Територіальна організація виборів як складова виборчої інженерії

Размещено на http://www.allbest.ru/

Дніпровський національний університет імені Олеся Гончара, Дніпро

Територіальна організація виборів як складова виборчої інженерії

Юрій Олександрович Ніколенко

Аспірант кафедри політології

Анотація

виборчий територіальний одиниця законодавство

Досліджено процедуру територіальної організації виборів. Зроблено висновок, що сутністю даної процедури є розподіл території проведення виборів на виборчі територіальні одиниці, який здійснюється у встановленому законодавством порядку. Базовою виборчою територіальною одиницею є виборчий округ. Також розглянуто характеристики виборчих округів, критерії встановлення меж виборчих округів, методи визначення меж виборчих округів та маніпуляції в рамках даного процесу, однією з найбільш відомих є практика джеррімендерінгу. Зроблено висновок, що процедура територіальної організації виборів, незважаючи на свою теоретичну нейтральність, на практиці здатна справляти коригуючий вплив на результати виборів та давати можливість для маніпуляцій в рамках виборчої інженерії.

Ключові слова: вибори, територія проведення виборів, виборча територіальна одиниця, виборчий округ, магнітуда виборчого округу, просторова форма виборчого округу, виборча географія, виборча геометрія, джеррімендерінг, представницький мандат.

Yuriy Nikolenko

Ph.D. student of the Department of Politology, Oles Honchar Dnipro National University, Dnipro

Territorial organization of elections as a component of electoral engineering

Abstract

The paper examines the procedure of territorial organization of elections. It is concluded that the essence of this procedure is the legally regulated distribution of the election territory into electoral territorial units and determination of the number of representative mandates distributed in these units. The basic electoral territorial unit is the electoral district. The characteristics of electoral districts, the criteria for establishing the boundaries of electoral districts, the methods of determining the boundaries of electoral districts and manipulations within the framework of this process, of which the practice of gerrymandering is the most famous, are considered. An electoral district means an electoral territorial area with certain boundaries, to which one or several election participants are elected. Electoral districts are divided into single-mandate and multi-mandates electoral districts. The main characteristics of the electoral district are 1) magnitude, 2) level, 3) actual size, and 4) spatial form. The main criteria for the democratic territorial organization of elections are: 1) quantitative, 2) geographical, 3) administrative-territorial, 4) subject, 5) temporal or dynamic, 6) methodological, 7) minority criteria. The paper also considers the methods of electoral engineering used in the framework of the procedure of territorial organization of elections. The most famous and widespread of these methods is gerrymandering, consisting in the manipulation of the spatial boundaries of the electoral district in order to influence the outcome of the elections. Gerrymandering can be active (setting or changing of the boundaries of electoral districts) and passive (conservation of the boundaries of electoral districts). The main forms of active gerrymandering are: 1) “packing”, 2) “cracking”, 3) “hijacking”, 4) “kidnapping”, 5) “Sweetheart gerrymandering”. As a result of the study, the conclusion is made that the procedure of territorial organization of elections, despite its theoretical neutrality, in the realistic scenario is capable of exerting a corrective influence on the election results, giving an opportunity for manipulations within the framework of electoral engineering.

Keywords: elections, election territory, electoral territorial unit, electoral district, magnitude of electoral district, spatial form of electoral district, electoral geography, electoral geometry, gerrymandering, representative mandate.

Постановка проблеми

Інститут політичних виборів є одним з ключових компонентів демократичного державного устрою в сучасному розумінні даного поняття. Вибори в будь-якому разі проводяться на певній території. На цій підставі можна зробити висновок, що при нормативному урегулюванні, підготовці та проведенні будь-яких політичних виборів неодмінно постає проблема їх територіальної організації, тобто просторової організації виборчого процесу на території проведення даних виборів. З теоретичної точки зору при умові, що вибори проводяться з дотриманням демократичних норм та стандартів, особливості територіальної організації даних виборів не повинні коригувати результати голосування виборців. Однак на практиці даний процес може значно скоригувати результати виборів та призвести до різниці між першопочатковим розподілом голосів виборців серед учасників виборів і кінцевими результатами даних виборів / розподілом представницьких мандатів у виборному органі. На цій підставі можна зробити висновок, що процес територіальної організації виборів (далі - ТОВ) є складовою виборчої інженерії, під якою розуміється законодавче конструювання або зміна закріплених в державному законодавстві правил проведення виборів.

Огляд існуючих досліджень

Тематиці виборів, виборчого законодавства, виборчих систем, виборчого процесу та виборчої інженерії присвячені дослідження таких авторів як М. Афанасьєва, С. Батура, І. Гербут, Г. Голосов, М. Іванова, М. Ільницький, І. Климкова, Ю. Ключковський, А. Любарєв, В. Лафітський, А. Макаренко, О. Марцеляк, О. Михайлова, О. Морозова, Б. Мохончук, В. Нестерович, П. Норіс, Ю. Остапець, Дж. Сарторі, М. Ставнійчук, Ю. Шведа, О. Шинкаренко. Зазначені автори розглядали як загальні аспекти інституту/процедури виборів, так і окремі складові/аспекти даного інституту (таких як виборче законодавство, виборча система, виборчий процес, виборче право тощо). Окремі аспекти ТОВ, маніпуляції в рамках даної процедури та практику ТОВ в різних державах світу та в Україні розглядали в своїх роботах А. Авксентьєв, М. Афанасьєва, А. Буніна, Д. Ковриженко, О. Морозова, Б. Мохончук, О. Новиков, О. Ралко, П. Романюк, Р. Гілман, Д. Левін, Дж. Маккензі, Р. Ніємі, М. Хамфрі. Але досі не існує окремого дослідження, яке цілком присвячене темі ТОВ (хоча в окремих роботах, які присвячені тематиці виборів та виборчої інженерії, частково розглядається серед іншого і дане питання).

Мета дослідження

Аналіз поняття та сутності процедури територіальної організації виборів, а також можливостей використання даної процедури для маніпулятивного впливу на проведення та результати виборів.

Виклад основного матеріалу

Територіальна організація виборів (або територіальна організація виборчого процесу) є важливим елементом виборчого процесу (далі - ВП) на будь-яких виборах. Під даним терміном розуміється, по-перше, розділ території проведення виборів (далі - ТПВ) на виборчі територіальні одиниці (далі - ВТО) (визначення кількості та меж ВТО) - тобто виділені за певними критеріями просторові ділянки в межах даної ТПВ, в яких проводиться ВП (в основному в якості ВТО виступають виборчі округи (далі - ВО), але поряд з цім існують і інші види ВТО); по-друге, визначення кількості представницьких мандатів (далі - ПМ) та кількості виборчих дільниць (далі - ВД) (а також територіального охоплення кожної з ВД) в кожній з цих ВТО. Різні моделі виборчих систем (далі - ВС) передбачають різні варіанти ТОВ. При цьому слід зазначити, що вплив на результати виборів має саме той чи інший варіант розподілу ТПВ на ВО та визначення кількості ПМ в кожному з ВО. ВО за своєю територією та кількістю виборців є досить значними утвореннями. З огляду на це встановлюється необхідність розподілу території кожного ВО на ВД. ВД створюються таким чином, щоб забезпечити виборцям найкращі можливості для участі у голосуванні. Утворення ВО -- це один з первинних етапів ВП, у якому задіяні і беруть активну участь виборчі комісії, органи виконавчої влади та органи місцевого самоврядування, громадсько-політичні організації, виборці. Він повинен відбуватися шляхом забезпечення проведення виборів на справедливій основі, не створюючи переваг окремим політичним партіям, групам населення за рахунок інших. Це означає, що визначена кількість виборців у відповідному ВО має бути приблизно рівною стосовно інших ВО. З цієї причини законодавством повинні встановлюватися наступні демократичні принципи формування ВО: 1) принцип рівності числа виборців у ВО із припустимим відхиленням, 2) принцип єдності території, 3) принцип періодичного перегляду меж ВО. Також при цьому необхідно враховувати адміністративно-теріторіальний устрій/ адміністративно-територіальний поділ (далі - АТУ/АТП) ТПВ та специфіку окремих адміністративно-територіальних одиниць (далі - АТО), які знаходяться на ТПВ. Ці принципи створюють нормативну основу для існування демократичного контролю за правильністю утворення ВО та ВД у ході виборів та в цілому для проведення демократичних виборів [Афа- насьєва 2005: 92-93].

Під виборчим округом розуміється ВТО з певними межами, в який обирається учасник виборів (як індивідуальний - окремий кандидат, так і колективний - список політичної партії або блоку політичних партій) або декілька учасників виборів; при встановленні результатів виборів обраховується відсоток, отриманий учасником виборів, саме від загальної кількості голосів в даному ВО. В рамках ВП вся ТПВ ділиться на ВО, які діляться на персональні (які виділяють для участі в голосуванні певну соціальну групу) та територіальні (які засновані на певному варіанті розділу ТПВ) [Ключковський 2009: 89]. В рамках дослідження ТОВ ми будемо розглядати саме територіальні ВО. Територіальні ВО в залежності від кількості розподіляємих в них ПМ діляться на одномандатні (в яких розподіляється один ПМ) та багатомандатні (в яких розподіляється декілька ПМ); в залежності від кількості ВО, на які ділиться ТПВ, вона може бути повністю включена в єдиний ВО або розділена на певну кількість окремих регіональних ВО. Основними характеристиками будь-якого ВО є:

Магнітуда (далі - МВО) - кількість ПМ, що розподіляються в даному ВО. ВО за даним критерієм діляться на одномандатні та багатомандатні (далі відповідно ОВО та БВО). Як зазначає Б.С.Мохончук, саме від МВО залежить подальший спосіб розподілу голосів виборців (тобто виборча формула) і, відповідно, тип ВС - мажоритарний або пропорційний [Мохончук 2016: 106].

Рівень - загальнодержавний, регіональний, локальний. Це дає можливість використовувати інститут «вирівнювальних» ПМ.

Фактичний розмір (далі - ФРВО) - площа ВО та кількість виборців, що проживають в даному ВО (від ФРВО залежить співвідношення кількості набраних ГВ та набраного відсотку на виборах). Розуміння даної категорії є дещо спірним. Так, Ю. Ключковський під ФРВО розуміє кількість виборців, що проживають та голосують в даному ВО [Ключковський 2011]; Ю. Шведа схиляється до розуміння ФРВО в площині просторових меж ВО (просторовий розмір даного ВО) [Шведа 2010]; у свою чергу Б.Мохончук включає в дане поняття, як кількість виборців, так і просторові межи [Мохончук 2016: 107].

Просторова форма - просторова форма меж ВО.

В таблиці далі представлена класифікація ВО. Критеріями даної класифікації є дві змінні - магнітуда ВО (тобто кількість ПМ, що розподіляються в даному ВО - ВО можн бути одномандатним чи багатомандатним) та ступінь включення ТПВ в ВО (в ВО може бути включена вся ТПВ чи її частина).

Різні види ВС передбачають різні варіанти розподілу на ВО та різну кількість ПМ, що розподіляються в ВО: від виділення єдиного ВО до створення великої кількості окремих ВО, при цьому в кожному випадку в рамках одного ВО може виборюватися як один, так і багато мандатів. Даний розподіл передбачає нібито просту процедуру: використовуючи дані про кількість населення у певних АТО та АТУ держави, територію держави треба «нарізати» на ВО у такий спосіб, щоб у кожному з них проживала приблизно однакова кількість виборців, які б обирали однакову кількість депутатів. Однак ТОВ - це не суто технічне питання, яке зводиться до оптимізації організаційних ресурсів з проведення голосування та підрахунку голосів. Встановлення меж та розміру ВО, по-перше, є способом забезпечення рівності виборчих прав громадян, а по-друге, має потенції визначати переможців та тих, хто програв. Саме тому процес поділу території держави на виборчі територіальні одиниці характеризується як політичний, від нього залежать результати виборів і політична ситуація в країні. Серед чинників, що впливають на ТОВ та надають можливість проводити маніпуляції в її рамках, М. Афанасьєва виокремлює: 1) обрану модель ВС; 2) кількість населення (виборців) у ВО та допустиму норму відхилення; 3) територіальні особливості ВО та АТУ держави; 4) наявність місць компактного поселення національних та інших (мовних, релігійних тощо меншин); 5) метод визначення меж ВО та кількості мандатів; 6) порядок формування суб'єкта, уповноваженого здійснювати ТОВ; 7) публічність та відкритість роботи суб'єкта, якій здійснює ТОВ; 8) часові вимоги до перегляду меж ВО, 9) кількість мандатів. При цьому єдиних міжнародних правил чи стандартів для нарізки ВО не існує, це питання цілком віддано до компетенції тієї чи іншої держави. Кодекс належної практики в виборчих справах пропонує наступні принципи виділення меж ВО: 1) на основі існуючого АТП (наприклад, ВО співпадають з певними АТО, при цьому, як правило враховуються субнаціональні АТО та місця компактного поселення меншин); 2) в залежності від чисельності населення в ВО (при цьому можуть взяти або загальну чисельність громадян, або чисельність лише виборців). При цьому якщо ТПВ ділять на декілька ВО, чисельність виборців в кожному з ВО повинна бути приблизно однаковою (виборче законодавство деяких держав встановлює допустимий відсоток відхилення від середньої чисельності). Вищеназваний момент (допустимий відсоток відхилення від середньої чисельності) відкриває широкі можливості для різноманітних маніпуляцій з ТОВ, як правило, на користь певних кандидатів та політичних сил (обсяг таких можливостей є прямо пропорційний до допустимого відсотку відхилення) [Афанасьєва 2014: 257260; Афанасьєва 2012б: 17].

Основними критеріями демократичної ТОВ, за класифікацією М. Афанасьєвої, є 1) кількісний - однакова кількість виборців має обирати однакову кількість представників; 2) географічний - неперервність, суміжність та компактність всієї території ВО; 3) адміністративно-територіальний - врахування АТУ та АТП держави, а також наявність субнаціо- нальних АТО в її межах; 4) суб'єктний - вимоги до суб'єкту ТОВ - його діяльність повинна здійснюватися на засадах незалежності, неупередженості, аполітичності та відкритості; 5) часовий або динамічний - визначення часових рамок для перегляду меж ВО (межі ВО повинні регулярно переглядатися з врахуванням змін розподілу населення та міграційних процесів, необґрунтована консервація меж ВО має назву пасивний джеррімендерінг); 6) методологічний - використання об'єктивних методів, що ґрунтуються на математичних формулах та виключають суб'єктивістську складову; 7) міноритарний - забезпечення прав національних, мовних, релігійних та інших меншин [Афанасьєва 2012б; Афанасьєва 2012в].

Серед критеріїв виділення меж ВО, шо використовуються в сучасному світі, О. Морозова виділяє наступні (у дужках наведено кількість, відсоток від загальної кількості - 225 досліджених держав та приклади держав, в яких діє зазначений критерій): 1) приблизна кількість населення, яка повинна бути рівною зі вказаним максимально допустимим відсотком відхилення (121/54%, Албанія, Австралія, Азербайджан, США, ФРН, КНР, Індія, Японія, Вірменія, Азербайджан, Узбекистан, Кенія, Куба); 2) природні бар'єри (56/24,7%, Албанія, Аргентина, Ірландія, Канада, Польща, Швеція, Словенія, Пакистан, Литва); 3) компактність ПФВО (27/11,9%, Азербайджан, Білорусь, Вірменія, Мексика); 4) АТУ та АТП держави - ВО повинні співпадати з межами АТО (92/40,7%, Австрія, Албанія, Ангола, Ірак, ФРН, ОАЕ, Велика Британія, Чехія, Казахстан, Узбекистан, Вьєтнам); 5) географічні розміри районів (39/17,2%, Алжир, Болівія, Індія, Іран, Латвія, Канада, Чилі, Йемен, Замбія, Зімбабве, Танзанія, Пакистан, Еквадор, Ефіопія); 6) культурні особливості населення (39/17,2%, ПАР, Угорщина, Фінляндія); 7) інші критерії (63/27,8%, Литва, Латвія, Лівія, Куба, Монголія, Швейцарія); 8) критерії не застосовуються (32/14,1%, Афганістан, Естонія, Ізраїль, Монако); 9) дані відсутні (19/8,4%, Бахрейн, Бенін, Єгипет, Конго, Катар, Руанда, Сомалі) [Морозова 2014]. Різниця у територіальному та чисельному розподілі ВО може бути зумовлена різноманітними факторами, серед яких Б.С. Мохончук називає наступні: 1) Історичні. Едускунта, парламент Фінляндії, складається з 200 депутатів, 199 з яких обираються по пропорційній ВС. Однак, 1 депутат від Аландських островів вибирається по мажоритарній ВС. Надаючи одне місце Аландському архіпелагу незалежно від кількості його населення, Фінляднія гарантувала представництво території, яка належала Швеції. 2) Демографічні. Демографічний дисбаланс Іспанії зумовив розподіл 350 місць в Конгресі так, щоб кожна провінція мала по 2 постійних місця, а інші мандати розподілялись залежно від чисельності населення. 3) Етнічні. У Сінгапурі, відповідно до Конституційної поправки 1988р., створюються виборчі округи для представників національних меншин. 4) Географічні. В Норвегії діє особлива процедура розподілу окружних мандатів (це 150 місць від загального складу Стортингу в 169 депутатів). Спочатку підсумовується кількість жителів відповідної провінції і розмір території в квадратних кілометрах, потім ця цифра множиться на 1.8, формуючи так звану розподільну квоту. Після цього розподільні квоти діляться на ряд непарних чисел (1, 3, 5, 7 і т.д.), і мандати дістаються округам з найбільшим залишком. 5) Адміністративно-територіальні. Кордони ВО Японії не можуть перетинати кордони префектур, а також повинні враховуватись географічні та транспортні особливості місцевості [Мохончук 2016: 111-112].

Суспільство має певну територіальну та соціально-політичну структуру, яка складається з різних територіальних спільнот з певними електоральними уподобаннями. Особливості утворення ВО з урахуванням територіального розподілу виборців за демографічною, національною, історичною, мовною, релігійною ознакою, в залежності від їх виборчої активності та політичних переваг є предметом вивчення особливого наукового напряму - виборчої географії (або, в деяких джерелах - виборчої геометрії) (далі - ВГ). Одним із головних завдань ВГ є пояснення, порівняння та прогнозування результатів виборів на різних територіях на основі знань про особливості політичної, соціальної, економічної ситуації на місцях. Закономірності, виявлені ВГ, можуть використовуватися суб'єкт ВІ у власних цілях (як в суспільно прийнятних, так і в маніпуляційних). Практика, за допомогою якої робляться спроби отримати політичні переваги та максимізувати представництво у виборному органі тієї чи іншої політичної партії або кандидата, завдяки маніпуляціям при утворені меж ВО (або при зміні існуючих меж ВО), історично отримала назву «джеррімендерінг» (англ. «Gerrymandering»), яка походить від прізвища американського політика Елбріджа Джеррі [Афанасьєва 2014: 257-260; Афанасьєва 2012б: 17]. Вперше термін «Gerry-mander» було використано в березні 1812 р. у газеті «Boston-Gazette» під політичною карикатурою, яка відображала ВО дивної форми, що було створено у графстві Ессекс, штат Массачусетс на підставі наказу губернатора Елбріджа Джеррі (1744-1814) про переформування ВО. Щоб забезпечити перемогу своєї партії на місцевих виборах, губернатор об'єднав в один ВО адміністративні райони звивистою смугою, яка огортала північ штату Массачусетс. Обєднавши голоси жителів периферії Массачусетса, губернатор Джеррі добився того, що його Демократично-республіканська партія отримала 29 місць з 40, а партія федералістів лише 11. Цей результат був досягнутий незважаючи на те, що федералісти отримали більшість голосів виборців. Нові межі були встановлені всупереч всім природним та традиційним способам розподілу і призвели до утворення ВО дивної конфігурації. За формою ВО походив на саламандру, що у поєднанні з прізвищем губернатора породило термін «джеррімендерінг», який став використовуватися не тільки щодо описаного випадку, а також і в інших подібних ситуаціях. Технологія, яка була винайдена в Массачусетсі, виявилася дуже ефективною і, головне, формально невразливою за тих часів, оскільки процедура ТОВ не була ясно прописана виборчим законодавством штату. Незважаючи на відсутність математичної точності у розрахунках та відносність закономірностей впливу джеррімендерінга на результати виборів, ця практика активно застосовується політичними акторами уже два століття [Афанасьєва 2014: 258].

Виокремлюють два види джеррімендерінгу: активний та пасивний. Активний джеррімендерінг здійснюється через безпосередні дії з визначення або зміни меж ВО; існують 5 основних його форм: 1) ущільнення (англ. «packing») - нарізка ВО з ціллю концентрації прихильників певної політичної сили в межах одного або мінімальній кількості ВО (щоб дані прихильники становили в новостворених ВО більшість виборців), тобто зосередження максимальної кількості виборців певного типу в межах одного ВО; 2) розколювання (англ. «cracking») - нарізка ВО з ціллю розосередження прихильників конкурентів по різним ВО (щоб дані прихильники становили в новостворених ВО меншість виборців), тобто розосередження виборців певного типу в максимальну кількість ВО з метою недопущення отримання ними більшості ні в одному з них; 3) «зіштовхування» («hijacking») - перекроювання меж ВО таким чином, щоб зіштовхнути двох сильних і популярних на цій території кандидатів від однієї партії (опонентів влади) в одному ВО; 4) «викрадення» («kidnapping») - тактика, яка використовується проти фаворита в певному окрузі, і реалізовується через об'єднання округу з іншими територіями, де кандидат не має підтримки; 5) «Sweetheart gerrymandering», або так званий «полюбовний джеррімендеринг» має місце, коли представники різних політичних партій домовляються про розподіл округів, не враховуючи думку виборців. Пасивний же джеррімендерінг навпаки виникає як результат консервації, незмінність територіального розподілу місць і меж ВО. Постійні, незмінні ВО, у зв'язку з демографічними чи міграційними процесами, з часом припиняють враховувати зміни чисельності населення та не забезпечують рівність впливу виборців на формування виборного органу. Зазвичай термін «джеррімендерінг» має негативний підтекст, оскільки пов'язаний з викривленням репрезентативності виборців у складі парламенту, але виборча геометрія може також використовуватися в цілях, які сприймаються як соціально позитивні, зокрема це стосується її застосування в інтересах національних меншин, коли межі округів проводяться у такий спосіб, що допомагає їм забезпечити кількість мандатів, пропорційно до їх відсотку у чисельності населення країни. Зазначена практика отримала назву «позитивний джеррімендерінг» та спрямована на протидію дискримінації етнічних, расових, релігійних та інших меншин та надання можливості проходження їх представників в парламенті та зайняття ними виборних посад. Слід зазначити, що дієвість та ризикованість використання джеррімендерінгу прямо залежить від того, наскільки точно суб'єкт ВІ може спрогнозувати розподіл голосів виборців: чим вища прогнозованість даного розподілу, тим виправданіше є використання джеррімендерінгу. Ймовірність та доступність використання джеррімендерінгу обернено пропорційна до показника МВО. Впровадження сучасних комп'ютерних технологій разом з розвитком складних баз даних виборців і спеціального програмного забезпечення з утворення округів зробило ВГ більш точною. Використовуючи такі бази даних, суб'єкт ВІ може отримати детальну інформацію по кожному будинку і об'єднуючи її з іншими предикторами (вік, дохід, раса або рівень освіти), може з достатньою точністю передбачити електоральну поведінку виборців кожного потенційного округу, залишаючи мало шансів для політичних конкурентів. А. Авксентьєв наводить наступні найбільш відомі сучасні способи протидії маніпулятивному джеррімендерінгу: 1) передача повноважень із визначення меж ВО неурядовим і незаангажованим в політичному сенсі організаціям; 2) прозорість визначення меж ВО і можливість публічного обговорення запропонованої нарізки; 3) законодавче закріплення відповідності ліній демаркації кордонів всіх АТО [Афанасьєва 2014: 258-259; Авксентьєв 2016: 33; Новиков 2018: 80-81]. О. Новіков називає наступні методи виявлення джеррімендерінгу: 1) Оцінка рівня компактності ВО - компактність ВО вимірюється математично за допомогою ділення площі округу на його периметр, чим менше значення одержується, тим більша ймовірність застосування джеррімендерінгу. 2) Оцінка різниці у ефективності учасників виборів - фокусується на оцінці сили політичної партії у штаті загалом, обчислюється кількість голосів, що безпосередньо не вплинули на підсумкові результати виборів (невикористані голоси) та порівнюється цей показник між партіями та з розподілом місць від регіону. Число невикористаних голосів оцінюється загалом по регіону для кожної з партій та розділяється на кількість отриманих кожною з них місць у виборному органі. Різниця у отриманих показниках визначає наскільки результати відхилились від справедливого розподілу місць. Оцінка різниці у ефективності базується на невикористаних голосах та здатна виявити, як «cracking» (розстріскування) так і «packing» (упакування), оскільки обидва різновиди спрямовані на зростання числа невикористаних голосів у суперників, та їх мінімізацію для власних кандидатів. 3) Створення системи незалежних комісій або комісій, в яких беруть участь представники всіх учасників виборів. 4) Використання для визначення меж ВО спеціальних комп'ютерних програм та математичних методик. Так, наприклад, у США центром оцінки голосування (Center for Range Voting), запропонований в якості способу визначення границь ВО алгоритм, що використовує такі змінні як: форма штату, число ВО що необхідно створити і розподіл населення як результат. Дещо спрощено він представляє собою математичну формулу: N = A + B, де А и В максимально рівні цілі числа (наприклад, 7 = 4 +3). Певна територія (АТО) розділяється на дві частини по найкоротшому шляху. Дві отримані частини території, містять певну кількість (а саме А и Б) ВО, які в свою чергу також створюються шляхом розподілу по найкоротших лініях до одержання заданої кількості округів. Результатом застосування такого методу є створення ВО з кордонами правильної геометричної форми. 5) Внесення змін до виборчого законодавства (параметри ВС та ВП), які б унеможливили маніпуляції з ТОВ. Так, відомо, що найбільш придатною для використання джеррімендерінгу є мажоритарна ВС, яка передбачає поділ ТПВ на одномандатні ВО. Напроти використання пропорційної ВС унеможливлює використання джеррімендерінгу, так як передбачає створення багатомандатного ВО, який може включати в себе всю ТПВ, або створення невеликої кількості великих за площею регіональних багатомандатних ВО [Новиков 2018: 81-82; Афанасьєва 2012а].

Висновки

Таким чином, територіальна організація виборів є невід'ємною складовою ВП та може використовуватися в рамках ВІ як інструмент впливу на результати виборів. Під ТОВ розуміється розподіл території проведення виборів на певні виборчі територіальні одиниці та визначення кількості ПМ, що розподіляються в даних ВТО. Основним видом ВТО на сьогоднішній день є виборчий округ. Під ВО розуміється ВТО з певними межами, в який обирається учасник виборів (як індивідуальний - окремий кандидат, так і колективний - список політичної партії або блоку політичних партій) або декілька учасників виборів. За критерієм кількості розподіляємих ПМ ВО діляться на одномандатні та багатомандатні. Основними характеристиками ВО є 1) магнітуда, 2) рівень, 3) фактичний розмір та 4) просторова форма. Основними критеріями виділення меж ВО є: 1) приблизна кількість населення, яка повинна бути рівною зі вказаним максимально допустимим відсотком відхилення; 2) природні бар'єри; 3) компактність ПФВО; 4) АТУ та АТП держави - ВО повинні співпадати з межами АТО; 5) географічні розміри районів; 6) культурні особливості населення. Основними критеріями демократичної ТОВ є: 1) кількісний, 2) географічний, 3) адміністративно-територіальний, 4) суб'єктний, 5) часовий або динамічний, 6) методологічний, 7) міноритарний. Особливості утворення ВО з урахуванням територіального розподілу виборців за демографічною, національною, історичною, мовною, релігійною ознакою, в залежності від їх виборчої активності та політичних переваг є предметом вивчення особливого наукового напряму - виборчої географії. Практика маніпулювання просторовими межами ВО з метою впливу на результат виборів має назву джеррімендерінг. Дана практика є прикладом маніпулятивної виборчої інженерії, так як за своєю суттю являє собою внесення змін до виборчих правил (в даному випадку в сфері ТОВ) задля впливу на хід та результати виборів. Джеррімендерінг ділиться на активний (встановлення або зміна меж ВО) та пасивний (консервація меж ВО). Основні форми активного джеррімендерінгу: 1) ущільнення (англ. «packing»), 2) розколювання (англ. «cracking»), 3) «зіштовхування» («hijacking»), 4) «викрадення» («kidnapping»), 5) «Sweetheart gerrymandering». Основні способи протидії маніпулятивному джеррімендерінгу: 1) передача повноважень із визначення меж ВО неурядовим і незаангажованим в політичному сенсі організаціям; 2) прозорість визначення меж ВО і можливість публічного обговорення запропонованої нарізки; 3) законодавче закріплення відповідності ліній демаркації кордонів всіх АТО.

Таким чином можна зробити висновок, що політичні вибори (тобто вибори певних політичних інституцій та посад) в сучасному світі завжди відбуваються на певній території, на якій проживає населення, яке володіє активним виборчим правом (тобто правом обирати). Тому ТОВ є невід'ємною складовою ВП на будь-яких сучасних виборах. Хоча основний вплив на результати виборів здійснює тип та параметри обраної моделі ВС, особливості організації ВП, серед яких є і ТОВ, також можуть справити істотний вплив на проведення та результати виборів (про шо свідчать, наприклад, історичні приклади використання такої виборчої маніпуляції як джеррімендерінг).

Бібліографічні посилання

1. Авксентьєв, А.О. (2016). Джеррімендеринг як практика електорального маніпулювання. The Journal of V.N. Karazin Kharkiv National University. Issues of Political Science, 28, 32-36.

2. Афанасьєва, М.В. (2014). Виборча інженерія в Україні: монографія. Одеса: Юридична література.

3. Афанасьєва, М.В. (2012). Джеррімендерінг у США: історія та сучасні прояви. Митна справа, 3(81), ч. 2, кн. 2, 219-225.

4. Афанасьєва, М.В. (2012). Критерії законодавчого проектування територіальної організації виборів. Юридичний вісник, 2, 17-23.

5. Афанасьєва, М.В. (2005). Реформа адміністративно-територіального устрою та територіальна організація виборів. Актуальні проблеми держави та права, 26, 91-95.

6. Афанасьєва, М.В. (2012). Територіальна організація виборів в Україні: законодавчі критерії та виборча практика. Актуальні проблеми політики: зб. наук. праць. Одеса: НУ «Одеська юридична академія»: Південноукраїнський центр тендерних проблем, 47, 80-91.

7. Європейський демократичний доробок у галузі виборчого права (2009): матеріали Венеціанської Комісії, Парламентської Асамблеї, Комітету Міністрів, Конгресу Місцевих і Регіональних влад Ради Європи. За ред. Ю.Б. Ключковського. К.

8. Ключковський, Ю.Б. (2011). Виборчі системи та українське виборче законодавство: монографія. Нац. ун-т «Києво-Могилянська академія». К.: Час Друку.

9. Морозова, О.С. (2014). Территориальные основы организации выборов: мировая практика. Современные проблемы науки и образования, 4.

10. Мохончук, Б.С. (2016). Характеристика виборчого округу, як комплексного елементу виборчої системи. Evropsky politicky apravni diskurz, 3(6), 105-113.

11. Новиков, О.В. (2018). Застосування джеррімендерингу у виборчому процесі в Україні та США. Правова держава, 30, 78-84.

12. Шведа, Ю.Р. (2010). Вибори та виборчі системи. Європейські стандарти та досвід для утвердження демократії в Україні. Львів.

References

1. Afanasyeva, M.V. (2005). Reforma administrativno-teritorialnogo ustroyu ta teritorialna organizaciya viboriv [Reform of the administrative-territorial system and territorial organization of elections]. Aktualni problemi derzhavi ta prava, 26, 91-95. (in Ukrainian).

2. Afanasyeva, M.V. (2012). Dzherrimendering u SShA: istoriya ta suchasni proyavi [Gerrymandering in the United States: history and contemporary manifestations]. Mitna sprava, 3(81), ch. 2, kn. 2, 219-225. (in Ukrainian).

3. Afanasyeva, M.V. (2012). Kriteriyi zakonodavchogo proektuvannya teritorialnoyi organizaciyi viboriv [Criteria for legislative design of territorial organization of elections]. Yuridichnij visnik, 2, 17-23. (in Ukrainian).

4. Afanasyeva, M.V. (2012). Teritorialna organizaciya viboriv v Ukrayini: zakonodavchi kriteriyi ta viborcha praktika [Territorial organization of elections in Ukraine: legislative criteria and electoral practice]. Aktualni problemi politiki, 47, 80-91. (in Ukrainian).

5. Afanasyeva, M.V. (2014). Viborcha inzheneriya v Ukrayini [Electoral engineering in Ukraine]. Monografiya. Odesa: Yuridichna literatura. (in Ukrainian).

6. Avksentyev, A.O. (2016). Dzherrimendering yak praktika elektoralnogo manipulyuvannya [Gerrymandering as a practice of electoral manipulation]. The Journal of V.N. Karazin Kharkiv National University. Issues of Political Science, 28, 32-36. (in Ukrainian).

7. Klyuchkovskij, Yu.B. (2011). Viborchi sistemi ta ukrayinske viborche zakonodavstvo [Electoral systems and Ukrainian electoral legislation]: monografiya. Nac. un-t «KMA». K.: Chas Druku. (in Ukrainian).

8. Mohonchuk, B.S. (2016). Harakteristika viborchogo okrugu, yak kompleksnogo elementu viborchoyi sistemi [Characteristics of the electoral district as a complex element of the electoral system]. Evropsky politicky a pravni diskurz, 3(6), 105-113. (in Ukrainian).

9. Morozova, O.S. (2014). Territorialnye osnovy organizacii vyborov: mirovaya praktika [Territorial principles of organizing elections: world practice]. Sovremennyeproblemy nauki i obrazovaniya, 4. (in Russian).

10. Novikov, O.V. (2018). Zastosuvannya dzherrimenderingu u viborchomu procesi v Ukrayini ta SShA [Application of gerrymandering in the election process in Ukraine and the USA]. Pravova derzhava, 30, 78-84. (in Ukrainian).

11. Shveda, Yu.R. (2010). Vibori ta viborchi sistemi. Yevropejski standarti ta dosviddlya utverdzhennya demokratiyi v Ukrayini [Elections and electoral systems. European standards and experience for establishing democracy in Ukraine.] Lviv. (in Ukrainian).

12. Yevropejskij demokratichnij dorobok u galuzi viborchogo prava [European democratic developments in the field of electoral law]. (2009): materiali Venecianskoyi Komisiyi, Parlamentskoyi Asambleyi, Komitetu Ministriv, Kongresu Miscevih i Regionalnih vlad Radi Yevropi Za red. Yu.B. Klyuchkovskogo. K. (in Ukrainian).

Размещено на Allbest.ru