Реалізація права на договірне регулювання спорів/конфліктів у процесі медіації: здатність держави забезпечити найвищі цінності безпеки і соціальне процвітання громадян

Размещено на http://www.allbest.ru/

Размещено на http://www.allbest.ru/

Реалізація права на договірне регулювання спорів / конфліктів у процесі медіації: здатність держави забезпечити найвищі цінності безпеки і соціальне процвітання громадян

Антонова Олена Ростиславівна, доктор наук з державного управління, доцент, професор кафедри права та соціально-гуманітарних дисциплін, Льотна академія Національного авіаційного університету

Анотація

У статті зазначено, що в Україні є всі передумови для розвитку договірних форм врегулювання конфліктів/спорів. Після запровадження на законодавчому рівні медіації, у пересічних громадян розширилися можливості захисту своїх прав - від судового до позасудового (медіаційного). Безперечним поштовхом до цього стала Директива 2008/52/ЄС Європейського парламенту та Ради про деякі аспекти посередництва (медіації) в цивільних та комерційних справах від 21 травня 2008 року.

Цінність дослідження полягає у тому, що в ньому розкриті особливості забезпечення права на договірне регулювання спорів/конфліктів з урахуванням природи Договору про проведення медіації. Автором акцентовано увагу на тому, що правова природа Договору про проведення медіації передбачає такі складові як: законодавчу визначеність договору, розподіл прав і обов'язків між сторонами договору, наявність зустрічного відшкодування, факт ризику, початок виникнення зобов'язань і форму укладання договору. Відповідно до цих характеристик визначені права на договірне регулювання спорів /конфліктів. До них відносяться: право на законодавчу визначеність медіаційного процесу; права і обов'язки сторін договору; права і обов'язки медіатора; право медіатора на гонорар та інші пов'язані з проведенням медіації витрати; право сторони на вихід з процесу медіації; право сторін медіації врегульовувати спір іншим способом; право на врегулювання спору у суді відразу після досягнення сторонами домовленостей; право вибору форми укладання договору.

Таке узагальнення основних характеристик Договору про проведення медіації за визначеними вище критеріями слугує гарантією і документальним підтвердженням прав учасників процесу медіації, інструментом держави у нейтралізації реальних та потенційних загроз національним інтересам.

Ключові слова: права людини; процес медіації; договірні відносини; Договір про проведення медіації; Директива 2008/52/ЄС Європейського парламенту та Ради про деякі аспекти посередництва (медіації) в цивільних та комерційних справах від 21 травня 2008 року; сфера безпеки; загрози національним інтересам.

Antonova Olena Rostyslavivna, Doctor of Sciences in Public Administration, Associate Professor, Professor of the Department of Law and Social and Humanitarian Disciplines, Aviation Academy of the National Aviation University, Ukraine

Ensuring the right to contractual settlement of disputes / conflicts in the mediation process

Abstract

The article states that Ukraine has all the prerequisites for the development of contractual forms of conflict/dispute settlement. After the introduction of mediation at the legislative level, ordinary citizens have expanded opportunities to protect their rights - from judicial to extrajudicial (mediation). Directive 2008/52/EC of the European Parliament and the Council on certain aspects of mediation (mediation) in civil and commercial matters of May 21, 2008 became the undisputed impetus for this.

The value of the study lies in the fact that it reveals the features of ensuring the right to contractual settlement of disputes/conflicts, taking into account the nature of the Mediation Agreement. The author focuses on the fact that the legal nature of the Mediation Agreement provides for such components as: the legal definition of the agreement, the distribution of rights and obligations between the parties to the agreement, the presence of counter-indemnification, the fact of risk, the beginning of obligations and the form of the conclusion of the agreement. In accordance with these characteristics, rights to contractual settlement of disputes/conflicts are defined. These include: the right to legislative determination of the mediation process; rights and obligations of the parties to the contract; rights and duties of a mediator; the mediator's right to a fee and other expenses related to mediation; the party's right to withdraw from the mediation process; the right of the mediation parties to settle the dispute in another way; the right to settle the dispute in court immediately after the parties reach an agreement; the right to choose the form of the contract.

Such a generalization of the main characteristics of the Mediation Agreement according to the criteria defined above serves as a guarantee and documentary confirmation of the rights of the participants in the mediation process, a tool of the state in neutralizing real and potential threats to national interests.

Keywords: human rights; mediation process; contractual relations; Mediation agreement; Directive 2008/52/EC of the European Parliament and of the Council on certain aspects of mediation (mediation) in civil and commercial matters of May 21, 2008; security area; security sphere; threats to national interests.

Вступ

Постановка проблеми. Сьогодні в Україні є всі передумови для розвитку договірних форм врегулювання конфліктів/спорів. Безперечним поштовхом до цього стала Директива 2008/52/ЄС Європейського парламенту та Ради про деякі аспекти посередництва (медіації) в цивільних та комерційних справах від 21 травня 2008 року, в якій медіація, як структурований процес, незалежно від його назви або посилання на нього, за допомогою якого дві або більше сторін спору намагаються самостійно, на добровільній основі, досягти згоди для вирішення спору за підтримки медіатора [1].

Після запровадження на законодавчому рівні медіації [2], у пересічних громадян розширилися можливості захисту своїх прав - від судового до позасудового (медіаційного). Відповідно збагатилося поле договірних відносин. Умовно, за договірними критеріями, ця процедура передбачає укладання Договору про проведення медіації / внесення відповідного застереження до інших договорів та укладання Угоди за результатами медіації.

Аналіз останніх досліджень і публікацій. Проблема забезпечення прав на врегулювання спорів / конфліктів позасудовими методами має неабиякий інтерес серед науковців і практиків. Зокрема, В. Андрієнкова, В. Байдик, Т. Войцяк мають напрацювання з підготовки фахівців/фахівчинь до впровадження відновного підходу, посередництва, медіації та практики функціонування служб порозуміння в закладах освіти [3]. О. Антонова дослідила особливості та переваги правосуддя перехідного періоду за допомогою медіації, як альтернативного (позасудового) методу вирішення спорів/конфліктів [4]. Л. Корнута розкрила найбільш ефективні механізми регулювання медіації у сфері публічної служби [5]. Н. Мазаракі дослідила сутність природи договорів, що укладаються у сфері медіації [6]. Н. Максименко науковий інтерес спрямувала на особливості медіації в адміністративному судочинстві, в частині закриття провадження у справі, якщо сторони досягли примирення, у тому числі шляхом медіації [7]. Д. Піддубний звернув увагу на правове регулювання медіації у публічних правових відносинах, акцентуючи увагу на тому, що пошук інноваційних шляхів попередження та врегулювання конфліктів є важливим з огляду на загальносвітові тенденції, а також на ситуацію, з якою стикнулась Україна внаслідок збройної агресії [8].

Однак, особливості забезпечення права на договірне регулювання спорів залишилося поза увагою науковців, як і захищеність життєво важливих для суспільства та особи інтересів, прав і свобод людини і громадянина на основі найвищих цінностей безпеки і соціального процвітання громадян.

Основною мета цієї статті є дослідження особливостей забезпечення права на договірне регулювання спорів/конфліктів з урахуванням природи Договору про проведення медіації на основі найвищих цінностей безпеки і соціального процвітання громадян.

Виклад основного матеріалу

Попри всі наявні напрацювання, право кожного на договірні відносини у процесі медіації потребує додаткового уточнення. У Законі України «Про медіацію» Договір про проведення медіації визнається як: «угода про надання послуг з проведення медіації з метою запобігання виникненню або врегулювання конфлікту (спору), укладена сторонами можливого або наявного конфлікту (спору) та медіатором (медіаторами) у погодженій ними усній чи письмовій формі, яка відповідає вимогам закону» [2]. Таке формалізоване визначення механізму медіації сприяє кращому розумінню прав учасників медіаційного процесу на всіх його стадіях - на підготовчому етапі, у ході переговорів та під час укладання медіаційної угоди.

Як видно з визначення Договору про проведення медіації, першочерговою і найголовнішою його умовою є домовленість сторін (вияв волі). При цьому предметом домовленості, або інакше кажучи предметом договору завжди повинна бути лише правомірна дія. У процедурі медіації такою правомірною дією є зобов'язання сторін і медіатора (медіаторів) провести необхідні етапи медіаційного процесу з метою вирішення спору, нейтралізації потенційних загроз національним інтересам та правам її громадян.

Фундаментальне значення для договірних відносин має стаття 6 Цивільного кодексу України [9]. Унікальність її положень полягає у тому, що норми статті мають диспозитивний характер. Тобто у сторін є право встановлювати власні правила поведінки (наприклад, змінювати строки дії договору, рівень відповідальності сторін). Разом з тим воля сторін не безмежна. Договірні права сторін обмежують безліч факторів: імперативні норми закону; вимоги про укладання договору з конкретним контрагентом (наприклад, договір з особою, що отримала державне замовлення тощо); рамки типового договору; умови договору приєднання (стаття 634 Цивільного кодексу України); умови попереднього договору про складання основного договору в майбутньому.

Взагалі, правова природа будь якого договору передбачає певні складові: законодавчу визначеність договору, розподіл прав і обов'язків між сторонами договору, наявність зустрічного відшкодування, факт ризику, початок виникнення зобов'язань і форму укладання договору.

Досліджуючи правову природу Договору про проведення медіації розкриємо водночас особливості забезпечення права на договірне регулювання спорів, спираючись на найвищі цінності безпеки і соціального процвітання громадян.

Отже, за критерієм правової визначеності, договори поділяються на іменні та безіменні. Іменні договори - це договори, про які є згадка в нормах приватного права (наприклад в Цивільному кодексі України, законах «Про лізинг», «Про оренду державного та комунального майна» та інших). Безіменними договорами є договори, які не відображені у чинному законодавстві (наприклад, договори про надання медичних, освітніх, ритуальних та інших послуг). Для таких договорів слід застосовувати правила «аналогії закону чи аналогії права». «Аналогія закону» застосовується, якщо спірні відносини не врегульовані на законодавчому рівні. За відсутності такого закону - застосовується «аналогія права». Як правило, договори за аналогією права ґрунтуються на загальних засадах права, зокрема - з дотриманням принципів добросовісності, розумності, справедливості. Тобто, всі учасники цивільних правовідносин можуть укладати як іменні, так і безіменні договори. Головне, щоб договори відповідали загальним засадам приватного права (частині 1 статті 6 Цивільного кодексу України) [9].

Враховуючи зазначені вище правові визначеності, Договір про проведення медіації є іменним, оскільки у статті 20 Закону України «Про медіацію» визначено його назву і зміст [2]. Його зміст, враховуючи положення зазначеної вище статті, - визначеність прав учасників медіації та їх відповідальність за порушення умов договору; конфіденційність договірної інформації, - спонукають державу своєчасно нейтралізувати реальні та потенційні загрози національним інтересам та правам її громадян. Тобто учасники договірних відносин отримали право на законодавчу визначеність медіаційного процесу. Втім, до 2021 року (до прийняття Закону України «Про медіацію») цей договір вважався безіменним, адже безпосередньо на законодавчому рівні не був врегульованим.

Також, цивільно-правові договори за критерієм розподілу обов'язків між сторонами поділяються на односторонні та двосторонні.

У частині другій, третій статті 626 Цивільного кодексу України, одностороннім є договір, коли одна сторона має лише суб'єктивні права, а друга сторона - виключно суб'єктивні обов'язки [9]. Наприклад, як у договорі позики, де одна сторона (позикодавець) має право вимагати, а друга сторона, позичальник, має лише обов'язок - вона зобов'язана повернути позикодавцеві грошову суму або рівну кількість речей того самого роду і якості [9]. Однак ці договори мають певні ризики, потенційні загрози національним інтересам та правам її громадян, оскільки виконавець послуги не може гарантувати певний позитивний результат, адже послуги спрямовані не на результат, а на дію, що призвела до них.

Класично, за двостороннім договором права та обов'язки покладено на обидві сторони зобов'язання. Переважна більшість договорів є двосторонніми (як-от договір купівлі-продажу, оренди, комісії, міни). Враховуючи зазначені вище визначення, за критерієм розподілу обов'язків між сторонами Договір про проведення медіації, як і більшість договорів, є двостороннім (взаємним), тому що у кожної із сторони медіаційної процедури є як права, так і обов'язки.

Щодо прав і обов'язків медіатора, то вони визначені у статтях 11, 12 Закону України «Про медіацію» [2]. Ці права систематизовано у таблиці 1.

Таблиця 1

Права і обов'язки медіатора

Окрім визначених прав і обов'язків медіатора, Договір про проведення медіації містить права і обов'язки сторін конфлікту (таблиця 2).

договірний спір конфлікт медіація

Таблиця 2

Права і обов'язки сторін медіації

Якщо мова йде про те, що положення Договору про проведення медіації мають здебільше диспозитивний характер, то його учасники мають всі можливості для отримання додаткових можливостей у процесі медіації. Безпосередньо у договорі ці права можна описати наступним чином: «за обоюдною згодою сторони можуть вести записи процесу медіації з подальшим їх знищенням (відразу після завершення медіації в присутності сторін), або надати можливість відкласти проведення медіації з тим, щоб дати сторонам шанс обміркувати конкретні пропозиції, одержати додаткову інформацію».

Щодо відплатності договорів, то вони, за наявністю зустрічного відшкодування, поділяються на відплатні та безоплатні (частина п'ята статті 626 Цивільного кодексу України) [9]. За загальним правилом відплатність у договорах може виражатися у передачі грошей, речей, або навіть у вигляді надання зустрічних послуг, або у вигляді виконаної роботи тощо. Як зазначається у статті 903 Цивільного кодексу України, якщо договором передбачено надання послуг за плату, замовник зобов'язаний оплатити надану йому послугу в розмірі, у строки та в порядку, що встановлені Договором про проведення медіації [9]. Є випадки, коли виконавець (медіатор) не зі своєї вини не може виконати договір про надання послуг. У такому випадку сторони зобов'язані виплатити медіатору розумну плату. Саме у цьому розкриваються ризики виконання Договору про проведення медіації.

Розумною платою може бути компенсація витрат, які фактично поніс медіатор, намагаючись виконати зобов'язання за договором, виходячи із цін на момент укладення договору. Але якщо медіатор винен у невиконанні договору, то він зобов'язаний сплатити сторонам плату в повному обсязі, якщо інше не встановлено договором або окремим законом. Якщо неможливість виконати Договір про проведення медіації виникла з вини сторін, то вони зобов'язані виплатити медіатору плату в повному обсязі.

Безоплатним є договір, у якому обов'язок надання зустрічного виконання відсутній (зокрема, договір дарування). Але безоплатність договору залежить не лише від визначеності про нього в законі. Вона залежить від волі сторін. Разом з тим, навіть при безоплатному договорі необхідно не виключати положення статті 904 Цивільного кодексу України [9]. В цій статті передбачено, що замовник зобов'язаний відшкодовувати виконавцеві усі фактичні витрати, необхідні для підготовки та виконання умов договору. Безпосередньо у Договорі про проведення медіації замовником є сторони медіації, які зобов'язані оплатити медіатору за надання медіаційних послуг, відшкодовувати медіатору усі фактичні витрати, здійснені ним на підготовку та проведення медіаційної процедури. Розмір, форма, час оплати та відсоткове співвідношення між сторонами, чітко визначається у Договорі про проведення медіації або в окремому рахунку-фактурі, про що також зазначається у цьому договорі. Наприклад може визначатися, що «кошти сплачуються не пізніше як протягом 3-х робочих днів з дати виставлення рахунку. Оплата заходів з підготовки до медіації та її проведення здійснюється Сторонами у відсотковому співвідношенні: 60% від загальної суми виплачує Сторона 2; 40% - виплачує Сторона 1. Кожна сторона самостійно оплачує власні витрати у ході проведення медіації».

Для стимулювання сторін у завершенні конфлікту, Договором про проведення медіації можуть визначатися положення такого змісту: «Якщо сторони врегулюють відносини раніше запланованого строку, медіатор повертає 10% оплаченої суми кожній стороні».

Також в положеннях статті 142 Цивільного процесуального кодексу України [10], статті 7 Закону України «Про судовий збір» [11], статті 130 Господарського процесуального кодексу України [12] зазначено, що якщо за результатами проведення медіації під час розгляду справи в суді відбулася домовленість про укладення мирової угоди, або позивач відмовився від позову, чи відповідач визнав позов до прийняття рішення судом у справі, або на стадії перегляду рішення в апеляційному чи касаційному порядку, то ці суди у відповідній ухвалі чи рішенні постановляють про повернення позивачу з державного бюджету 60 відсотків судового збору, який він сплатив при поданні позову або апеляційної чи касаційної скарги.

Якщо ж медіацію проводять два медіатора, то гонорар й інші пов'язані з проведенням медіації витрати діляться навпіл між медіаторами, або за домовленостями, про які також зазначається у Договорі про проведення медіації.

Тобто, забезпечення захищеності життєво важливих інтересів, прав і свобод людини і громадянина на основі найвищих цінностей безпеки і соціального процвітання громадян ґрунтуються на таких ознаках Договору про проведення медіації: договірні послуги спрямовані на досягнення певного корисного і правомірного результату; послуги, як дія, набувають значення явища без матеріального, речового результату; послуга спрямована на задоволення потреб і має грошову оцінку; послуга невіддільна від джерела, тому здійснюється виконавцем особисто.

Особливість мають і договірні відносини між окремими верствами населення, врегульовані Законом України «Про соціальні послуги» [13]. До таких належать особи, які з різних причин перебувають у складних життєвих ситуаціях (через безробіття, хворобу, інвалідність за відсутності рідних, які повинні забезпечити догляд та допомогу, через похилий вік, сирітство та безпритульність дітей, жорстоке ставлення у сім'ї тощо). Саме вони на безоплатній основі мають право на отримання базових соціальних послуг, у тому числі з медіації (стаття 16 Закону України «Про соціальні послуги» [13]).

Наступною правовою характеристикою Договору про проведення медіації є його ризиковість. За ступенем ризику договори можуть бути алеаторні і мінові (комутативні). Алеаторні (ризикові договори) - це договори, при укладанні яких сторони не можуть наперед передбачити результат його виконання. Як наприклад, при укладанні договору довічного утримання, оскільки смерть відчужувача може припинити договір в любий час. До алеаторних договорів можна віднести й договір страхування майна, адже настання страхового випадку і, відповідно, виплата страхового відшкодування від волі сторін не залежить. Міновими (комутативними) вважаються договори, учасники яких мають можливість визначити ступінь ризику, співвідношення майбутніх благ або упущень. Як-от, як при укладанні договору купівлі-продажу, покупець має переконливу надію, що за передану продавцю конкретну суму грошей він набуде у власність передбачену договором річ. Продавець в свою чергу також розуміє, що замість проданого майна, він отримує певну суму грошей. Більшість договорів в цивільному праві - комутативні.

Договір про проведення медіації відноситься до алеаторних договорів, тому що при укладенні цього договору сторони не можуть передбачити наперед хід медіації та її результат. Ця правова характеристика договору водночас розширює і звужує права сторін. Наприклад, існує ризик нульового результату, адже одна із сторін, скориставшись своїм правом, може вийти з процесу медіації в будь-який час. Тоді іншій стороні доведеться починати врегульовувати спір іншим способом.

Залежно від моменту, з якого правочини вважаються дійсними, та коли між сторонами виникають зобов'язання, договори поділяються на консенсуальні та реальні. Реальні договори - це правочини, які вважаються дійсними не відразу після досягнення сторонами згоди за всіма істотними умовами (не відразу після підписання), а лише після реального вчинення дії. Наприклад з моменту передачі речі однією стороною іншій стороні. Консенсуальні договори - це правочини, які є дійсними з моменту досягнення сторонами згоди по всіх істотних умовах. Більшість договорів є консенсуальними. Практичне значення такого поділу полягає у тому, що в консенсуальних договорах спір про неналежне виконання обов'язків і відповідальність за їх невиконання може вирішуватися судовими органами відразу після досягнення сторонами домовленості.

Договір про проведення медіації має найбільшу безпеку у розрізі його оспорювання, адже він відноситься до консенсуальних договорів. Це означає, що сторони мають право урегулювати наявний спір у суді відразу після досягнення ними домовленостей, навіть якщо умови договору ще не виконані остаточно, адже консенсуальні договори вважаються дійсними з моменту досягнення сторонами медіації згоди по всіх істотних умовах.

У статті 1 Закону України «Про медіацію» зазначено, що «Договір про проведення медіації», «Угода за результатами медіації» проводиться в усній чи письмовій формі: «Медіаційна угода» завжди має письмову форму (цей договір про спосіб врегулювання конфліктів (спорів), які виникли або можуть виникнути в майбутньому шляхом проведення медіації.). Медіаційна угода може укладатися у формі медіаційного застереження в договорі або у формі окремої угоди (попередній договір) [2].

Крім письмової і усної форми договору, договори можуть укладатися у формі конклюдентних дій (частина друга статті 205 Цивільного кодексу України), коли сторони виражають свою волю без мовних і письмових засобів - завдяки фактичних дій [9]. Приміром сторони дізналися з офіційного вебсайту про послуги медіатора і звернулися до нього в он-лайн форматі, одночасно проплативши йому суму коштів за послугу, що була висвітлена на сайті. Прийняття коштів медіатором від сторін буде означати, що він погодився надати послугу, навіть якщо він відповіді не надав.

Конклюдентні дії можуть бути як активними, так і пасивними. Наведений вище приклад є активною конклюдентною дією. Пасивною дією (у вигляді мовчання), є наприклад пролангування договору оренди житла, якщо орендодавець змовчав про його припинення.

Щодо письмової форми, то за загальним правилом, відповідно до статті 207 Цивільного кодексу України, письмова форма Договору про проведення медіації передбачає: паперовий носій, електронну або телетайпну форму [9]. Головне, щоб сторони обмінялися відповідними документами, погодилися з умовами, викладеними в договорі, підписали сам договір. За правовими наслідками електронний договір прирівнюється до договору, укладеного у письмовій формі [9]. Сказане підтверджує Закон України «Про електронну комерцію» (абзац перший частини дванадцятої статті 11) [14]. За аналогією до паперової форми договору, електронний договір укладається шляхом обміну електронними повідомленнями між учасниками процедури медіації та підписується в порядку, визначеному статтею 12 Закону України «Про електронну комерцію» [14].

Постає питання, чи варто Договір про проведення медіації нотаріально посвідчувати. У Цивільному кодексі України відсутня узагальнена норма, в якій би перелічувалися правочини, що підлягають нотаріальному посвідченню. Такі вимоги «розпорошені» у тексті Цивільного кодексу України та в інших законах. Як приклад, до таких правочинів належать: договір ренти (частина друга статті 732 Цивільного кодексу України); договір довічного утримання (догляду) (частина перша статті 745 Цивільного кодексу України); договір найму будівлі або іншої капітальної споруди (їх окремої частини), який укладається строком на три роки і більше (частина друга статті 793 Цивільного кодексу України); договір найму транспортного засобу за участю фізичної особи (частина друга статті 799 Цивільного кодексу України); договір оренди житла з викупом (частина друга статті 811 Цивільного кодексу України); договір позички транспортного засобу, в якому хоча б однією стороною є фізична особа (частина четверта статті 828 Цивільного кодексу України [9]. Але на вимогу фізичної або юридичної особи будь-який правочин з її участю може бути нотаріально посвідчений. Тому і Договір про проведення медіації не потребує нотаріального посвідчення, але за бажанням сторін може бути посвідчений нотаріусом. Відбувається це шляхом проставляння на договорі посвідчувального напису (частина четверта статті 209 Цивільного кодексу України) [9].

Висновки

Така правова визначеність Договору про проведення медіації сприяє покращенню роботи інституту медіації та слугує гарантією і документальним підтвердженням прав учасників процесу медіації, інструментом держави у нейтралізації реальних та потенційних загроз національним інтересам.

У таблиці 3 узагальнено основні характеристики Договору про проведення медіації за визначеними вище критеріями: законодавчою визначеністю договору, розподілом прав і обов'язків сторін договору, наявністю зустрічного відшкодування, ступенем ризику, моментом виникнення зобов'язань та формою укладання договору. Відповідно до цих характеристик визначені права на договірне регулювання спорів /конфліктів та їх гарантованість.

Таблиця 3

Правова природа Договору про проведення медіації та його гарантованість

Література

1. Про деякі аспекти посередництва (медіації) в цивільних та комерційних справах: Директива № 2008/52/ ЄС Європейського парламенту і Ради від 21 травня 2008 року URL: https://ukrmediation.com.Ua/files//mediation_directive_ukr.pdf (дата звернення: 25.05.2024).

2. Про медіацію: Закон України від 16.11.2021 р. № 1875-IX URL: https://zakon.rada. gov.ua/laws/show/1875-20#Text (дата звернення: 25.05.2024).

3. Антонова О. Р. Перехідне правосуддя з елементами медіації: спосіб подолання порушень прав людини у воєнний та повоєнний час. Форум Права. 2023. № 77(4), С. 41-49.

4. Андрієнкова В.Л., Байдик В.В., Войцяк Т.В. та ін. Впровадження відновного підходу, посередництва, медіації та практики функціонування служб порозуміння в закладах освіти. Київ, - Видавництво ФОП Буря О.Д. 2023. 188 с. URL: https://la-strada.org.ua/wp- content/uploads/2023/10/posibnyk_vidnovnyj-pidhid_lastrada.pdf (дата звернення: 25.05.2024).

5. Максименко Н. В. Медіація як альтернативний спосіб вирішення спору: процесуальна характеристика. Наукові записки. Серія: право. Вип. 15. 2023. С. 61-64.

6. Корнута Л. М. Щодо питання впровадження медіації в публічній службі. Дніпровський науковий часопис публічного управління, психології, права. 2023. № 4. С. 69-75. URL: https://chasopys-ppp.dp.ua/index.php/chasopys/article/view/465/418 (дата звернення: 25.05.2024).

7. Мазаракі Н. Загальна характеристика договорів, що укладаються у сфері медіації. Підприємництво, господарство і право. 2018. № 2. С. 171-175.

8. Піддубний Д. І. Правове регулювання медіації у публічних правових відносинах у праві Європейського Союзу. Юридичний науковий електронний журнал. 2023. № 12. С. 283-286. URL: http://lsej.org.ua/12_2023/69.pdf (дата звернення: 25.05.2024).

9. Цивільний кодекс України: Закон України від 16.01.2003р. № 435-IV. Відомості Верховної Ради України (ВВР). 2003. № № 40-44. Ст. 356.

10. Цивільний процесуальний кодекс України: Закон України від 18.03.2004 р. № 1618-IV URL: https://zakon.rada.gov.ua/laws/show/1618-15#Text (дата звернення: 25.05.2024).

11. Про судовий збір: Закон України від 08.07.2011 р. № 3674-VI URL: https:// zakon.rada.gov.ua/laws/card/3674-17 (дата звернення: 25.05.2024).

12. Господарський процесуальний кодекс України: Закон України від 06.11.1991 р. №1798-XII URL: https://zakon.rada.gov.ua/laws/show/1798-12#Text (дата звернення: 25.05.2024).

13. Про соціальні послуги: Закон України від 17.01.2019 р. № 3460-VI URL: https://zakon.rada.gov.ua/laws/show/2671-19#Text (дата звернення: 25.05.2024).

14. Про електронну комерцію: Закон України від 03.09.2015 р. № 675-VIII URL: https://zakon.rada.gov.ua/laws/card/675-19 (дата звернення: 25.05.2024).

References

1. Pro deiaki aspekty poserednytstva (mediatsii) v tsyvil'nykh ta komertsijnykh spravakh: Dyrektyva № 2008/52/ YeS Yevropejs'koho parlamentu i Rady vid 21 travnia 2008 roku. (2008). URL: https://ukrmediation.com.ua/files//mediation_directive_ukr.pdf [in EU].

2. Pro mediatsiiu: Zakon Ukrainy vid 16.11.2021 r. № 1875-IX. (2021). URL: https:// zakon.rada.gov.ua/laws/show/1875-20#Text [in Ukrainian].

3. Antonova, O. R. (2023). Perekhidne pravosuddia z elementamy mediatsii: sposib podolannia porushen' prav liudyny u voiennyj ta povoiennyj chas. Forum Prava. 77(4), 41-49. [in Ukrainian].

4. Andriienkova, V.L., Bajdyk, V.V., Vojtsiak, T.V. et al. (2023). Vprovadzhennia vidnovnoho pidkhodu, poserednytstva, mediatsii ta praktyky funktsionuvannia sluzhb porozuminnia v zakladakh osvity. Kyiv. URL: https://la-strada.org.ua/wp-content/uploads/2023/10/posibnyk_ vidnovnyj-pidhid_lastrada.pdf [in Ukrainian].

5. Maksymenko, N. V. (2023). Mediatsiia iak al'ternatyvnyj sposib vyrishennia sporu: protsesual'na kharakterystyka. Naukovi zapysky. Seriia: pravo. 15. 61-64. [in Ukrainian].

6. Kornuta, L. M. (2023). Schodo pytannia vprovadzhennia mediatsii v publichnij sluzhbi. Dniprovs'kyj naukovyj chasopys publichnoho upravlinnia, psykholohii, prava. 4. 69-75. URL: https://chasopys-ppp.dp.ua/index.php/chasopys/article/view/465/418 [in Ukrainian].

7. Mazaraki, N. (2018). Zahal'na kharakterystyka dohovoriv, scho ukladaiut'sia u sferi mediatsii. Pidpryiemnytstvo, hospodarstvo ipravo. 2. 171-175. [in Ukrainian].

8. Piddubny,j D. I. (2023). Pravove rehuliuvannia mediatsii u publichnykh pravovykh vidnosynakh u pravi Yevropejs'koho Soiuzu. Yurydychnyj naukovyj elektronnyj zhurnal. 12. 283-286. URL: http://lsej.org.ua/12_2023/69.pdf [in Ukrainian].

9. Tsyvil'nyj kodeks Ukrainy: Zakon Ukrainy vid 16.01.2003r. № 435-IV. (2003). Vidomosti Verkhovnoi Rady Ukrainy, 40-44, art. 356 [in Ukrainian].

10. Tsyvil'nyj protsesual'nyj kodeks Ukrainy: Zakon Ukrainy vid 18.03.2004 r. № 1618-IV. (2004). URL: https://zakon.rada.gov.ua/laws/show/1618-15#Text [in Ukrainian].

11. Pro sudovyj zbir: Zakon Ukrainy vid 08.07.2011 r. № 3674-VI. (2011). URL: https:// zakon.rada.gov.ua/laws/card/3674-17 [in Ukrainian].

12. Hospodars'kyj protsesual'nyj kodeks Ukrainy: Zakon Ukrainy vid 06.11.1991 r. № 1798-XII. (1991). URL: https://zakon.rada.gov.ua/laws/show/1798-12#Text [in Ukrainian].

13. Pro sotsial'ni posluhy: Zakon Ukrainy vid 17.01.2019 r. № 3460-VI. (2019). URL: https://zakon.rada.gov.ua/laws/ show/2671-19#Text [in Ukrainian].

14. Pro elektronnu komertsiiu: Zakon Ukrainy vid 03.09.2015 r. № 675-VIII. (2015). URL: https://zakon.rada.gov.ua/laws/card/675-19 [in Ukrainian].

Размещено на Allbest.ru