Сутність кадрового забезпечення реабілітаційної допомоги

Размещено на http://www.Allbest.Ru/

Національний університет охорони здоров'я України імені П.Л. Шупика

Фармацевтичний та медико-профілактичний факультет

Кафедра управління охороною здоров'я

Національна академія внутрішніх справ

Кафедра публічного управління та адміністрування

Сутність кадрового забезпечення реабілітаційної допомоги

Ханенко І.С., аспірант

Михальчук В.М., д.м.н., професор

Стрельченко О.Г., д.ю.н., професор

Анотація

У статті автором досліджено публічне адміністрування системою реабілітаційної допомоги, яка є складником державної політики у сфері охорони здоров'я. Здійснення процесу реформування національної системи охорони здоров'я та сучасні реалії життя суспільства ставить перед професійною спільнотою медичних працівників, науковців, державних службовців значущі виклики, котрі донедавна важко було й передбачити. Головним пріоритетом державної політики та найголовнішим скарбом будь-якої держави є її громадяни. Тому ефективна та доступна всім реабілітація є вкрай актуальною задачею, над якою зараз працюють на всіх рівнях: фахівці працюють над підвищенням власної кваліфікації та опануванням новітніх методик, на рівні держави формуються фундаментальні законодавчі зміни, на рівні окремих лікарень створюються відділення реабілітації, набирається штат фахівців. А на рівні областей розпочинаються проекти з організації доступної системи реабілітації.

Автором виокремлено нагальні проблеми у сфері реабілітаційної допомоги населенню, як: несистемна співпраця між різними надавачами реабілітаційної допомоги в сфері охорони здоров'я, соціальної політики, освіти, місцевими органами влади тощо; недостатня кількість фахівців з реабілітації: лікарів фізичної та реабілітаційної медицини, фізичних терапевтів, ерготерапевтів, асистентів фізичних терапевтів та ерготерапевтів, терапевтів мови та мовлення, психологів, фахівців з протезування та реабілітаційних медичних сестер; відсутність достатньої кількості суб'єктів та фахівців соціальної роботи для надання паліативної, хоспісної допомоги, підтриманого проживання; недостатня кількість підготовлених на сучасному рівні фахівців та надавачів послуг соціального супроводу; недостатня кількість доступного транспорту та безбар'єрних маршрутів з віддалених громад; нерозвинута спроможна мережа реабілітаційних відділень та багато інших.

Ключові слова: реабілітаційні послуги; кадрове забезпечення; охорона здоров'я; заклади охорони здоров'я; телерабілітація, телемедицина, мультидисциплінарні бригади.

Annotation

The essence of personnel provision of rehabilitation assistance

Khanenko I.S. graduate student of the Department of Health Care Management; Mykhalchuk V.M., Dr Med. Sci., Professor, Honored Health Care Worker of Ukraine, Acting dean of the Faculty of Pharmaceutical and Preventive Medicine, P. L. Shupyk National University of Health Care of Ukraine

Strelchenko O.H., Dr Law, Professor of the Department of Public Management and Administration, National Academy of Internal Affairs

In the article, the author investigated the public administration of the system of rehabilitation assistance, which is a component of state policy in the field of health care. The implementation of the process of reforming the national health care system and the modern realities of social life presents the professional community of medical workers, scientists, and civil servants with significant challenges that were difficult to foresee until recently.

The main priority of state policy and the most important treasure of any state are its citizens. Therefore, effective and accessible rehabilitation is an extremely urgent task, which is currently being worked on at all levels: specialists are working on improving their own qualifications and mastering the latest methods, fundamental legislative changes are being formed at the state level, rehabilitation departments are being created at the level of individual hospitals, and a staff of specialists is being recruited.

And at the level of regions, projects are being launched to organize an affordable rehabilitation system. The author singles out urgent problems in the field of rehabilitation assistance to the population, such as: unsystematic cooperation between various providers of rehabilitation assistance in the field of health care, social policy, education, local authorities, etc.; insufficient number of rehabilitation specialists: doctors of physical and rehabilitation medicine, physical therapists, occupational therapists, assistants of physical therapists and occupational therapists, speech and language therapists, psychologists, prosthetists and rehabilitation nurses; lack of a sufficient number of subjects and specialists of social work to provide palliative, hospice care, supported living; insufficient number of specialists and providers of social support services trained at the modern level; insufficient number of accessible transport and barrier-free routes from remote communities; an underdeveloped and capable network of rehabilitation departments and many others.

Keywords: rehabilitation services; personnel support; health care; healthcare institutions; telerehabilitation, telemedicine, multidisciplinary teams.

Постановка проблеми

Державне управління системою реабілітаційної допомоги та забезпечення цієї системи досвідченим та підготовленим кадровим потенціалом є складником державної політики у сфері охорони здоров'я. Здійснення процесу реформування національної системи охорони здоров'я та сучасні реалії життя суспільства ставить перед професійною спільнотою медичних працівників, науковців, державних службовців значущі виклики, котрі донедавна важко було й передбачити.

Головним пріоритетом державної політики та найголовнішим скарбом будь-якої держави є її громадяни. Тому ефективна та доступна всім реабілітація є вкрай актуальною задачею, над якою зараз працюють на всіх рівнях: фахівці працюють над підвищенням власної кваліфікації та опануванням новітніх методик, на рівні держави формуються фундаментальні законодавчі зміни, на рівні окремих лікарень створюються відділення реабілітації, набирається штат фахівців. А на рівні областей розпочинаються проекти з організації доступної системи реабілітації.

Аналіз останніх досліджень і публікацій. Реабілітаційні послуги населення досліджувалися такими науковцями публічного адміністрування та соціальної медицини як: В. Базилевичем, О. Бетлієм, І. Берлінецем, Ю. Ганущаком, А. Городецькою, В. Голиком, К. Гузом, С. Грищуком, А. Заретовою, А. Захаровою, С. Ніколаєнком, В. Парієм, В. Михальчуком, О. Стрельченко, О. Яремчуком, тощо.

Метою статті є формулювання основних проблем досвідченим кадровим потенціалом сфери реабілітаційної допомоги.

Виклад основного матеріалу

адміністративний соціальний психологічний медичний реабілітація

Важливу роль у розумінні потреби розвитку реабілітаційної медицини відіграє економічний чинник. Фінансові витрати держави (роботодавця, сім'ї) на здійснення реабілітаційних заходів є, за своєю суттю, прямими інвестиціями з високим рівнем рентабельності. Вони не лише прямо знижують витрати на утримання осіб із частковою чи повною непрацездатністю, а й дають змогу суттєво покращити рівень якості життя таких осіб. Залежно від важкості прояву соматичних уражень особи із захворюваннями, які раніше вважали такими, що інвалідизують людину, на сьогодні, використовуючи досягнення реабілітаційної медицини, можуть виконувати певну, навіть оплачувану, роботу. Розвиток сучасної медицини дає змогу більшому відсотку осіб із тимчасовою частковою непрацездатністю цілком відновити свій функціональний стан і виконувати свої функції в повному обсязі. Тобто держава, здійснюючи ефективні реабілітаційні заходи для своїх громадян (особливо працездатного віку), що їх потребують, прямо знижує свої соціальні витрати на них, а також опосередковано збільшує кількісно чисельність категорії платників податків.

Економічними вигодами для держави щодо реабілітації людей похилого віку та пенсіонерів є те, що покращиться рівень якості їхнього життя й вони менше потребуватимуть стороннього догляду за собою, що знизить витрати держави (родини, власне особи) на забезпечення побуту зокрема й життєдіяльності загалом. Ще однією економічною перевагою своєчасного та ефективного надання реабілітаційної допомоги є те, що таким чином зменшується тривалість перебування пацієнтів у стаціонарних відділеннях закладів охорони здоров'я, підвищується показник кругообігу ліжка, а отже, є можливість оптимізації діяльності такого закладу й скорочення непродуктивних витрат із його бюджету [1].

Актуальність дослідження зумовлена зростанням ролі медичної реабілітації в житті людства, яка в умовах воєнного стану є вкрай необхідною. Такі чинники, як активні воєнні дії, які провокують різного роду відхилення у стані здоров'я, інвалідизація населення, що потребують різного роду реабілітаційної допомоги; також глобальне старіння людства (більша кількість населення буде жити зі зниженою фізичною функціональністю); зростання питомої ваги осіб з хронічними захворюваннями; поява осіб з хворобами в стані ремісії чи реконвалесценції, які раніше були невиліковними, вказують на потребу переорієнтації національних систем охорони здоров'я на дедалі більші потреби суспільства в реабілітаційній медицині.

У відповідності до зазначено у суспільстві існує ціла низка проблемних питань, які потребуватимуть негайного вирішення. До них треба віднести такі як:

1. Несистемна співпраця між різними надавачами реабілітаційної допомоги в сфері охорони здоров'я, соціальної політики, освіти, місцевими органами влади тощо.

2. Недостатня кількість фахівців з реабілітації: лікарів фізичної та реабілітаційної медицини, фізичних терапевтів, ерготерапевтів, асистентів фізичних терапевтів та ерготерапевтів, терапевтів мови та мовлення, психологів, фахівців з протезування та реабілітаційних медичних сестер.

3. Відсутність достатньої кількості суб'єктів та фахівців соціальної роботи для надання паліативної, хоспісної допомоги, підтриманого проживання.

4. Недостатня кількість підготовлених на сучасному рівні фахівців та надавачів послуг соціального супроводу.

5. Недостатня кількість доступного транспорту та безбар'єрних маршрутів з віддалених громад.

6. Нерозвинута спроможна мережа реабілітаційних відділень та багато інших [2].

З метою подолання сформульованих проблем у сфері кадрового забезпечення реабілітаційної допомоги Комітет з питань соціальної політики та захисту прав ветеранів розпочав роботу над їх усуненням. Щоб подолати їх має плануватися формування системи надання реабілітаційної допомоги особам зі стійким обмеженням життєдіяльності та/чи інвалідністю. Інструментом має стати альянс місцевих органів влади, закладів охорони здоров'я, освіти, соціальних установ та закладів, спортивних, молодіжних, пацієнтських та інших громадських організацій, представників бізнесу та інших зацікавлених сторін. На наш погляд, має бути створена та затверджена відповідна Стратегія кадрового забезпечення реабілітаційної допомоги [3].

У основною метою діяльності соціальної політики у сфері кадрового забезпечення є доступність якісної реабілітаційної допомоги та соціальної інтеграції в суспільство людей зі стійким обмеженням життєдіяльності (інвалідністю), зокрема з числа ветеранів і членів їх сімей. Та ми маємо розуміти, що якісна реабілітація це те, що важливо всім та кожному, адже ми не знаємо, що трапиться з нами завтра.

На сьогоднішній день є зростаюча потреба в реабілітаційній допомозі людям, які постраждали внаслідок війни. Тому поки наші Захисники та Захисниці обороняють нас на фронті, ми маємо розбудувати таку систему надання реабілітаційної допомоги, яка забезпечувала б якісними послугами усіх, хто того потребує, незалежно від того, проживають вони в обласному центрі чи у віддаленій громаді.

Це дуже амбітне завдання, яке розбите на велику кількість конкретних завдань, основними з яких є:

1. створення Альянсу суб'єктів взаємодії з реабілітації, визначення особливостей взаємодії, підписання меморандуму про співпрацю.

2. визначення опорних реабілітаційних закладів/центрів/відділень в області, їхніх прав та обов'язків.

3. розробка маршрутів пацієнтів зі стійким обмеженням життєдіяльності за різних станів здоров'я (захворювання/травма тощо) на рівні області.

4. визначення опорних центрів реабілітації, розробка проєктів щодо посилення їх спроможності (реновація приміщень з урахуванням принципів безбар'єрності, оснащення), навчання мультидисциплінарних реабілітаційних команд та пошук джерел фінансування.

5. створення Центру ментального здоров'я та тренінгового центру для підготовки та безперервного професійного розвитку мультидисциплінарних реабілітаційних команд.

6. залучення закладів вищої, фахової передвищої та післядипломної освіти до підготовки кадрів з реабілітації та впровадження механізму проходження навчання студентів.

7. розробка, проведення тренінгових програм з підготовки та професійного розвитку мультидисциплінарних реабілітаційних команд, законтрактованих на пакети реабілітації в області.

8. розвиток та посилення спроможності мережі надавачів паліативного догляду.

9. розробка моделі функціонування та створення соціального готелю (модульного) на базі медичних закладів.

10. розробка моделі функціонування та створення тренінгового центру для підготовки асистентів дитини, соціальних працівників для супроводу осіб зі стійким обмеженням життєдіяльності / інвалідністю.

11. розвиток мережі надавачів послуг підтриманого проживання.

12. налагодження процесу професійної реабілітації та працевлаштування осіб з інвалідністю з-поміж Захисників та Захисниць.

13. створення кабінетів надання реабілітаційної допомоги при ЦПМСД, залучення окремих фахівців з реабілітації до надання реабілітаційної допомоги у віддалених населених пунктах, впровадження послуги телемедицини з питань реабілітації.

14. створення умов для рекреації та соціальної інтеграції в громадах (створення інклюзивних парків, адаптивний та інклюзивний спорт, іпотерапія, арт-терапія тощо) із залученням існуючої інфраструктури спортивних, художніх шкіл, профтехучилищ тощо [4; 5; 6].

Усі перераховані заходи мають реалізовувати у розвиток соціальної політики України такі суб'єкти, що здійснюють організацію реабілітації або сприяють їй, отримувачі та надавачі реабілітаційної допомоги, зокрема:

1) органи виконавчої влади, що здійснюють державне управління системою реабілітації або реалізують державну політику у сфері державних фінансових гарантій медичного обслуговування населення за програмою медичних гарантій, та органи місцевого самоврядування;

2) уповноважені органи професійного самоврядування та громадські об'єднання фахівців з реабілітації;

3) суб'єкти, які здійснюють кадрове та наукове забезпечення системи реабілітації;

4) громадські об'єднання осіб з обмеженнями повсякденного функціонування, осіб з інвалідністю та фахівців з реабілітації.

До отримувачів реабілітаційної допомоги належать:

1) особи з обмеженнями повсякденного функціонування;

2) члени сімей осіб з обмеженнями повсякденного функціонування.

До членів сімей осіб, яким надається реабілітація відповідно до вимог цього Закону, належать особи, визначені як сім'я згідно з вимогами Сімейного кодексу України [7].

4. До надавачів реабілітаційної допомоги належать:

1) фахівці з реабілітації;

2) реабілітаційні заклади, відділення, підрозділи, інші уповноважені суб'єкти господарювання;

3) мультидисциплінарні реабілітаційні команди;

4) медико-соціальні експертні комісії.

Фахівцями з реабілітаційної допомоги населенню є :

1) лікарі фізичної та реабілітаційної медицини;

2) фізичні терапевти;

3) ерготерапевти;

4) терапевти мови і мовлення;

5) протезисти-ортезисти;

6) психологи, психотерапевти;

7) сестри медичні з реабілітації;

8) асистенти фізичних терапевтів та ерготерапевтів [8].

Проводити реабілітацію фахівці з реабілітації можуть як у складі мультидисциплінарної реабілітаційної команди, так і надавати реабілітаційну допомогу самостійно відповідно до мети, зазначеної в індивідуальному реабілітаційному плані, у формах, не заборонених законодавством. Фахівці з реабілітації, які надають допомогу особам, які потребують реабілітації відповідно до вимог цього Закону, проходять атестацію в порядку, затвердженому центральним органом виконавчої влади, що забезпечує формування та реалізує державну політику в сфері охорони здоров'я. Надання реабілітаційної допомоги фахівцями з реабілітації здійснюється відповідно до вимог провадження господарської діяльності з медичної практики, що передбачає право здійснення реабілітації у сфері охорони здоров'я, затверджених Кабінетом Міністрів України [8].

Отож, усі суб'єкти адміністрування у соціальній сфері, які включають в себе як представників державних інституцій, парламенту, свідомого громадянського суспільства мають створити ефективну систему роботи із усіма верствами населення, які потребуватимуть відповідної реабілітації та, яка буде базуватися на принципах Захисту та Поваги особистості. Саме це має бути моральним компасом при формуванні будь яких політик та побудові системи, що стосується військовослужбовців, ветеранів та інших верств населення, що має будуватися на основних засадах: психологічної підтримки: ветеранам цієї країни доступна не лише індивідуальна консультація, а й сімейна. Можна пройти терапію разом з подружжям чи з дітьми. При цьому, кількість консультацій необмежена; протягом 3 місяців з дня повернення з місії, ветеран має право відпочити на одному з 14 SPAкурортів, які співпрацюють з силами оборони. Відпочити можна як самому/самій, так і з партнером/партнеркою, або ж з дітьми; сили оборони забезпечують ветерану отримання до 3 протезів. У разі потреби родині постраждалого ветерана надають житло поблизу госпіталя тощо.

Саме таким чином, держава забезпечує повноцінне право пацієнтів зі складними травмами на гідну реабілітацію в стаціонарних умовах. «Коли людина знаходиться на стаціонарній реабілітації, держава їй гарантує 3 години реабілітації на день. Заклади були зацікавлені брати «легших» пацієнтів, а «важчих» пацієнтів, наприклад, зі спінальною травмою, важкою черепно-мозковою травмою, не сильно. Доцільно також формулювати мультидисциплінарні реабілітаційні бригади, які працюватимуть при різноманітних реабілітаційних центрах та медичних закладах, які здійснюють реабілітаційні заходи. До їх завдань слід віднести: допомогу пацієнту з відновленням документів, проходженням ВЛК, МСЕК або оформленням довідки про обставини поранення та інші реабілітаційні послуги. Також має активно впроваджуватися у життя програма соціального відновлення ветеранів, яка передбачає тижневий відпочинок ветерана разом з сім'єю в санаторно-курортних закладах. З сім'єю потерпілих осіб має обов'язково працювати психолог, соціальний працівник, педагог тощо.

Вагомим аспектом реалізації реабілітаційної допомоги населенню є також формулювання таких завдань як: переоблаштування житла під потреби особи з обмеженим функціонуванням, переоблаштування автомобіля, переобладнання відповідного вільного доступу для осіб з обмеженою діяльністю та пересуванням відповідних пандусів та створення робочих місць у відповідності до потреб осіб. Основним із пріоритетних завдань суб'єктів публічного адміністрування у сфері соціального захисту населення є адаптація порядку надання доглядових послуг, для яких має належним чином бути підібрано кваліфікований персонал, так як досить велика кількість населення буде потребувати таких послуг.

Разом з тим, має бути налагоджена цілісна система реабілітаційних послуг, які б охоплювали всі етапи і види реабілітаційної допомоги. Саме тому назріла необхідність у координації'/синхронізації дій міністерств у процесі надання реабілітаційних послуг. Відповідно, має розробки план дотримання континууму надання реабілітаційної допомоги на всьому реабілітаційному маршруті, незалежно від рівня підпорядкування закладу, в якому військовослужбовець/ветеран знаходиться.

Задля вирішення нагальних проблем сьогодення реабілітаційної допомоги потрібно належне кадрове забезпечення реабілітаційної галузі. Навколо вирішення проблеми нестачі кадрів в сфері реабілітації мають об'єднуватися міністерства, медичні навчальні заклади, місцеві органи виконавчої влади, громадські організації та об'єднання, наукова спільнота.

До вирішення нестачі кадрів у сфері реабілітаційної допомоги мають бути залученні медичні навчальні заклади, науково-дослідні установи, які мають активно проводити роботу з провідними закладами з підготовки фахівців з фізичної реабілітації, з фізичної та реабілітаційної медицини зокрема, наприклад, такі як: Державна установа «Український науково-дослідний інститут медичної реабілітації та курортології МОЗ України, Дніпровський державний медичний університет, Львівський національний медичний університет, Одеський медичний університет, Вінницький медичний національний університет тощо. Вважаємо за доцільне активно розробляти та розвивати телереабілітацію і телемедицину, яка б частково компенсували певну нестачу фахівців в сфері реабілітації.

Також, з метою ефективності реабілітаційної допомоги потрібно активізувати роботу тренінговогових центрів для мультидисциплінарних реабілітаційних команд. Такі тренінгові центри наразі працюють в 6 містах України (Київ, Дніпро, Вінниця, Тернопіль, Івано-Франківськ, Ужгород), надаючи відповідні освітні послуги та підвищуючи кваліфікацію спеціалістів/ фахівців.

Література

1. Gimigliano F., Negrini S. The World Health Organization «Rehabilitation 2030: a call for action». Eur J Phys Rehabil Med. 2017 Apr;53(2):155-168.

2. Cieza A. Rehabilitation the Health Strategy of the 21st Century, Really? Arch Phys Med Rehabil. 2019 Nov;100(11):2212-2214.

3. Яремчук О.В., Берлінець І.А. (2018). Проблематика державного управління у сфері медичної реабілітації у процесі трансформування національної системи охорони здоров'я. Демократичне врядування. Вип. 21.

4. Стрельченко О.Г., Гуз К.Ю. Бухтіярова І.Г., Бухтіяров О.А. Реабілітація осіб, які мають право на медичне обслуговування в закладах охорони здоров'я МВС України: теоретико-правова характеристика. Правова позиція (правонаступник наукового журналу «Вісник Академії митної служби України. Серія: «Право»). 2022. Випуск 2 (35). С. 22-26.

5. Стрельченко О.Г. Публічне адміністрування психологічною та медичною реабілітацією соціально-неадаптованих осіб. Матеріали V Міжнародно науково-практичної інтернет-конференції «Science the future of the world», Чехія, Прага, 23-24 червня 2020 р. С.153-157.

6. Стрельченко О.Г. Адміністративно-правове регулювання соціально-психологічної та медичної реабілітації військовослужбовців. Актуальні проблеми захисту національних інтересів України від загроз: Матеріали науково-практичної конференції (26 червня 2020 року). К.: Інститут УДО України КНУ імені Тараса Шевченка, 2020. 276. с.223-225.

7. Про реабілітацію у сфері охорони здоров'я: Закон України від 3 грудня 2020 року № 1053-IX. Відомості Верховної Ради. 2021. №8. ст. 59.

References

1. Gimigliano F, Negrini S. (2017). The World Health Organization «Rehabilitation 2030: a call for action». Eur J Phys Rehabil Med. Apr; 53 155-168.

2. Cieza A. (2019). Rehabilitation the Health Strategy of the 21st Century, Really? Arch Phys Med Rehabil. Nov; 100(11): 2212-2214.

3. Iaremchuk O.V., Berlinets I.A. (2018). Problematyka derzhavnoho upravlinnia u sferi medychnoi reabilitatsii u protsesi transformuvannia natsionalnoi systemy okhorony zdorovia [Problems of state management in the field of medical rehabilitation in the process of transformation of the national health care system.]. Demokratychne vriaduvannia Democratic governance. Vyp. 21.

4. Strelchenko O.H. & Huz K.Iu. & Bukhtiiarova I.H. & Bukhtiiarov O.A., 2022. Reabilitatsiia osib, yaki maiut pravo na medychne obsluhovuvannia v zakladakh okhorony zdorovia MVS Ukrainy: teoretyko-pravova kharakterystyka [Rehabilitation of persons entitled to medical care in health care institutions of the Ministry of Internal Affairs of Ukraine: theoretical and legal characteristics].

5. Strelchenko O.H. (2020). Publichne administruvannia psykholohichnoiu ta medychnoiu reabilitatsiieiu sotsialno-neadaptovanykh osib. Materialy V Mizhnarodno naukovo-praktychnoi internet-konferentsii «Science the future of the world», Chekhiia, Praha, 23-24 chervnia r. S. 153-157. [in Chekhiia].

6. Strelchenko O.H. (2020). Administratyvno-pravove rehuliuvannia sotsialno-psykholohichnoi ta medychnoi reabilitatsii viiskovosluzhbovtsiv. Aktualni problemy zakhystu natsionalnykh interesiv Ukrainy vid zahroz: Materialy naukovo-praktychnoi konferentsii (26 chervnia 2020 roku). K.: Instytut UDO Ukrainy KNU imeni Tarasa Shevchenka, 276. 223-225. [in Ukraine].

7. Zakon Ukrainy Pro reabilitatsiiu u sferi okhorony zdorovia: pryiniatyi 3 hrudnia 2020 roku №1053-IX [Law of Ukraine On rehabilitation in the field of health care from December 3, 2020 №1053-IX. (2021, January 12) Vidomosti Verkhovnoi Rady Bulletin Verkhovna Rada information, 8, 59].

Размещено на Allbest.Ru