Проблеми обмежування прав людини в умовах воєнного стану (з позицій потребового підходу) та способи їх подолання

Размещено на http://www.allbest.ru/

Размещено на http://www.allbest.ru/

Львівський національний університет імені Івана Франка

Проблеми обмежування прав людини в умовах воєнного стану (з позицій потребового підходу) та способи їх подолання

Анна Михайлівна Наконечна, кандидат юридичних наук,

Владислав Дмитрович Новосад, студент

Резюме

Законодавець в Україні використовує терміно-поняття «інтерес», «потреба» та спільнокореневі для формулювання підстав правообмежень основоположних прав людини, закріплених у Конституції України. У статті докладно проаналізовано підстави обмеження основоположних прав людини в умовах воєнного стану та виокремлення способів подолання проблем обмежування прав людини. Пропонується новий підхід щодо способів вирішення проблем, пов'язаних із закріпленням і реалізацією правообмежень держави через виявлення у суб'єкта владних повноважень законного інтересу, охоронюваного законом інтересу та складного інтересу.

Ключові слова: правообмеження, обмеження прав людини, національна безпека, законний інтерес, охоронюваний законом інтерес, складний інтерес.

Summary

Anna Nakonechna, Vladyslav Novosad

Problems of limiting human rights in the conditions of martial law (from the standpoint of the necessary approach) and ways to overcome them

As you know, the legislator in Ukraine uses the term-concept «interest», «need» and common root to formulate the basis of the legal limitation of the basic human rights enshrined in the Constitution of Ukraine.

The article presents a detailed analysis of the reasons for the restriction of fundamental human rights in the conditions of martial law and identifies ways to overcome the problem of restriction of human rights.

A new approach is proposed regarding ways to solve problems related to the establishment and implementation of state legal restrictions through the identification of a legitimate interest, an interest protected by law, and a complex interest in a subject of power.

Key words: restriction of rights, restriction of human rights, national security, legitimate interest, interest protected by law, complex interest.

Вступ

Постановка проблеми. Як відомо, законодавець в Україні використовує терміно-поняття «інтерес», «потреба» та спільнокореневі для формулювання підстав правообмежень, якими, за визначенням проф. П. Рабіновича, виступають «певні особисті, групові чи загальносоціальні інтереси, задля забезпечення яких правовстановлюючий або правозастосовний орган вважає за потрібне обмежити здійснення тих чи інших людських прав»¹,². Розглянемо це докладніше на прикладі Конституції України³, яка передбачає виклад основних прав людини.

Аналіз останніх досліджень і публікацій. Важливі питання досліджуваної проблеми розглядалися в багатьох працях науковців, зокрема, П. Рабіновича, А. Марущак, І. Панкевича, С. Братусь, А. Венедиктова, О. Вінника, Ю. Тихомирової. Попри це, не применшуючи значення цих і багатьох інших досліджень, зазначимо, що на сьогодні залишаються малодослідженими підстави обмежень основоположних прав людини. Більше того, відсутні підходи подолання проблем обмеження основоположних прав з позицій законного та охоронюваного законом інтересу.

Формулювання мети статті. Метою цієї статті є докладний аналіз підстав обмеження основоположних прав людини в умовах воєнного стану та виокремлення способів подолання проблем обмежування прав людини.

Викладення основного матеріалу

Так, право на невтручання в особисте і сімейне життя може бути обмежене лише в інтересах національної безпеки, економічного добробуту та прав людини, про що йдеться у ч. 2 ст. 32 Основного Закону.

Згідно із абз. 3, 5 пп. 3.3 п. 3 Рішення Конституційного Суду України від 20 січня 2012 року № 2-рп/2012⁴ інформацією про особисте та сімейне життя особи (персональні дані про неї) є будь-які відомості чи сукупність відомостей про фізичну особу, яка ідентифікована або може бути конкретно ідентифікована, а саме: національність, освіта, сімейний стан, релігійні переконання, стан здоров'я, матеріальний стан, адреса, дата і місце народження, місце проживання та перебування тощо, дані про особисті майнові та немайнові відносини цієї особи з іншими особами, зокрема членами сім'ї, а також відомості про події та явища, що відбувалися або відбуваються у побутовому, інтимному, товариському, професійному, діловому та інших сферах життя особи, за винятком даних стосовно виконання повноважень особою, яка займає посаду, пов'язану зі здійсненням функцій держави або органів місцевого самоврядування. Така інформація про фізичну особу та членів її сім'ї є конфіденційною і може бути поширена тільки за їх згодою, крім випадків, визначених законом, і лише в інтересах національної безпеки, економічного добробуту та прав людини.

Отже, під час воєнного стану така інформація може бути поширена без згоди особи в інтересах національної безпеки. Проте слід наголосити на неодноразових випадках незаконного витоку приватної інформації, яке здійснюється спеціально підісланими особами з метою публічно очорнити когось. На нашу думку, для зменшення випадків витоку особистої інформації, це поширення приватної інформації в інтересах національної безпеки (правообмеження) слід застосовувати виходячи із розуміння реалізації законного інтересу держави. Тоді таке правообмеження матиме чітко регламентовану процедуру застосування та визначення уповноважених на це державних органів, адже в цьому випадку потрібно виходити із переваги публічного (в розумінні суспільного та державного) інтересу над приватним інтересом особи. Така перевага буде визнаватись лише тоді законною, коли вона буде виконана відповідно до встановленої нормативно-правовим актом процедури. Більше того, важливим на практиці постає питання доведення інтересу національної безпеки, адже це є однією із підстав застосування цих заходів до особи. Враховуючи викладене, на нашу думку, слід керуватись при поширенні інформації про особу, яка має зміст приватної інформації, законним інтересом, тобто держава повинна виходити із такої юридичної можливості, яка має зовнішню форму вираження, захищається законом та забезпечується ним, спрямована на реалізацію інтересу національної безпеки.

Реалізація права на свободу думки і слова, на вільне вираження своїх поглядів і переконань може бути обмежене законом в інтересах національної безпеки, територіальної цілісності або громадського порядку з метою запобігання заворушенням чи злочинам, про що йдеться у ч. 3 ст. 34 Конституції України.

Наказом Головнокомандувача Збройних Сил України від 3 березня 2022 року № 73⁵ серед іншого встановлено перелік відомостей, розголошення яких може призвести до обізнаності противника про дії Збройних Сил України та інших складових сил оборони, негативно вплинути на хід виконання завдань за призначенням під час дії правового режиму воєнного стану, а саме:

- найменування військових частин (підрозділів) та інших військових об'єктів у районах виконання бойових (спеціальних) завдань, географічні координати місць їх розташування;

- чисельність особового складу військових частин (підрозділів);

- кількість озброєння та бойової техніки, матеріально-технічних засобів, їх стан та місця зберігання та ін.

На нашу думку, розглядаючи обмеження права особи на свободу думки і слова, на вільне вираження своїх поглядів і переконань, слід виходити із того, що погляд, думка, слово, переконання особи можуть мати у своєму змісті (коли його особа виражає для іншої особи чи кола осіб) відомості, які становлять загрозу національній безпеці України. В цьому випадку йдеться про виникнення в держави охоронюваного законом інтересу, оскільки в більшості випадків такі відомості вже виражені та поширені особою. Важливим аспектом для держави постає питання доведення того, чи насправді такі відомості порушують інтереси національної безпеки. Наказ Головнокомандувача Збройних Сил України від 3 березня 2022 року № 73 покликаний на врегулювання цього питання, але на практиці цього недостатньо. Ряд інших нормативно-правових актів також не визначають усіх відомостей, які можуть загрожувати національній безпеці України. Тому, на нашу думку, в держави виникає юридичне прагнення, яке є відносно визначене у нормі права або ж узагалі може не мати зовнішньої форми вираження, а тому потребує доведення та закріплення своєї реалізації через судові органи.

Здійснення права на свободу світогляду і віросповідання може бути обмежене законом лише в інтересах охорони громадського порядку, здоров'я і моральності населення або захисту прав і свобод інших людей, що випливає з ч. 2 ст. 35 Основного Закону.

Так, згідно з Указом Президента України від 26 листопада 2018 року № 393⁶ на період воєнного стану дозволяється у разі потреби тимчасово обмежувати конституційне право громадян на мирні зібрання, під яке підпадають вуличні релігійні заходи чи процесії. Крім цього, релігійні діячі та віруючі можуть зазнати обмежень у праві на свободу пересування, що може стосуватися місіонерської чи іншої діяльності на території, де введено воєнний стан.

Прикладами такої необхідності можуть слугувати події у Вінниці та Чернігові цього року. У Вінниці під час Великодніх Свят загинуло багато людей, оскільки під час освячення пасок у центрі міста був здійснений цілеспрямований потужний ракетний удар. Також у Чернігові в день Яблуневого Спасу під час церемонії освячення яблук у центрі міста було здійснено декілька ракетних ударів, що призвело до численних жертв.

Тут виникатиме в держави так званий інтерес за замовчуванням з метою подальшого збереження інтересів суспільства та держави. Погодимось, що підставою для такого правообмеження законний і охоронюваний законом інтерес за своєю правовою природою не може бути. Доцільно застосовувати складне терміно-поняття «інтерес за замовчуванням з метою подальшого збереження інтересів суспільства та держави». Оскільки юридичної можливості (діюча заборона, яка розкривається в нормативно-правовому акті та випливає із підстав, чітко визначених у Законі) та юридичного прагнення (яке, по суті, є наслідком введення правообмеження) держава не має, то доцільно говорити, що держава вводить таке обмеження прав особи з метою подальшого недопущення наслідків. На нашу думку, такий складний інтерес повинен бути чітко передбачений у нормативно-правовому акті та встановлений для чіткого переліку правообмежень держави, через те, що такий підхід може привести до подальшого різнорідного його тлумачення та створювати загрозу інтересам особи.

Право на свободу об'єднання у політичні партії та громадські організації можуть бути обмежені в інтересах національної безпеки та громадського порядку, охорони здоров'я населення або захисту прав і свобод інших людей, відповідно до ч. 1 ст. 36 Конституції України.

Відповідно до абз. 4 пп. 3.2 п. 3 мотивувальної частини Рішення Конституційного Суду України від 12 червня 2007 року № 2-рп/2007⁷ наділення відповідно до законодавства України окремих громадських об'єднань або їх представників певною компетенцією у сфері формування або забезпечення виконання їх повноважень органами державної влади або органами місцевого самоврядування свідчить про набуття такими об'єднаннями громадян та їх представниками публічного характеру їх діяльності. Тобто представники громадськості у процесі реалізації своїх передбачених законодавством можливостей брати участь у проведенні чи реалізації публічної політики можуть реально впливати на ухвалення органами державної влади їх рішень. У зв'язку з цим Конституційний Суд України вважає, що держава має право запроваджувати у таких випадках відповідний контроль за діяльністю об'єднань громадян та їх представників з метою запобігання виникненню і в їх діяльності корупційних ризиків, недопущення неправомірного набуття матеріальних або нематеріальних благ, вчинення інших зловживань при реалізації наданих їм прав щодо участі в публічному управлінні.

Право збиратися мирно, без зброї і проводити збори, мітинги, походи і демонстрації обмежується лише в інтересах національної безпеки та громадського порядку - з метою запобігання заворушенням чи злочинам, для охорони здоров'я населення або захисту прав і свобод інших людей (ч. 2 ст. 39 Конституції України).

Це зумовлено тим, що під час воєнних дій масові скупчення людей сприяють роботі диверсійних груп, котрим власне потрібно багато жертв. Прикладами такої необхідності можуть слугувати події у Херсоні у 2022 році, де був вчинений масований обстріл людей, які вийшли з прапорами України на підтримку наших Збройних Сил.

Це правообмеження може досягатись шляхом встановлення в держави законного інтересу та охоронюваного законом інтересу лише щодо наслідків діяння (дій чи бездіяльності), які загрожують національній безпеці, громадському порядку та в інших випадках, встановлених у ч. 1 ст. 36 Конституції України. У випадку якщо право на свободу об'єднання у політичні партії та громадські організації буде обмежуватись в особи до виникнення таких наслідків, воно буде порушувати принципи верховенства права, законності. Держава повинна запроваджувати обмеження цих прав у визначених законом випадках, які розкривають наслідки такого діяння.

Принцип невідчужуваності об'єктів права приватної власності може бути застосоване лише як виняток з мотивів суспільної необхідності, на підставі і в порядку, встановлених законом, та за умови попереднього і повного відшкодування їх вартості. Примусове відчуження таких об'єктів з наступним повним відшкодуванням їх вартості допускається лише в умовах воєнного чи надзвичайного стану, про що йдеться у ч. 5 ст. 41 Конституції України.

Тобто можуть бути вилучені автомобілі для користування Збройних Сил України, приватна техніка для моніторингу пересування ворожої техніки, використані приватні будинки для штабів ЗСУ тощо. Проте після закінчення військових дій майно має бути повернене назад або у випадку неможливості його повернення (втрати) чи пошкодження (часткової втрати) таке майно підлягатиме обов'язковому відшкодуванню.

У цьому випадку виникатиме як і в держави - законний інтерес, так і в особи - охоронюваний законом інтерес. Адже під час користування майном для потреб ЗСУ держава реалізовуватиме свій законний інтерес, а після його реалізації має обов'язок повернення майна чи у деяких випадках - відшкодування. У разі його неповернення чи невиплати відшкодування особа має право на захист свого охоронюваного законом інтересу на майно, яке було вилучено.

Право на свободу пересування, як зазначає А. Марущак, відіграє істотну роль у кожному демократичному суспільстві⁸. Воно є важливим елементом особистих прав. Вона підкреслила, що свобода пересування є водночас і правом, і гарантією, і навіть передумовою реалізації інших прав. До прикладу, свобода пересування може бути тією необхідною підставою, завдяки якій можлива ефективна реалізація права на освіту, права на працю, права на шлюб та сім'ю тощо.

Стаття 33 Конституції України, нагадує вчена, встановлює, що кожному, хто на законних підставах перебуває на території України, гарантується свобода пересування, вільний вибір місця проживання, право вільно залишати територію України, за винятком обмежень, які встановлюються законом⁹. Зокрема, частина 2 ст. 64 вказує на умови, за яких можуть встановлюватись окремі обмеження прав людини - воєнний або надзвичайний стани.

Така стаття, на її думку, повністю відповідає Загальній декларації прав людини і громадянина, а саме ст. 29 Основного Закону: при здійсненні своїх прав і свобод кожна людина повинна зазнавати тільки таких обмежень, які встановлені законом виключно з метою забезпечення належного визнання і поваги прав і свобод інших та забезпечення справедливих вимог моралі, громадського порядку і загального добробуту в демократичному суспільстві¹⁰.

Міжнародний суд ООН, посилаючись на коментар загального порядку № 27 (1999) Комітету з прав людини щодо свободи пересування, зазначив, що обмеження прав людини «мають відповідати принципу пропорційності» і «мають бути найменш втручальним інструментом серед тих, які можуть досягти бажаного результату»¹¹.

Правовими підставами обмеження права на свободу пересування в Україні є закони України «Про мобілізаційну підготовку та мобілізацію», «Про порядок виїзду з України і в'їзду в Україну громадян України», «Про військовий обов'язок і військову службу», постанови Кабінету Міністрів України від 27 січня 1995 року № 57 «Про затвердження Правил перетинання державного кордону громадянами України» та від 29 грудня 2021 року № 1455 «Про затвердження Порядку встановлення особливого режиму в'їзду і виїзду, обмеження свободи пересування громадян, іноземців та осіб без громадянства, а також руху транспортних засобів в Україні або в окремих її місцевостях, де введено воєнний стан» тощо.

У день введення військового стану, 24 лютого 2022 року, нагадує вчена, припинилась можливість пропуску чоловіків віком 18-60 років через державний кордон України. Відповідне повідомлення було оприлюднене Державною прикордонною службою України.

Проте вона вважає, що воно потребує розв'язання цілого комплексу питань щодо особливостей здійснення такої заборони.

Багато дискусій і суперечок, на її думку, викликало це повідомлення, центром яких постало питання, чи має відповідні повноваження Державна прикордонна служба, оскільки, крім Указу Президента України № 64/2022 від 24 лютого 2022 року, ніде більше пряма норма щодо заборони виїзду за кордон не була офіційно оприлюднена. Більше того, сам Указ не деталізує права громадян, що підлягають дерогації, а просто наводить список тих, що «можуть» бути обмежені.

У зв'язку з цим важливою є норма Закону України «Про Державну прикордонну службу України», яка встановлює, що «відповідно до законів та інших нормативно-правових актів виключно з метою забезпечення національної безпеки України здійснювати контрольований (під оперативним контролем) пропуск через державний кордон України осіб у пунктах пропуску або поза ними. Рішення на такий пропуск приймає голова Державної прикордонної служби України¹².

Крім того, Закон України «Про правовий режим воєнного стану» надає право в Україні або в окремих її місцевостях, де введено воєнний стан, військовому командуванню самостійно або із залученням органів виконавчої влади встановлювати у порядку, визначеному Кабінетом Міністрів України, особливий режим в'їзду і виїзду, обмежувати свободу пересування громадян, іноземців та осіб без громадянства, а також рух транспортних засобів¹³.

Тому вбачається, що в цьому питанні були дотримані усі правові рамки, адже в цьому випадку слід виходити із того, що в держави виникає законний інтерес, який зумовлений інтересами національної безпеки, держави та суспільства. Законний інтерес потребує чіткого закріплення в нормативно-правових актах, що й випливає у цій ситуації.

Також вона зазначає, що водночас із підняттям питання щодо правових підстав прийняття рішення про заборону виїзду чоловіків за кордон, окрема значна увага почала приділятись питанню окреслення кола осіб чоловічої статі, право перетину кордону якими залишилось необмеженим.

І це, на її думку, цілком справедливо, оскільки існують різні категорії громадян, які за тих чи інших причин не можуть бути залучені до мобілізації, а отже, не спричинять своїм виїздом за кордон погіршення ситуації в обороні України.

Обмеження щодо заборони на період дії правового режиму воєнного стану виїзду за межі України громадян України чоловічої статі віком від 18 до 60 років не застосовуються до таких категорій осіб:

- які мають посвідчення про відстрочку від призову та повідомлення про зарахування на спеціальний військовий облік;

- які мають висновок військово-лікарської комісії про непридатність до військової служби у військовий час;

- на утриманні яких перебувають троє і більше дітей віком до 18 років;

- які самостійно виховують дитину (дітей) віком до 18 років;

- на утриманні яких перебуває дитина з інвалідністю віком до 18 років або повнолітня дитина, яка є особою з інвалідністю I чи II групи, до досягнення нею 23 років;

- усиновителі, опікуни, піклувальники, прийомні батьки, батьки-вихователі, на утриманні яких перебувають діти-сироти або діти, позбавлені батьківського піклування, віком до 18 років;

- зайняті постійним доглядом за особами, що його потребують, у разі відсутності інших осіб, які можуть здійснювати такий догляд;

- які виїхали до інших держав на постійне місце проживання, що відповідно документально підтверджено;

- здобувачів фахової передвищої та вищої освіти, асистентів-стажистів, аспірантів і докторантів, які навчаються за кордоном за денною або дуальною формами здобуття освіти (студенти, слухачі)¹⁴.

Згодом перелік був дещо розширений. Зокрема, була додана ще одна категорія осіб - водії, які здійснюють міжнародні вантажні перевезення, перевезення для потреб ЗСУ, медичних вантажів і гуманітарної допомоги. Відбувається своєрідне бронювання водіїв, які здійснюють міжнародні перевезення. А відповідальність за повернення водія на територію України після виконання перевезення лежить на перевізнику¹⁵.

Цілком погоджуємося з цими позиціями, оскільки забороняти виїзд можна лише для чоловіків з належним станом здоров'я та фізичною підготовкою, тому що вони можуть (за станом здоров'я) захищати державу. Проте слід наголосити на безлічі незаконних дій. Зокрема, чоловікам вручають повістки на вулиці, у метро, магазинах, у електронному вигляді, застосовуючи силові методи та погрози. Також викликають до територіальних центрів комплектування та соціальної підтримки осіб, які мають відстрочку і не підлягають призову.

Окрім цього, частина чоловіків перетинають кордон «за домовленістю з прикордонниками». Така ситуація, на нашу думку, може бути спричинена неправомірною поведінкою правоохоронних органів і територіальних центрів комплектування та соціальної підтримки. У цьому випадку у дію повинні вступати заборонні норми держави та санкції за їх порушення. Удосконалення системи державних органів, які здійснюють розслідування та розкриття зазначених вище правопорушень, є на сьогодні важливим пріоритетом держави.

Висновки

потребовий право воєнний стан

Отже, обмеження прав людини повинні мати виключно правову основу і впроваджуватися в інтересах держави і суспільства та з підстав, установлених у нормативно-правових актах.

Для зменшення випадків витоку особистої інформації це поширення приватної інформації в інтересах національної безпеки (правообмеження) слід застосовувати виходячи із розуміння реалізації законного інтересу держави. Тому при поширенні інформації про особу, яка має зміст приватної інформації, держава повинна виходити із такої юридичної можливості, яка має зовнішню форму вираження, захищається законом і забезпечується ним, спрямована на реалізацію інтересу національної безпеки.

Розглядаючи обмеження права особи на свободу думки і слова, на вільне вираження своїх поглядів і переконань, слід виходити із того, що погляд, думка, слово, переконання особи можуть мати у своєму змісті (коли його особа виражає для іншої особи чи кола осіб) відомості, які становлять загрозу національній безпеці України. У цьому випадку йдеться про виникнення в держави охоронюваного законом інтересу. В держави виникає юридичне прагнення, яке є відносно визначене у нормі права або ж взагалі може не мати зовнішньої форми вираження, а тому потребує доведення та закріплення своєї реалізації через судові органи.

Для деяких правообмежень особи (наприклад, обмеження права на свободу світогляду і віросповідання) важливим способом подолання проблем, пов'язаних із його закріпленням і реалізацією, є складний інтерес - «інтерес за замовчуванням з метою подальшого збереження інтересів суспільства та держави», який повинен бути чітко передбачений у нормативно-правовому акті та встановлений для чіткого переліку правообмежень держави, через те, що такий підхід може призвести до подальшого різнорідного його тлумачення та створювати загрозу інтересам особи.

Обмеження права на свободу об'єднання у політичні партії та громадські організації може досягатись шляхом установлення в держави законного інтересу та охоронюваного законом інтересу лише щодо наслідків діяння (дій чи бездіяльності), які загрожують національній безпеці, громадському порядку, та в інших випадках, встановлених у ч. 1 ст. 36 Конституції України.

Отже, як убачається, у статті пропонується новий підхід щодо способів вирішення проблем, пов'язаних із закріпленням і реалізацією правообмежень держави через виявлення в суб'єкта владних повноважень законного інтересу, охоронюваного законом інтересу та складного інтересу.

Размещено на Allbest.ru