Роль деяких міжнародних договорів у сфері охорони промислової власності

Размещено на http://allbest.ru

Ужгородський національний університет

Роль деяких міжнародних договорів у сфері охорони промислової власності

Марина Вікторівна Ковальова, кандидат юридичних наук,

доцент кафедри міжнародного права юридичного факультету

Вступ

Постановка проблеми. Характерною рисою сьогодення є швидке поширення інтелектуальних досягнень, продуктів творчої діяльності та інновацій між державами.

Розширення ринку, що супроводжує глобалізацію, стимулює зростання виробництва, впровадження інновацій і підвищує значущість патентної системи, що забезпечує охорону та захист винаходів. Патентне право стало тією сферою законодавства, що найбільшою мірою зазнає впливу глобалізації.

Ця обставина зумовлює потребу подальшого вдосконалення системи охорони інтелектуальної власності, зокрема промислової власності та її переходу на якісно новий рівень, що характеризується активною взаємодією національного, регіонального та міжнародного рівня правової охорони.

Права інтелектуальної власності - це правила, які закріплюють та захищають права на отримання прибутку від інноваційної та творчої діяльності. Ці права надають законні повноваження контролювати розповсюдження та комерціалізацію нової інформації та ідей, а також застосовувати санкції проти їх несанкціонованого використання. Права інтелектуальної власності відіграють вирішальну роль у глобальному економічному розвитку, оскільки впливають на прибутковість промислових досліджень і винагороду за творчу діяльність.

Аналіз останніх досліджень і публікацій. Важливі питання досліджуваної проблеми розглядалися в багатьох працях таких вітчизняних і зарубіжних учених, як, зокрема: Г. О. Андрощук, Ю. Л. Бошицький, І. І. Верба, Ю. М. Капіца, В. М. Коссак, В. В. Пригода, А. С. Ромашко, О. П. Світличний, Ю. С. Шемшученко, Р. Б. Шишка, Graeme Dinwoodie, William Hennessey, Shira Perlmutter та ін.

Формулювання мети статті. У статті розглянуто основні міжнародні договори у сфері охорони промислової власності. Аналізуються проблеми гармонізації та уніфікації національних патентних систем, проблеми гармонізації законодавства України в процесі наближення правової системи України до світових стандартів.

Викладення основного матеріалу

Удосконалення правової охорони промислової власності як на національному рівні, так і на регіональному рівнях доповнюються ухваленням міжнародних договорів. Саме міжнародні договори сприяють зближенню правових систем і прискорюють процеси гармонізації та уніфікації національних патентних систем.

У належному захисті та охороні промислової власності зацікавлені як транснаціональні корпорації, так і держави. Якісно новий рівень прав промислової власності забезпечується стратегіями гармонізації та уніфікації патентного права, оптимальним поєднанням національних законів та міжнародних договорів.

Міжнародні договори є одним із найбільш важливих джерел права. Саме вони установлюють деякі основи правового порядку та разом з іншими джерелами в міжнародному праві (міжнародними звичаями, принципами міжнародного права тощо) становлять його нормативу систему, що має регулювати окремі відносини між людьми, забезпечувати мир у світі загалом та стабільність зокрема¹.

Правове регулювання прав промислової власності характеризується розвиненою системою джерел, представлених міжнародними договорами. Міжнародні договори можна поділяти на кілька груп за різними ознаками.

За колом учасників міжнародні договори у сфері промислової власності можна традиційно класифікувати як:

1) договори загального значення (з необмеженою кількістю учасників);

2) регіональні чи партикулярні договори (з обмеженою кількістю учасників);

3) двосторонні (договори, у яких беруть участь дві держави, чи договори, коли з одного боку виступає одна держава, з другого - декілька держав).

Окреме місце в міжнародному захисті та охороні прав промислової власності належить багатостороннім міжнародним договорам, учасницею яких є і Україна.

Згідно зі ст. 9 Конституції України чинні міжнародні договори, згода на обов'язковість яких надана Верховною Радою України, є частиною українського законодавства².

Відповідно до ст. 19 (2) Закону України «Про міжнародні договори України», якщо міжнародним договором України, який набрав чинності в установленому порядку, встановлено інші правила, ніж ті, що передбачені у відповідному акті законодавства України, то застосовуються правила міжнародного договору³.

На думку М. Буроменського, згідно з українським законодавством виконання міжнародного договору, згода на обов'язковість якого надана Верховною Радою України, передбачає його пріоритет перед національним законом та іншими актами законодавства, крім Конституції України⁴.

Конституція України не закріплює співвідношення юридичної сили міжнародних договорів України, законів та інших національних актів України. патентний промисловий правовий договір

Однак Цивільним кодексом України, що є основним актом цивільного законодавства України, передбачено надання переваги застосуванню правил міжнародних договорів України в разі невідповідності їм законів та інших національних актів цивільного законодавства.

Законодавство України з права інтелектуальної власності формувалося під впливом уніфікованих норм як регіонального, так і міжнародного рівнів. З прийняттям Цивільного кодексу України зроблено значний внесок у вирішення проблем регулювання прав інтелектуальної власності.

Основним міжнародним правовим актом у сфері права промислової є Паризька конвенція про охорону промислової власності (Paris Convention for the Protection of Industrial Property)1883 р. (далі - Паризька конвенція). Дата набуття чинності для України - 25 грудня 1991 р.

Необхідність відповідної міжнародної охорони стала очевидною, коли іноземні учасники відмовились брати участь у Міжнародній виставці винаходів у Відні у 1873 р., тому що вони побоювалися, що їхні розробки будуть вкрадені й отримають комерційне використання (застосування) в інших країнах. Головним завданням Паризької конвенції було створення Союзу з охорони промислової власності (Паризького) і встановлення єдиних для держав-учасниць правил надання правової охорони об'єктів промислової власності. Конвенція спрямована на максимальне спрощення процедури надання міжнародної правової охорони об'єктам промислової власності за заявками, поданими у країнах-учасницях⁵.

Згідно з Паризькою конвенцією об'єктами охорони промислової власності є патенти на винаходи, корисні моделі, промислові зразки, товарні знаки, знаки обслуговування, фірмові найменування та вказівки про походження чи найменування місця походження, а також припинення недобросовісної конкуренції (ст. 1 (2))⁶.

Паризька конвенція передбачає загальні засади міжнародної охорони промислової власності. У рамках цього міжнародного договору здійснюються найбільш важливі проєкти Всесвітньої організації інтелектуальної власності (ВОІВ) щодо надання допомоги у становленні національних і регіональних патентних систем, включаючи підготовку кадрів, обмін патентною інформацією, а також у міжнародну гармонізацію національного законодавства у галузі промислової власності, охоплюючи й нові галузі техніки (мікроелектроніка, генна інженерія тощо).

Участь у Паризькій конвенції може розглядатися як одна з необхідних умов залучення сучасних, передових технологій та інвестицій у перспективні галузі промисловості.

Паризька конвенція є відкритим міжнародним договором, тобто участь у ньому нічим не обумовлена та залежить виключно від волі держави узяти на себе відповідні зобов'язання. Понад 100 держав є учасницями Паризької конвенції.

У Паризькій конвенції можна виділити чотири групи положень, що мають важливе та принципове значення для регіональних патентних систем.

Це передусім норми міжнародного публічного права, що регламентують права та обов'язки держав- членів та органи, що передбачені Паризькою конвенцією, а також норми, що мають адміністративний характер.

Далі, Паризька конвенція містить положення, які держави-учасниці зобов'язані застосовувати до транскордонних відносин у сфері використання промислової власності та які мають на меті вирішення деяких проблемних питань. По-перше, це проблема дискримінації: у деяких країнах іноземним громадянам було складно, а інколи навіть неможливо отримати патент. По-друге, проблема стосувалася питань пріоритету, оскільки подати заявку про видачу патенту одночасно в декількох країнах було складно та занадто дорого.

Для вирішення першої проблеми до Паризької конвенції включено положення про національний режим, згідно з яким кожна держава-учасниця зобов'язується надавати громадянам інших держав-учасниць щонайменше такі самі права в галузі охорони промислової власності, які вона надає власним громадянам (ст. 2). Це також стосується осіб, що мають місце проживання або володіють промисловим чи торговим підприємством на території держави-учасниці (ст. 3). Важливий виняток - п. 3 ст. 2, який дозволяє вимагати від іноземних громадян вести справи через національних патентних повірених. При цьому жодних винятків із принципу національного режиму щодо сплати мита не передбачено.

Друга проблема вирішувалася шляхом встановлення в Паризькій конвенції терміну пріоритету в один рік, згідно з яким заявник, подавши правильно оформлену заявку на винахід в одній з держав-учасниць, користується для подання заявки в інших державах правом пріоритету протягом 12 місяців. Право пріоритету передбачає, що першою заявкою, дата подання якої є днем відліку строку пріоритету, повинна вважатися наступна заявка на той самий об'єкт. Для підтвердження прав пріоритету потрібне надання копії першої заявки, засвідченої патентним відомством, в яку вона була подана, жодної іншої легалізації копії не вимагається.

До Паризької конвенції включено низку інших суттєвих положень, зокрема, Конвенція визнала так звану національну незалежність патентів, що означає: патент, отриманий в одній країні, незалежний від патентів, отриманих на цей же винахід в інших країнах. Крім того, Конвенцією передбачалося, що не може бути відмовлено у видачі патенту та патент не може бути визнаний недійсним на підставі того, що продукт, запатентований або виготовлений запатентованим способом, підданий обмеженням або скороченням на підставі національного законодавства.

Таким чином, Паризька конвенція сформулювала мінімальні стандарти патентної охорони, що є обов'язкові для всіх держав-учасниць.

Наступним міжнародним договором, що вимагає повного дотримання положень Паризької конвенції, є Угода про торгові аспекти прав на інтелектуальну власність (Agreement on Trade-Related Aspects of Intellectual Property Rights, вживається також ТРІПС) 1994 р. (далі - Угода ТРІПС).

Метою Угоди ТРІПС є розробка та узгодження принципів створення нормативно-правової бази для лібералізації міжнародних торгових відносин, встановлення стандартів захисту прав інтелектуальної власності та порядок їх правозастосування.

Угода ТРІПС передбачає, що кожна держава - член Світової організації торгівлі (СОТ) повинна виконувати зобов'язання, що випливають з інших міжнародних угод з прав інтелектуальної власності, доповнюючи їх зобов'язаннями ТРІПС та гарантуючи, що в кожній країні-учас- ниці будуть створені та застосовані суворі процедури примусу для захисту прав інтелектуальної власності⁷.

Україна, приєднавшись до Маракешської угоди про створення СОТ у 2008 р., отримала не лише можливості та переваги, пов'язані з членством у зазначеній організації, а й узяла на себе зобов'язання з дотримання умов ним передбачених, адже Угодою ТРІПС встановлюється режим правового регулювання використання об'єктів ПІВ на міжнародному рівні, надаючи змогу інвесторам розглядати зазначені об'єкти вже як об'єкти інвестицій. Варто зазначити, що Угоду ТРІПС іноді сприймають як Бернсько-Паризьку додаткову угоду, розглядаючи її як логічне продовження й еволюційне надбання на сучасному етапі розвитку міжнародних відносин у сфері захисту ПІВ. Із зазначеним частково можна погодитись, але варто зауважити, що все ж таки Угода ТРІПС не є додатковою угодою і, на наше переконання, вона є логічним продовженням змісту не лише Бернської і Паризької конвенцій з ІВ, а й багатьох інших міжнародно-правових актів, що врегульовують правові засади обігу об'єктів ПІВ на міжнародному рівні і відповідає сучасному баченню розвитку зазначеного питання її підписантів⁸.

Угодою ТРІПС передбачено вимогу про охорону «будь-якого винаходу, чи то продукт, чи процес його виготовлення у всіх сферах науки, техніки та технології.

Важливою перевагою Угоди ТРІПС є закріплений дієвий механізм врегулювання суперечок, що уможливлює більш ефективно контролювати, яким чином держави дотримуються заходів, що забезпечують відкритий доступ на свої ринки. Угода ТРІПС містить «мінімальні стандарти» правової охорони об'єктів інтелектуальної власності.

Європейські патентні нормативні акти значною мірою приведені у відповідність до положень Угоди ТРІПС, що пов'язано передусім з тим, що більшість держав є учасницями Європейської патентної конвенції. Водночас деякі положення Європейської патентної конвенції, зокрема, положення, що стосуються винятків патентоспроможності винаходів, відрізняються від положень ТРІПС.

Договір про патентну кооперацію (Patent Cooperation Treaty) 1970 р. (далі - Договір РСТ). Дата набуття чинності для України - 25 грудня 1991 р. Договір РСТ було розроблено з метою уніфікації та спрощення формальностей, пов'язаних із поданням патентної заявки. Договір допомагає подолати проблему множинних заявок, що подаються, що так і не було передбачено в Паризькій конвенції.

Подання патентних заявок за традиційною системою, яка існує для країн - учасниць Паризької конвенції, означає, що кожне патентне відомство, в яке подається заявка, мусить проводити формальну експертизу кожної заявки, що подається. Звичайно, виникають витрати на переклад, на патентних повірених, мита патентним відомствам - причому ще невідомо, чи отримає заявник патент і чи дійсно його винахід є новим на сучасному рівні розвитку техніки. Для скорочення дублювання зусиль як заявників, так і національних патентних відомств було прийнято Договір РСТ, який не конкурує, а фактично доповнює Паризьку конвенцію як спеціальну угоду, відкриту тільки для країн-учасниць Паризької конвенції, бо «жодне положення цього Договору 41 не повинне розумітися як обмеження прав, передбачених Паризькою конвенцією про охорону промислової власності, будь-якого громадянина країни - учасниці цієї Конвенції чи особи, яка проживає у цій країні.

Держави - учасниці Договору РСТ утворюють Союз для співробітництва в галузі подачі заявок на охорону винаходів, проведення по них пошуку і експертизи, а також надання спеціальних технічних послуг. Договір регулює права і обов'язки як держав-учасниць, так і заявників, які подають міжнародні заявки. Його основними нормами є положення про міжнародну заявку, міжнародний пошук, міжнародну публікацію, міжнародну попередню експертизу⁹.

Відповідно до ст. 10 Договору РСТ міжнародна заявка подається до встановленого відомства, що одержує, яке перевіряє та розглядає її у порядку, передбаченому цим Договором та Інструкцією¹⁰. Заявка має містити клопотання, назву винаходу, відомості про представника, відомості про винахідника (правило 4 Інструкції Договору). Уніфікація формуляра патентної заявки спрямована на те, щоб значною мірою скоротити витрати на міжнародне патентування.

Проте в Договорі РСТ залишилася невирішеною ціла низка питань. Договір скорочує обсяг дублювання, але не знімає його повністю у патентному пошуку, який здійснюється на національному рівні. Договір не містить положень, що сприяють зниженню витрат на переклад патентних заявок на іноземні мови. Відсутній також механізм спрощеного вирішення суперечок між заявником та національними патентними службами.

Загалом, практику застосування норм Договору РСТ можна назвати позитивною. Водночас необхідно відзначити низку проблемних питань. По-перше, є деякі суперечності між нормами, що містяться у статтях Договору РСТ, та нормами, що містяться у правилах Інструкції до цього Договору. По-друге, необхідно враховувати специфіку ухвалення поправок нормативних документів Договору РСТ. Для держав, норми яких суперечать новим нормам і положенням Договору РСТ, передбачений перехідний період, протягом якого держави повинні привести своє національне патентне законодавство у відповідність до норм Договору РСТ.

Наведені вище причини зумовлюють неоднозначні наслідки застосування норм Договору РСТ, які насамперед були спрямовані на спрощення та здешевлення процедури закордонного патентування.

Прийняття 1 червня 2000 р. міжнародного Договору про патентне право (Patent Law Treaty) стало важливим кроком на шляху до гармонізації законодавства у галузі правової охорони винаходів. Дата набуття чинності для України 30 червня 2003 р.

Договір про патентне право має на меті уніфікувати та спростити процедурні норми міжнародного патентного права. Він доповнює чинний Договір про патентну кооперацію (РСТ), забезпечує уніфікацію формальних патентних процедур для подання заявок та підтримання чинності патентів. При цьому зменшуються витрати на охорону винаходів і забезпечуються більш сприятливі умови для заявників в одержанні таких прав.

Головною особливістю Договору про патентне право є відсутність у ньому норм матеріального права.

У цілому положення Договору про патентне право надають переваги процедурного характеру як для заявників і патентовласників, так і для патентних відомств сторін (держав) або міжурядових організацій, включаючи регіональні патентні організації.

Для заявників і патентовласників забезпечено скорочення витрат, зменшено ризик вчинення помилок і можливість їх виправлення без втрати прав, а для патентних відомств - можливість забезпечувати більш ефективну роботу.

Договір про патентне право та Інструкція до нього забезпечують врегулювання питань, зокрема, щодо: характерних особливостей окремих видів заявок і патентів; встановлення дати подання заявки; складу заявочних матеріалів і вимог до їх оформлення; продовження і поновлення строків при здійсненні патентної процедури для забезпечення кращих можливостей для заявників отримати патентні права; процедурних вимог до анулювання патентів; забезпечення прав заявника на захист своїх інтересів тощо. Врегулювання зазначених питань значно спрощує для заявників процедуру одержання патентів на винаходи у державах-учасницях і зменшує видатки на патентування. Важливим є те, що Договір PLT не обмежує прав держав-учасниць, не зачіпає їх суверенітет і незалежність національних систем охорони промислової власності.

З метою зниження видатків заявників і відомства передбачені спрощення деяких процедур.

По-перше, Договір запроваджує винятки, коли заявник, власник або інша зацікавлена особа може виступати перед відомством самостійно, наприклад, при поданні заявки, сплаті мита, поданні копії раніше поданої заявки, в якій була відсутня частина опису або креслення, та ін.

По-друге, відомство може вимагати підтвердження формального змісту заявки чи правильності перекладу лише у разі наявності розумних сумнівів щодо представлених заявником матеріалів. Однак у разі застосування так званого цифрового підпису (заявка в електронній формі) інша договірна сторона може вимагати її підтвердження за допомогою передбаченої для неї процедури.

По-третє, відомство має право вимагати копії раніше поданої заявки або підтвердження пріоритету лише в окремих випадках. Копії не надаються, якщо відповідні документи раніше подавалися до того ж відомства Договірної сторони, а також якщо відомство здатне отримати копію або підтвердження в іншому відомстві через електронно-цифрову бібліотеку.

По-четверте, Договір дозволяє заявнику чи власнику об'єднувати декілька подібних клопотань в одній кореспонденції. Наприклад, договірна сторона зобов'язана приймати одне підтвердження повноважень патентного повіреного, якщо воно стосується однієї або кількох заявок або патентів однієї й тієї ж особи.

Висновки

Еволюція міжнародно-правової охорони промислової власності чітко відображає різні етапи промислового розвитку окремих держав і регіонів та їх економічної взаємодії.

Розвиток міжнародного співробітництва у галузі промислової власності пройшов довгий шлях і його становлення розпочалося з укладення першого міжнародного договору - Паризької конвенції з охорони промислової власності, найважливішою перевагою якої є конвенційний пріоритет, а одним із основоположних принципів - принцип національного режиму.

На сучасному етапі, якому властиво нарощування темпів розвитку в різних сферах інтелектуальної діяльності, виникає природне прагнення усунути зайві перешкоди у своєму просуванні. Саме з цими явищами пов'язують появу такого міжнародного договору, як Договір про патентну кооперацію, який спрямований на виключення дублювання у роботі патентних відомств з дослідження заявки при патентуванні винаходу у країнах-учасницях.

Міжнародні договори у сфері промислової власності значно полегшують процедуру отримання правової охорони того чи іншого об'єкта за кордоном. Тож знання основних положень цих міжнародних договорів є неодмінною складовою процесу одержання правової охорони в зарубіжних країнах.

Станом на сьогодні Україна є членом Всесвітньої організації інтелектуальної власності, учасницею понад 14 міжнародних договорів у сфері інтелектуальної власності та продовжує роботу щодо приєднання до інших. Захист і охорона інтелектуальної власності забезпечуються як на національному, так і на міжнародному рівнях через відповідні інститути та структуру управління об'єктами права інтелектуальної власності.

Однак, незважаючи на те, що якість українського законодавства у сфері інтелектуальної власності на високому рівні, ряд необхідних підзаконних актів досі не прийнято, і як наслідок недосконалості цього механізму постає проблема належного захисту та охорони прав інтелектуальної власності.

В Україні нині законодавче й економічне середовище є такими, що залишається невизначеним, як держава розпоряджатиметься інтелектуальною власністю, якою вона володіє, як залучатиме її до господарського обігу та комерціалізації, забезпечуючи її використання для модернізації технологічної бази української економіки та суттєвого підвищення конкурентоспроможності вітчизняних товарів.

Посилання

¹ Атаманова Н. В. Роль та значення міжнародних договорів у національній правовій системі України. Право і суспільство. 2020. № 2. С. 8-9.

² Конституція України. URL: https://zakon.rada.gov.Ua/laws/show/254%D0%BA/96-%D0%B2%D1%80#Text

³ Про міжнародні договори України: Закон України. URL: https://zakon.rada.gov.Ua/laws/show/1906-15#Text

⁴ Буроменський М. В. Дія норм міжнародного права у конституційному правопорядку України. Правова система України: історія, стан та перспективи: у 5 т. Харків: Право, 2008. Т. 2. С. 66.

⁵ Міжнародні договори та угоди у сфері інтелектуальної власності: навч. посіб. / А. С. Ромашко, І. І. Верба, В. В. Пригода. Київ: НТУУ «КПІ», 2013. URL: https://ela.kpi.Ua/bitstream/123456789/3566/1/12-13-099.pdf

⁶ Паризька конвенція про охорону промислової власності. URL: https://zakon.rada.gov.Ua/laws/show/995_123#Text

⁷ Міжнародні договори та угоди у сфері інтелектуальної власності: навч. посіб. / А. С. Ромашко, І. І. Верба, В. В. Пригода...

⁸ Нікончук А. М. Україна і Угода про торгові аспекти прав інтелектуальної власності: міжнародно-правові ризики та переваги. Зовнішня торгівля: економіка, фінанси, право. Науковий журнал. Серія: Юридичні науки. ISSN 1028-7507. 2015. №4(81). С. 101.

⁹ Міжнародні договори та угоди у сфері інтелектуальної власності: навч. посіб. А. С. Ромашко, І. І. Верба, В. В. Пригода...

¹⁰ Договір про патентну кооперацію. URL: https://zakon.rada.gov.ua/cgi-bin/laws/main.cgi?nreg=895_001&print=1

Резюме

Роль деяких міжнародних договорів у сфері охорони промислової власності

Ковальова М. В.

У статті розглянуто основні міжнародні договори у сфері охорони промислової власності. Аналізуються проблеми гармонізації та уніфікації національних патентних систем, проблеми гармонізації законодавства України в процесі наближення правової системи України до світових стандартів.

Права інтелектуальної власності - це правила, які закріплюють і захищають права на отримання прибутку від інноваційної та творчої діяльності. Ці права надають законні повноваження контролювати розповсюдження і комерціалізацію нової інформації та ідей, а також застосовувати санкції проти їх несанкціонованого використання. Права інтелектуальної власності відіграють вирішальну роль у глобальному економічному розвитку, оскільки впливають на прибутковість промислових досліджень і винагороду за творчу діяльність.

Удосконалення правової охорони промислової власності як на національному рівні, так і на регіональному рівнях доповнюються ухваленням міжнародних договорів. Саме міжнародні договори сприяють зближенню правових систем і прискорюють процеси гармонізації та уніфікації національних патентних систем.

У належному захисті та охороні промислової власності зацікавлені як транснаціональні корпорації, так і держави. Якісно новий рівень прав промислової власності забезпечується стратегіями гармонізації та уніфікації патентного права, оптимальним поєднанням національних законів та міжнародних договорів.

Розвиток міжнародного співробітництва у галузі промислової власності пройшов довгий шлях і його становлення розпочалося з укладення першого міжнародного договору - Паризької конвенції з охорони промислової власності, найважливішою перевагою якої є конвенційний пріоритет, а одним із основоположних принципів - принцип національного режиму.

На сучасному етапі, якому властиво нарощування темпів розвитку в різних сферах інтелектуальної діяльності, виникає природне прагнення усунути зайві перешкоди у своєму просуванні. Саме з цими явищами пов'язують появу такого міжнародного договору, як Договір про патентну кооперацію, який спрямований на виключення дублювання у роботі патентних відомств з дослідження заявки при патентуванні винаходу у країнах-учасницях.

Міжнародні договори у сфері промислової власності значно полегшують процедуру отримання правової охорони того чи іншого об'єкта за кордоном. Тож знання основних положень цих міжнародних договорів є неодмінною складовою процесу одержання правової охорони у зарубіжних країнах.

Ключові слова: міжнародний договір, інтелектуальна власність, промислова власність, застосування міжнародного договору, правова охорона, держава.

Summary

The role of some international treaties in the field of industrial property protection

Maryna Kovalova.

The article deals main international treaties in the field of industrial property protection.

Problems of harmonization and unification of national patent systems, problems of harmonization of Ukrainian legislation in the process of approximation of the legal system of Ukraine to world standards were analyzed.

The legislation of Ukraine on intellectual property law was formed under the influence of unified norms of both regional and international levels. With the adoption of the Civil Code of Ukraine, a significant contribution was made to solving the problems of regulating intellectual property rights.

Intellectual property rights are rules that establish and protect rights to profit from innovative and creative activities. These rights provide the legal authority to control the dissemination and commercialization of new information and ideas, and to enforce sanctions against their unauthorized use.

Intellectual property rights play a crucial role in global economic development due to its affect on profitability of industrial research and the rewards for creative activity.

Improvements in the legal protection of industrial property both at the national and regional levels are complemented by the adoption of international treaties. These are international treaties which contribute to the convergence of legal systems and accelerate the processes of harmonization and unification of national patent systems.

Both transnational corporations and states are interested in proper protection and protection of industrial property. A qualitatively new level of industrial property rights is provided by strategies for the harmonization and unification of patent law, an optimal combination of national laws and international treaties.

A separate place in the international protection of industrial property rights belongs to multilateral international treaties, to which Ukraine is a party.

The development of international cooperation in the field of industrial property has come a long way and its formation began with the conclusion of the first international treaty - the Paris Convention for the Protection of Industrial Property, the most important advantage of which is convention priority, and one of the fundamental principles is the principle of national regime.

At the current stage, which is characterized by increasing the pace of development in various spheres of intellectual activity, there is a natural desire to eliminate unnecessary obstacles in one's advancement.

International treaties in the field of industrial property greatly facilitate the procedure of obtaining legal protection of a particular object abroad. Therefore, knowledge of the basic provisions of these international treaties is an indispensable part of the process of obtaining legal protection in foreign countries.

Key words: international treaty, intellectual property, industrial property, performance of international treaty, legal protection, state.

Размещено на Allbest.ru