Перешкодження кримінальному провадженню іншим чином як підстави застосування запобіжного заходу

Размещено на http://www.allbest.ru/

Перешкодження кримінальному провадженню іншим чином як підстави застосування запобіжного заходу

Омельченко Олександр,

кандидат юридичних наук, доцент,

практикуючий адвокат, м. Київ, Україна

Анотація

У статті розкриваються питання, що стосуються застосування підстави як «перешкоджання кримінальному провадженню іншим чином. Проаналізовані рішення Європейсько суду та національні.

В дослідженні підкреслено на обов'язковості під час посилання на підставу застосування запобіжного заходу як перешкоджання кримінальному провадженню іншим чином вказувати реальні докази впливу особи на кримінальне провадження, із наданням документів, а не абстрактна.

Ключові слова: запобіжні заходи, підстави застосування, перешкоджання кримінальному провадженню.

Annotation

INTERFERENCE WITH CRIMINAL PROCEEDINGS IN OTHER MANNERS AS A GROUND FOR THE APPLICATION OF A PREVENTIVE MEASURE

Oleksandr Omelchenko,

candidate of legal sciences, associate professor, practicing lawyer

The article discloses issues related to the application of the ground as «obstructing criminal proceedings in another way». Analyzed decisions of the European Court and national ones.

The study emphasizes the obligation, when referring to the grounds for applying a preventive measure as an obstacle to criminal proceedings, to indicate real evidence of a person's influence on criminal proceedings, with the provision of documents, and not in the abstract.

Documentary confirmation must include information related to: actual concealment from pre-trial investigation bodies and/or the court; testimony of witnesses about the person's intention to hide, purchase tickets, change of residence, etc.; actual destruction, concealment or distortion of things or documents that are essential for establishing the circumstances of a criminal offence; testimony of witnesses, about the suspect's intention to take actions aimed at destroying, hiding or distorting things and documents important for the pre-trial investigation and/or trial; unlawful influence on the victim, witness, other suspect, accused, expert, specialist in the same criminal proceedings; information about the suspect committing similar actions in the past; information about a person's criminal connections; information that a person commits some specific actions aimed at creating obstacles to justice; commission of another criminal offense or continuation of a criminal offense in which a person is suspected or accused; information that a person has already been held criminally liable, has been convicted, has an unexpunged or unexpired criminal record, is prone to illegal behavior, has been held administratively liable, information that a person has committed several crimes without being previously convicted, information about abuse of drugs or alcohol, etc.

Keywords: preventive measures, grounds for application, obstruction of criminal proceedings.

Вступ

Суддя, здійснюючи правосуддя, є незалежним та керується верховенством права. Основними засадами судочинства є: рівність усіх учасників судового процесу перед законом і судом.. .(ст. 129 Конституції України)

Із зазначеного принципу випливає вимога визначеності, ясності і недвозначності правової норми, оскільки інше не може забезпечити її однакове застосування, що приводить до свавільного правозастосування.

Верховенство права також регулюється елементом правової визначеності, яким передбачається, що обмеження основних прав людини та громадянина можливе лише за умови забезпечення передбачуваності застосування правових норм, встановлених такими обмеженнями. У будь-якому випадку правові обмеження повинні передбачати юридичні наслідки. Дане положення стосується і застосування заходів примусу, особливо запобіжних заходів у кримінальному провадженні.

Аналіз останніх публікацій та досліджень

Проблемам застосування запобіжних заходів у різні роки у своїх працях багато уваги присвятили вчені процесуалісти, а саме: Ю.П. Аленін, Ю.М. Грошевой, О.П. Кучинська, В.Т. Маляренко, Л.М. Лобойко, М.А. Михеєнко, В.В. Назаров, В.Т. Нор, Д.П. Письменний, Л.Д. Удалова, О.Г. Шило та ін.

Постановка завдання. Метою публікації є розкриття такої підстави застосування запобіжного заходу як перешкоджання кримінальному провадженню іншим чином.

Результати дослідження

Запобіжні заходи, як частина заходів забезпечення кримінального провадження, застосовуються за наявності мети, підстав та визначеного процесуального порядку, уповноваженими на те органами та посадовими особами відносно підозрюваного (обвинуваченого) на певний період часу.

Запобіжні заходи є найбільш суворим різновидом превентивних заходів кримінального процесуального примусу, застосування яких супроводжується обмеженням конституційних прав і свобод осіб, які підозрюються (обвинувачуються) у вчиненні кримінальних правопорушень і застосовуються для забезпечення швидкого, повного та неупередженого розслідування і судового розгляду [3, с. 89].

Запобіжні заходи застосовуються до осіб, щодо яких відповідно до презумпції невинуватості ще не прийнято рішення про визнання винуватим та відповідно до ч. 1 ст. 177 КПК України з метою виконання підозрюваним, обвинуваченим покладених на нього процесуальних обов'язків.

У ряді рішень Європейського суду з прав людини викладено чотири основні прийнятні причини для тримання особи під вартою до винесення вироку, коли така особа підозрюється у вчиненні злочину:

- ризик того, що особа не з'явиться до суду;

- ризик того, що обвинувачений, у разі звільнення, вчинить дії, які перешкоджатимуть відправленню правосуддя;

- вчинить нові злочини, або порушить громадський порядок (Справа «Пірузян проти Вірменії» (Piruzyan v. Armenia) (заява № 33376/07, рішення від 26.06.2012 р.).

У іншому рішенні суд нагадує, що ст. 5 Конвенції присвячена основному праву людини: захист людини проти самовільного посягання з боку держави на її свободу. Параграф 3 цієї статті зобов'язує, щоб попередній арешт не перевищував розумного строку і щоб компетентні судові органи регулярно розглядали наявність «достатніх» і «доречних» підстав, які виправдовують попередній арешт.

У зв'язку із чим визначив чотири фундаментальні підстави, що виправдовують попередній арешт особи, яка обвинувачується у вчиненні злочину:

- ризик, що обвинувачена особа втече;

- ризик, що при звільненні підозрюваний перешкодить здійсненню правосуддя;

- ризик, що він вчинить нові злочини або порушить громадський порядок (Справа «Трипедуш проти Республіки Молдова» (Tripadus v. the Republic of Moldova) (заява № 34382/07, рішення від 22.04.2014 р.).

Після набуття чинності КПК України у 2012 році, на підставі проведеного аналізу практики його застосування та узагальнення, з метою однакового застосування та уникнення неоднозначного тлумачення положень кримінального процесуального законодавства, Вищий спеціалізований суд України з розгляду цивільних і кримінальних справ опублікував лист від 04 квітня 2013 р. № 511-550/0/4-13, яким зокрема звернули увагу на підстави запобіжного заходу. Так, у ньому зазначається, що слідчому судді, суду варто враховувати, що рішення про застосування одного з видів запобіжних заходів, який обмежує права й свободи підозрюваного, обвинуваченого, має відповідати характеру певного суспільного інтересу (визначеним у КПК України конкретним підставам і меті), що, незважаючи на презумпцію невинуватості, превалює над принципом поваги до свободи особистості [1].

У будь якому випадку необхідно враховувати ч. 2 ст. 177 КПК України, яка чітко визначає, що підставою застосування запобіжного заходу є наявність обґрунтованої підозри у вчиненні особою кримінального правопорушення, а також наявність ризиків, які дають достатні підстави слідчому судді, суду вважати, що підозрюваний, обвинувачений, засуджений може здійснити дії, передбачені ч. 1 цієї статті.

Дане положення розкрите у конвенційному рішенні. Відповідно до ст. 5 § 1 (с) щоб арешт на підставі обґрунтованої підозри був виправданим поліція не зобов'язана отримувати достатні докази для пред'явлення обвинувачення, ні в момент арешту, ні під час тримання заявника під вартою; також затриманій особі не обов'язково у підсумку повинно бути пред'явлено обвинувачення, і ця особа не обов'язково має постати перед судом. Метою затримання для допиту є подальше розслідування кримінальної справи шляхом підтвердження або спростування підозр, які стали підставою для затримання. Таким чином, факти, на яких ґрунтується підозра, не повинні бути такого ж рівня, як факти, необхідні для засудження або навіть для пред'явлення обвинувачення, що є наступним етапом процесу розслідування кримінальної справи (Справа «Расул Джафаров проти Азейбарджану (Rasul Jafarov v. Azerbaijan) від 17.03.2016 р.).

Також, суд повторює, що подальше існування обґрунтованої підозри у вчиненні затриманою особою злочину є sine qua non умовою законності її продовжуваного тримання під вартою. Але зі спливом певного часу така підозра перестає сама по собі бути виправданням для позбавлення особи свободи. У таких випадках Суд має встановити, чи інші підстави, надані судовими органами, досі виправдовують позбавлення свободи. У випадку, коли такі підстави є «відповідними» і «достатніми», Суд повинен також з'ясувати, чи виявили відповідні національні органи «особливу ретельність» при здійсненні провадження (Справа «Білий проти України» (Bilyy v. Ukraine) від 21.10. 2010 р.).

Європейський суд з прав людини в справі «Лабіта проти Італії» (Labita v. Italy) (заява № 26772/95, рішення від 06.04.2000 р.) щодо «розумної підозри» вказав на той факт, що конкретному заявникові не було висунуто обвинувачень або справу не було передано до суду, не обов'язково має означати, що мета його затримання суперечила п. 1 (с) ст. 5. Питання про наявність такої мети слід вивчати окремо від питання про те, чи було її досягнуто, і з п. 1 (с) ст. 5 не випливає, що поліція повинна була здобути докази (достатні для винесення обвинувачень) або до моменту арешту, або під час перебування заявника під вартою. Проте для розумної підозри необхідні факти або інформація, здатна переконати незалежного спостерігача, що особа могла вчинити правопорушення.

Європейський суд з прав людини в справі «Томазі проти Франції» (Tomasi v. France) (заява № 12850/87, рішення від 27.08.1992 р.) зазначив про те, що: більшість судів, які розглядали цю справу, наполягали на необхідності охороняти громадський порядок від хвилювань, спричинених злочинами та правопорушеннями, які ставилися в провину заявнику. Уряд погоджується з цим доводом, в той час як заявник і Комісія піддають його критиці. Так, суд визнає, що деякі правопорушення в силу їх особливої тяжкості і реакції на них громадськості здатні призвести до соціальних хвилювань, що виправдовує попередній висновок, принаймні протягом певного часу. Отже, в особливих обставинах і, звичайно, за наявності достатніх доказів цей елемент може враховуватися з точки зору Конвенції, в усякому разі там, де внутрішнє право юридично закріплює - як, наприклад, ст. 144 французького КПК - поняття порушення громадського порядку в результаті правопорушення. Однак його можна вважати явним і достатнім тільки тоді, коли він заснований на фактах, які свідчать, що звільнення ув'язненого дійсно здатне порушити громадський порядок або якщо цей порядок знаходиться під реальною загрозою. Попереднє ув'язнення не повинно передбачати покарання у вигляді позбавлення волі. В даному конкретному випадку слідчі і обвинувальні палати розглядали необхідність продовження строку тримання під вартою в виключно абстрактній формі, обмежившись наголошенням на тяжкості вчиненого або його наслідків. У будь-якому випадку терористичний акт проти центру відпочинку Іноземного легіону був навмисним діянням, відповідальність за яке взяла на себе підпільна організація, що веде, за її заявою, озброєну боротьбу. В результаті цього акту одна людина загинула, інша отримала тяжкі тілесні ушкодження. Отже, цілком закономірно вважати, що спочатку мало місце порушення громадського порядку.

У справі «Мюллер проти Франції» (Muller v. France) (заява № 21802/93, рішення від 17.03.1997 р.) Європейський суд з прав людини зазначив про те, що згідно з твердженнями уряду справа була складною з огляду на тяжкість злочинів і кількість причетних осіб. Виявилося необхідним тримати особу в запобіжному ув'язненні, оскільки упродовж розслідування він прагнув виправдати своїх спільників, і останні арешти було проведено 05.02.1991 р., 10.07.1991 р., тобто через два роки після початку судового розслідування. За даних обставин, суд погоджується, що розслідування справи було складним, оскільки існувала необхідність об'єднати провадження, які спочатку здійснювалися під юрисдикцією трьох різних судів одночасно. Однак Суд зауважує, що як тільки особу було заарештовано, він визнав себе винним у вчиненні злочинів, у яких його було обвинувачено.

Європейський суд з прав людини в справі «Мюллер проти Франції» (Muller v. France) (заява № 21802/93, рішення від 17.03.1997 р.) зазначив про те, що на думку Комісії, зізнання заявника на допиті, як і те, що у перші дні розслідування обвинувачення було висунуто багатьом іншим особам, зменшило ризик змови між заявником та іншими співобвинуваченими. Суд зазначає, що суддя закрив кримінальне розслідування 07.11.1991 р., а 12.12.1991 р. обвинувальна палата віддала пана Мюллера та його спільників під суд присяжних Верхнього Рейну. Таким чином, на той час ризику змови між відповідними особами не було.

На підставі вищевикладеного, наголошуємо, що застосування запобіжних заходів передбачає обмеження у певних правах і свобод особи, яка підозрюється (обвинувачується) у скоєнні кримінального правопорушення а не як покарання.

Частина 1 ст. 177 КПК України передбачає ризики, які необхідно з'ясувати, а саме:

1) переховуватися від органів досудового розслідування та/або суду;

2) знищити, сховати або спотворити будь-яку із речей чи документів, які мають істотне значення для встановлення обставин кримінального правопорушення;

3) незаконно впливати на потерпілого, свідка, іншого підозрюваного, обвинуваченого, експерта, спеціаліста у цьому ж кримінальному провадженні;

4) перешкоджати кримінальному провадженню іншим чином;

5) вчинити інше кримінальне правопорушення чи продовжити кримінальне правопорушення, у якому підозрюється, обвинувачується [4].

Цікавим є рішення апеляційної палати Вищого антикорупційного суду від 23.12.2022 у справі №991/6233/22 в якому колегія суддів ризик «перешкоджати кримінальному провадженню іншим чином» розкривається як: численні особисті, ділові та інші зв'язки з представниками правоохоронних органів, бізнес-структур, суб'єктами уповноваженими на виконання функцій держави та місцевого самоврядування у підозрюваного наявні відповідні можливості, які він зможе використати для того, щоб уникнути кримінальної відповідальності та перешкоджати кримінальному провадженню будь-яким іншим чином - шляхом підкупу, погроз, тиску на учасників кримінального провадження, створення інших умов та обставин з метою уникнення кримінальної відповідальності».

Піддавши критичному аналізу зазначене рішення адвокат Семен Ханін розкриває недоліки, які в подальшому необхідно брати за основу в правозастосовній практиці. Так, колегія суддів вийшли за межі КПК, надавши оцінку можливим діям третіх осіб, які на погляд суду дійсно можуть перешкоджати кримінальному провадженню іншим чином, а саме шляхом підкупу, погроз, тиску на учасників кримінального провадження.

Відповідно до ст. 24 Конституції України громадяни мають рівні конституційні права і свободи та є рівними перед законом. Однак, колегія суддів осіб правоохоронних органів наділяє особливим статусом. Тим самим надає перевагу цим особам над іншими громадянами України за ознаками працевлаштування та принижує їх людську гідність. Згідно зі ст. 28 Конституції України, кожен має право на повагу до його гідності. Як вірно зазначає автор публікації, таке відношення до представників правоохоронних органів, бізнес-структур, суб'єктів уповноважених на виконання функцій держави та місцевого самоврядування впершу чергу принижує честь та гідність нашої держави. І саме головне на що треба звернути увагу, відповідно до ст. 62 Конституції України та ст.17 КПК України у даному висновку порушено принцип -засаду презумпції невинуватості щодо цих третіх осіб [5].

У даному рішенні колегією суддів відсутнє підтвердження доказами можливості впливу особи на правоохоронні органи, бізнес-структури, суб'єктів уповноважених на виконання функцій держави та місцевого самоврядування, що призведе до перешкоджання кримінальному провадженню іншим чином.

На це наголошується в справі «Пірузян проти Вірменії» (Piruzyan v. Armenia) ( заява №33376/07 від 26.06.2012 р.) в якій зазначено, що на загрозу перешкоджання обвинуваченим належному ходу провадження не можна посилатися абстрактно; її слід підтвердити фактичними доказами.

Відповідно до рішення Європейського суду з прав людини у справі «Клітин проти України» наявність кожного ризику повинна носити не абстрактний, а конкретний характер та доводитися відповідними доказами [6].

Як зазначено в п. 111, 112 рішення Європейського суду з прав людини «Белеветський проти Росії» обмеження розгляду клопотання про обрання, продовження запобіжного заходу у вигляді тримання під вартою лише переліком законодавчих (стандартних) підстав для його застосування без встановлення їх наявності та обґрунтованості до конкретної особи є порушенням п. 4 ст. 5 Конвенції [1].

Європейський суд з прав людини у своїх рішеннях наголошує, що абстрактна можливість перешкоджання кримінальному провадженню є недостатньою для застосування запобіжного заходу у вигляді тримання під вартою. У будь якому випадку докази повинні підтверджувати документально так звані обґрунтовані ризики щодо:

- фактичного переховування від органів досудового розслідування та/або суду;

- показань свідків про намір особи переховуватись, придбання квитків, зміна місця проживання тощо;

- фактичного знищення, переховування або спотворення речей чи документів, які мають істотне значення для встановлення обставин кримінального правопорушення;

- показань свідків, про намір підозрюваного вчиняти дії, спрямовані на знищення, переховування або спотворення важливих для досудового розслідування чи/та суду речей і документів;

- незаконного впливу на потерпілого, свідка, іншого підозрюваного, обвинуваченого, експерта, спеціаліста у цьому ж кримінальному провадженні;

- відомостей про вчинення підозрюваним подібних дії у минулому;

- інформації про кримінальні зв'язки особи;

- відомостей того, що особа вчиняє якісь конкретні дії, направлені на створення перешкод правосуддю;

- вчинення іншого кримінального правопорушення чи продовження кримінального правопорушення, у якому особа підозрюється, обвинувачується;

- інформації про те, що особа вже притягалась до кримінальної відповідальності, була засуджена, має не зняту чи не погашену судимість, схильна до протиправної поведінки, притягалась до адміністративної відповідальності, інформація про те, що не будучи раніше судимою, особа вчинила декілька злочинів, інформація про зловживання наркотичними засобами чи алкоголем тощо.

Висновок

Підсумовуючи вищевикладене, необхідно підкреслити, що під час посилання на підставу застосування запобіжного заходу як перешкоджання кримінальному провадженню іншим чином необхідно вказувати реальні відомості, з підтвердженням документально, а не абстрактно, як це зазвичай здійснює сторона обвинувачення.

Література:

перешкодження кримінальне провадження

1. Інформаційний лист Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ від 04.04.2013 №2 511-500/0/4-13 «Про деякі питання порядку застосування запобіжних заходів під час досудового розслідування та судового провадження відповідно до Кримінального процесуального кодексу України» URL :

http://zib.com.ua/ua/15417informaciyniy_list_vischogo_specializovanogo_sudu_ukrai ni_vi.html.

2. Конституція України. Відомості Верховної Ради України. 1996. № 30. Ст. 41.

3. Кримінальний процес : підруч. / кер. авт. кол. д-р юрид. наук, доц. О.Ф. Кобзар. У 2-х ч. Ч. 1. Дніпро : Дніпроп. держ. ун-т внутр. справ ; Ліра ЛТД, 2017. 337 с.

4. Кримінальний процесуальний кодекс України від 13.04.2012. URL: https://zakon.rada .gov.ua/laws/ show/4651-17#Text.

5. Перешкоджання кримінальному провадженню іншим чином - аналіз адвоката. URL: https://zib.com.ua/ua/154303.html.

6. Узагальнення практики застосування статей 3, 5, 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод. URL: https://zib.com.ua/ua/print/33771-uzagalnennya_praktiki_zastosuvannya_statey_3_5_6_konvencii_p.html.

Размещено на Allbest.ru