Проблемні питання дотримання трудових прав працівників в умовах воєнного стану в Україні

Размещено на http://www.allbest.ru/

Національний авіаційний університет

Проблемні питання дотримання трудових прав працівників в умовах воєнного стану в Україні

Якименко Павло Павлович

Науковий керівник:

Дибань Максим Петрович

кандидат юридичних наук

Досліджено проблемних питань порушення трудових прав в умовах воєнного стану. Проаналізовано механізми компенсації та відшкодування шкоди завданої порушенням трудових прав в умовах воєнного стану. Виявлено шляхи вирішення проблем щодо порушення прав та свобод людини і громадянина у трудових правовідносинах на період воєнного стану. Ключові слова: воєнний стан, трудові правовідносини, права людини, трудові права, трудовий договір, роботодавець, працівник, право на працю.

Дотримання прав людини у трудових правовідносинах в умовах воєнного стану є одним з найважливіших аспектів забезпечення захисту прав працівників під час конфлікту. Воєнний стан є винятковим станом, коли діє особливий режим, включаючи обмеження деяких конституційних прав і свобод.

Проте, це не означає, що права людини повністю відміняються. Навпаки, важливо забезпечити дотримання базових прав працівників незалежно від ситуації в країні. Умови воєнного стану можуть призводити до зміни умов зайнятості, обмеження свободи переміщення, наявності військових контрольних пунктів та перешкод на шляху до роботи. У таких випадках важливо, щоб держава забезпечувала безпечні умови праці для всіх громадян, включаючи працівників.

Конституція України чітко визначає захист прав на працю (ст.43-46), згідно ст. 43 кожен має право на працю, що включає можливість заробляти собі на життя працею, яку він вільно обирає або на яку вільно погоджується. Держава створює умови для повного здійснення громадянами права на працю, гарантує рівні можливості у виборі професії та роду трудової діяльності, реалізовує програми професійно-технічного навчання, підготовки і перепідготовки кадрів відповідно до суспільних потреб. Використання примусової праці забороняється. Кожен має право на належні, безпечні і здорові умови праці, на заробітну плату, не нижчу від визначеної законом. Використання праці жінок і неповнолітніх на небезпечних для їхнього здоров'я роботах забороняється. Громадянам гарантується захист від незаконного звільнення [1].

Аналізуючи Основний Закон, можна визначити такі характерні права людини у трудовій діяльності, які є дуже важливими: 1. забезпечення безпеки - умови праці повинні відповідати всім нормам безпеки і здоров'я працівників навіть у воєнний стан; 2. забезпечення доступу до суду- працівники повинні мати право на доступ до судової системи для захисту своїх прав; 3. захист від експлуатації-працівники повинні мати право на справедливу оплату праці без будь-якої форми експлуатації; 4. недискримінація - усі працівники повинні мати однакові права і можливості незалежно від своїх особистих властивостей, таких як раса, культура, релігія, стать, вік тощо; 5. заборона на примусову працю - примусова праця, включаючи невільництво і рабство, заборонена міжнародними нормами; 6. оплата праці - приватна власність та право на гідну оплату праці повинні захищатися незалежно від ситуації в країні.

Зазвичай, в юридичній літературі «захист прав» зазвичай трактується як комплекс засобів, призначених для відновлення порушеного права та усунення його порушення. На практиці досить часто виникають проблеми пов'язані з реалізацією права на працю шляхом укладання трудового договору та обґрунтованістю відмови у прийнятті на роботу людини як потенційного працівника. Саме тут виникають питання концептуального характеру: укладання трудового договорує правом чи обов'язком роботодавця, адже вказане впливає як на зміст так і на форми та способи захисту найманих працівників (людей, як потенційних працівників) [2].

Одним з основних аспектів стану трудових правовідносин в умовах воєнного стану є можливість призову громадян на військову службу або виконання обов'язків, пов'язаних з екстреною ситуацією. Це може призвести до відсутності працівників на робочому місці, що становить значні труднощі для підприємств та організацій. Також, умови воєнного стану можуть призвести до зміни режиму роботи, введення обмежень щодо часу роботи і відпочинку, зміну розміру оплати праці, введення додаткових обов'язків або зміну умов праці. Це може бути обумовлено нестабільністю економічної ситуації та загрозою безпеці. У таких умовах, права працівників можуть бути обмежені або піддаються додатковому контролю з боку державних органів. Такі обмеження можуть бути обумовлені необхідністю забезпечення безпеки і захисту національних інтересів. Загалом, стан трудових правовідносин в умовах воєнного стану є складним та залежить від конкретної ситуації. Держава зазвичай приймає додаткові заходи для забезпечення стабільності і функціонування економіки та суспільства.

15.03.2022 було ухвалено Закон України «Про організацію трудових відносин в умовах воєнного стану» № 2136-IX (далі - Закон), до якого 01.07.2022 внесені зміни згідно із Законом № 2352-IX. Цей Закон визначає особливості: 1. проходження державної служби, служби в органах місцевого самоврядування; 2. трудових відносин працівників усіх підприємств, установ, організацій в Україні незалежно від форми власності, виду діяльності і галузевої належності; 3. роботи осіб, які працюють за трудовим договором, укладеним з фізичними особами, у період дії воєнного стану, введеного відповідно до Закону України «Про правовий режим воєнного стану» [3].

Умови воєнного стану передбачають введення додаткових заходів безпеки та обмежень щодо прав та свобод громадян. Однак, захист прав у трудових правовідносинах залишається однією з ключових гарантій для працівників, навіть у таких непростих умовах. Декларація Міжнародної організації праці (МОП) з основних принципів і прав праці встановлює такі основні права: 1. свобода асоціації і колективного угодування: працівники мають право на утворення профспілок; 2. заборона дитячої праці: забороняється використання дітей в трудових процесах, які не відповідають їх віці, безпеці та здоров'ю; 3. компенсація роботи: працівник повинен отримувати справедливу оплату, яка відповідає його роботі та умовам праці, включаючи виплату мінімального рівня заробітної плати; 4. гідне робоче місце та умови: працівник має право на безпеку та гігієну праці, а також на неперервність зайнятості; 5. соціальні заходи безпеки: працівники мають право на соціальне забезпечення, яке включає медичне страхування, пенсійний фонд та інші види соціального захисту.

Обмеження конституційного права на працю враховуючи Указ Президента України № 64/2022 від 24.02.2022 року, цілком очевидно, викликане обставинами активних бойових дій та необхідністю вжиття заходів для захисту держави. З одного боку, бойові дії можуть перешкоджати працівникам та роботодавцям виконувати їхні обов'язки у трудових правовідносинах. Наприклад, працівники не можуть з'являтися на роботі або не можуть її виконувати. В свою чергу, наприклад, у зв'язку зі знищенням виробництва або виробничої інфраструктури, роботодавці більше не можуть забезпечувати роботою працівників або потребують переміщення бізнесу та виробничих потужностей до іншого регіону, що також зумовлює й переміщення працівників. Разом з тим, механізми, що передбачені чинним законодавством про працю, хоч і спрямовані на максимальне дотримання прав та гарантій для працівників, не завжди можуть бути виконані роботодавцями в умовах воєнного стану [4].

Тобто, існують суттєві проблеми особливо для територій на яких ведуться бойові дії чи які піддані артилерійськими обстрілами. Законодавча складова нашої держави є досить молодою та у більшості неврегульованою тому що, такі екстремальні для всіх умови ніхто не передбачив та не розробляв чіткий алгоритм дій для запровадження спеціального законодавства, яке автоматично буде діяти виключно в особливі умови.

Так, В. Михальчук досліджує механізм державного регулювання трудових взаємовідносин в Україні, правові інструменти у структурі якого займають провідне значення. Визначено, що учасники трудових правовідносин є рівноцінними сторонами за будь-яких обставин у державі, хоча вітчизняна практика свідчить про відсутність такого рівноправ'я; науковцем було узагальнено ознаки трудових взаємовідносин задля конкретизації актуальних проблем законодавчого регулювання, притаманних різним сферам життєдіяльності громадян. Як зазначив науковець, «проблема оновлення і правових актів, і самої сутності взаємовідносин міжвладою, бізнесом і громадянами, що пов'язані із трудовою діяльністю» залишається актуальною [5, с. 82, 84].

Умови воєнного стану можуть вимагати внесення змін і доповнень до правових актів, які регулюють взаємовідносини між владою, бізнесом і громадянами щодо трудової діяльності. Такі зміни можуть відбуватися з метою забезпечення безпеки населення та ефективної діяльності в умовах воєнного конфлікту. Оновлення правових актів можуть включати: 1. встановлення особливих правил і процедур для працівників, що займаються оборонною або безпековою діяльністю. Це може охоплювати введення особливих режимів роботи, регламентацію руху, заборону виїзду, обмеження на використання технічних засобів тощо; 2. забезпечення додержання прав працівників умовах воєнного конфлікту. Це включає регулювання виплати заробітної плати, режиму роботи та відпочинку, гарантій соціального захисту, охорони праці та інших прав працівників; 3. встановлення особливих порядків реєстрації та контролю підприємств і організацій, що займаються оборонною або воєнно-технічною діяльністю; 4. регулювання наявності і використання ресурсів, матеріалів і техніки в умовах воєнного стану. Це може включати обмеження на експорт, імпорт, виробництво та розподіл окремих товарів і послуг; 5. встановлення механізмів контролю та звітності щодо використання ресурсів та фінансів, які спрямовуються на управління ситуацією, пов'язаною з воєнним конфліктом.

Окрім того, проблематика законодавчого регулювання трудових відносин, що виникають в межах господарюючого суб'єкта, досліджується Д. Підкопай; науковець визначає, що ефективність регуляторних процедур, чи то в умовах карантинних обмежень, чи то в умовах воєнного стану, залежить в значній мірі від дотримання кожним із працівників правилі традицій організації процесу праці. Різні категорії працівників мають неоднакові можливості та працюють у різних умовах; саме правове регулювання має потенціал для зниження диференціації внутрішнього трудового розпорядку, встановлюючи узагальнені правила організації праці для кожного [6, с. 86].

З огляду на думки вчених, можна визначити такі основні проблеми дотримання прав людини у трудових правовідносинах: 1. обмеження свободи асоціацій: Умови воєнного стану можуть супроводжуватися обмеженнями на право працівників об'єднуватися в профспілки та брати участь у страйках і колективних переговорах; 2. зміна режиму роботи і умов праці: Умови воєнного стану можуть призвести до тимчасової зміни режиму роботи, тривалості робочого часу і умов праці; 3. нестабільна система відшкодування: умови воєнного стану можуть призвести до зупинки підприємств і організацій, що може призвести до звільнення працівників без належного відшкодування. Це може порушити їх право на достойну працю та соціальний захист; 4. відсутність доступу до правосуддя: Умови воєнного стану можуть призвести до обмеження доступу працівників до судової системи та інших інституцій, які здійснюють захист їх прав. Це може ускладнити їх здатність захищати свої права і отримувати компенсацію за порушення.

Так, А. Клименко аналізує можливості реорганізації структури регулювання трудових відносин в умовах карантину чи спеціального правового режиму, зокрема перспективи створення окремої служби з організації, підтримки, супроводження, оцінювання результативності та кар'єрного розвитку працівників, які працюють дистанційно або надомно [7, с. 149]. С. Сільченко аналізує основні питання, які мають бути обов'язково врегульовані законодавством в контексті розвитку дистанційної праці в умовах війни, зокрема, наголошує на важливості вирішення проблем щодо правового становища дистанційного працівника, характер установлення дистанційної праці, трудові права осіб, що працюють дистанційно та за місцем знаходження роботодавця, порядок укладення, зміни й припинення трудового договору з дистанційним працівником [8, с. 97]

Дистанційна робота в умовах воєнного стану може бути складною і вимагати специфічних підходів. Основні виклики, з якими можна зіткнутися, це обмеження в доступі до Інтернету та електронних комунікацій, перебої в енергопостачанні та загрози безпеці. Але незважаючи на ці проблеми, дистанційна робота може бути важливим інструментом для забезпечення безпеки і збереження продуктивності під час воєнного стану. Можливі підходи, які збільшать ефективність дистанційного формату роботи є планування зон комунікації де буде безпечно та зручно працювати, особливу увагу треба приділити інтернет ресурсам та належному обладнанню для більш ширшої комунікації.

Іноді виникає питання коли підприємство чи його частина не може фізично працювати та функціонувати. В цьому випадку КЗПП України закріплює ст. 34, де зазначається, що простій - це зупинення роботи, викликане відсутністю організаційних або технічних умов, необхідних для виконання роботи, невідворотною силою або іншими обставинами. У разі простою працівники можуть бути переведені за їх згодою з урахуванням спеціальності і кваліфікації на іншу роботу на тому ж підприємстві, в установі, організації на весь час простою або на інше підприємство, в установу, організацію, але в тій самій місцевості на строк до одного місяця [9]. Також положення ст. 13 Закону № 2136-ІХ вказує на введення механізму призупинення дії трудового договору. Призупинення дії трудового договору - це тимчасове припинення роботодавцем забезпечення працівника роботою і тимчасове припинення працівником виконання роботи за укладеним трудовим договором [3].

У випадку воєнного стану або конфлікту, коли фізична безпека працівників та підприємства під загрозою, керівництво підприємства повинно прийняти рішення щодо припинення роботи або перенесення діяльності. Основними факторами, які впливають на такі рішення, є безпека та захист працівників, безпека майна та ресурсів. Основні моменти на які потрібно звернути увагу, це: 1. Реорганізація та перенесення. Якщо підприємство є незмінно важливим для економіки країни або регіону, керівництво може розглянути варіант перенесення діяльності у безпечнішу область або країну. Це може включати зміну місцезнаходження офісу, заводу чи інших виробничих підрозділів. 2. Захист майна. Підприємство повинно приділити особливу увагу захисту свого майна від можливого знищення, крадіжки або втрати в результаті воєнних дій, наприклад, встановлення додаткових систем безпеки, сторожових служб. 3. Припинення роботи. В разі безпосередньої загрози підприємство може припинити свою роботу та евакуювати працівників до безпечного місця.

На погляд Д. Новікова і О. Лук'янчикова правові норми, що регулюють дистанційну працю в умовах воєнного стану, залишаються дискусійними. Зокрема, законодавство визначає, що дистанційна робота є особливою формою організації праці в межах гнучкого режиму робочого часу, проте науковці наголошують, що вона є «самостійним комплексом взаємопов'язаної трудової діяльності, що об'єднує працівників зі специфічним характером праці», а тому вимагає спеціально адаптованих до сутності такої праці законодавчих інструментів регулювання [10, с. 101].

Тобто, можна визначити, що такий формат діяльності буде більш безпечний. Вдосконаливши його законодавчими та функціональними реформами багато проблем можуть мінімізуватись у загрозі, а деякі взагалі зникнути. Не будуть скупчуватися люди в одному місці, піддаючи небезпеці усіх оточуючих. Адже, необхідно враховувати відсутність належної кількості укриттів.

Отже, можна зробити висновок, що проблеми дотримання прав людини у трудових правовідносинах в умовах воєнного стану є серйозними та потенційно небезпечними для людей. В таких умовах права працівників часто порушуються або обмежуються з метою забезпечення безпеки та особливого функціонування суспільства під час конфлікту. Одна з основних проблем полягає у тому, що збройний конфлікт призводить до порушення норм міжнародного гуманітарного права, які захищають права людини у воєнний період, включаючи працівників. Це може включати напади на інфраструктуру, враховуючи робочі місця, підприємства та фабрики, а також використання примусової праці, експлуатацію та інші форми зловживання. Умови життя та роботи стають надзвичайно небезпечними під час воєнного стану і працівники стикаються з ризиками для свого життя та здоров'я. Крім того, воєнний стан може призвести до великої кількості людей, які залишають свої робочі місця і стають безробітними, що призводить до економічної нестабільності та соціального розладу.

Також, воєнний стан може призвести до обмеження свободи професійного об'єднання та колективних переговорів, що обмежує можливість працівників активно захищати свої права в цих умовах. Важливо забезпечити максимальну захищеність прав людини та розробити ефективні механізми контролю за дотриманням цих прав у таких умовах.

Джерела

порушення трудовий право громадянин

1. Конституція України. Офіційний веб-портал парламенту України. URL: https://zakon.rada.gov.ua/laws/show/254к/96-вр#Text (дата звернення: 10.12.2023).

2. Гетьманцева Н. Проблема забезпечення захисту працівників при прийнятті на роботу. Актуальні проблеми захисту прав громадян України на працю та соціальний захист на шляху до євроінтеграці: Тези доп. і наук. повідомл. учасників XII Міжнар. науково-практ. конф., м. Харків, 7 жовт. 2022 р. Херсон, 2022. С. 46-51.

3. Про організацію трудових відносин в умовах воєнного стану. Офіційний веб-портал парламенту України. URL: https://zakon.rada.gov.ua/laws/show/2136-20#Text (дата звернення: 10.12.2023).

4. ЮФ INTEGRITES. Права працівників під час воєнного стану | Thinkbrave. Thinkbrave | Останні новини бізнесу України. URL: https://biz.ligazakon.net/analitycs/210052_prava-pratsvnikv-pd-chas-vonnogo-stanu (дата звернення: 10.12.2023).

5. Єщенко О.Г., Михальчук В.М. Особливості державного регулювання трудових відносин в Україні. Інвестиції: практика та досвід. 2021. № 18. С. 78-84. DOI: 10.32702/2306-6814.2021.18.78.

6. Підкопай Д.С. Проблема єдності та диференціації внутрішнього трудового розпорядку. Вісник Харківського національного університету внутрішніх справ. 2020. № 4 (91). С. 79-87.

7. Клименко А.Л. Оновлення трудового законодавства в контексті запровадження самостійних форм роботи: дистанційної та надомної. Право і безпека. 2021. № 1 (80). С. 144-150.

8. Сільченко С., Сєрбіна Д. Дистанційна праця: сучасний стан і перспективи розвитку правового регулювання. Підприємництво, господарство і право. Серія: Трудове право. 2021. № 1. С. 93-99. DOI: https://doi.org/10.32849/2663-5313/2021.1.16.

9. Кодекс законів про працю України. Офіційний веб-портал парламенту України. URL: https://zakon.rada.gov.ua/laws/show/322-08 (дата звернення: 10.12.2023).

10. Новіков Д.О., Лук'янчиков О.М. Цивілістичний характер змін у Кодексі законів про працю України, пов'язаних із впровадженням правового регулювання дистанційної роботи. Юридичний науковий електронний журнал. 2020. № 4. С. 100-103.

Размещено на Allbest.ru