Правове регулювання застави прав інтелектуальної власності у праві Франції

Размещено на http://www.allbest.ru/

Правове регулювання застави прав інтелектуальної власності у праві Франції

Юрій Ладиславович Бошицький, професор, ректор Київського університету права НАН України

Резюме

Бошицький Ю. Л. Правове регулювання застави прав інтелектуальної власності у праві Франції.

Одним з найбільш авторитетних і юридично довершених патентних законів у Європі вважається Кодекс інтелектуальної власності Франції. Адже ця країна є однією з небагатьох, яка має кодифікований акт у сфері інтелектуальної власності. Водночас необхідність захисту прав на об'єкти промислової власності виникла як результат розвитку суспільної та правової думки у Франції, що підтверджується прийняттям Паризької конвенції про охорону промислової власності ще в 1883 р. Зважаючи на те, що положення Паризької конвенції про охорону промислової власності становлять основу законодавства багатьох країн світу, значна частина норм цього міжнародного акта виражена й у патентному законодавстві Франції. Ураховуючи це, можна стверджувати, що правові аспекти використання винаходів за законодавством Франції набувають особливої актуальності.

У статті розглядаються правові особливості використання винаходів за законодавством Франції. Також проаналізовані такі інститути патентного права Франції, як вільне використання та примусове ліцензування винаходів. А на підставі аналізу зроблено висновок, що для підвищення рівня використання винаходів необхідна комплексна й системна нормотворча діяльність держави. Поряд з цим використання винаходів залежить від багатьох обставин, серед яких важливу роль відіграють економічні чинники.

Ключові слова: застава, інтелектуальна власність, право, вільне використання, законодавство Франції.

Summary

Boshytskyi Yurii. Legal regulation of pledge of intellectual property rights in French law.

The Code of Intellectual Property in France is considered one of the most authoritative and legally complete patent laws in Europe. After all, this country is one of the few that has a codified act in the field of intellectual property. At the same time, the need to protect rights to industrial property objects arose as a result of the development of public and legal opinion in France, which is confirmed by the adoption of the Paris Convention on the Protection of Industrial Property back in 1883. Considering the fact that the provisions of the Paris Convention on the Protection of Industrial Property form the basis of the legislation of many countries of the world, a significant part of the norms of the specified international act is also expressed in the patent legislation of France. Taking this into account, it can be argued that the legal aspects of the use of inventions under French law become particularly relevant. кодекс інтелектуальної власності франції

The article examines the legal features of the use of inventions under French law. Such institutions of French patent law as free use and compulsory licensing of inventions are also analyzed. And on the basis of the analysis, it was concluded that to increase the level of use of inventions, comprehensive and systematic rule-making activity of the state is necessary. However, the use of inventions depends on many circumstances, among which economic factors play an important role.

Key words: collateral, intellectual property, law, free use, French legislation.

Відомо, що законодавство Франції вирізняється високим рівнем кодифікації. Поряд з Цивільним кодексом, що регулює основні питання застави, існує Кодекс інтелектуальної власності Франції, який визначає правовий режим об'єктів права інтелектуальної власності. Так, французьке право надає охорону об'єктам авторських і суміжних прав, винаходам, промисловим зразкам, торговельним маркам, географічним зазначенням і сортам рослин. Як член Європейського Союзу, Франція визнає і надає охорону правам на торговельні марки і промислові зразки, зареєстровані згідно з acquis communautaire, допускаючи дію на своїй території одночасно і національного і наднаціонального законодавства ЄС.

Усі зазначені об'єкти права інтелектуальної власності можуть слугувати для забезпечення виконання зобов'язання, яке існує в декількох формах. Серед них Французький Цивільний кодекс виділяє власне заставу, застереження про збереження власності (clause de reserve de propriete), договірне право утримання та фідуціарне забезпечення (fiducie-surete).

До застави інтелектуальної власності застосовуються загальні правила, встановлені для застави нематеріальних об'єктів. Така застава визначається статтею 2355 Французького ЦК як надання нематеріального об'єкта або сукупності таких об'єктів, що існують або виникнуть у майбутньому, в якості забезпечення зобов'язання. Така застава може виникати або на підставі судового рішення або встановлюватися добровільно за договором сторін. Цей вид забезпечення дає кредитору, який є заставодержателем, право на отримання платежу за рахунок заставленого майна.

Остання частина вже загаданої статті 2355 поширює правила застави рухомого майна на даний вид застави, якщо інше прямо не передбачене законом. Цивільний кодекс не деталізує правовий режим застави нематеріальних об'єктів, оскільки наступні за наведеною статті застосовуються тільки до прав вимоги. Водночас французьке законодавство розмежовує матеріальні та нематеріальні об'єкти від прав вимоги. Тому правовий режим застави нематеріальних об'єктів поширюється саме на інтелектуальну власність. Такий режим застосовується до об'єктів авторських і суміжних прав, промислових зразків, винаходів, сортів рослин, а також до торговельних марок, за винятком колективних торговельних марок.

Слід відмітити, що оскільки Французький Цивільний кодекс не виключає можливість застави об'єктів, які будуть створені у майбутньому, це може викликати певні труднощі. Адже передача, наприклад, автором у заставу ще не створеного ним об'єкта, може підпадати під дію статті L131-1 Кодексу інтелектуальної власності, яка забороняє повну передачу прав на твори, що будуть створені у майбутньому¹.

Заслуговує на увагу такий вид забезпечення зобов'язань, як фідуціарне забезпечення, що розвинулося з римської fiducia. У сучасному французькому праві воно передбачає передання майна або прав, як існуючих, так і тих, що виникнуть у майбутньому, довірчому власнику, який, отримуючи їх окремо від власного майна, буде діяти для досягнення визначеної мети в інтересах одного або більше вигодонабувачів (стаття 2011 Французького ЦК). Таке фідуціарне забезпечення оформляється шляхом укладення спеціального договору, в якому визначається, що права інтелектуальної власності передаються в якості забезпечення. Під загрозою недійсності у договорі обов'язково вказується зобов'язання, яким забезпечуються права, а також оціночна вартість об'єкта інтелектуальної власності або роялті, що передається у довірчу власність. Протягом місяця з дня укладення договір підлягає обов'язковій реєстрації у податкових органах. Використання довірчої власності як способу забезпечення виконання зобов'язань відоме і цивільному праву України, однак цей спосіб істотно відрізняється від застави.

Французьке право намагається підвищити привабливість об'єктів і прав інтелектуальної власності для їх використання як забезпечення зобов'язань. Це намагання прослтежується у двох аспектах: перший стосується самого механізму, а другий - предмета забезпечення.

На додаток до загальних положень про заставу нематеріальних об'єктів, які поширюються і на об'єкти інтелектуальної власності, Кодекс інтелектуальної власності Франції містить спеціальні положення щодо застави двох окремих об'єктів - комп'ютерних програм і аудіовізуальних творів. Що ж стосується об'єктів патентного права, то у Франції існують паралельно національний і європейський режими охорони патентних прав, які не містять розбіжностей з цього питання і передбачають можливість для цих об'єктів бути предметом застави (стаття 614-14 Кодексу інтелектуальної власності Франції).

Стаття 132-34 Кодексу інтелектуальної власності Франції присвячена заставі комп'ютерної програми. Ця стаття встановлює, що договір про заставу цього об'єкта авторських прав повинен укладатися у письмовій формі. Недотримання письмової форми зумовлює недійсність договору.

Застава аудіовізуальних творів є певною мірою відступом від загальноприйнятих правил. На відміну від інших видів застави цей вид регулюється спеціальним кодифікованим актом - Кодексом про кінематографію і анімацію. Він базується на моделі застави без позбавлення правоволодільця його прав на об'єкт.

Застава може встановлюватися щодо різних предметів: майнових авторських і суміжних прав, права власності на носій, де зафіксовано відповідний об'єкт, а також усього або частини доходу, отриманого від використання аудіовізуального твору. Звернення стягнення може відбуватися шляхом примусового відчуження усіх або частини прав інтелектуальної власності на об'єкт.

Загалом зазначені положення принципово не відрізняються від тих, що регулюють відносини застави рухомого майна, яким є носії зазначених творів, або застави нематеріальних об'єктів інтелектуальної власності. Водночас спеціальні положення про заставу аудіовізуальних об'єктів встановлені статтею L124-2 Кодексу про кінематографію і анімацію. Вона передбачає, якщо не встановлено іншого у договорі, зареєстрованому у публічному реєстрі, що заставодержатель прав інтелектуальної власності без повідомлення заставодавця має право на одноосібне і безпосереднє отримання сум надходжень від кінематографічного чи аудіовізуального твору, незалежно від його природи, або за рахунок носія твору або доходу від його використання. Таке право не може бути оспорене, крім як на підставі окремого уповноваження закону. Обсяг надходжень, на які має право заставодержатель, визначається обсягом та порядком реєстрації його права².

Поширеним явищем у кіноіндустрії є делегація прав на майбутні доходи від кінофільму, що використовується в якості забезпечення для отримання фінансування з метою виробництва фільмів. Делегація може використовуватися також для інших фінансових операцій щодо об'єктів права інтелектуальної власності.

Питання делегації у французькому законодавстві загалом врегульовані у статтях 1336 і 1338 Цивільного кодексу. Відповідно до статті 1336 делегація це правочин, за яким одна особа (делегант) отримує від іншої (делегата) виконання зобов'язання на користь третьої особи - делегатарія, який приймає її в якості боржника. Іншими словами, делегант пропонує делегату виконати зобов'язання, яке останній мав виконати першому, на користь делегатарія. Якщо не встановлено інше, делегат не може висувати проти делегатарія жодних заперечень, пов'язаних з його відносинами з делегантом чи з відносинами останнього з делегатарієм. Це й зрозуміло, оскільки делегатарію не відома і не повинна бути відома підстава відносин між делегантом і делегатом, а тому він не може нести відповідальність за неналежний характер чи відпадіння цієї підстави. Стаття 1338 додає, що коли делегант є боржником делегатарія, однак останній не звільнив його від боргу, делегація надає делегатарію другого боржника.

Делегація передбачає вступ нового боржника або заміну первісного боржника новим. Коли до первісного боржника у зобов'язанні додається новий, це називається «недосконалою делегацією». Заміна первісного боржника на нового отримала назву «досконалої делегації».

Обидва види делегації можуть використовуватися у зв'язку з об'єктами інтелектуальної власності. Делегація є не просто спрощеним механізмом платежу. Вона, по суті, є альтернативним шляхом забезпечення фінансування виробництва кінофільму за рахунок прибутку від використання об'єктів інтелектуальної власності.

Делегація передбачає наявність подвійної попередньої згоди: в угоді між делегантом і делегатом - від делегата, а в угоді між делегантом і делегатарієм - від делегатарія. Тому делегація відрізняється від відступ- лення права вимоги, де згоди не потрібно, і переведення боргу в праві України, де потрібна згода тільки від кредитора.

При делегації кожна з трьох сторін знає про договір і усвідомлює його правові наслідки. Водночас делегація не передбачає передання прав інтелектуальної власності чи права вимоги ліцензійних платежів. Замість цього в її результаті створюється нове зобов'язання - делегата перед делегатарієм. Це зобов'язання делегата ґрунтується на іншій підставі, ніж його зобов'язання перед делегантом. Як наслідок, делегат не може висувати до делегатарія заперечення, які може висувати делегант з метою звільнення від виконання зобов'язання. Це дає ефективний захист делегатарію, який є вигодонабувачем за делегацією. Наприклад, делегат не може відмовитися платити за делегацією на тій підставі, що зобов'язання делеганта є недійсним, наприклад, у зв'язку з недійсністю титулу інтелектуальної власності. Це забезпечує захист також і щодо повернення вже сплачених платежів.

З іншого боку, інтереси правоволодільця також краще захищені, оскільки він зберігає титул на належний йому об'єкт та може вільно розпоряджатися належними йому активами. Він зобов'язаний лише надати платіжні реквізити вигодонабувача за делегацією своїм ліцензіатам. Даний механізм є відповіддю на потреби рефінансування, яке є доволі актуальним при створенні аудіовізуальних творів.

Широко використовуваний у кіноіндустрії механізм делегації є своєрідною альтернативою застави інтелектуальної власності. Делегація не є різновидом забезпечення зобов'язань, однак її результатом є досягнення цілей, подібних до цілей застави - надання гарантій кредитору щодо виконання зобов'язання боржником.

Французьке право визначає ряд умов для дійсності застави майнових прав інтелектуальної власності. За загальним правилом, застава оформляється у письмовій формі та реєструється в публічному реєстрі. За змістом статті 2336 Французького Цивільного кодексу визначення забезпеченого зобов'язання, а також кількість, тип і природа прав інтелектуальної власності, які передаються в заставу, повинно здійснюватися у письмовій формі. Положення цієї статті у застосуванні до інтелектуальної власності вимагають, щоб у договорі застави містився детальний опис об'єкта інтелектуальної власності або прав на нього, що надаються в якості забезпечення. Ці вимоги стосуються також і застави комп'ютерних програм.

Як правило, спеціальне законодавство про інтелектуальну власність містить положення про необхідність складення письмових документів, коли йдеться про заставу. Наприклад, стаття L.714-1 Кодексу інтелектуальної власності встановлює, що застава прав на торговельну марку повинна встановлюватися у письмовій формі, недотримання якої зумовлює недійсність. В інших випадках, наприклад щодо застави прав на промисловий зразок, вимога про письмову форму чітко законодавством не визначена, однак доктрина французького права вважає, що, незважаючи на це, така вимога існує.

Можливість примусової реалізації прав, що виникають із застави, пов'язується французьким правом із оприлюдненням інформації про неї. Таке оприлюднення здійснюється шляхом внесення відомостей про заставу в реєстр відповідних об'єктів інтелектуальної власності за умови, звичайно, що перехід права інтелектуальної власності, на яке встановлено обтяження, передбачає необхідність реєстрації.

У випадку застави патентних прав її примусове виконання залежить від реєстрації. Це стосується як національних патентів (стаття R613-55 Кодексу інтелектуальної власності), так і патентів, що діють на усій території ЄС (стаття L614-11 того ж Кодексу).

Можливість примусового звернення стягнення на заставлені права на торговельну марку залежить від виконання вимог щодо оприлюднення, які містяться у статті R714-4 Кодексу інтелектуальної власності та статті 14 Регламенту №40/94 стосовно торговельних марок ЄС.

Примусове стягнення за рахунок прав на промислові зразки у разі їх передачі в заставу можливе, якщо про це містяться відомості, визначені статтею R512-15 Кодексу інтелектуальної власності, у національному реєстрі промислових зразків, чи виконані вимоги про реєстрацію, визначені статтею 29 Регламенту №6/2002, стосовно промислових зразків, які охороняються на усій території ЄС.

Реєстрація застави на об'єкти авторського права за законодавством Франції характеризується певними особливостями. Так, відповідно до статті L132-34 Кодексу інтелектуальної власності застава прав на комп'ютерну програму реєструється у спеціальному реєстрі, ведення якого забезпечує Національний інститут промислової власності. У реєстр обов'язково вносяться відомості щодо предмета застави, вихідного коду і документації про функціонування програми. Реєстр повинен також визначати правоволодільця і заставо- держателя, а також містити інформацію про будь-які зміни їх імен і прізвищ, найменування юридичних осіб, правового статусу, місця проживання або знаходження. У реєстрі повинні бути відображені будь-які характерні ознаки, які ідентифікують програму, наприклад, її назва, торговельна марка, вихідний код, документація про її функціонування, оновлення тощо, включаючи файлові посилання, де це можливо. На додаток, для реєстрації повинен бути наданий оригінальний примірник договору застави усіх або частини майнових прав на комп'ютерну програму, а також усі подальші договори, що змінюють суб'єкта цих прав або впливають на права заставодержателя. Нарешті, реєстр містить відомості про позовні вимоги та остаточні судові рішення, які стосуються прав, зазначених у договорі застави. Пріоритетність заставних прав визначається хронологічним порядком їх реєстрації. Строк реєстрації спливає через п'ять років, крім випадків його завчасного поновлення.

Стаття L123-1 Кодексу про кінематографію і анімацію встановлює, що кінематографічні та аудіовізуальні твори повинні реєструватися у Публічному реєстрі кінематографії та аудіовізуальних медіа на вимогу першої уповноваженої особи. Реєстрація є виключно формальною. Вона не надає ніяких нових прав суб'єкту прав на ці твори. Так само реєстрація договору застави прав на ці твори не гарантує його чинності. Проте така реєстрація є важливою щодо прав, які виникають з договору застави по відношенню до третіх осіб: вони не підлягають судовому захисту за відсутності реєстрації.

Таким чином, реєстрація застави у відповідних реєстрах надає заставодержателю право вимоги проти третіх осіб і пріоритет порівняно з іншими кредиторами.

Французьке право передбачає можливість реєстрації кількох заставних обтяжень щодо одного й того ж предмета. Оскільки реєстрація є необхідною для примусової реалізації прав заставодержателя проти третіх осіб, у разі реєстрації кількох застав щодо того самого предмета пріоритет отримує той з заставодержателів, обтяження якого зареєстроване раніше.

Особливим є порядок реєстрації при заставі підприємства як єдиного майнового комплексу (fonds de commerce). Згідно зі статтею L142-2 Французького Комерційного кодексу в такому випадку предметом застави можуть бути комерційне позначення і найменування, права оренди, гудвіл, клієнтська база, комерційне устаткування, прилади та обладнання, що використовується у діяльності підприємства, патенти, ліцензії, торговельні марки, промислові зразки, а також загалом права інтелектуальної власності, пов'язані з підприємством. За змістом цієї статті майнові права інтелектуальної власності можуть бути предметом даного виду застави лише якщо вони прямо вказані у договорі. Коли сторони договору застави обрали включити до її предмета права інтелектуальної власності, вони повинні пройти дві реєстраційні процедури. По-перше, вони мусять внести відомості про підприємство у цілому як предмет застави до реєстру комерційного суду, який знаходиться за місцем розташування підприємства. Нездійснення цієї реєстрації зумовлює недійсність застави. Після цього необхідно зареєструвати права інтелектуальної власності у відповідних реєстрах Національного інституту промислової власності. Як вже зазначалося вище, відсутність такої реєстрації зумовлює неможливість примусового виконання щодо третіх осіб.

У французькій юридичній літературі дискутується питання щодо того, чия застава матиме пріоритет у випадку, коли буде зареєстрована застава на права інтелектуальної власності у період між реєстрацією застави підприємства як єдиного майнового комплексу та реєстрацією застави на ті самі права інтелектуальної власності, але вже у складі цього комплексу. Висловлюється думка, що реєстрація у реєстрах Національного інституту промислової власності матиме зворотну силу з моменту реєстрації застави підприємства у комерційному реєстрі. Однак чіткої відповіді на це питання ні законодавство, ні судова практика не дають.

Право застави існує до моменту повного виконання забезпеченого зобов'язання. Якщо боржник або власник заставлених прав інтелектуальної власності не змогли їх зберегти, кредитор має право вимагати дострокової сплати забезпеченого боргу або надання додаткового предмета застави (стаття 2344 Французького ЦК). Коли таким предметом є права інтелектуальної власності, його обов'язок зі збереження полягає у активних діях щодо вчасного поновлення його прав на об'єкт інтелектуальної власності та використання цього об'єкта у випадку, коли невикористання може призвести до втрати права.

У разі невиконання забезпеченого заставою прав інтелектуальної власності зобов'язання кредитор може на власний розсуд просити суд ухвалити рішення про продаж предмета застави на аукціоні (стаття 2346 Французького ЦК) або визнання за ним права власності на предмет застави у рахунок невиконаного зобов'язання (стаття 2347 Французького ЦК).

В останньому випадку виникає питання щодо оцінки прав інтелектуальної власності. Відповідно до статті 2347 Французького ЦК якщо вартість предмету застави перевищує вартість забезпеченого боргу, то різниця вартості повинна або бути повернута боржнику або, за наявності інших кредиторів-заставодержате- лів, передається в депозит. Відповідно, належна оцінка прав інтелектуальної власності відіграє дуже важливу роль.

Кредитор і боржник можуть вдатися до lex commissoria, тобто або у момент укладення договору застави або пізніше досягти згоди про те, що кредитор стає власником заставлених прав інтелектуальної власності у разі невиконання зобов'язання боржником. Така можливість передбачена статтею 2348 Французького ЦК. Та ж стаття передбачає, що за таких обставин вартість прав інтелектуальної власності визначається на день переходу права власності експертом, який призначається за згодою сторін, або судом, якщо вартість прав неможливо визначити згідно з офіційним котируванням цих прав на регульованому ринку інтелектуальної власності.

У будь-якому випадку усі формальні процедури щодо арешту і продажу прав інтелектуальної власності здійснюються або судовим виконавцем (huissier de justice) або виконавцем з питань публічних фінансів (huissier des finances publiques). Арешт прав здійснюється зазначеними особами без попереднього звернення до суду шляхом направлення відповідної вимоги власнику об'єкта інтелектуальної власності, Національному інституту промислової власності, якщо об'єкт зареєстрований, а також іншим особам, яким належать права на відповідний об'єкт. З моменту накладення арешту будь-які зміни щодо прав на відповідний об'єкт інтелектуальної власності не можуть бути підставою для оспорювання вимог кредитора-стягувача. Відповідно до статті L613-21 Кодексу інтелектуальної власності Франції кредитор зобов'язаний протягом визначеного законодавством часу звернутися до суду з клопотанням про затвердження арешту та проведення продажу прав. Щодо прав на винаходи цей строк складає 15 днів з моменту повідомлення про арешт. Згідно зі статтею R613-53 Кодексу інтелектуальної власності подальші акти, які впливають на право власності на винахід, реєструються у Національному патентному реєстрі Франції.

Високий суд Парижа (Tribunal de grande instance de Paris) є єдиним судом у Франції, який розглядає позови щодо прав на компонування напівпровідникових виробів. У випадку зі зверненням стягнення на заставлене майно до компетенції суду входить перевірка вимог кредитора, затвердження арешту, а також прийняття рішення щодо організації і проведення продажу патенту. Французький Кодекс про цивільні виконавчі процедури не визначає окремого порядку арешту прав на нематеріальні об'єкти. Однак за змістом статті L231-1 цього Кодексу будь-який кредитор, якому належить право стягнення у виконавчому провадженні на підставі обґрунтованої і безспірної вимоги, може вимагати арешту і продажу належних його боржнику прав на нематеріальні об'єкти. Крім того, стаття R112-1 цього ж Кодексу зазначає, що на все належне боржнику рухоме і нерухоме майно, матеріальні та нематеріальні об'єкти може бути звернене примусове та забезпечувальне стягнення, за винятком випадків, коли законом прямо встановлене інше.

За відсутності не тільки загального акта, який би регулював арешт прав інтелектуальної власності, але й окремих законодавчих положень щодо цього питання, на думку французьких юристів, можливим є поширення положень Кодексу про цивільні виконавчі процедури Франції, які регулюють проведення виконавчих дій з арешту майна та його примусового продажу, до відповідних виконавчих дій щодо прав інтелектуальної власності, за умови врахування при цьому специфіки нематеріальних об'єктів. Така позиція була підтверджена з кодифікацією законодавства у сфері виконання судових рішень з цивільних справ і прийняттям зазначеного Кодексу, Титул ІІІ Книги ІІ якого отримав назву «Арешт прав на нематеріальні об'єкти» (“La sai- sie des droits incorporels”). Пізніше Кодекс був доповнений статтею R231-1, за змістом якої, якщо не передбачено інше, арешт прав на нематеріальні об'єкти регулюється Титулом ІІІ, наскільки характерні властивості прав не перешкоджають цьому.

Нарешті, кредитор-заставодержатель може вимагати передачі йому титулу власника на об'єкт інтелектуальної власності, обтяжений заставою, як це передбачено статтею 2371 Французького ЦК, що регулює загальні питання застави рухомого майна.

Загалом у французькій юридичній літературі відмічається, що основні практичні проблеми, пов'язані з заставою прав інтелектуальної власності, стосуються передусім оцінки заставлених прав, оскільки законодавчі положення, які регулюють проведення оцінки, є недостатньо чіткими. У юридичній практиці цієї країни найбільш поширеними є застави патентних прав, особливо у фармацевтичній галузі. Водночас пропозиції щодо реформування правового регулювання застави прав інтелектуальної власності у фаховому середовищі не висуваються. Це пояснюється загальною позицією, що після реформи законодавства про забезпечення зобов'язань, проведеної у 2006 р., французьке право здатне достатньо ефективно вирішувати проблеми, що виникають у цій сфері.

¹ Michel Sejean and Nicolas Binctin. Security Rights in Intellectual Property in France. In: Security Rights in Intellectual Property (editor Eva-Maria Kieninger). Springer Nature Switzerland AG, 2020. P.386.

² Michel Sejean and Nicolas Binctin. Security Rights in Intellectual Property in France. In: Security Rights in Intellectual Property (editor Eva-Maria Kieninger). Springer Nature Switzerland AG, 2020. P.392.

Размещено на Allbest.ru