Про правове регулювання робочого часу в Україні

Размещено на http://www.allbest.ru/

Про правове регулювання робочого часу в Україні

Гуков-Кушнір А.Є.

студент ІІ курсу бакалаврату Навчально-наукового інституту права, психології та інноваційної освіти Національний університет «Львівська політехніка»

Іванів О.Т.

студент ІІ курсу бакалаврату Навчально-наукового інституту права, психології та інноваційної освіти Національний університет «Львівська політехніка»

Анотація

У статті розглядається, як історичні та сучасні зміни в правовому регулюванні робочого часу в Україні відповідають глобальним викликам і тенденціям. Аналізуючи адаптацію до міжнародних стандартів і технологічний прогрес, ми вказуємо на необхідність розвитку гнучких та сучасних підходів до регулювання робочого часу. Окрема увага приділяється потребі в гармонізації національного законодавства з міжнародними нормами і потенційним змінам, які можуть покращити робоче середовище та продуктивність. Розглядаються зміни, спричинені пандемією, такі як впровадження гнучкого робочого часу та віддаленої роботи, а також вплив воєнного стану на організацію робочих процесів. Особлива увага приділяється потребі адаптації законодавства до цих викликів, щоб забезпечити гнучкість та захист працівників. Проаналізовано, як робочий час впливає на якість життя, здоров'я та соціальні відносини працівників. Розглянуто питання, пов'язані з надмірною та недостатньою зайнятістю, балансом між роботою та особистим життям, рівністю статей та дискримінацією на робочому місці. Зокрема, ми пропонуємо рекомендації щодо поліпшення ситуації в цих сферах, також забезпечення рівних можливостей для жінок та чоловіків, захисту вразливих категорій працівників, зменшення стресу та підвищення задоволення від роботи. Підкреслено роль соціального діалогу та участі зацікавлених сторін у формуванні та впровадженні політики щодо робочого часу. Ми вказуємо на приклади успішної практики в Україні та інших країнах, де робочий час був регульований шляхом колективних договорів, тристоронніх консультацій та громадського обговорення. Ми закликаємо до посилення співпраці між урядом, роботодавцями та профспілками з метою досягнення оптимального робочого часу, який би враховував інтереси всіх сторін та сприяв економічному та соціальному розвитку України.

Ключові слова: правове регулювання робочого часу, міжнародні стандарти, гнучкість робочого часу, ринок праці, економічні зміни.

Annotation

The article examines how historical and modern changes in the legal regulation of working hours in Ukraine correspond to global challenges and trends. Analyzing adaptation to international standards and technological progress, we point to the need to develop flexible and modern approaches to regulation of working hours. Particular attention is paid to the need to harmonize national legislation with international norms and potential changes that can improve the working environment and productivity. Changes caused by the pandemic, such as the introduction of flexible working hours and remote working, as well as the impact of martial law on the organization of work processes, are considered. Particular attention is paid to the need to adapt legislation to these challenges in order to ensure flexibility and protection of workers. It was analyzed how working hours affect the quality of life, health and social relations of employees. Issues related to over- and under-employment, work-life balance, gender equality and discrimination in the workplace are considered. In particular, we offer recommendations for improving the situation in these areas, as well as ensuring equal opportunities for women and men, protecting vulnerable categories of workers, reducing stress and increasing job satisfaction. The role of social dialogue and participation of interested parties in the formation and implementation of working time policy is emphasized. We point to examples of successful practice in Ukraine and other countries where working hours were regulated through collective agreements, tripartite consultations and public discussion. We call for increased cooperation between the government, employers and trade unions in order to achieve optimal working hours that would take into account the interests of all parties and contribute to the economic and social development of Ukraine.

Keywords: legal regulation of working hours, international standards, flexibility of working hours, labor market, economic changes.

Вступ

Розвиток правового регулювання робочого часу в Україні тісно пов'язаний з історичними змінами в країні. Починаючи з радянського періоду, коли Україна була частиною СРСР, правові норми про робочий час формувались відповідно до соціалістичних принципів праці. В цей період було встановлено 8-годинний робочий день та 40-годинний робочий тиждень, що стало важливим кроком у захисті прав робітників.

В 1991 році після здобуття Україною незалежності розпочалась нова ера в регулюванні трудових відносин, включно з робочим часом. У цей період українське законодавство почало адаптуватися до міжнародних стандартів, що відображалося в прийнятті та оновленні низки трудових законів. Одним з ключових документів став Кодекс законів про працю України (далі КЗпПУ), який регулює різні аспекти трудових відносин, включаючи норми робочого часу.

З розвитком ринкової економіки в Україні та інтеграцією країни у світове економічне співтовариство, правове регулювання робочого часу продовжувало еволюціонувати. Особливу увагу було приділено гнучкості робочих годин, надурочній роботі, а також регулюванню робочого часу для певних категорій працівників (напр: для жінок та молоді).

Метою статті є дослідити правове регулювання робочого часу в Україні.

правове регулювання робочий час

Результати

Сучасний етап характеризується подальшим вдосконаленням законодавства, що відповідає міжнародним нормам та стандартам. Це включає в себе розширення прав та гарантій працівників, регулювання питань відпусток, компенсації за надурочну та нічну роботу, а також запровадження більш гнучких форм зайнятості, що стає все більш актуальним в умовах глобалізації та цифровізації економіки.

Таким чином, правове регулювання робочого часу в Україні пройшло шлях від жорстко встановлених радянських норм до більш гнучких та міжнародно-орієнтованих стандартів, відображаючи зміни в економічному та соціальному розвитку країни.

Регулювання робочого часу є однією з найважливіших сфер трудового законодавства, яка зазнала значних змін на міжнародному рівні. Ці зміни відображають різноманітність економічних, соціальних та культурних умов у різних країнах, а також вплив міжнародних угод і конвенцій. Міжнародні стандарти, особливо ті, що були розроблені Міжнародною організацією праці (ILO), встановлюють базові рамки для регулювання робочого часу. (напр: ранні конвенції ILO встановили максимальний робочий час у 48 годин на тиждень, що еквівалентно приблизно 8 годинам на день. Ці конвенції також гарантували працівникам щонайменше один вихідний день на тиждень і оплачувану відпустку. Втім, є істотні варіації у підходах до регулювання робочого часу в різних частинах світу. Наприклад, у країнах, таких як США, Австралія, Нова Зеландія та Японія, більша частина робочої сили працює 50 годин на тиждень або більше. У той же час, у більшості країн Європейського Союзу кількість людей, які працюють 50 годин або більше на тиждень, значно менше [1].

Ці міжнародні стандарти і практики можуть бути корисними для України, яка інтегрується в світову економіку, адже вони пропонують важливі інсайти для розвитку і адаптації власного законодавства про робочий час. Важливо знайти баланс між гнучкістю та захистом прав працівників, враховуючи міжнародні норми і національні особливості.

У 2021 році Україна зробила важливий крок у розвитку трудових відносин, адаптуючи своє законодавство до сучасних реалій робочого світу, що включають дистанційну роботу та гнучкі графіки роботи. Нововведення, закріплені в законодавстві, відкривають нові можливості та надають більше свободи як роботодавцям, так і працівникам. Законодавчі зміни в Україні визначають два основних напрямки роботи: домашню та віддалену. Домашня робота передбачає виконання обов'язків працівником у своєму домі або в іншому фіксованому місці, відмінному від офісу роботодавця. На відміну від цього, віддалена робота дозволяє працівнику вибирати місце роботи та використовувати інформаційні та телекомунікаційні технології.

Одним з ключових аспектів цих змін є впровадження концепції гнучкого робочого часу. Це означає, що працівники можуть мати індивідуальний робочий графік, який відрізняється від загального робочого часу в організації. Такий підхід сприяє кращому балансу між роботою та особистим життям, забезпечуючи більшу гнучкість у трудових відносинах [2].

Закон також визнає право працівників на «відключення», тобто на гарантований час для відпочинку, коли вони можуть не підтримувати зв'язок з роботодавцем. Це сприяє психологічному комфорту та зменшує стрес, пов'язаний з постійною необхідністю бути «на зв'язку». Крім того, роботодавці зобов'язані забезпечити працівників необхідним обладнанням для виконання їхніх обов'язків вдома чи віддалено, що є важливою передумовою для ефективної роботи за новими моделями. Ці зміни у законодавстві України відображають глобальні тренди в сфері праці та показують готовність країни адаптуватися до сучасних вимог робочого ринку, одночасно забезпечуючи захист прав та безпеку працівників.

Правове регулювання робочого часу в Україні відіграє ключову роль у забезпеченні збалансованих відносин між роботодавцями та працівниками. Це включає встановлення чітких норм та правил, які визначають тривалість робочого дня, вихідні, святкові дні, та умови для надурочної роботи. Проте, виклик полягає не лише у створенні відповідного законодавства, але й у його ефективному виконанні та контролі. Державні органи, зокрема Державна служба України з питань праці, несуть відповідальність за контроль дотримання законодавства про робочий час. Цей контроль здійснюється через інспекційні перевірки, аналіз документації, що стосується робочих графіків та обліку часу. Ефективність цього контролю може залежати від багатьох факторів, включаючи ресурси, доступні для інспекцій, політичну волю та рівень корупції.

Серед частих порушень робочого законодавства в Україні можна виділити такі як: надмірна тривалість робочого дня, неналежне оформлення надурочних годин, порушення норм щодо вихідних і святкових днів. Такі порушення можуть мати серйозні наслідки, включаючи зниження продуктивності праці, підвищений ризик професійних захворювань, нещасних випадків на робочому місці, а також юридичні наслідки для роботодавців, включаючи судові позови та штрафи [3].

Важливим аспектом у вирішенні цих проблем є не тільки законодавча база, але й освіта та обізнаність працівників щодо їх прав і обов'язків, а також створення ефективних механізмів для їх захисту та відстоювання своїх інтересів.

Правове регулювання робочого часу в Україні впливає на різні аспекти життя суспільства, включаючи загально - соціальні та економічні сфери. Це регулювання має на меті не лише встановити чіткі правила для робочого часу, але й забезпечити баланс між роботою та особистим життям працівників, що є критично важливим для здорового суспільства.

З одного боку, ефективне регулювання робочого часу може значно підвищити загальну продуктивність працівників. Коли люди не перепрацьовують і мають достатньо часу на відпочинок і відновлення, вони здатні працювати більш ефективно, що позитивно впливає на виробничі показники та загальний економічний розвиток країни. Роботодавці, які дотримуються цих норм, часто мають кращі відносини зі своїми працівниками, що веде до зниження обороту персоналу та збільшення лояльності співробітників.

З іншого боку, забезпечення балансу між робочим та вільним часом є ключовим для здоров'я та добробуту працівників. Сучасне суспільство все більше прагне до робочо-життєвого балансу, де люди мають достатньо часу не лише для роботи, але й для сім'ї, відпочинку, особистісного розвитку, та участі в громадському житті. Зміни у світових тенденціях, такі як зростання популярності віддаленої роботи та гнучких графіків, також впливають на цей баланс.

В цілому, правове регулювання робочого часу в Україні має велике значення для забезпечення сталого розвитку економіки та підтримки здорового суспільства. Ефективне виконання та контроль за дотриманням цих норм є необхідним для того, щоб вони виконували свою роль у забезпеченні оптимального балансу між роботою та особистим життям для працівників, при цьому сприяючи економічному зростанню та соціальній стабільності. Перспективи майбутнього розвитку правового регулювання робочого часу в Україні тісно переплітаються з глобальними тенденціями в технологіях та на ринку праці. Очікується, що майбутні зміни у законодавстві відображують ці глобальні зміни, а також забезпечать більшу гнучкість та адаптивність до сучасних робочих умов.

Ще один із напрямків змін може стати впровадження положень, що регулюють гнучкі робочі графіки. Це означає, що законодавство може дозволити більш широке застосування неповного робочого дня, гнучких початку та завершення робочого дня, а також надати правову підтримку для віддаленої роботи. Такі зміни не лише відповідають на потреби сучасного ринку праці, але й сприяють кращому балансу між роботою та особистим життям працівників. З огляду на технологічний прогрес, важливим аспектом стане регулювання роботи в цифровому просторі. Це може включати нові правила для віддаленої роботи, роботи через інтернет-платформи, та використання цифрових інструментів для обліку робочого часу. Такі зміни відповідають на виклики, які ставить перед нами ера цифровізації, та допомагають забезпечити захист та підтримку працівників у нових умовах роботи [4].

Ринок праці переживає зміни, особливо з розвитком гіг-економіки та фрілансу. Це вимагає адаптації законодавства до непостійного характеру такої роботи, забезпечуючи права та соціальні гарантії для людей, які працюють за такими нестандартними умовами. Окрім того, зростає увага до здоров'я та безпеки працівників, особливо у контексті збільшення роботи з комп'ютерами та іншими електронними пристроями. Це може потребувати введення нових норм щодо профілактики професійних захворювань, пов'язаних з довготривалою роботою за екраном.

Необхідно зміцнити захист прав працівників, особливо у питаннях відшкодування за надурочну роботу, врахування вимог щодо робочих умов та забезпечення дотримання стандартів праці. Все це допоможе Україні рухатися вперед у напрямку сучасної, гнучкої та соціально відповідальної моделі регулювання робочого часу.

Вплив пандемії COVID-19 та повномасштабного військового конфлікту, що почався на початку 2019 року, на правове регулювання робочого часу в Україні є значним і багатогранним. Пандемія COVID-19 спричинила зміни в законодавстві, зокрема щодо впровадження гнучкого робочого часу та віддаленої роботи. Закон України №540-IX вніс зміни до Трудового кодексу, введені поняття «гнучкого робочого часу» і «віддаленої роботи (робота з дому)», що дозволяє працівникам виконувати свої обов'язки з будь-якого місця на їх розсуд, включаючи домашнє середовище, та розподіляти робочий час на свій розсуд, не підпадаючи під внутрішні трудові правила [5]. Пандемія також внесла зміни у виплаті заробітної плати за простій, оскільки карантин визнаний як безумовна подія простою, оплата за яку становить не менше 2/3 від заробітної плати працівника. Роботодавці мають право отримувати від держави допомогу по частковому безробіттю на період карантину у розмірі 2/3 заробітної плати для збереження трудових відносин з працівниками.

Крім того, в контексті повномасштабного військового нападу, що розпочався 24 лютого 2022 року, виникають нові виклики для регулювання робочого часу. Зокрема, це стосується підтримки працівників, які перебувають у кризових умовах, включаючи питання медичного забезпечення, ІТ- безпеки, мобільності/переселення, обмежень, пов'язаних з COVID-19, віз та місцевих імміграційних правил, а також трудових законів у країнах, де планується розміщення робочої сили. Військовий стан робочих процесів до нових реалій потребує удосконалення, включаючи зміни у робочому часі, можливі перерви в роботі підприємств та потребу у відновленні після воєнних дій. Важливо також враховувати, що українське законодавство не підтримує концепцію зарубіжного переселення або відрядження, але на практиці таке переселення або відрядження може бути реалізоване шляхом призупинення або припинення українських контрактів і подальшого працевлаштування з новим роботодавцем у іншій країні. Це вимагає чітких регулятивних та організаційних рішень, щоб забезпечити захист прав та інтересів працівників у таких випадках [6].

З огляду на військовий конфлікт, виникає необхідність адаптувати робочі процеси до умов воєнного стану, включаючи зміни у розкладах роботи, організацію робочих місць, а також забезпечення безпеки та психологічної підтримки працівників. Також важливим є врахування потреб працівників, які мобілізовані або добровільно долучилися до оборонних заходів, включаючи забезпечення їхніх прав та гарантій під час та після служби.

В цілому, вплив пандемії COVID-19 та військового конфлікту несе за собою великі виклики для правового регулювання робочого часу в Україні, вимагаючи адаптивних змін у законодавстві, які могли б відповідати зміненим обставинам та забезпечувати гнучкість та захист для працівників у цих непростих умовах.

Висновки

Стаття охоплює широкий спектр змін у правовому регулюванні робочого часу в Україні, що виникли на тлі глобальних проблемних ситуацій, таких як пандемія COVID-19 та воєнний конфлікт. Вона підкреслює важливість врегулювання законодавства до нових реалій, включаючи необхідність гнучкості у робочих графіках та врахування змін у ринку праці. Вказується на потребу удосконалення національного законодавства з міжнародними нормами та визнають необхідність зміцнення захисту прав працівників. Все це вказує на стратегічний підхід до формування сучасної, гнучкої та соціально відповідальної моделі регулювання робочого часу в Україні. Реформи в правовому регулюванні робочого часу в Україні не тільки відповідають на поточні виклики, але й створюють міцний фундамент для майбутнього. Створенню більш стійкої та інноваційної робочої культури може ефективно адаптуватися до нових викликів, таких як дистанційна робота та відповідь на кризові ситуації.

Список використаних джерел

1. Shoislomova S. International standards of legal regulation of working hours. Society and innovations. 2022. № 3 (11/S). Р.184-191. URL:

https://www.researchgate.net/publication/366999735_International_standards_of_legal_regu lation_of_working_hours.

2. Радчук О. Посткарантинна зайнятість: як зміниться ринок праці України у 2021 році.

Аналітичний портал «Слово і діло» 2021. URL:

https://www.slovoidilo.ua/2021/02/26/kolonka/aleksandr-

radchuk/suspilstvo/postkarantynna-zajnyatist-yak-zminytsya-rynok-praczi-ukrayini-2021-roczi.

3. Державна служба України з питань праці. Яка відповідальність посадових осіб та працівників за порушення законодавства про охорону праці? URL:

https://dsp.gov.ua/faq/iaka-vidpovidalnist-posadovykh-osib-ta-pratsivnykiv-za-porushennia- zakonodavstva-pro-okhoronu-pratsi/.

4. Про організацію трудових відносин в умовах воєнного стану»: Закон Чинна від 15.03.2022 № 2136-IX URL: https:// https://zakon.rada.gov.ua/laws/show/2136-20#Text.

5. Центр безоплатної правової допомоги. Дистанційна робота та гнучкий графік: зміни в законодавстві. URL: https://legalaid.gov.ua/novyny/dystantsijna-robota-ta-gnuchkyj-grafik- zminy-v-zakonodavstvi/.

6. Ященко Т. Трудові відносини під час війни: огляд новацій законодавства. 2023. URL: https://biz.ligazakon.net/analitycs/219486_trudov-vdnosini-pd-chas-vyni-oglyad-novatsy- zakonodavstva .

Размещено на Allbest.ru