Криміналізація колабораційної діяльності: огляд законопроектів

Размещено на http://www.allbest.ru/

Криміналізація колабораційної діяльності: огляд законопроектів

Берднік Інна,

доктор юридичних наук, професор, У^ДК 343.347професор кафедри правоохоронної діяльності

та загальноправових дисциплін Національного університету «Чернігівська політехніка»,

м. Чернігів, Україна

В даній статті здійснюється аналіз законопроєктів про кримінальну відповідальність за колабораційну діяльність.

Автором визначено, що до основних «форм колабораційної діяльності», які у ч.ч. 1-7 ст. 111-1 КК України набувають значення видів кримінальних правопорушень із самостійними складами, відносяться: ч.ч. 1-2 - кримінальні проступки; ч.ч. 3-4 - нетяжкі злочини; ч. 5 - тяжкий злочин; ч.ч. 6, 7 - особливо тяжкі злочини. У ч. 8 передбачені кваліфікуючі ознаки (кваліфікований склад) стосовно кримінальних правопорушень, основні склади яких закріплені у ч.ч. 5-7 цієї статті КК (тобто лише для тяжкого та особливо тяжкого злочину). Враховуючи складну законодавчу конструкцію диспозицій ст. 111 -1 КК України та проблемні питання, які виникають у процесі досудового розслідування, зокрема під час здійснення кваліфікації кримінальних правопорушень, передбачених цією статтею, суб'єктами законодавчої ініціативи протягом 2022 - 2023 років пропонувалися численні зміни до даної статті, на яких варто зосередити увагу.

Проаналізовано судову практику щодо притягнення винних осіб до кримінальної відповідальності за колабораційну діяльність. За результатами аналізу визначено основні меседжі суддів для вирішення проблемних питань кваліфікації. колабораційна діяльність кримінальне правопорушення

Автор доходить висновку про необхідність суттєвого доопрацювання суб'єктами законодавчої ініціативи проєктів змін до ст. 111-1 КК України.

Ключові слова: колабораційна діяльність, кримінальне правопорушення, законопроєкт, державна зрада, кваліфікація.

CRIMINALISATION OF COLLABORATION ACTIVITIES: AN OVERVIEW OF DRAFT LAWS

Inna Berdnik, Doctor of Law, prof, Professor of the Department of Law Enforcement and general legal disciplines Chernihiv National University of Technology

The article analyzes the mechanism

This article analyses the draft laws on criminalisation of collaboration.

The author notes that the main "forms of collaboration activities" in Parts 1 -7 of Article 111-1 of the Criminal Code of Ukraine are types of criminal offences with independent corpus delicti: Parts 1-2 - criminal offences; Parts 3-4 - minor crimes; Part 5 - serious crime; Parts 6, 7 - especially serious crimes.

Part 8 provides for qualifying features (qualified corpus delicti) in relation to criminal offences, the main corpus delicti of which are enshrined in Parts 5-7 of this Article of the CC (for grave and especially grave offences).

During 2022-2023, legislative initiators proposed numerous amendments to Article 111-1 of the CC of Ukraine. The reason for this was a complex legislative construction of the dispositions of Article 111-1 of the CC of Ukraine and problematic issues arising during the pre-trial investigation, in particular, during the qualification of criminal offences under this article.

The analysis of the court practice of bringing perpetrators to criminal liability for collaboration activities gives grounds to identify the main messages of judges to resolve problematic issues of qualification.

The author comes to the conclusion that the draft amendments to Article 1111 of the Criminal Code of Ukraine need to be significantly revised by the subjects of legislative initiative.

Keywords: collaboration, criminal offence, draft law, treason, qualification.

Постановка проблеми

Законом України від 03.03.2022 № 2108-IX з 15.03.2022 року передбачено кримінальну відповідальність за колабораціонізм, як спеціальну форму державної зради громадян, що вчиняється на окупованих ворогом територіях під час збройного конфлікту. Так, станом на грудень 2023 року органами досудового розслідування розслідувалось 5 590 кримінальних проваджень за ознаками злочину, передбаченого ст. 111-1 Кримінального кодексу України (далі - КК України), у яких до кримінальної відповідальності притягнуто 2 216 особи. Направленням обвинувальних актів до суду закінчено 1 460 кримінальних проваджень, з них 783 -у порядку спеціального досудового розслідування (61.8% осіб під безпосереднім контролем правоохоронних органів не перебувають) [1].

До основних «форм колабораційної діяльності», які у ч.ч. 1-7 ст. 111-1 КК України набувають значення видів кримінальних правопорушень із самостійними складами, відносяться: ч.ч. 1-2 - кримінальні проступки; ч.ч. 34 - нетяжкі злочини; ч. 5 - тяжкий злочин; ч.ч. 6, 7 - особливо тяжкі злочини. У ч. 8 передбачені кваліфікуючі ознаки (кваліфікований склад) стосовно кримінальних правопорушень, основні склади яких закріплені у ч.ч. 5-7 цієї статті КК (тобто лише для тяжкого та особливо тяжкого злочину). Враховуючи складну законодавчу конструкцію диспозицій ст. 111 -1 КК України та проблемні питання, які виникають у процесі досудового розслідування, зокрема під час здійснення кваліфікації кримінальних правопорушень, передбачених цією статтею, суб'єктами законодавчої ініціативи протягом 2022 - 2023 років пропонувалися численні зміни до даної статті, на яких варто зосередити увагу.

Аналіз останніх досліджень і публікацій

Дослідження питань кримінальної відповідальності за колабораційну діяльність були предметом дослідження таких вчених як Письменський Є., Долгорученко Д., Головко М., Гончаренко О., Горобець В., Кузнєцов В., Кузьменко О., Чальцева О. та інших. Проте, питанням аналізу законопроєктів, в яких розглядаються проблемні питання кримінальної відповідальності за колабораційну діяльність, в літератури достатньої уваги не приділялося.

Метою даного дослідження є аналіз законопроєктів, в яких розглядаються проблемні питання кримінальної відповідальності за колабораційну діяльність, а також відмежування кримінальних правопорушень, відповідальність за вчинення яких передбачена ст. 111 -1 КК України, від суміжних кримінальних правопорушень.

Виділення не вирішених раніше частин загальної проблеми, яким присвячується означена стаття

В Україні відсутні наукові праці, присвячені огляду законопроєктів з питань кримінальної відповідальності за колабораційну діяльність.

Виклад основного матеріалу

Станом на грудень 2023 року у Верховній Раді України зареєстровано декілька законопроектів щодо змін до ст. 111-1 КК України. Проаналізуємо деякі з них.

1. Проєкт закону України „Про внесення змін до Кримінального кодексу України щодо удосконалення відповідальності за колабораційну діяльність” (реєстр. № 7647 від 08.08.2022) [2].

У ч. 4 ст. 111-1 КК України автори законопроєкту „Про внесення змін до Кримінального кодексу України щодо удосконалення відповідальності за колабораційну діяльність” (далі - законопроєкт № 7647) пропонують уточнити, що кримінально караним слід визнавати добровільне провадження господарської діяльності у взаємодії з державою-агресором, незаконними органами влади, створеними на тимчасово окупованій території, у тому числі, окупаційною адміністрацією держави-агресора, за винятком випадків, визначених законом [2].

Слід підтримати пропозицію авторів законопроєкту № 7647 визнавати одним із різновидів колабораційної діяльності виключно добровільне провадження господарської діяльності у взаємодії з державою-агресором, незаконними органами влади, створеними на тимчасово окупованій території, у тому числі окупаційною адміністрацією держави-агресора. Зазначені законодавчі зміни обумовлені необхідністю декриміналізації діянь, що стосується тієї частини господарської діяльності, яка має провадитись для забезпечення життєдіяльності тимчасово окупованих територій України. Крім того, у контексті формулювання за винятком випадків, визначених законом, під кримінальну відповідальність за ч. 4 ст. 111-1 КК України підпадатимуть всі види діяльності, які не зазначені в законах. Тобто норми законопроєкту № 7647 не створюють належної правової визначеності, яка є необхідним елементом будь-якого кримінально караного діяння.

При цьому запропонований підхід не вирішує всіх правозастосовних проблем, які виникли у зв'язку з прийняттям Закону України „Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо встановлення кримінальної відповідальності за колабораційну діяльність” від 03 березня 2022 року № 2108-IX, яким КК України було доповнено новою ст. 111-1 „Колабораційна діяльність”, а саме:

- не зрозумілою є позиція законодавців, які передбачають відповідальність у ч. 4 ст. 111 -1 КК України лише за дії, спрямовані на впровадження стандартів освіти держави-агресора у закладах освіти. Водночас законодавці залишають поза увагою питання відповідальності за аналогічні дії в інших сферах, зокрема державного управління, охорони здоров'я, будівництва тощо;

- у санкціях ч.ч. 1 і 2 ст. 111 -1 КК України встановлено безальтернативне основне покарання як позбавлення права обіймати певні посади або займатися певною діяльністю на певний строк, що унеможливлює процес застосування його до осіб, для яких вчинення відповідних

кримінальних правопорушень не було пов'язане з їхньою діяльністю або посадою;

- найбільші труднощі на практиці викликає наявність подібних ознак об'єктивної сторони кримінальних правопорушень, передбачених у ч. 1 ст. 111-1 та ч.ч. 1-3 ст. 436-2 КК України, які певною мірою збігаються. Через неякісну законодавчу техніку маємо збіг ознак об'єктивної сторони щодо такого діяння, як заперечення збройної агресії проти України. Так, обов'язковою за ст. 111 -1 КК України ознакою заперечення збройної агресії проти України є публічність. Згідно з п. 1 примітки до цієї статті публічним вважається поширення закликів або висловлення заперечення до невизначеного кола осіб, зокрема у мережі „Інтернет” або за допомогою засобів масової інформації. При цьому і заперечення збройної агресії проти України, і поширення матеріалів, у яких міститься заперечення збройної агресії проти України, може відбуватися із використанням засобів масової інформації, що охоплюється ч. 3 ст. 436-2 КК України й одночасно відповідає ознаці публічності, обов'язкової для ст. 111 -1 КК України. У зазначених випадках збігу більшості наявних ознак має місце конкуренція статей, які викликають низку проблемних питань на практиці.

2. Проєкт закону України „Про внесення змін до Закону України «Про забезпечення прав і свобод громадян та правовий режим на тимчасово окупованій території України» щодо особливостей діяльності на тимчасово окупованій території України” (реєстр. № 7646 від 08.08.2022) [3].

У проєкті Закону України „Про внесення змін до Закону України «Про забезпечення прав і свобод громадян та правовий режим на тимчасово окупованій території України» щодо особливостей діяльності на тимчасово окупованій території України” (далі - законопроєкт № 7646) автори пропонують удосконалити законодавчі норми в частині визначення заходів та діяльності, які можуть здійснюватися на тимчасово окупованих територіях, зокрема після 24 лютого 2022 року. Загалом підтримуємо зазначену ідею, оскільки Україна повинна максимально забезпечувати свою присутність та дотримання прав і свобод своїх громадян на тимчасово окупованих територіях.

20 березня 2022 року набув чинності Закон України „Про внесення змін до Закону України «Про забезпечення прав і свобод громадян та правовий режим на тимчасово окупованій території України» у зв'язку з військовою агресією Російської Федерації проти України” від 15 березня 2022 року № 2138-IX, яким, зокрема, були доповнені норми Закону в частині поширення дії його положень не лише на тимчасово окуповані території, окуповані території Автономної Республіки Крим та м. Севастополя, частину Донецької і Луганської областей з чітким розмежуванням територій, а й на інші території України, які були тимчасово окуповані Російською Федерацією як державою - окупантом під час широкомасштабних воєнних дій проти України. При цьому чинним Законом (п. 3 ч. 1 ст. 3 Закону) передбачено, що рішення про визнання територій тимчасово окупованими приймається Радою національної безпеки і оборони України, введеними в дію указами Президента України. Однак відповідні рішення РНБО не прийнято, тож офіційно визнаними окупованими залишаються лише АРК та м. Севастополь, частина Луганської та Донецької областей [3].

Таким чином, у контексті Закону №2138-IX території, не підконтрольні Уряду України внаслідок їх захоплення підрозділами армії рф після 24 лютого 2022 року, не будуть вважатися тимчасово окупованими через відсутність відповідного рішення РНБО, та, як наслідок, запропоновані законопроектом № 7646 обмеження здійснення господарської діяльності на них не поширюватимуться.

3. Проєкт закону України «Про внесення змін до статті 111-1 Кримінального кодексу України щодо вдосконалення відповідальності за колабораційну діяльність» (реєстр. № 8301-1 від 05 січня 2023 року) (далі - законопроєкт №8301-1) [4] та «Про внесення змін до Кримінального кодексу України щодо уточнення відповідальності за деякі види кримінальних правопорушень на тимчасово окупованих територіях» (реєстр. № 8301-2 від 05 січня 2023 року) (далі - законопроєкт №8301-2) [5].

У санкціях ч.ч. 1 і 2 чинної ст. 111-1 КК України основне покарання визначене у вигляді позбавлення права обіймати певні посади або займатися певною діяльністю на певний строк.

Автори законопроєкту № 8301-1 пропонують замінити його на основне покарання у вигляді штрафу від однієї тисячі до трьох тисяч неоподатковуваних мінімумів доходів громадян з позбавленням права обіймати певні посади або займатися певною діяльністю на строк від десяти до п'ятнадцяти років або без такого (санкція частини 1), а також штрафом від трьох до п'яти тисяч неоподатковуваних мінімумів доходів громадян з позбавленням права обіймати певні посади або займатися певною діяльністю на строк від десяти до п'ятнадцяти років або без такого та з конфіскацією майна або без такої (санкція частини 2) [4]. Загалом підтримуємо таку зміну, оскільки встановлення безальтернативного основного покарання - позбавлення права обіймати певні посади або займатися певною діяльністю на певний строк - унеможливлює процес застосування його до осіб, для яких учинення відповідних кримінальних правопорушень не було пов'язане з їхньою діяльністю або посадою.

У законопроєкті № 8301-02 автори пропонують доповнити ч. 4 ст. 111 КК України заохочувальною нормою: «звільняється від кримінальної відповідальності за правопорушення, передбачені цією статтею, громадянин України, який незаконно (примусово) призваний до збройних сил держави - окупанта або незаконних збройних формувань на тимчасово окупованих територіях України, та добровільно здався в полон збройним силам, правоохоронним органам або іншим військовим формуванням України». Незрозумілою є позиція авторів, які ототожнюють поняття «незаконно призваний» та «примусово призваний» [5]. Незаконність призову до збройних сил означає порушення встановленого законодавством порядку призову до збройних сил. Примусово призваний до збройних сил є незаконно призваний, однак поняття «незаконно призваний» є значшо ширшим за поняття «примусово призваний». Тому ототожнювати ці поняття в диспозиції ст. 111 КК України неможна. Поряд з тим, автор залишили поза увагою положення ст.ст. 39 і 40 КК України. Так, згідно з ч. 1 ст. 40 КК України не є кримінальним правопорушенням дія або бездіяльність особи, яка заподіяла шкоду правоохоронюваним інтересам, вчинена під безпосереднім впливом фізичного примусу, внаслідок якого особа не могла керувати своїми вчинками. Водночас відповідно до приписів ч. 2 цієї статті питання про кримінальну відповідальність особи за заподіяння шкоди правоохоронюваним інтересам, якщо ця особа зазнала фізичного примусу, внаслідок якого вона зберігала можливість керувати своїми діями, а також психічного примусу, вирішується відповідно до положень ст. 39 КК України. У частині 1 цієї статті зазначено, що не є кримінальним правопорушенням заподіяння шкоди правоохоронюваним інтересам у стані крайньої необхідності, тобто для усунення небезпеки, що безпосередньо загрожує особі чи охоронюваним законом правам цієї людини або інших осіб, а також суспільним інтересам чи інтересам держави, якщо цю небезпеку в такій обстановці не можна було усунути іншими засобами і якщо при цьому не було допущено перевищення меж крайньої необхідності.

У законопроєкті № 8301-02 автори пропонують у санкції ч. 1 передбачити покарання у вигляді штрафу від тисячі до двох тисяч неоподатковуваних мінімумів доходів громадян або громадських робіт на строк до двохсот годин з позбавленням права обіймати певні посади або займатися певною діяльністю на строк від десяти до п'ятнадцяти років або без такого, а у санкції ч. 2 - штраф від тисячі до трьох тисяч неоподатковуваних мінімумів доходів громадян або громадські роботами на строк до двохсот сорока годин з позбавленням права обіймати певні посади або займатися певною діяльністю на строк від десяти до п'ятнадцяти років або без такого [5]. В даному випадку має місце порушення при побудові санкцій, оскільки при здійсненні диференціаціі ' кримінальноі ' відповідальності шляхом встановлення кваліфікованих складів злочинів не повинно існувати такої ситуації, що максимальна межа покарання за частиною першою статті КК є більшою (вищою), ніж мінімальна межа відповідно за частиною другою. Адже ця ситуація, по-перше, унеможливлює призначення за злочин, вчиненим за наявності кваліфікуючих ознак, менш суворого покарання, ніж за злочин, де такі ознаки відсутні, а по-друге, певною мірою нівелюється диференціація кримінальноі ' відповідальності, знижується цілісність системи покарань. Як бачимо, в санкції частини 1 законопроєкту, мінімальна межа покарання у вигляді штрафу, передбачена у санкції ч. 1, «накладається» на максимальну межу, визначену в ч. 2. За таких обставин можливі випадки, коли суд призначатиме більш суворе покарання у виді штрафу згідно з санкцією ч. 1, ніж за санкцією ч. 2 ст. 111-1 КК.

У законопроєкті №8301-2 пропонується встановити в ч. 3 ст. 111-1 КК України кримінальну відповідальність за добровільне впровадження громадянами України стандартів освіти держави-агресора у навчальних закладах (закладах освіти), що полягають у викривленні історичних та географічних фактів в інтересах держави-агресора та/або програм зі схвалення дій збройних формувань та/або окупаційної адміністрації держави-агресора, розпалювання ворожнечі щодо України, громадян України, збройних сил України [5]. Не зрозумілою є позиція авторів щодо введення в диспозицію статті поняття «навчальний заклад», який ототожнюється з поняттям «заклад освіти». Водночас законодавці залишили поза увагою питання про відповідальність за аналогічні дії в інших сферах, зокрема в закладах культури, державного управління, охорони здоров'я, будівництва. Поряд з тим, автори пропонують в диспозиції визначити зміст добровільного впровадження громадянами України стандартів освіти держави-агресора у навчальних закладах (закладах освіти), що порушує правила законодавчої техніки, оскільки визначення змісту будь-якої ознаки об'єктивної сторони в КК України передбачено в примітках до певних статей.

Автори законопроєкту №8301-2 пропонують вирішити проблему конкуренції ч. 1 ст. 111-1 КК та ст. 436-2 КК шляхом передбачення в диспозиції ч.1 ст. 111 -1 КК України суб'єкта кримінального правопорушення, а саме вчинення діянь, передбачених ч.1, службовою особою. Загалом підтримуємо таку зміну, оскільки конкретизація в ч.1 ст. 111-1 КК суб'єкта кримінального правопорушення буде критерієм розмежовувати діянь, передбачених ч.1 ст. 111-1 та ч.ч.1-3 ст. 436-2 КК України.

Поряд з тим, автори законопроєкту №8301-2 пропонують в абзаці першому ч. 7 ст. 111-1 КК України слова «або правоохоронних органах» замінити знаком та словами «, правоохоронних органах та органах прокуратури». Не можна погодитися з такою пропозицією, оскільки ч. 1 ст. 2 Закону України «Про державний захист працівників суду і правоохоронних органів» від_23 грудня 1993 року № 3781-XII чітко визначає перелік правоохоронних органів: «правоохоронні органи - органи прокуратури, Національної поліції, служби безпеки, Військової служби правопорядку у Збройних Силах України, Національне антикорупційне бюро України, органи охорони державного кордону, Бюро економічної безпеки України, органи і установи виконання покарань, слідчі ізолятори, органи державного фінансового контролю, рибоохорони, державної лісової охорони, інші органи, які здійснюють правозастосовні або правоохоронні функції» [6]. Таким чином, прокуратура є частиною правоохоронної системи і за своїми повноваженнями займають особливе місце серед правоохоронних органів. Тому чинна редакція ч.7 ст. 111-1 КК України передбачає кримінальну відповідальність за добровільне зайняття громадянином України посади в незаконних судових або правоохоронних органах, в тому числі й органах прокуратури.

4. Проєкт закону України „Про внесення змін до Кримінального та Кримінального процесуального кодексів України щодо удосконалення відповідальності за колабораційну діяльність та суміжні кримінальні правопорушення” (реєстр. № 7570 від 20 липня 2022 року) (далі - законопроєкт №7570) [7].

Передусім слід звернути увагу на правильність вживання слова „удосконалення” щодо відповідальності у назві законопроєкту, оскільки удосконалювати потрібно норми законодавства, а відповідальність - посилювати або пом'якшувати.

Автори законопроєкту №7570 у п. 4 ч. 1 ст. 111-1 КК України передбачили кримінальну відповідальність за дії, спрямовані на впровадження стандартів освіти держави-агресора у закладах освіти України, а саме - за дії, спрямовані на впровадження стандартів у сфері освіти, вчинені в умовах окупації території України або її частини, з метою забезпечити підтримку державі-агресору та спричинити шкоду суверенітетові, територіальній цілісності і недоторканності, обороноздатності або державній, економічній чи інформаційній безпеці України [7]. При цьому автори законопроєкту залишають поза увагою питання відповідальності за аналогічні дії в інших сферах, зокрема державного управління, охорони здоров'я, будівництва тощо. Це питання потребує вирішення.

Також пропонується у ч. 5 ст. 111 -1 КК України передбачити відповідальність за вчинення діяння, зазначеного у частинах першій, другій, третій або четвертій цієї статті, що призвело до загибелі людей, великої матеріальної шкоди чи інших тяжких наслідків [7]. Однак примітка до вказаної статті містить визначення великої матеріальної шкоди, а поняття „інших тяжких наслідків” автори законопроєкту залишають поза увагою, що викликатиме труднощі у правозастосовній діяльності. Крім того, у запропонованій редакції ст. 111 -1 КК України порядок викладення матеріалу не відповідає вітчизняним засадам нормотворення. Зокрема, диспозиції вказаної статті перевантажені зайвими ознаками, примітка до зазначеної статті містить 6 частин, такої кількості не містить жодна стаття Особливої частини КК України. Водночас запропонована ч. 1 примітки цієї статті КК України передбачає, що суб'єктом кримінального правопорушення, є: громадянин

України; іноземець чи особа без громадянства, які станом на 24 лютого 2022 року постійно проживали на території України. На наш погляд, не потрібно перевантажувати примітку цієї статті з огляду на те, що суб'єкт кримінального правопорушення є загальним і його визначено у ст. 18 КК України. У ч. 6 диспозиції автори законопроєкту передбачили підстави, згідно з якими не вважається колабораційною діяльністю співпраця з державою- агресором. У п. а ч. 6 ст. 111-1 зазначено випадки, які охоплюються розділом VIII Загальної частини КК України „Обставини, що виключають злочинність діяння”. Зайва конкретизація цих ознак не сприятиме належному правозастосуванню.

У ч. 2 примітки до ст. 111-1 КК України надано визначення поняття «держава-агресор», яке вживається у цій статті, а також статтях 146-1 і 436-2 цього Кодексу. Автори законопроєкту надали визначення поняття „публічність” у ч. 4 примітки до ст. 111-1 КК України, яке стосується і ч.ч. 1 і 3 зазначеної статті, проте його не надано у ст. 436 -2 КК України, де також вживається це поняття. Цей недолік необхідно усунути.

5. Проєкт закону України «Про внесення змін до статті 111-1 Кримінального кодексу України щодо вдосконалення кримінальної відповідальності за колабораційну діяльність» (реєстр. № 8077 від 26 вересня 2022 року) [8].

Автори вказаного проєкту закону пропонують вилучити ознаку добровільності у ч.ч. 2 та 5 чинної ст. 111-1 «Колабораційна діяльність» КК України та встановити кримінальну відповідальність за здійснення громадянином України на тимчасово окупованій території України на підставі законодавства держави-агресора професійної діяльності, пов'язаної з наданням послуг адвоката, аудитора, оцінювача, експерта, арбітражного керуючого, приватного виконавця, незалежного посередника, члена трудового арбітражу, третейського судді, а також виконання повноважень нотаріуса або державного реєстратора чи суб'єкта державної реєстрації прав, або наданням інших публічних послуг, доповнивши зазначену статтю КК відповідною частиною [8].

Щодо вилучення ознаки добровільності в ч.ч. 2 та 5 ст. 11 -1 КК України, то автори законопроєкту залишили поза увагою положення ст.ст. 39, 40 КК України. Зокрема, згідно з ч. 1 ст. 40 КК України не є кримінальним правопорушенням дія або бездіяльність особи, яка заподіяла шкоду правоохоронюваним інтересам, вчинена під безпосереднім впливом фізичного примусу, внаслідок якого особа не могла керувати своїми вчинками. Водночас за змістом приписів ч. 2 цієї статті питання про кримінальну відповідальність особи за заподіяння шкоди правоохоронюваним інтересам, якщо ця особа зазнала фізичного примусу, внаслідок якого вона зберігала можливість керувати своїми діями, а також психічного примусу, вирішується відповідно до положень ст. 39 цього Кодексу.

У ч. 1 ст. 39 КК України зазначено, що не є кримінальним правопорушенням заподіяння шкоди правоохоронюваним інтересам у стані крайньої необхідності, тобто для усунення небезпеки, що безпосередньо загрожує особі чи охоронюваним законом правам цієї людини або інших осіб, а також суспільним інтересам чи інтересам держави, якщо цю небезпеку в такій обстановці не можна було усунути іншими засобами і якщо при цьому не було допущено перевищення меж крайньої необхідності.

Тож пропозиція авторів законопроєкту № 8077 про вилучення ознаки добровільності в ч.ч. 2 та 5 ст. 111-1 КК України не є слушною.

Щодо встановлення кримінальної відповідальності за здійснення громадянином України на тимчасово окупованій території України і на підставі законодавства держави-агресора професійної діяльності, пов'язаної з наданням послуг адвоката, аудитора, оцінювача, експерта, арбітражного керуючого, приватного виконавця, незалежного посередника, члена трудового арбітражу, третейського судді, а також виконання повноважень нотаріуса або державного реєстратора чи суб'єкта державної реєстрації прав, або наданням інших публічних послуг, то звертаємо увагу авторів законопроєкту на постанову Кабінету Міністрів України «Деякі питання нотаріату в умовах воєнного стану» від 28 лютого 2022 року № 164, яка регламентує роботу українських нотаріусів під час війни, зокрема встановлює певні обмеження (заборони) щодо проведення нотаріальних дій за участю громадян рф.

6. Проєкт закону України «Про внесення змін до статті 111-1 Кримінального кодексу України щодо вдосконалення відповідальності за колабораційну діяльність» (реєстр. № 8301 від 23 грудня 2022 року), поданий народним депутатом України Бакумовим О. С. та іншими народними депутатами України (далі - законопроєкт № 8301) [9].

У санкціях ч.ч. 1 і 2 чинної ст. 111 -1 КК України основне покарання визначене у вигляді позбавлення права обіймати певні посади або займатися певною діяльністю на певний строк. Автори законопроєкту № 8301 пропонують замінити його на основне покарання у вигляді штрафу або громадських робіт із позбавлення права обіймати певні посади або займатися певною діяльністю на певний строк або без такого (санкції частин 1 та 2) і з конфіскацією майна або без такої (санкція частини 2) [9]. Загалом підтримуємо таку зміну, оскільки встановлення безальтернативного основного покарання - позбавлення права обіймати певні посади або займатися певною діяльністю на певний строк - унеможливлює процес застосування його до осіб, для яких учинення відповідних кримінальних правопорушень не було пов'язане з їхньою діяльністю або посадою.

У законопроєкті № 8301 автори пропонують передбачити кримінальну відповідальність у частині 3 статті 111-1 КК України, доповнивши слова «навчальних закладах» сполученням слів «(закладах освіти) та закладах культури», хоча в чинній редакції вказаної статті слів «навчальних закладах» немає (напевно, автори законопроєкту № 8301 мали на увазі не «навчальні заклади», а «заклади освіти») [9]. Отож не зрозумілою є їхня позиція щодо встановлення кримінальної відповідальності чи то за пропаганду в закладах освіти та закладах культури, чи то за дії громадян України, спрямовані на впровадження стандартів освіти держави-агресора в закладах освіти та закладах культури, чи то в обох формах об'єктивної сторони. Однак у тексті Пояснювальної записки до законопроєкту № 8301 зазначено: «відповідними положеннями законопроекту пропонується доповнити частину третю покаранням за здійснення пропаганди у закладах культури». Постає запитання щодо конкретизації місця вчинення злочину, передбаченого частиною 4 статті 111-1 КК України: чи у формі пропаганди, чи у формі впровадження стандартів освіти держави-агресора. Крім того, не зрозумілою є позиція законодавців, які передбачають відповідальність у частині 4 статті 111 -1 КК України лише за дії, спрямовані на впровадження стандартів освіти держави - агресора у закладах освіти (в чинній редакції) та закладах культури (в редакції законопроєкту № 8301). Водночас законодавці залишили поза увагою питання про відповідальність за аналогічні дії в інших сферах, зокрема державного управління, охорони здоров'я, будівництва.

У ч. 4 ст. 111-1 КК України автори законопроєкту № 8301 пропонують кримінально караними визнавати провадження господарської діяльності у взаємодії з державою-агресором, незаконними органами влади, створеними на тимчасово окупованій території, зокрема й окупаційною адміністрацією держави-агресора, «за винятком випадків, визначених законом» [9]. Проте використання такого формулювання означає, що під кримінальну відповідальність згідно з ч. 4 ст. 111 -1 КК України підпадатимуть усі види діяльності, не зазначені в законах. Тобто норми законопроєкту № 8301 не створюють належної правової визначеності, що є необхідним елементом будь- якого кримінально караного діяння.

Автори законопроєкту №8301 пропонують вилучити ознаку добровільності у ч.ч. 5 та 7 чинної ст. 111-1 КК України [9]. Однак вони обійшли увагою положення ст.ст. 39 і 40 КК України. Так, згідно з ч. 1 ст. 40 КК України не є кримінальним правопорушенням дія або бездіяльність особи, яка заподіяла шкоду правоохоронюваним інтересам, вчинена під безпосереднім впливом фізичного примусу, внаслідок якого особа не могла керувати своїми вчинками. Водночас відповідно до приписів частини 2 цієї статті питання про кримінальну відповідальність особи за заподіяння шкоди правоохоронюваним інтересам, якщо ця особа зазнала фізичного примусу, внаслідок якого вона зберігала можливість керувати своїми діями, а також психічного примусу, вирішується відповідно до положень статті 39 КК України. У ч. 1 цієї статті зазначено, що не є кримінальним правопорушенням заподіяння шкоди правоохоронюваним інтересам у стані крайньої необхідності, тобто для усунення небезпеки, що безпосередньо загрожує особі чи охоронюваним законом правам цієї людини або інших осіб, а також суспільним інтересам чи інтересам держави, якщо цю небезпеку в такій обстановці не можна було усунути іншими засобами і якщо при цьому не було допущено перевищення меж крайньої необхідності. Тому пропозиція авторів законопроєкту № 8301 стосовно вилучення ознаки добровільності в ч.ч. 5 і 7 ст. 111-1 КК України не є слушною.

7. Проєкт закону України «Про внесення змін до Кримінального та Кримінального процесуального кодексів України щодо встановлення відповідальності за окремі дії проти основ національної безпеки України» (реєстр. № 9223 від 19.04.2023) (далі - законопроєкт № 9223) [10]. Автори законопроєкту № 9223 пропонують внести зміни до КК України та КПК України й запровадити кримінальну відповідальність за створення, придбання, використання або збут облікових записів, що містять завідомо неправдиві відомості про користувача, в інформаційних (автоматизованих), електронних комунікаційних, інформаційних системах, електронних комунікаційних мережах, за допомогою яких поширюється недостовірна інформація (зокрема й від імені інших осіб, причетність яких до оприлюдненої інформації не підтверджено) або здійснюється втручання в діяльність фізичних і юридичних осіб, якщо такі дії вчинені на шкоду суверенітету, територіальній цілісності та недоторканності, обороноздатності, національній, державній, економічній чи інформаційній безпеці України, за відсутності ознак державної зради [10]. Вважаємо позицію авторів законопроєкту не логічною, оскільки не зрозумілим є формулювання мети як обов'язкової ознаки складу кримінального правопорушення в диспозиції ч. 1 запропонованої статті, а саме: «на шкоду суверенітету, територіальній цілісності та недоторканості, обороноздатності, національній, державній, економічній чи інформаційній безпеці України», оскільки надмірна конкретизація мети вчинення цього кримінального проступку не сприятиме належному правозастосуванню [10]. У Законі

України «Про національну безпеку України» наведено визначення понять як національної, так і державної безпеки відповідно: «національна безпека України - захищеність державного суверенітету, територіальної цілісності, демократичного конституційного ладу та інших національних інтересів України від реальних та потенційних загроз; державна безпека - захищеність державного суверенітету, територіальної цілісності і демократичного конституційного ладу та інших життєво важливих національних інтересів від реальних і потенційних загроз невоєнного характеру» [11]. Як бачимо, ці поняття фактично різняться тим, що акцент стосовно державної безпеки зроблено на загрозах невоєнного характеру. Враховуючи тенденції розвитку сучасного суспільства (глобалізаційні процеси, цілі сталого розвитку, перехід людства до фази інформаційного суспільства та шостого технологічного устрою тощо), складовими державної безпеки є: безпека загальнодержавного управління; політична безпека; економічна безпека; військова безпека; безпека громадського та правового порядку; соціально-гуманітарна безпека; інформаційно-комунікаційна безпека; ресурсно-екологічна безпека; техніко- техногенна безпека; міжнародно-дипломатична безпека. Таким чином, авторам законопроєкту необхідно звернути увагу на формулювання мети як обов'язкової ознаки складу кримінального правопорушення з огляду на наявність законодавчо визначеного узагальненого поняття національної безпеки України.

Автори законопроєкту пропонують передбачити кримінальну відповідальність за використання або збут облікових записів, що містять завідомо неправдиві відомості про користувача, в інформаційних (автоматизованих), електронних комунікаційних, інформаційних системах, електронних комунікаційних мережах, за допомогою яких здійснюється втручання в діяльність фізичних і юридичних осіб, вказуючи при цьому на обов'язкову ознаку складу кримінального правопорушення - мету «на шкоду суверенітету, територіальній цілісності та недоторканості, обороноздатності, національній, державній, економічній чи інформаційній безпеці України» [10]. Механізм заподіяння шкоди суверенітету, територіальній цілісності та недоторканності, обороноздатності, національній, державній, економічній чи інформаційній безпеці України автори намагаються розкрити через припущення («може заподіяти шкоду») внаслідок використання або збуту облікових записів, за допомогою яких здійснюється втручання у діяльність фізичних і юридичних осіб. Така побудова диспозиції статті не конкретна та не розкриває змістовних ознак об'єктивної сторони - в чому саме полягає шкода.

Автори законопроєкту в ч. 1 ст. 114-3 КК України передбачають покарання у вигляді штрафу в розмірі від однієї тисячі до трьох тисяч неоподаткованих мінімумів доходів громадян або виправних робіт на строк до двох років [10]. Тут варто зазначити, що відповідно до ч. 2 ст. 12 КК України це діяння є кримінальним проступком, а розділ І Особливої частини КК України має назву «Злочини проти основ національної безпеки України». Однак автори законопроєкту зміни до назви вказаного розділу не пропонують, що свідчить про відсутність аналізу законодавчих приписів.

У тексті законопроєкту № 9223 автори, напевно, помилково вживають слово «недоторканість», бо якщо йдеться про те, що охороняється законом від посягань з боку кого-небудь, чи про те, що не можна псувати, знищувати, паплюжити через значимість, важливість, то вживаємо слово «недоторканність».

Висновки

Зважаючи на викладене, з метою належного правозастосування авторам необхідно доопрацювати вищезазначені законопроєкти.

Аналіз судової практики щодо притягнення винних осіб до кримінальної відповідальності за колабораційну діяльність дає підстави визначити основні меседжі суддів для вирішення проблемних питань кваліфікації:

- розмежування за об'єктом посягання (ч. 1 ст. 111-1 та ч. 1 ст. 436-2 КК України - національна безпека та безпека людства, мир та міжнародний порядок);

- добровільне зайняття посад, передбачених частинами 2, 5, 7 ст. 111-1 КК України, є закінченим злочином. Діяльність на цих посадах може утворювати самостійний склад злочину - державну зраду;

- розмежування за характером дій (ч. 4 ст. 111 -1 та ст. 111 -2 КК України). У першому випадку - лише передача матеріальних ресурсів (належних особі ресурсів), у другому - збирання та підготовка та/або передача матеріальних ресурсів (залучення чужих активів);

- посилання у ч. 6 ст. 111-1 КК України на відсутність ознак державної зради вказує на кваліфікацію дій лише тоді, коли суб'єкт вчинення - іноземець або особи без громадянства, а тому сукупність зі ст. 111 КК виключається;

- в частині участі у збройних формуваннях ч. 7 ст. 111 -1 розмежовується зі ст. 260 КК України обстановкою вчинення в умовах збройного конфлікту (за участі Збройних Сил України) чи воєнного стану. Водночас участь у бойових діях у збройних силах рф має кваліфікуватись як державна зрада у формі переходу на бік ворога у період збройного конфлікту в умовах воєнного стану;

- добровільне зайняття посад в незаконних судових або правоохоронних органах за ч. 7 ст. 111-1 КК України охоплює будь-які посади, не лише суддів чи оперативного складу;

- проведення виборів чи референдумів у супроводі заходів політичного характеру (мітингів, зборів) може утворювати сукупність злочинів за ч.ч. 5 та 6 ст. 111-1 КК України;

- дії, передбачені ч. 3 ст. 111-1 КК України (пропаганда в закладах освіти чи впровадження стандартів освіти держави агресора), не утворюють сукупність з державною зрадою;

- вчинення дій під примусом кримінальну відповідальність виключає.

Література:

1. Офіс Генерального прокурора (2023), Єдиний звіт про кримінальні правопорушення по державі. URL: https://gp.gov.ua/ua/posts/pro-zareyestrovani- kriminalni-pravoporushennya-ta-rezultati-yih-dosudovogo-rozsliduvannya-2 (дата звернення: 10.12.2023).

2. Проєкт Закону України „Про внесення змін до Кримінального кодексу

України щодо удосконалення відповідальності за колабораційну діяльність” (реєстр.№7647від08.08.2022).URL:

https://itd.rada.gov.ua/billInfo/Bills/Card/40205 (дата звернення: 10.12.2023).

3. Проєкт закону України „Про внесення змін до Закону України «Про забезпечення прав і свобод громадян та правовий режим на тимчасово окупованій території України» щодо особливостей діяльності на тимчасово окупованій території України” (реєстр. № 7646 від 08.08.2022). URL: https://itd.rada.gov.ua/billInfo/Bills/Card/40204 (дата звернення: 10.12.2023).

4. Проєкт закону України «Про внесення змін до статті 111-1 Кримінального кодексу України щодо вдосконалення відповідальності за колабораційну діяльність» (реєстр. № 8301-1 від 05 січня 2023 року). URL: https://itd.rada.gov.ua/billInfo/Bills/Card/40894 (дата звернення: 10.12.2023).

5. Проєкт закону України «Про внесення змін до Кримінального кодексу України щодо уточнення відповідальності за деякі види кримінальних правопорушень на тимчасово окупованих територіях» (реєстр. № 8301-2 від 05 січня 2023 року). URL: https://itd.rada.gov.ua/billInfo/Bills/Card/41131 (дата звернення: 10.12.2023).

6. Закон України «Про державний захист працівників суду і

правоохороннихорганів» від 23грудня 1993 року №3781-XII.URL:

https://zakon.rada.gov.ua/laws/show/3781-12#Text (дата звернення: 10.12.2023).

7. Проєкт закону України „Про внесення змін до Кримінального та

Кримінального процесуального кодексів України щодо удосконалення відповідальності за колабораційну діяльність та суміжні кримінальні правопорушення” (реєстр. № 7570 від20 липня 2022року).URL:

https://itd.rada.gov.ua/billInfo/Bills/Card/40023 (дата звернення: 10.12.2023).

8. Проєктзакону України«Провнесення зміндостатті111-1

Кримінального кодексу України щодо вдосконалення кримінальної відповідальності за колабораційну діяльність» (реєстр. № 8077 від 26 вересня 2022 року). URL:https://itd.rada.gov.ua/billInfo/Bills/Card/40531 (дата

звернення: 10.12.2023).

9. Проєктзакону України«Провнесення зміндостатті111-1

Кримінального кодексу України щодо вдосконалення відповідальності за колабораційну діяльність» (реєстр. № 8301 від 23 грудня 2022 року). URL: https://itd.rada.gov.ua/billInfo/Bills/Card/40894 (дата звернення: 10.12.2023).

10. Проєкт закону України «Про внесення змін до Кримінального

та Кримінального процесуального кодексів України щодо встановлення відповідальності за окремі дії проти основ національної безпеки України» (реєстр.№9223від19.04.2023).URL:

https://itd.rada.gov.ua/billInfo/Bills/Card/41788 (дата звернення: 10.12.2023).

11. Закон України «Про національну безпеку України» від 21 червня 2018 року № 2469-VIII. URL: https://zakon.rada.gov.ua/laws/show/2469-19#Text (дата звернення: 10.12.2023).

Размещено на Allbest.ru