Сексуальне насильство як інструмент геноциду

Размещено на http://www.allbest.ru/

Размещено на http://www.allbest.ru/

Кафедра глобальної та національної безпеки ННІ

Марутян Кристина Каренівна, аспірантка

Науковий керівник: Дацюк Андрій Васильович

канд. політ. наук

Під час військових конфліктів в XXI столітті, попри положення Женевської конвенції, резолюцій ООН і воєнні кодекси поведінки РФ використовувала сексуальне насильство як військову тактику під час анексії Криму та двох війн на території Чеченської республіки.

У Звіті Державного департаменту США про дотримання прав людини в Україні за 2020 рік наголошується, що російська армія продовжує чинити сексуальне та гендерне насильство щодо цивільних осіб, утримуваних у місцях позбавлення волі, яке включає побиття та враження електрострумом області геніталій, зґвалтування, погрози зґвалтуванням, примусове оголення та погрози зґвалтуванням членів родин.

Такі правозахисні організації як Amnesty International, Human Rights Watch, «Ла Страда-Україна» також повідомляють про те, що в період бойових дій на Донбасі російська армія вчиняла сексуальне насильство по відношенню до мирного населення України.

Пізніше, в квітні 2022 року, після п'яти тижнів російської окупації передмість Київщини, масовий характер таких злочинів зафіксовано українськими та міжнародними державними та правозахисними організаціями. Тоді стало очевидно, що зґвалтування, на думку Амбасадорки Великої Британії Мелінди Сіммонс є «частиною арсеналу» окупаційних російських військ.

Зґвалтування чи будь-яка інша форма сексуального насильства, які відбуваються в рамках воєнного плану, згідно зі статтею 8 статуту Міжнародного кримінального суду, визначаються як "воєнний злочин".

Існують підстави стверджувати, що сексуальне насильство є не просто зброєю війни, а ще й складовою геноциду. Застосовані методи ведення війни, що їх обрала російська армія при нападі на Україну, викликали розуміння необхідності ретельного дослідження здійснення воєнних злочинів російськими військовими і судових процеси над ними.

У юридичній спільноті наразі йдуть активні дебати стосовно формату покарання за воєнні злочини. Обговорюється можливість створення Спеціального трибуналу з покарання керівництва РФ за воєнні злочини на території України.

Водночас треба розуміти, що розкриття та документування випадків сексуального насильства на окупованих військами РФ територіях надзвичайно складне завдання з двох причин: 1) через спроби російського уряду приховати ці злочини, і; 2) через небажання жертви розголошувати подробиці цього злочину. Ще важче завдання -- довести факт геноциду. Навіть за наявності доказів -- масові поховання, знищені житлові квартали, обстріли гуманітарних коридорів, покази свідків, перехоплені повідомлення -- прокурори повинні обґрунтувати той факт, що підсудні мали намір знищити певну групу населення.

Про цілеспрямованість такого наміру свідчать публічні промови керівництва РФ, які заперечують існування української національної ідентичності та української державності. Якщо проаналізувати публічні коментарі представників політичної та державницької еліти РФ стосовно так званої "спецоперації", ми чітко бачимо: використовується термін «денацифікація», що і є складом злочину геноциду.

До збору доказів щодо причетності російської армії до скоєння воєнних злочинів може підключитися кожен, хто володіє потрібною інформацією. Для передачі зібраних фактів та доказів державні органи створили декілька ресурсів. Так, офісом Генерального прокурора створено єдину платформу по збиранню таких фактів. За посиланням warcrimes.gov.ua можна заповнити анкету, завантажити створені фото чи відео, зазначити свідків та описати факти воєнних злочинів. Крім того, передати докази можна за допомогою спеціального чат-бота Tribunal.ua [1].

Слід також розуміти, що сама процедура збору доказів того, що сексуальне насильство використовується російськими військовими як інструмент геноциду, займе тривалий час.

Про потребу вдосконалення цієї процедури заявила Міністерка закордонних справ Великої Британії Ліз Трасс під час презентації «Кодексу Мурада». Це комплекс правил поведінки, спрямований на вдосконалення процедури збору доказів. У Кодексі підкреслюється необхідність враховувати індивідуальність тих, хто вижив, уникаючи при цьому узагальнень, заснованих на групах. Наприклад, «діти» не є однорідною групою і включають людей, дуже різних за віком, зрілістю, стійкістю, освітою, статтю тощо. Адаптація нашого підходу до індивідуальних сильних сторін, потреб і реалій тих, хто вижив, сприяє більш ефективному та орієнтованому на тих, хто вижив збору та використанню інформації [2].

Це дійсно інноваційний підхід, про переваги якого поки що говорять виключно профільні науковці.

Загалом з 24 лютого по 17 квітня 2022 року за фактами воєнних злочинів, вчинених в умовах воєнного стану слідчими Національної поліції розпочато 15 184 кримінальних проваджень. Щоб привернути увагу представників влади, громадськості та всього людства до цієї кручощої цифри, у столиці Литви Вільнюсі десятки жінок влаштували акцію біля російського посольства. Учасниками акції виступили жінки як одна з найуразливіших категорій населення, які потерпають від сексуального насильства. Вони одягнули на голови поліетиленові пакети, ноги змастили червоною фарбою, яка нагадує кров та зв'язали собі руки. Аналогічну акцію на підтримку Україні проводили в Таллінні.

Враховуючи ситуацію воєнного стану, дуже складно говорити про викорінення сексуального насильства, але є кроки, які можна зробити для стримування злочинців та підтримки тих, хто вижив.

Для людей, які постраждали від сексуального насильства, за підтримки ЮНІСЕФ розпочала свою роботу спеціальна телефонна лінія Уповноваженого. Заявки обробляють 5 професійних психологів.

Крім цього, правозахисна ініціатива "Євромайдан SOS", яка складається із громадських активістів, адвокатів, журналістів та інших небайдужих людей різних професій, на основі моніторингу порушень прав людини також розробила покроковий супровід для людей, які пережили сексуальне насильство [3].

Сексуальне насильство з боку російських окупантів має розглядатися у всіх фахових дискусіях на національному та міжнародному рівнях як інструмент геноциду. Поряд із цим потрібно шукати шляхи надання медичної, фінансової, а також психологічної підтримки тим, хто постраждав від даного різновиду насильства. Перенесені ними дії сексуального характеру слід розуміти, як бойову травму, а вчинок людей, які наважились розповісти про пережите, як прояв мужності.

Список використаних джерел

[1] The Global Code of Conduct for Gathering and Using Information about Systematic and Conflict-Related Sexual Violence. 2022. Вилучено з https://www.muradcode.com/murad-code

[2] Фурман В. 2022. Як документувати воєнні злочини. Юридична Газета. 2022. Вилучено з https://yur-gazeta.com/dumka-eksperta/yak-dokumentuvati-voenni-zlochini.html

[3] Воєнний злочин: сексуальне насильство під час війни. 2022. Вилучено з https://koda.gov.ua/wp-content/uploads/2022/04/leaflet-p-1.pdf

Размещено на Allbest.ru