Сучасні тенденції у вирішенні спорів шляхом посередництва в цивільному судочинстві

Размещено на http://www.allbest.ru/

Вінницький Національний аграрний університет

СУЧАСНІ ТЕНДЕНЦІЇ У ВИРІШЕННІ СПОРІВ ШЛЯХОМ ПОСЕРЕДНИЦТВА В ЦИВІЛЬНОМУ СУДОЧИНСТВІ

Маньгора Володимир Васильович кандидат педагогічних наук,

доцент, доцент кафедри права Маньгора Таміла Василівна

кандидат юридичних наук, доцент кафедри права

Пономаров Мирослав здобувач ступеня магістра

м. Вінниця

Анотація

У статті розглядаються актуальні аспекти застосування посередництва як засобу вирішення цивільних спорів у сучасному судочинстві. Досліджено роль та значення посередників у забезпеченні ефективного врегулювання конфліктів, зокрема через використання медіаційних процесів. Звертається увага на те, як сучасні обставини та соціокультурні зміни впливають на популярність та ефективність цього методу розв'язання конфліктів у судовій системі.

Основна частина статті присвячена аналізу концепцій та принципів посередництва в контексті цивільного судочинства. Зазначається про розгляд специфіки посередництва у порівнянні з традиційними судовими процедурами, виділяючи переваги цього методу вирішення спорів.

Визначено перспективи подальшого розвитку посередництва в цивільному судочинстві та підкреслює важливість цього методу для підтримання справедливості та впровадження ефективних механізмів розв'язання спорів в сучасному правовому середовищі.

Проаналізовано сучасні виклики та тенденції, які виникають у процесі впровадження посередництва в цивільному судочинстві. Висвітлено питання ефективності, довіри учасників та можливості покращення стандартів регулювання посередництва.

Окремий акцент робиться на розвитку законодавства та правових умов для розвитку посередництва в цивільному судочинстві, також вказується на важливість адаптації правових норм до сучасних реалій та потреб суспільства для забезпечення ефективного використання посередництва в судових процедурах. спір медіаційний цивільний судочинство

Зроблено загальний висновок щодо потенціалу посередництва в цивільному судочинстві та його майбутнього впливу на процес вирішення спорів. Визначено переваги перспективи для подальшого дослідження та розвитку у вирішенні спорів шляхом посередництва в цивільному судочинстві.

Ключові слова: медіація, посередництво, цивільне судочинство, сучасні тенденції вирішення цивільних спорів, цивільне законодавство, правове регулювання медіації, ефективність врегулювання конфліктів.

Annotation

Manhora Volodymyr Vasyliovych Candidate of Pedagogical Sciences, Associate professor of the department of Law, Vinnytsia National Agrarian University

Manhora Tamila Vasylivna Candidate of Law Sciences, Associate professor of the department of Law, Vinnytsia National Agrarian University

Ponomarov Myroslav Oleksiiovych masters degree holder, Vinnytsia National Agrarian University

MODERN TRENDS IN RESOLVING DISPUTES THROUGH MEDIATION IN CIVIL PROCEDURE

The article examines current aspects of the application of mediation as a means of resolving civil disputes in modern judiciary. It explores the role and significance of mediators in ensuring effective conflict resolution, particularly through the use of mediation processes. Attention is given to how contemporary circumstances and socio-cultural changes affect the popularity and effectiveness of this method of conflict resolution within the judicial system.

The main part of the article is dedicated to analyzing the concepts and principles of mediation in the context of civil litigation. It discusses the specifics of mediation compared to traditional court procedures, highlighting the advantages of this dispute resolution method.

The prospects for further development of mediation in civil litigation are outlined, emphasizing the importance of this method in maintaining justice and implementing effective dispute resolution mechanisms in the modern legal environment.

Current challenges and trends arising in the process of implementing mediation in civil litigation are analyzed. Issues of effectiveness, participant trust, and the possibility of improving mediation regulation standards are highlighted.

A separate emphasis is placed on the development of legislation and legal conditions for the advancement of mediation in civil litigation, stressing the importance of adapting legal norms to modern realities and societal needs to ensure the effective use of mediation in judicial procedures.

A general conclusion is made regarding the potential of mediation in civil litigation and its future impact on the dispute resolution process. The advantages and prospects for further research and development in resolving disputes through mediation in civil litigation are identified.

Keywords: mediation, mediation, civil litigation, modern trends in resolving civil disputes, civil legislation, legal regulation of mediation, effectiveness of conflict resolution.

Постановка проблеми

У сучасному суспільстві поняття посередництва охоплює різноманітні аспекти, проте важливе місце належить саме ролі посередника у вирішенні конфліктів та суперечок. Це має значний вплив як на безпосередніх учасників спору, так і на інших членів суспільства. Навіть ті, хто не бере активної участі у вирішенні конкретної ситуації, можуть бути зацікавлені в її врегулюванні, оскільки забезпечення громадського порядку має велике значення для всього суспільства. Такі ситуації повинні бути вирішені відповідно до законодавства, цивільних договорів, ділових звичаїв та моральних принципів. З прийняттям Закону України «Про медіацію» від 16.11.2021 року питання посередництва у вирішенні конфліктних ситуацій стало легітимованим як комплексна категорія, що об'єднує подібні процедури позасудового врегулювання спорів. Навіть до прийняття цього закону поняття та сутність посередництва були прямо врегульовані статтею 70 Цивільного процесуального кодексу України, де використовувалась поняття «посередництво (медіація)», а також в інших нормативних актах, наприклад, у наказі Міністерства соціальної політики України від 17.08.2016 року № 892 «Про затвердження Державного стандарту соціальної послуги посередництва».

Окрім розгляду посередництва як альтернативного методу вирішення спорів у формі цивільного судочинства, виявлено використання посередництва в рамках самого судового провадження як альтернативи стандартним процедурам цивільного судочинства.

Викладене вище створює передумови для проведення дослідження щодо ролі посередництва в цивільному судочинстві, а також вивчення його форм та змісту з урахуванням наявного досвіду Європейського Союзу.

Аналіз останніх досліджень і публікацій

Протягом тривалого часу вітчизняні науковці та практики продовжують досліджувати інститут медіації та проблему його впровадження в Україні. У своїх працях окремі аспекти цієї проблематики висвітлюють такі вчені, як С. Бондаренко-Зелінська, Г. Запара, Н. Гончарова, М. Дякович, В. Землянська, В. Комаров, В. Маковій, Н. Мазаракі, В. Мотиль, В. Новосад, Г. Огренчук, Т. Подковенко, Н. Семенков, В. Сойко, В. Яковлєв, І. Ясиновський. Проте наші вчені все більше звертають увагу на аналіз досвіду закордонних країн та можливі шляхи його адаптації до цивільного процесу в Україні.

Праці науковців, які досліджують медіацію, або посередництва в цілому, а також процесуальні засоби, у тому числі цивільний процес, характеризуються різноманітністю підходів до вивчення природи цього явища. Це підкреслює важливість подальших досліджень, особливо враховуючи досвід наших та європейських законодавців.

Метою статті - є проведення дослідження та аналізу різних аспектів посередництва (медіації) у цивільному судочинстві, зокрема в українському контексті та з урахуванням світового досвіду. Основне завдання полягає в розкритті ролі, значення та перспектив використання посередництва у вирішенні цивільних спорів.

Об'єктом дослідження є сам процес використання медіації у вирішенні цивільних спорів у сучасному судочинстві.

Предметом дослідження є сучасні тенденції у вирішенні спорів шляхом посередництва в цивільному судочинстві.

Виклад основного матеріалу

Медіація (посередництво) (від латинського «mediatio») - це процес переговорів, який проводиться за допомогою незалежного, нейтрального та кваліфікованого посередника - медіатора [1, c. 197]. Медіатор надає сторонам конфлікту допомогу у розборі ситуації конфлікту так, щоб вони могли самостійно обрати спосіб вирішення проблеми, що відповідає їхнім інтересам. При цьому посередник не приймає рішення щодо вирішення конфлікту, а лише допомагає сторонам досягнути узгодження та оформити його у вигляді медіаційної угоди. Таким чином, медіація є засобом вирішення спору без участі судді та спрямована на зменшення конфлікту за допомогою досягнення компромісу між сторонами.

Серйозною перешкодою та справжнім викликом для її розвитку став воєнний стан, який триває вже другий рік поспіль через повномасштабне військове вторгнення російської федерації на територію України. Вітчизняний бізнес зіткнувся з новим явищем у своїй історії, адже країна перебуває в активній фазі повномасштабної війни із застосуванням усіх можливих сучасних систем ведення бойових дій. Внаслідок цього мільйони людей тимчасово залишили країну або стали внутрішньо переміщеними особами, а ще більше мільйонів призовників були мобілізовані до лав збройних сил. Зазначене суттєво вплинуло на роботу судової системи, деякі суди в перші місяці війни фактично припинили роботу, а деякі й досі працюють з обмеженими можливостями (через проблеми з безперебійним електропостачанням, повітряну тривогу, перебої в роботі транспорту тощо). Війна вплинула на економічні відносини та можливість якісно вирішувати суперечки між суб'єктами господарювання. Медіація сприяє поширенню цієї негативної тенденції та регулює значну кількість економічних конфліктів в умовах воєнного стану.

Цивільний процесуальний кодекс України, разом з іншими процесуальними кодексами країни, вперше введе новий термін - «посередництво» або медіацію як метод позасудового вирішення спорів. Наприклад, у статті 70 ЦПК України в початковому вигляді, поряд із переліком осіб, які не можуть бути допитані як свідки, також згадується категорія осіб, які безпосередньо брали участь у позасудовому врегулюванні спору через процедуру посередництва (медіації). Таким чином, автори цієї редакції фактично вважають обидві категорії ідентичними. Оскільки на момент набрання чинності відповідних положень ЦПК України не існувало відповідного закону, що регулював би процедури медіації на рівні законодавчого акта, це не викликало жодних питань. Ця ситуація також знаходила відображення у інших нормативно-правових актах, наприклад, у наказі Міністерства соціальної політики України від 17 серпня 2016 року N° 892 «Про затвердження Державного стандарту соціальної послуги посередництва».

Т. Цувіна відділяє медіацію на присудову (судову) та досудову. Присудова медіація (court-related mediation, court-annexed mediation) - це один із видів медіації, що відбувається після звернення особи до суду та інтегрована у цивільне судочинство. На відміну від досудової медіації, яка проводиться без звернення до суду. Аналіз зарубіжної літератури дозволяє визначити кілька моделей присудової медіації, залежно від того, хто виконує функції медіатора при проведенні процедури. Можна виділити такі моделі: 1) Зовнішня присудова медіація (external court-annexed mediation) (або «зближена» медіація чи приватна медіація в рамках судового процесу) - це вид присудової медіації, за якого суддя передає справу на розгляд медіатору, який обраний сторонами та не є суддею або іншим працівником суду. Медіатор займається наданням медіаційних послуг приватно та зареєстрований як медіатор. 2) Внутрішня присудова медіація (internal court-annexed mediation) або інтегрована медіація - це вид присудової медіації, що проводиться ніби «всередині» суду, його працівниками або суддями-медіаторами. Вона поділяється на два різновиди в залежності від того, хто виступає медіатором: а) проведення медіації іншим суддею суду, де розглядається справа, який не входить до складу суду, що розглядає зазначену справу; б) проведення медіації працівниками суду, що не є суддями, наприклад, працівниками апарату суду, помічниками суддів тощо, або спеціальними медіаторами, які працюють у центрі медіації, що знаходиться при суді [1, c. 196-197].

У науковому середовищі загальновизнаним підходом є розгляд медіації як підмножини концепції посередництва, поряд з такими категоріями, як модерація, переговори та представництво [2, с. 101]. Цей підхід визнається слушним, оскільки відображає сутність поняття посередництва як: 1) сприяння у встановленні ділових, торговельних, дипломатичних та інших зносин між сторонами (допомога у налагодженні спілкування між ними); 2) сприяння примиренню сторін, встановленню миру між конфліктуючими суб'єктами (у міжнародному праві - участь третьої, нейтральної сторони або міжнародної організації у мирному вирішенні конфлікту між іншими суб'єктами) [3, с. 1076].

У процесуальних кодексах, зокрема в ЦПК України, відображено інститут посередництва як засобу вирішення спорів. Цей інститут виступає альтернативою участі судді у вирішенні спору, пропонуючи позасудову або альтернативну форму примирення сторін. Такі розгляди дозволяють розрізнити два види посередництва в первісній редакції ЦПК України: досудове, яке суттєво збігається з медіацією, та посередництво за участі судді, що є складовою частиною судового провадження.

При аналізі першої редакції ЦПК України важливо визначити відмінності між обома видами посередництва. По-перше, у контексті відповідного судочинства, досудове посередництво не є його невід'ємною складовою, а замість цього представляє собою альтернативу для вирішення спору поза звичайними методами. У той же час, посередництво за участі судді безпосередньо вбудоване у процесуальну форму і є необов'язковою частиною підготовчого етапу цивільного судочинства. Проте щодо останнього існує думка про окрему стадію врегулювання спору з участю судді, що має свої певні недоліки [4, с. 9].

По-друге, щодо місця в процедурі вирішення спору або моменту виникнення: досудове посередництво виникає до звернення учасників спору до суду, тоді як присудова медіація відбувається після відкриття провадження по справі, але перед розглядом справи по суті. У літературі підтримується аргументований підхід, що саме за цією підставою присудову медіацію визначають як таку, що має відповідні підстави, зокрема згідно з викладеним нижче [1, с. 199-200]. Тому інший вид посередництва логічно визначати як позасудову медіацію за природою її виникнення та застосуванням.

По-третє, на відміну від позасудової медіації, присудова медіація в повній мірі потребує дотримання відповідної процесуальної форми, що прямо відображено у процесуальному законі.

По-четверте, позасудова медіація має на меті знайти компромісний варіант вирішення спору шляхом визначення потреб і інтересів сторін конфлікту, іноді не точно відповідаючи вимогам нормативних приписів законодавства, яке регулює такі суспільні відносини. Протилежно, присудова медіація, як правило, реалізується в рамках вже заявлених вимог сторін конфлікту, виражених у процесуальних документах, таких як позовна заява, відзив на позовну заяву, відповідь на відзив, заперечення. Ці документи, у свою чергу, відповідають тій моделі вирішення спору, яка вже закладена в нормативному підґрунті відповідних відносин.

По-п'яте, у позасудовій медіації будь-яка особа може виступати як посередник, якій притаманні риси медіатора, тобто посередника у вирішенні спору, у той час як у присудовій медіації посередником може бути лише процесуально визначена особа - суддя, і ніхто більше.

По-шосте, відповідно до статей 202 та 204 ЦПК України початок та закінчення стадії врегулювання спору за участю судді визначається окремим процесуальним документом - відповідною ухвалою судді, тоді як для позасудової медіації існує спрощена процедура початку та закінчення, яка не пов'язана з процесуальною діяльністю. Ця характеристика свідчить про більшу диспозитивність саме позасудової медіації, яка, тим не менш, є досить важливою складовою присудової медіації, як підкреслюється в літературі [4, с. 8].

Дійсно, до характерних рис присудової медіації можна віднести ще й інші аспекти: 1) процесуальні умови проведення стадії цивільного процесу: це включає процесуальний статус учасників, особливості зустрічей зі сторонами, межі поведінки судді та його активний статус, а також процесуальні часові обмеження [5, с. 82-83]; 2) групування за зовнішніми та внутрішніми ознаками: це важливий аспект в інтерпретації присудової медіації, який може враховувати зовнішні та внутрішні ознаки цього процесу [4, с. 9]; 3) співставлення з позасудовою медіацією за різними критеріями: це включає розгляд місця, значення, сутності тощо, що може допомогти в розумінні відмінностей між цими двома формами медіації [6, с. 151].

Зважаючи на історичні корені альтернативних способів вирішення цивільно-правових спорів, слід зауважити, що впровадження цього явища має стародавні корені. Важливо відзначити, що процедура врегулювання суперечливих (конфліктних) ситуацій, які мають юридичне значення і можуть виникати в позасудовому, досудовому або судовому порядку, є поняттям, яке є абсолютно новим для вітчизняного права [7, с. 24]. Оскільки спори і конфлікти є неодмінною частиною будь-якого суспільства, метою кожної держави стає не лише їхнє якнайшвидше вирішення, а й запобігання виникненню нових протиріч.

Протягом тривалої еволюції, примирні процедури були використані різними народами і у різний спосіб. Першим відомим в історії способом вирішення спору є силове протистояння, де перемагає найсильніший. Стародавній Вавилон, фінікійська цивілізація, Стародавня Греція та Стародавній Рим знали три основні шляхи вирішення спорів: за допомогою сили, права або інтересів. Перший підхід, антиправовий, передбачав, що сторона з більшою силою та фізичними перевагами перемагала, пригнічуючи іншу сторону. Другий підхід надавав можливість вирішити спір у суді, використовуючи правила та закони того часу. Третій підхід, базований на інтересах, наголошував на можливості мирного врегулювання конфлікту, не звертаючи уваги на фізичні переваги чи правові норми [8, с. 100].

Аналізуючи морально-правові засади та соціально-політичний лад того часу, можна зробити висновок, що інститут примирення не повністю розвинувся та не підтримувався суспільством Київської Русі. Кровна помста потерпілого або його родичів кривднику вважалася благородним ділом. Однак правові норми «Руської правди» не надавали вичерпної інформації щодо того, яким чином та за чиєю ініціативою мало відбуватися відшкодування завданої шкоди, і чи був конфлікт врегульований повністю чи ні. Тому випадки примирення були скоріше винятком, ніж правилом.

Розглядаючи медіацію в недалекому минулому, можна відзначити її важливе місце серед інших примирних процедур у рамках руху за альтернативне вирішення спорів (АВС). У 1946 році в США була створена Федеральна служба медіації та примирення (FMCS) з метою врегулювання трудових спорів. Також на той час з'явилась Американська арбітражна асоціація як перша приватна організація, яка обслуговувала професійних медіаторів. Рух за АВС почав свій розвиток з Паундської конференції 1976 року, яка відбулася внаслідок громадської невдоволеності системою правосуддя. Під час конференції суддя Верховного суду США Уоррен Е. Бергер відзначив значні недоліки судової системи, такі як високі судові витрати, затяжні процедури та зволікання, і запропонував звернутися до неформальних альтернатив. Другим важливим кроком є доповідь професора Френка Сандера, який висунув ідею «будинку правосуддя з багатьма дверима». У такому «будинку правосуддя» спеціальний службовець передбачав превентивний огляд позовів, що надходили до суду, та пропонував сторонам вибір із різних варіантів вирішення спору, що найбільш відповідали б їхнім потребам.

У 2003 році був прийнятий Закон США «Про медіацію», що ще більше зміцнив статус та роль медіації у суспільстві. На початку XXI століття в США вже існувала законодавча та регуляторна база для медіації, було створено сотні організацій, що надавали послуги АВС, і тисячі професійних медіаторів. В усіх штатах були запроваджені програми судової медіації, які передбачали різноманітні моделі, від добровільної до обов'язкової [9, с. 60].

У Великій Британії, як і в інших країнах англосаксонської правової системи, медіація отримала свій розвиток через добровільний підхід та реакцію на громадський запит на альтернативні методи вирішення спорів.

У Європі, де діє континентальна правова система, становлення медіації відбулося дещо пізніше, але в цій галузі також були прийняті важливі регулятивні закони. Наприклад, в Австрії основні принципи медіації, професійну підготовку та акредитацію медіаторів регулює Цивільний закон про Медіацію (Zivil rechts mediations gesetz). У 2009 році в Італії була проведена реформа цивільного процесу, яка завершилася прийняттям окремого закону, що регулює і стимулює звернення до медіації в цивільних і комерційних спорах. Згідно з цим законом існує національний реєстр медіаційних організацій, який веде Міністерство юстиції. Медіація вводиться як обов'язкова стадія в суді за окремими категоріями справ, такими як спори про страхування, фінансові, банківські суперечки, суперечки між партнерами фірм і інше. У Польщі медіація має законодавче регулювання та широке застосування. Медіація в цивільно-правових спорах була впроваджена до Цивільного процесуального кодексу Польщі відповідним Законом від 28 липня 2005 року. У Болгарії 17 грудня 2004 року було прийнято Закон «Про медіацію (посередництво)», який регулює відносини, пов'язані із медіацією (посередництвом). Закон визначає медіацію (посередництво) як добровільну і конфіденційну процедуру для позасудового вирішення суперечок, у яких третя особа - медіатор (посередник) - допомагає сторонам, що сперечаються, дійти згоди. [9, с. 60-61].

У цивільному судочинстві Франції існують різні способи примирення сторін: 1) самостійно за власною ініціативою або за ініціативою судді (Титул VI «Примирення» Книги І); 2) безпосередньо в кабінеті судді, тобто в рамках відповідної процесуальної процедури; 3) за участю примирювача, призначеного судом, який проводить примиренні процедури поза межами спеціального формального порядку, за погодженням сторін. Ці положення відображають специфіку французької системи правосуддя та підкреслюють важливість примирення сторін у цивільних справах [10, с. 126].

У країнах континентальної системи права законодавче регулювання медіації відбувається по-іншому порівняно з країнами англосаксонської системи права. Держава активно сприяє зверненню до медіації, встановлюючи обов'язкову модель медіації для конкретних видів спорів, надаючи податкові пільги для тих, хто використовує примирні процедури, і накладаючи штрафи у разі безпідставної відмови від використання медіації. В такій ситуації медіація існує паралельно з судовим процесом [9, с. 61-62].

Медіація вимагає особливого законодавчого врегулювання, а також прийняття суспільством цієї процедури та фінансової доступності до неї.

Додатково до інституту медіації, в Україні існує інститут врегулювання спору за участю судді, який законодавче регулюється Цивільним процесуальним кодексом України, зокрема статтями 201-205 [10].

Зміни, які відбулися з набранням чинності Закону України «Про медіацію» від 16 листопада 2021 року [12], призвели до розділення категорій посередництво в широкому розумінні та медіації як окремого випадку. Це стало передумовою для внесення відповідних змін до статті 70 Цивільного процесуального кодексу України, в якій поєднаний термін «посередництво» (медіація) був видозмінений лише на «медіацію». Така позиція безпосередньо пов'язана зі змістом статті 1 Закону України «Про медіацію», в пункті 4 частини 1 якої під медіацією розуміється позасудова добровільна, конфіденційна, структурована процедура, під час якої сторони за допомогою медіатора (медіаторів) намагаються запобігти виникненню або врегулювати конфлікт (спір) шляхом переговорів [12]. Це чітко відмежовує медіацію від інших форм посередництва. Отже, за такого законодавчого підходу назвати процедуру врегулювання спору за участю судді медіацією буде недолугим висновком.

Безсумнівною перевагою медіації є її більша гнучкість порівняно з судовим процесом. У процедурі медіації сторони можуть вільно обирати місце проведення, проводити медіацію онлайн з будь-якої точки світу, обирати довільний формат медіації, а також визначати зручний час для проведення без дотримання офіційних процедур. Ці переваги проявляються на практиці. Зокрема, у першому півріччі 2022 року на територіях, підконтрольних Збройним силам України, але які зазнавали активних обстрілів (Київ, Харків, Одеса, Миколаїв, Чернігів, Суми), не працювала велика кількість судів. всі або працювали в обмеженому режимі. Через різні технічні причини судові засідання не відбулися, у справах оголошено тривалі перерви. Якби на той час медіація в Україні досягла достатнього рівня розвитку, вона реально могла б допомогти бізнесу успішно вирішувати господарські спори, які вже знаходяться в суді. Адже спрощені форми процесу медіації, безперечно, більш доступні для реалізації в умовах воєнного стану, оскільки позбавлені бюрократичного формалізму. На жаль, на момент повномасштабного вторгнення військ російської федерації на територію України врегульована законом медіація фактично ще не розпочалася. Тому медіація не змогла винести частину вже існуючих господарських спорів із зали суду.

Слід також звернути увагу, на урегулювання спору за участю судді може відбутися до початку розгляду справи по суті, якщо обидві сторони згодні. Тим часом, медіація може бути використана на будь-якій стадії судового процесу і також за згодою обох сторін. Щодо тривалості процедури, строк медіації встановлюється за згодою сторін, в той час як урегулювання спору за участю судді може тривати протягом розумного періоду, але не більше тридцяти днів з дня призначення урегулювання. У випадку, якщо сторонам не вдається домовитися, повторне урегулювання цього спору не допускається. Також, урегулювання спору за участю судді не допускається, якщо до справи долучилася третя особа, яка має власні вимоги щодо предмета спору. Розвиток інституту мирного врегулювання спорів з використанням різних методів мирного врегулювання може значно зменшити навантаження на суддів і сприяти швидкому вирішенню спорів. Таким чином, хоча йдеться про той самий процес судової медіації, медіатором у цьому випадку є суддя. Це може бути пояснено відсутністю чіткого законодавчого визначення медіації як окремого правового інституту, тому деякі її аспекти проявляються через інші правові механізми.

У впровадженні медіації в цивільний процес України виникають перешкоди з кількох причин. По-перше, низька правова культура населення ускладнює проведення реформ, оскільки без її підвищення неможливо успішно впровадити нові правові інститути. По-друге, низький рівень довіри до медіації виникає з недостатньої інформованості суспільства щодо переваг цього методу вирішення конфліктів. По-третє, одна зі сторін часто має бажання задовольнити лише свої інтереси, не бажаючи укладати компроміс з іншою стороною. По-четверте, у суспільстві закріпилася усталена думка, що звернення до суду є єдиним шляхом вирішення конфліктів. Нарешті, відсутність правового базису і фінансового забезпечення ускладнює будь-які реформи, включаючи впровадження медіації [13, с. 263].

Таким чином, вирішення конфліктів може відбуватися не лише через судові процедури, а також через позасудові механізми, включаючи медіацію. Підходи до закріплення медіації в правових системах різних країн варіюються, і кожна держава обирає свою власну модель медіації відповідно до своїх потреб та правових традицій. Важливою умовою для успішного впровадження медіації є готовність суспільства використовувати цей механізм та ефективність держави в реалізації реформ, які враховують досвід інших країн і національні особливості.

Зазначимо, що незважаючи на введення воєнного стану на всій території країни з 24 лютого 2022 року та його неодноразове продовження, наразі до 18 серпня 2024 року суди мають продовжувати працювати у звичайному режимі. Запровадження вищезазначеного воєнного стану не впливає на судовий процес. яким відповідно до статті 26 Закону України «Про правовий режим воєнного стану» забороняється скорочувати чи прискорювати будь-які форми судочинства в умовах воєнного стану [14].

Законом України від 03.03.2022 року №2112-IX «Про внесення зміни до частини сьомої статті 147 Закону України «Про судоустрій і статус суддів» щодо визначення територіальної підсудності судових справ», яким частину 7 статті 147 Закону України «Про судоустрій і статус суддів» від 02.06.2016 № 1402-VIII викладено в новій редакції. згідно з яким судам дозволяється змінювати територіальну підсудність судових справ під час воєнного стану шляхом їх передачі до іншого територіально найближчого суду [15]. Слід зазначити, що реальний стан справ свідчить про неможливість повноцінної роботи судів в існуючих умовах. Слід враховувати, що внаслідок бойових дій було знищено або пошкоджено частину приміщень судів, знищено оргтехніку, архіви тощо. За таких умов гарантії якісного судочинства залишаються недостатньо захищеними.

Враховуючи викладене, актуальність розширення сфери застосування процедури медіації є очевидною. Практика показала, що велика кількість підприємців змінюють місцезнаходження, стаючи внутрішньо переміщеними особами, та переносять свій бізнес в інші регіони країни, часто в західні області. Це створює додаткові труднощі при розгляді справ у судах юрисдикції. В таких умовах особливо актуальним є альтернативний формат вирішення економічних спорів, зокрема медіація. Процедура медіації є процесуально спрощеною та дешевшою порівняно з судовим процесом, що робить її надзвичайно важливою для підприємців, які не мають можливості фізично бути присутніми на судових засіданнях чи дистанційно залучати юристів.

Отже, медіація як альтернативний спосіб вирішення цивільних спорів є надзвичайно важливою та актуальною в сучасних умовах, коли багато осіб стикаються з труднощами доступу до судової системи через зміну місця проживання та інші виклики, викликані воєнним станом.

Висновки

Узагальнюючи викладене, можна зробити наступні висновки. Медіація слід розглядати як відокремлений аспект посередництва. У вітчизняному цивільному процесі посередництво виявилося одним зі способів врегулювання спору, забезпечуючи реалізацію прав сторін у цивільному судочинстві на примирення та виконання судом відповідного обов'язку. До прийняття Закону України «Про медіацію» посередництво було ідентифіковано з медіацією, але після цього юридично відокремлюється у випадку врегулювання спору за участі судді, тоді як медіація стає позасудовим альтернативним засобом вирішення спору. Розрізняються два види посередництва: досудове і присудове. Досудове посередництво, фактично, є класичною медіацією згідно з чинним українським законодавством, тоді як присудова медіація відбувається в рамках судового процесу. Обидва види медіації відрізняються за формалізацією у судовому процесі, місцем у процедурі вирішення спору, процесуальною формою, метою та межами розгляду предмету спору, правовим статусом медіатора (посередника) та пов'язаністю з процесуальним законом.

Після прийняття Закону України «Про медіацію» стало можливим більш чітке розмежування між різними формами посередництва, зокрема між медіацією та іншими видами посередництва. Закон упорядкував процедуру медіації, визначивши її основні принципи та правовий статус медіаторів. Крім того, він надав можливість сторонам в цивільних справах звертатись до медіації на будь-якій стадії процесу за взаємною згодою. Прийняття цього Закону відкриває нові перспективи для вирішення спорів в Україні, сприяючи зменшенню навантаження на судову систему та забезпеченню більш швидкого та ефективного врегулювання конфліктів. Водночас, важливим викликом залишається підвищення усвідомлення суспільства щодо переваг медіації та розвиток культури мирного вирішення спорів. Також необхідно забезпечити доступність медіаційних послуг для всіх шарів населення та розвинути механізми фінансової підтримки медіаційних процедур.

Перешкоди, спричинені введенням воєнного стану, повільно, але впевнено долаються, а процес удосконалення законодавства про медіацію триватиме в найближчі роки, про що свідчить наявний суспільний запит на цю тему. Вітчизняні підприємці все більше пристосовуються до умов ведення бізнесу під час воєнного стану, а, відповідно, пристосовуються до реалій у сфері врегулювання господарських суперечок. У зв'язку з цим наявність процесу юридичної медіації значно розширює спектр методів вирішення конфліктів. В умовах воєнного стану відносно спрощені процедури судової медіації мають суттєву перевагу та здатні швидко та якісно вирішити значну частину існуючих цивільних спорів. Враховуючи вищевикладене, навіть за таких складних обставин медіація поступово займає належне місце серед методів вирішення цивільних спорів. Важливим завданням є ефективна реалізація державними інституціями спеціальних програм щодо висвітлення переваг медіації в умовах воєнного стану, зокрема за допомогою телебачення, радіо, газет, електронних видань та інших засобів масової інформації.

Література

1. Цувіна Т. А. Впровадження інститут присудової медіації як перспективний напрямок реформування цивільного процесуального законодавства України. Україна на шляху до Європи: реформа цивільного процесуального законодавства. Зб. наук. праць. МатеріалиМіжнар. наук.-практ. конф. (Київ, 7лип. 2017р.) / за заг. ред. І. О. Ізарової, Р. Ю. Ханик-Посполітак. Київ: ВД Дакор, 2017. С. 195-200.

2. Маковій В. П. Правова природа медіаційних угод. Південноукраїнський правничий часопис. 2021. № 1. С. 99-103.

3. Великий тлумачний словник сучасної української мови / Гол. ред. В.Т. Бусел. Київ; Ірпінь: ВТФ «Перун», 2005. 1728 с.

4. Прущак В. Є. Врегулювання спору за участю судді у цивільному судочинстві України: дисертація на здобуття ступеня доктора філософії за спеціальністю 081 - Право / Нац. у-т «Одеська юридична академія». Одеса, 2020. 207 с.

5. Makovii V. Judgment mediation: essence and types. Polski Interdyscyplinarny Przeglqd Naukowy. 2021. № 1. Warszawa, 2021. S. 77-83.

6. Яковлєв В. В. Присудова та позасудова медіація: основні ознаки. Збірник наукових праць Харківського національного педагогічного університету імені Г. С. Сковороди. Право. 2017. Випуск 26. С. 143-144.

7. Крисюк Ю. П. Медіація як позасудовий спосіб вирішення спорів: історія впровадження в зарубіжних країнах та перспективи для України. Науковий вісник Ужгородського національного університету. Серія «Право». 2016. Випуск 38. Том 2. С. 154-157.

8. Спектр О. Особливості розвитку та застосування альтернативних способів вирішення цивільно-правових спорів в Україні. Український часопис міжнародного права. 2013. № 1. С. 135-140.

9. Мамницький В. Ю., Белей О. В., Дулепа В. П. Медіація в цивільному процесі: перспективи запровадження в Україні. Актуальні проблеми вітчизняної юриспруденції. 2019. № 3. С. 59-63.

10. Донцов Д.Ю. Посередництво як засіб вирішення спору по суті в цивільному судочинстві України та Франції. Південноукраїнський правничий часопис. 2022. № 4. Ч. 1. С. 123-128.

11. Цивільний процесуальний кодекс України: Кодекс України; Кодекс, Закон від 18.03.2004 № 1618-IV // База даних «Законодавство України» / Верховна Рада України. URL: https://zakon.rada.gov.ua/go/1618-15 (дата звернення: 10.06.2024).

12. Про медіацію: Закон України від 16.11.2021 № 1875-IX // База даних «Законодавство України» / Верховна Рада України. URL: https://zakon.rada.gov.ua/go/1875-20 (дата звернення: 09.06.2024).

13. Ясиновський І. Г. Проблеми впровадження та проведення медіації в Україні. Актуальні проблеми політики. 2015. № 55. С. 260-267.

14. Про правовий режим воєнного стану: Закон України від 12.05.2015 № 389-VIII // База даних «Законодавство України» / Верховна Рада України. URL: https://zakon.rada. gov.ua/go/389-19 (дата звернення: 08.06.2024).

15. Про внесення зміни до частини сьомої статті 147 Закону України «Про судоустрій і статус суддів» щодо визначення територіальної підсудності судових справ: Закон України від 03.03.2022 № 2112-IX // База даних «Законодавство України» / Верховна Рада України. URL: https://zakon.rada.gov.ua/go/2112-20 (дата звернення: 09.06.2024).

References

1. Tsuvina T. A. (2017). Vprovadzhennia instytut prysudovoi mediatsii yak perspektyvnyi napriamok reformuvannia tsyvilnoho protsesualnoho zakonodavstva Ukrainy. [Introduction of the institute of judgment mediation as a perspective direction of reforming the civil procedural legislation of Ukraine]. Zbirnyk naukovykh prats Ukraina na shliakhu do Yevropy: reforma tsyvilnoho protsesualnoho zakonodavstva.Collection of scientific works «Ukraine on the way to Europe: reform of civil procedural legislation. (pp. 195-200). Kyiv: VD Dakor [in Ukrainian].

2. Makovii V. P. (2021). Pravova pryroda mediatsiinykh uhod. [Legal nature of mediation agreements]. Pivdennoukrainskyi pravnychyi chasopys. - South Ukrainian legal journal. 1, 99-103 [in Ukrainian].

3. Busel. V. T. (Ed.). (2005). Velykyi tlumachnyi slovnyk suchasnoi ukrainskoi movy [Great Explanatory Dictionary of Modern Ukrainian Language]. Kyiv; Irpin: VTF «Perun» [in Ukrainian]

4. Prushchak V. Ie. (2020). Vrehuliuvannia sporu za uchastiu suddi u tsyvilnomu sudochynstvi [Dispute resolution with the participation of a judge in civil proceedings]. Сandidate 's thsis. Odesa [in Ukrainian].

5. Makovii V. (2021). Judgment mediation: essence and types. [Judgment mediation: essence and types]. Polish Interdisciplinary Scientific Review. - Polish Interdisciplinary Scientific Review, 1, 77-83. [in English].

6. Yakovliev V. V. (2017). Prysudova ta pozasudova mediatsiia: osnovni oznaky. [Judgment and non-judgment mediation: main features.] Zbirnyk naukovykh prats Kharkivskoho natsionalnohopedahohichnoho universytetu imeni H. S. Skovorody. - Collection of scientific works of Kharkiv National Pedagogical University named after G.S. Skovoroda, Law, 26, 143-144. [in Ukrainian]

7. Krysiuk Yu. P. (2016). Mediatsiia yak pozasudovyi sposib vyrishennia sporiv: istoriia vprovadzhennia v zarubizhnykh krainakh ta perspektyvy dlia Ukrainy. [Mediation as an out-ofcourt method of dispute resolution: history of implementation in foreign countries and prospects for Ukraine]. Naukovyi visnyk Uzhhorodskoho natsionalnoho universytetu. - Scientific Bulletin of the UzhhorodNational University. «Law» series. 38, (Volume 2), (pp.154-157) [in Ukrainian].

8. Spektr O. (2013). Osoblyvosti rozvytku ta zastosuvannia alternatyvnykh sposobiv vyrishennia tsyvilno-pravovykh sporiv v Ukraini. [Peculiarities of the development and application of alternative methods of resolving civil disputes in Ukraine]. Ukrainskyi chasopys mizhnarodnoho prava. - Ukrainian Journal of International Law, 1, 135-140 [in Ukrainian].

9. Mamnytskyi V. Yu., Belei O. V., Dulepa V. P. (2019). Mediatsiia v tsyvilnomu protsesi: perspektyvy zaprovadzhennia v Ukraini. [Mediation in the civil process: prospects for implementation in Ukraine] Aktualni problemy vitchyznianoi yurysprudentsii - Actual problems of domestic jurisprudence, 3?, 59-63 [in Ukrainian].

10. Dontsov D.Iu. (2022) Poserednytstvo yak zasib vyrishennia sporu po suti v tsyvilnomu sudochynstvi Ukrainy ta Frantsii. [Mediation as a means of dispute resolution in the civil proceedings of Ukraine and France]. Pivdennoukrainskyipravnychyi chasopys - South Ukrainian legal journal, 4. Part 1, 123-128 [in Ukrainian].

11. Tsyvilnyi protsesualnyi kodeks Ukrainy [Civil Procedure Code of Ukraine]. (n.d.) zakon.rada.gov.ua. Retrieved from https://zakon.rada.gov.ua/laws/show/1618-15#Text. [in Ukrainian].

12. Pro mediatsiiu: Zakon Ukrainy [The Law of Ukraine «On Mediation»]. (n.d.) zakon.rada.gov.ua. Retrieved from https://zakon.rada.gov.ua/laws/show/1875-IX#Text. [in Ukrainian]

13. Yasynovskyi I. H. (2015) Problemy vprovadzhennia ta provedennia mediatsii v Ukraini. Problems of implementation and conduct of mediation in Ukraine - Aktualni problemy polityky, 55, 260-267 [in Ukrainian].

14. Pro pravovyi rezhym voiennoho stanu: Zakon Ukrainy [The Law of Ukraine «About the legal regime of martial law], (n.d.) zakon.rada.gov.ua. Retrieved from https://zakon.rada.gov.ua/ laws/show/389-19#Text [in Ukrainian].

15. Pro vnesennia zminy do chastyny somoi statti 147 Zakonu Ukrainy «Pro sudoustrii i status suddiv» shchodo vyznachennia terytorialnoi pidsudnosti sudovykh sprav [The Law of Ukraine «On amending part seven of Article 147 of the Law of Ukraine «On the Judiciary and the Status of Judges» regarding the determination of territorial jurisdiction of court cases» (n.d.) zakon.rada.gov.ua. Retrieved from https://zakon.rada.gov.ua/go/2112-20 [in Ukrainian].

Размещено на Allbest.ru