Місце конституційної скарги в механізмі захисту прав людини в Україні

Розвиток інституту конституційної скарги в Україні зазначається значним внеском вітчизняних вчених, чиї напрацювання склали фундамент для доктринальних засад та стимулювали активне наукове обговорення цього важливого аспекту правової системи. Роботи УКраїнських дослідників виявилися ключовими у формуванні теоретичної та практичної основи для розуміння та вдосконалення інституту конституційної скарги.

А. Селіванов підкреслював важливість конституційної скарги як відображення принципів конституціоналізму, акцентуючи на необхідності законодавчого закріплення права людини і громадянина на такий вид скарги в Основному Законі України [1]. Це вказує на розуміння ним недостатності наявних механізмів юридичного захисту фундаментальних прав та свобод особи.

С. Владиченко висвітлив роль конституційної скарги не лише як засобу захисту конституційних прав і свобод, але й як важливого індикатора для держави у питанні дбайливого ставлення до особи, сприяння розвитку громадянського суспільства та забезпечення його безпеки [2].

М. Гультай звернув увагу на значну недооціненість у науковому дискурсі різноманітності функціональних напрямів інституту конституційної скарги та його ба- гатоаспектного теоретичного та практичного значення для сучасного конституціоналізму. Наголошено на потребі глибокого аналізу інституту з теоретико-методо- логічних позицій, оскільки подібні дослідження є дефіцитними в українському контексті, що стосується не лише інституту конституційної скарги, а й конституційного судочинства загалом [5].

Ці наукові підходи та висновки відображають багатогранність та комплексність вивчення інституту конституційної скарги, вказують на значну потребу у подальших дослідженнях для розроблення оптимальних механізмів його функціонування та інтеграції в українську правову систему. Зусилля вітчизняних учених у цьому напрямі є надзвичайно важливими для зміцнення правових гарантій особистих прав та свобод громадян, а також для подальшого розвитку конституціоналізму в Україні.

М. Гецко у своїй роботі про конституційне судочинство зробив значний внесок у визначення структури та функціонування судового конституційного процесу, виокремивши три основні правові інститути: принципи конституційного судочинства, стадії конституційного судочинства та окремі види конституційного провадження за специфічними категоріями справ [3]. Цей підхід дає змогу глибше зрозуміти механізми конституційного контролю та їх значення для правової держави.

Інститут конституційної скарги у цьому контексті постає не лише як форма судового захисту, але й як важливий інструмент впливу особи на правову систему та державну політику. Значення конституційної скарги полягає у можливості громадян впливати на забезпечення своїх фундаментальних прав і свобод, що в свою чергу сприяє утвердженню верховенства права та зміцненню взаємної відповідальності між особою і державою.

Конституційна скарга відрізняється від інших форм юридичного захисту тим, що вона дає змогу особі оскаржити закони та інші правові акти на предмет їх відповідності Конституції, тоді як адміністративне судочинство зосереджене переважно на питаннях законності підзаконних актів. Це надає конституційній скарзі особливого статусу як інструменту забезпечення конституційної законності та контролю за діями органів державної влади.

Отже, інститут конституційної скарги в Україні є ключовим елементом системи захисту прав та свобод громадян, а також засобом впливу на законодавчий процес і діяльність виконавчої влади. Його розвиток і ефективне застосування мають вирішальне значення для зміцнення демократичних засад, правової держави та верховенства права в Україні.

Аналіз думок С. Владиченко [2] та М. Гультая [5] надає глибокий інсайт у дискусію стосовно найбільш ефективної моделі конституційної скарги для України. Зі свого боку, В. Городовенко висвітлює актуальність нормативного варіанту конституційної скарги, який дає змогу оскаржити конституційність законів без безпосереднього втручання в діяльність судів загальної юрисдикції [4]. Такий підхід зберігає принцип поділу влади, з одного боку, забезпечуючи КСУ можливість контролю над конституційністю законів, а з іншого, - не розширюючи його повноваження до рівня безпосереднього впливу на рішення судів загальної юрисдикції.

М. Гультай підкреслює, що нормативна модель конституційної скарги є раціональним компромісом, оскільки вона дає змогу уникнути перевантаження КСУ надмірною кількістю справ та забезпечує чітке розмежування між конституційною та загальною юрисдикцією. Такий підхід сприяє більш ефективному виконанню функцій конституційного контролю, забезпечуючи водночас стабільність і передбачуваність правової системи.

Обидва вчені підкреслюють значущість інституту конституційної скарги у контексті вирішення суспільних конфліктів та сприяння інтеграції суспільства навколо конституційних цінностей. Роль конституційної скарги у тлумаченні Конституції та адаптації її норм до змінюваних соціальних умов визначається як ключова для розвитку правової держави та демократії.

Так, розвиток інституту конституційної скарги в Україні вимагає зваженого підходу, який би забезпечив ефективний захист прав і свобод громадян та водночас підтримував баланс між різними гілками влади. Важливим є розроблення такої моделі конституційної скарги, яка б враховувала національний досвід та міжнародні практики, спрямовані на зміцнення правової держави та захист конституційного порядку.

Дослідження О. Петришина, Ю. Барабаша, С. Серьо- гіної, а також С. Шевчука роблять значний внесок у розуміння багатогранності та значення інституту конституційної скарги в Україні [7]. Вони підкреслюють, що конституційна скарга є не лише інструментом захисту основоположних прав і свобод громадян, але й ключовим елементом забезпечення демократії, яка ґрунтується на правах людини. Так, конституційна скарга сприяє не лише реалізації принципу зв'язаності всіх гілок влади з Конституцією та законом, але й відіграє важливу роль у забезпеченні участі громадян у процесі управління державою та суспільством, надаючи їм можливість вступати у правовий спір навіть із законодавцем.

Функція конституційної скарги у контексті принципу прямої дії конституційних норм полягає в тому, що дає змогу трансформувати декларативні положення Конституції у практично застосовні та ефективні права. Ратифікація міжнародних конвенцій та розвиток судової практики сприяють зміні мислення у сфері прав людини, де права стають активно діючими, а їх зміст розкривається через судове правозастосування.

У контексті формування доктрини захисту прав людини конституційна скарга набуває важливого значення, оскільки дає змогу систематизувати та розвивати юриспруденцію у цій сфері, аналогічно до практики Європейського суду з прав людини. Це відкриває шлях до створення якісних судових рішень, які формують правову доктрину та сприяють адаптації конституційного порядку до сучасних викликів.

Класифікацію функцій інституту конституційної скарги може бути подано у вигляді двох основних груп:

- суб'єктивні функції, що включають захист індивідуальних прав і свобод громадян, надаючи їм можливість вступати у правовий спір з державою та її органами;

- об'єктивні функції, що охоплюють забезпечення конституційності законодавства, формування доктрини захисту прав людини, а також сприяння розвитку демократичних інституцій та участі громадян у державному управлінні.

Така двовимірна класифікація дає змогу більш повно оцінити вплив конституційної скарги на суспільні відносини та правову систему держави.

Аналізуючи роль і значення інституту конституційної скарги в Україні, важливо звернути увагу на двовимірну класифікацію її функцій, які обумовлені суб'єктивними та об'єктивними аспектами правового регулювання. Суб'єктивні функції конституційної скарги, включаючи захист прав та свобод людини та вирішення конституційноправових спорів, безпосередньо впливають на можливості громадян захистити свої основні права в контексті конституційного судочинства. Це підкріплюється розумінням, що КСУ має ексклюзивну компетенцію оцінювати відповідність законів Конституції, сприяючи так верховенству конституційного порядку.

Об'єктивні функції інституту конституційної скарги охоплюють ширший спектр впливу на правову систему та суспільство загалом, включаючи формування доктрини захисту прав людини, надання практичного змісту конституційним правам через їх тлумачення, забезпечення розвитку конституційної демократії, а також залучення громадян до управління державними справами. Ці функції відображають важливу роль КСУ у визначенні та адаптації основних прав і свобод до сучасних викликів, сприяючи тим самим зміцненню правової держави та демократичних інститутів [6].

Проголошення України правовою державою та введення інституту конституційної скарги є відображенням зобов'язання держави забезпечувати ефективний захист конституційних прав та свобод громадян. Впровадження цього інструменту стало важливим кроком у реалізації людиноцентристського підходу до діяльності держави, підкріплюючи принцип обмеження державної влади на основі прав людини.

Суди загальної юрисдикції, хоча й відіграють ключову роль у захисті прав і свобод громадян, не завжди можуть оцінювати конституційність застосованих законів. В цьому контексті КСУ надається унікальна можливість виступати як останнім рубежем захисту конституційних прав і свобод, забезпечуючи не тільки захист прав конкретних заявників, але й утвердження конституційного правопорядку загалом. Така система є фундаментом для розвитку юриспруденції, яка сприяє адаптації і розвитку правової доктрини відповідно до змінюваних умов та потреб суспільства.

КСУ відіграє ключову роль у забезпеченні верховенства Конституції та захисті конституційних прав громадян, виступаючи як "суд над законами". Ця особливість КСУ підкреслює його відмінність від судів загальної юрисдикції, які переважно зосереджені на захисті "законних прав", не завжди враховуючи конституційний контекст цих прав. Суди загальної юрисдикції часто стикаються з обмеженнями у своєму розумінні та застосуванні конституційних принципів і цінностей, що ставить КСУ в унікальне становище захисника основоположних прав та свобод особи.

Конфлікти між державою та громадянами, що виникають через ігнорування або порушення конституційних прав, підкреслюють необхідність наявності механізму, здатного протистояти антиконституційним законам. Конституційна скарга як такий механізм надає громадянам можливість оскаржити неконституційні закони та акти, що безпосередньо впливають на їхні права та свободи. Практика КСУ у розгляді скарг, що стосуються порушень соціально-економічних прав, включно з правом на власність та підприємницьку діяльність, а також політичні права, як-от виборчі права та право на об'єднання, демонструє широкий спектр захисту, який може бути забезпечено за допомогою конституційного судочинства.

Запровадження інституту конституційної скарги є значним кроком у розвитку української правової системи, надаючи громадянам ефективний засіб захисту їхніх конституційних прав. Цей механізм не лише покращує доступ до правосуддя, але й сприяє зміцненню принципів правової держави та демократії, підкріплюючи ідею, що права людини мають бути захищені та поважені на всіх рівнях державного управління.

Отже, інститут конституційної скарги є важливим інструментом у забезпеченні справедливості та верховенства закону в Україні, надаючи громадянам можливість захищати свої конституційні права від державних втручань і зловживань.

Неможна ігнорувати той факт, що конституційне правосуддя в Україні знаходиться на ранньому етапі свого розвитку. Інституціоналізація конституційної скарги в українській правовій системі наразі постає як ініціатива з перспективою на активну модернізацію цього правового механізму та загальну еволюцію конституційного нагляду. Цей процес відкриває шлях до поглибленого переосмислення та вдосконалення механізмів конституційного контролю.

З імплементацією інституту конституційної скарги українським законодавством та відповідно механізму судового перегляду справ за особливих обставин на практиці виникає потреба в адаптації законодавчої бази. Це передбачає внесення коректив до основних законодавчих актів з метою усунення правових колізій та покращення законодавчої чіткості. Подання інструментарію конституційної скарги суб'єктам права має супроводжуватись забезпеченням ефективних засобів відновлення порушених прав, адже основною метою звернення до КСУ є захист порушених прав, а не лише процедурне відновлення правового порядку на майбутнє.

Особливої уваги заслуговує на проблематику застосування конституційної скарги як інструменту захисту соціальних прав. Соціальні права є особливо вразливою категорією через їх залежність від економічних можливостей держави. Відмови судів розглядати конституційні скарги та рішення за особливих обставин можуть мати негативний вплив на реалізацію конституційного права на соціальне забезпечення, підкреслюючи необхідність подальшого розвитку та вдосконалення механізмів захисту цих прав.

Висновки