Перспектива криміналізації порушення законодавства про санкції в Україні

Размещено на http://www.allbest.ru/

Перспектива криміналізації порушення законодавства про санкції в Україні

Рубащенко Микола

кандидат юридичних наук, доцент, доцент кафедри кримінального права Національний юридичний університет імені Ярослава Мудрого, експерт Аналітичного центру «Інститут законодавчих ідей», м. Харків, Україна

Климосюк Андрій

кандидат юридичних наук, керівник проєктів Аналітичного центру «Інститут законодавчих ідей», м. Харків, Україна

Стаття присвячена проблемам установлення кримінальної відповідальності за порушення санкційного законодавства в Україні. Розглядаються міжнародні та національні фактори запровадження кримінальної відповідальності.

Досліджується мета криміналізації порушень санкційного законодавства. Надається огляд потенційних підходів до визначення переліку суспільно небезпечних діянь, які підлягають криміналізації.

Ключові слова: кримінальна відповідальність, кримінальне право, злочини проти основ національної безпеки України, міжнародні санкції, порушення санкцій, криміналізація

PERSPECTIVE OF CRIMINALIZATION VIOLATIONS OF THE LEGISLATION ON SANCTIONS IN UKRAINE

Mykola Rubashchenko,

candidate of legal sciences, associate professor, Associate Professor of the Department of Criminal Law Yaroslav Mudryi National Law University, expert of the Analytical Center "Institute of Legislative Ideas"

Andriy Klymosyuk,

candidate of legal sciences, project manager Analytical Center "Institute of Legislative Ideas"

The article is devoted to the problems of establishing criminal liability for violation of sanctions legislation in Ukraine. The author examines international and national factors of criminalization. The purpose of criminalization of violations of sanctions legislation is investigated. The author provides an overview of potential approaches to determining the list of socially dangerous acts subject to criminalization.

The author establishes that if the sanctions mechanism is not provided with strict deterrent coercive measures, this may offset the efforts aimed at their application and administration, may significantly reduce their effectiveness and cause damage to the vital national interests of Ukraine.

When criminalizing the violation of restrictive measures, it is imperative to take into account the draft EU Directive developed by the European Commission. If adopted, it will become a source of the acquis communautaire, the EU legal system. It is also worth considering the experience of lawmaking and law enforcement in this area of other partner countries of Ukraine - The United States, the United Kingdom, Australia, and Canada.

The establishment of criminal liability for violation of sanctions legislation is a priority. The high degree of its social danger is due to the purpose of sanctions - protection of such social values as national security, sovereignty and territorial integrity and other national interests, as well as the potential consequences of circumventing certain types of sanctions. At the same time, the wide range of sanctions provided for in Part 1 of Article 4 of the Law of Ukraine "On Sanctions", their virtually inexhaustible list and significantly different harmful potential necessitate differentiation of legal liability for violation of restrictive measures (sanctions) depending on the nature (character) of the offense.

Key words: criminal responsibility, criminal offense, information security, cybercrimes, criminal offenses against society, actions related to computer data.

Постановка проблеми

криміналізації порушення законодавство санкція

Ідея криміналізації в Україні порушення законодавства про обмежувальні заходи (санкції) витає в повітрі давно. Нині ж актуальність цього питання не викликає сумнівів ані в теоретиків, ані в практиків. Держави-партнери України запроваджують обмежувальні заходи проти Російської Федерації, фізичних та юридичних осіб, так чи інакше істотно причетних до відвертого ігнорування агресором положень Статуту ООН, міжнародного права прав людини та міжнародного гуманітарного права. Так, станом на січень 2024 р. у Брюсселі почали обговорювати застосування проти рф вже 13-го пакета санкцій від Євросоюзу [8]. Після 24 лютого 2022 р. значно збільшилась кількість юридичних та фізичних осіб, щодо яких було запроваджено санкції указами Президента України. Держави-партнери України вже протягом тривалого часу мають не лише законодавство про санкції, але й норми про відповідальність за невиконання санкцій чи спроби їх обходу. Опріч цього наразі вони вживають активних кроків до уніфікації кримінального законодавства в цій сфері та вдосконалення механізму комунікації один з одним задля запобігання порушення обмежувальних заходів, безпосередньо згадуючи у своїх документах про російську агресію проти України, як про основний тригер цих процесів. Натомість сама Україна, вимагаючи від своїх партнерів активніше працювати в напрямку посилення санкцій та їх ефективности, досі не впровадила відповідальности за порушення законодавства про санкції.

Аналіз останніх досліджень

У зарубіжних дослідженнях питанням імплементації санкцій та забезпечення їх ефективності присвячено чимало публікацій, серед яких зокрема праці R. Antonini, M. Asada, T. Cornell, M. Gestri, R. Gordon Gordon, M. Guy, G. Hakimdavar, M. Happold,S. Huve, E. Monard, S. Nordin, C. Portela, S. P. Subedi, T. Szabados, G. Forwood, F. Vermeeren. З-поміж вітчизняних дсоілдників ці питання досліджували Р. А. Абдуллаєв, В. А. Ведькал, І. М. Доронін, Ю. В. Малишева, О. Салазський, В. М. Шамраєв та деякі інші. Водночас проблематика криміналізації порушення санкційного законодавства та встановлення інших заходів примусу залишається практично не дослідженою.

Метою статті є аналіз перспектив криміналізації порушення законодавства про санкції в межах правової системи України з урахуванням досвіду країн- партнерів України.

Виклад основного матеріалу

Застосування санкцій у практиці провідних міжнародних міжурядових організацій та окремих держав має давню історію. Їх прототипи сягають стародавніх часів. У ХХ столітті міжнародні санкції перетворилися на самостійний метод впливу держави, групи держав чи міжнародних організацій на іншу державу чи її громадян з метою змінити її поведінку та припинити протиправні дії [15]. В Україні нормативне регулювання запровадження та адміністрування санкцій пов'язане зі збройною агресією російської федерації, розпочатої в 2014 році та стало одним із елементів комплексного механізму протидії загарбницькій політиці авторитарного сусіда.

Закон України «Про санкції» був прийнятий 14 серпня 2014 р. виходячи із усвідомлення потреби невідкладного та ефективного реагування на наявні і потенційні загрози національним інтересам і національній безпеці України. Згідно зі ст. 1 цього Закону спеціальні економічні та інші обмежувальні заходи (санкції) розглядаються як частина суверенного права України на захист і мають на меті захист національних інтересів, національної безпеки, суверенітету і територіальної цілісности України, протидії терористичній діяльности, а також запобігання порушенню, відновлення порушених прав, свобод та законних інтересів громадян України, суспільства та держави [12]. Наразі Закон передбачає 31 вид відносно конкретизованих санкцій (пп. 1 - 24-5 ч. 1 ст. 4) та ще одну, яка за змістом вказує на їх невичерпний характер (п. 25).

Органом, уповноваженим на прийняття рішення про застосування санкцій в Україні, є Рада національної безпеки та оборони України (РНБО). Пропозиції про застосування санкцій можуть вносити Верховна Рада України, Президент України, Кабінет Міністрів України, Національний банк України та Служба безпеки України. Рішення про застосування персональних санкцій вводиться в дію указом Президента України, а щодо іноземної держави, невизначеного кола осіб чи певного виду діяльности - також затверджуються постановою Верховною Ради України. На початку лютого 2024 р. почав свою роботу Державний реєстр санкцій, згідно з яким на момент написання цієї статті обліковується 10 084 підсанкційних фізичних та 7 118 юридичних осіб.

Водночас чинний Закон «Про санкції» не містить норм щодо відповідальносте за його порушення. Відсутні відповідні норми і в Кримінальному кодексі України (далі - КК) та в Кодексі України про адміністративні правопорушення (далі - КпАП). Вочевидь окремі порушення законодавства про санкції, які допускають уповноважені суб'єкти (наприклад, працівники банківських чи інших фінансових установ, нотаріуси тощо) можуть у виняткових випадках та за певних умов містити ознаки складу зловживання повноваженнями (статті 364, 364-1, 365-2 КК) чи службової недбалосте (ст. 367 КК), ознаки складу пособництва державі-агресору (ст. 111-2 КК). Однак вказані склади злочинів не спроможні охопити більшість форм обходу санкцій та сприяння в його здійсненні та, до того ж, обтяжені додатковими ознаками (мета, суспільно небезпечний наслідок тощо), які ускладнюють притягнення до відповідальносте за санкційні порушення або унеможливлюють її.

Незабезпечення санкційного механізму суворими стримуючими обхід санкцій засобами примусу здатне нівелювати зусилля, спрямовані на їх застосування та адміністрування, суттєво знизити їх ефективність та, зрештою, заподіяти шкоду життєво важливим національним інтересам України. Тож потреба в криміналізації порушення санкційного законодавства видається очевидною. Вона дозволить забезпечити досягнення мети введення санкцій (ст. 1 Закону України «Про санкції»), запобігати обходу санкцій, гармонізувати національне законодавство із законодавством країн-партнерів України, створити матеріально-правову основу для механізмів міжнародно-правової допомоги у відповідній категорій справ, удосконалити та посилити ефективність вітчизняного санкційного законодавства.

Варто відзначити, що юридична відповідальність у виді достатньо суворих правообмежень властива національному законодавстві всіх держав-партнерів України, котрі підтримують нас у боротьбі з агресором. Так, за законодавством США порушення будь-якої ліцензії, наказу, положення чи заборони, встановлених санкційними положеннями, вчинене юридичною особою, карається штрафом в розмірі до 1 млн. дол. США, а якщо воно вчинене фізичною особою, позбавленням волі на строк до 20 років (§1705) [1]. Санкційні порушення у Великій Британії можуть каратися ув'язненням на строк до 10 років або менш суворими покараннями в разі окремих менш тяжких порушень [3]. В Австралії за порушення санкційного законодавства особі загрожує ув'язнення на строк до 10 років або штраф; юридичні особи також можуть підлягати покаранню [2]. У Канаді особа, яка навмисно порушує або не виконує санкційні накази та розпорядження, також визнається винною у злочині та карається залежно від порядку обвинувачення ув'язненням на строк до 1 року та/або штрафом до 25 тис. доларів, або ж ув'язненням на строк до 5 років [7].

Стосовно країн Європейського Союзу, то недавній огляд демонструє, що в законодавстві 13 держав-членів передбачено паралельно кримінальну і адміністративну відповідальність, в 12 - лише кримінальну, в 2 - лише адміністративну [6, с. 22-25]. Загалом у країнах ЄС імплементацією санкцій здійснюють більш ніж 160 компетентних органів національних держав-членів, а їх кількість залежно від країни може варіюватися від 1 до 27 [4]. Зрозуміло, що види та розміри покарань, активація інших кримінально-правових засобів впливу, умови та порядок їх застосування суттєво відрізняються від країни до країни. Такий децентралізований підхід імплементації санкцій містить низку недоліків, які знижують ефективність санкційної політики ЄС [9, с. 167]. Непослідовне застосування обмежувальних заходів Союзу, відмінності між кримінальними визначеннями та покараннями держав-членів і низька кількість кримінальних розслідувань спонукали ЄС запровадити централізований підхід. Європейська Комісія запропонувала до прийняття Директиву Європейського Парламенту та Ради про визначення кримінальних правопорушень і покарань за порушення обмежувальних заходів Союзу, яка після обговорень в межах дорадчих органів готується до розгляду в Європейському Парламенті [5].

При криміналізації порушення обмежувальних заходів потрібно обов'язково зважати на розроблений Європейською Комісією проєкт Директиви, адже в разі її прийняття вона стане джерелом acquis communautaire - правової системи ЄС. У цьому зв'язку слід відмітити, що обов'язковою складовою правової реформи в Україні є державна політика України щодо адаптації законодавства України до законодавства ЄС - процес приведення законів України та інших нормативно-правових актів у відповідність з acquis communautaire. Згідно з чинним законодавством вона розглядається як пріоритетна складова процесу інтеграції України до ЄС, що в свою чергу є пріоритетним напрямом української зовнішньої політики [11]. Україна також зобов'язалась забезпечувати поступову адаптацію законодавства України до acquis ЄС відповідно до Угоди про асоціацію з ЄС та забезпечувати ефективне її виконання [13].

Майбутня Директива уніфікує кримінально -правову політику держав - членів ЄС щодо переслідування за порушення обмежувальних заходів ЄС. Адаптація кримінального законодавства України до acquis ЄС не лише буде виконанням Україною своїх юридичних зобов'язань перед ЄС та свідчити про реальність наших євроінтеграційних намірів, але й сприятиме посиленню ефективности комунікації з європейськими інституціями з метою запобігання, розслідування фактів порушення обмежувальних заходів та притягнення винних осіб до відповідальносте. Зрештою проєкт Європейської Комісії є результатом роботи провідних європейських експертів, результатом роботи з уніфікації кращих практик боротьби з обходом санкцій, тому навіть у разі його неприйняття він може слугувати основою при криміналізації обходу санкцій в Україні.

Відповідальність за порушення санкційного законодавства є невідомою для національної правової системи, однак країни-партнери мають тривалий досвід у цій сфері. Це полегшує завдання для вітчизняного законотворця: розбудовувати національну модель відповідальности варто спираючись на існуючий відносно тривалий досвід країн-партнерів і забезпечивши гармонійну проєкцію на національну правову рамку з її термінологічними та іншими особливостями.

Установлення саме кримінальної відповідальносте за порушення законодавства про санкції є пріоритетним. Високий ступінь його суспільної небезпеки обумовлений метою санкцій - захистом таких соціальних цінностей, як національна безпека, суверенітет і територіальна цілісність та інші національні інтереси, та потенційними наслідками обходу окремих їх видів.

У національному праві криміналізація нових видів діянь відбувається шляхом окреслення елементів та ознак складу певного кримінального правопорушення в окремій статті Особливої частини КК або шляхом розширення ознак вже визначеного в певній статті складу кримінального правопорушення. З огляду на відсутність в Особливій частині чинного КК норм, які б містили подібні діяння, доцільним видається перший варіант криміналізації.

У процесі криміналізації передусім слід визначитися з тим, які саме діяння необхідно вважати кримінально протиправними. Насамперед чинне санкційне законодавство України не передбачає прямої реалізації санкцій, застосованих Радою Безпеки чи Г енеральною Асамблеєю ООН, Європейським Союзом, іншими організаціями, членом яких є Україна чи країнами - партнерами України (напр., США, Канадою, Австралією, Великою Британією). Натомість рішення цих суб'єктів можуть слугувати підставою для застосування санкцій РНБО (ч. 1 ст. 3 Закону «Про санкції»). Санкції міжнародних організацій та іноземних держав таким чином можуть синхронізуватися з вітчизняними, а можуть за розсудом України не підлягати застосуванню. Наразі такий механізм виглядає виправданим, однак з набуттям Україною членства в ЄС потрібно буде забезпечити прямий порядок виконання санкцій Союзу.

Аналіз ч. 1 ст. 4 Закону України «Про санкції» демонструє явно виражену неоднорідність передбачених у ній видів санкцій за: а) ступенем обмеження правоохоронюваних інтересів відповідних фізичних та юридичних осіб і б) ступенем суспільної небезпечности (ступенем потенційної шкодочинности) невиконання таких санкцій. Очевидно, що високим ступенем обмеження володіють санкції економічного характеру, які полягають у певному обмеженні розпоряджатися майном (ст. 190 ЦК) чи набувати його у власність або користування, у припиненні чи обмеженні господарської діяльности. Ці заходи є найбільш небажаними для суб'єкта. Натомість інші заходи, які самі собою не призводять до обмежень у сфері права власности (володіння, користування, розпорядження), до припинення чи обмеження господарської правосуб'єктности як загалом, так і в окремих сферах, - зачіпають права та інтереси суб'єктів значно меншою мірою.

Разом з тим, при визначенні ступеня тяжкости порушень тих чи інших санкцій принциповим є не стільки різний характер обмежень, що випливають із їх змісту, скільки характер та ступінь тої шкоди, яка може бути заподіяна тим благам та цінностям, в інтересах захисту яких ці санкції запроваджуються. Іншими словами, основний критерій визначення ступеня тяжкости порушення конкретного обмежувального заходу безпосередньо пов'язаний з можливістю такого порушення протидіяти цілям застосування санкцій як таких.

Серед заходів, порушення яких саме собою навряд чи спроможне заподіяти істотну шкоду вказаним цінностям, можна виділити зокрема, запровадження додаткових заходів у сфері екологічного, санітарного, фітосанітарного та ветеринарного контролю (п. 17), припинення культурних обмінів, наукового співробітництва, освітніх та спортивних контактів, розважальних програм з іноземними державами та іноземними юридичними особами (п. 20), анулювання офіційних візитів, засідань, переговорів з питань укладення договорів чи угод (п. 23) та позбавлення державних нагород України, інших форм відзначення (п. 24).

У вітчизняному законодавстві відображенням різного ступеня тяжкости в межах публічних правопорушень є поділ останніх на кримінальні та адміністративні. У межах національної кримінально-правової рамки сфера кримінального права обмежена виключно тими винними діяннями суб'єктів, які заподіяли чи могли заподіяти істотну шкоду фізичній чи юридичній особі, суспільству або державі (ч. 2 ст. 11 КК). Натомість в законодавстві про відповідальність за адміністративні правопорушення наголошується на самому факті певного порушення чи посягання (ч. 1 ст. 9 КпАП) та його шкідливости (статті 10, 11, ч. 2 ст. 19 КпАП). Іншими словами, адміністративні правопорушення також здатні заподіювати шкоду, однак вона при цьому не повинна бути істотною, що вказує на розмежування сфер кримінального та адміністративного права за критерієм ступеня заподіяної шкоди чи шкоди, яка загрожує (ступеня суспільної небезпечности) [10, с. 96; 14, с. 123-124]. Як наслідок, суттєво різняться зміст та ступінь застосовуваних у цих режимах обмежень прав, свобод та законних інтересів винних. Зрештою, згідно ч. 2 ст. 9 КпАП адміністративна відповідальність за правопорушення, які ним передбачені, настає, якщо ці порушення за своїм характером не тягнуть за собою кримінальної відповідальности (пріоритет кримінальної відповідальносте).

Таким чином, широкий спектр санкцій, передбачених ч. 1 ст. 4 Закону України «Про санкції», їх фактично невичерпний перелік та істотно різний шкодочинний потенціал - обумовлюють потребу в диференціації юридичної відповідальности за порушення обмежувальних заходів (санкцій) залежно від природи (характеру) правопорушення на кримінальну та адміністративну.

Зрештою криміналізація діянь, які самі собою не володіють ступенем суспільної небезпеки, властивою «кримінальному рівню», також призведе до порушення принципів ultima ratio та економії кримінально-правової репресії. Засоби кримінального права є крайніми - останніми засобами, до яких потрібно вдаватися лише при усвідомленні того, що інші (адміністративні, дисциплінарні, фінансові та ін.) засоби не забезпечать очікуваного ефекту. Вочевидь, що, скажімо, у випадках непризупинення спортивних контактів чи наукового співробітництва, неанулювання певного візиту чи непозбавлення певної відзнаки, - цілком достатнім буде застосування адміністративно- правових засобів у межах КпАП. Зрештою, запуск механізму кримінально - правової репресії обходиться платникам податків значно дорожче ніж його адміністративний аналог, у зв'язку з чим потрібно забезпечити, щоб кошти, витрачені на кримінальне переслідування та покарання винних, не перевищувало вартість тих активів, які у зв'язку з цим може (чи могла) отримати держава.

Зважаючи на зміст ст. 3 пропонованої Європейською Комісією Директиви варто забезпечити криміналізацію наступних діянь:

- надання коштів або економічних ресурсів у розпорядження або на користь підсанкційного суб'єкта в порушення санкційної заборони;

- незабезпечення блокування активів, що належать або перебувають у власности, володінні чи під контролем відповідної особи на порушення санкційного зобов'язання;

- надання можливости в'їзду визначених фізичних осіб на територію України або їхнього транзиту через територію України на порушення санкційної заборони;

- укладення або продовження правочинів, які заборонені або обмежені обмежувальними заходами;

- торгівля, імпорт, експорт, продаж, купівля, передача, транзит або транспортування товарів, а також надання брокерських послуг, технічної допомоги або інших послуг, пов'язаних з цими товарами та послугами, на порушення санкційної заборони;

- надання фінансових послуг, здійснення фінансової діяльности, або надання інших послуг, які заборонені або обмежені обмежувальними заходами;

- переказ коштів або економічних ресурсів, що перебувають у власности, володінні або під контролем підсанкційної особи, організації або органу, які підлягають блокуванню відповідно до обмежувального заходу, третій стороні з метою їх приховування;

- надання неправдивої або оманливої інформації з метою приховування того факту, що визначена особа, організація або орган є кінцевим власником або бенефіціаром активів, які підлягають замороженню;

- невиконання визначеною фізичною особою або представником визначеної юридичної особи чи органу зобов'язання, накладеного обмежувальними заходами, повідомляти про кошти або економічні ресурси, що належать їм, перебувають у їхній власности, володінні або під їхнім контролем;

- невиконання зобов'язання, накладеного обмежувальними заходами, щодо надання без невиправданої затримки компетентним органам інформації, отриманої при виконанні професійного обов'язку, про заблоковані активи, або інформації про активи на території України, які належать, перебувають у власності, володінні або під контролем визначених осіб, організацій або органів, і які не були заморожені;

- порушення або невиконання умов дозволів, наданих компетентними органами на здійснення діяльности, яка за відсутности такого дозволу заборонені або обмежені відповідно до обмежувального заходу.

Урахування запропонованої Директиви також передбачатиме забезпечення в межах норм КК: а) застосування кримінально-правових заходів до юридичних осіб, б) активації інституту спеціальної конфіскації, в) визначення видів та розмірів покарань, рекомендованих Директивою, які б в тому числі забезпечили достатні строки давности притягнення до кримінальної відповідальности та виконання обвинувального вироку та дію кримінального закону щодо обходу санкцій, вчиненого іноземцями за межами України.

Висновки

Проведене дослідження демонструє нагальну необхідність криміналізації порушення санкційного законодавства в Україні. При цьому врахування ступеня суспільної небезпечности порушення обумовлює потребу в зовнішній (кримінальна - адміністративна) та внутрішній (в межах КК) диференціації відповідальности. У процесі криміналізації зразком може слугувати запропонована Європейською Комісією Директива ЄС, а також досвід законотворення та правозастосування у цій сфері інших країн-партнерів України - США, Великої Британії, Австралії, Канади. Незабезпечення законодавства про санкції механізмом юридичної відповідальности за порушення обмежувальних заходів здатне нівелювати зусилля, спрямовані на їх впровадження та адміністрування.

Література:

1. 50 USC Ch. 35: International emergency economic powers / Code of Laws of the United States of America. URL: https://uscode.house.gov.

2. Autonomous Sanctions Act №. 38, 2011 (Compilation No. 3, 8 December

2021) / Federal Register of Legislation. URL:

https://www.legislation.gov.au/C2011A00038/latest/text.

3. Barnes R., Summers B, Hill P., Puthuppally C. UK Sanctions Enforcement /

The Guide to Sanctions - Fourth Edition. URL:

https://globalinvestigationsreview.com/guide/the-guide-sanctions/fourth-

edition/article/uk-sanctions-enforcement.

4. Portela C., Olsen. K. B. Implementation and monitoring of the EU sanctions'

regimes, including recommendations to reinforce the EU's capacities to implement and monitor sanctions. 2023. URL:

https://www.europarl.europa.eu/RegData/etudes/STUD/2023/702603/EXPO_STU(20 23)702603_EN.pdf.

5. Proposal for a directive of the European Parliament and of The Council on the

definition of criminal offences and penalties for the violation of Union restrictive measures: COM/2022/684 final. URL: https://eur-lex.europa.eu/legal-

content/EN/TXT/?uri=COM%3A2022%3A0684%3AFIN.

6. Prosecution of sanctions (restrictive measures) violations in national

jurisdictions: a comparative analysis / European Union Agency for Criminal Justice Cooperation. The Hague, 2021. 74 p. URL:

https://www.eurojust.europa.eu/sites/default/files/assets/genocide_network_report_on _prosecution_of_sanctions_restrictive_measures_violations_23_11_2021 .pdf.

7. Special Economic Measures Act (S.C. 1992, c. 17) / Justice Laws Website. URL: https ://laws-lois .justice .gc.ca/ eng/ acts/S-14.5/page-2.html#h-434114.

8. ЄС планує схвалити новий пакет санкцій проти Росії до 24 лютого / УКРІНФОРМ. URL: https://www.ukrinform.ua/rubric-world/3815622-es-planue- shvaliti-novij-paket-sankcij-proti-rosii-do-24-lutogo-bloomberg.html.

9. Климосюк А.С. Децентралізований підхід у імплементації санкцій як фактор, що зменшує ефективність санкційної політики ЄС. Актуальні питання у сучасній науці (Серія «Педагогіка», Серія «Право», Серія «Економіка», Серія «Державне управління», Серія «Техніка», Серія «Історія та археологія»). 2024.

Випуск № 1 (19). С. 164-172.

10. Кримінальне право України: Загальна частина : підручник / за ред. В. Я. Тація, В. І. Тютюгіна, В. І. Борисова. 6-те вид., перероб. і допов. Харків: Право, 2020.

11. Про Загальнодержавну програму адаптації законодавства України до законодавства Європейського Союзу: Закон України від 18.03.2004 № 1629-IV. URL: https ://zakon.rada. gov.ua/laws/show/1629-15#Text.

12. Про санкції: Закон України від 14.08.2014 № 1644-VII. URL: https://zakon.rada. gov.ua/laws/show/1644-18#T ext.

13. Угода про асоціацію між Україною, з однієї сторони, та Європейським Союзом, Європейським співтовариством з атомної енергії і їхніми державами- членами, з іншої сторони. URL: https://zakon.rada. gov.ua/laws/show/984_011#Text.

14. Українське кримінальне право. Загальна частина : підручник / за ред. В. О. Навроцького. К. : Юрінком Інтер, 2013.

15. Хутор Т., Климосюк А., Рябченко Т., Карнаух Б. Огляд стану притягнення до відповідальності за обхід санкцій: сучасний стан та перспективи / Аналітичний центр «Інститут законодавчих ідей», 2023. URL: https://confiscation.com.ua/analytics/oglyad_stanu_prytyagnennya_do_vidpovidalnos ti_za_obhid_sankczij_suchasnyj_stan_ta_perspektyvy/.

Размещено на Allbest.ru