Обґрунтованість і вмотивованість судового рішення

Размещено на http://www.allbest.ru/

Размещено на http://www.allbest.ru/

Обґрунтованість і вмотивованість судового рішення

Омельченко Олександр,

кандидат юридичних наук, доцент,

практикуючий адвокат м. Київ

Стаття присвячена аналізу рішень ЄСПЛ щодо дотримання національними судами вимог обґрунтованості та вмотивованості під час ухвалення судових рішень.

Обґрунтоване рішення повинно бути достатньо мотивоване для його прийняття. Обґрунтованість складається із елементів: базуються на об'єктивних фактах, доказах та логіці; учасники судового розгляду більше довіряють рішенням, які мають обґрунтовані підстави; забезпечує досягненню бажаних результатів, оскільки вони базуються на аналізі та розумінні ситуації; прийняття обґрунтованих рішень вимагає від суду відповідальності за свої дії.

Вмотивоване рішення повинно містити у собі достатні мотиви і підстави для його ухвалення. Це означає, що рішення обґрунтоване і має об'єктивні підстави, які можуть бути перевірені та зрозумілі іншим учасникам процесу, стороннім та об'єктивним спостерігачам.

Здійснено спробу узагальнення правової природи та характеристики причин необґрунтованості і невмотивованості судових рішень. До основних причин віднесено: не надання достатньо переконливих доказів; обмежена інформація події; неправильно інтерпретовані докази та недостатньо повно досліджені; суб'єктивне відношення судді до події інкримінованого діяння; виклад пояснень у рішенні без деталізації відомостей, які досліджувались.

Вважаємо, якщо на думку учасника судового розгляду було прийнято необґрунтоване та невмотивоване рішення то вони мають право звернутись до вищестоящої інстанції з метою відновлення справедливості

Ключові слова: судове рішення, обґрунтованість, вмотивованість, справедливість.

Validity and motivation of the court decision

Oleksandr Omelchenko, candidate of legal sciences, associate professor, practicing lawyer

The article is devoted to the analysis of the ECHR decisions on compliance by national courts with the requirements of validity and motivation when making court decisions.

An informed decision must be sufficiently motivated to make it. Validity consists of the following elements: based on objective facts, evidence and logic; litigants are more likely to trust decisions that have reasonable grounds; ensures the achievement of the desired results, as they are based on analysis and understanding of the situation; Making informed decisions requires the court to be held accountable for its actions.

A reasoned decision must contain sufficient motives and grounds for its adoption. This means that the decision is justified and has objective grounds that can be verified and understood by other participants in the process, outside and objective observers.

An attempt is made to generalize the legal nature and characterization of the reasons for the unreasonableness and unmotivated nature of court decisions. The main reasons include: failure to provide sufficiently convincing evidence; limited event information; misinterpreted evidence and insufficiently researched; subjective attitude of the judge to the event of the incriminated act; presentation of explanations in the decision without detailing the information that was studied.

We believe that if, in the opinion of a party to the trial, an unreasonable and unmotivated decision was made, then they have the right to appeal to a higher instance in order to restore justice

Key words: court decision, validity, motivation, fairness.

Вступ

Під час кримінального провадження суд, слідчий суддя, прокурор, керівник органу досудового розслідування, слідчий, інші службові особи органів державної влади зобов'язані неухильно додержуватися вимог Конституції України, КПК України, міжнародних договорів, згода на обов'язковість яких надана Верховною Радою України, вимог інших актів законодавства (ч. 1 ст. 9 КПК України) [2].

Підсумковим рішенням судової діяльності є судове рішення. За відсутності у КПК України визначення поняття «судового рішення», науковою спільнотою було вироблено визначення, а саме як вид правозастосовного акту, який має державно-владний, владно-розпорядчий та загальнообов'язковий характер, прийнятий судом у межах своєї компетенції та визначеної законом підсудності, у встановленій законом формі, пов'язаний з вирішенням правових питань, що виникають у судовій діяльності, та містить владні приписи щодо вчинення певних правових дій чи настання певних правових наслідків, спрямований на вирішення завдань кримінального провадження [1, с. 890].

Відповідно до ч. 1 ст. 370 КПК України судове рішення повинно бути законним, обґрунтованим і вмотивованим [2].

На підставі цих положень особа, яка залучається до кримінально процесуальних відносин має надію на прийняття судового рішення, яке б відповідало не лише букві закону, а й задовольняло потреби справедливості.

Аналіз останніх публікацій та досліджень. Правова природа, поняття та характерні ознаки судових рішень були предметом дослідження: Н.В. Глинської, Ю.М. Грошевого, Т.І. Дудаш, П.А. Лупинської, Е.М. Коваленко, І.І. Когутича, Т.М. Слінько, О.В. Щербанюк та інших вчених, що свідчить про актуальність питання сутності судового рішення.

Постановка завдання. Метою публікації є наведення рішень ЄСПЛ щодо дотримання національними судами вимог обґрунтованості та вмотивованості під час складання судових рішень.

Результати дослідження

Справедливість напряму співвідноситься із законністю. Законність забезпечує дотримання законів та процедур під час судового розгляду, у зв'язку із чим судове рішення повинно відповідати вимогам закону та не порушувати права сторін. У будь-якому випадку, законність забезпечує об'єктивність та незалежність суду.

У свою чергу справедливість пов'язана із обґрунтованістю рішення суду, що забезпечує довіру до судової системи та захисту прав людини.

Обґрунтоване рішення - це таке рішення, в якому присутні належні та достатні мотиви та підстави для його прийняття. Це означає, що рішення обґрунтоване і має об'єктивні підстави, які можуть бути перевірені та зрозумілі іншим людям. Вмотивоване рішення є важливим у правовій, науковій та іншій сферах, де обґрунтованість та логічність є ключовими факторами. Відповідно до наукової практики, обґрунтованість має критерії такі як:

-базуються на об'єктивних фактах, доказах та логіці. Це допомагає уникнути недоречних судових рішень та сприяє справедливості; -учасники процесу більше довіряють рішенням, які мають обґрунтовані підстави;

-забезпечує досягненню бажаних результатів, оскільки вони базуються на аналізі та розумінні ситуації;

-прийняття обґрунтованих рішень вимагає від суду відповідальності за свої дії.

Вмотивоване рішення - це таке рішення, в якому присутні належні та достатні мотиви і підстави для його ухвалення. Це означає, що рішення обґрунтоване і має об'єктивні підстави, які можуть бути перевірені та зрозумілі іншим учасникам процесу, стороннім та об'єктивним спостерігачам. Вмотивоване рішення є важливим у правовій, науковій та іншій сферах, де обґрунтованість та логічність є ключовими факторами.

Судові рішення ухвалюються на підставі доказів, які надані учасниками судового розгляду. Однак, на практиці зустрічаються непоодинокі випадки, коли рішення вважається необгрунтованим і невмотивованим. Науковою спільнотою узагальнено можливі причини:

1. Недостатність доказів: якщо учасники судового розгляду не надали достатньо переконливих доказів, суд може прийняти рішення на основі обмеженої інформації.

2. Помилки в доказах: докази можуть бути неправильно інтерпретовані, спотворені або недостатньо досліджені.

3. Суб'єктивність суддів: судді теж люди, які мають особисті переконання.

4. Недостатній аналіз права: суди повинні дотримуватися норм матеріального та процесуального права.

5. Відсутність обґрунтування: суди обмежуються викладом пояснення щодо свого рішення без деталізації відомостей, які досліджувались під час судового розгляду.

Звернемо увагу, що право на справедливий судовий розгляд є одним із фундаментальних прав людини. Воно гарантує, що кожна сторона має можливість відстоювати свої права перед судом, а рішення буде прийнято відповідно до закону та справедливості.

Національне законодавство України поступово приводиться у відповідність до конвенційних стандартів, забезпечуючи реалізацію права на справедливий судовий розгляд. У зв'язку із цим законодавець передбачив у ч. 5 ст. 9 КПК України положення відповідно до якого кримінальне процесуальне законодавство України застосовується з урахуванням практики ЄСПЛ. Ні у кого не виникає заперечень, що це важливий крок по забезпеченню справедливості та довіри до судової системи.

Стаття 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод гарантує, що кожна людина має можливість отримати справедливий судовий процес та захист своїх прав у відповідності до закону.

Як показує практика, при прийнятті рішень у зав'язку із розглядом кримінального провадження по суті суди ще дотримуються вимог обґрунтованості та вмотивованості. У той же час, при постановленні ухвал слідчими суддями щодо вирішення питань щодо застосування заходів забезпечення кримінального провадження майже постійно (за рідким виключенням) у рішенні відсутні об'єктивні критерії обґрунтованості і вмотивованості.

Вирішуючи питання про застосування запобіжного заходу слідчий суддя зобов'язаний здійснювати повноваження із судового контролю за дотриманням прав, свобод та інтересів осіб у кримінальному провадженні, діяти відповідно до вимог кримінального процесуального закону.

З огляду на позицію законодавця та судову практику, завдання слідчого судді під час розгляду клопотання прокурора про застосування чи продовження строку до особи того чи іншого запобіжного заходу полягає у недопущенні:

1. обмеження конституційних прав та свобод особи за відсутності підстав, передбачених КПК України;

2. необгрунтованого застосування до особи певного виду запобіжного заходу за умови, що належна процесуальна поведінка підозрюваного може бути забезпечена шляхом обрання менш сурового виду запобіжного заходу.

З метою забезпечення можливості виконання слідчим суддею вищевказаних вимог положеннями КПК України на прокурора, який звертається із відповідним клопотанням, покладено обов'язок довести:

1) обґрунтованість підозри особі у вчиненні кримінального правопорушення;

2) наявність реальних ризиків для кримінального провадження, існування яких підтверджується належними, достатніми та допустимими доказами;

3) неможливість досягнення мети у разі застосування більш м'якого виду запобіжною заходу, ніж того, про застосування якого ставиться питання у клопотанні.

На слідчого суддю, відповідно, покладено обов'язок відмовити у задоволенні клопотання про застосування запобіжною заходу у разі недотримання стороною обвинувачення всіх вищевказаних вимог.

Відповідно до Листа Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ № 1-1640/0/4-13 від 15.10.2013 р. «Про деякі питання порядку застосування запобіжних заходів під час досудового розслідування та судового провадження відповідно до Кримінального процесуального кодексу України» слідчому судді, суду при розгляді відповідного клопотання слід ретельно перевіряти достовірність підстав для його задоволення, оскільки одним із найбільш частих порушень прав людини, визнаних ЄСПЛ у справах проти України, є необгрунтоване ухвалення судами рішень про продовження строку тримання підозрюваного, обвинуваченого під вартою, а також те, що можливість застосування запобіжних заходів, альтернативних триманню під вартою у багатьох випадках навіть не розглядалася [4].

Проблема обґрунтованості і вмотивованості судового рішення під час застосування запобіжних заходів піднімалась ще на початковому впровадженню КПК України (2012 р.) але актуальне і до цього часу.

Формальний підхід слідчих суддів до обґрунтованості підозри нажаль викладений у їхніх ухвалених рішеннях, що надає можливість/обов'язок стороні захисту вказувати під час розгляду порушеного питання у вищих інстанціях.

Сторона обвинувачення розуміючи, що слідчі судді формально ставляться до «обґрунтованості підозри» на початковому етапі розслідування, зловживають отриманими доказами та надають лише ті які вказують на припущення вчинення діяння особою щодо якої піднімається питання застосування заходів забезпечення.

Відповідно до рішення ЄСПЛ у справі «Нечипорук і Йонкало проти України» поняття «обґрунтована підозра» розуміється існування фактів або інформації, які можуть переконати об'єктивного спостерігача в тому, що особа, про яку йдеться, могла вчинити правопорушення, з можливістю оцінити лише достатність зібраних доказів для підозри певної особи, не вдаючись до їх оцінки як допустимих (рішення у справі «Nechiporuk and Yonkalo v. Ukraine» від 21.04.2011 № 42310/04).

Згідно з рішенням ЄСПЛ у справі «Фокс, Кемпбелл та Хартлі проти Сполученого Королівства» наявність обґрунтованої підозри передбачає наявність фактів або відомостей, на підставі яких об'єктивний спостерігач зробив би висновок, що дана особа могла вчинити злочин (рішення у справі «Fox, Campbell and Hartley v. the United Kingdom» від 30.08.1990 № 2244/86; 12245/86; 12383/86).

Не дивлячись на те, що у наукових публікаціях, та у процесуальних документах (клопотаннях, скаргах, судових рішеннях) посилаються на вищезазначені рішення ЄСПЛ - виклад відомостей, що покладені у інкриміноване діяння в повідомленій підозрі, як правило є суперечливими, неконкретними та не містять важливої інформації щодо обставин кримінального правопорушення. У зв'язку із цим, слідчі судді також обмежені у конкретизації викладення обставин інкримінованого діяння, що тягне за собою не можливість обґрунтовано і мотивовано викласти позицію щодо застосування певного запобіжного заходу чи заходу забезпечення кримінального провадження.

Отже, повсякчас порушується п.п. «а» п. 3 ст. 6 ЄКПЛ ЄСПЛ яким передбачено, що у кримінальній справі надання повної, детальної інформації щодо пред'явленого особі обвинувачення та відповідно, про правову кваліфікацію, яку суд може дати відповідним фактам, є важливою передумовою забезпечення справедливого судового розгляду (рішення у справі «Dallos v. Hungary» від 01.03.2001 № 29082/95).

У іншому рішенні ЄСПЛ звертається увага, що заявник скаржився, зокрема,... на те, що судові інстанції, які його засудили, не розгледіли основні його доводи, наведені в свій захист. Заявник скаржився на порушення ст. 6 Конвенції у зв'язку з тим, що національні судові інстанції не висловилися з приводу основних його доводів і засудили його на підставі положення Кримінального кодексу, яке, що є очевидним, не було застосовним до його справі.

Суд нагадує, що пункт 1 ст. 6, крім іншого, має на меті зобов'язання «судової інстанції» проведення адекватного дослідження тверджень, доводів і доказів, представлених сторонами, не завдаючи шкоди оцінці, даній інстанцією, або їх важливості для винесеного рішення, беручи до увагу, що Суд не зобов'язаний розглядати доводи, якщо вони вже були розглянуті відповідним чином. Проте, не дивлячись на те, що пункт 1 ст. 6 зобов'язує судові інстанції виносити мотивовані рішення, це не має на увазі докладної відповіді на кожен окремий наведений аргумент. Межа застосування цього зобов'язання виносити мотивовані рішення може коливатися в залежності від характеру цих рішень і їх оцінки в світлі обставин справи.

Суд визначив, що відсутність мотивованого рішення національних судових інстанцій по доводу заявника, згідно з яким термін позовної давності щодо нього закінчився, становила порушення статті 6 Конвенції (рішення у справі «Mitrofan v. Republic of Moldova» від 15.01.2013 № 50054) [3].

Висновки

обґрунтованість вмотивованість судове рішення

За наслідками судового розгляду судом, слідчим суддею приймається судове рішення за встановленою КПК України формою. У зв'язку із цим, важливо щоб судові рішення були обґрунтованими та вмотивованими, оскільки вони впливають на права та законні інтереси учасників судового розгляду. У будь якому випадку, якщо сторона кримінального провадження вважає, що було прийнято необґрунтоване та невмотивоване рішення має право звернутись до вищестоящої інстанції з метою відновлення справедливості.

Література

1. Гуртієва Л.М. Види судових рішень суду першої інстанції у кримінальному провадженні України. Кримінальний процесуальний кодекс 2012 року: ідеологія та практика правозастосування: колективна монографія / За заг. ред. Ю.П. Аленіна; відпов. за вип. І.В. Гловюк. Одеса: Видавничий дім «Гельветика», 2018. 1148 с.

2. Кримінальний процесуальний кодекс України: чинне законодавство зі змінами та допов. Станом на 2 січня 2023 р. Київ: ПАЛИВОДА А.В., 2023. 516 с.

3. Кримінальний процесуальний кодекс України з постатейними матеріалами практики Європейського суду з прав людини: наук-практ. посіб. / уклад.: Столітній А.В. Сапін О.В. та ін.; за заг. ред. Столітнього А.В.; видання третє, оновлене та перероблене. Київ: Норма права, 2021. 1102 с.

4. Про деякі питання порядку застосування запобіжних заходів під час досудового розслідування та судового провадження відповідно до Кримінального процесуального кодексу України: Листа Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ № 1-1640/0/4-13 від 15.10.2013 р. URL: https://zakon.rada.gov.ua/laws/show/v0511740-13.

Размещено на Allbest.ru