Конституційно-правові гарантії набуття права приватної власності на землю в Україні

Размещено на http://www.allbest.ru/

Хмельницький університет управління та права імені Леоніда Юзькова

КОНСТИТУЦІЙНО-ПРАВОВІ ГАРАНТІЇ НАБУТТЯ ПРАВА ПРИВАТНОЇ ВЛАСНОСТІ НА ЗЕМЛЮ В УКРАЇНІ

Іван Олександрович КОСТЯШКІН

д.ю.н., професор, зав. кафедри,

Володимир Анатолійович НАВРОЦЬКИЙ

аспірант

Анотація

конституційний земля право власність

У статті піднято проблеми реалізації конституційних принципів стосовно гарантування права власності на землю, набуття права власності в порядку визначеному законом та рівності суб'єктів права власності на землю. Серед ключових завдань законодавчого механізму набуття права приватної власності на землю з урахуванням аналізованих конституційних принципів: інвентаризація земель та наповнення державного земельного кадастру за рахунок місцевих бюджетів; визначення критеріїв та черговості можливого розподілу земель з урахуванням особливостей конкретних адміністративно-територіальних одиниць.

Ключові слова: конституційні гарантії, приватна власність на землю, приватизація, земельна ділянка, набуття права

Annotation

Ivan KOSTIASHKIN Doctor of Legal Sciences, Professor, Head of department, Leonid Yuzkov Khmelnytskyi University of Management and Law

Volodymyr NAVROTSKYI postgraduate student, Leonid Yuzkov Khmelnytskyi University of Management and Law

CONSTITUTIONAL AND LEGAL GUARANTEES OF THE ACQUISITION OF PRIVATE OWNERSHIP RIGHTS TO LAND IN UKRAINE

The paper raises the problems of acquiring the right to private ownership of land through the free privatization of land plots from reserve lands. Special attention is paid to the need to implement constitutional principles regarding the guarantee of land ownership, acquisition of ownership in accordance with the law, and equality of subjects of land ownership. The shortcomings of the legal provision of the procedure for acquiring ownership of a plot of land specified in the Land Code of Ukraine, which involves an independent search by a person concerned for a free plot of land within the boundaries of state and communal property and the absence of any criteria for determining the procedure for the allocation of a particular plot of land, have been revealed.

The issue of ensuring the principle of equality of the subject ofproperty rights before the law in the process of realizing the right to free privatization of the land plot is raised. Scientific approaches are being developed, according to which the exercise of the right to own land by state authorities and local self-government bodies has a slightly different legal nature and content than that of private owners. The mandatory procedure for the implementation of the relevant right by state authorities and local self-government bodies, which must ensure the right of citizens to free access to information about such a plot, as well as the specified mechanism for its free transfer to the citizen, is substantiated.

Based on the results of the study, the need for further improvement of the legislative mechanism for acquiring the right to private ownership of land is substantiated, taking into account the analyzed constitutional principles. Among the key tasks of the legislative support of the relevant procedures, the following are highlighted: land inventory and filling of the state land cadastre at the expense of local budgets in order to determine the free land that is in reserve; determination of criteria and order of possible distribution of land, taking into account the characteristics of specific administrative-territorial units; review of the jurisdiction of consideration of the relevant category of cases in the direction of administrative jurisdiction.

Keywords: constitutional guarantees, private property private ownership of land, privatization, land plot, acquisition of rights

ВСТУП

Проведення в Україні земельної реформи спрямовано на трансформацію відносин власності на землю в Україні, що вимагає формування надійного та дієвого правового механізму гарантування доступу до права приватної власності на землю. На вістрі такого правового механізму безперечно є Конституція України (КУ) [1] в частині визначальних принципів, які закладають основи набуття та непорушності права власності на землю. Однак на сьогодні конституційні норми неповною мірою знаходять свою реалізацію у чинному нормативному забезпеченні здійснення права приватної власності на землю, що визначає актуальність дослідження та вимагає наукового аналізу. Крім того, процеси децентралізації в Україні зумовлюють необхідність більш детальної уваги до розроблення проблематики гарантування набуття земельних прав.

Дослідження проблемних питань конституційноправового гарантування права приватної власності на земельну ділянку знайшли відображення у наукових працях таких вчених, як В.І. Андрейцев, О.А. Вівчаренко, О.І. Заєць, І.І. Каракаш, І.О. Костяшкін, М.В. Краснова, П.Ф. Кулинич, Л.В. Лейба, В.В. Носік, І.В. Озімок, Д.В. Федчишин, М.К. Черкашина, М.В. Шульга, Ю.В. Щербяк тощо. Однак окремі аспекти конституційно-правового забезпечення гарантій набуття права приватної власності на землю потребують подальших системних досліджень.

МЕТА статті - визначення конституційно-правових гарантій набуття права приватної власності на земельну ділянку в Україні та внесення пропозицій спрямованих на вдосконалення чинного законодавства у відповідній сфері.

МЕТОДИ ДОСЛІДЖЕННЯ

Для досягнення поставленої мети дослідження застосовано комплексний підхід до аналізу питань, що стосуються проблем правового забезпечення реалізації конституційних принципів гарантування права власності на землю, набуття права власності в порядку визначеному законом та рівності суб'єктів права власності на землю. Під час підготовки дослідження застосовано дві групи методів наукового пізнання: загальнонаукові (діалектичний, метод системного, логічного аналізу та синтезу, формально-логічний, структурно-функціональний та комплексного аналізу), а також спеціальні правові методи дослідження (порівняльно-правовий, конкретизації і тлумачення правових норм, формально-юридичний).

За допомогою діалектичного методу пізнання проаналізовано соціальну сутність процедури безоплатної приватизації земельної ділянки, що покликано збалансувати суспільні та приватні інтереси.

Метод системного, логічного аналізу та синтезу у поєднанні з формально-логічним методом дали змогу розкрити особливості реалізації конституційних принципів у процесі набуття права власності на земельну ділянку.

Формально-юридичний метод у поєднанні з методом тлумачення та конкретизації правових норм покладено в основу формулювання пропозицій для подальшого вдосконалення земельного законодавства.

РЕЗУЛЬТАТИ

В КУ закріплено основні принципи регулювання відносин власності на землю, а також визначено деякі положення стосовно суб'єктів, об'єктів, особливостей окремих видів права власності. Юридичні гарантії права приватної власності на землю ґрунтуються на відповідних положеннях КУ. Конституційні норми визначають гарантії доступу до права власності на землю, свободи здійснення відповідного права та неприпустимість втручання органів влади у права власників, а також гарантії захисту та відновлення права власності на земельну ділянку.

Аналіз конституційних положень закріплених у ст.ст. 13, 14, 41 КУ [1] дає змогу виділити норми-принципи, що спрямовано на гарантування набуття права приватної власності на землю. Зокрема, основний закон прямо передбачає, що право власності на землю гарантується, це право набувається в порядку, визначеному законом. Аналіз відповідної конституційної гарантії слід поєднувати з нормами КУ, за якими земля та інші природні ресурси, є об'єктами права власності українського народу, водночас кожний громадянин має право користуватися природними об'єктами права власності народу відповідно до закону.

Відтак, КУ гарантує доступ до права приватної власності на землю в порядку, визначеному законом. Земельний кодекс України (ЗКУ) виділяє такі підстави набуття права приватної власності на земельні ділянки, які можна розділити на дві групи. По-перше, це цивільноправові процедури: придбання за цивільно-правовими угодами; прийняття спадщини; внесення до статутного капіталу; та по-друге це приватизаційні процедури, що включають: безоплатну передачу із земель державної і комунальної власності, приватизацію земельних ділянок, що раніше надано їм у користування, виділення в натурі (на місцевості) належної їм земельної частки (паю).

Якщо питання цивільно-правових угод стосується переважно переходу права власності на земельну ділянку в межах приватної власності або ж передбачає процедуру відкритих електронних торгів, то безплатна процедура приватизації визначає порядок трансформації державної і комунальної власності на землю та є механізмом, що гарантує масовий процес набуття права приватної власності на земельну ділянку. Однак наявна процедура приватизації земель викликає низку нарікань теоретико-прикладного характеру та вимагає більш детального аналізу.

У ЗКУ (ст.ст. 81, 118, 121 тощо) закріплено право громадян України на безоплатну приватизацію земельних ділянок [2]. Особливість цієї правової форми переходу права власності на земельні ділянки від держави або територіальних громад до громадян України полягає у тому, що безоплатна приватизація є юридичною можливістю реалізації права, що має особистий характер і не може бути відчужене. Якнайшвидше завершення земельної реформи потребує відпрацювання прозорих і зрозумілих інструментів та механізмів формування конкретного власника, що забезпечить найбільш ефективне застосування основного національного багатства.

На превеликий жаль, приватизація земель в Україні здійснювалась безсистемно за відсутності чітких критеріїв та доволі умовної процедури безоплатного одержання земельної ділянки у власність громадян. Органи місцевого самоврядування та держгеокадастру за відсутності прозорих механізмів розподілу та перерозподілу земель застосовують недосконале регулювання породжуючи певні корупційні схеми у процесі розподілу земель. Це питання особливо гостро постає і нині, коли через процеси децентралізації громади значно розширили свої повноваження з розподілу земель як в межах населеного пункту, так і поза його межами.

Процедура приватизації згідно зі ст. 118 ЗКУ, покладає обов'язок визначення місця розташування земельної ділянки із земель запасу на громадянина, який виявив бажання отримати земельну ділянку у власність. Так, згідно із ч.6 ст. 118 ЗКУ [2] громадяни, зацікавлені в одержанні безоплатно у власність земельної ділянки із земель державної або комунальної власності для ведення фермерського господарства, ведення особистого селянського господарства, ведення садівництва, будівництва і обслуговування жилого будинку, господарських будівель і споруд (присадибної ділянки), індивідуального дачного будівництва, будівництва індивідуальних гаражів у межах норм безоплатної приватизації, подають клопотання до відповідної районної державної адміністрації або сільської, селищної, міської ради за місцезнаходженням земельної ділянки. У клопотанні зазначаються цільове призначення земельної ділянки та її орієнтовні розміри. До клопотання додаються графічні матеріали, на яких зазначено бажане місце розташування земельної ділянки, погодження землекористувача (у разі вилучення земельної ділянки, що перебуває у користуванні інших осіб) та висновки конкурсної комісії (у разі надання земельної ділянки для ведення фермерського господарства).

Під графічними матеріалами мова може йти про певне місце на кадастровій карті, хоча на практиці уповноважені органи досить часто вимагають матеріали інвентаризації земельної ділянки, які включають кадастровий план та план погодження меж земельної ділянки із сусідніми землевласниками та землекористувачами [3, с. 64]. Так, відповідно до ст. 35 Закону України «Про землеустрій» [4] інвентаризація земель проводиться з метою встановлення місця розташування об'єктів землеустрою, їхніх меж, розмірів, правового статусу, виявлення земель, що не використовуються,... і прийняття на їх основі відповідних рішень органами виконавчої влади та органами місцевого самоврядування.

Фактично, не володіючи спеціальними знаннями, особа самостійно повинна встановити місцезнаходження вільної земельної ділянки, чи до того ж відобразити його на графічному матеріалі.

Однак виникає зовсім інше питання чи доречним є подання громадянином навмання графічного матеріалу щодо місцязнаходження земельної ділянки. Можливо має діяти зовсім інше правило - саме місцева рада на підставі матеріалів інвентаризації має визначати земельні ділянки, непередані у власність чи користування і такі, що можуть бути безоплатно передані громадянам.

На жаль, проведення інвентаризації земель та наповнення земельного кадастру, що мало бути завершено на першому етапі земельної реформи дещо затягнулось, або не здійснюється свідомо? Декрет Кабінету Міністрів України «Про приватизацію земельних ділянок» від 1992 р. [5], визначив норми безоплатної передачі земель у власність громадян та встановив час проведення такої приватизації - до 1993 р. З аналізу норм вказаного Декрету не простежується механізм реалізації права кожного на земельну ділянку. Адже якщо на першому етапі земельної реформи відповідно до однойменної постанови Верховної Ради України (ВРУ) передбачалось здійснення інвентаризації усіх земель, то наступний етап принаймні мав визначати механізм приватизації виходячи з принципу рівності та з врахуванням наявного резерву земель. На жаль, такого механізму не вироблено і нині. Певну спробу унормування відповідного процесу закладено у Концепції роздержавлення і приватизації підприємств, землі та житлового фонду, яку схвалено Постановою ВРУ від 31 жовтня 1991 р. № 1767-XII [6] і яка визначила соціальний аспект як головну мету роздержавлення та приватизації державної власності, що полягає у створенні багатоукладної соціально орієнтованої ринкової економіки. У цій Концепції закладено безоплатну процедуру приватизації земельних ділянок встановленого розміру на кожного повнолітнього громадянина за допомогою земельних бонів. Однак норми відповідної концепції не реалізовано в життя, натомість положення Декрету з окремими змінами площі земельних ділянок закріплено в ЗКУ від 25.10.2001р. на невизначений термін без будь-якого механізму, який би визначав реальну черговість та послідовність забезпечення права кожного громадянина на земельну ділянку. Відповідна процедура реалізується вже понад тридцять років визначаючи фактично пріоритет за особами, які володіють повнотою інформації про земельні ресурси та мають доступ до суб'єктів владних повноважень. Адже відсутність будь-яких критеріїв розподілу землі забезпечила одні з найвищих корупційних ризиків у відповідній сфері.

Наступним конституційним принципом, що спрямовано на гарантування права приватної власності на землю, є принцип рівності суб'єктів права власності. Зокрема, ст. 13 КУ закріплює принцип рівності всіх суб'єктів права власності, сутність якого зводиться до того, що всім суб'єктам права власності гарантується рівна свобода при здійсненні їх прав власності, рівні можливості набуття права власності або відмови від нього тощо. Крім того, всім суб'єктам права власності гарантується рівність у захисті їх прав.

Теоретико-правові дослідження принципу рівності суб'єктів права власності, є важливим чинником на етапі завершення реформаційних процесів у сфері власності на землю. Однак у теорії земельного та цивільного права проблеми правового забезпечення принципу рівності суб'єктів права власності на землю залишаються мало дослідженими, що негативно впливає на стан законодавчого забезпечення реалізації конституційних положень стосовно окремих суб'єктів і зумовлює проблеми соціально-економічного, демографічного, екологічного, правового характеру[7, с. 195].

У розвиток конституційних підходів ЗКУ передбачає положення із забезпечення рівності права власності на землю громадян, юридичних осіб, територіальних громад та держави, прирівнюючи фактично всі три форми власності на землю, закріплені цим же кодексом. Проте, коли мова йде про здійснення такого права, органи державної влади та місцевого самоврядування, наділені зовсім іншими повноваженнями, аніж приватні власники, оскільки їх діяльність чітко регламентовано на законодавчому та підзаконному рівні, їх діяльності властивий метод імперативних вказівок, а мета використання земель підпорядкована суто суспільним інтересам, що найбільш яскраво відображено через визначення земель виключної комунальної та державної власності [7, с. 195].

Акцентуючи свою увагу на проблемах реалізації принципу рівності суб'єктів права власності на землю Т.О. Коваленко вказує на те, що всупереч положенням, закріпленим у КУ, в національному земельному законодавстві планомірно впроваджувалися приписи стосовно пріоритету прав держави як виключного власника земель в Україні. Права приватних суб'єктів у сфері земельних відносин постійно обмежувались внаслідок встановлення заборон на вчинення певних правочинів (мораторій на відчуження земель товарного сільськогосподарського виробництва тощо), спотворення зобов'язального характеру права оренди земельних ділянок, відсутності ефективних правових механізмів набуття, реалізації та захисту земельних прав (набувальна давність, перехід прав на землю разом із переходом права власності на будівлю чи споруду тощо) [8].

Аналізуючи більш детально наявні механізми набуття права приватної власності на землю маємо констатувати зобов'язальний порядок реалізації відповідного права органами державної влади та місцевого самоврядування, які повинні забезпечити право громадян на вільний доступ як до інформації про таку ділянку, так і визначений механізм її безоплатної передачі громадянину. Вказані органи, які презентують право державної та комунальної власності, зобов'язані забезпечити законодавчо визначений порядок трансформації такої власності до приватної форми. Відтак, суб'єкти права державної та комунальної власності обмежені у виборі потенційного набувача земельної ділянки, тоді як приватний власник вільний у виборі контрагента. Тому конституційний принцип рівності суб'єктів права власності на землю варто розглядати лише у взаємозв'язку з принципом гарантування права приватної власності, що визначено у ст. 14 КУ.

За таких умов досить спірною є судова практика стосовно розгляду в порядку цивільного судочинства справ про відмову у безоплатній передачі земельної ділянки у власність громадян. Враховуючи рішення Конституційного суду від 1 квітня 2010 р. N 10-рп/2010 у справі за конституційним поданням Вищого адміністративного суду України, «до публічно-правових спорів, на які поширюється юрисдикція адміністративних судів, належать і земельні спори фізичних чи юридичних осіб з органом місцевого самоврядування як суб'єктом владних повноважень, пов'язані з оскарженням його рішень, дій чи бездіяльності», органи місцевого самоврядування в даному випадку діють як суб'єкт владних повноважень, а відтак, мають забезпечити право громадян на вільний доступ до набуття права власності на земельну ді-лянку [9]. Рівність суб'єктів права власності передусім стосується права приватної власності, яка реалізується виключно за волевиявленням сторін, тоді як органи державної влади та місцевого самоврядування зобов'язані забезпечити відповідні права громадян або виконання спеціальних функцій держави, застосовуючи виключне право державної чи комунальної власності на землю.

Відповідна ситуація зберігатиметься як мінімум до завершення земельної реформи та припинення процедур безоплатної передачі земель у власність громадян, що реалізується в межах функції розподілу та перерозподілу земель.

Принцип рівності суб'єктів права власності на землю є непорушним у захисті земельних прав аж до припинення права власності. Так, примусове відчуження земельної ділянки у приватного власника в разі суспільної необхідності може бути здійснено у випадках, передбачених Законом України «Про відчуження земельних ділянок, інших об'єктів нерухомого майна, що на них розміщені, які перебувають у приватній власності, для суспільних потреб чи з мотивів суспільної необхідності» від 17.11.2009 р. [10], виключно в порядку адміністративного судочинства. Враховуючи такий законодавчий підхід, цілком виправданою є позиція стосовно необхідності застосування адміністративного судочинства і у розгляді справ пов'язаних з оскарженням незаконної відмови у передачі земельної ділянки у власність громадян, що передбачатиме фактично примусове припинення права державної чи комунальної власності. Такий підхід відображатиме як конституційний принцип гарантування права власності, так і рівності суб'єктів у захисті відповідного права.

ВИСНОВКИ

Отже, зараз є необхідність подальшого вдосконалення законодавчого механізму набуття права приватної власності на землю з урахуванням аналізованих конституційних принципів. Серед ключових завдань законодавчого забезпечення відповідних процедур є інвентарризація земель та наповнення державного земельного кадастру за рахунок місцевих та державного бюджетів з метою визначення вільних земель, що перебувають у запасі. Визначення критеріїв та черговості можливого розподілу земель з врахуванням особливостей конкретних адміністративно-територіальних одиниць. Перегляд юрисдикційної належності розгляду відповідної категорії справ у напрямі адміністративної підсудності.

Список використаних джерел

1. Конституція України: прийнята на п'ятій сесії Верховної Ради України 28 червня 1996 р. Відомості Верховної Ради України. 1996. № 30. Ст. 141.

2. Земельний кодекс України від 25 жовтня 2001 р. № 2768-ІП. Офіційний вісник України. 2001. № 46. Ст. 2038.

3. Костяшкін І.О. Безоплатна приватизація землі як умова забезпечення соціальної функції права власності на землю в Україні. Бюлетень Міністерства юстиції України. 2013. № 8. С. 61-67.

4. Про землеустрій: Закон України від 28 лютого 2019 р. № 2697-VIII. URL: https://zakon.rada.gov.Ua/laws/show/858-15#Text

5. Про приватизацію земельних ділянок: Декрет Кабінету Міністрів України від 26 грудня 1992 р. N 15-92. URL: https://zakon.rada.gov.Ua/laws/show/15-92#Text

6. Концепція роздержавлення і приватизації підприємств, землі та житлового фонду, схвалена Постановою Верховної Ради України від 31 жовтня 1991 року № 1767-XII. URL: https://zakon.rada.gov.Ua/laws/show/1767-12#Text

7. Костяшкін І.О., Бригінець О.О. Принцип рівності суб'єктів права власності на землю: проблеми правового забезпечення. Науковий вісник Ужгородського національного університету. 2021. № 65. С. 194-199.

8. Коваленко Т.О. Дерегуляція земельних правовідносин: позитивні та негативні аспект. Історико-правовий часопис. - 2016. №2 (8). С. 88-93.

9. Рішення Конституційного суду від 1 квітня 2010 р. N 10-рп/2010 у справі за конституційним поданням Вищого адміністративного суду України. URL: https://zakon.rada.gov.Ua/laws/show/v010p710-10#Text

10. Про відчуження земельних ділянок, інших об'єктів нерухомого майна, що на них розміщені, які перебувають у приватній власності, для суспільних потреб чи з мотивів суспільної необхідності: Закон України від 17.11.2009 р. № 1559-VI. URL: https://zakon.rada.gov.Ua/laws/show/1559-17#Text

1. Constitution of Ukraine: adopted at the fifth session of The Verkhovna Rada of Ukraine on June 28, 1996. Information of the Verkhovna Rada ofUkraine. 1996. № 30. P. 141. (in Ukrainian).

2. The Land Code of Ukraine of October 25, 2001, № 2768-IP. The Official Bulletin ofUkraine. 2001.№ 46. Art. 2038. (in Ukrainian).

3. Kostiashkin I.O. Free privatization of land as a condition for ensuring the social function of land ownership in Ukraine. Bulletin of the Ministry of Justice ofUkraine. 2013. № 8. pp. 61-67 (in Ukrainian).

4. On land management: Law of Ukraine of February 28, 2019.№ 2697-VIII.URL: https://zakon.rada.gov.Ua/laws/show/858-15#Text (in Ukrainian).

5. On privatization of land plots: Decree of the Cabinet of Ministers of Ukraine of December 26, 1992. N 15-92. URL: https://zakon.rada.gov.ua/laws/show/15-92#Text (in Ukrainian).

6. The concept of denationalization and privatization of enterprises, land and housing, was approved by the Verkhovna Rada of Ukraine on October 31, 1991, No. 1767-XII. URL: https://zakon.rada.gov.ua/laws/show/1767-12#Text (in Ukrainian).

7. Kostiashkin I.O., Bryhinets O.O. Principle of equality of subjects of land ownership: problems of legal regulation. The Scientific Bulletin of Uzhhorod National University. 2021. № 65. pp. 194-199. (in Ukrainian).

8. Kovalenko T. Deregulation of the Land Legal Relations: the Positive and Negative Aspects. The Historical and Legal Journal. 2016. №2 (8). 88-93 (in Ukrainian).

9. Decision of the Constitutional Court of April 1, 2010. № 10-rp/2010 in the case on the constitutional petition of the Higher Administrative Court of Ukraine. URL: https://zakon.rada.gov.ua/laws/show/v010p710-10#Text (in Ukrainian).

10. On the alienation of land plots and other real estate objects located on them, which are privately owned, for public needs or for reasons of public necessity: The Law of Ukraine of November 17, 2009, №. 1559-VI. URL: https://zakon.rada.gov.ua/laws/show/155917#Text (in Ukrainian).

Размещено на Allbest.ru