Правова природа поняття геноцид: міжнародний та національний досвід

Ключові слова: геноцид, міжнародне право, національне право, права людини, ООН. геноцид міжнародне право національний голодомор

Oleh Andrukhiv

Doctor of Laws, Professor, Professor of the Department of Law and Public Administration of King Danylo University,

LEGAL NATURE OF THE CONCEPT OF GENOCIDE: INTERNATIONAL AND NATIONAL EXPERIENCE

Purpose. The purpose of our research is to characterize and compare the main approaches to the interpretation of the content of the concept of genocide in international and national law. Method. The methodology includes the complex use of scientific approaches and principles, as well as general scientific, philosophical and special scientific methods. Results. It has been established that Russia's full-scale invasion of Ukraine and atrocities against the civilian population are an example of the fact that the crime of genocide, as a form of individual and collective responsibility of the aggressor state against a sovereign state and its population, requires a thorough legal justification, both within the international and within the limits of national law. Actually, the signs of genocide remain debatable in international law, because the planned physical destruction of a separate ethnic group or people is often interpreted as "ethnic cleansing" and at the same time the concept of "genocide" is used in order to draw attention to individual actions or inactions of the state. In the national legislation, the concept of genocide is used in accordance with the interpretation of the Holodomor of 1932-1933 and the actual events of the full-scale invasion. However, if in the case of the Holodomor, one can only monitor the preservation of historical memory, because it is impossible to bring to justice the perpetrators of the genocide against Ukrainians in the 1930s, then the modern crimes of Russians must be clearly recorded and brought to justice both in the military and above military and political leadership of the aggressor state. Scientific novelty. An analysis of the main aspects of international and national legislation defining the crime of genocide was carried out. Practical significance. The results of the research can be used in further historical and legal studies, preparation of special courses.

Key words: genocide, international law, national law, human rights, UN.

Постановка проблеми

Повномасштабне вторгнення росії й злочини військових на окупованих територіях активізували увагу суспільства довкола питання геноциду. Абсолютно, що більшість злочинів, які вчиняли російські військові на території України є порушенням прав людини, а окремі з них можна кваліфікувати, як факт геноциду. Власне, 14 квітня 2022 р. Верховною Радою прийнято Постанову «Про Заяву Верховної Ради України «Про вчинення Російською Федерацією геноциду в Україні» [9]. Основна мета постанови - акцентування уваги на фактах системного і послідовного нищення українського народу російськими військовими. Приклади Бучі, Ірпеня, Маріуполя, Оленівки, Херсона, засвідчують, що факти геноциду є масштабними і нашим завданням є їх доведення і притягнення до відповідальності винних осіб.

З огляду на зазначене, актуальною є потреба конкретизації правового змісту поняття геноциду, аналізу і співставлення норм міжнародного і національного законодавства стосовно злочинів геноциду.

Потреба дослідження правового змісту поняття геноцид пояснюється й тим, що через повсякденне його використання, він втратив офіційний зміст. В цьому контексті цікавою є думка Г.Касьянова, що «некритичне уживання в наукових студіях терміна «геноцид», визначене політичним інтересом, блокує якісний розвиток наукових досліджень голоду 1932-1933 років в Україні» [3, с. 5]. Така ситуація, на нашу думку, може негативно позначитися і на розслідуванні злочинів російських військових в Україні.

Аналіз останніх досліджень та публікацій

Правова природа геноциду досліджується в рамках вивчення міжнародних злочинів. В цьому контексті вартими уваги є наукові доробки таких українських та іноземних вчених, як К.Важної, А.Вайс- Вендта, П.Гаета, Ю.Івчук, Г.Касьянова, Р.Лемкіна, М.Хаустової та ін.

Постановка завдання

Метою нашого дослідження є характеристика і співставлення основних підходів до трактування змісту поняття геноцид в міжнародному та національному праві.

Виклад основного матеріалу дослідження

Розкриття правової природи поняття геноцид вимагає першочергового визначення його етимології. Вперше поняття «геноцид» використав в офіційному просторі польський фахівець з міжнародного права Р.Лемкін. У 1944 р. він опублікував книгу «Правління Осі в окупованій Європі» («Axis rule in occupied Europe») в якій детально описав злочини нацистів і запропонував визнавати їх геноцидом. Він зокрема пропонував трактувати геноцид, як «скоординовані дії для знищення національних груп, а також їхніх свободи, здоров'я, гідності, політичних і соціальних інститутів, культури, мови, національної свідомості, релігії та економічних засад існування» [14]. У 1946 р. було прийнято Резолюцію Генеральної Асамблеї ООН в якій геноцид визнавався «злочином, що порушує норми міжнародного права і суперечить духу і цілям Організації Об'єднаних Націй, і що цивілізований світ засуджує його, визнаючи, що протягом всієї історії геноцид завдавав великих втрат людству, і будучи переконаними, що для рятування людства від цього огидного нещастя необхідне міжнародне співробітництво» [8]. У 1948 р. затверджено Конвенцію ООН «Про запобігання і покарання злочинів геноциду і покарання за нього» [8]. Автором Конвенції був Р.Лемкін, який у 1946 р. не зміг переконати американських і британських прокурорів у Нюренберзі, що злочини, які вчиняли нацисти були геноцидом [16, р. 175].

Як наслідок Конвенцією пропонувалося розуміти геноцид, як «дії, вчинені з наміром знищити, цілком чи частково, яку-небудь національну, етнічну, расову чи релігійну групу як таку» в спосіб убивства членів такої групи; заподіяння серйозних тілесних ушкоджень чи розумового розладу членам такої групи; навмисного створення для якої-небудь групи таких життєвих умов, що розраховані на повне чи часткове фізичне знищення її; мір, розрахованих на запобігання дітородіння в середовищі такої групи; насильницьку передача дітей з однієї людської групи в іншу [8].

Багато науковців, які досліджували етимологію поняття геноцид, сходяться на думці, що запропоноване в Конвенції ООН визначення було політичним компромісом між державами. Пізніше в публічному просторі це призвело до певних спекуляцій, адже поняття геноцид вживали і у випадках, коли подібних дій не було, а мали місце скажімо «етнічні чистки» [16, р. 176]. Власне, часто поняття геноциду застосовують до дій урядів держав, які не передбачають жодних злочинних дій. Для прикладу, термін «геноцид» використовувався для характеристики реакції британського уряду на пожежу у вежі Ґренфел, європейського реагування на кризу біженців, активної вирубки лісів в амазонських джунглях, ситуації на Донбасі та багатьох інших [16, р. 176]. Така ситуація призвела до того, що коли світ побачив злочини росіян в Україні, масовий характер примусового вивезення і усиновлення неповнолітніх, поняття геноциду, не сприймається, як злочин, а тільки як негативні дії.

Власне взаємопов'язаність політичної і правової складової поняття геноцид є традиційною і мала місце як в умовах ратифікації відповідної конвенції ООН, так і в умовах сьогодення. Власне Р.Лемкін прикладав максимум зусиль для того, щоб Конвенцію 1948 р. було ратифіковано [13, р. 632]. В ході дискусій він відмовився, від ідеї, що переслідування політичних рухів чи течій також є геноцидом. Власне, умовою, що сприяла ратифікації Конвенції і вступу її в дію з 1951 р. стала «холодна війна», адже США, які відмовлялися ратифікувати документ, змушені були його прийняти, щоб не стати в один ряд з СРСР.

Результатом політичного протистояння стало видання Р.Ленкіном статті «Радянський геноцид в Україні» [5], у якій події 1932-1933 рр. він охарактеризував, як «класичний приклад радянського геноциду, його найдовший і найширший експеримент русифікації - винищення української нації» [5, с. 37]. Власне Голодомор, польський дослідник визнавав третім етапом геноциду, якому перебували репресії проти селянства та інтелігенції в 1920-х рр. Так само Голодомор 1932-1933 рр. не став завершальним етапом геноциду українців. Р.Ленкін, зокрема вказує, що «між 1920 і 1939 роками частка українців в населенні України знизилася з 80% до лише 63%» [5, с. 41].

Українська дослідниця Ю.Івчук, досліджуючи поняття геноцид і злочини росіян в Україні, вказує, що впродовж другої половини ХХ ст. було декілька випадків геноциду, які в тому числі розглядалися Міжнародним кримінальним судом, зокрема «вторгнення Індонезії в Східний Тимор (1975), вбивства червоних кхмерів у Камбоджі (1970 -ті), вбивства народів тутсі та хуту у Руанді 1994 року, різанину в Сребрениці 1995 року» [2, с. 686]. Ці заходи, а також терор радянської влади проти українців були тотожними.

Якщо характеризувати норми міжнародного права, то окрім відповідної Конвенції ООН, поняття геноциду представлено в Римському статуті Міжнародного кримінального суду та статутах інших міжнародних судів або трибуналів [11]. У відповідності до ст. 5 Римського статуту, геноцид - це один із найсерйозніших злочинів, які викликають стурбованість усього міжнародного співтовариства [15]. У ст. 6 Статуту Міжнародного кримінального суду, визначення геноциду і актів геноциду, тотожне до норм Конвенції ООН. Отже, в кожному зі згаданих міжнародних актів, геноцид - це заборонений міжнародним правом злочин [12]. При цьому це злочин, відповідальність за який несуть не окремі особи, а держава. Власне, у відповідності до ст. 3 Конвенції ООН «Про запобігання злочину геноциду і покарання за нього», карними є наступні діяння: а) геноцид; b) змова з метою здійснення геноциду; с) пряме і публічне підбурювання до здійснення геноциду; d) замах на здійснення геноциду; е) співучасть у геноциді [4].

Ми не будемо вдаватися до характеристики статей Статуту Міжнародного кримінального суду, який деталізує приклади злочинів, які дозволяють довести факт геноциду. Подібний аналіз представлено в роботі К.Важної [1, с. 194-195]. Варто звернути увагу на фактори, які дозволяють кваліфікувати один із різновидів геноциду - дію спрямовану на насильницьку передачі дітей з однієї людської групи в іншу групу. Це важливо, з огляду на те, що Міжнародний кримінальний суд видав орден на арешт В.Путіна саме у зв'язку з протиправними діями проти українських дітей. Власне, ст. 6. Статуту Міжнародного кримінального суду, констатовано, що діями, які дозволяють говорити про факт геноциду в політиці взаємин з неповнолітніми є: виконавець здійснював насильницьку передачу однієї або більше осіб; така особа або особи належали до певної національної, етнічної, расової чи релігійної групи; передача здійснювалася із вказаної групи до іншої групи; така особа або особи були віком до 18 років; виконавець знав або повинен був знати, що така особа чи особи були віком до 18 років. При цьому зазначається, що термін «насильницька» не обмежується фізичною силою і може включати загрозу застосування сили або примусу [1, с. 195].

Стосовно національного законодавства, то вперше офіційно, поняття геноциду використано в Постанові Верховної ради «Про Звернення до Українського народу учасників спеціального засідання Верховної Ради України 14 травня 2003 року щодо вшанування пам'яті жертв голодомору 1932-1933 років», прийнятої у 2003 р. [10]. Власне дослідження подій Голодомору і вшанування пам'яті його багатомільйонних жертв, змусили українських законодавців, потрактувати, події 1932-1933 рр. як геноцид. У тексті зокрема йшлося, що «ми, учасники спеціального засідання Верховної Ради України 14 травня 2003 року, чинимо це сьогодні, визнаючи голодомор 1932-1933 років актом геноциду українського народу за диявольським задумом сталінського режиму» [1 о]. Цікаво, що українські законодавці в преамбулі Постановив вказували, що офіційно Голодомор 1932-1933 р. визнано геноцидом у 1988 р. Конгрес США, на основі звіту і рішення Міжнародної комісії юристів.

Назагал, Постанова «Про Звернення до Українського народу учасників спеціального засідання Верховної Ради України 14 травня 2003 року щодо вшанування пам'яті жертв голодомору 1932-1933 років» не містила чітких норм, а була тільки констатацією потреби виконання парламентарями громадянського і культурного обов'язку. Як наслідок, Закон «Про Голодомор 1932-1933 років в Україні» був прийнятий аж 2006 р. і став результатом політичної волі й ініціативи президента В.Ющенка [7]. Попри важливість цього закону, він містить декілька недоліків. Так, вказуючи у преамбулі, що умовою прийняття закону стала Конвенція ООН від 9 грудня 1948 р., а ст. 1 закону йшлося «Голодомор 1932-1933 років в Україні є геноцидом Українського народу» [7], законодавці обмежилися виключно використанням самого поняття геноцид, без конкретизації і переліку злочинів, які вчинила радянська влада по відношенню до мільйонів українців. Фактично, закон визначав дії місцевих органів влади стосовно вшанування пам'яті жертв голодомору, а також покарання за заперечення факту геноциду. Так само, не було конкретизовано міри відповідальності за невизнання Голодомору 1932-1933 рр. геноцидом. Як наслідок, це питання стало причиною політичних дебатів, але як правило напередодні чи під час вшанування пам'яті жертв тоталітаризму.

Власне 2007 р. В.Ющенко вніс на розгляд Верховної ради законопроект, що передбачав притягнення до адміністративної та кримінальної відповідальності за заперечення Голодомору та Голокосту. Однак, він так і не був прийнятий. У 2017 р. П.Порошенко заявив: «щоб на всіх континентах усвідомили, що не визнавати Голодомор так само аморально, як і заперечувати Голокост. І, я думаю, пора нам самим прийняти закон про відповідальність за невизнання цих двох безпрецедентно жахливих трагедій. Для чого? Щоб ті, хто буде жити після нас, дотримувалися закону України про визнання Голодомору геноцидом українського народу» [6]. Зрештою, по сьогоднішній день це питання залишається невпорядкованим.

Результатом закономірної реакції українських законодавців на повномасштабне вторгнення росії і злочини рашистів стало прийняття 14 квітня 2022 р. Постанови «Про Заяву Верховної Ради України «Про вчинення Російською Федерацією геноциду в Україні» [9]. У постанові, апелюючи до положень Конвенції про запобігання злочину геноциду та покарання за нього, норм звичаєвого міжнародного права, а також Римського статуту Міжнародного кримінального суду, вказувалося на злочини, які вчинили росіяни в Україні. Конкретизуючи форми геноциду, українські парламентарі справедливо наводять наступні приклади:

- Дії Збройних сил Російської Федерації на території України проти цивільного населення здійснюються з наміром знищити, повністю або частково, Український народ як окрему національну групу шляхом вбивства членів цієї групи, спричинення серйозних тілесних ушкоджень або розумового розладу цієї групи, умисного створення для цивільного населення України таких життєвих умов, які розраховані на повне або часткове фізичне знищення Українського народу, насильницької передачі дітей України на територію Російської Федерації або на тимчасово окуповані Російською Федерацією території України.

- Масовими є факти вчинення Збройними силами Російської Федерації на тимчасово окупованих територіях звірств (зокрема, в містах Буча, Ірпінь, Маріуполь, селищах міського типу Бородянка, Гостомель та багатьох інших населених пунктах на території України), що виявлялися у численних випадках вбивств, викрадення, позбавлення свободи людей, їх катування, ґвалтування, глумління над тілами вбитих і замучених, розстріли людей, цілих сімей, включно з дітьми, які намагалися евакуюватися з окупованих населених пунктів Донецької, Київської, Луганської, Сумської, Харківської, Херсонської, Чернігівської областей. Після звільнення окупованих Російською Федерацією територій стають відомими все більше таких моторошних, нелюдських, цинічних фактів.

- Окупанти умисно спрямовують військові дії на цивільне населення, цивільні об'єкти та об'єкти, що користуються особливим захистом (лікарні, школи, дитсадки), як у Маріуполі (скидання бомб на пологовий будинок, театр, де в укритті знаходилися люди, а біля самої будівлі був напис "Діти"), практично знищуючи цілі міста (Волноваха, Ізюм, Маріуполь, Охтирка, Чернігів, Щастя та низка інших населених пунктів).

- Блокада населених пунктів, знищення в таких пунктах цивільної інфраструктури (електро-, водо- та теплопостачання тощо) в поєднанні з перешкоджанням доступу гуманітарних вантажів та евакуації мирного населення позбавляє населення доступу до базових потреб, необхідних для виживання, а саме води, їжі, тепла в холодну пору року, ліків та медичної допомоги, і розраховано на заподіяння виняткових страждань та, в підсумку, фізичне знищення мирного населення в багатьох населених пунктах на території України.

- Численними також є факти примусового переміщення тисяч людей, в тому числі дітей, з числа цивільного населення України на територію Російської Федерації або тимчасово нею окуповані території України. Примусове видворення та переселення українських громадян, як це масово відбувається з мешканцями Маріуполя, також доводить намір знищити Український народ, припинити його існування на певній території. Примусове переміщення українських дітей на територію Російської Федерації та передача їх на виховання до чужого середовища свідчать про мету знищення їхньої самоідентифікації як українців.

- Численними є випадки фізичного та психічного насильства щодо представників українських органів державної влади та органів місцевого самоврядування, представників громадських організацій та інших місцевих активістів, журналістів, священнослужителів та інших авторитетних в українському суспільстві осіб. Такі дії спрямовані на пригнічення та знищення еліти Українського народу [9].

Закономірно, що наведений перелік злочинів росіян проти народу України не є вичерпним. Фіксація звірств триває. Важливо при цьому, щоб всі вони були задокументовані. Потрібно також усвідомлювати, що простого декларування і фіксації злочинів не достатньо. Для прикладу, посол США у справах воєнних злочинів Д. Шеффер, вважає, що у діях росії та керівництва країни агресора можна знайти ознаки підбурювання до геноциду [2, с. 686]. Однак, рішення Міжнародного кримінального суду про ордер на арешт президента В.Путіна та М.Бєлової, а також Резолюція Парламентської Асамблеї Ради Європи від 27 квітня 2023 р. дають надію, що збір, оцінка доказів злочину геноциду та притягнення російської федерації до відповідальності будуть доведені до логічного кінця.

Висновки

Таким чином, повномасштабне вторгнення росії в Україну і звірства проти мирного населення є прикладом того, що злочин геноциду, як форма індивідуальної і колективної відповідальності держави-агресора проти суверенної держави і її населення, вимагає ґрунтовного правового аналізу, як в межах міжнародного, так і в межах національного права. Власне в міжнародному праві дискусійними залишаються ознаки геноциду, адже планомірне фізичне знищення окремої етнічної групи чи народу, часто трактують, як «етнічні чистки» і одночасно вживають поняття «геноцид» з метою загострення уваги до окремих дій чи бездіянь держави.

У національному законодавстві поняття геноцид застосовується у відповідності до трактування Голодомору 1932-1933 рр. і власне подій повномасштабного вторгнення. Однак, якщо у випадку Голодомору, можна тільки слідкувати за збереженням історичної пам'яті, адже притягнути до відповідальності винуватців геноциду проти українців у 1930 - х рр. неможливо, то сучасні злочини росіян необхідно чітко зафіксувати і притягнути до відповідальності як кожного військового так і вище військове і політичне керівництво держави агресора.

Список використаних джерел

1. Важна К. Сутність геноциду відповідно до чинного міжнародного права та міжнародно- правової практики. Підприємництво, господарство і право. 2017. № 8. С. 193-197.

2. Івчук Ю.Ю. Поняття «геноциду» як міжнародного злочину та особливості притягнення до відповідальності у світлі збройної агресії Російської Федерації проти України. Юридичний науковий електронний журнал. 2023. №4. С. 685-687.

3. Касьянов Г. Розрита могила: Голод 1932-1933 років у політиці, пам'яті та історії (1980-ті - 2000-ні). Харків: Фоліо, 2019. 298 с.

4. Конвенція про запобігання злочину геноциду і покарання за нього. URL: http://www.preventgenocide.org/ua/konventsia.htm.

5. Лемкін Р. Радянський геноцид в Україні (стаття 28 мовами). / Редактор Роман Сербин, упорядник Олеся Стасюк. К.: Майстерня книги, 2009. 208 с.

6. Петро Порошенко: «Потрібно ввести відповідальність за невизнання Голодомору». URL: http://www.nrcu.gov.ua/news.html?newsID=64992

7. Про Голодомор 1932-1933 років в Україні: Закон України. Відомості Верховної Ради України (ВВР). 2006. № 50. Ст. 504. URL: https://zakon.rada.gov.ua/laws/show/376-16#Text.

8. Про запобігання і покарання злочинів геноциду і покарання за нього: Конвенція ООН. URL: https://ips.ligazakon.net/document/MU48K03U

9. Про Заяву Верховної Ради України «Про вчинення Російською Федерацією геноциду в Україні»: Постанова Верховної ради України. URL: https://zakon.rada.gov.ua/laws/show/2188- 20#Text

10. Про Звернення до Українського народу учасників спеціального засідання Верховної Ради України 14 травня 2003 року щодо вшанування пам'яті жертв голодомору 1932-1933 років: Постанова Верховної ради України. Відомості Верховної Ради (ВВР). 2003. № 30. Ст. 262. URL: https://zakon.rada.gov.ua/laws/show/789-15#Text

11. Хаустова М. Сутність поняття злочину геноциду в міжнародному праві. Порівняльно- аналітичне право. 2019. № 1. С. 73-76.

12. Що таке геноцид: правовий вимір. URL: https://ti-ukraine.org/news/shho-take-genotsyd- pravovyj-vymir/

13. Gaeta P. On what conditions can a state be held responsible for genocide? European Journal of International Law. 2007. Vol. 18. № 4. Р. 631-648.

14. Lemkin R. Axis rule in occupied Europe. Washington. 1944.722 p. URL:

https://babel.hathitrust.org/cgi/pt?id=mdp.39015005077436&seq=5.

15. Rome Statute of the International Criminal Court, 17 july 1998. The official site of the International Criminal Court. URL: http://www.icc-cpi.int/NR/rdonlyres/ADD16852-AEE9-4757- ABE7-9CDC7CF02886/283503/ RomeStatutEng1.pdf

16. Weiss-Wendt A. When the End Justifies the Means: Raphaёl Lemkin and the Shaping of a Popular Discourse on Genocide. Genocide Studies and Prevention: An International Journal: Vol. 13: Iss.

1. РР. 173-188. URL: https://commons.com.ua/ru/rafael-lemkin-ta-formuvannya-diskursu-pro-genocid/

References

1. Vazhna, K. (2017). Sutnist henotsydu vidpovidno do chynnoho mizhnarodnoho prava ta mizhnarodno-pravovoi praktyky [The essence of genocide according to current international law and international legal practice]. Pidpryiemnytstvo, hospodarstvo i pravo [Entrepreneurship, economy and law], 8, 193-197. (in Ukrainian)

2. Ivchuk, Yu.Iu. (2023). Poniattia «henotsydu» yak mizhnarodnoho zlochynu ta osoblyvosti prytiahnennia do vidpovidalnosti u svitli zbroinoi ahresii Rosiiskoi Federatsii proty Ukrainy [The concept of «genocide» as an international crime and specifics of prosecution in the light of the armed aggression of the Russian Federation against Ukraine]. Yurydychnyi naukovyi elektronnyi zhurnal [Legal scientific electronic journal], 4, 685-687. (in Ukrainian)

3. Kasianov, H. (2019). Rozryta mohyla: Holod 1932-1933 rokiv u politytsi, pamiati ta istorii (1980-ti - 2000-ni) [The Digged Grave: The Famine of 1932-1933 in Politics, Memory and History (1980s - 2000s)]. Kharkiv: Folio. (in Ukrainian)

4. The Convention on the Prevention of the Crime of Genocide and its Punishment. Avaliable at:

http://www.preventgenocide.org/ua/konventsia.htm. (in Ukrainian)

5. Lemkin, R. (2009). Radianskyi henotsyd v Ukraini (stattia 28 movamy) [Soviet genocide in Ukraine (article in 28 languages)]. K.: Maisternia knyhy. (in Ukrainian)

6. Poroshenko Petro: «Potribno vvesty vidpovidalnist za nevyznannia Holodomoru» [Poroshenko Petro: «It is necessary to introduce responsibility for the non-recognition of the Holodomor»]. Avaliable at: http://www.nrcu.gov.ua/news.html?newsID=64992 (in Ukrainian)

7. About the Holodomor of 1932-1933 in Ukraine: Law of Ukraine. Vidomosti Verkhovnoi Rady Ukrainy (VVR). 2006. 50, 504. Avaliable at: https://zakon.rada.gov.ua/laws/show/376-16#Text. (in Ukrainian)

8. On the prevention and punishment of crimes of genocide and punishment for it: UN Convention. URL: https://ips.ligazakon.net/document/MU48K03U (in Ukrainian)

9. On the Statement of the Verkhovna Rada of Ukraine «On the Russian Federation Committing

Genocide in Ukraine»:Resolution of the Verkhovna Rada of Ukraine. Avaliable at:

https://zakon.rada.gov.ua/laws/show/2188-20#Text (in Ukrainian)

10. On the Address to the Ukrainian People of the participants of the special meeting of the Verkhovna Rada of Ukraine on May 14, 2003 regarding the commemoration of the victims of the Holodomor of 1932-1933: Resolution of the Verkhovna Rada of Ukraine. Vidomosti Verkhovnoi Rady (VVR). 2003. 30, 262. Avaliable at: https://zakon.rada.gov.ua/laws/show/789-15#Text (in Ukrainian)

11. Khaustova, M. (2019). Sutnist poniattia zlochynu henotsydu v mizhnarodnomu pravi [The essence of the concept of the crime of genocide in international law]. Porivnialno-analitychne pravo [Comparative and analytical law], 1, 73-76. (in Ukrainian)

12. What is genocide: legal dimension. Avaliable at: https://ti-ukraine.org/news/shho-take- genotsyd-pravovyj-vymir/ (in Ukrainian)

13. Gaeta, P. (2007). On what conditions can a state be held responsible for genocide? European Journal of International Law. (Vol. 18), 4, 631-648. (in English)

14. Lemkin, R. (1944). Axis rule in occupied Europe. Washington. Avaliable at: https://babel.hathitrust.org/cgi/pt?id=mdp.39015005077436&seq=5. (in English)

15. Rome Statute of the International Criminal Court, 17 July 1998. The official site of the International Criminal Court. Avaliable at: http://www.icc-cpi.int/NR/rdonlyres/ADD16852-AEE9- 4757-ABE7-9CDC7CF02886/283503/ RomeStatutEng1.pdf. (in English)

20. Weiss-Wendt, A. When the End Justifies the Means: Raphaёl Lemkin and the Shaping of a Popular Discourse on Genocide. Genocide Studies and Prevention: An International Journal: Vol. 13: Iss. 1. РР. 173-188. Avaliable at:https://commons.com.ua/ru/rafael-lemkin-ta-formuvannya-diskursu-pro-

Размещено на Allbest.ru