Кримськотатарський фактор як засіб псевдолегітимації посягань Російської Федерації на територіальну цілісність України

Размещено на http://www.allbest.ru/

Національна академія Служби безпеки України

Кримськотатарський фактор як засіб псевдолегітимації посягань Російської Федерації на територіальну цілісність України

Іванов Олександр Юрійович

кандидат юридичних наук,

доцент кафедри теорії та історії держави і права

Анотація

У статті на основі висвітлення процесу становлення кримських татар як самостійної національної спільно- ти проаналізовано можливості визнання їх корінним народом із наданням їм права на національно-державне самови- значення, а також особливості використання цього фактору для псевдолегітимації змін статусу Криму проросійськими силами. Визнання кримських татар в якості корінного народу пройшло довгий політичний та історичний шлях. Однак навіть за таких умов реалізація ними права на національно-державне самовизначення має узгоджуватися зі змістом конституційного принципу унітаризму та здійснюватися через передбачені законодавством форми прямої демократії. Представники органів влади російської федерації не мають жодних правових підстав для обґрунтування протиправної анексії Автономної Республіки Крим у лютому -- березні за рахунок кримськотатарського фактору. Положення щодо реалізації кримськими татарами права на здійснення національно-державного самовизначення широко використову- валися представниками сепаратистської політичної еліти Криму для приховування своїх реальних намірів і під час здійс- нення протиправної анексії Автономної Республіки Крим як невід'ємної складової частини України у лютому -- березні 2014 р. На думку автора, корінний народ -- це стійка національна спільнота, представники якої компактно проживають на території єдиної історичної батьківщини і відзначаються наявністю спільної культури, мови, релігії та інших факторів, які відрізняють її від інших таких спільнот, у тому числі сформованістю власних державницьких традицій. При цьому слід враховувати, що механізм реалізації корінним народом права на національно-державне самовизначення повинен бути пов'язаний із висловленням населенням відповідної території волі на його здійснення через передбачені законо- давством форми прямої демократії. Діяльність Курултаю і Меджлісу повсякчас була спрямована на протидію самодер- жавній політиці асиміляції корінних національних спільнот з метою формування етнічно однорідного складу населення, яке б не було здатним поставити під загрозу безперешкодне функціонування імперського державного механізму.

Ключові слова: Автономна Республіка Крим, унітарна держава, територіальна цілісність, корінний народ, національно-державне самовизначення.

Summary

Candidate of Legal Sciences,

Associate Professor of the Department of State and Law National Academy of the Security Service of Ukraine

Ivanov Oleksandr

THE CRIMEAN TATAR FACTOR AS A MEANS OF PSEUDOLEGITIMIZATION OF THE RUSSIAN FEDERATION'S ENCRUENCES ON THE TERRITORIAL INTEGRITY OF UKRAINE

The article, based on the coverage of the process of the formation of the Crimean Tatars as an independent national community, analyzes the possibilities of recognizing them as an indigenous people and granting them the right to national-state self-determination, as well as the peculiarities of using this factor for pseudo-legitimization of changes in the status of Crimea by pro-Russian forces. The recognition of the Crimean Tatars as an indigenous people has taken a long politi- cal and historical path. However, even under such conditions, their realization of the right to national-state self-determination must be consistent with the content of the constitutional principle of unitarism and be carried out through the forms of direct democracy provided for by the law. Representatives of the authorities of the Russian Federation do not have any legal grounds to justify the illegal annexation of the Autonomous Republic of Crimea in February-March at the expense of the Crimean Tatar factor. The provisions on the Crimean Tatars' realization of the right to national-state self-determination were widely used by representatives of the separatist political elite of Crimea to hide their real intentions during the illegal annexation of the Au- tonomous Republic of Crimea as an integral part of Ukraine in February -- March 2014. According to the author, an indigenous people is a stable national community, whose representatives live compactly on the territory of a single historical homeland and are characterized by the presence of a common culture, language, religion and other factors that distinguish it from other such communities, including the formation of its own state traditions. At the same time, it should be taken into account that the mechanism for the realization of the right to national-state self-determination by the indigenous people must be connected with the expression of the will of the population of the relevant territory to exercise it through the forms of direct democracy provided for by the law. The activities of the Kurultay and Mejlis were always aimed at opposing the autocratic policy of assimilation of indigenous national communities with the aim of forming an ethnically homogeneous population that would not be able to endanger the smooth functioning of the imperial state mechanism.

Key words: Autonomous Republic of Crimea, unitary state, territorial integrity, indigenous people, national-state self-de- termination.

Постановка проблеми

Наприкінці 1980-х рр. у зв'язку з розвитком політичної та економічної кризи в СРСР склалася тенденція до реалізації його суб'єктами права національно-державного самовизначення. Ці процеси були погано контро- льованими з боку центральних органів державної влади, тому у багатьох випадках такою ситуацією скористались представники місцевої політичної елі- ти. Також Верховною Радою СРСР був прийнятий Закон «Про порядок вирішення питань, пов'язаних із виходом союзної республіки із СРСР» [1], яким передбачалось, що у союзній республіці, яка має у своєму складі автономні республіки, автономні області та автономні округи, референдум щодо виходу зі складу СРСР проводиться окремо по кожній автономії. Зокрема, предметом політичних спекуляцій став і правовий статус кримських татар як національної меншини у Кримській області. Після здобуття Україною незалежності цей фак- тор також став активно використовуватися крим- ськими сепаратистами для виправдання власних політичних цілей, що призвело до формування загроз територіальній цілісності молодої держа- ви. Невизначеність правового статусу населення Автономної Республіки Крим відіграла важливу роль також і у формуванні передумов для здійс- нення російською федерацією протиправної анек- сії цієї території у лютому-березні 2014 р. Чинне законодавство відносить до об'єктів національної безпеки України суспільство (у нашому випад- ку -- населення Автономної Республіки Крим) та територіальну цілісність держави. Зазначене вище зумовлює актуальність теми нашої статті.

Аналіз останніх досліджень і публікацій

Питанням формування та розвитку правового статусу кримських татар присвячені праці Б. Бабіна, Т. Би- кової, П. Захарченка, В. Кичуна, В. Сергійчука та ін. [3-14]. Однак недостатньо дослідженою вказана проблематика залишається у контексті забезпечен- ня національної безпеки України.

Мета статті

Метою статті є висвітлення процесу становлення кримських татар як окремої націо- нальної спільноти, на основі чого -- з'ясування можливості визнання їх у якості корінного народу та здійснення ними права на національно-державне самовизначення і особливостей використання цього фактору проросійськими силами для псевдолегі- тимації змін у статусі Криму.

Виклад основного матеріалу

Після здобуття Україною незалежності у 1991 р. перед вітчиз- няними органами влади постали ряд проблем, пов'язаних зі становленням нової самостійної дер- жави. Однією із них стала невизначеність право- вого статусу етнічних груп. У цьому контексті було ухвалено Закон «Про відновлення Кримської АРСР» [2]. Офіційно його прийняття пов'язува- лося з проблемами реалізації права кримських татар на національно-державне самовизначення як корінного народу. Втім, законодавча невизна- ченість змісту цього поняття надавала окремим політикам можливість приховувати свої справж- ні цілі нібито прагненням захистити національні права кримських татар.

Наприкінці 1960-х рр. у межах ООН була ство- рена та функціонувала Робоча група з питань ко- рінних народів. Серед розроблених нею документів є і проект конвенції про статус корінних народів. У ньому перераховані ознаки, яким має відпо- відати конкретна етнічна спільнота, щоб набути статусу корінного народу. До цих ознак належать, зокрема, такі: компактне проживання на території історичної батьківщини; спільне походження від автохтонного (споконвічного) населення цих тери- торій; спільна культура в цілому або у більшості факторів (релігійному, побутовому, освітньому і т.д.); мова (наявність рідної мови використання її у всіх сферах життєдіяльності, у тому числі у роботі місцевих органів державної влади та ор- ганів місцевого самоврядування); компактність проживання на території окремих регіонів; «інші суттєві умови». Незважаючи на відносну чіткість перерахованих ознак, проблематичним видається формулювання висновків щодо можливості реа- лізації корінними народами права на здійснення національно-державного самовизначення. Також окремо не зазначено про особливості співвідно- шення кількісної частки корінного народу та пред- ставників інших національностей на території його компактного проживання. Зокрема, не вказано, якою повинна бути частка представників корінно- го народу у структурі населення певної території для надання їй тих чи інших автономних прав.

Доктринальні підходи до визначення змісту по- няття та ознак корінних народів загалом збігають- ся з наведеними вище результатами напрацювань Робочої групи ООН. Так, більшість дослідників схиляються до думки про те, що під корінними народами розуміються спільноти, які сформува- лись у багатоетнічних суспільствах незалежних держав і є нащадками тих, хто населяв країну або географічну область, частиною якої є дана країна, споконвіку, у період її завоювання або колонізації або в період встановлення наявних державних кор- донів. Із наведеного визначення можна виділити ознаки поняття корінного народу. По-перше, відпо- відна етнічна спільнота повинна мати сталу тери- торію проживання. По-друге, ця територія повин- на підпадати під ознаки споконвічної історичної батьківщини цієї етнічної спільноти. По-третє, це повинна бути не просто батьківщина, а територія тривалого компактного проживання відповідного етносу. По-четверте, така спільнота повинна мати ознаки стійкої етнічної групи, причому цей факт повинен усвідомлюватися всіма її членами. Як ба- чимо, доктринальні підходи до визначення поняття корінних народів загалом збігаються з проектами нормативних актів ООН, однак так само хибують застосуванням оціночних критеріїв, що зумовлює складнощі при вирішенні питань щодо правового статусу окремих етнічних спільнот. Невирішеним залишається питання щодо змісту поняття націо- нальної ідентичності та критеріїв її встановлення. На основі викладеного вище можемо запропону- вати власне визначення поняття корінних народів. На нашу думку, корінний народ -- це стійка на- ціональна спільнота, представники якої компак- тно проживають на території єдиної історичної батьківщини і відзначаються наявністю спільної культури, мови, релігії та інших факторів, які відрізняють її від інших таких спільнот, у тому числі сформованістю власних державницьких тра- дицій. При цьому слід враховувати, що механізм реалізації корінним народом права на національно- державне самовизначення повинен бути пов'язаний із висловленням населенням відповідної території волі на його здійснення через передбачені законо- давством форми прямої демократії. Однак в умовах унітарної держави (зокрема, в Україні) реалізація цього права повинна узгоджуватися з дотриманням принципу територіальної цілісності держави. державний самовизначення псевдолегітимація

Окремі дослідники намагаються обґрунтовува- ти наявність правового статусу корінних народів у окремих етнічних спільнот в Україні. Зокрема, це стосується і кримських татар. Так, наприклад, Б. Бабін переконаний, що кримські татари як на- ціональна спільнота цілком відповідають умо- вам, необхідним для визнання корінним народом, а тому можуть розглядатись у якості суб'єкта пра- ва на національно-державне самовизначення. На підтвердження своєї позиції науковець наводить такі аргументи: поява та формування цієї етнічної групи як окремої спільноти саме на українських землях, зв'язок її національної ідентичності лише з територією України; прямий зв'язок культурно- історичних традицій кримських татар із терито- рією України, пов'язаними з нею історичними та географічними умовами; наявність у кримських татар чітко виражених ознак національної, мовної, культурної та релігійної самобутності; наявність у кримських татар колективного самоусвідомлення як корінного народу. Зазначені аргументи стануть предметом подальшого аналізу у нашій статті.

Загалом перші згадки про появу кримського етносу на території сучасної України відносяться до ХІІІ ст1. Однак рис самостійної етнічної спіль- ноти кримські татари змогли набути лише зав- дяки утворенню та тривалому існуванню Крим- ського Ханства (середина ХV ст. - 1783 р.) як їх національно-державного утворення. Незважаючи на окремі риси васальної залежності від Осман- ської імперії, загалом організація влади та управ- ління у Кримському Ханстві та його суспільний лад відбивали особливості національних традицій кримських татар. Також на відміну від інших та- тарських народів (буджацьких, ногайських, ка- занських татар), кримські татари не мали іншої території компактного проживання, де б вони ре- алізували свої національно-державницькі праг- нення, окрім місць географічного розташування Кримського Ханства. Окремі дослідники піддають сумніву тезу про визнання Кримського Ханства національною державою кримських татар з огляду на меншу частку чисельності цієї етнічної гру- пи у загальній структурі населення цієї держави. Втім, на нашу думку, з огляду на те, що як на центральному, так і на місцевому рівні при вла- ді перебували представники знатних татарських родів і весь державний механізм був побудова- ний саме на татарських національних традиціях, Кримське Ханство слід вважати саме національ- ною державою кримських татар, завдяки існуван- ню якої останні і здобули можливість оформитись як самостійна етнічна спільнота.

Під час перебування Криму у складі Російської імперії (1783-1917 рр.) сформувалися представ- ницькі органи кримськотатарського національного самоврядування: національний з'їзд кримських татар -- Курултай та обраний ним представ- ницький орган -- Меджліс кримськотатарсько- го народу, а також система місцевих меджлісів відповідно до чинного на той час адміністративно- територіального поділу. Ці органи сформувалися в умовах значних національних утисків кримських татар після включення території Кримського Хан- ства до складу Російської імперії у 1783 р. Саме їх діяльність і була спрямована на протидію самодер- жавній політиці асиміляції корінних національних спільнот з метою формування етнічно однорідного складу населення, яке б не було здатним поста- вити під загрозу безперешкодне функціонування імперського державного механізму. За таких умов кримські татари виявили високий рівень здатності до консолідації з метою відстоювання своєї наці- ональної самобутності.

Після припинення існування російської імперії у 1917 р. на території Криму розпочалася запекла боротьба за владу різних політичних сил, що спри- чиняло ситуацію багатовладдя або і безвладдя на півострові. Важливу роль у цій боротьбі відігравав кримськотатарський фактор. Так, активну діяль- ність проводила національна політична організа- ція кримських татар «Міллі Фірка», яка активно протидіяла спробам спочатку німецьких, а потім і більшовицьких сил знищити ознаки національної ідентичності цієї спільноти. Форми консолідації кримських татар стали більш досконалими, ніж за часів Російської імперії. Стали з'являтись також і друковані видання кримськотатарського націо- нального руху (зокрема, газета «Терджиман», яка регулярно видавалась у м. Сімферополь за доби уряду С. Сулькевича). Незважаючи на масовий «червоний терор» упродовж 1919-1920 рр., набирав обертів розвиток національної кримськотатарської культури, формуючи передумови до майбутнього визнання більшовиками необхідності створення кримськотатарської національної автономії.

Відтак, у 1921 р. була утворена Кримська АСРР як автономія за національно-територіальною оз- накою. Не можна відкидати того факту, що для реалізації цього кроку радянським керівництвом було переселено значну кількість кримських та- тар із віддалених регіонів колишньої Російської імперії на територію Криму, оскільки внаслідок імперської асиміляторської політики ця етнічна група не становила більшості серед кримського населення. Ухвалена незадовго після утворення Кримської АСРР у 1921 р. Конституція цієї респу- бліки визначала її як багатонаціональне утворення з домінуванням татарської народності серед усіх інших. Радянська політика «коренізації» відкрила широкі можливості для розвитку кримськотатарського національного театру, літератури, освіти та науки (у тому числі, історичної). У 1928 р. радян- ська влада навіть здійснила спробу затвердження кримськотатарського алфавіту в кириличному ва- ріанті. Однак такою лояльною політика радянської влади щодо кримських татар була лише у перші десятиліття існування СРСР. Вона була зумовлена необхідністю укріплення та централізації ново- створеної супердержави. Втім, кримськотатарська спільнота на той час уже могла розглядатись як самостійний етнос із ознаками, які вказували на національну ідентичність та наявність історичної батьківщини.

У другій половині 1930-х рр. вектор національ- ної політики радянського керівництва змінився докорінно. У той час метою уряду було зменшен- ня кількості національних автономій у контексті уніфікації політико-правового статусу всіх регіонів держави. Стосувалося це і кримських татар: їх на- ціональні права безпосередньо не утискались, однак звужувалися можливості для їх реалізації (змен- шувалася кількість шкіл із кримськотатарською мовою навчання, у діловодстві національна мова витіснялася російською і т.д.). Радянське керів- ництво поставило за мету ліквідацію кримськота- тарської національно-територіальної автономії, що і стало приводом для депортації кримських татар та ряду інших народів із території Криму в 1944 р. нібито за звинуваченням у колабораціонізмі за доби німецького окупаційного режиму під час Другої Світової війни. Відтоді кримські татари прожива- ли у різних віддалених регіонах СРСР, причому в більшості перебували у нелегальному становищі. Сучасний історик професор В. Возгрін, який народився у Сімферополі за часів існування Крим- ської АРСР, звертає увагу на те, що під час де- портацій кримських татар у 1944 р. нібито за співпрацю з нацистським окупаційним режимом на територію Кримської області масово переселя- лися етнічні росіяни із північних регіонів РРФ- СР. Метою таких акцій було продовження втілен- ня у життя ленінської ідеї Кримської автономії у складі Росії, яка зазнала невдачі. Ми не маємо можливості оцінити правдивість висновків профе- сора В. Возгріна, пославшись на першоджерела, проте той факт, що Верховна Рада Автономної Республіки Крим неодноразово зверталася до ор- ганів Служби безпеки України з клопотанням про заборону В. Возгріну в'їзду на територію України, свідчить про невигідність таких висновків для про- російської політичної еліти Криму. У свою чергу, спогади депортованих кримських татар, які до- жили до наших днів, свідчать про те, що прямої заборони на повернення на історичну батьківщину їм встановлено не було, проте там штучно створю- валися умови, за яких життя було неможливим та нестерпним: голод, економічна блокада, немож- ливість працевлаштування. Залишалися декілька селищ з етнічними кримськими татарами, яких «забули» депортувати. У 1945 р. цих людей по- вантажили на кораблі, вивезли у відкрите море і потопили, а юридично цей факт оформили як аварію корабля зі смертельними наслідками. Із цих та інших даних вбачається, що росіян стали масово переселяти на територію Кримської області нібито для повоєнної відбудови господарства.

Наприкінці 1950-х - у 1960-х рр. кримські татари у черговий раз виявили здатність до кон- солідації та мобілізації у боротьбі за відновлення національних прав. До цієї боротьби долучали- ся також і представники дисидентського руху (наприклад, П. Григоренко -- відставний радян- ський генерал, який разом із однодумцями готу- вав звернення до ООН щодо порушень прав крим- ських татар представниками органів влади СРСР). У різних регіонах СРСР представники кримсько- татарської інтелігенції та дисиденти писали під- пільні дослідження з історії кримськотатарсько- го народу і формували різноманітні національні об'єднання. Будучи фактично позбавленими гро- мадянських прав, кримські татари не піддавалися насильницькій русифікації, зберігаючи всі ознаки національної ідентичності.

Відновлення прав кримських татар на державному рівні розпочалося лише з проголошенням у 1985 р. політики «перебудови». Зокрема, у 1989 р. представники кримськотатарського народу були вперше залучені до діяльності місцевих органів влади Кримської області. Це були Ю. Османов та М. Джемілєв. Дещо раніше депутатом однієї з місь- ких рад у Литві було обрано Р. Чубарова, проте на рідній кримській землі він зміг узяти участь у роботі Верховної Ради Республіки Крим лише після здобуття Україною незалежності. Загалом же етнічні права кримських татар реалізувались лише частково, і то в частині культури, освіти, але не державного управління. Причому кількість навчальних закладів із кримськотатарською мо- вою навчання на території Кримської автономії у 1990-х рр. значно поступалася кількості росій- ськомовних. У той же час, зазначені факти аж ніяк не завадили кримським ідеологам возвести псевдореферендум 1991 р. щодо державного статусу Кримської області у ранг «першого загальнокрим- ського», на якому вперше «була висловлена воля кримського народу», яка у подальшому була «же- сточайше попрана» українською владою, а також закріпити у Конституції Республіки Крим 1992 р. такі «інститути», як право власності кримського народу, суверенітет кримського народу, воля крим- ського народу. Однак зовсім не було визначено правового статусу кримськотатарського народу.

Відновлення Кримської АРСР у 1991 р. дістало доволі різнопланові доктринальні оцінки, у тому числі з точки зору етнонаціональних про- цесів в Україні загалом та у Криму зокрема. Так, В. Кичун переконаний, що відновлення кримської автономії було зумовлене виключно політичними процесами і реальних підстав для створення тери- торіальної автономії у Криму не було. У той же час, Н. Корольова-Борсоді стверджує, що вирішен- ня проблем депортованих народів, які повернулися на свою історичну батьківщину до Криму, і переду- сім кримських татар, потребувало надання Криму особливого статусу шляхом створення багатонаці- ональної територіальної автономії. На нашу дум- ку, з огляду на зміст норм вищевказаного Закону СРСР «Про порядок вирішення питань, пов'язаних із виходом союзної республіки із СРСР» політична доцільність у відновленні Кримської АРСР була очевидною. У той же час, неоднозначною вида- ється оцінка ролі кримськотатарського фактора у цьому процесі. З одного боку, матеріали збірника документів «Біла книга Національного руху крим- ських татар» свідчать про те, що кримські татари ніколи не висловлювали прагнень до здобуття по- літичної автономії, ішлося лише про національно- культурні аспекти самостійності. Разом з тим, політична еліта Кримської області повсякчас по- слуговувалася тезами щодо реалізації права крим- ських татар на національно-державне самовизна- чення при обґрунтуванні своїх автономістських і навіть сепаратистських прагнень. Незадовго до цього у 1987-1988 рр. за рішенням Ради Міністрів СРСР розпочалися процеси масового повернення кримських татар на історичну батьківщину після депортації у 1944 р., а тому більшості серед місце- вого населення вони не становили, у зв'язку з чим не могли б виступати суб'єктами права на здійс- нення національно-державного самовизначення.

На окрему увагу заслуговує аналіз закріплення правового статусу Автономної Республіки Крим у Конституції України 1996 р. Такий статус було закріплено у світлі подій 1992-1996 рр. у Криму, спричинених положеннями вищезгаданої Консти- туції Республіки Крим 1992 р., визнаними Консти- туційним Судом України такими, що суперечили нормам конституційного законодавства України. Зокрема, це були статті, у яких кримські політичні ватажки проголошували державний статус Криму з прагненням подальшої інтеграції з російською федерацією, закріплювалась посада «Президента Республіки Крим» і т. ін. За таких умов ішлося про створення територіальної автономії, а не на- ціональної кримськотатарської. Зазначимо, що представники цього етносу не входили до складу місцевих органів влади та управління та політич- ної волі щодо самостійного державного статусу Криму не висловлювали. Діяли лише Курултай та Меджліс як представницькі органи національного самоврядування кримських татар. Конституційне закріплення статусу територіальної автономії для Криму було зумовлене необхідністю врегулюван- ня політичної кризи у цьому регіоні та ліквідації загроз територіальній цілісності України з боку кримських політичних сил -- головним чином, по- літичної партії «Російська єдність Криму» та її лі- дера «Президента Республіки Крим» Ю. Мєшкова. Положення щодо реалізації кримськими тата- рами права на здійснення національно-державного самовизначення широко використовувалися пред- ставниками сепаратистської політичної еліти Кри- му для приховування своїх реальних намірів і під час здійснення протиправної анексії Автономної Республіки Крим як невід'ємної складової частини України у лютому-березні 2014 р. Зокрема, у так званій «Декларації про незалежність Автономної Республіки Крим і м. Севастополя» від 11 березня 2014 р., яка по суті поклала початок цим діям, зазначено про нібито реалізацію права народів на самовизначення, закріпленого міжнародним пра- вом. У тексті «Декларації…» не зазначено, яких саме народів стосувалося це положення, однак із тексту звернення В. Путіна до державної думи РФ від 16 березня 2014 р. з нагоди анексії зазначених територій, де коментувалися положення згаданого «документу», стає зрозумілим, що тут ішлося саме про кримських татар. Так, В. Путін зазначав ні- бито про відновлення «історичної справедливості» та про багатонаціональний характер «Республіки Крим», відзначивши при цьому кримських та- тар як титульну націю, яка у світлі останніх по- дій начебто реалізувала своє право на здійснення національно-державного самовизначення.

Висновки

Таким чином, визнання кримських татар в якості корінного народу пройшло довгий політичний та історичний шлях. Однак навіть за таких умов реалізація ними права на національно- державне самовизначення має узгоджуватися зі змістом конституційного принципу унітаризму та здійснюватися через передбачені законодавством форми прямої демократії. Представники органів влади російської федерації не мають жодних право- вих підстав для обґрунтування протиправної анексії Автономної Республіки Крим у лютому-березні за рахунок кримськотатарського фактору.

Література

1. Про порядок вирішення питань, пов'язаних з виходом союзної республіки з СРСР: Закон Союзу Радянських Соціалістичних Республік. Вікіджерела.

2. Про відновлення Кримської Автономної Радянської Соціалістичної Республіки: Закон Української Радян- ської Соціалістичної Республіки. Верховна Рада України: офіційний вебпортал.

3. Бабін Б. В. Конституційно-правовий статус корінних народів України: автореф. дис…канд. юрид. наук: 12.00.02. Одеса, 2005. 19 с.

4. Білецька Ю. Формування етнічної ідентичності домінантних спільнот Криму: політико-культурологічний аспект : автореф. дис. … канд. політ. наук: 23.00.05. Сімферополь, 2011. 23 с.

5. Велігодський Д. Державні утворення в Криму наприкінці 1918 -- в 1920 рр.: історико-правове досліджен- ня: дис. на здобуття наук. ступеня канд. юрид. наук: 12.00.01. К., 2005. 218 с.

6. Вітман К. Кримські татари -- національна меншина чи корінний народ? Держава і право: Збірник науко- вих праць. Юридичні і політичні науки. Вип. 45, 2009. С. 563-571.

7. Донбас і Крим: ціна повернення : монографія. За заг. ред. В. П. Горбуліна, О. С. Власюка, Е. М. Лібанової, О. М. Ляшенко. К. : НІСД, 2015. 474 с.

8. Зінченко Ю. До питання про долю кримських татар в сучасній Україні. Проблеми соборності України в ХХ столітті. К., 1994. С. 191-197.

9. Зінченко Ю. Кримські татари: історичний нарис. К., 1998.

10. Зінченко Ю. Кримськотатарська проблема: історія та сучасність. Український історичний журнал. 2004. № 3. С. 379-402.

11. Зіятдінова Е. Кримські татари -- нація чи етнос? Вісник Львів. ун-ту. Сер. соціол. 2008. Вип. 2. С. 352-361.

12. Історія Криму в запитаннях та відповідях. Відп. ред. В. Смолій; Упорядн. Г. Боряк. НАН України. Інсти- тут історії України. К. : Наукова думка, 2015. 527 с.

13. Коваль Д. Історія Українського Криму. Мена : Домінант, 2016. 62 с.

14. Копиленко О. Автономна Республіка Крим: проблеми правового статусу : монографія. К. : Таксон, 2002. 342 с.

References

1. Pro poriadok vyrishennia pytan, poviazanykh z vykhodom soiuznoi respubliky z SRSR: Zakon Soiuzu Radian- skykh Sotsialistychnykh Respublik [On the procedure for solving issues related to the exit of the Union Republic from the USSR: Law of the Union of Soviet Socialist Republics]. Vikidzherela -- Wikisource.

2. Pro vidnovlennia Krymskoi Avtonomnoi Radianskoi Sotsialistychnoi Respubliky: Zakon Ukrainskoi Radianskoi Sotsialistychnoi Respubliky [On the restoration of the Crimean Autonomous Soviet Socialist Republic: Law of the Ukrainian Soviet Socialist Republic]. Verkhovna Rada Ukrainy: ofitsiinyi vebportal -- Verkhovna Rada of Ukraine: official webportal.

3. Babin, B. V. (2005). Konstytutsiino-pravovyi status korinnykh narodiv Ukrainy [Constitutional and legal status of indigenous peoples of Ukraine]. Extended abstract of PhD's thesis. Odesa [in Ukrainian].

4. Biletska, Yu. (2011). Formuvannia etnichnoi identychnosti dominantnykh spilnot Krymu: polityko-kulturo- lohichnyi aspekt [Formation of the ethnic identity of the dominant communities of Crimea: political and cultural aspect]. Extended abstract of candidate's thesis. Simferopol [in Ukrainian].

5. Veligodskyi, D. (2005). Derzhavni utvorennia v Krymu naprykintsi 1918 -- v 1920 rr.: istoryko-pravove dos- lidzhennia [State formations in the Crimea at the end of 1918 -- in 1920: historical and legal research]. Candidate's thesis. Kyiv [in Ukrainian].

6. Whitman, K. (2009). Krymski tatary -- natsionalna menshyna chy korinnyi narod? [Crimean Tatars -- a na- tional minority or an indigenous people?]. State and law: Collection of scientific papers. Legal and political sciences, 45, 563-571 [in Ukrainian].

7. Donbas i Krym: tsina povernennia: monohrafiia [Donbas and Crimea: the price of return: a monograph]. (2015).

8. P. Horbulina, O. S. Vlasyuk, E. M. Libanova, O. M. Lyashenko (Eds.). K.: NISD [in Ukrainian].

9. Zinchenko, Yu. (1994). Do pytannia pro doliu krymskykh tatar v suchasnii Ukraini. Problemy sobornosti Ukrainy v KhKh stolitti [On the question of the fate of the Crimean Tatars in modern Ukraine. Problems of the unity of Ukraine in the 20th century]. K., 191-197 [in Ukrainian].

10. Zinchenko, Yu. (1998). Krymski tatary: istorychnyi narys [Crimean Tatars: historical essay]. Kyiv [in Ukrainian].

11. Zinchenko, Yu. (2004). Krymskotatarska problema: istoriia ta suchasnist [The Crimean Tatar problem: history and modernity]. Ukrainskyi istorychnyi zhurnal -- Ukrainian historical journal, 3, 379-402 [in Ukrainian].

12. Ziyatdinova, E. (2008). Krymski tatary -- natsiia chy etnos? [Crimean Tatars -- nation or ethnos?]. Visnyk Lviv. un-tu. Ser. Sotsiol, 2, 352-361 [in Ukrainian].

13. Istoriia Krymu v zapytanniakh ta vidpovidiakh [History of Crimea in questions and answers]. (2015). Ans. ed. V. Smolii; Arrangement H. Boryak. NAS of Ukraine. Institute of History of Ukraine. K.: Naukova dumka [in Ukrainian].

14. Koval, D. (2016). Istoriia Ukrainskoho Krymu [History of the Ukrainian Crimea]. Mena: Dominant [in Ukrainian].

15. Kopylenko, O. (2002). Avtonomna Respublika Krym: problemy pravovoho statusu: monohrafiia [Autonomous Republic of Crimea: problems of legal status: a monograph]. K.: Takson [in Ukrainian].

Размещено на Allbest.ru