Нормативно-правове регулювання туристичної галузі в Україні

Туристична індустрія у світовому просторі набуває глобального явища іявляєтьсяпотенціалом економічного розвитку багатьох країн світу, забезпечуючи канали міжнародної співпраці і складові життєдіяльності більшої частини населення. Події в Україні, починаючи з 2014 року, пов'язані з анексією Кримського півострова та частини Луганської і Донецької області, у 2020 році - з важкою кризою, спричиненою COVID-19 і у 2022 році - початком повномасштабного вторгнення російської федерації на територію України, вимагають нових підходів до управління туристичною галуззю на державному та регіональному рівні та на рівні діяльності туристичних підприємств [7, с. 21].

Створення сприятливих умов для розвитку туристичної галузі Українивизначається

цілеспрямованим впливом органів державної влади на її розвиток. Державнерегулювання

туристичною діяльністю включає систему дій і заходів держави, які відображають вибір і застосування сукупності інструментів, через які здійснюєтьсяпрямийчи

опосередкований вплив на об'єкти й суб'єкти туристичної діяльності та створюється сприятливе середовище для розвитку цього виду діяльності

[3] .

Правоверегулювання

туристичної діяльності в Україні забезпечують чотири групи нормативно-правових актів у сфері туризму:

1) Конституція України;

2) нормативні документи з

регулюваннятуристичної

діяльності;

3) спеціальне законодавство України про туризм;

4) міжнародні договори, конвенції, рішення з питань регулювання міжнародного туризму

[1] .Першагрупавключає

Конституцію України, що є основою законодавства про туризм, норми якої регламентують найважливіші відносини у сфері туризму.

Другагрупаформує

законодавство загальної дії, зокрема нормативнідокументи,які

регулюють туристичні та інші суспільні відносини для реалізації людиною і громадянином права на свободу пересування, відпочинок та інших суміжних прав і свобод у туристичних подорожах.

Третягрупавключає

спеціальне законодавство України про туризм, зокрема Закон України «Про туризм», постанови Верховної Ради України з питань туризму, укази Президента України та постанови Кабінету Міністрів України щодо туризму, відомчі акти державних компетентних органів з питань туризму.

Напрацювання принців та норм регулюють питання у сфері туризму міжнародним співтовариством зумовило виділення міжнародного права в окрему групу - четверту, яка становить міжнародні договори (двосторонні або багатосторонні) України у сфері туризму; міжнародні конвенції, що регламентують порядок надання туристичних послуг, рішення міжнародних недержавних організацій з питань туризму здійснення туристичних формальностей; тощо.

Нормативно-правове регулювання туристичної діяльності в Україні здійснюється на підставі законів України, наказів Президента України, наказів Міністерства економіки України, Наказів Міністерства громад, територій та інфраструктури України, актів Кабінету Міністрів України, галузевих стандартів, міжнародних та інших нормативно-правових актів, які забезпечують організацію й надання туристичних послуг (Рис. 1).

Рис. 1. Нормативно-правове регулювання туризму в Україні

Джерело: складено автором.

Основною метою прийняття цього Закону є виконання основних рекомендаційВсесвітньої

туристичної організації, а також імплементація у вітчизняне законодавство головних положень Регламентів та Директив Європейського Союзу, які стосуються сфери гостинності.

Центральниморганом

виконавчої влади з реалізації державної політики в галузі туризму і курортів в Україні є Державне

агентство розвитку туризму (ДАРТ), створене 4 грудня 2019 року згідно з постановою Кабінету Міністрів України за №995 «Питання

утворення деяких центральних органів виконавчої влади» і підпорядковується Міністерству громад, територій та інфраструктури України. ДАРТ у своїй діяльності покликане забезпечувати сталий розвиток туристичної галузі шляхом об'єднання досвіду, ресурсів і знань усіх учасників туристичного ринку

України та міжнародних партнерів, реалізуючиєдину державну

туристичнуполітику,

використовуючи ефективні методи управління [2, с. 95].

Ефективність нормативноправовогорегулювання у

туристичному секторі має забезпечуватисявідповідною

структурою управління туристичної діяльності в Україні та включати міжнародний, державний, обласний, регіональний і місцевий рівні. Особливої уваги потребує місцевий рівень організації туристичної діяльності, на якому зосереджена робота значної кількості суб'єктів господарювання.Діяльність

туристичних підприємств та інших суб'єктівгосподарювання

безпосередньо залежить від прийнятихрішеньта

скоординованих дій вищих ланок управління, тому вони є найбільш вразливими до змін або інших загроз.

Військові дії на території України зумовлюють звернення особливої уваги з боку органів державної влади на підтримку саме галузі туризму. Окупація туристичних регіонів, знищення та пошкодженнятуристичної

інфраструктури мають негативні наслідки та впливають на туристичні потоки.

Існує прямий зв'язок між функціями державного управління та методами, за допомогою яких держава може їх реалізувати. Використання сучасних методів управління дає можливість конкурувати на ринку туристичних послуг, надавати якісні туристичні послуги та ефективно виконувати поставлені завдання й функції [6, с. 255].

Використання певних методів управління в туристичній діяльності здійснюється як на державному, так і на регіональному і місцевому рівнях. В умовах інтеграційних процесів, пошуку моделі розвитку економіки уряд України став на шлях децентралізації. Одним із кроків її проведення стає передача владних повноважень, фінансових ресурсів і відповідальності на місця. Для цього прийнято низку рішень, які зумовили початок добровільного об'єднання окремих населених пунктів згідно з географічними й економічними особливостями. Саме добровільний процес дозволяє оцінити реальні перспективи для громад, а отже, розширює власне самоуправління населення, збільшує надходження реальних, так званих «живих» коштівнарозбудову

інфраструктури й посилює відповідальність за подальший розвиток своєї території [2, с. 94].

Децентралізація розширює роль адміністративних територій, у тому числі і туристичних комплексів, які мають рекреаційний, історико-культурний та природний потенціалізабезпечені

відповідними інфраструктурними об'єктами. Українські громади мають великий туристичний ресурс, ареформамісцевого

самоврядуванняспонукає

використовувати його для залучення інвестицій і розвитку туризму. Туризм - це інструмент, що може стати початкомкомплексного

розвитку міста і громади [5, с. 72].

Ефективністьсистеми

управління в умовах децентралізації

влади можна довести шляхом аналізу структурних елементів на різних рівнях управління (державному,регіональному,

місцевому) та їх взаємодії. Адже децентралізаціяпередбачає

розширення повноважень органів місцевогосамоврядування,

зростання дохідної частини місцевих бюджетів на рівні ОТГ, що дозволяє впливати на управління розвитком туристичного сектору та сприяти розвитку на усіх рівнях - від місцевого до державного.

Варто відзначити, що необхідним вектором роботи державних установ та місцевих органів влади в галузі туризму на всіх рівнях є координація регіональних та місцевих програм із загальною стратегією розвитку

туризму та курортів; якість реалізації проєктів, а також рівень кваліфікації державних службовців, якімаютьповноваження

здійснювати реформи у сфері туризму [12].

16 березня 2017 року Кабінетом Міністрів України схвалено Стратегію розвитку туризму та курортів на період до 2026 року [11], у якій сформовані умови сталого розвитку сфери туризму та курортів, що цілком відповідає зобов'язанням України в рамках виконання Угоди про асоціацію між Україною та ЄС (глава 16 розділу 5 Угоди) [13] та включає поєднання галузевої, територіальної і секторальної складових (Рис. 2).)

Рис. 2. Складові державної політики у галузі туризму Джерело: розроблено автором на основі [10].

Визначеніпріоритетні

напрямки досягнення цілей Стратегії можливі при ефективній

взаємодіїфінансового,

економічного, організаційного і правового механізмів державного

управління розвитку туристичної галузі.

Дослідження показали, що розвиток туризму в Україні вимагає пошуку нових інноваційних форм регулювання цієї сфери діяльності, напрямів координації діяльності органів влади, територіальних громад та суб'єктів господарювання, відповідно до умов, що склалися на теперішній час в Україні. Одним з таких інноваційних інструментів розвитку туризму є створення туристичних кластерів.

Усі форми співпраці в кінцевомурезультатімають

формуватитуристичну

привабливість, яка є важливим напрямком стратегічного розвитку у регіонах та країні. Вони визначаються значним туристично- рекреаційним потенціалом та сприятимутьпідвищенню

ефективності його використання. Підтримка ісприяннярозвитку

міжнародноготуризмуз боку

держави з впровадженням у діяльність Державної стратегії регіональногорозвиткуУкраїни

можуть допомогти вирішити проблеми фінансового забезпечення регіонів та територіальних громад,

використовуючиплатежі

туристичної галузі.

1. Brusiltseva H. M, Zyma O. H. (2019) Pravove rehuliuvannia turystychnoi diialnosti. Kharkiv: KhNEU im. S. Kuznetsia [in Ukrainian].