Кримінальна субкультура як детермінант пенітенціарної злочинності

Размещено на http://www.allbest.ru/

Дніпропетровський державний університет внутрішніх справ МВС України

Кримінальна субкультура як детермінант пенітенціарної злочинності

Ткаченко Павло Ігорович

магістр права,

здобувач наукового ступеню

Україна

Анотація

Актуальні проблеми злочинності потребують їх детального наукового та правничого вивчення з метою подальшого виокремлення заходів профілактики та запобігання. Так, на сьогоднішній день нагальним питанням постає вивчення проблеми становлення пенітенціарної злочинності адже така присутня майже у більшості установах виконання покарань. В науковій статті викладено загальні положення поняття пенітенціарної'злочинності, кримінальної' субкультури в процесі останньої та досліджено причини вчинення злочинів у місцях позбавлення волі. Досліджено кримінально-правову та кримінологічну характеристику, виявлено детермінацію та окреслено особливості такого виду злочинності в аспекті рецидиву. В ході вивчення означеної проблематики зосереджено увагу на профілактиці та протидії' кримінальним явищам та злочинним проявам в установі виконання покарань.

Ключові слова: пенітенціарна злочинність, кримінальна субкультура, кримінологічна характеристика, установи виконання покарань, місця позбавлення волі, профілактика злочинності, кримінальні явища.

На сьогоднішній день, на етапі реформування пенітенціарної системи та загальної сфери діяльності установ виконання покарань, нагальним питанням постає їх ефективна реалізація новітнього управління. Аналізуючи судову практику та дослідження науковців щодо питання становлення рівня злочинності в установах виконання покарань (далі - УВП), слід зробити висновок, показники злочинності сягають собою високі загрози та мають намір збільшуватись. Виходячи з вище наведеного, необхідно дослідити питання детермінації пенітенціарної злочинності та виокремити ефективні заходи запобігання. пенітенціарний злочинність кримінальний

О. М. Джужа кримінальну субкультуру визначає як сукупність особливих правил поведінки, звичаїв, моралі, що склалися в злочинному середовищі й відрізняються антисуспільною спрямованістю, щоб забезпечити досягнення внутрішньої та зовнішньої мети функціонування злочинної організації. Складається з окремих, порівняно стійких елементів, що мають конкретне призначення, визначене особливостями поведінки злочинців, і виконують суттєву комунікабельну, технічну й інформаційну роль у їхньому житті. Вчений до системи елементів злочинної субкультури зараховує: неформальні норми поведінки у кримінальному світі, правила спілкування між собою та із зовнішнім середовищем, кримінальний жаргон, татуювання, кримінальні клички, форми кримінальної інформації та способи її передавання, прийоми вирішення конфліктів у злочинному середовищі тощо [1].

Аналізуючи дослідження кримінологів, доходимо висновку, що кримінальна субкультура засуджених є одним з найголовніших подразників клімату в УВП та ефективно дезорганізує діяльність установи виконання покарань.

Кримінальна субкультура засуджених в установах виконання покарань є досить забарвленою але її особливість вважається прихованість внутрішніх організаційних прийомів, забезпечених розвиненою багатоступінчатою ієрархічною структурою засуджених. Також в подальшому окремою особливістю слід виділити, що самоорганізація засуджених в установах виконання покарань призводить до створення різних, неформальних угрупувань, також об'єктивним фактором є закономірність розміщення у замкнутому просторі великої кількості засуджених.

Кримінальна субкультура - це сукупність моральних, матеріальних та духовних цінностей, котрі упорядковують життєдіяльність злочинного угрупування та сприяє їх активності, згуртованості, мобільності, спадкоємності поколінь правопорушників.

Теорія субкультури широко застосовується під час вивчення рецидивної та професійної злочинності, особливо в пенітенціарній кримінології - під час вивчення злочинності в місцях позбавлення волі. Вважається, що основним чинником, який детермінує злочинність у виправних колоніях, є саме асоціальна субкультура засуджених: більшість злочинів пов'язані або з порушенням норм співтовариства засуджених, або з прагненням входити в співтовариство чи підвищити свій статус у ньому [2].

Розглядаючи теорію кримінальної субкультури, слід поглибиться до її певної обумовленості котра складає собою згуртованість та протиставлення від міри вимушеної або добровільної самоізоляції особи, в окремо взятому випадку щодо ув'язнених в установах виконання покарань та виправних закладах вона вимушена. У професійних злочинців субкультура за принципами схожа зі субкультурою в'язнів. Розглядаючи питання обґрунтованості за принципами, то основним принципом є ідеологічне значення котре включає в себе навантаження та зводиться до переконання в тому, що справжнє життя можна прожити тільки завдяки вибраній діяльності у своєму угрупуванні чи співтоваристві. Відмінність між ув'язненими і професійними злочинцями в тому, що перші за допомогою нормативної системи намагаються компенсувати втрачені можливості, а другі - розширити їх, паразитуючи на суспільстві. Хоча треба мати на увазі, що відмінність номінальна, оскільки і перші, і другі добиваються результатів за рахунок інших. Не дивно, що саме професійні злочинці є хоронителями тюремних звичаїв.

Кримінальна ситуація у місцях позбавлення волі ще більше ускладнилася тим, що у виправних колоніях утримується багато вимагачів, представників наркобізнесу, тіньової економіки та інших форм організованої злочинності.

Аналізуючи наведені умови щодо формування кримінальної субкультури Г. В. Хохрякова, визначаємо найголовніший, котрий являє собою ефективність діяльності. Такі елементи субкультури, як норми поведінки, мова, стиль поведінки, сприяють результативному виконанню функцій. Тобто норми співтовариства відіграють звичайну для усіх інших норм роль - сприяють єднанню спільноти [3].

Як підтверджує дослідження практичної діяльності, виникнення і формування різних неформальних об'єднань засуджених за основою об'єктивні, оскільки зумовлені цілою низкою чинників, визначальним серед яких є існування в місцях позбавлення волі кримінальної субкультури. Як правило, кримінальна субкультура суперечить цінностям, які панують у суспільстві, а якщо точніше, протиставляє свої уявлення про справедливість, гідність офіційним цінностям. Потрапляючи в злочинну групу, сприйнявши її субкультуру, людина ніби звільняється від інших соціальних заборон, і навіть більше, їх порушення нерідко є однією з норм кримінальної субкультури.

Станом на сьогодення, в ході реформування пенітенціарної системи та запровадження новітніх принципів застосування котрих є необхідних в умовах діяльності установ виконання покарань, такі принципи є досить дипломатичні котрі суперечать кримінологічній характеристиці. Запровадження новітньої концепції роботи установ виконання покарань є на пряму пом'якшуючим режимом для засуджених котре в своїй природі має на меті об'єктивно виражене застосування кримінальної субкультури в процесі життєдіяльності та відбування покарання. Не слід забувати про історичні аспекти кримінальної субкультури, котрі були впроваджені та розглянуті вже на протязі давнього часу та такі дії мають назву традиції. Кримінальна субкультура засуджених негативно впливає майже на всі перераховані фактори, котрі псують статистику сьогодення.

Кримінальну субкультуру як детермінант злочинності в установах виконання покарань слід розглядати в досить широкому аспекті, не лише правовому, а й психологічному. На разі в умовах реформування, психологічні аспекти становлять собою дедалі більше значимості та набувають поширення серед адміністрації установи. В ході реформування з'явились підрозділи психологічного забезпечення діяльності установи виконання покарань. Нагальною потребою є винесення правових аспектів на більш важливий фактор ніж психологічні аспекти діяльності. Правові мають бути запроваджені не лише утворенням реформованих підрозділів, а й підібраними досить загартованими кадрами УВП.

Особливо жорстока кримінально-тюремна субкультура - це незрима, ретельно приховувана від адміністрації життєдіяльність засуджених, котра складається під час їхнього тривалого спілкування під впливом суспільних умов, специфічних для місць позбавлення волі. Такі науковці, як Ю. М. Антонян і С. В. Бородін, стверджують, що ступінь сформованості кримінальної субкультури, її вплив на особу і групу буває різним. Вона може виявлятися у вигляді окремих, не пов'язаних один із одним елементів; може набувати певного оформлення (у такому разі її «закони» виконують особливу спрямовувальну роль у регуляції поведінки особи і групи); нарешті, вона може домінувати в певному закладі (мікрорайоні, населеному пункті), повністю підпорядкувавши своєму впливу і криміногенний контингент, і законослухняних громадян.

Причини та умови злочинності в місцях позбавлення волі є досить забарвленими. Кожні причини та визначені умови є пов'язаними з низкою явищ, котрі мають характерні ознаки: (соціально-економічні; ідеологічні; соціально-правові; організаційні).

Обмеженість матеріальних ресурсів і намір одержати доступ до них що б то не було, навіть ціною життя інших, стають рішучою домінантою користолюбства, насильства, жорстокості. Різко змінився склад злочинців, погіршилися їх основні кримінологічні риси. Як зазначалось у відповідних документах Міністерства внутрішніх справ України, на рівень злочинності істотно впливає криміногенний склад спецконтингенту, серед якого у слідчих ізоляторах утримуються особи, які зараховують себе до «злодіїв у законі», «авторитетів» злочинного середовища, лідерів злочинних угруповань; значна кількість осіб притягалися до кримінальної відповідальності за бандитизм, умисні вбивства, вчинені на замовлення, були учасниками організованих злочинних угруповань тощо [4].

І вся ця маса загартованих та досвідчених злочинців потрапляє в установи виконання покарань, що створює в них на довгі роки, тяжкий криміногенний клімат. В ході проведення аналізування, потрапляння загартованих та досвідчених злочинців, раніше засуджених, котрі мають уяву про кримінальну субкультуру, провокують на вчинення тяжких злочинів з боку інших засуджених, тим самим утворюють внутрішньо-злочинні угрупування в УВП.

До ідеологічних явищ, котрі мали місце бути зазначені вище, можливо віднести наступну характеристику, котра полягає в кримінальних традиціях та звичаях. У місцях позбавлення волі кримінальна субкультура -- неписані норми злочинного світу -- регулює відносини як у цілому, так і в малих групах засуджених. Переважна більшість в'язнів об'єднується в малі неформальні групи за різними критеріями. При цьому засуджені не тільки підтримують злочинні традиції, а й зацікавлені у розширенні своїх лав. Тому живучість кримінально - злодійських традицій і звичаїв -- об'єктивне явище, обумовлене відповідною реакцією антисуспільних елементів на законні вимоги правоохоронних органів і суспільства взагалі. Потрапляючи в установи виконання покарань і тюрми, засуджені підпадають під вплив професійних злочинців, унаслідок чого багато з них засвоюють певні моделі поведінки, включаються до груп з негативною суспільною мотивацією, налагоджують певні зв'язки з досвідченими злочинцями, які підтримують і після звільнення з місця позбавлення волі.

Соціально-правові явища характеризуються сутністю покарання у вигляді позбавлення волі полягає в ізоляції особи від суспільства, примусовому переміщенні її в одностатеві колективи, наявності певних обмежень. Цей вид покарання виявляється в тому, що засуджений зазнає певних втрат і страждань, передбачених чинним кримінальним і кримінально виконавчим законодавством. Вони виражаються в обмеженні життєвого простору і вільного спілкування з іншими членами суспільства. Кара, притаманна покаранню у вигляді позбавлення волі, особливо проявляється в місцях позбавлення волі, де навколишнє середовище поглиблює фізичні і духовні страждання особи. Покарання у вигляді позбавлення волі, з одного боку, нерідко виступає необхідним «поштовхом», «каталізатором» для значної частини засуджених, який спонукає особу до правильного сприйняття заходів виправного впливу, самовиховання, спокутування вини, а з другого -- воно (особливо тривале і неодноразове), на жаль, відіграє роль засобу відчуження від суспільства, у багатьох випадках травмує особистість, руйнує соціальні, у тому числі важливі для особи сімейні і родинні зв'язки, що викликає фрустраційні настрої, песимістичне ставлення до життя, відчай, але в той же час формує і живить певні негативні риси особи.

В розгляді широкого аспекту соціально-правового явища, слід зазначити, що примусове одностатеве скупчення на обмеженому просторі, поява небажаних стосунків, постійне та тривале підґрунтя для виникнення конфліктних стосунків, відчуття незахищеності, постійне очікування образи, глуму, насильства з боку тих, хто і до покарання вирішував все силою, а також можливість безкарно вчинити насильство, провокує засудженого за тими чи іншими мотивами на вчинення типових злочинів котрі в подальшому дезорганізують діяльність УВП.

Організаційні ознаки, за своєю сутністю полягають в наявності недоліків діяльності УВП та широким спектром негативних рис системи відбування покарання. Основними причинами та умовами вчинення злочинів з боку засуджених є значні недоліки в організації режиму, нагляду та контролю за засудженими.

До зазначених явищ належать також: переповнення місць позбавлення волі засудженими, що, зрозуміло, загострює питання їх розміщення; неукомплектованість адміністрації місць позбавлення волі кадрами; низький рівень професіоналізму працівників виправних установ; слабкість оперативно - розшукової і запобіжної діяльності відповідних підрозділів місць позбавлення волі; порушення законності при умовно-достроковому звільненні від відбування покарання і переведенні до інших видів установ виконання покарань. Усупереч інструкціям з організації нагляду за засудженими, які відбувають покарання у виправних колоніях, не вживаються належні заходи щодо надійної ізоляції засуджених, повного перекриття каналів надходження до них заборонених предметів, профілактики заборонених стосунків працівників установ із засудженими. До них продовжують потрапляти заборонені предмети, канали надходження яких у деяких випадках залишаються невідомими. Для доставки в установи виконання покарання заборонених предметів засуджені нерідко залучають військовослужбовців і працівників установ.

Кримінологічний аналіз питання пенітенціарної злочинності надає свої витоки до детермінації злочинів через шляхи кримінальної субкультури. Засуджені постійно перебувають на «перехресті» двох нормативно ціннісних систем -- формальної, або офіційної (норми її установлено державою і закріплено в законодавстві) і неформальної. Формальні норми мають регламентуючий характер, і пропонують індивіду певні правила поведінки. Неформальні норми діють у мікрогрупах засуджених у формі традицій і звичаїв. Також елементами кримінальної субкультури засуджених є особлива мова (жаргон), пісні, татуювання, системи таємного зв'язку.

Небезпека кримінальної субкультури як детермінанту пенітенціарної злочинності полягає в постійному впливі на свідомість осіб, що відбувають покарання у вигляді позбавлення волі, в процесі чого наступає стабілізація антисуспільної поведінки та статусу, у зв'язку з чим випливають наслідки в посиленні її імперативності, а саме набуття кримінальною субкультурою рис обов'язковості для виконання кожним зі складу засуджених в УВП. Кримінальна субкультура має значно перевищений рівень впливу на соціально-психологічні стани і поведінку засуджених та найчастіше виступає як одна з причин та умов вчинення засудженими злочинів в УВП починаючи від втечі з установи та завершуючи тілесними ушкодженнями та вбивствами.

Кримінально-злодійські традиції та звичаї є міцним фундаментом, на якому закріплюються досвід та фактичне набуття ідеологічного значення покоління котре мало можливість створити та реалізувати такі умови в процесі відбування покарання у вигляді позбавлення волі. Норми кримінальної субкультури мають достатній вплив у боротьбі з соціальністю та мають особливості стабільності, можливості до відтворення та укріплення.

Отже, питання кримінальної субкультури як детермінанту пенітенціарної злочинності розглянуто на рівні знань в сфері кримінології та надає відповідні витоки щодо можливості існування в угрупуваннях установ виконання покарань, та мають на меті злісну непокору вимогам адміністрації установи виконання покарань, чинять дії, що дезорганізують роботу установи виконання покарань, відповідно до об'єкту, котрим є встановлений порядок відбування покарання у виді позбавлення волі або обмеження волі та нормальна діяльність установи виконання покарань.

В процесі розгляду проблематики пенітенціарної злочинності та системи детермінант, необхідним вважається визначення кримінально-правової характеристики, щодо злочинів вчиненими засудженими в установах виконання покарань.

На разі розглядаючи злочини скоєні відповідно до ст. 392 КК України, можемо виділити об'єкт злочину, котрим є встановлений порядок відбування покарання у вигляді позбавлення волі або обмеження волі та нормальна діяльність адміністрації установи виконання покарань, до об'єктивної сторони слід віднести такі дії, котрі полягають в тероризуванні засуджених, напад на адміністрацію, організація організованої групи, активна участь в організованій групі.

Тероризування засуджених - це застосування до них фізичного насильства або погрози його застосування з метою примусити їх відмовитись від сумлінного ставлення до праці, додержання правил режиму, а також вчинення таких дій з помсти за виконання громадських обов'язків зі зміцнення дисципліни і порядку у виправній установі. Тероризуванням вважається також глумління і знущання над засудженими з метою їх залякування і перешкоджання виконанню покарання.

Напад на адміністрацію - це протиправні дії, що вчиняються щодо представників адміністрації виправної установи у зв'язку з їх службовою діяльністю, шляхом застосування насильства над ними або створення реальної загрози його негайного застосування.

Під активною участю в організованій групі слід розуміти підбурювання окремих засуджених до вчинення протиправних дій щодо інших засуджених або до нападу на адміністрацію, підшукування необхідних засобів або знарядь злочину, безпосереднє вчинення нападів.

Створення злочинної організації або організація озброєної банди у виправних установах підлягає кваліфікації за ст. ст. 255 та 257 «Напад на адміністрацію і тероризування засуджених, які супроводжувались побоями, заподіянням легких, середньої тяжкості чи тяжких тілесних ушкоджень», охоплюються ст. 392 і додаткової кваліфікації за іншими статтями Особливої частини КК України не потребують. Місцем вчинення злочину є виправні установи. Злочин вважається закінченим з моменту вчинення хоча б однієї з дій, передбачених ст. 392 КК України [5].

Суб'єкт злочину є спеціальний, особа котра відбуває покарання в установі виконання покарань. Суб'єктивна сторона злочину характеризується прямим умислом.

Кримінально-правова характеристика злочину відповідно до ст. 391 КК України, котрий полягає у вчинені злісної непокори вимогам адміністрації виправної установи, полягає та характеризується об'єктом злочину, котрим є нормальна діяльність виправних установ. Об'єктивна сторона злочину полягає у вчиненні злісної непокори законним вимогам адміністрації виправної установи та іншій протидії адміністрації у законному здійсненні її функцій. Важливою ознакою в кримінально-правовій характеристиці цього питання є представник адміністрації котрий відіграє певну роль та є службовою особою виправної установи, який наділений правом застосовувати до засуджених заходи заохочення і стягнення. Суб'єкт злочину спеціальний. Ним може бути особа, яка відбуває покарання у виді обмеження волі чи позбавлення волі і яка за порушення вимог режиму відбування покарання була піддана протягом року стягненню у виді переведення до приміщення камерного типу (одиночної камери) або переводилась на більш суворий режим відбування покарання. Суб'єктивна сторона злочину характеризується прямим умислом.

Кримінальна субкультура, як і злочинність, має безліч причин. Цілісної концепції причин і умов її виникнення і функціонування досі немає. Це значною мірою пов'язано з невивченістю соціальних процесів не лише в місцях позбавлення волі, але і в духовній сфері суспільства загалом.

Наразі питання соціальних процесів в сфері місць позбавлення волі та установ виконання покарань не є вивченим але це не завдає більшої загрози ніж відсутність виховної правосвідомості в УВП. Правосвідомість має посідати перше місце в процесі виховної роботи у засуджених. Створення нормального клімату можливе лише при наявності виправлення всіх недоліків організації діяльності установи виконання покарань.

З огляду на вище викладене, нагальним постає питання профілактики пенітенціарної злочинності та виокремлення заходів запобігання злочинності в місцях позбавлення волі та установах виконання покарань.

Профілактика пенітенціарної злочинності має організовуватись та фактично виконуватись лише співробітниками установи та адміністрації. Аналізуючи наведені теоретичні та фактичні матеріали з проблематики скоєння злочинів в установах виконання покарань, слід зосередити увагу на кримінологічній профілактиці. Кримінологічна профілактика злочинності в місцях позбавлення волі включає заходи щодо втручання у кризові ситуації, зменшення практичних можливостей вчинення злочинів, боротьби з кримінальною субкультурою, а також залучення громадськості до запобіжної роботи і надання допомоги жертвам злочинів. Відомо, що втручання у кризові ситуації як комплекс різноманітних заходів щодо стримання злочинних проявів припускає нейтралізацію і розв'язання міжособистісних (групових) конфліктів засуджених за допомогою набору специфічних для місць позбавлення волі засобів роботи суб'єктів запобіжної діяльності. До них можна віднести: 1) здійснення постійного оперативного (у тому числі і за допомогою технічних засобів) контролю за криміногенними зонами в установах виконання покарань, де найбільш часто і у певний період виникають типові (і в той же час специфічні для кожної установи) негативні явища, які сприяють виникненню і розвитку напружених міжособистісних (групових) конфліктів або особливого психічного стану засуджених, що загрожує вчиненням злочинів; 2) проведення комплексних профілактичних операцій в установах виконання покарань за участю всіх підрозділів. Як відмічається в аналізі роботи із забезпечення нагляду та ізоляції засуджених в установах виконання покарань, послаблення організації нагляду та безпеки, незадовільна організація обшукової роботи, тобто послаблення заходів втручання в кризові ситуації стали причинами різкого збільшення вживання засудженими спиртних напоїв, наркотичних речовин; 3) реалізацію заходів протидії професіоналізації та консолідації злочинців, особливо тих, хто відбуває покарання за насильницькі та корисливо- насильницькі злочини, а також серед жінок і молоді. Виправдали себе в цьому напрямі такі заходи, як комп'ютерний облік інформації про засуджених осіб, руйнування угруповань засуджених зі злочинною орієнтацією, підтримка і використання наявних угруповань з позитивною спрямованістю, створення «режимних загонів» за участю засуджених тощо; 4) забезпечення психологічної підтримки засуджених, які прибувають у місця позбавлення волі, особливо в період пенітенціарної адаптації, орієнтування їх на свідомий вибір позитивного шляху відбування покарання; своєчасне блокування неформальних стосунків із засудженими з антисуспільною спрямованістю; 5) вдосконалення постпенітенціарної практики контролю, зокрема створення спеціальної служби з нагляду за особами, які звільнилися з місць позбавлення волі, та надання їм підтримки і допомоги; 6) вжиття необхідних заходів щодо виявлення осіб, які потребують психологічного, клініко-психіатричного або іншого обстеження з метою блокування і усунення відхилень, які травмують психіку.

Реалізація заходів щодо зменшення злочинних проявів в установах виконання покарань має бути зосереджена перш за все на усунені та виправленні недоліків. Такими недоліками в пенітенціарній системі є організаційно-управлінські, контрольно-наглядові, інформаційні, оперативно- розшукові аспекти діяльності УВП.

Адміністрації установ виконання покарань надзвичайно складно запобігати вчиненню злочинів у місцях позбавлення волі через існуючу серед засуджених кругову поруку і підкорення їх злодійським законам. Як уже зазначалося, злодійські закони і традиції -- це своєрідний неформальний регулятор «іншого життя». Характерно, що особи, які ніколи до засудження не стикалися з «правилами» поведінки засуджених, починають їх засвоювати з моменту надходження до слідчого ізолятора, проходять так звану «прописку». Але й тоді, коли засуджені поступають до установ виконання покарань, продовжується їх оброблення професійними злочинцями під різними приводами. Так здійснюється поступовий перехід до злодійського способу життя і поведінки з неофіційною системою стосунків. І цей процес активно відбувається не тільки в місцях позбавлення волі, а й поза їх стінами.

Протидія кримінальним явищам та злочинним проявам в установі виконання покарань має бути зосереджена на певній діяльності з боку служби, відповідно до чинного законодавства та регулювання такої діяльності нормативно-правовими актами. Діяльність з протидії злочинів та їх проявам у місцях позбавлення волі та УВП може спиратися на методи нейтралізації криміногенних явищ -- деалкоголізацію і девіктимізацію, руйнування кримінальної субкультури, кримінально-правового утримання від вчинення злочинів та методи медико-реабілітаційного характеру. В такій діяльності необхідно розглядати наступні заходи протидії: переорієнтація антисуспільної установки особи чи групи осіб, активні контрзаходи, організаційно - превентивний напрям припинення злочинів з боку засуджених, спонукальний напрям, рішуча протидія розвиткові злочинної діяльності і настанню більш тяжких наслідків.

Висновки

Отже, аналізуючи вище викладений матеріал, та статистичні дані в сфері пенітенціарної злочинності слід зробити висновки. Кримінальна субкультура являє собою детермінант скоєння злочинів в установах виконання покарань та надає більш впевненої та рішучої дії до дезорганізації роботи установи виконання покарань. На фоні кримінологічної характеристики визначено досить коректний перелік наступних детермінантів але аналізування матеріалів надає витоки до основного, котрий складає та відновлює умови та причини, таким є кримінальна субкультура. Пенітенціарна злочинність є однією з форм прояву рецидиву та становить собою небезпечні діяння. Негативний вплив на криміногенну статистику та погіршення умов діяльності системи кримінально-виконавчої служби вимагає нагальної потреби в протидії злочинним проявам та запобіганні злочинам скоєних в установах виконання покарань. Кримінологічна профілактика запобігання злочинності в місцях позбавлення волі включає заходи щодо втручання у кризові ситуації, зменшення практичних можливостей вчинення злочинів, боротьби з кримінальною субкультурою, а також залучення громадськості до запобіжної роботи і надання допомоги жертвам злочинів. Також слід розглядати проблему пенітенціарної злочинності на більш широкій арені наукової проблематики, котра становить собою суспільну небезпеку. До заходів профілактики, протидії та запобіганню слід залучити працівників пенітенціарної служби та органи внутрішніх справ, вважаємо за необхідне створити контроль за діяльністю співробітників пенітенціарної служби та надати більш жорсткого контролю з боку прокуратури за співробітниками органів внутрішніх справ під час виконання ними обов'язків щодо протидії злочинним проявам та чиненню діяльності з профілактики пенітенціарної злочинності.

Лише за умов суворого дотримання законодавства та концепції реформування пенітенціарної системи можливе досягнення кінцевої мети з поліпшення обстановки в установах виконання покарань. В ході створення та введення в діяльність концепцій слід неухильно дотримуватись всіх чинних положень та нормативно-правових актів котрі регулюють питання такої сфери.

Список використаних джерел

[1] Міжнародна поліцейська енциклопедія. (2011). (Т. 4). Київ: Атіка.

[2] Змерзлюк, В. Г. (2007). Кримінологічний підручник. Миколаїв: Право.

[3] Ковальов, І. О. (2008). Кримінологічні вчення. Запоріжжя: ЦНПДД.

[4] Голіна, В. В. (1999). Кримінологія. Харків: Право.

[5] Джужа, О. М. (ред.). (2016). Науково-практичний коментар Кримінального кодексу України. (Т. 1); Київ: Юрінком Інтер.

Размещено на Allbest.ru