Конституційно-правове забезпечення розвитку медіації в Україні

Размещено на http://www.allbest.ru/

Академії праці, соціальних відносин і туризму

Конституційно-правове забезпечення розвитку медіації в Україні

Вероніка Валеріївна Деркач, аспірантка

Резюме

Деркач В. В. Конституційно-правове забезпечення розвитку медіації в Україні.

У статті відображено дослідження конституційно-правового забезпечення розвитку медіації в Україні. Основну увагу акцентовано на правовому понятті «медіація», правовому розумінні даного явища у законодавстві України, а також розглянуто історію становлення медіації в державі та особливості її застосування до неповнолітніх. Окрім того, виокремлено норми Конституції України, які стимулюють вирішення спорів за допомогою примирення, та узагальнено основні засади конституційно- правового забезпечення розвитку медіації в Україні. Проведено аналіз конституційних норм (прямої дії), які є джерелом медіа- ційного процесу в державі, та норм Закону України «Про медіацію». Наведено приклади застосування медіації в різних галузях законодавства. Визначено, що медіація є найбільш ефективним гнучким інструментом реалізації політичної волі шляхом запобігання конфліктності в політичній сфері.

Ключові слова: медіація, конституційно-правове забезпечення, розвиток, законодавство, Конституція України, медіатор.

Summary

Veronika Derkach. Constitutional and legal support for the development of mediation in Ukraine.

The content of the scientific article reflects the study of constitutional and legal support for the development of mediation in Ukraine. The main focus is on the legal concept of “mediation”, the legal understanding of this phenomenon in the legislation of Ukraine, as well as the history of mediation in the state and the peculiarities of its application to minors. In addition, the norms of the Constitution of Ukraine that stimulate the resolution of disputes with the help of conciliation are highlighted, and the main principles of constitutional and legal support for the development of mediation in Ukraine are summarized. An analysis of the constitutional norms (direct action), which are the source of the mediation process in the state, and the norms of the Law of Ukraine “On Mediation” was carried out. Examples of the application of mediation in various areas of legislation are reviewed. It was determined that mediation is the most effective and flexible tool for realizing political will by preventing conflicts in the political sphere.

Key words: mediation, constitutional and legal provision, development, legislation, Constitution of Ukraine, mediator.

Постановка проблеми

Забезпечення належного захисту прав людини є складовою процесу інтеграції України до Європейського Співтовариства та пріоритетним напрямом державної правової політики.

Актуальність теми полягає в тому, що сучасна міжнародна концепція захисту прав людини свідчить про тенденції відмови світової спільноти від виключно каральної реакції на протиправні діяння та дає можливість людині виправитися і відшкодувати завдану шкоду. Механізм примирення у правовому полі окреслено запровадженням явища медіації.

Нині медіація є однією із найпоширеніших форм врегулювання спорів у багатьох країнах не лише англо-американської, а й романо-германської системи права. Як свідчить практика європейських країн, більшість процедур медіації завершуються успішно, і конфліктуючі сторони надалі не повертаються на шлях судового розв'язання спору1.

Зазначене свідчить про те, що однією із переваг медіації порівняно зі звичайним судовим розглядом справи є розвантаження судів, а також скорочення часу, який витрачається на вирішення спорів. Такі переваги дають можливість економії коштів, гарантують конфіденційність і неупередженість діяльності медіатора.

Важливими у такому процесі є професіоналізм і моральні якості особи медіатора, адже його завданням, у результаті проведеної роботи є знаходження компромісу, що здатний задовольнити обидві сторони. За умови якісно проведеної медіації немає сторони, яка б виграла або програла справу, тому й немає необхідності оскаржувати відповідне рішення. Більше того, сторони мають можливість примиритися і налагодити стосунки. Як свідчить статистика, угоди, що укладені в результаті медіації, виконуються набагато сумлінніше, ніж судові рішення.

На основі вище окресленого можемо стверджувати, що розвиток медіації в Україні є важливим кроком до забезпечення якісної охорони прав і законних інтересів людини і громадянина. Окремі норми Конституції України як основного Закону стимулюють проведення відповідних процесів вирішення спорів. Однак конституційно-правове забезпечення медіації в Україні потребує ретельного дослідження, а окремі його положення - удосконалення. медіація конституційний норма

Аналіз останніх досліджень і публікацій

Серед ґрунтовних досліджень медіації у юридичній науці відносно недавно з'явилися комплексні роботи. Зокрема, у різних проявах це правове явище вивчали видатні сучасники: О. В. Адамантіс, Ю. В. Баулін, В. С. Гопанчук, Л. В. Власова, І. А. Войтюк, В. В. Землянська, В. Т. Маляренко, Н. В. Нестор, М. І. Хавронюк, Д. П. Яніцька. Однак проблеми, пов'язані із конституційно- правовим розвитком медіації в Україні, є недослідженими.

Формулювання мети статті

Метою статті є дослідження конституційно-правового забезпечення розвитку медіації в Україні. Окреслення правового поняття медіації у Конституції України та інших нормативних актах.

Викладення основного матеріалу

Конституційно-правове забезпечення розвитку медіації, крізь призму визначених засад, закріплено у декількох конституційних нормах Основного Закону України.

Так, у ст. 21 Конституції України визначено: «Усі люди є вільні і рівні у своїй гідності та правах»2. З зазначеною нормою прямої дії прямо кореспондується ст. 4 «Принципи медіації» Закону України «Про медіацію», яка встановила принцип рівності прав сторін медіації як під час самої медіації, так і на стадії підготовки до медіації. Також згідно з частиною 5 ст. 8 Закону медіація проводиться на засадах рівності сторін. Сторонам медіації має бути надано рівні можливості під час проведення медіації. Зобов'язання медіатора повинні бути однаковими стосовно всіх сторін медіації.

Окрім того, у ч. 1 ст. 19 Конституції України правовий порядок в Україні ґрунтується на засадах, відповідно до яких ніхто не може бути примушеним робити те, що не передбачено законодавством. Саме за таким принципом здійснюється вирішення різного виду спорів між учасниками медіації.

Також ст. 5 основного Закону абсолютно не суперечить вищезгаданим нормам, оскільки визначає, що участь у медіації є добровільним волевиявленням учасників медіації. Ніхто не може бути примушений до врегулювання конфлікту (спору) шляхом проведення медіації. Сторони медіації та медіатор можуть у будь- який момент відмовитися від участі в медіації. Їх участь відбувається на основі загальної зацікавленості та користі, яка для кожного є індивідуальною.

Важливою є ст. 23 Конституції України, яка визначає, що кожна людина має право на вільний розвиток своєї особистості, якщо при цьому не порушуються права і свободи інших людей. Зазначена норма втілена в частині 3 ст. 3 Закону, де заборонено медіацію у конфліктах (спорах), що впливають чи можуть вплинути на права і законні інтереси третіх осіб, які не є учасниками цієї медіації. Відповідно до частини 3 ст. 21 Закону угода за результатами медіації не повинна містити положень, що порушують права та інтереси інших осіб, інтереси держави або суспільні інтереси.

Сучасні правознавці розглядають медіацію як альтернативний спосіб вирішення спорів, що вже виникли між сторонами, а також як процедуру, спрямовану на запобігання таких спорів - превентивна медіація. Однією з потенційних сфер застосування превентивної медіації є, наприклад, медіація укладення договорів, що вдало інтегрується в діяльність нотаріусів під час надання ними допомоги в розробленні проєкту договору, за нотаріальним посвідченням якого звернулися сторони, а також погодженні його умов з метою запобігання виникненню в майбутньому спорів, пов'язаних із тлумаченням договору, визнанням його недійсним тощо.

Медіація як спосіб урегулювання спорів може інтегруватися в діяльність юрисдикційних органів двома шляхами: по-перше, як самостійна процедура, по-друге, як технологія врегулювання конфлікту. Наприклад, у першому випадку медіація може інтегруватися в судове провадження як самостійна процедура, яка проводиться спеціально сертифікованими особами та звернення до якої можливе на будь-якій стадії провадження в суді. Поряд із цим законодавство, покладаючи на суддів обов'язок сприяти сторонам у врегулюванні спору, не забороняє застосування певних медіаційних навичок і технологій самим суддею під час розгляду справи в суді. При цьому суддя-медіатор може призначатися головуючим, обиратися сторонами, визначатися за жеребкуванням або в порядку черговості чи за допомогою автоматизованої системи розподілу.

Після завершення медіації сторони мають повернутися до судді, який розглядає справу, і у випадку, якщо сторони врегулювали спір, то залежно від характеру їхньої домовленості провадження в справі закривається у зв'язку з відмовою позивача від позову або укладенням мирової угоди, а у випадку визнання позову - завершується ухваленням рішення про задоволення позовних вимог. Якщо ж сторони не врегулювали спір, то компетентний суддя продовжує розгляд справи та ухвалює в ній рішення.

Беззаперечними перевагами зазначеного типу медіації є безоплатність процедури для сторін та високий авторитет суддів у суспільстві. Зазначений вид медіації реалізований у Німеччині, Фінляндії, Австралії, деяких штатах США та інших країнах. Першою державою в європейському регіоні, яка законодавчо закріпила таке положення, є Італія, де медіація виступає обов'язковим досудовим порядком, наприклад, у спорах, що стосуються майнових прав, прав співвласників кондомініуму, спорах щодо медичної недбалості, дифамацій- них спорах, спорах, що випливають із фінансових і страхових договорів, тощо3.

У цьому контексті варто звернути увагу на положення вітчизняного законодавства, зокрема ст. 124 Конституції України, яка передбачає, що юрисдикція судів поширюється на будь-який юридичний спір і будь-яке кримінальне обвинувачення. У передбачених законом випадках суди розглядають також інші справи. Законом може бути визначений обов'язковий досудовий порядок урегулювання спору4.

Вище окреслені чинники зумовили необхідність розроблення та прийняття Закону України «Про медіацію», який набрав чинності у грудні 2021 р., у ньому вперше було визначено правові засади та порядок проведення медіації як позасудової процедури врегулювання конфлікту (спору), принципи медіації, статус медіатора, вимоги до його підготовки та інші питання, пов'язані з цією процедурою5. Законом визначено медіацію як позасудову добровільну, конфіденційну, структуровану процедуру, під час якої сторони за допомогою медіатора (медіаторів) намагаються запобігти виникненню спору або врегулювати існуючий шляхом переговорів. Правилами проведення медіації є порядок і методика проведення медіації, права та обов'язки учасників медіації, визначені договором про проведення медіації або затверджені суб'єктом, що забезпечує проведення медіації, відповідно до його вимог.

Відповідно до ст. 2 Закону законодавство про медіацію ґрунтується на Конституції України і складається з цього Закону та інших нормативно-правових актів. Окрім випадків, коли міжнародними договорами, згода на обов'язковість яких надана Верховною Радою України, передбачено інші правила, ніж ті, що встановлені цим Законом, застосовуються правила міжнародних договорів України.

Медіація може застосовуватися у кримінальних провадженнях. Також можливе й доцільне її застосування для врегулювання трудових, сімейних, цивільних, адміністративних, господарських спорів та у системі освіти. Усе частіше медіація набуває популярності в Україні.

Саме тому 16 листопада 2021 р. Кодекс законів про працю України доповнено ст. 222-1 «Врегулювання трудових спорів шляхом медіації», яка вперше в історії українського трудового права закріпила, що трудовий спір між працівником і роботодавцем незалежно від форми трудового договору може бути врегульовано шляхом медіації відповідно до Закону з урахуванням особливостей, передбачених цим Кодексом. Договір про проведення медіації та угода за результатами медіації у трудових спорах укладаються в письмовій формі.

Такі нововведення, на нашу думку, є необхідними й особливо актуальними в сучасних реаліях. Медіація не є новим явищем для розуміння українського суспільства. У академічному тлумачному Словнику української мови медіацію визначено як міжнародне посередництво, мирний спосіб розв'язання міжнародних конфліктів за допомогою держави, яка не бере участі у конфлікті6. Однак про жодне визнання медіації як процесу врегулювання спорів у сфері приватного права в даному контексті розуміння медіації не йшлося.

Поряд із тим провісниками зародження медіації у радянському праві можна вважати, наприклад, профспілки, комісії з трудових спорів на підприємствах, установах, організаціях, які розглядали трудові спори та конфлікти в позасудовий спосіб і порядок. До прикладу, навіть станом на сьогодні діє ст. 223 Кодексу законів про працю України щодо організації комісій по трудових спорах у редакції від 1975 та від 1983 рр.7

Так, відповідно до частини 2 ст. 224 цього Кодексу трудовий спір підлягає розглядові в комісії по трудових спорах, якщо працівник самостійно або з участю профспілкової організації, що представляє його інтереси, не врегулював розбіжності при безпосередніх переговорах з роботодавцем7. Отже, українське трудове законодавство здавна сприяло досудовому врегулюванню трудових спорів у спосіб і порядок, який нагадує прототип сучасної медіації. Виходячи з цього, вважаємо, що зміст сучасного явища медіації, яке набуває дедалі більшого поширення в Україні та світі, уже давно є відомим і випробуваним правовим інструментом вирішення спорів.

Серед багатогранності різних видів, типів і моделей медіації, які застосовуються до дорослих осіб, особливе місце посідає специфіка примирення спорів, учасниками яких є діти. Так, у ст. 52 Конституції України встановлено конституційний принцип рівності дітей у своїх правах незалежно від походження, а також від того, народжені вони у шлюбі чи поза ним.

Поряд із цим у ст. 3 Конвенції про права дитини зазначено, що в усіх діях щодо дітей, незалежно від того, здійснюються вони державними чи приватними установами, які займаються питаннями соціального забезпечення, судами, адміністративними чи законодавчими органами, першочергова увага приділяється якнайкращому забезпеченню інтересів дитини8. Відповідно до ст. 1 Закону України «Про охорону дитинства» дії та рішення, що спрямовані на задоволення індивідуальних потреб дитини відповідно до її віку, статі, стану здоров'я, особливостей розвитку, життєвого досвіду, родинної, культурної та етнічної належності та враховують думку дитини, якщо вона досягла такого віку і рівня розвитку, що може її висловити - визнано забезпеченням найкращих інтересів дитини9.

Законом України «Про медіацію» у ст. 8 визначено безперешкодний доступ дітей до медіації. Законодавець зазначив, якщо стороною медіації є неповнолітня особа, вона приймає рішення з дотриманням вимог законодавства з урахуванням обсягу її дієздатності. Така воля законодавця, на нашу думку, є правильною, спроможною забезпечити найкращі інтереси дитини, бо діти в силу свого віку та життєвого досвіду здатні помилятися, а вдало проведена медіація, окрім примирення, може здійснити ще й виховну функцію.

Окрім зазначених принципів конституційно-правового забезпечення медіації в Україні, важливою є норма охорони конфіденційної інформації. Відповідно до вимог ст. 32 Конституції України, яка закріпила, що не допускається збирання, зберігання, використання та поширення конфіденційної інформації про особу, крім випадків, визначених законом, і лише в інтересах національної безпеки, економічного добробуту та прав людини. Стаття 6 Закону в суворій відповідності до зазначених вимог Конституції України повністю присвячена правовому режиму дотримання конфіденційності в медіації. Вперше в українському законодавстві з'явилася норма заборони допиту медіатора як свідка у справі (провадженні) щодо інформації, яка стала йому відома під час підготовки до медіації та проведення медіації.

Така норма, на нашу думку, є доцільною. Адже від професійності медіатора, його мотивації та правових гарантій діяльності залежить вирішення спорів. У протилежному випадку його діяльність може бути використана органами, які проводять розслідування, що має здатність закомплексувати учасників процесу.

Загалом, у юридичній науці виокремлюють декілька моделей медіації залежно від ролі медіатора: модель рятівника, де медіатор, не маючи спеціальних професійних знань і навичок, допомагає вирішити незначні, переважно побутові конфлікти; модель, у якій медіатор відіграє роль посередника і виступає третьою стороною в спорі. Він створює атмосферу конструктивної співпраці та дбає про коректне ставлення сторін одна до одної, сприяє реалістичній оцінці ситуації сторонами, прийняттю адекватного рішення тощо; модель, де медіатор для вирішення конфлікту може використовувати якомога ширший набір засобів і методів ведення перемовин, у тому числі й вдаватися до певного маніпулювання сторонами; модель, де медіатор виступає як організатор вирішення конфлікту. Це найбільш застосовувана на сьогодні модель медіації у світовій практиці10.

На думку Н. А. Мазаракі, впровадження інституту медіації в Україні змістовно пов'язує сучасний розвиток правової системи України з європейськими правовими системами, цінностями та пріоритетами розвитку сучасного цивілізованого світу. При цьому медіація являє собою альтернативний спосіб вирішення спорів, що, з одного боку, відображає високий рівень розвитку правової культури суспільства, а з другого -дає змогу сторонам обрати найефективніший і прийнятний для них варіант спору в основі фундаментальних принципів права, які відображають визначні цінності суспільного розвитку, такі як добросовісність, розумність, справедливість, що є одночасно з цим основою для реалізації принципу верховенства права в Україні Orlowska I. Czy tylko mediacja miedzy sprawca a ofiara. Mediator. nr. 20, 1/2202. S. 42.

² Конституція України. Відомості Верховної Ради України. 1996. № 30. Ст. 141..

Варто погодитися із позицією науковців, які вважають, що медіація - це втілення бажання суспільства здолати соціально-правові протиріччя у зв'язку з потребою розвитку. В управлінській сфері це специфічна технологія узгодження елітарних інтересів у державі, що дає змогу досягти балансу між регіональними інтересами та інтересами центру, а також оптимізувати безпосередньо управлінський процес. Медіація є найбільш ефективним гнучким інструментом реалізації політичної волі шляхом запобігання конфліктності в політичній сфері12.

Вона має здатність позитивно впливати на створення нової культури безконфліктної взаємодії членів суспільства, чіткої співпраці в межах вирішення актуальних проблем. Це ефективний шлях до зменшення конфліктності членів суспільства, розвитку правосвідомості й правопорядку в країні.

Висновки

У результаті проведеного дослідження було виокремлено та проаналізовано норми Конституції України, які відображають принципи проведення медіації у різних галузях права. Доведено, що зміст явища медіації є не новим для українського суспільства, адже з найдавніших часів авторитетні члени людської спільноти здійснювали примирення у спорах, що виникали. Із аналізу сучасного законодавства України зроблено висновок, що дедалі частіше відбувається запровадження медіації у багатьох сферах суспільного життя, шляхом природного спільного бажання учасників спору. Позитивним результатом медіації є укладання угоди про примирення, яка затверджується судом і потребує виконання. У Законі «Про медіацію» визначено медіаційну угоду як письмову угоду учасників правовідносин про спосіб врегулювання всіх або певних конфліктів (спорів), що виникли або можуть виникнути між ними, шляхом проведення медіації. Медіаційна угода може укладатися у формі медіаційного застереження в договорі або у формі окремої угоди13. На нашу думку, таке визначення є повним, а правові засади її укладання потребують відображення у додатковому нормативному акті. Доречним було б розроблення та прийняття Закону України «Про медіаційні угоди», у якому варто чітко визначити принципи та особливості медіаційних угод у кожній галузі права, а також специфіку їх укладення за різних умов.

Отже, дослідження конституційно-правового забезпечення розвитку медіації в Україні потребує нових підходів.

Література

1. Медіація у професійній діяльності юриста: підручник / авт. кол.: Т. Білик, Р. Гаврилюк, І. Городиський та ін.; за ред. Н. Крестовської, Л. Романадзе. Одеса: Екологія, 2019. 456 с. С. 121.

2. Про медіацію: Закон України. Відомості Верховної Ради України. 2022. № 7. Ст. 51.

3. Словник української мови: в 11 томах. Київ, 1973. Том 4. С. 664.

4. Кодекс законів про працю України.

5. Конвенція про права дитини 20 листопада 1989 року.

6. Про охорону дитинства: Закон України.

7. Faulkner R., Haselgrove-Spurin С., Thomas G. R. Mediation Methods for Mediators and Client Representatives (5th Edition). Dallas: Nationwide Mediation Academy, 2006. Р. 10.

8. Мазаракі Н. А. Теоретико-правові засади запровадження медіації в Україні: дис. ... докт. юрид. наук: 12.00.01. Київ, 2019. 484 с. С. 3.

9. Токарева К. С. Адміністративно-правове регулювання медіації: сучасний стан та тенденції розвитку: дис. ... докт. юрид. наук: 12.00.07. Київ, 2021. 468 с.

10. Про медіацію: Закон України.

Размещено на Allbest.ru