Щодо правових способів захисту в трудових спорах

Размещено на http://www.allbest.ru/

Щодо правових способів захисту в трудових спорах

Бойко А.С.

студентка ІІ курсу бакалаврату Навчально-наукового інституту права, психології та інноваційної освіти Національний університет «Львівська політехніка»

Коссак О.О.

студентка ІІ курсу бакалаврату Навчально-наукового інституту права, психології та інноваційної освіти Національний університет «Львівська політехніка»

Ворончак Н.В.

студент ІІ курсу бакалаврату Навчально-наукового інституту права, психології та інноваційної освіти Національний університет «Львівська політехніка»

Анотація

У статті розглянуто окремі форми правового захисту трудових прав працівників, акцентуючи увагу на результативності захисту, наданого державними органами. Виділено ключове значення судового механізму, гарантованого Конституцією України, а також адміністративного захисту через Державну службу України з питань праці. Зазначено, що стабільність та правопорядок в суспільстві пов'язані з рівнем демократії. Розглянута концепція захисту трудових прав у широкому і вузькому контекстах, включаючи реалізацію захисної функції трудового права та забезпечення дотримання трудових норм. Важливість вдосконалення внутрішнього законодавства та ефективного контролю визначено для зміцнення законності в трудовій сфері. Ключова роль органів контролю полягає в досягненні позитивних результатів та зміцненні законності. Координація діяльності органів та чітке визначення повноважень спрямовані на покращення в цій сфері. Обґрунтовано мету нагляду та контролю трудового законодавства і його дотримання. У сучасному суспільстві, де швидкі зміни та технологічний прогрес визначають темпи розвитку, захист трудових прав стає особливо важливим. Відзначається, що на фоні глобалізації економіки та зростання конкуренції на ринку праці, люди, що працюють мають право, відповідно до законів, на справедливі умови праці та захист від експлуатації. Підкреслено важливість системного підходу до питань захисту трудових прав, враховуючи економічні, соціальні та культурні аспекти. Такий підхід сприятиме створенню гармонійного середовища, де інтереси як працівників, так і роботодавців взаємодіють на основі взаєморозуміння та довіри. Постійний моніторинг ефективності заходів з захисту трудових прав та їх адаптація до змін у суспільстві та економіці є ключовим для забезпечення сталого та справедливого розвитку працівників і громадянського суспільства в цілому.

Ключові слова: трудовий спір; закон; трудові конфлікт; комісія по трудових спорів.

Annotations

The article considers separate forms of legal protection of the labor rights of employees, focusing on the effectiveness of the protection provided by state bodies. The key importance of the judicial mechanism, guaranteed by the Constitution of Ukraine, as well as administrative protection through the State Labor Service of Ukraine is highlighted. It is noted that stability and law and order in society are related to the level of democracy. The concept of protection of labor rights in broad and narrow contexts is considered, including the implementation of the protective function of labor law and ensuring compliance with labor standards. The importance of improving domestic legislation and effective control has been identified to strengthen legality in the labor sphere. The key role of control bodies is to achieve positive results and strengthen legality. Coordination of the activities of the bodies and a clear definition of powers are aimed at improving this area. The purpose of state supervision and control over compliance with labor legislation is substantiated. In today's society, where rapid changes and technological progress determine the pace of development, the protection of labor rights becomes especially important. It is noted that against the background of economic globalization and increased competition in the labor market, workers have the right to fair working conditions and protection from exploitation. The importance of a systematic approach to the protection of labor rights, taking into account economic, social and cultural aspects, is emphasized. Such an approach will contribute to the creation of a harmonious environment where the interests of both employees and employers interact on the basis of mutual understanding and trust. Constant monitoring of the effectiveness of measures to protect labor rights and their adaptation to changes in society and the economy is key to ensuring the sustainable and fair development of workers and civil society as a whole.

Keywords: labor dispute; law; labor conflict; commission on labor disputes.

Вступ

правовий захист трудовий спір

Кодекс законів про працю України (далі КЗпП України) не містить точного визначення терміну «трудовий спір» чи «індивідуальний трудовий спір», хоча саме ці спори становлять основу глави ХУ щодо індивідуальних трудових конфліктів. До 2000-х років у законодавстві такі спори тлумачилися як «невирішені розбіжності», які розглядалися відповідними органами, уповноваженими вирішувати трудові суперечки. Згідно з п. 1 ст. 219 КЗпП України, трудовий спір визначається як «розбіжність» між працівником і роботодавцем щодо застосування КЗпП України та інших відповідних законів, що містять норми трудового права, а також колективного або трудового договору, угоди сторін». Індивідуальний трудовий спір є одним із видів трудового спору, який виникає між працівником і роботодавцем у зв'язку з встановленням, зміною або припиненням трудових відносин, а також у зв'язку з порушенням прав та інтересів працівника, що випливають з трудових відносин. Індивідуальні трудові спори можуть бути класифіковані за різними критеріями, такими як предмет, причина, сторони, характер порушення, наслідки тощо.

Метою статті є обгрунтувати правові способів захисту в трудових спорах.

Результати

Трудові спори можна розділити на індивідуальні та колективні за їхньою природою, а також на спори про право та спори про інтерес. Щодо захисту цих прав, існують матеріально-правові засоби, які можуть використовуватися перед судовими органами для вирішення спорів без їх прямого залучення. Досудове врегулювання трудових конфліктів є способом досягнення мирного вирішення, спрямованим на досягнення домовленості між сторонами та виконання зобов'язань. Закон України «Про порядок вирішення колективних трудових спорів» встановлює основи системи заходів для розв'язання колективних трудових суперечок і сприяє взаємодії між сторонами у процесі їх вирішення. Процесуальний захист пов'язаний з діяльністю спеціальних органів, які розглядають трудові спори, і використовується у випадках, коли інші способи вирішення спору вже вичерпані. Згідно зі статтею 221 КЗпП України, трудові спори вирішуються комісією по трудових спорах (далі КТС) -- органом трудового колективу, який формується загальними зборами (конференцією) працівників підприємства, установи або організації (згідно зі статтею 223 КЗпП України). Цей орган має юрисдикційні повноваження, оскільки його рішення є обов'язковим для виконання (згідно з п. 4 ст. 230 КЗпП України). Іноді правовий статус КТС охарактеризовують як третейський орган для вирішення індивідуальних трудових спорів. Ми вважаємо, що КТС можна розглядати як орган, що має елементи судової діяльності, особливо при вирішенні трудових спорів щодо правових питань. Однак, КТС не є частиною судоустрію, оскільки він не має статусу незалежного та незалежного органу влади, а складається з представників працівників та роботодавців, які можуть мати свої інтереси та упередженості. Також КТС не має права розглядати всі види трудових спорів, а лише ті, які передбачені законом. Наприклад, КТС не може розглядати спори, пов'язані з переведенням на іншу роботу, виплатою різниці в заробітку за період виконання меншеоплачуваної роботи, відшкодуванням моральної шкоди тощо. Ці спори підлягають розгляду виключно в судовому порядку. Тому працівникам слід знати свої права та обов'язки, а також можливості та обмеження КТС при вирішенні трудових спорів[1].

Захист прав, що порушились, описується як система нормативно-правових заходів, організаційних та правових методів. Захист трудових прав охоплює: 1) норми міжнародного права та чинного законодавства; 2) принципи захисту в рамках правової системи; 3) суб'єкти, що здійснюють правовий захист трудових прав, що порушувались; 4) різні методи та форми захисту. Серед суб'єктів виділяються чотири категорії. Перша категорія включає самого працівника, який в ситуації воєнного періоду потребує відновлення порушених прав. До другої категорії суб'єктів відноситься роботодавець, чиї дії можуть бути оскаржені працівником. Третя категорія включає державні органи контролю за дотриманням трудового законодавства, які не належать до судових органів. Четверта категорія суб'єктів - суди першої, другої інстанції та касаційний суд [2].

Працівник має право безпосередньо звернутися до суду, представивши заяву про виплату різниці в заробітку за період виконання меншеоплачуваної роботи( відповідно до ст.232 КЗпП України), за умови переведення на інше місце роботу, що не вищначається законом, якщо власник незаконно змінив суттєві умови праці, або якщо працівник виконував меншеоплачувану роботу за вимогою власника. У таких випадках працівник може звернутися до суду з позовом про відновлення на попередній роботі та вимагання виплати різниці в заробітку за період виконання меншеоплачуваної роботи. Стосовно суперечок, зазначених у ст.232 КЗпП України, вони не підлягають розгляду в КТС. Якщо заява, яка відноситься до цієї категорії, подана до КТС, вона повинна бути відхилена. У випадку її прийняття, комісія не повинна розглядати такий спір. Якщо ж розглядає, то комісія не має права вирішити дану трудову суперечку, оскільки її рішення буде недійсним. Таким чином, працівник, який вважає, що його права порушені внаслідок незаконного переведення на меншеоплачувану роботу, має звертатися безпосередньо до суду, а не до КТС. Це забезпечує ефективність захисту його прав та інтересів, а також дотримання принципу незалежності суддів. Процесуальні терміни та порядок подання заяви до суду визначаються Законом України «Про судоустрій і статус суддів» та Цивільним процесуальним кодексом України.

Щодо захисту порушених трудових прав, це визначає процедури правової діяльності з метою захисту порушених трудових прав і інтересів. Форма захисту пов'язана із суб'єктом, який має повноваження проводити такий захист. У часи війни є визначений список адресатів для подання скарги, таких як державні органи, місцеве самоврядування, Уповноважений Верховної Ради України з прав людини або суд. Існують дві основні форми захисту: а) юрисдикційна; б) неюрисдикційна. Юрисдикційна форма захисту передбачає розгляд трудових спорів у судовому порядку, з використанням правових норм та засобів доказування. Неюрисдикційна форма захисту здійснюється за допомогою інших органів та осіб, які не мають статусу суду, але мають певні повноваження щодо врегулювання трудових конфліктів. Такими органами та особами можуть бути комісії по трудових спорах, профспілки, трудові арбітри, медіатори, омбудсмени тощо. Кожна з цих форм захисту має свої переваги та недоліки, а також свої особливості застосування.

Під «юрисдикційною» правовою формою захисту розуміється діяльність органів, які отримали повноваження від держави, яка має на меті відновити порушені або суперечливі суб'єктивні права. Це передбачає, що особа, яка стверджує, що її право чи законний інтерес було порушено, може звернутися до державних або інших компетентних органів, які повинні вжити необхідні заходи для поновлення права і зупинення порушення. В межах «юрисдикційної» форми існує загальний і спеціальний режим захисту трудових прав та інтересів, які захищаються законом. Загальний режим передбачає судовий захист. Серед спеціальних режимів захисту виокремлюється адміністративний захист, який включає захист органами прокуратури та іншими державними установами, які контролюють дотримання трудового законодавства. Також до цього належить розгляд індивідуальних трудових спорів у підзвітності, який проводиться відповідно до закону України «Про звернення громадян», а також розгляд індивідуальних трудових спорів в комісії по трудових спорах [3,с.40-42].

Працівники можуть захищати свої трудові права та законні інтереси не тільки за допомогою «юрисдикційної» форми захисту, але й за допомогою «неюрисдикційної» форми захисту. Це означає, що працівники можуть вживати дії, які спрямовані на відновлення порушених суб' єктивних прав без потреби звертатися до державних або інших уповноважених органів. Законодавство про працю визначає захист трудових прав та законних інтересів працівників у неюридичних формах. Це включає в себе: а) процедури примирення та третейські процедури, які використовуються при вирішенні колективних трудових конфліктів; б) самозахист; в) громадський захист, що реалізується обраними представниками профспілкових органів. Хоча громадський захист трудових прав завжди був характерним для трудового права, процедури примирення та третейські процедури є відносно новими елементами. Примирні процедури слід застосовувати не лише у колективних трудових спорах, але й у вирішенні індивідуальних трудових конфліктів. Процедури примирення полягають у залученні незалежної третьої сторони, яка допомагає сторонам трудового спору досягти добровільної угоди. Третейські процедури передбачають передачу трудового спору на розгляд арбітра, який приймає обов' язкове для сторін рішення. Самозахист є найбільш радикальною формою захисту трудових прав, яка виражається у вжитті працівниками заходів, що обмежують або припиняють виконання трудових обов'язків, таких як страйк, повільництво, бойкот тощо. Самозахист може бути застосований лише у випадках, передбачених законом, і за дотримання певних умов та процедур.

Чинний КЗпП України присвоює комісії по трудових спорах «юрисдикційні» функції, що є несвідомим підходом. КТС повинна б виконувати роль посередника в примиренні між працівником і роботодавцем. Це означає, що КТС не приймає рішення, які обов'язкові для сторін, а лише допомагає їм досягти добровільної угоди, яка задовольняє обидві сторони. Такий підхід має ряд переваг, таких як швидкість, простота, конфіденційність, гнучкість, збереження добрих відносин між сторонами тощо. Крім того, примирення відповідає принципу соціального партнерства, який передбачає взаємну повагу та діалог між працівниками та роботодавцями. Тому ми пропонуємо змінити функції та статус КТС у КЗпП України, щоб відобразити її роль як посередника, а не судді, у вирішенні індивідуальних трудових спорів.

Внаслідок вторгнення військ РФ в Україну, оголошено воєнний стан згідно з Законом України «Про правовий режим воєнного стану». У положені ст. 1 цього ж закону роз'яснено режим воєнного стану, а також встановлюються обмеження для прав і свобод громадян, громадянинів та юридичних осіб[4]. Пункт 5 частина 1 ст. 6 цього ж Закону відсилає до Указу Президента України щодо «введення воєнного стану», який передбачає тимчасове обмеження прав і свобод з уточненням терміну таких обмежень. Основний акцент обмежень стосується трудових прав, а саме їх реалізації, українців або національних меншин та інші, що проживають на території України в період воєнного стану [5]. Відповідно до ст. 2 КЗпП України, «трудові права» - це права на здобуття роботи за визначеною оплатою праці, включаючи право на вибір професії, виду занять і роботи. Також до прав праці входить можливість відпочинку, щорічні оплачувані відпустки, а також забезпечені здорові та безпечні умови праці. Поміж працевлаштованими також визначено право на вирішення колективних трудових конфліктів відповідно до законодавчого порядку. Однак, під час воєнного стану, ці права можуть бути обмежені або тимчасово призупинені, в межах необхідності задля забезпечення національної безпеки та оборони. Наприклад, працівникам може бути заборонено залишати своє робоче місце без дозволу відповідного органу влади, або їм може бути накладено обов'язок виконувати іншу роботу, ніж та, на яку вони були прийняті. Також працівникам може бути обмежено право на страйк, або вони можуть бути піддані мобілізації до Збройних Сил України. Усі ці заходи повинні бути обґрунтовані воєнною необхідністю та відповідати принципу пропорційності. Крім того, працівникам, яким було обмежено або призупинено трудові права, повинна бути надана належна компенсація та гарантії відновлення їх прав після закінчення воєнного стану. Вважаємо, що ефективний захист трудових прав визначається характером відносин між працівником і роботодавцем, які виникають при реалізації трудових прав у воєнний період. Найбільш поширеною проблемою залишається розірвання укладеного трудового договору за власною ініціативою, без попередження роботодавця за два тижні, отримання вчасного розрахунку та трудової книжки при такому звільненні. Іншою невирішеною проблемою є відправлення працівника на неоплачувану відпустку у воєнний період без належних обґрунтувань, що потребує перевірки необхідності таких заходів і їх впливу на фінансовий стан працівника. Це також зачіпає питання переведення на неповний робочий день і звільнення без попередження. Заборона на звільнення у воєнний період не стосується таких уразливих груп працівників, як вагітні жінки, одинокі матері та жінки з дітьми до трьох років. Захист у цих випадках включає відновлення на роботі та виплату середньої заробітної плати. Під юридичним механізмом також розуміється можливість вчинення певних дій для захисту прав і свобод.

Висновки

Таким чином, ми вважаємо, що механізмом захисту трудових прав є послідовні дії, які здійснюються суб'єктом, права якого порушено. Цей механізм включає кілька етапів, таких як усвідомлення порушеного права, вибір суб'єкта захисту, подання до нього заяви та вирішення суттєвих питань. Важливо зауважити, що судовий шлях вирішення трудових спорів у воєнний період залишається надійним та дієвим, як і в мирний час. Однак, судовий захист трудових прав може бути ускладнений через обмеження доступу до суду, затримки у розгляді справ, недостатність доказів, а також можливість втручання влади в судову діяльність. Тому працівникам слід користуватися іншими формами захисту, які можуть бути швидшими та ефективнішими, такими як звернення до профспілок, комісій по трудових спорах, медіаторів, омбудсменів тощо. Ці форми захисту можуть допомогти вирішити трудовий конфлікт шляхом переговорів, примирення, арбітражу або інших способів, які не потребують судового втручання. Також працівникам слід бути свідомими своїх прав та обов'язків у воєнний період, а також дотримуватися законодавства про працю та інших нормативних актів, які регулюють трудові відносини.

Список використаних джерел

1. Грузінова Л. Інвідуальні трудові спори : деякі проблемні питання. 02.08.2023.

Юридична газета. URL: https://yur-gazeta.com/publications/practice/trudove-

pravo/individualni-trudovi-spori-deyaki-problemni-pitannya.html.

2. Буряк В. Система правового захисту трудових прав та законних інтересів працівників в Україні. Вісник Львівського університету. Серія юридична №63 2016. С.120-131.

3. Мазуренко О.А. Правова природа захисту трудових прав та законних інтересів працівників. Наук. вісник МГУ №43. 2020р. С. 40-42.

4. Про правовий режим воєнного стану: Закон від 12 травня 2015 р. № 389-VIII. URL:https://zakon.rada.gov.ua/laws/show/389-19#Text.

5. Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо населення захисту прав

працівників: Закон від 12.05.2022р. №2253-IX URL:

https://zakon.rada.gov.ua/laws/show/2253-20#Text.

Размещено на Allbest.ru