Проблеми визнання міжнародної правосуб’єктності фізичної особи

Размещено на http://www.allbest.ru/

Проблеми визнання міжнародної правосуб'єктності фізичної особи

Катерина Сергіївна Лісова, кандидат історичних наук, доцент кафедри міжнародного права Державного податкового університету Kateryna Lisova, PhD (Historical), associate Professor of the Department of International Law, of the State Tax University

У статті на основі аналізу основних доктринальних праць вітчизняних і зарубіжних вчених у сфері міжнародного права досліджено концептуальні положення щодо розуміння фізичної особи як суб'єкта міжнародного права. Проаналізовано природу та специфічні риси міжнародної правосуб'єктності індивіда, а також основні причини віднесення індивіда до кола суб'єктів міжнародного права. суб'єкт міжнародне право індивід

Ключові слова: суб'єкти міжнародного права, індивід як суб'єкт міжнародного права, міжнародна правосуб'єктність, фізична особа.

Summary

Kateryna Lisova. Problems of recognition of international legal personality of a natural person.

The article, based on the analysis of the main doctrinal works of domestic and foreign scientists in the field of international law, examines the conceptual provisions regarding the understanding of a natural person as a subject of international law. The nature and special features of an individual's international legal personality are analyzed, as well as the main reasons for classifying an individual as a subject of international law.

The article is devoted to the consideration of the general theoretical aspects of legal personality in international law, since the issue of recognizing a natural person as a subject of international law remains the most controversial and relevant for many years. There is still no unified point of view regarding the international legal personality of a natural person. The peculiarities of the legal personality of an individual in international law are considered, which in some doctrines is an integral subject of public law, however, the inability of which is observed within the limits of modern international law to preserve unified independence.

Key words: subjects of international law, individual as a subject of international law, international legal personality, natural person.

Постановка проблеми

Останнім часом спостерігається інтенсивне втручання регулівного впливу міжнародно-правових норм у сферу внутрішньої компетенції держав, що зумовлює необхідність перегляду одного з основних теоретичних постулатів пострадянської міжнародно-правової доктрини другої половини XX ст.: твердження про принципову неможливість поширення на фізичних осіб окремих держав статусу суб'єктів міжнародного права. Протягом багатьох років прихильники цієї концепції вважали неприпустимим говорити про міжнародну правосуб'єктність індивіда, бо відповідно до їхньої позиції правосуб'єктність у міжнародному праві передбачає, крім здатності до самостійних міжнародних дій, також спроможність створювати й забезпечувати виконання міжнародно-правових норм, якою фізичні особи не володіють. Крім того, на їхню думку, до цієї проблеми взагалі треба ставитися з великою обережністю внаслідок того, що міжнародне право є право міждержавне й ще не досягло тієї стадії, на якій можливе визнання правосуб'єктності індивіда, оскільки це ослаблює суверенітет держав.

Аналіз останніх досліджень і публікацій

Питанням вивчення міжнародної правосуб'єктності фізичної особи в міжнародному публічному праві займались такі вчені, як: Я. Броунлі, Х. Лаутерпахт, Ф. Манн, В. Фрідман, Ч. Хайд, Г. Шварценбергер, О. Баймуратов, М. Буроменський, О. Буткевич, Б. Ганюшкін, А. Дмитрієв, Д. Кулеба, I. Лукашук, У Мамедова, В. Мицик, М. Черкес, С. Черниченко та ін.

Незважаючи на те, що питання правосубєктності фізичної особи в міжнародному праві все більше привертає увагу науковців, воно залишається невирішеним. Натомість інтенсивний розвиток міжнародного права вимагає більш прискіпливої уваги та більш ретельного аналізу основних доктринальних положень міжнародної правосуб'єктності індивіда.

Формулювання мети статті

На основі аналізу основних доктринальних праць вітчизняних і зарубіжних вчених у сфері міжнародного права дослідити проблему визнання міжнародної правосуб'єктності фізичної особи.

Викладення основного матеріалу

У науці міжнародного права питання міжнародної правосуб'єктності фізичної особи розглядається від її повного заперечення, визнання специфічної, обмеженої та спеціальної правосуб'єктності, до безумовного визнання повної правосуб'єктності. До середини ХХ ст. більшість вчених вважали, що правосуб'єктність фізичної особи повністю поглинається правосуб'єктністю держави, громадянином якої ця особа є. Згідно з радянською доктриною, визнання фізичних осіб суб'єктами міжнародного права розглядалося як спроба втручання у внутрішні справи держави.

Доктрина міжнародного права виробила три концепції до визначення кола суб'єктів міжнародного права. Згідно з першою концепцією суб'єктами міжнародного права можуть бути всі без винятку суб'єкти міжнародних правовідносин, тобто держави, юридичні та фізичні особи. Основним аргументом прихильників цієї концепції було те, що не можна бути учасником правовідносин без того, щоб бути їх суб'єктом. Друга концепція підкреслює, що суб'єктами міжнародного права є лише суб'єкти міжнародних правовідносин, акти яких можуть створювати норми міжнародного права. Третя концепція передбачає, що суб'єктами міжнародного права є лише учасники міжнародних відносин, які відповідають певним критеріям. До них належать здатність створювати норми міжнародного права та мати міжнародні права й обов'язки. Ця теорія активно підтримується радянськими вченими і є домінуючою на пострадянському просторі, в тому числі в Україні¹.

Перша концепція суб'єкта міжнародного права включає в себе, без будь-яких обмежень, суб'єктів міжнародних правовідносин, тобто держави, юридичних та фізичних осіб. Що стосується другої та третьої концепцій, то їхні прихильники заперечують наявність міжнародної правосуб'єктності у фізичних осіб. Основним аргументом є неможливість створення норм міжнародного права. Відповідно фізична особа позначається терміном «дестинатор», тобто особа, яка володіє обмеженим обсягом правосуб'єктності. Водночас аналіз тенденцій розвитку сучасного міжнародного права дає підстави стверджувати, що індивіди мають міжнародну правосуб'єктність. Адже людина завжди присутня в будь-якій персонативній, нормативній або комунікативній правовій ситуації, навіть якщо формально замовчувати про це. Іншими словами, якщо індивід відсутній у певних правових явищах, правовий світ мертвий. Міжнародна правосуб'єктність фізичної особи також чітко виражена в рішеннях Європейського суду з прав людини. У справі «Ван Гендт і Рус проти Нідерлан- дів» Теліпко В. Е., Овчаренко А. С. Міжнародне публічне право. Київ: Центр учбової літератури, 2010. С. 97-98..Суд зазначив, що співтовариство констатує новий правовий порядок у міжнародному праві, за яким переваги держав щодо їх суверенних прав обмежуються, і суб'єктами визнаються не лише держави, а й громадяни Тимченко П. Д. Международное право. Харків: Консум, 1999. С. 55..

Існують аргументи на користь визнання індивідів суб'єктами міжнародного публічного права, зокрема такі фізичні особи можуть бути сторонами в судовій справі проти держави (Європейський суд з прав людини). Правосуб'єктність фізичних осіб визнається Загальною декларацією прав людини 1948 року (ст. 6), Міжнародним пактом про громадянські і політичні права 1966 року (ст. 2), Міжнародною конвенцією про захист прав усіх трудящих-мігрантів і членів їхніх сімей 1990 року (ст. 8) та багатьма іншими договорами, конвенціями, угодами і деклараціями Індивідуальні права та обов'язки безпосередньо сформульовані в низці міжнародно-правових документів (наприклад, Міжнародна конвенція про ліквідацію всіх форм расової дискримінації 1965 р., Міжнародна конвенція про припинення злочину апартеїду та покарання за нього 1973 р.); Конвенція про захист прав людини і основоположних свобод 1950 року. Відповідно до Європейської конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, будь-яка особа, яка вважає, що її права, гарантовані Конвенцією, були порушені, може звернутися до Європейського суду з прав людини, якщо вона вичерпала всі національні засоби захисту цих прав у своїй країні, яка є державою - учасницею Конвенції. Право на міжнародний судовий захист прав і свобод людини закріплено також у ст. 55 Конституції України, на який мають право особи, які перебувають на території України Конституція України від 28 червня 1996 року. Відомості Верховної Ради України. 1996. № 30. Ст. 141..

Друга концепція, так звана перехідна, наголошує, що суб'єктами міжнародного права є лише ті суб'єкти міжнародних правовідносин, які здатні своїми діями створювати норми міжнародного права. Проте питання участі індивіда у процесі міжнародної правотворчості є доволі дискусійним. Фізична особа фактично виступає ініціатором створення прецеденту, що має силу правової норми, шляхом звернення до міжнародного суду за захистом своїх порушених прав.

Що стосується нездатності індивідів створювати норми міжнародного права, на нашу думку, така характеристика не повинна бути обов'язковою при наданні учасникам міжнародних відносин статусу суб 'єк- тів міжнародного права. Так, юридичний словник визначає суб'єктами міжнародного права як учасника міжнародних відносин, який має права та обов 'язки за міжнародним правом Данченко Т В., Капінус Л. І., Спектор О. М. та ін. Міжнародне публічне право: навч. посібник. Київ: КиМУ, 2014. С. 47. ^{2 3 4} Тимченко П. Д. Международное право. Харків: Консум, 1999. С. 131..

В юридичній науці з цього приводу висловлювалися різні думки. Так, на думку М. Баймуратова, аналіз низки міжнародно-правових актів дає підстави стверджувати, що фізичні особи є суб'єктами не міжнародного публічного права в цілому, а окремої галузі, наприклад міжнародного гуманітарного права Баймуратов М. О. Міжнародне публічне право: підруч. Харків: Одіссей, 2008. С. 126..

Оскільки всі міжнародні договори та угоди про захист індивідів, основоположних прав і свобод людини укладаються державами, то конкретні права та обов'язки за цими угодами виникають у держав, а не у індивідів. Особи захищаються державами, і норми міжнародного права, спрямовані на захист основоположних прав і свобод людини, реалізуються насамперед за посередництва держави.

Професор Оксфордського університету Антоніо Кассезе вважає, що за сучасним міжнародним правом фізичні особи мають міжнародно-правовий статус. Фізичні особи мають обмежену правосуб'єктність (у цьому сенсі їх можна прирівняти до недержавних суб'єктів міжнародного права, таких як повстанські групи, міжнародні організації та національно-визвольні рухи) Cassese, A. International Law. Oxford, 2001. P. 85..

Противники визнання індивіда суб'єктом міжнародного права як основний аргумент на підтвердження своєї позиції посилаються на те, що індивіди не можуть укладати міжнародні публічно-правові договори і тим самим не можуть брати участі у створенні норм міжнародного права. Однак, як видається, у будь-якій галузі права її суб'єкти мають бути наділені правами і обов'язками. Наприклад, у міжнародному праві договірна правоздатність у повному обсязі властива лише суверенним державам. Інші суб'єкти - міжурядові організації, державоподібні утворення, та й нації і народи, що борються за незалежність, - володіють договірною правоздатністю в обмеженому обсязі.

Однак, незважаючи на сформовані в науковій літературі позиції щодо включення фізичних осіб до кола суб'єктів міжнародного права, у вітчизняній юриспруденції з міжнародного права домінує точка зору, що ці особи не є суб'єктами міжнародного права. Прихильники цього правового підходу стверджують, що фізичні особи підпадають під юрисдикцію держав і виступають суб'єктами внутрішньодержавних правовідносин, а тому не мають самостійного міжнародного статусу і не володіють правоздатністю самостійно здійснювати міжнародні права та обов'язки; що суб'єкти міжнародного права є їх творцями і їх волею створюються норми міжнародного права, тоді як фізичні особи такими можливостями не наділені; права і свободи фізичних осіб, закріплені у міжнародно-правових документах, насамперед є виявом волі держави; більшість міжнародних норм у сфері прав людини є абстрактними і для їх реалізації необхідно прийняття внутрішньодержавних актів Баймуратов М. А. Международное публичное право. Киев: Істина, 2004. С. 76..

Сьогодні міжнародне право відіграє важливу роль у регулюванні прав і свобод особистості. В одних випадках міжнародне право встановлює стандарти правового статусу індивідів, в інших є безпосередньою основою для створення суб'єктивних прав і обов'язків людини. Індивіди дедалі частіше стикаються з міжнародним правом, а форми і методи його впливу на людську поведінку вдосконалюються. Міжнародне право стає таким же звичним і необхідним атрибутом повсякденного життя, як і інші соціальні регулятори, з вимогами і дозволами для держав і приватних осіб, що регулюють їхню поведінку⁹.

Прихильники міжнародної правосуб'єктності індивіда, обстоюючи свою позицію, особливий наголос роблять на тому, що простежується стала тенденція зростання кількості міжнародних договорів, що закріплюють права та обов'язки індивідів, як учасників міжнародних правовідносин, надають індивіду права на звернення до міжнародних судових органів із захисту своїх прав, визначають правовий статус окремих категорій індивідів (біженців, жінок, дітей, мігрантів, національних меншин тощо). Безпосередні правові відносини, за участю індивідів на міжнародному рівні передбачені в договірних актах, що закріплюють і регламентують право звернення індивіда в міждержавні органи щодо захисту прав та свобод людини¹⁰.

Висновки

Отже, на основі аналізу різних поглядів на предмет міжнародного права можна зробити висновок, що фізичні особи є суб'єктами міжнародного права. Це пояснюється тим, що: багато універсальних міжнародних законів встановлюють права та обов'язки фізичних осіб; багато міжнародних законів деталізують правовий статус окремих категорій фізичних осіб (наприклад, біженців, жінок, дітей, мігрантів, меншин); фізичні особи мають право звертатися до міжнародних судових органів за захистом своїх прав. Отже, встановити, що фізична особа є суб'єктом міжнародного права та суб'єктом міжнародної відповідальності, можна, посилаючись на норми міжнародного права, які безпосередньо визначають міжнародно-правовий статус фізичних осіб, що є беззаперечним доказом її міжнародної правосуб'єктності.

Размещено на Allbest.ru