Поняття та ознаки правосвідомості

Размещено на http://allbest.ru

Інститут держави і права імені В.М. Корецького НАН України

Поняття та ознаки правосвідомості

Сеітаблаєв Ельдар Раідович

аспірант відділу теорії держави і права

Україна

Сучасний етап трансформації українського суспільства, який відбувається в умовах безпрецедентної деструкції міжнародного права у зв'язку із загарбницькою війною рф проти України, ставить перед сучасною юридичної наукою взагалі і теорією держави і права зокрема серйозні завдання, пов'язані з необхідністю переосмислення змісту значної кількості важливих правових понять. В повній мірі це стосується і такої юридичної категорії як «правосвідомість», завдяки якій формуються та розвиваються уявлення і знання про правові явища і процеси.

Так, у сучасній юридичній літературі можна зустріти різні дефініції поняття «правосвідомість», а саме:

1) правосвідомість - це система знань про історію становлення і розвиток права як соціального явища, його сучасний стан, а також сукупність правових оцінок і конкретних пропозицій про шляхи та способи вдосконалення і розвитку діючого права [1];

2) правосвідомість - це сукупність ідей, теорій, цінностей та ідеалів, емоцій, почуттів та правових настанов, за посередництвом яких відображається правова дійсність, формується ставлення до права та юридичної практики, ціннісна орієнтація щодо правової поведінки, бачення перспектив і напрямів розвитку правової системи [2];

3) правосвідомість - це система ідей, уявлень, емоцій і почуттів, змістом яких є ставлення суб'єкта права до правової дійсності, правового минулого та бажаного стану правового регулювання суспільних відносин [3].

Як бачимо, правосвідомість є насамперед суб'єктивним феноменом, оскільки її первинним носієм є людина і вона передбачає, по-перше, усвідомлення суб'єктом права правових ідей, цінностей, настанов тощо, і, по-друге, його ставлення до оточуючої правової дійсності, що формується та розвивається за їх допомогою, а також відповідних психологічних складових. Водночас, на нашу думку, правосвідомість можна і потрібно також розглядати і в об'єктивному значенні, тобто як окремий ментальний феномен конкретного суспільства або його значної частини (наприклад, етносу), його правової культури, що історично сформувався і проявляється на відповідних рівнях правової реальності (наприклад, правотворчому, правозастосовному тощо), відображаючи конкретний стан правопорядку в суспільстві.

Поєднання суб'єктивного та об'єктивного контексту розуміння феномену правосвідомості безпосередньо випливає з деяких її ознак, на яких наголошують провідні українські вчені, а саме:

1) правосвідомість є різновидом або формою суспільної свідомості, яка, поряд з іншими формами суспільної свідомості, відображає певний важливий для суспільства аспект навколишнього світу - правову дійсність;

2) первинним носієм правосвідомості є людина, яка має індивідуальну систему поглядів, уявлень, почуттів тощо, з приводу тих чи інших правових явищ і процесів, що формується під впливом різних суб'єктивних та об'єктивних чинників (наприклад, психофізіологічні особливості людини, рівень її виховання та освіти, соціальний стан, навколишнє середовище тощо). У контексті вказаної ознаки важливо зауважити, що схожість людей у поглядах, спільність їх інтересів, традицій, умов життя, стереотипів поведінки тощо, формують групову та суспільну правосвідомість. При цьому остання притаманна великим соціальним спільнотам або утворенням, у тому числі певному етносу, історичний розвиток якого надає можливість виокремити характерні особливості його праворозуміння, сприйняття права, специфіку розбудови власної державності тощо;

3) об'єктом правосвідомості є різні правові явища і процеси (право, правові відносини, правова поведінка або діяльність, практика реалізації права тощо). Разом з цим правосвідомість може містити оцінки права минулого або формувати уявлення про бажане майбутнє право;

4) правосвідомість відображає правову дійсність, що склалася за певних історичних умов у тій чи іншій країні. Право не може не справляти свій регулятивний вплив інакше як через людей, безпосередньо впливаючи на їх свідомість. За посередництвом правових ідей і теорій, цінностей, почуттів та емоцій правові явища і процеси оцінюються з погляду життєвих потреб та інтересів людей, їх груп, суспільства в цілому. У такий спосіб формуються настанови на правомірну поведінку, складаються уявлення щодо критеріїв ефективності правового регулювання, шляхів удосконалення законодавства та юридичної практики;

5) правосвідомість є одним із чинників формування праворозуміння, оскільки вона спонукає суб'єктів права до пошуку бачення його змісту і завдань, результати встановлення та реалізації яких втілюються, серед іншого, у різних правових теоріях. Саме в процесі історичного розвитку права за безпосередньої участі правосвідомості були сформовані певні правові школи (наприклад, природно-правова, позитивістська, соціологічна, історична, психологічна та ін.);

6) правосвідомість можна розглядати як своєрідний механізм саморегуляції поведінки та діяльності людей, що пояснюється її здатністю орієнтувати суб'єктів права в різних правових ситуаціях, робити правомірний вибір, приймати юридично значущі рішення щодо додержання або порушення права [2].

Таким чином, правосвідомість не лише відображає оточуючу правову дійсність, поведінкові та діяльнісні особливості суб'єктів права, загальний стан правового розвитку, але й приймає безпосередню участь в регулюванні

суспільних відносин. Усвідомлюючи зміст правових цінностей та настанов, керуючись ними у своїй поведінці та діяльності, суб'єкти права справляють відповідний нормативно-регулятивний вплив на власні інтереси, волю, бажання та мотиви, які перетворюються на юридично значущу поведінку (правомірну або протиправну).

Крім цього, з наведених вище ознак випливає також те, що правосвідомість, так само як і право, завжди корелюється з певними часовими та просторовими параметрами. Так, правосвідомість завжди пов'язується з конкретно історичними умовами розвитку держави і права, з тими ціннісними установками та правовими ідеями, які є затребувані в суспільстві або фактично домінують в ньому, знаходячи своє безпосереднє вираження у відповідній формі. Поряд з цим правосвідомість функціонує в системі певного локалізованого простору та встановлюваних державою норм і правил поведінки, спрямованих на підтримку, збереження та відтворення існуючої системи суспільних відносин.

Отже, правосвідомість - це особлива частина людської свідомості, яка безпосередньо взаємопов'язана з іншими її складовими та за допомогою якої здійснюється розуміння, пояснення, обґрунтування та оцінка правових явищ і процесів з урахуванням системи домінуючих у певних координатах часу і простору правових ідей, теорій, концепцій, поглядів, переконань, почуттів, настроїв тощо, які покладаються в основу формування та реалізації цілей, форм, способів та результатів юридично значущої поведінки або діяльності індивідів всередині суспільства.

юридичний міжнародний правосвідомість психологічний

Список використаних джерел

[1] Демічева, В. В. (2007). Правова свідомість як елемент правової системи в умовах демократичного розвитку України (дис. ... канд. юрид. наук). Інститут держави і права імені В.М. Корецького НАН України. Київ. Україна.

[2] Петришин, О. В. (ред.). (2020). Загальна теорія права. Харків: Право.

[3] Бобровник, С. В. (ред.). (2021). Загальна теорія права. Нормативний курс. Київ: Юрінком Інтер.

Размещено на Allbest.ru