у диспозиції ч. 1 ст. 436-2 КК України. Таким чином, зміст терміну «глорифікація» у його кримінально-правовому значені слід тлумачити, виходячи із тексту диспозиції ч. 1 і ч. 2 ст. 436-2 КК України.

Злочин, відповідальність, за який передбачена у ч. 1 ст. 436-2 КК України має формальний склад. Обов'язковою ознакою у ньому є дії, перераховані у диспозиції ч. 1 ст. 436-2 КК України.

Цей злочин вважається закінченим з моменту вчинення самого діяння. Але це діяння має бути вчинене публічно, тобто слова, які містять виправдовування, визнання правомірною збройну агресію, глорифікацію перерахованих осіб та угрупувань мають бути доведені до певної кількості осіб. Тут ми, очевидно, можемо користуватися приміткою до ст. 111-1 КК України «Колабораційна діяльність». Там йдеться про невизначене коло осіб, мережу інтернет тощо. Відповідальність за злочин, юридичний склад якого передбачений у диспозиції ч. 1 ст. 436-2 КК України наступає, якщо такі дії вчиняються на з'їздах, мітингах демонстраціях тощо.

Так як цей злочин вчинюється із прямим умислом, то, безумовно, тут мають місце мотив і мета. Але вони на кваліфікацію не впливають.

Структура ст. 436-2 КК України нагадує структуру злочину, відповідальність за який передбачена у ст. 109 КК України «Дії, спрямовані на насильницьку зміну чи повалення конституційного ладу або на захоплення державної влади». В ч. 1 ст. 109 КК України і в ч. 2 ст. 109 КК України містяться два різні склади злочинів і злочин, відповідальність за який передбачена у ч. 2 ст. 109 КК України має усічений склад, коли момент закінчення злочину переноситься на стадію готування до нього. Така ж ситуація має місце і в ч. 1 ст. 109 КК України. В диспозиції цієї статті міститься закінчений склад злочину із формальним складом і усічений склад злочину, а саме змова по вчинення таких дій. Сама по собі змова представляє собою стадію готування до вчинення дій, так само, як і злочин, відповідальність за який передбачена у ч. 2 ст. 109 КК України.

Розглянемо склад злочину, передбачений у диспозиції ч. 2 ст. 436-2 КК України. Тут вже передбачена відповідальність за виготовлення і поширення конкретного предмету. Це матеріали, які містять інформацію, ознаки змісту якої розкриті у ч. 1 ст. 436-2 КК Україна.

Цей злочин вважається закінченим з моменту вчинення однієї із двох альтернативних дій - виготовлення чи поширення. Особа може і виготовляти, і поширювати вказану інформацію. Але, по- суті, це діяння у формі виготовлення матеріалів відповідного змісту з позиції кваліфікації представляє собою готування до поширення. Тобто, злочин, юридичний склад якого передбачений у диспозиції ч. 2 ст. 436-2 КК України вважається закінченим вже на стадії готування, якщо він вчинюється шляхом виготовлення матеріалів.

Особливістю кваліфікації діяння, склад якого передбачений у ст. 436-2 КК України, є те, що кваліфікація можлива за сукупністю злочинів - і за ч. 1, і за ч. 2 ст. 436-2 КК України. Наприклад, особа виготовила матеріали відповідного змісту, а потім поширює їх серед невизначеного кола осіб. Якщо ж особа просто висловлює свої думки, характер яких має ознаки злочину, юридичний склад якого передбачений у диспозиції

ч. 1 ст. 436-2 КК України, то і кваліфікація відбувається лише за цією частиною статті.

У ч. 3 ст. 436-2 КК України передбачені кваліфікуючі ознаки, які застосовуються при кваліфікації обох злочинів - і того, юридичний склад якого передбачений у диспозиції ч.1 ст. 436-2 КК України, і другого, юридичний склад якого передбачений у диспозиції ч. 2 ст. 436-2 КК України.

Як кваліфікуючі ознаки передбачені такі інститути Загальної частини КК України як спеціальний суб'єкт - службова особа, а також інститут множинності кримінальних правопорушень - повторність та інститут співучасті - організована група. Обтяжуючою обставиною вважається також вчинення цих злочинів із використанням засобів масової інформації.

Висновки

Підсумовуючи викладене вище, є підстави стверджувати, що кримінальне законодавство України воєнного часу, яке спрямоване на захист інформаційної безпеки є в цілому таким, що виконує своє завдання. В той же час, слід наголосити, що норми приймалися відразу після нападу рф на Україну і тому в окремих моментах є колізійними і потребують додаткового осмислення і доопрацювання. На думку автора слід усунути певні недоліки як у термінології, яка вживається у диспозиціях окремих статей, так і звернути увагу на санкції та види покарання, які іноді сформульовані так, що їх складно застосовувати.

Література:

1. Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо спрощення досудового розслідування окремих категорій кримінальних правопорушень: Закон України від 22 листопада 2018 р. № 2617-VIII. URL: https://zakon.rada.gov.ua/laws/ show/2617-19#T ext

2. Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо встановлення кримінальної відповідальності за колабораційну діяльність: Закон України від 3 березня 2022 р. № 2108-IX. URL: https://zakon.rada.gov.ua/laws/show/2108- 20#n12

3. Про національну безпеку України: Закон України від 21 червня 2018 р. № 2469- VIII. URL: https://zakon.rada.gov.ua/laws/show/2469-19#Text

4. «Про затвердження Указу Президента України “Про введення воєнного стану в Україні»: Закон України від 24 лютого 2022 р. № 2102-IX. URL: https://zakon.rada.gov.ua/laws/show/2102-20#Text

5. Про правовий режим воєнного стану: Закон України від 12 травень 2015 р. №389-VIII. URL: https://zakon.rada.gov.ua/laws/show/389-19#Text

6. Про внесення змін до Кримінального та Кримінального процесуального кодексів України щодо забезпечення протидії несанкціонованому поширенню інформації про направлення, переміщення зброї, озброєння та бойових припасів в Україну, рух, переміщення або розміщення Збройних Сил України чи інших утворених відповідно до законів України військових формувань, вчиненому в умовах воєнного або надзвичайного стану: Закон України від 24 березня 2022 р. № 2160-IX. URL: https://zakon.rada.gov.Ua/laws/show/2160-20#Text

7. Р.О. Мовчан. «Воєнні» новели Кримінального кодексу України: правотворчі та правозастосовні проблеми: монографія. Київ: Норма права, 2022. 244 с.

8. Колабораційна діяльність: загальні засади кримінально-правової кваліфікації: практич. порадник / Буряк О.О. , Букрєєв О.І., Олєйніков Д.О. , Членов М.В. / за заг. ред. засл. юриста України Швеця А.З.. Харків : Право, 2022. 98 с.

9. Кравчук О.О., Бондаренко М.С. Колабораційна діяльність : науково- практичний коментар до нової статті 111-1 КК . Юридичний науковий електронний журнал. 2022. Вип. 3. С. 198-204

10. Кузнецов В.В., Сийплокі М.В. Кримінальна відповідальність за колабораційну діяльність як виклик сьогодення. Науковий вісник Ужгородського національного університету. Серія : Право. 2022. Вип. 70. С. 381-388.

11. Про внесення змін до деяких законодавчих актів щодо посилення кримінальної відповідальності за виготовлення та поширення забороненої інформаційної продукції : Закон України від 3 березня 2022 р. № 2110-ІХ. URL: https://zakon.rada.gov.ua/laws/show/2110-20#Text

Размещено на Allbest.ru