Напрями інтеграції зусиль суб'єктів Сил оборони щодо зниження ризиків реалізації кризових сценаріїв у системі забезпечення національної безпеки держави

Размещено на http://www.allbest.ru/

Центральний науково-дослідний інститут Збройних Сил України

Національна академія Державної прикордонної служби України імені Богдана Хмельницького

НАПРЯМИ ІНТЕГРАЦІЇ ЗУСИЛЬ СУБ'ЄКТІВ СИЛ ОБОРОНИ ЩОДО ЗНИЖЕННЯ РИЗИКІВ РЕАЛІЗАЦІЇ КРИЗОВИХ СЦЕНАРІЇВ У СИСТЕМІ ЗАБЕЗПЕЧЕННЯ НАЦІОНАЛЬНОЇ БЕЗПЕКИ ДЕРЖАВИ

Володимир БОГДАНОВИЧ доктор технічних наук, професор, головний науковий співробітник, Віктор МУЖЕНКО кандидат військових наук, старший науковий співробітник, Олександр ЛУЦЬКИЙ кандидат педагогічних наук, доцент

м. Київ, м. Хмельницький



Анотація

воєнний політика загроза безпека

Застосування невійськових заходів протидії загрозам воєнного характеру (ЗВХ) і негативним тенденціям безпекового середовища базується на системному розумінні воєнно-політичної розстановки сил навколо України, тенденцій економічного та політичного розвитку у світі, а також процесів державного управління конкретної держави. Аналіз політичних механізмів нейтралізації загроз воєнній безпеці невійськовими заходами дав змогу визначити низку важливих напрямів їх удосконалення з метою зниження ризиків реалізації кризових сценаріїв у системі забезпечення національної безпеки держави.

З огляду на яскраво виражений управлінський характер діяльності з вибору та реалізації невійськових заходів нейтралізації загроз воєнній безпеці важливе значення мають такі напрями інтеграції зусиль суб'єктів Сил оборони, як впровадження моніторингу на основі інтелектуальних інформаційних систем та уточнення критеріїв, необхідних для формування цілей політичного механізму. Ефективна робота за цими напрямами передбачає своєчасне оцінювання стану, причин, тенденцій і прогнозів зміни зовнішніх і внутрішніх воєнних небезпек і загроз; виявлення ворожих інтересам особистості, суспільства і держави суб'єктів зловмисної політичної діяльності, а також наявного в них воєнного потенціалу; запровадження системних параметрів визначення прийнятності показників рівня забезпечення воєнної безпеки; внесення оперативних змін у планувальні документи воєнно-політичного характеру.

Потребують удосконалення механізми визначення сфер компетентності суб'єктів воєнної політики та відповідальності посадових осіб.

Під час розроблення політичних механізмів протидії ЗВХ та негативним тенденціям безпекового середовища невійськовими заходами доцільно звернути увагу на всебічну підтримку функціонування механізму держави, що насамперед передбачає поліпшення наукового, кадрового, фінансового, інформаційного забезпечення чинних механізмів зміцнення воєнної безпеки, підвищення компетентності резерву поповнення органів державного управління - суб'єктів воєнно-політичної діяльності, а також створення спеціалізованих науково-аналітичних, експертних і консультативних політологічних структур в органах державної влади.

Динаміка розширення спектру загроз воєнній безпеці України, а також особливості сучасних воєнних конфліктів, що полягають в активному застосуванні невійськових заходів і впливів на потенційного супротивника, зумовлюють необхідність підвищення ефективності діяльності органів державного і військового управління щодо їх нейтралізації, що буде сприяти досягненню високої результативності в питаннях забезпечення достатнього рівня воєнної безпеки України.

Ключові слова: безпекове середовище; воєнна безпека; загроза; моніторинг; національна безпека; негативна тенденція; превентивне реагування; ризик; кризова ситуація.



Annotation

Bohdanovych V., Muzhenko V., Lutskii O. WAYS OF INTEGRATION OF EFFORTS AND JUSTIFICATION OF THE TASKS OF THE SUBJECTS OF THE DEFENSE FORCES REGARDING THE REDUCTION OF THE RISKS OF IMPLEMENTATION OF CRISIS SCENARIOS IN THE SYSTEM OF ENSURING THE NATIONAL SECURITY OF THE STATE

The use of non-military measures to counter military threats and negative trends in the security environment is based on a systematic understanding of the military and political deployment of forces around Ukraine, trends in economic and political development in the world, as well as the processes of public administration of a specific state. The analysis of political mechanisms for neutralizing threats to military security by non-military measures made it possible to determine a number of important directions for their improvement.

Given the pronounced administrative nature of the selection and implementation of non-military measures to neutralize threats to military security, areas such as the implementation of monitoring based on intelligent information systems and the clarification of criteria necessary for the formation of the goals of the political mechanism are of great importance. Effective work in these directions involves a timely assessment of the state, causes, trends and forecasts of changes in external and internal military dangers and threats; identification of subjects of malicious political activity hostile to the interests of the individual, society and the state, as well as their military potential; introduction of system parameters for determining the acceptability of indicators of the level of military security; introduction of operational changes in planning documents of a military and political nature.

The mechanisms for determining the spheres of competence of subjects of military policy and the responsibility of officials need improvement.

During the development of political mechanisms for countering the military security and negative trends of the security environment by non-military measures, it is advisable to pay attention to the comprehensive support of the functioning of the power mechanism, which, first of all, involves improving the scientific, personnel, financial, and information support of the current mechanisms for strengthening military security, increasing the competence of the reserve of replenishment of state bodies management - subjects of military and political activity, as well as the creation of specialized scientific and analytical, expert and consultative political structures in state authorities.

The existing dynamics of the expansion of the spectrum of threats to the military security of Ukraine, as well as the peculiarities of modern military conflicts, which consist in the active application of non-military measures and influences on a potential adversary, make it necessary to increase the effectiveness of the activities of state and military administration bodies in terms of their neutralization, which will contribute to achieving high effectiveness in issues of ensuring a sufficient level of military security of Ukraine.

Keywords: security environment; military security; threat; monitoring; National security; negative trend; preventive response; the risk of a crisis situation.



Постановка проблеми

Результати аналізу тематичних нормативно-правових актів України, зокрема [1]-[3], свідчать, що практичну актуальність дослідження проблем інтеграції зусиль суб'єктів Сил оборони України щодо зниження ризиків реалізації кризових сценаріїв у системі забезпечення національної безпеки держави зумовлено множиною аспектів, що мають місце або можуть бути реалізовані в безпековому середовищі України. Серед цих аспектів найбільш вагомими, на думку авторів, є:

зростання кількості та складності кризових сценаріїв (таких як збройна агресія, гібридна війна, кібератаки, тероризм, дезінформація), що призводять до широкого спектру ризиків національній безпеці України;

необхідність більш ефективного використання ресурсів Сил оборони України для протидії цим ризикам;

важливість чіткої координації та співпраці між різними суб'єктами Сил оборони України для досягнення синергетичного ефекту.

Водночас у чинній Стратегії воєнної безпеки України [1] лише у постановочному плані визначається необхідність протидії негативним тенденціям безпекового середовища, що не дає змоги сформулювати доктринальні аспекти та вимоги щодо превентивної протидії цим негативним тенденціям на практиці.

Отже, статтю присвячено дослідженню проблеми підвищення ефективності забезпечення національної та воєнної безпеки України в умовах сучасного безпекового середовища, у якому, окрім загроз воєнного та гібридного характеру, зароджуються негативні тенденції розвитку геополітичної та воєнно-політичної обстановки, які з часом можуть перерости у загрози і завдати шкоди державі та її національним інтересам.



Аналіз останніх досліджень і публікацій

У науковій літературі проблематиці протидії загрозам воєнного характеру приділено значну увагу. Зокрема, у контексті цього дослідження наукову цінність мають праці [4] --[15], авторами яких є відомі вітчизняні вчені: А. Баровська, В. Богданович, О. Боровик, А. Братко, А. Висідалко, Д. Купрієнко, О. Луцький, А. Мисик, В. Муженко, А. Прима, І. Романченко, Ф. Саганюк, І. Свида, А. Сиротенко, Є. Скулиш, В. Фролов та інші.

У цих роботах основну увагу авторів сконцентровано на прагматичних, концептуальних та теоретико-методологічних основах: забезпечення національної безпеки України; комплексного використання військових та невійськових сил і засобів для забезпечення достатнього рівня воєнної безпеки держави; визначення необхідних спроможностей складових інтегрованого потенціалу протидії загрозам; оцінювання та прогнозування ризиків реалізації кризових сценаріїв в контексті забезпечення воєнної безпеки; забезпечення безпеки інформаційних процесів безпекового супроводу реалізації національних інтересів; стратегічних комунікацій; управління розвитком системи безпеки в умовах диференційованого безпекового середовища.

Однак, на думку авторів, проблематиці забезпечення воєнної безпеки держави шляхом деескалації загроз та обмеження деструктивного впливу негативних тенденцій безпекового середовища з використанням комбінації силових та гібридних методів і засобів приділено недостатньо уваги.

Метою статті є визначення напрямів інтеграції зусиль суб'єктів Сил оборони щодо зниження ризиків реалізації кризових сценаріїв в системі забезпечення національної безпеки держави.



Результати дослідження

Сучасна геополітична і воєнно-політична обстановка, що склалася у світі та, зокрема, у Європі, з початком і в ході проведення так званої “спеціальної воєнної операції” рф проти України свідчить про те, що порушена міжнародна стабільність, спровокована низка кризових ситуацій, відбувається прагнення встановити перехід до багатополярної моделі у міжнародних стосунках, а військова сила стала дозволеним інструментом в реалізації національних інтересів певних держав [1; 4]. Досвід врегулювання різноманітних воєнних конфліктів показав, що зупинення активних бойових дій не гарантує припинення проти держав гібридної війни, однією з найнебезпечніших форм якої вважається мережева війна, що має на меті установлення заздалегідь повного й абсолютного контролю над усіма учасниками можливих бойових дій і тотальне маніпулювання ними у визначальних ситуаціях - як в мирний час, так і в ході можливої війни.

Досягнення перемоги в мережевій боротьбі потребує застосування мережевих інструментів. Це передбачає адаптацію та впровадження сучасних технологій, які стрімко розвиваються, з урахуванням специфічних умов та цілей, поставлених у конкретному конфлікті. Тому для розв'язання завдань забезпечення національної безпеки України в сучасних умовах важливо враховувати своєчасність і дієвість заходів з організації ефективної протидії мережевій агресії, можливість задіяти в необхідний момент усі необхідні ресурси й, водночас, не дати супротивникові шансів підпорядкувати їх собі або якимось чином обмежити їхнє використання. Для цього має бути сформована сукупність таких комбінацій різних ресурсів і таких різних мережевих технологій, з якими агресор у нинішньому своєму стані не впорається.

Водночас, незважаючи на досить глибоко досліджені часткові безпекові аспекти, у вітчизняній науці відсутні єдині методологічні підходи до формування політики у сфері національної безпеки з урахуванням нових загроз та негативних тенденцій розвитку безпекового середовища. Також дотепер не вироблено системного підходу до організації протидії загрозам ведення проксі-війн і гібридних конфліктів в інформаційному просторі, а також негативним тенденціям, що можуть реалізуватися у середньоабо довгостроковій перспективі [4].

Об'єднання військових і невійськових сил та засобів сектору безпеки і оборони України спрямоване на усунення дублювання функцій та неефективного використання ресурсів, що виділяються для гарантування воєнної безпеки держави.

Зважаючи на цю ситуацію, виникає потреба у розробленні рекомендацій, які б визначали цілі, принципи, умови та можливі форми й способи (варіанти) інтеграції зусиль наявних у державі сил і засобів. Ця інтеграція має бути спрямована на нейтралізацію загроз воєнного характеру (ЗВХ) та впливу негативних тенденцій безпекового середовища. Рекомендації мають також враховувати положення розділу IV Закону України “Про національну безпеку України” [3], яким визначені основні функції суб'єктів сектору безпеки і оборони України.

Зміцнення воєнної безпеки України у сучасних геополітичних умовах передбачає підтримання і гарантоване функціонування на організаційно-діяльнісній основі системи її забезпечення. Це, у свою чергу, передбачає застосування державними суб'єктами великого обсягу політичних ресурсів та інструментів, що базуються на специфічній науковій методології, яка має бути адаптивною до різнопланових загроз та негативних тенденцій розвитку безпекового середовища.

Сучасні дослідження та публікації свідчать про актуальність та гостроту проблем протидії та нейтралізації загрозам воєнного характеру, а керівні документи з питань забезпечення національної та воєнної безпеки України наголошують на пріоритетності використання несилових підходів для усунення або нейтралізації таких загроз [4]-[6]. Значна кількість наукових праць присвячена теоретико-методологічним основам забезпечення національної та воєнної безпеки, розробленню методів, моделей і методичних підходів до обґрунтування практичних рекомендацій щодо зміцнення воєнної безпеки держави [6].

Водночас у вітчизняній та зарубіжній науковій літературі з проблематики забезпечення воєнної безпеки спостерігається брак публікацій, присвячених практичним рекомендаціям щодо інтеграції зусиль військових та невійськових суб'єктів сектору безпеки і оборони для нейтралізації загроз воєнного характеру та мінімізації деструктивного впливу негативних тенденцій розвитку безпекового середовища на реалізацію національних інтересів. Цей факт зумовлює нагальну потребу у розробленні відповідних рекомендацій.

Зокрема, результати дослідження [7] свідчать, що результативність спільного застосування військових та невійськових сил і засобів під час нейтралізації загроз воєнного характеру визначається низкою факторів. До них належать:

можливості окремих суб'єктів СБОУ, які залучаються до протидії;

ефективність виконання суб'єктами СБОУ поставлених перед ними завдань, а також управління процесом нейтралізації загроз;

ресурсне забезпечення інтеграції як організаційного процесу та застосування визначених сил і засобів для спільної діяльності.

Актуальність застосування невійськових заходів в інтересах забезпечення воєнної безпеки держави зумовлена нині кількома взаємопов'язаними обставинами.

По-перше, останніми роками дедалі виразніше проявляється активна протидія окремих розвинутих держав становленню багатополярної системи світоустрою, а також відбувається диверсифікація характеру і змісту воєнних конфліктів у бік реалізації на практиці теорій (концепцій) мережевих, консциентальних, геофізичних, інформаційних, гібридних та інших воєн.

По-друге, трансформація окремих ЗВХ, що намітилася, потребує наукового обґрунтування нових підходів до їх нейтралізації за рахунок використання економічних, політичних, інформаційних, духовних та інших невійськових заходів.

По-третє, розв'язання завдань воєнної політики передбачає пошук і реалізацію ефективних політичних механізмів застосування невійськових заходів нейтралізації загроз воєнній безпеці держави.

Концептуальні засади створення системи протидії загрозам воєнного характеру, викладені у праці [8], а також науково-методичний апарат, розроблений у [9], стали основою для обґрунтування рекомендацій щодо інтеграції зусиль військових та невійськових суб'єктів сектору безпеки і оборони. При цьому, в основу об'єднання зусиль суб'єктів СБОУ покладено формування інтегрованого потенціалу протидії загрозам воєнного характеру та обґрунтування превентивних заходів для Сил безпеки і Сил оборони щодо зниження ризиків реалізації кризових ситуацій.

Результати аналізу подій, що відбувалися в Україні протягом останнього десятиріччя, свідчать про існування цілеспрямованих та адаптованих до українських реалій загроз. Ці загрози поєднують як військові, так і невійськові дії (заходи), набуваючи системного та комплексного характеру. Їхнім предметом є не лише суверенітет та територіальна цілісність України, але й психологічний тиск на населення й органи влади. Ця цілеспрямованість та висока динаміка перетворення загроз із потенційних до реальних потребують ретельного попереднього опрацювання на державному рівні з розробленням комплексу заходів щодо протидії.

Для адекватної протидії ЗВХ, які вже стали реальними, необхідно сформувати відповідний інтегрований потенціал. Він має включати оптимальний склад сил і засобів суб'єктів СБОУ, які володіють спроможністю виконувати визначені завдання (заходи) [5]. Реалізацію цих завдань (заходів) пропонується здійснювати за єдиним задумом як спеціальну операцію (кампанію) з метою нейтралізації виявлених (прогнозованих) ЗВХ в рамках ресурсів, виділених державою та недержавними організаціями.

Складність визначення мети, форм та способів інтеграції військових і невійськових суб'єктів СБОУ зумовлена характером загроз та потребує застосування системного підходу, який передбачає розгляд можливої сукупності військових та невійськових суб'єктів СБОУ для системної протидії ЗВХ. В основу формування такої системи протидії, її інтегративних якостей покладено принцип цілеспрямованості системи як системоутворювальний фактор. Отже, визначена мета такої системи є об'єктивним критерієм вибору необхідного складу суб'єктів СБОУ та їх функцій щодо протидії загрозі(ам). Подальша декомпозиція та формалізація мети дають змогу надати їй коректного опису. Для цього пропонується розгорнути формулювання мети інтеграції військових і невійськових сил та засобів, яке сприятиме синтезу системи цих заходів, для ефективної протидії загрозам воєнного характеру. Тобто пропонується створення відповідної системи протидії ЗВХ. Слід зазначити, що для кожної загрози (групи однорідних загроз) має створюватися своя адекватна система протидії (нейтралізації).

Отже, з огляду на сутність ЗВХ, метою інтеграції зусиль військових і невійськових суб'єктів СБОУ є таке їх організаційне поєднання, яке під час застосування за єдиного керівництва та відповідного планування сприятиме ефективному зменшенню дії чинників, що формують загрозу, до прийнятних значень.

Зважаючи на характер загрози (або групи однорідних загроз), для нейтралізації якої(их) визначено загальну мету інтеграції зусиль суб'єктів СБОУ, пропонується розробити систему цілей.

Кількість цілей, необхідних для досягнення загальної мети, та їх ієрархічні рівні визначаються на основі:

обраної стратегії протидії (нейтралізації) загрозі(ам);

можливостей суб'єктів СБОУ та їх структурних підрозділів, залучених до протидії, з урахуванням їх підпорядкування.

Така сукупність цілей дає змогу зв'язати воєдино довгоі короткострокові цілі та вибудувати загальну стратегію протидії ЗВХ й негативним тенденціям розвитку безпекового середовища. Зважаючи на специфіку завдань суб'єктів СБОУ у разі реагування ними на різні за характером ЗВХ, слід очікувати, що система протидії цим загрозам буде істотно відрізнятися від технічних та організаційних систем. Зокрема, вимірність цілей не завжди можна буде забезпечити використанням конкретних аналітичних розрахунків.

Відповідно до методики, описаної в [10], пропонується використовувати підхід на основі цільової функції F_z, що описує деескалацію рівня певної загрози z до прийнятного рівня. При цьому, процесу формування цільової функції зменшення рівня загрози ітераційним способом присвячено наукову працю [11]. Суть цього підходу полягає в зниженні показників “ваги” (пріоритету) певної загрози z за рахунок комплексного використання військових та невійськових суб'єктів СБОУ для нейтралізації ЗВХ.

З аналізу [11] слідує, що зазначений підхід має низку переваг, що полягають в уможливленні:

кількісної оцінки рівня загроз;

вибору доцільної стратегії нейтралізації загрози;

координації дій різних суб'єктів СБОУ.

Важливим є положення, що вибір суб'єкта СБОУ доцільно визначати з огляду на характер загрози, який так само визначається сферами, у яких проявляється конфліктність. Обрані для нейтралізації загрози суб'єкти СБОУ (військові і невійськові) повинні мати спроможності впливати на конфліктуючу державу у цих сферах так, щоб знижувалися показники загрози або ризики факторів виявлених негативних тенденцій розвитку безпекового середовища.

З наведеного вище слідує, що сукупність цілей (завдань) щодо нейтралізації загроз воєнного характеру відіграє ключову роль в організації процесу інтеграції зусиль військових та невійськових суб'єктів сектору безпеки і оборони України з протидії загрозам воєнного характеру та негативним тенденціям розвитку безпекового середовища.

На наш погляд, доцільною рекомендацією щодо інтеграції зусиль військових та невійськових суб'єктів СБОУ для нейтралізації ЗВХ, обґрунтованою на основі методики, описаної в [10], та концепції [8], можна вважати послідовність вироблення управлінського рішення щодо застосування окремих суб'єктів СБОУ в інтересах нейтралізації певної ЗВХ.

Цією рекомендацією пропонується послідовність дій з підготовки пропозицій особі, яка приймає управлінське рішення, щодо інтеграції зусиль суб'єктів сектору безпеки і оборони України для нейтралізації ЗВХ (див. рис. 1).

Зазначені на рис. 1 процедури та розрахунки забезпечують належну адаптацію суб'єктів СБОУ до рівня і характеру виявленої (прогнозованої) загрози, а також гнучко реагувати на неї з використанням військових і невійськових спроможностей для забезпечення ВБ України.



Рис. 1 Послідовність підготовки пропозицій до рішення щодо інтеграції зусиль суб'єктів СБОУ для нейтралізації виявленої загрози воєнного характеру або негативної тенденції розвитку без пекового середовища

Крім того, істотною перевагою запропонованого підходу є можливість вибору доцільного варіанта спроможностей для нейтралізації ЗВХ на підставі порівняння різних варіантів (комбінацій) сил та засобів складових СБОУ з урахуванням часу їх готовності. При цьому важливим критерієм доцільності прийнятого рішення є відповідність потрібних для нейтралізації ресурсів тим, що виділені або можуть бути виділені державою.

Слід пам'ятати, що адекватне та своєчасне оцінювання загроз зумовлює необхідність мати певну модель загроз воєнній безпеці держави й відповідну модель системи моніторингу.

Зокрема, з аналізу Стратегії воєнної безпеки України [1] можна зробити висновок, що перша модель має характеризувати базу даних виявлених у різний час та прогнозованих ЗВХ, кожна з яких описується характеристиками типового паспорта загроз, а друга модель - нормативно визначену в державі процедуру виявлення загроз, на які СЗВБ повинна ефективно реагувати.

Слід підкреслити, що сьогодні сектор безпеки і оборони України вже формально об'єднує суб'єктів для забезпечення національної безпеки. При цьому інтеграція зусиль окремих суб'єктів (військових та невійськових) спрямована як на нейтралізацію ЗВХ, так і на раціональне використання ресурсів держави та можливостей складових СБОУ Ця інтеграція призводить до емерджентного ефекту, що становить сутність принципу системності.

Досвід залучення суб'єктів СБОУ до АТО, аналіз вимог щодо інтеграції зусиль військових та невійськових суб'єктів для нейтралізації ЗВХ обумовили необхідність підвищення управлінських можливостей керівництва держави, зокрема в частині створення системи стратегічного керівництва СБОУ нового формату відповідно до сучасних умов. Синергетична взаємодія військових та невійськових складових СБОУ, керована з єдиного центру, з урахуванням рекомендацій [12], забезпечує чітку диференціацію та делегування повноважень на етапах формування, ухвалення і втілення рішень. Цей процес охоплює всі ланки управлінської вертикалі: від військово-політичного керівництва і до окремих підрозділів, що залучаються.

На сьогодні чинним є такий розподіл повноважень.

Функції стратегічного керівництва ЗС України, іншими складовими Сил оборони в особливий період виконує Генеральний штаб ЗС України. З урахуванням пропозицій Командувача Об'єднаних сил він здійснює планування, координацію та контроль за підготовкою всіх складових Сил оборони для набуття ними необхідних об'єднаних спроможностей.

Начальник Генерального штабу ЗС України підпорядковується Головнокомандувачу ЗС України та відповідає за виконання завдань і функцій, покладених на Генеральний штаб ЗС України, зокрема щодо визначення вимог до спроможностей Сил оборони, потреб у ресурсах, необхідних для належного виконання завдань ЗС України та іншими складовими Сил оборони, стратегічного планування застосування та розвитку ЗС України, їх технічного оснащення, підготовки та всебічного забезпечення.

Командувач Об'єднаних сил підпорядковується Головнокомандувачу ЗС України. Через Об'єднаний оперативний штаб ЗС України він здійснює:

оперативний контроль за набуттям оперативних (бойових) спроможностей Об'єднаними силами ЗС України, іншими складовими Сил оборони, які передані у його підпорядкування;

планування застосування відповідних сил та засобів;

безпосереднє управління ними, а також національним контингентом і національним персоналом, які беруть участь у міжнародних операціях з підтримання миру і безпеки.

Головному ситуаційному центру України відводиться провідна роль:

щодо централізації управління СБОУ у мирний час, у кризових ситуаціях, що загрожують національній безпеці, та в особливий період;

підвищення рівня міжвідомчої координації і взаємодії.

Залежно від типу кризової ситуації (загрози) та з урахуванням багатогранності ризиків національній безпеці важливими функціями системи стратегічного керівництва СБОУ є раціональний розподіл завдань у СБОУ й формування системи управління Силами безпеки і оборони.

Для спільної та злагодженої роботи суб'єктів СБОУ під єдиним керівництвом, спрямованої на нейтралізацію загроз, необхідно чітко визначити форми та способи інтеграції їхніх зусиль.

Розглядаючи можливі варіанти залучення військових та невійськових суб'єктів СБОУ, а також їхніх сил і засобів для протидії ЗВХ, пропонується використовувати аналогію з веденням воєнних (бойових) дій. Це передбачає розробку порядку та прийомів застосування сил і засобів для вирішення завдань з протидії ЗВХ.

Зокрема, типовими складовими способів ведення воєнних (бойових) дій зазвичай є:

напрямок зосередження основних зусиль; послідовність розгрому противника;

побудова військ;

характер маневру.

Їх зміст визначається бойовою обстановкою; характером дій противника; наявними силами і засобами.

Відповідно, вибір способу інтеграції зусиль буде залежати від характеру негативної тенденції та конкретної загрози, а також своєчасності їх виявлення.

При виборі способів інтеграції зусиль пропонується враховувати два визначальні фактори:

плановані до залучення спроможності сил і засобів суб'єктів СБОУ з урахуваннях їх компетенції;

якісні характеристики кадрів, які здійснюватимуть розроблення загальної стратегії протидії загрозі, а також завдань (заходів).

Також доцільно визначити основні способи інтеграції зусиль військових та невійськових засобів суб'єктів СБОУ для нейтралізації ЗВХ у послідовності: по-перше, із наданням пріоритету несиловим засобам із застосуванням силових у разі потреби; по-друге, із наданням пріоритету силовим засобам.

Кожен із вищезазначених способів інтеграції може мати значну кількість варіантів конкретного переліку застосування тих або інших сил і засобів різних суб'єктів СБОУ та ступеня їх участі у ході реалізації стратегії нейтралізації загрози.

Отже, безпосередньо від характеристик самої загрози (або кількох загроз) залежить спосіб її (їх) нейтралізації та, відповідно, форма інтеграції зусиль суб'єктів СБОУ для нейтралізації.

Термін “операція”, що пропонується як основна форма нейтралізації загрози, по суті, відповідає визначенню “операція”, що використовується у воєнному мистецтві.

Адекватна реакція на загрозу (загрози), яку (які) необхідно нейтралізувати спільними зусиллями, потребує значних часових витрат, залучення до протидії різних суб'єктів СБОУ, фінансових і матеріальних ресурсів.

Важливою рекомендацією щодо інтеграції зусиль військових та невійськових суб'єктів СБОУ для нейтралізації ЗВХ, на наш погляд, є удосконалення стратегічних комунікацій у системі забезпечення воєнної безпеки держави.

Нині стратегічні комунікації у воєнній сфері - це передусім діяльність, спрямована на гармонізацію всіх заходів у сфері публічної дипломатії, зв'язків із громадськістю та військових (інформаційних) операцій. Стратегічні комунікації спрямовані на підрив та делегітимізацію противника шляхом набуття підтримки й визнання з боку місцевого населення, електорату своєї країни, міжнародних організацій та громадськості [13]. З досвіду НАТО, стратегічні комунікації дають змогу спрямовувати за одним вектором множину різних видів діяльності та підпорядкованих їм засобів для забезпечення національної безпеки. Це підтверджує важливість стратегічних комунікацій у нейтралізації загроз воєнного характеру, особливо з огляду на вимоги керівних документів з питань забезпечення національної та воєнної безпеки щодо пріоритетності невійськових заходів. Так, труднощі, що виникли під час Операції з підтримання безпеки в Афганістані, зумовили рішення Верховного головнокомандувача Об'єднаних збройних сил НАТО в Європі про те, що діяльність у сфері стратегічних комунікацій має бути включена до переліку завдань штабу Верховного головнокомандувача. Ініціативу перейняла і політична штабквартира в Брюсселі, де відділ громадської дипломатії долучив стратегічні комунікації до своїх основних завдань [13].

Урахування запропонованих рекомендацій у практичній діяльності СБОУ дасть змогу здійснювати інтеграцію зусиль військових і невійськових суб'єктів СБОУ в умовах ресурсних обмежень під єдиним управлінням та адаптуватися до рівня й характеру загроз.

Послідовність вироблення управлінських рішень щодо інтеграції зусиль військових і невійськових суб'єктів СБОУ для нейтралізації загроз воєнного характеру, розроблена на основі використання методу адаптивного управління інтегрованим потенціалом протидії виявленій (прогнозованій) загрозі, визначає спосіб розподілу завдань (заходів) між військовими і невійськовими суб'єктами та відповідальність за їх виконання без деталізації на рівні окремих суб'єктів СБОУ.

Підготовлене управлінське рішення щодо інтеграції зусиль військових і невійськових суб'єктів СБОУ для нейтралізації загроз воєнного характеру дасть змогу впорядкувати функції СБОУ та поліпшити управління і цивільний контроль, перейти до централізованого всебічного забезпечення процесу реалізації національних інтересів у воєнній сфері.

Зміцнення воєнної безпеки України у сучасних геополітичних умовах передбачає підтримання і гарантоване функціонування на організаційно-діяльнісній основі системи її забезпечення. Це, у свою чергу, передбачає застосування державними суб'єктами великого обсягу політичних ресурсів та інструментів, що базуються на специфічній науковій методології, яка має бути адаптивною до різнопланових загроз та негативних тенденцій розвитку безпекового середовища.

Діяльність органів військового управління з нейтралізації ЗВХ полягає не тільки в розміщенні та переміщенні військ (сил) на загрозливі напрямки, а й також у вишукуванні, обґрунтуванні та реалізації ефективних невійськових заходів щодо зміцнення воєнної безпеки держави.

Засоби, що становлять основу політичних заходів нейтралізації військових загроз, включають міжнародно-правові норми, концепції та конкретні програми боротьби за мир і роззброєння, політичні консультації, особисті контакти лідерів тощо.

Як інтегральні політико-дипломатичні засоби можна застосовувати народну дипломатію, маневрування з огляду на суперечності у супротивників (партнерів), пропаганду в інтересах досягнення зовнішньополітичних цілей, використання внутрішніх розбіжностей і негараздів у країнах, щодо яких здійснюють дипломатичну діяльність, та інші.

Отже, невійськові заходи і засоби протидії ЗВХ та негативним тенденціям безпекового середовища можна класифікувати за різними ознаками, такими як політичні, дипломатичні, економічні, інформаційні, соціальні, правові тощо.

Ключовим методологічним аспектом невійськових заходів нейтралізації ЗВХ та ризиків від негативних тенденцій безпекового середовища є принципи, до яких доцільно віднести такі: єдність методології; спадкоємність і безперервність розроблення і реалізації заходів; збалансованість заходів за пріоритетами, цілями, завданнями, ресурсами і термінами реалізації; результативність щодо досягненні заданих результатів з найменшими витратами; реалістичність досягнення результатів у встановлені терміни з урахуванням ресурсних обмежень і ризиків; ресурсна забезпеченість заходів у межах наявних можливостей.

Під час вибору заходів мають визначатися джерела фінансового, інформаційного, матеріального та іншого ресурсного забезпечення відповідних заходів у межах наявних можливостей.

Використання політичного механізму застосування невійськових заходів нейтралізації ЗВХ та негативних тенденцій безпекового середовища як владного інструментарію має на меті адекватну та своєчасну реакцію. При цьому, як правило, проводиться коригування стратегічного планування діяльності, спрямованої на зниження рівня ЗВХ. Мета виступає як системоутворювальний чинник механізму держави, визначає його характер і спрямованість, склад і структуру, регулює наявні в ній взаємозв'язки між компонентами, дає змогу інтегрувати в узгоджену систему наявні ресурси.

Основними елементами такої вербальної системної моделі можуть бути:

І. ПОЛІТИЧНІ СУБ'ЄКТИ ЗАБЕЗПЕЧЕННЯ ВОЄННОЇ БЕЗПЕКИ.

1.1. Функції суб'єктів політики (в інтересах забезпечення воєнної безпеки).

1.2. Засоби (ресурси, політичні інструменти).

II. ОБ'ЄКТИ ЗАБЕЗПЕЧЕННЯ ВОЄННОЇ БЕЗПЕКИ.

2.1. Інтереси особистості.

2.2. Інтереси суспільства.

2.3. Інтереси держави

III. ВОЄННО-ПОЛІТИЧНІ МЕХАНІЗМИ ЗАСТОСУВАННЯ НЕВІЙСЬКОВИХ ЗАХОДІВ.

3.1. Попереджувальні - недопущення переростання воєнних небезпек у воєнні загрози.

3.2. Реалізаційні - зниження потенційних воєнних загроз від суб'єктів політичної діяльності до рівня воєнної загрози.

IV. ЕТАПИ ПРОЦЕСУ У ЯКОМУ ФУНКЦІОНУЮТЬ МЕХАНІЗМИ РЕАЛІЗАЦІЇ ВОЄННОЇ ПОЛІТИКИ.

4.1. Формування.

4.2. Реалізація.

4.3. Корегування.

V. ОЦІНКА ПОЛІТИЧНОГО МЕХАНІЗМУ ЗГІДНО З КРИТЕРІЄМ ЗАБЕЗПЕЧЕННЯ ВОЄННОЇ БЕЗПЕКИ (К=СВУ<СВО).

5.1. Відсутність воєнних загроз.

5.2. За наявності воєнних загроз - здатність держави їх нейтралізувати.

Основним змістом політичних механізмів застосування невійськових заходів є сукупність узгоджених законодавчих норм, доктринальних, концептуальних і нормативно-правових актів, що регламентують їхнє використання у визначальних сферах національної безпеки, а також державних і суспільних інститутів, що беруть участь у протидії загрозам та негативним тенденціям безпекового середовища.

Репрезентована вербальна системна модель за своїм змістом, по-перше, відображає переважно управлінський аспект, розкриваючи процесуальний, цілераціональний характер цього політичного інституту, по-друге, включає компоненти та елементи різного рівня, а по-третє, показує функціональні зв'язки між ними. Поряд із цим необхідний пошук детермінант ефективності, пов'язаних із проєктуванням і програмуванням сукупності невійськових заходів, та розвиток методичних аспектів застосування нелетальних засобів і форм збройної боротьби.

Методика вибору політичного механізму застосування невійськових заходів протидії ЗВХ та негативним тенденціям безпекового середовища може включати такі етапи і підетапи:

І. ОЦІНКА КРИЗОВИХ СИТУАЦІЙ І НАПРАЦЮВАННЯ СИСТЕМИ НЕВІЙСЬКОВИХ ЗАХОДІВ.

1.1. Моніторинг воєнних небезпек і тенденцій їх переходу у воєнні загрози.

1.2. Оцінка воєнних загроз, визначення їх пріоритетності.

1.3. Опрацювання системи невійськових заходів нейтралізації воєнних загроз за сферами життєдіяльності, серед яких політична, дипломатична, економічна, інформаційна та інші сфери.

ІІ. ВИБІР РЕСУРСНОГО ЗАБЕЗПЕЧЕННЯ НЕВІЙСЬКОВИХ ЗАХОДІВ.

2.1. Оцінка пріоритетності невійськових заходів нейтралізації воєнних загроз за сферами життєдіяльності.

2.2. Започаткування взаємозв'язків невійськових заходів за сферами життєдіяльності.

2.3. Визначення невійськових засобів нейтралізації воєнних загроз за сферами життєдіяльності.

III. ФОРМУВАННЯ МЕХАНІЗМУ ДЕРЖАВИ ЩОДО ЗАСТОСУВАННЯ НЕВОЕННИХ ЗАХОДІВ.

3.1. Оцінка нормативно-правової бази застосування невійськових заходів нейтралізації воєнних загроз.

3.2. Уточнення нормативно-правової бази застосування невійськових заходів нейтралізації воєнних загроз.

3.3. Надання повноважень щодо застосування невійськових заходів нейтралізації воєнних загроз.

IV. ПЕРЕВІРКА УМОВИ ЗВХ < СНТ (СНТ - система негативних тенденцій безпекового середовища).

4.1. У разі виконання умови варіант застосування невійськових заходів нейтралізації воєнних загроз вважається раціональним.

4.2. У разі невиконання умови здійснюється перехід до підетапу 1.3.

V. НАКОПИЧЕННЯ ВАРІАНТІВ І ВИБІР РОЗРАХУНКОВО ОПТИМАЛЬНОГО МЕХАНІЗМУ ДЕРЖАВИ ЩОДО ЗАСТОСУВАННЯ НЕВІЙСЬКОВИХ ЗАХОДІВ НЕЙТРАЛІЗАЦІЇ ЗАГРОЗ ВОЄННІЙ БЕЗПЕЦІ ВІДПОВІДНО ДО КРИТЕРІЮ “ВАРТІСТЬ - ЕФЕКТИВНІСТЬ”.

Очевидно, що робота з виявлення тенденцій переростання воєнних небезпек та негативних тенденцій унаслідок виникнення кризових ситуацій у ЗВХ має вестися постійно, що зумовлено необхідністю розкриття причин такого загострення якомога раніше. Затримання є неприпустимим через неминучі негативні наслідки, пов'язані з великою перевитратою ресурсів, які доведеться задіяти для нейтралізації виниклих загроз воєнній безпеці.



Висновки та перспективи подальших досліджень

Отже, застосування невійськових заходів протидії загрозам воєнного характеру і негативним тенденціям безпекового середовища базується на системному розумінні воєннополітичної розстановки сил навколо України, тенденцій економічного та політичного розвитку у світі, а також процесів державного управління конкретної держави. Аналіз полі14 тичних механізмів нейтралізації загроз воєнній безпеці невійськовими заходами дав змогу визначити низку напрямів їх удосконалення з метою зниження ризиків реалізації кризових сценаріїв в системі забезпечення національної безпеки держави.

З огляду на яскраво виражений управлінський характер діяльності з вибору та реалізації невійськових заходів нейтралізації загроз воєнній безпеці важливе значення мають такі напрями, як впровадження моніторингу на основі інтелектуальних інформаційних систем та уточнення критеріїв, необхідних для формування цілей політичного механізму. Ефективна робота за цими напрямами передбачає своєчасне оцінювання стану, причин, тенденцій і прогнозів зміни зовнішніх і внутрішніх воєнних небезпек і загроз; виявлення ворожих інтересам особистості, суспільства і держави суб'єктів зловмисної політичної діяльності, а також наявного в них воєнного потенціалу; запровадження системних параметрів визначення прийнятності показників рівня забезпечення воєнної безпеки; внесення оперативних змін у планувальні документи воєнно-політичного характеру.

Потребують удосконалення механізми визначення сфер компетентності суб'єктів воєнної політики та відповідальності посадових осіб.

Під час розроблення політичних механізмів протидії ЗВХ та негативним тенденціям безпекового середовища невійськовими заходами доцільно звернути увагу на всебічну підтримку функціонування механізму держави, що, насамперед, передбачає поліпшення наукового, кадрового, фінансового, інформаційного забезпечення чинних механізмів зміцнення воєнної безпеки, підвищення компетентності резерву поповнення органів державного управління - суб'єктів воєнно-політичної діяльності, а також створення спеціалізованих науково-аналітичних, експертних і консультативних політологічних структур в органах державної влади.

Динаміка розширення спектру загроз воєнній безпеці України, а також змінений характер сучасної війни, що дедалі більше схиляється в бік застосування невійськових заходів і впливів на потенційного супротивника, зумовлюють необхідність підвищення ефективності діяльності органів державного і військового управління щодо їх нейтралізації. У зв'язку з цим використання представленої в цій статті вербальної системної моделі політичного механізму нейтралізації воєнних загроз невійськовими заходами і відповідної методики його вибору, що базуються на описаному науково-методичному апараті, може сприяти досягненню високої результативності в питаннях забезпечення достатнього рівня воєнної безпеки України.

Доцільними напрямами подальших розвідок за темою репрезентованого дослідження є обґрунтування та чітке визначення змісту завдань суб'єктам Сил оборони щодо зниження ризиків реалізації кризових сценаріїв у системі забезпечення національної безпеки держави, а також розроблення науково-методичного апарату для реалізації моделі та методики вибору політичного механізму застосування невійськових заходів протидії ЗВХ і негативним тенденціям безпекового середовища.



Список використаних джерел

1. Про рішення Ради національної безпеки і оборони України від 25 березня 2021 року “Про Стратегію воєнної безпеки України”: Указ Президента України від 25.03.2021 № 121/2021. URL: http://www.president.gov.ua (дата звернення: 11.02.2024).

2. Про національну безпеку України: Закон України від 21.06.2018 № 2469-VZn. Голос України. 2018. 7 липня. № 122(6877).

3. Про Стратегію національної безпеки України: Указ Президента України від 06.05.2015 № 287/2015. Київ: АПУ, 2015. 45 с.

4. Богданович В. Ю., Свида І. Ю., Скулиш Є. Д. Теоретико-методологічні основи забезпечення національної безпеки України: монографія. У 7 т. Т. 4: Воєнна безпека України та шляхи її забезпечення. Київ: Наук.-вид. відділ НА СБ України, 2012. 464 с.

5. Сиротенко А. М., Богданович В. Ю., Свида І. Ю. Концепція комплексного використання військових та невійськових сил і засобів для забезпечення достатнього рівня воєнної безпеки держави. Наука і техніка Повітряних сил Збройних Сил України: щокварт. наук.-тех. журн. Харків: ХНУПС, 2018. № 2(31). С. 16-29.

6. Богданович В. Ю., Свида І. Ю., Скулиш Є. Д. Теоретико-методологічні основи забезпечення національної безпеки України: монографія: у 7 т. Київ: Наук.-вид. відділ НА СБ України, 2012. Т. 1: Теоретичні основи, методи й технології забезпечення національної безпеки України. 548 с.

7. Богданович В. Ю., Прима А. М. Методичний підхід до визначення необхідних спроможностей складових інтегрованого потенціалу протидії загрозам на виконавчому рівні. Наука і техніка Повітряних сил Збройних Сил України: щокварт. наук.-тех. журн. Харків: ХНУПС, 2017. № 2(27). С. 162-166.

8. Богданович В., Муженко В., Луцький О. Концепція забезпечення воєнної безпеки України на основі оцінювання та прогнозування ризиків реалізації кризових сценаріїв. Збірник наукових праць Національної академії Державної прикордонної служби України. Серія: військові та технічні науки. Хмельницький: НАДПСУ, 2023. № 4(93). С. 4-19.

9. Методологія комплексного використання військових і невійськових сил та засобів сектору безпеки і оборони для протидії сучасним загрозам воєнній безпеці України: монографія. Вид. 2-ге, розшир. та доповн. / В. Ю. Богданович та ін. Київ: НУОУ, 2021. 364 с.

10. Сиротенко А. М., Богданович В. Ю., Свида І. Ю. Методика проектування необхідних спроможностей складових інтегрованого потенціалу протидії загрозам на виконавчому рівні. Збірник наукових праць ЦНДІ Збройних Сил України. Київ, 2017. № 3(81). С. 48-56.

11. Богданович В. Ю., Висідалко А. В. Забезпечення безпеки інформаційних процесів безпекового супроводу реалізації національних інтересів. Сучасний захист інформації. 2013. № 3. С. 59-65.

12. Фролов В. С., Саганюк Ф. В. Протиборство агресії. Оборонний вісник. Київ: Центр воєнної політики та політики безпеки, 2017. № 11. С. 147-152.

13. Баровська А. В. Стратегічні комунікації: досвід НАТО. Стратегічні пріоритети. Київ: НІСД, 2015. № 1(34). С. 147-152.

14. Купрієнко Д. А. Метод управління розвитком системи прикордонної безпеки України в умовах диференційованого безпекового середовища. Наука і оборона. 2016. № 2. С. 11-18.

15. Methodology for developing a security environment / O. Borovyk et. al. Journal of liberty and international affairs. 2023. Vol. 9, no. 3. Рр. 53-73.

References

1. Ukaz Prezydenta Ukrainy “Pro rishennia Rady natsionalnoi bezpeky i oborony Ukrainy “Pro Stratehiiu voiennoi bezpeky Ukrainy” № 121/2021 [Decree of the President of Ukraine on the decision of the National Security and Defense Council of Ukraine activity no. 121/2021]. (March 25, 2021). Retrieved from: http://www.president.gov.ua (accessed 11 February 2024). [in Ukrainian]

2. Zakon Ukrainy “Pro natsionalnu bezpeku Ukrainy” № 2469-VIII [Law of Ukraine on the national security of Ukraine activity no. 2469-VIII]. (2018, June 21). Holos Ukrainy, dated 07.07.2018, no. 122 (6877). [in Ukrainian]

3. Ukaz Prezydenta Ukrainy “Pro Stratehiiu natsionalnoi bezpeky Ukrainy” № 287/2015 [Decree of the President of Ukraine on the National Security Strategy of Ukraine activity no. 287/2015]. (2015, May 06). Kyiv: APU. [in Ukrainian]

4. Bohdanovych V. Yu., Svyda I. Yu., Skulysh Ye. D. (2012). Teoretyko-metodolohichni osnovy zabezpechennia natsionalnoi bezpeky Ukrainy [Theoretical and methodological foundations of ensuring national security of Ukraine]. Voienna bezpeka Ukrainy ta shliakhy yii zabezpechennia. Kyiv: Scientific ed. department of NA SB of Ukraine, is. 7, vol. 4, p. 464. [in Ukrainian]

5. Syrotenko A. M., Bohdanovych V. Yu., Svyda I. Yu. (2018). Kontseptsiia kompleksnoho vykorystannia viiskovykh ta neviiskovykh syl i zasobiv dlia zabezpechennia dostatnoho rivnia voiennoi bezpeky derzhavy [The concept of integrated use of military and non-military forces and means to ensure a sufficient level of military security of the state]. Nauka i tekhnika Povitrianykh syl Zbroinykh Syl Ukrainy: shchokvart. nauk.-tekh. zhurn. Kharkiv: KhNUPS, no. 2(31), pp. 16-29. [in Ukrainian]

6. Bohdanovych V. Yu., Svyda I. Yu., Skulysh Ye. D. (2012). Teoretyko-metodolohichni osnovy zabezpechennia natsionalnoi bezpeky Ukrainy [Theoretical and methodological foundations of ensuring national security of Ukraine]. Kyiv: Nauk.vyd. viddil NA SB Ukrainy. [in Ukrainian]

7. Bohdanovych V. Yu., Pryma A. M. (2017). Metodychnyi pidkhid do vyznachennia neobkhidnykh spromozhnostei skladovykh intehrovanoho potentsialu protydii zahrozam na vykonavchomu rivni [A methodical approach to determining the necessary capabilities of the components of the integrated threat response potential at the executive level]. Nauka i tekhnika Povitrianykh syl Zbroinykh Syl Ukrainy: shchokvart. nauk.-tekh. zhurn. Kharkiv: KhNUPS, no. 2(27), pp. 162-166. [in Ukrainian]

8. Bohdanovych V, Muzhenko V, Lutskyi O. (2023). Kontseptsiia zabezpechennia voiennoi bezpeky Ukrainy na osnovi otsiniuvannia ta prohnozuvannia ryzykiv realizatsii kryzovykh stsenariiv [The concept of ensuring military security of Ukraine based on assessment and forecasting of the risks of implementing crisis scenarios]. Zbirnyk naukovykh prats Natsionalnoi akademii Derzhavnoi prykordonnoi sluzhby Ukrainy. Seriia: viiskovi ta tekhnichni nauky, no. 4(93), pp. 4-19. [in Ukrainian]

9. Bohdanovych V. Yu. et. al. (2021). Metodolohiia kompleksnoho vykorystannia viiskovykh i neviiskovykh syl ta zasobiv sektoru bezpeky i oborony dlia protydii suchasnym zahrozam voiennii bezpetsi Ukrainy [Methodology of integrated use of military and nonmilitary forces and means of the security and defense sector to counter modern threats to military security of Ukraine]. Kyiv: NUOU. [in Ukrainian]

10. Syrotenko A. M., Bohdanovych V. Yu., Svyda I. Yu. (2017). Metodyka proektuvannia neobkhidnykh spromozhnostei skladovykh intehrovanoho potentsialu protydii zahrozam na vykonavchomu rivni [Methodology for designing the necessary capabilities of the components of the integrated threat counteraction potential at the executive level]. Zb. nauk. pr. TsNDI ZS Ukrainy. Kyiv, no. 3(81), pp. 48-56. [in Ukrainian]

11. Bohdanovych V. Yu., Vysidalko A. V. (2013). Zabezpechennia bezpeky informatsiinykh protsesiv bezpekovoho suprovodu realizatsii natsionalnykh interesiv [Ensuring the security of information processes of the security support of the implementation of national interests]. Suchasnyi zakhyst informatsii, no. 3, pp. 59-65. [in Ukrainian]

12. Frolov V. S., Sahaniuk F. V. (2017). Protyborstvo ahresii [Countering aggression]. Oboronnyi visnyk. Kyiv: Tsentr voiennoi polityky ta polityky bezpeky, no. 11, pp. 147-152. [in Ukrainian]

13. Barovska A. V. (2015). Stratehichni komunikatsii [Strategic communications]. Stratehichni priorytety. Kyiv: NISD, no. 1(34), pp. 147-152. [in Ukrainian]

14. Kupriyenko D. A. (2016). Metod upravlinnya rozvytkom systemy prykordonnoyi bezpeky Ukrayiny v umovakh dyferentsiyovanoho bezpekovoho seredovyshcha [The method of managing the development of the border security system of Ukraine in the conditions of a differentiated security environment]. Nauka i oborona, no. 2, pp. 11-18. [in Ukrainian].

...