Поняття «Hung Parliament» в конституційному праві Сполученого Королівства Великої Британії та Північної Ірландії

Размещено на http://www.allbest.ru/

Размещено на http://www.allbest.ru/

Національний юридичний університет імені Ярослава Мудрого

Поняття «Hung Parliament» в конституційному праві Сполученого Королівства Великої Британії та Північної Ірландії

Желнін Валерій Егорович,

здобувач вищої освіти факультету прокуратури

Історія британського парламенту є довгою та насиченою. Недаремно Великобританію називають «батьківщиною та родоначальницею парламенту» - ще у 1295 році був скликаний відомий «Зразковий парламент», який широко вважається першим представницьким парламентом, оскільки вперше включав нижче духовенство, а також двох лицарів від кожного графства, двох міщан з кожного району та двох громадян з кожного міста.

Наразі парламент Сполученого Королівства Великої Британії та Північної Ірландії складається з монарха (суверена), Палати громад, яка приймає більшість рішень і Палати лордів, на даний момент є доволі обмеженою в своїх повноваженнях (Парламентські акти 1911 і 1949 років встановили верховенство Палати громад у законотворчій та законодавчій сфері). Історично (до 2005 року, за винятком 1923-го) у Сполученому Королівстві фактично функціонує двопартійний парламент відповідно до системи «First-Past-The-Post» (система відносної більшості), що використовувалася для загальних і місцевих виборів - цими двома партіями були: торі (Консервативна партія) та віги (Ліберальна партія). У парламентській історії Великобританії було 4 загальновідомих випадки, коли новообраний Парламент за результатами виборів не мав однопартійної більшості (у 1931 році при Георгу V, у 1974, 2010 та 2017 роках при Єлизаветі ІІ). У літературі його прийнято називати «підвішеним Парламентом» («hung Parliament») - звернемо увагу на це поняття.

Розкриття даного питання варто розпочати з поняття «дискреційних повноважень монарха». У Сполученому Королівстві багато державних справ здійснюються від імені монарха, а за юридичною природою фактично оформлені як реалізація королівської прерогативи. Слід відзначити, що конституційні угоди, загальне право взагалі (звичаєве право) та інші джерела «неписаної» (некодифікованої) британської конституції погано визначають певні аспекти реалізації королівських прерогатив, а це в свою чергу залишає в руках правлячого монарха певну свободу вибору під час їхнього здійснення. У британській конституційно-правовій науці ця проблема має назву реалізації монархом дискреційних повноважень. У вітчизняній українській науці вони мають назву «сплячі». Одним з декількох таких повноважень володіє монарх Великобританії у сфері державного управління - «право формувати Уряд».

Прикладом прямої реалізації Єлизаветою ІІ свого права формування уряду було здійснено після виборів до Парламенту в 1974 році, коли Королева, з метою збереження стабільності у державі та суспільстві, сформувала лейбористський Уряд, хоча ця партія не мала явної переваги у Палаті Громад. Однак науковець О.Ю. Бруслик пише, що у «звичайній ситуації» на практиці «…відповідно до конституційної угоди Королева зобов'язана автоматично призначити на цю посаду лідера партії, що отримала, внаслідок проведення загальних виборів, більшість мандатів у Палаті громад.» [1]. А у випадку «підвішеного парламенту» є незрозумілим - представник якої партії сформує Уряд, оскільки Кабінет має володіти підтримкою Палати громад, інакше він не буде функціонувати.

Наразі існує декілька варіантів, як долати кризу, пов'язану з фактом «підвішеного парламенту» з науково-теоретичної та практичної точок зору. Наприклад, науковці Роберт Хейзелл і ГаррісонШейлор пишуть, що «.Політичні партії будуть вести переговори одна з одною, щоб побачити, хто найкраще може завоювати довіру нової Палати громад. У Посібнику Кабінету Міністрів (The Cabinet Manual в ориг.) пояснюється, що «там, де потенційно може бути сформовано цілий ряд різних адміністрацій, політичні партії можуть захотіти провести обговорення, щоб визначити, хто найкраще може заслужити довіру Палати громад і повинен сформувати наступний уряд».» [2].

У пункті 2.17 The Cabinet Manual (Посібнику Кабінету Міністрів) наведено 3 можливих варіанти уряду, який може сформуватися у випадку «підвішеного парламенту» [3]:

1. Однопартійний уряд меншості, де влада уряду цієї партії може (хоча й не обов'язково) бути підкріплена низкою спеціальних угод на основі спільних інтересів Палати громад. У 1923 році Консервативна партія хоч і отримала найбільше місць в парламенті, але втратила більшість на загальних виборах, а створити коаліцію не вдалося. Лейбористська партія під керівництвом РемзіМакдональда тоді сформувала перший в історії лейбористський уряд за мовчазної підтримки лібералів та керувала як «уряд меншості» до жовтня 1924 року;

2. Може бути укладена офіційна міжпартійна угода, як наприклад, ліберально-лейбористський пакт 1977-1978 рр.;

3. Офіційний коаліційний уряд, який зазвичай складається з міністрів більш ніж однієї політичної партії і зазвичай володіє більшістю в палаті громад. У 2010 році за таким принципом була створена коаліція «Кемерона-Клегга», у результаті якої була утворена більшість в Палаті громад (363 депутата з 650 - 55,8%), а Кабінет міністрів складався з 16 міністрів-консерваторів та 5 міністрів від Ліберально-демократичної партії.

О.Ю. Бруслик, після аналізу подібних ситуацій в історії та наукових підходів до розв'язання цієї проблеми, зазначає про існування наступного загального варіанту вирішення даної «кризи»: «…нині Парламенту, спільно з британською науковою спільнотою, вдалося виробити механізм формування Уряду за умов відсутності однопартійної парламентської більшості…чинний Прем'єр-міністр має залишатися на посаді до тих пір, поки конституційний процес формування альтернативного Уряду не буде завершений. Лише після вирішення питання про формування наступного Уряду (це може бути як Уряд меншості, якому Палата громад висловила підтримку, або коаліційний Уряд) діючий Прем'єр має подати у відставку, попередньо порадивши монарху, кому слід запропонувати зайняти посаду Прем'єр-міністра та сформувати Уряд.» [1].

Отже, «підвішений парламент» («hung Parliament») - це ситуація в парламенті, коли жодна політична партія не отримує більшість у Палаті громад Великої Британії, а отже стає незрозумілим, яка партія має формувати Уряд. Це досі залишається конституційно-правовою дилемою в конституційному праві Сполученого Королівства Великої Британії та Північної Ірландії. Наразі існує багато теоретико-правових та практичних варіантів вирішення даної ситуації, але юридично закріпленого алгоритму дій у випадку формування «no overall majority» Палати громад в британській некодифікованій конституції немає.

Список використаних джерел

британський парламент право конституційний

[1] Бруслик О.Ю. (2016) Конституційно-правова трансформація британської монархії в новітню епоху Єлизавети II (стаття перша). Вісник Національної академії правових наук України, (2), 133-146. Вилучено з: http://visnyk.kh.ua/web/uploads/pdf/ilovepdf _com-133-146.pdf.

[2] Hazell R. &Shaylor H. (2019) Ten things you need to know about a hung parliament. The Constitution Unit Blog. Вилучено з: https://constitution-unit.com/2019/11/27/ten - things-you-need-to-know-about-a-hung-parliament/.

[3] Cabinet Office (2010). The Cabinet Manual: A guide to laws, conventions and rules on the operation of government. GOV.UK. Вилучено з: https://assets.publishing.service. gov.uk/government/uploads/system/uploads/attachment_data/file/60641/cabinet - manual.pdf.

Размещено на Allbest.ru