Проблема формування моделі соціальної політики держави в умовах політичної нестабільності

Размещено на http://www.allbest.ru/

Размещено на http://www.allbest.ru/

Проблема формування моделі соціальної політики держави в умовах політичної нестабільності

The problem of forming the state social policy model in conditions of political instability

Таран В.О., Гайворонська Т.О.,

Taran V.O., Gaivoronska T.O.

Стаття присвячена проблемі формування моделі соціальної політики в Україні. Одним із важливих аспектів процесу її розробки для будь-якої держави є стан стабільності останньої, обумовлений не в останню чергу послідовністю реалізації закріплених в Конституції типових ознак держави. Вони спираються на сукупність базових для суспільства цінностей, що корелюють з основними принципами соціальної політики. Україні притаманний нестабільний стан, який відображає тривалий процес переходу від радянського типу держави до сучасної європейської. Його підживлює збереження діаметрально протилежних поглядів на перспективи розвитку української державності, що не дозволяє чітко дотримуватися реалізації закладеного в Конституції України типу української держави і заважає визначенню базових підходів щодо соціальної політики держави. Серйозним випробуванням на цьому шляху стала військова агресія Росії, яка вплинула на всі аспекти суспільного життя. В політиці це призвело до «блукання» між різними ідеологічними концепціями розвитку України (ліберальної, україно-центричної, авторитарної), що відповідають різним типам держав з різними принципами соціальної політики. А це представляє перешкоду на шляху розробки чіткої її моделі в сучасній Україні.

Ключові слова: соціальна політика, модель соціальної політики, нестабільне суспільство, європейська соціальна модель, європейська система цінностей, лібертаріанство, український центризм, офісно-президентська держава, авторитаризм.

The article is devoted to the problem of forming a model of social policy in Ukraine. Social policy is the most important component of the internal policy of a state, which ensures the stability of the state and at the same time is an indicator of its functioning effectiveness. Social policy always depends on historical, social and cultural as well as economic conditions, and it is also determined by the specific type of state's social and political system, its ideological and spiritual principles, and features of its historical experience and is fixed in a certain model of social policy. Each model, despite the presence of certain basic characteristics common to a number of related states, must correspond to the national specificities of the state. Thus, within the framework of the European social model, the Anglo-Saxon, continental, southern European and Scandinavian ones are distinguished, which are determined by the differences between the states in terms of the features of their political and economic system.

In Ukraine today, the model of social policy is unformed, and social policy is characterized by inconsistency, imprudence, and the lack of orientation to support high standards of living standards of the population. This largely correlates with the state of Ukrainian society, which is characterized by permanent transience, the reverse side of which is instability.

One of the key reasons for such instability is the presence in Ukrainian society of two diametrically opposed approaches to understanding the basic principles of building Ukrainian statehood either based on the European value system or the modernized Soviet (oligarchic) system. This confrontation has existed throughout the entire post-Soviet period; it covers almost all social structures and periodically takes acute forms social revolutions. It revitalizes the process of progressive European integration shifts, which can lose the momentum and are replaced by regressive trends. As an indicator of such value fluctuations, there is a lack of heredity in the political and economic course, which often allows the authorities to violate the constitutionally fixed horizons of the political and economic type of Ukrainian state. As a result it has a negative impact on social policy, causing its uncertainty.

In this regard, the stage of development of Ukraine after 2019 became extremely dramatic, when the uncertainty of the type of state was determined by a constant change in the ideological preferences of the authorities libertarianism with elements of socialism, rejection of any ideological system (from every bit depending on the circumstances), Ukrainian centrism (creative), an authoritarian model with a single-party political system and a controlled economy. It is clear that none of the above-mentioned ideological systems as the basis of the state system provide for different models of the political and economic organization of society. These systems do not coincide significantly in terms of the basic principles of conducting social policy. They create problems in understanding of the sources of social policy funding, the state's and state institutions 'role in solving social problems, the attitude to the scale of polarization in society according to income level, determination of priority categories of citizens in need of social protection, promptness of reaction to radical changes caused by negative consequences of political, military, economic, social nature etc.

At the same time, social policy in Ukraine remains one of the prime areas of the state's internal policy. It can be proven by active scientific, theoretical, legislative and normative activities, which are carried out within the framework of the paradigm that combines the experience of the countries of the European Union and the peculiarities of the Ukrainian national specificity of social issues. It is important that this framework makes practical steps on the way to building Ukrainian state according to European standards. Otherwise, the choice of social policy model will remain problematic.

Keywords: social policy, model of social policy, unstable society, European social model, the European system of values, libertarianism, Ukrainian centrism, office-presidential state, authoritarianism.

Постановка проблеми

соціальна політика нестабільність

Проблема розробки моделі соціальної політики в Україні представляє собою один із ключових аспектів внутрішньої державної політики, призваної не тільки забезпечувати передбачені Конституцією України відповідні соціальні стандарти життя громадян, але й сприяти мінімізації передумов для появи внутрішніх соціальних протиріч та забезпечувати стан стабільності в суспільстві.

Особливої гостроти ця проблема набуває в періоди кризових станів у суспільстві, коли кардинально змінюються умови існування суспільства, трансформується уся система суспільних відносин, що потребує нових і теоретико-методологічних підходів, і нормативно-законодавчих регуляторів, і практичних організаційно-управлінських рішень.

Для України, яка фактично з 2014 року перетворилася на об'єкт цілеспрямованого озброєного нападу з боку Росії, до якого додалася ще масова епідемія COVID-19, а сам напад з лютого 2022 р. розрісся до повномасштабного військового вторгнення російських військ, вибір моделі соціальної політики набув надзвичайної актуальності.

Не випадково проблема розробки моделі соціальної політики в Україні, яка відповідає викликам часу, перебуває у центрі уваги значної кількості вітчизняних вчених.

В їх роботах знайшли відображення різні аспекти даної проблеми, серед яких: зарубіжний, зокрема європейський досвід формування соціальної політики в умовах різних моделей соціальних держав (Т. Токарський, І. Жеребило, М. Окладна, Х. Якименко, 2015); особливості орієнтації України на європейський досвід соціальної політики (М. Мних, 2015, І. Бондарчук, 2017); зв'язок між соціальною політикою і моделлю соціальної держави (Д. Сковронський, 2016, О. Кушніренко, 2017, О. Кучеренко, 2019); пошуки шляхів фінансування соціальної сфери (З. Гонтар, 2021); аналіз основних концептуальних засад соціальної політики в сучасній Україні (Л. Павлова, 2015, С. Кудлаєнко, 2018); питання вдосконалення системи соціального страхування (Л. Приступа, 2017, О. Лобова, 2017, О. Кривицька, 2017); соціальні наслідки пандемії COVID-2019 (Л. Малес, Ю. Савельєв, О. Боровський, 2021); механізми інвестування роботодавців у соціальну політику та запобігання з боку держави негативним наслідкам для соціальної політики стихійності ринку в умовах ринкових відносин (Т. І. Богданова, 2018); співвідношення економічного та соціального розвитку (В. Медяник, 2021); аналіз особливостей існуючих моделей соціальної політики (А. Михненко, В. Намчук, 2017) та ін.

З урахуванням необхідності формування моделі соціальної політики в контексті євроінтеграційного вибору України звертається увага на проблемні питання, що виникають на шляху реалізації соціальної політики в ЕС: приплив мігрантів, що збільшує навантаження на соціальну сферу та створює небезпеку для збереження національної, культурної та релігійної ідентичності європейських народів; постійне зростання кількості пенсіонерів, що вже перевищує кількість працездатного населення; велика кількість безробітних, особливо серед молоді; збільшення податкового тягаря, що змушує багатьох приховувати податки; політична та соціальна нестабільність, перманентні економічні кризи тощо (О. Шимко, Т Кваша).

Одним із важливих аспектів процесу вибору найбільш ефективної форми соціальної політики для будь-якої держави, на нашу думку, є стан її стабільності, обумовлений не в останню чергу чітким функціонуванням визначених і конституційно закріплених її типових ознак, які містять в собі не тільки сукупність базових цінностей, притаманних даному суспільству, але й відповідні їм основні принципи соціальної політики, а також передбачають механізми її реалізації.

Отже, мета даної статті визначити проблему формування соціальної політики держави в умовах нестабільності українського суспільства, що значно посилилася під час активної фази російсько-української війни.

Завдання показати проблематичність вибору моделі соціальної політики на тлі особливостей державотворчого процесу, що спостерігається сьогодні в Україні.

Виклад основного матеріалу

Соціальна політика найважливіший соціальний механізм перетворення суспільства. Метою соціальної політики є регулювання відносин між суспільством та окремими соціальними суб'єктами, спільнотами, соціальними групами. Вона покликана вирішувати протиріччя між інтересами різних суб'єктів, між поточними і перспективними інтересами суспільства.

Соціальна політика є складовою внутрішньої політики держави. Вона спрямована на забезпечення добробуту громадян через надання їм можливості отримати необхідні матеріальні, культурні та духовні блага, що виступає гарантом підтримання внутрішньої соціальної стабільності в державі. Соціальна політика держави віддзеркалює базові ціннісні пріоритети, на яких тримається державотворчий процес, зокрема в політичній (тип політичного устрою), економічній (тип економічного укладу), правовій (рівень особистої свободи), соціальній (роль гуманістичної складової), духовно-культурній (орієнтованість на освітній рівень) тощо сферах. І разом з тим, соціальна політика держави це показник ефективності функціонування останньої.

Отже, у кожному конкретному випадку соціальна політика завжди залежить від історичних, соціокультурних та економічних умов, а також визначається конкретним типом суспільно-політичного устрою держави, її ідеологічними, духовними принципами, особливостями пережитого історичного етапу [4] і фіксується у певній її моделі. Остання може мати спільні риси з моделями окремої групи держав, що збігаються за ціннісно-орієнтаційними показниками, але разом з тим зберігати значні національно-специфічні відмінності, через які переломлюються такі показники. Яскравий приклад цьому демонструє Європа.

У науковій літературі і офіційних документах сьогодні активно використовується таке поняття, як «європейська соціальна модель», котра базується на найбільш загальних для європейських країн цінностях, і досягненням якої в цілому можна вважати суттєві успіхи у багатьох сферах соціального розвитку цих країн, зокрема: підвищення рівня зайнятості, посилення соціального захисту окремої людини та подолання бідності. Хоча номенклатура завдань розв'язання соціальних проблем тут є значно ширшою: розробка спільної стратегії соціальної політики для всіх країн-учасниць Європейського Союзу; посилення галузевих, регіональних і місцевих підходів щодо вирішення соціальних і екологічних проблем; сприяння соціальному діалогу та зміцненню партнерства на різних рівнях із метою вдосконалення систем організації праці; удосконалення систем соціального захисту; запобігання соціальним ризикам, у тому числі розширення можливостей для включення громадян у суспільне життя для сприяння соціальній згуртованості громадян; забезпечення всезагального доступу громадян до основних соціальних послуг; посилення ролі громадянського суспільства у реалізації соціальної політики держави; досягнення гендерної рівності у всіх сферах життя; виявлення спільних проблем, що виникають у соціальній політиці, та розробка механізмів їх долання тощо [22].

Однак реально існує не одна, а декілька моделей соціальної політики, які відповідають специфіці національних європейських держав. Традиційно до них відносять англосаксонську (Велика Британія, Ірландія), континентальну (Австрія, Бельгія, Німеччина, Франція, Швейцарія), південно-європейську (Греція, Італія, Іспанія, Португалія) та скандинавську (Швеція, Норвегія, Фінляндія, Данія, Ісландія, Нідерланди).

Відмінності між ними визначаються багатьма факторами: ставленням до майнової та соціальної нерівності (соціальної диференціації); джерелами фінансування соціальних програм; роллю держави у розподілі та перерозподілі доходів; ступенем залучення до соціальних програм приватного сектору та громадських організацій; співвідношенням в реалізації соціальної політики державного та місцевих бюджетів; розумінням сутності соціальних гарантій; особливостями страхової політики; джерелами формування страхових фондів та їх місцем у соціальному захисті громадян; колом категорій громадян, що потребують соціального захисту; пріоритетами у соціальній допомозі певним групам населення; місцем соціальних гарантій у соціальній підтримці; наявністю адресних соціальних програм; рівнем соціального захисту; ставленням до змісту концепції «солідарності»; особливостями систем оподаткування тощо (О. Шимко, О. Кваша) [23].

Соціальна політика в Україні вважається одним із пріоритетних напрямків внутрішньої політики держави і має чітку орієнтацію на приклад Європейських країн. Це обумовлює вектор пошуку відповідної моделі соціальної політики нашої держави.

Разом з тим, для України проблема вибору найбільш ефективної моделі соціальної політики є не тільки надзвичайно актуальною, але й у той же час досить непростою. Так, з одного боку, ми обрали європейську систему цінностей, які стосуються у тому числі базових підходів щодо вибору політичної системи організації суспільства. Справді, основні параметри політичної моделі української держави чітко виписані в Конституції України. Там, зокрема, йдеться, що Україна є суверенна і незалежна, демократична, соціальна, правова держава (Ст. 1). Людина, її життя і здоров'я, честь і гідність, недоторканність і безпека визнаються в Україні найвищою соціальною цінністю... Права і свободи людини та їх гарантії визначають зміст і спрямованість діяльності держави (Ст. 3). Україна є республікою. Носієм суверенітету і єдиним джерелом влади в Україні є народ. Ніхто не може узурпувати державну владу (Ст. 5). Державна влада в Україні здійснюється на засадах її поділу на законодавчу, виконавчу та судову (Ст. 6). В Україні визнається і гарантується місцеве самоврядування (Ст. 7). В Україні визнається і діє принцип верховенства права. Конституція України має найвищу юридичну силу. Закони та інші нормативно-правові акти приймаються на основі Конституції України і повинні відповідати їи... (Ст. 8). Суспільне життя в Україні ґрунтується на засадах політичної, економічної та ідеологічної багатоманітності. Цензура заборонена. Держава гарантує свободу політичної діяльності, не забороненої Конституцією і законами України (Ст. 15) [13]. Тобто, йдеться про Україну, яка, згідно Конституції, орієнтується на державу європейського зразка. Не випадково в базових документах, присвячених перспективам економічного і соціального розвитку України підкреслюється, що Європейський вибір України насамперед передбачає створення умов для реалізації соціального потенціалу людини, наближення нашої країни до норм і стандартів розвинутої демократії, громадянського суспільства, соціально орієнтованого ринкового господарства, соціальної безпеки, прав і свобод людини, підвищення добробуту, втілення в життя принципу соціальної справедливості, формування високого рівня соціальної та правової культури [22]. Отже, українська модель соціальної політики в ідеалі має чітко корелювати з європейськими принципами вирішення соціальних проблем.

Однак, сьогодні, як зазначається в численних дослідженнях даної проблеми, в Україні не існує чітко визначеної моделі соціальної політики, а та форма, в якій вона існує, вступає в суперечність із цілями посткризової модернізації економіки та суспільства. Інертність адаптаційних механізмів сприяє поширенню бідності, що призводить до відтворення витратного характеру системи соціальної підтримки. Більше того, в нашій країні навіть відсутній єдиний закон, який би визначав мету, принципи та основні засади соціальної політики (О. Бутник) [4]. Не випадково соціальна політика в Україні характеризується непослідовністю, невиваженістю, а найголовніше відсутністю орієнтації на підтримку високих стандартів рівня життя населення.

І тут важливу роль відіграє друга сторона зазначеної проблеми зміст реальних соціально-політичних процесів в Україні, які характеризують втілення в практику задекларованих в Конституції параметрів суспільно-політичної системи країни. Йдеться про те, що Україна за визначенням є перехідною державою, залишаючись такою протягом всього пострадянського періоду тобто, починаючи з 1991 року і до сьогоднішнього дня. У даному випадку перехідність розуміють як процес перетворення реально соціалістичного суспільства на капіталістично-демократичне. Перехідність часто визначається через поняття транзитність, де транзит це інтервал між двома різними політичними режимами, це процес входження українського посткомуністичного суспільства до глобально-капіталістичної системи західної ліберальної демократії (Б. Буден) [3]. Перехідність є проявом незавершеності процесу, що має наслідком соціально-політичну нестабільність в державі.

Подібна тенденція яскраво демонструє наявність в українському суспільстві діаметрально протилежних позицій стосовно розуміння базових принципів розбудови української державності їх органічного зв'язку чи то з європейською системою цінностей, чи з модернізованою радянською (яка фактично є олігархічною), причому без очевидної переваги однієї із сторін. Такий розкол існує й на рівні української політичної еліти, частина якої органічно пов'язана з попередньою компартійною системою і представляє інтереси великого українського капіталу, природа котрого міцно тримається на російських сировиннопромислових джерелах, і на інших рівнях соціальної структури українського суспільства.

Одним із показників подібного протистояння можна вважати відсутність послідовності у проведенні чіткої політики розвитку держави у відповідності до норм Конституції, що простежується, зокрема, через відсутність спадковості при переході влади від одного політичного лідера разом з його політичним оточенням до іншого. Найбільш драматичними проявами такого внутрішнього ціннісного розколу в державі можна вважати соціальні революції в Україні.

Фактично, навіть якщо не брати до уваги Першу (На Граніті, жовтень 1990 р.), яка трапилась напередодні розпаду СРСР, то і Друга (Помаранчева, жовтень 2004 р.), і Третя (Гідності, листопад 2013 лютий 2014 р.) Революції, з одного боку, підтверджували факт суспільної нестабільності в державі через соціальний конфлікт на базі різноспрямованих ціннісних пріоритетів, але з іншого, демонстрували прагнення найбільш креативної частини українського суспільства відстоювати курс країни на приєднання до європейської системи цінностей як найбільш досконалої для всебічного розвитку людини і досягнення соціальної стабільності в суспільстві. Війна, що була розпочата РФ проти України у 2014 році і призвела до тимчасової окупації Криму і частини Донбасу це підтримка внутрішніх проросійських сил в країні з боку зовнішнього, найбільш реакційного політичного утворення Росії для остаточного закріплення на території України системи цінностей імперського руського миру [24].

Якщо говорити про юридично-правову складову подібного протистояння, то це постійні намагання на рівні Парламенту вносити відповідні правки до існуючої Конституції України. Причому йдеться не лише про зміни, які були внесені згідно із законами [2]. Для нас вже звичними стали систематичні порушення Конституції з боку Президента України, Верховної Ради України, Кабінету Міністрів. Фактично, найважливіший для демократичної країни документ в Україні перетворився на формальність, що дає привід говорити про передумови формування правового нігілізму та узурпації влади. У зв'язку з цим можна виділити ряд суттєвих причин, що лежать в основі названого явища і по-різному проявляються у різних структурах влади. Для чиновників це, по-перше, те, що кожна влада намагається розширювати власні повноваження і робить це у неконституційний спосіб (це спостерігалося в парламентах практично всіх скликань); подруге, владі вигідно мати на ключових посадах лояльних до себе чиновників та звільняти нелояльних, адже лояльні і підконтрольні чиновники ключ до втримання влади; потретє, незважаючи на бажання концентрувати владу, відповідальність за свої дії нести ніхто не хоче. Президент вдається до порушення Конституції, аргументуючи це необхідністю більш оперативного і ефективного прийняття і реалізації важливих для країни рішень (за його переконанням), долаючи доволі складні механізми, передбачені Законом, що уповільнюють процес досягнення мети (О. Савичук) [18].

На тлі цього стало вже досить природним незбігання між задекларованими прагненнями і реальними діями як влади в цілому, так і відповідальних за певні напрями роботи адміністративно-управлінських структур. Більше того, стало звичайним явищем уникнення покарання за прийняття помилкових, чи навіть цілеспрямовано шкідливих рішень, які впливають на всі складові державної політики, виконуючи деструктивну роль по відношенню до соціального стану і політичної стабільності в країні.

Здавалося, агресія північного сусіда мала б дати поштовх для політичних сил в Україні стосовно чіткого вибору тих ціннісних пріоритетів, які визначають конституційно закріплений курс реформ в державі. Разом з тим, трагічний досвід не був остаточно врахований. У 2019 році на Президентських виборах цілком демократичним способом до влади прийшли представники політичної сили «Слуга народу» з дуже розпливчастими ідеологічними уподобаннями, які до того ж протягом певного періоду суттєво змінювалися. Це стало показником невизначеності влади стосовно остаточного прийняття моделі політичної організації держави з відповідними наслідками для всіх складових її політики, у тому числі й соціальної.

Спочатку політичними лідерами нової влади була задекларована орієнтація на принципи лібертаріанства, яке ґрунтувалося на «ліберальній моделі економіки, ліберальній моделі відносин з відповідними національними особливостями» [6]. В розгорнутій платформі ідеології правлячої партії зазначалося, що у своїй діяльності вона керується національними інтересами України, покладається на думку і волю українського народу, спирається на науку, експертні висновки і здоровий глузд. Концентрується не на звабливих гаслах та ідеологічних штампах, а на конкретних справах які дозволяють щодня робити позитивні зміни в містах, селах, регіонах і країні в цілому. У більш конкретному вигляді її принципи були зафіксовані наступним чином: ринкова економіка та економічна свобода для бізнесу, місцеве самоврядування і децентралізація, справжня демократія та політичний діалог, вільні та відповідальні медіа, розмаїття думок і позицій, боротьба з корупцією і брехнею, припинення війни і повернення миру, реальне народовладдя, оновлення політичної еліти країни, рух до Європи, ставлення із повагою до історичного і культурного надбання українського народу та патріотизм як створювання кращого майбутнього разом. І остаточне кредо: ні вліво, ні вправо лише вперед і вгору! [11].

До речі, під час війни в українському суспільстві зросла повага саме до ліберальних цінностей: впевнена прихильність до індивідуалізму та до свободи як головних засад життя; ставлення до життя людей як найвищої цінності; схильність до децентралізації влади, намагання в критичних ситуаціях брати відповідальність у власні руки. Це віддзеркалювало чітку тенденцію заміни застарілої тоталітарно-пострадянської системи цінностей на неоліберальну. Важливою особливістю даного процесу стало намагання позбавитись і недоліків класичного лібералізму, який ніс в собі наслідки імперського мислення. Для цього частково використовувались постмодерні риси, постколоніальний спротив їх пристосування для долання культурних травм і використання для позбавлення українців колоніального комплексу меншовартості [16].

Реально же спостерігалося дещо протилежне тиск на економічну свободу і свободу слова, уникнення політичного діалогу, переслідування опозиції, збільшення розриву в доходах між владою і народом, що відображалося й на соціальній політиці. Це свідчило про відхід влади від проголошеної передвиборчої політичної платформи. Цілком закономірно, що менш ніж за рік, влада відмовилася від лібертаріанства й лібералізму з соціалізмом. Була висловлена думка, що «впиратися в ідеологію» взагалі не варто, адже це може завадити будівництву структури партії (Д. Розумков). Але все ж таки партійці зійшлися на необхідності піти «третім шляхом», яким для пропрезидентської партії стала ніша центризму у його специфічному вираженні «українського центризму», або «активного центризму», що заперечує політичні крайнощі і радикалізм, залишаючись при цьому креативним. Отже, задля побудови суспільства заможних людей та в залежності від конкретної сфери політики, представники влади мали би діяти як націоналісти, ліберали, соціалісти, лібертаріанці, гуманісти чи державники (О. Корнієнко) [8]. Однак, це не прояснює ситуацію з вибором моделі соціальної політики.

Наступним етапом ідеологічних пошуків став 2021 рік, коли відбулося знайомство лідерів «Слуги народу» з ідеями Сі Цзіньпіна про соціалізм з китайською специфікою нової епохи в його програмній книзі «Сі Цзіньпін про державне управління» та практичним досвідом Комуністичної партії Китаю (КПК) в управлінні економікою і розбудові держави з усіма складовими державної політики (Д. Арахамія) [1]. Такий інтерес мав певною мірою об'єктивне підґрунтя COVID-19, а згодом і повномасштабна війна з РФ, надзвичайно серйозні випробування для держави, що, як свідчить світовий досвід, часто вимагає більшої концентрації влади в одних руках для прийняття швидких і часто непопулярних рішень, здатних забезпечити максимально ефективне функціонування усіх складових державного управління і зберегти фізичне існування цієї держави.

У будь-якому разі, як свідчать реалії, певні складові такого досвіду вже стали досить помітними. Це проявилося, зокрема, у тому, що «у нас сьогодні фактично існують дві форми правління водночас: президентська і офіснопрезидентська. Так, відзначаючи факт надзвичайної концентрації влади в руках президента, дехто визнає, що зараз форма правління в Україні схожа на президентську монархію, коли формально в нас є і уряд, і парламент, але вони повністю залежні від волі президента (О. Корнієнко) [12]. Разом із тим, окрім офіційної президентської влади, десь збоку існує ніде й ніким не прописана влада президентського офісу. І це цілком реальна влада, якій змушена коритися вся виконавча вертикаль. Глава офісу, радники, чиновники середньої ланки з ОП мають сьогодні більше влади, ніж міністри і губернатори. Радники, тобто люди, які формально не несуть жодної відповідальності за свої дії, часто визначають зовнішньополітичний курс держави, віддають імперативні накази виконавчій владі, ведуть важливі переговори, керують голосуваннями і цілими фракціями парламенту, всією Верховною Радою загалом» [17].

Не випадково, на думку деяких фахівців, в Україні сьогодні, всупереч чинної Конституції, відтворюється модель «офісно-президентської» держави з «ручним» парламентом, або «нової олігархії», яка представляє собою «олігархію (мафію) чиновництва» з тотальним контролем над усіма сферами суспільного життя, але у першу чергу над економікою, правоохоронною і безпековою системами (Пол Старобін) [7]. Як засвідчили реалії, це створило приємні умови для розростання корупції, яка «роз'їдає» всю систему суспільних відносин і негативно впливає на якість життя громадян.

Суть нової корупційної моделі полягає у тому, що тут чиновник вищого рівня фактично сам перетворюється на олігарха і керує відповідними структурами, наслідками чого є особисте (і його оточення) збагачення. На підставі цього, можна говорити про наявність в системі управління усіх ознак мафіі з відповідними наслідками. Показово, що ця система стає сакральною, а будь-які спроби висловити критичні зауваження на її адресу інтерпретуються владою як «підігрування ворожій пропаганді» [7].

Отже, йдеться про привабливість для державного будівництва вже авторитарної системи політичного правління та командної форми управління економікою. Для останньої, до речі, характерні диктат компартії, покірність народу, відсутність права власності на землю тощо. А ще відсутність турботи про екологію, слабка соціальна політика, обмеження народжуваності, низький курс нацвалюти, надвисока частка ВВП, що йде на накопичення, те, що, за визначенням аналітиків, обіцяє для китайської економіки проблеми в перспективі.

Рух же до подібної моделі неминуче передбачає згортання демократії. До чинників такого згортання звичайно відносяться: популізм як політична позиція та стиль риторики, економічна нерівність і соціальне невдоволення, персоналізм, ослаблення політичних інститутів, порушення прав особистості і свободи думки, які ставлять під сумнів ефективність, стійкість демократичних систем (О. Ткач) [21]. І як результат неефективне представництво інтересів громадян, низький рівень політичної участі поза голосуванням, зловживання законами державними чиновниками, вибори з невизначеною легітимністю, низький рівень довіри громадськості до державних установ та неефективні інституційні показники держави, деформація принципу справедливості тощо. А ще однією особливістю ініціаторів моделі «нової олігархії» є їх ментальна і ціннісно-світоглядна спорідненість з російсько-радянським режимом, що визначають і стиль їх поведінки, і стиль управління [7], і спосіб розв'язання соціальних проблем.

Зрозуміло, що подібний підхід категорично не збігається з принципами внутрішньої політики Україні, закріпленими в базових державо-утворюючих документах. А ще сприяє неефективності соціальної політики. І тут одне із перших проблемних питань фінансування соціальної сфери в умовах падіння ВВП, що обумовлено, з одного боку, масованим руйнуванням об'єктів економіки з боку Росії, але з другого прорахунками в економічній політиці. Це змусило Україну перші два роки великої війни (2022, 2023 рр.) жити у борг. Держава отримала допомоги всіх видів на десятки мільярдів доларів (Б. Давиденко) [10]. Не випадково головне джерело реалізації соціальної політики на найближчий період фінансова допомога, у першу чергу, з боку ЄС і США (С. Марченко) [14 Марченко С. 2024-й рік складних рішень. DOI : https://forbes.ua/money/2023y-omanlivo-khoroshiy-rik-dlya-ukrainskogobiznesu-2024-y-vistavit-rakhunok-slovogolovreda-forbes-ukraine-borisa-davidenka-unovomu-vipusku-zhurnalu-29122023-18229]. При цьому стверджується про наявність ризику затримки виплат певним соціальним категоріям (Ю. Свіріденко) [19]. Однак відомо, що при суттєвому погіршенні фінансово-економічного становища, введенні воєнного стану, країна може певним чином перерозподілити власні видатки задля збереження рівноваги між особистими та суспільними інтересами, але механізми такого перерозподілу значною мірою визначаються моделлю політичної системи.

Разом з тим, треба визнати, що здійснення соціальної політики держави в цей складний для України історичний період відбувається на тлі активних пошуків з боку вчених і практиків механізмів розв'язання найбільш гострих її проблем та знаходження найбільш актуальної моделі. Такі спроби офіційно орієнтуються на принципи Європейського Союзу у відповідності із Преамбулою Конституції України та інших нормативно-правових актів, які підтверджують європейську ідентичність Українського народу і незворотність європейського та євроатлантичного курсу України. Одночасно робляться спроби враховувати й українські національні особливості соціальних проблем, обумовлених воєнними діями на території нашої країни, їх руйнівними наслідками не тільки в теперішній час, але й на тривалу перспективу. Серед найбільш актуальних проблем називаються: необхідність розробки нових концептуальних підходів до формування й реалізації соціальної політики, втілення абсолютно нових стандартів і підходів у державному управлінні (В.Медяник) [15]; перспективність застосування симбіозу лібералізму та соціальної орієнтації, що дозволить долати проблемні питання соціально-ринкової трансформації, у тому числі підживлювати процес формування раціональної системи соціального захисту населення через використання соціальних амортизаторів (С. Вегера) [5]; необхідність максимальної орієнтації на головні принципи діяльності Європейського Союзу в сфері соціальної політики: підвищення величини пенсійних виплат, удосконалення соціальної сфери на засадах цифровізації, соціальну допомогу малозабезпеченим, забезпечення безперешкодної участі усіх членів суспільства у життєдіяльності громад (Т. Грень) [9]; всебічна підтримка внутрішньо переміщених осіб (ВПО) через спрощену реєстрацію, фінансування допомоги ВПО та надання притулків, де це можливо; застосування електронного врядування для координації благодійності та підтримки різноманітних ініціатив; врівноваження фіскальних обмежень та підтримки населення, постраждалого від війни, фокусуючись на наявних програмах соціального захисту та допомозі, яка залежить від доходів [20] тощо. Серед специфічно українських соціальних проблем слід зазначити: млявість проведення політичних й економічних реформ, недосконалість системи пенсійного забезпечення, державних соціальних стандартів, посилення диференціації суспільства, проблема міграції населення, катастрофічні демографічні перспективи, низький рівень зайнятості і масовий характер безробіття, бідності, безпритульності тощо.

Те ж саме можна сказати й про законодавчо-правове забезпечення соціальної політики. Так, лише за останній період з'явився ряд важливих документів, які торкаються різних аспектів соціальної політики: Про рішення Ради національної безпеки і оборони України від 14 травня 2021 року «Про Стратегію людського розвитку»: Указ Президента України від 02.06.2021 р. № 225/2021; Постанова Кабінету Міністрів України «Про особливості виплати та доставки пенсій, грошових допомог на період введення воєнного стану» від 26.02.2022 р. № 162; Постанова Кабінету Міністрів України «Деякі питання виплати допомоги на проживання внутрішньо переміщеним особам» від 20.03.2022 р. № 332; Постанова Кабінету Міністрів України «Про затвердження Порядку компенсації витрат за тимчасове розміщення (перебування) внутрішньо переміщених осіб» від 19.03.2022 р. № 333; Закон України «Про внесення змін до деяких законів України щодо надання соціальних послуг у разі введення надзвичайного або воєнного стану в Україні або окремих її місцевостях» від 14.04.2022 року № 2193-IX; Наказ МСП України «Про затвердження типових інформаційних карток адміністративних послуг у сфері соціального захисту населення» від

30.10.2023 року № 413; Наказ МОЗ України та МСП України «Про затвердження Плану заходів із повернення дітей, які перебувають у будинках дитини, до родин або влаштування до сімейних форм виховання» від 04.12.2013 року № 2051/468-Н; Наказ МСП України від

13.12.2023 року № 486 та ряд інших документів, які в цілому конкретизували заходи держави, спрямовані на здійснення соціальної допомоги громадянам України під час війни.

Подібні заходи можна розглядати в якості важливої складової побудови сучасної моделі соціальної політики, яка з урахуванням як європейських, так і вітчизняних принципів та стандартів, дала б можливість значно підвищити ефективність соціальної політики в цілому та зміцнити суспільну довіру до держави і влади. Разом з тим, без остаточної визначеності обріїв політичної системи в державі і створення передумов для досягнення соціально-політичної стабільності в ній говорити в подібних умовах про можливість розробки і втілення чіткої моделі соціальної політики в державі проблематично. Адже, саме від моделі політичної форми правління й відповідної ідеології залежать: джерела фінансування соціальної політики, розуміння ролі держави і державних інституцій у вирішенні соціальних проблем, ставлення до масштабів поляризації суспільства за рівнем матеріального забезпечення, визначення пріоритетних категорій громадян, що потребують соціального захисту, оперативність реакції на кардинальні зміни, обумовлені негативними наслідками соціальних катастроф (війна, стихійні лиха, масові епідемії) тощо.

Висновки

Соціальна політика є найважливішою складовою внутрішньої політики держави, що забезпечує сталість останньої і у той же час є показником ефективності її функціонування. Соціальна політика завжди залежить від історичних, соціокультурних та економічних умов, а також визначається конкретним типом суспільно-політичного устрою держави, її ідеологічними, духовними принципами, особливостями пережитого історичного етапу і фіксується у певній її моделі. Кожна модель, незважаючи на наявність певних, спільних для ряду споріднених за базовими характеристиками держав, має відповідати національній специфіці держави. Так, в межах європейської соціальної моделі виділяють англосаксонську, континентальну, південно-європейську та скандинавську, які визначаються відмінностями між державами за особливостями їх політико-економічного устрою.

В Україні на сьогодні модель соціальної політики є несформованою, а соціальна політика характеризується непослідовністю, невиваженістю і відсутністю орієнтації на підтримку високих стандартів рівня життя населення. Це значною мірою корелює зі станом українського суспільства, для якого притаманна перманентна перехідність, зворотною стороною якої виступає нестабільність.

Однією із ключових причин такої нестабільності є наявність в українському суспільстві двох діаметрально протилежних підходів стосовно розуміння базових принципів розбудови української державності чи то на базі європейської системи цінностей, чи то модернізованої радянської (олігархічної). Таке протистояння продовжується протягом всього пострадянського періоду, охоплює практично всі соціальні структури і періодично набуває гострих форм соціальних революцій. Останні пожвавлюють процес прогресивних євроінтеграційних зрушень, які згодом втрачають динаміку і змінюються регресивними тенденціями. Як показник подібних ціннісних коливань відсутність спадковості у політикоекономічному курсі, що часто дозволяє владі порушувати конституційно закріплені обрії політико-економічного типу української держави. Подібний стан речей негативно впливає на соціальну політику, обумовлюючи її невизначеність.

Надзвичайно драматичним у цьому плані став етап розвитку України після 2019 року, коли невизначеність типу держави визначалася постійною зміною ідеологічних уподобань влади лібертаріанство з елементами соціалізму, відмова від будь-якої ідеологічної системи (від кожної потрошку в залежності від обставин), український центризм (креативний), авторитарна модель з монопартійним політичним устроєм і керованою економікою. Зрозуміло, що всі з названих ідеологічних систем як основи державного устрою не тільки передбачають різні моделі політико-економічної організації суспільства, але й суттєво не збігаються за базовими принципами проведення соціальної політики джерелами фінансування соціальної політики, розумінням ролі держави і державних інституцій у вирішенні соціальних проблем, ставленням до масштабів поляризації суспільства за рівнем матеріального забезпечення, визначенням пріоритетних категорій громадян, що потребують соціального захисту, оперативністю реакції на кардинальні зміни, обумовлені негативними наслідками політичного, військового, економічного, соціального тощо характеру.

Однак, соціальна політика в Україні була і залишається одним із пріоритетних напрямків внутрішньої політики держави. Про це свідчать активна науково-теоретична і законодавчо-нормативна діяльність, які здійснюються в межах парадигми, що об'єднує досвід країн Європейського Союзу і особливості української національної специфіки соціальної проблематики. Важливо, щоб ця парадигма підкріплювалась практичними кроками на шляху побудови української держави за європейськими стандартами. Інакше вибір моделі соціальної політики буде залишатися проблематичним.

Список використаних джерел

соціальна політика нестабільність

1. Арахамія в інтерв'ю китайським ЗМІ заявив, що

«досвід Компартії Китаю в управлінні державою заслуговує на наслідування». DOI: https://

lb.ua/news/2021/07/07/488794_arahamiya_intervyu_ kitayskim_zmi.html.

2. Боровик А. (2020) Що змінювали в Конституції України за роки незалежності? DOI: https://www. pravda.com.ua/columns/2020/06/28/7257307/.

3. Буден Б. Про ідеологію «перехідного суспільства». DOI: https://politkrytyka.org/2015/03/25/ pro-ideologiyu-perehidnogo-suspilstva/

4. Бутник О. О. (2018) Аналіз моделей соціальної політики в країнах з розвинутими ринковими відносинами: досвід для України. URL: http://www. dy.nayka.com.ua/pdf/5_2018/33.pdf.

5. Вегера С. (2011). Європейські соціальні стратегії і Україна / С. Вегера // Україна: аспекти праці. №

7. С. 12 19.

6. В основі ідеології «Слуги народу» лежить лібертаріанство. DOI: https://interfax.com.ua/news/ political/588839.html

7. В українській владі зароджується «нова олігархія» Business Insider. DOI: https://www.bbc.com/ ukrainian/articles/cy7rq3w5rwpo.

8. Голубов О. «Слуга народу» ніяк не визначиться з власною ідеологією. DOI: https://www.dw.com/ uk/E/a-52416807.

9. Грень Т Я. Особливості реалізації політики соціального захисту територій в умовах війни.

DOI: https://www.pubadm.vernadskyjournals.in.ua/ journals/2022/6_2022/13.pdf.

10. Давиденко Б. 2023-й оманливо хороший рік для українського бізнесу. 2024-й виставить рахунок. DOI: https://forbes.ua/money/2023-yomanlivo-khoroshiy-rik-dlya-ukrainskogo-biznesu2024-y-vistavit-rakhunok-slovo-golovreda-forbesukraine-borisa-davidenka-u-novomu-vipuskuzhurnalu-29122023-18229.

11. Ідеологія партії (Слуги народу В.Т.). DOI: https://sluga-narodu.com/about/ideology/.

12. Заболотна О. «Коли людина концентрує в руках всю владу, перетворюється на диктатора». Яка форма правління для України наразі була б найефективнішою? DOI: https://centreua. org/analiz-rishen/koly-lyudyna-kontsentruye-vrukah-vsyu-vladu-peretvoryuyetsya-na-dyktatorayaka-forma-pravlinnya-dlya-ukrayiny-narazi-bula-bnajefektyvnishoyu/.

13. Конституція України Розділ 1. Загальні засади. DOI: https://www.president.gov.ua/ua/documents/constitution/konstituciya-ukrayini-rozdil-i.

14. Марченко С. 2024-й рік складних рішень. DOI: https://forbes.ua/money/2023-y-omanlivo-khoroshiy-rik-dlya-ukrainskogo-biznesu-2024y-vistavit-rakhunok-slovo-golovreda-forbesukraine-borisa-davidenka-u-novomu-vipuskuzhurnalu-29122023-18229.

15. Медяник В. А. Сучасні напрями державної соціальної політики України: питання адміністративно-правового забезпечення. URL: http://lsej. org.ua/7_2021/45.pdf.

16. Отрешко Н. (2022). Ліберальні цінності підчас війни // Українське суспільство в умовах війни. 2022: Колективна монографія / С. Дембіцький, О. Злобіна, Н. Костенко та ін.; за ред. член.-кор. НАН України, д. філос. н. Є. Головахи, д. соц. н. С. Макеєва. Київ: Інститут соціології НАН України, 2022. 410 с. С. 317-326. С. 317.

17. Офісно-президентська республіка. DOI: https://newsua.one/news-opinion/89881.html.

18. Савичук О. Парадокс Конституції: чому влада на неї молиться, але не дотримується. DOI: https://centreua.org/analiz-rishen/paradokskonstytutsiyi-chomu-vlada-na-neyi-molytsya-ale-nedotrymuyetsya/.

19. Свіріденко Ю. Україна має план Б на випадок затримки в отриманні коштів від іноземних партнерів. DOI: https://www.me.gov.ua/News/ Detail?lang=uk-UA&id=e7c219ce-e2ca-4be6-999fd434c39b6878&title=YuliiaSviridenko.

20. Соціальна політика в Україні у воєнний час.

DOI: https://rpr.org.ua/news/sotsialna-polityka-v-

ukraini-u-voiennyy-chas/.

21. Ткач О. (2021) Згортання демократії як небезпека повернення до авторитаризму. DOI: https:// ipiend.gov.ua/wp-content/uploads/2021/11/Tkach.pdf.

22. Токарський Т. Б. Трансформації соціальної політики в Україні і її проблеми. DOI: https://www. problecon.com/export_pdf/problems-of-economy2017-4_0-pages-164_171.pdf

23. Шимко О. В., Кваша О. П. Моделі соціальної політики в контексті Євроінтеграційрного вибору України. URL: http://regionalstudies.uzhnu. uz.ua/archive/25/15.pdf.

24. Шурхало Д. 30-ліття Незалежності. Україна стала «чемпіоном із революційних подій» історик. DOI: https://www.radiosvoboda.org/a/littyanezalezhnosti-ukrayiny/31424556.html.

References

1. Arahamiya v interv'yu kitayskim ZMI zayaviv, shcho «dosvid Kompartiyi Kitayu v upravlinni derzhavoyu zaslugovuye na nasliduvannya». D O I : https://lb.ua/news/2021/07/07/488794_arahamiya_intervyu_kitayskim_zmi.html.

2. Borovik A. (2020) Shcho zminyuvali v Konstitutsiyi Ukrayiny za roky nezalezhnosty? DOI: https://www. pravda.com.ua/columns/2020/06/28/7257307/.

3. Buden B. Pro ideologiyu «perehidnogo suspilstva». DOI: https://politkrytyka.org/2015/03/25/ pro-ideologiyu-perehidnogo-suspilstva/.

4. Butnik O. O. (2018) Analiz modeley sotsialnoyi politiky v krayinah z rozvinutymy rynkovymy vidnosynamy: dosvid dlya Ukrayiny. URL: http://www. dy.nayka.com.ua/pdf/5_2018/33.pdf.

5. Vegera S. (2011). Yevropeysky sotsialni strategiyi i Ukrayina / S/Vegera // Ukrayina: aspekty pratsy. 2011. № 7. S. 12 19.

6. V osnovi ideologiyi «Slugy narodu» lezhit libertarianstvo. DOI: https://interfax.com.ua/news/ political/588839.html.

7. V ukrayinskiy vladi zarodzhuyetsya «nova oligarhiya» Business Insider. DOI: https://www.bbc.com/ ukrainian/articles/cy7rq3w5rwpo.

8. Golubov O. «Sluga narodu» niyak ne viznachitsya z vlasnoyu ideologiyeyu. DOI: https://www.dw.com/ uk/E/a-52416807.

9. Gren T. J. Osoblivosti realizatsiyi polityky sotsialnogo zahistu terytoriy v umovah viyny. D O I : https://www.pubadm.vernadskyjournals.in.ua/journals/2022/6_2022/13.pdf.

10. Davydenko B. 2023-y omanlyvo horoshiy rik dlya ukrayinskogo biznesu. 2024-y vystavyt rahunok. DOI: https://forbes.ua/money/2023-y-omanlivo-khoroshiyrik-dlya-ukrainskogo-biznesu-2024-y-vistavit-rakhunok-slovo-golovreda-forbes-ukraine-borisa-davidenka-u-novomu-vipusku-zhurnalu-29122023-18229.

11. Ideologiya partiyi. DOI: https://sluga-narodu.com/ about/ideology/.

12. Zabolotna O. «Koly ludyna kontsentruye v rukah vsu vladu, peretvoruyetsya nadyktatora». Yaka forma pravlynnya dlya Ukrayiny narazs bula b nayefektyvnishoyu? DOI: https://centreua.org/analiz-rishen/ koly-lyudyna-kontsentruye-v-rukah-vsyu-vladu-peretvoryuyetsya-na-dyktatora-yaka-forma-pravlinnyadlya-ukrayiny-narazi-bula-b-najefektyvnishoyu/.

13. Konstytutsiya Ukrayiny Rozdil 1. Zagalhy zasady. DOI: https://www.president.gov.ua/ua/documents/constitution/konstituciya-ukrayini-rozdil-i.

14. Marchenko S. 2024-y rik skladnyh rishen. DOI: https://forbes.ua/money/2023-y-omanlivo-khoroshiyrik-dlya-ukrainskogo-biznesu-2024-y-vistavit-rakhunok-slovo-golovreda-forbes-ukraine-borisa-davidenka-u-novomu-vipusku-zhurnalu-29122023-18229.

15. Medyanyk V. A. Suchasny napryamy derzhavnoyi sotsyalnoyi polityky Ukrayiny: pytannya administratyvno-pravovogo zabezpechennya. URL: http://lsej. org.ua/7_2021/45.pdf.

16. Otreshko N. (2022). Liberalni tsynnosti pidchas viyny // Ukrayinske suspilstvo v umovah viyny. 2022: Kolektyvna monografiya / S. Dembytskiy, O. Zlibyna, N. Kostenko ta in.; za red. chlen. kor. NAN Ukrayiny, d.filis.n. J. Golovaha, d. sots.n. S. Makeyeva. Kiyiv: Instytut sotsiologiyi NAN Ukrainy. 410 s. S. 317-326. S.317.

17. Ofisno-prezidentska respublika. DOI: https://newsua.one/news -opinion/89881.html.

18. Savichuk O. Paradox Konstytutsiyi: chomu vlada na neyi molytsya, ale ne dotrymuyetsya. DOI: https:// centreua.org/analiz-rishen/paradoks-konstytutsiyichomu-vlada-na-neyi-molytsya-ale-ne-dotrymuyetsya/.

19. Sviridenko J. Ukrayina maye plan B na vypadok zatrymky v otrymanni koshtiv vid inozemnyh partneriv. DOI: https://www.me.gov.ua/News/ Detail?lang=uk-UA&id=e7c219ce-e2ca-4be6-999fd434c39b6878&title=YuliiaSviridenko.

20. Sotsyalna polityka v Ukrayini u voyenniy chas.

DOI: https://rpr.org.ua/news/sotsialna-polityka-v-

ukraini-u-voiennyy-chas/.

21. Tkach O. (2021). Zgortannya demokratiyi yak nebezpeka povernennya do avtorytaryzmu. DOI: https:// ipiend.gov.ua/wp-content/uploads/2021/11/Tkach.pdf.

22. Tokarskiy T. B. Transformatsiya sotsialnoyi polityky v Ukrayini I yiyi problem. DOI: https://www. problecon.com/export_pdf/problems-of-economy2017-4_0-pages-164_171.pdf.

23. Shymko O. V, Kvasha O. P. Modeli sotsialnoyi polityky v konteksti Yevrointegratsiynogo vyboru Ukrayiny. URL: http://regionalstudies.uzhnu. uz.ua/archive/25/15.pdf.

24. Shurhalo D. 30-littya Nezalezhnosti. Ukrayina stala «chempionom iz revolutsiynyh podiy» istoryk. DOI: https://www.radiosvoboda.org/a/littya-nezalezhnosti-ukrayiny/31424556.html.

Размещено на Allbest.ru