Визначення зовнішньополітичних пріоритетів України в умовах війни: аспект стратегічного партнерства

Размещено на http://www.Allbest.Ru/

Національний університет оборони України

Визначення зовнішньополітичних пріоритетів України в умовах війни: аспект стратегічного партнерства

Каракуркчі Г.В., студентка

Науковий керівник: Козинець І.П.,

к.і.н., с.н.с., професор

National Defense University of Ukraine

Determination of foreign policy priorities of Ukraine in the conditions of war: the aspect of strategic partnership

Karakurkchi H.V., Sci. supervisor

Kozynets I.P., C. Histor. Sci., Professor

Анотація

Статтю присвячено розгляду стратегічного партнерства як дієвого інструменту в зовнішньополітичній діяльності України в умовах війни. Проведено аналіз нормативно-правових та стратегічних документів з питань національної безпеки та зовнішньої політики щодо визначення пріоритетів діяльності на міжнародній арені у сфері двосторонніх відносин. Встановлено, що особливістю дефініції стратегічного партнерства в законодавчо-доктринальній базі України відсутня єдина термінологія, що обумовлює переважно «декларативний» характер двосторонніх відносин. Показано, що в умовах збройної агресії РФ проти нашої держави для реалізації зазначених національних інтересів України використовується весь наявний інструментарій зовнішньої політики, особливе місце в якому займають стратегічні двосторонні відносини. На підставі проведеного аналізу запропоновані критерії оцінки двосторонніх відносин рівню стратегічного партнерства, побудовані на актуальних аспектах підтримки України з країною-агресором.

Ключові слова: зовнішня політика, зовнішньополітичні пріоритети, двосторонні відносини, стратегічне партнерство, критерії, російсько-українська війна.

Вступ

Актуальність. Відносини стратегічного партнерства є одним із важливих інструментів зовнішньої політики, що використовується провідними країнами та інтеграційними об'єднаннями для підвищення результативності дій на міжнародній арені. За оцінками експертів,довгострокове, випробуване часом стратегічне партнерство стає гнучким механізмом взаємодії країн, об'єднаних навколо вирішення стратегічних завдань для підвищення рівня стабільності у світі та реалізації власних національних інтересів [1].

В умовах триваючої російсько-української війни відбулись трансформаційні процеси остаточного закріплення курсу на інтеграцію нашої держави в європейський простір та набуття членства в Європейському Союзі й в Організації Північноатлантичного договору. Це знайшло відображення в Закон України «Про національну безпеку України» [2] та низці стратегічних документів, зокрема Стратегії національної безпеки України 2020 року [3] та Стратегії зовнішньополітичної діяльності України 2021 року [4].

Згідно із визначеними пріоритетами зовнішньополітичного курсу були оновлені і стратегічні цілі й орієнтири співпраці на міжнародній арені, в першу чергу «забезпечення незалежності і державного суверенітету України, відновлення її територіальної цілісності, протидія агресії Російської Федерації» [4]. Також Стратегією зовнішньополітичної діяльності України наголошується, що «зовнішньополітичні зусилля буде спрямовано на розвиток відносин стратегічного характеру з ключовими партнерами на міжнародній арені, передусім з ЄС, НАТО та їхніми державами - членами, здійснення взаємовигідного співробітництва з іншими державами».

Особливістю дефініції стратегічного партнерства в законодавчо-доктринальній базі України є одночасне використання різних понять, зокрема співробітництво стратегічного характеру, особливе / глобальне / стратегічне партнерство тощо. Це призводить не тільки до суттєвого розширення кола партнерів, з якими задекларовано такий вид співпраці, а й до певного «розмивання» критеріїв відповідно до яких визначено такий статус. Це не дозволяє повною мірою використати їх потенціал, особливо в умовах триваючої збройної агресії РФ проти України.

Актуальність і важливість теми стратегічного партнерства обумовлена не лише динамічними геополітичними тенденціями і процесами, що відбуваються у світовій спільноті, а й воєнними пріоритетами і цілями української зовнішньої політики на світовій арені. Отже, дослідження існуючих зовнішньополітичних пріоритетів України в умовах війни та визначення оновлених критеріїв стратегічного партнерства у двосторонній співпраці є вельми актуальним та зумовило мету даної роботи.

Мета дослідження. Аналіз існуючих підходів визначення стратегічного партнерства у двосторонніх відносинах України на міжнародній арені та обґрунтування можливих напрямів їх трансформації з урахуванням національних інтересів нашої держави в умовах російсько-української війни.

Виклад основного матеріалу

міжнародний стратегічний партнерство національний безпека війна

Відповідно до Закону України «Про національну безпеку України» [2] та Стратегії національної безпеки України 2020 року [3] фундаментальніта пріоритетні національні інтереси України в сучасних умовах насамперед полягають у:

- відстоюванні незалежності та державного суверенітету нашої держави;

- відновленні територіальної цілісності України;

- європейській та євроатлантичній інтеграції.

Тому «протидія державі-агресору, відновлення територіальної цілісності України та забезпечення державного суверенітету України на всій її території в межах міжнародно визнаного державного кордону є найвищими пріоритетами» [3]. І в умовах збройної агресії РФ проти нашої держави для реалізації зазначених національних інтересів України використовується весь наявний інструментарій зовнішньої політики, особливе місце в якому займають стратегічні двосторонні відносини.

Проведений аналіз нормативно-правової бази свідчить, що базові принципи зовнішньої політики України були визначені Декларацією про державний суверенітет України, прийнятою 16 липня 1990 року. Зокрема, Декларація наголошувала на рівноправності в зовнішніх відносинах, сприянні зміцненню міжнародної безпеки, пріоритеті загальнолюдських цінностей і загальновизнаних норм міжнародного права [5].

Проте першим документом, який фактично визначив основні пріоритеті та зміст зовнішньої політики незалежної України була Постанова Верховної Ради України «Про Основні напрями зовнішньої політики України», прийнята у 1993 році [6]. Постановою відзначалось, що «зовнішньополітичні зусилля мають бути постійно спрямовані на те, щоб прикордонні держави утворювали навколо України надійну смугу миру і стабільності. В цьому контексті кожна прикордонна держава є стратегічним партнером України».

Таким чином можна засвідчити, що на момент 1993 року стратегічними партнерами України вважалися тільки сусідні держави по всьому периметру її кордону. Пріоритети у співпраці з окремими прикордонними державами у документі не зазначались. При цьому «стратегічно важливими» були відзначені регіони Африки, Азії та Латинської Америки.

Наступним документом, в якому зазначені основні напрями зовнішньої політики нашої держави, став Закон України «Про засади внутрішньої і зовнішньої політики» 2010 року [7]. Він має зміни 2014-2022 років і є чинним й до сьогодні. Зауважимо, що у первинній своїй редакції даний Закон України не визначав жодний з напрямів як стратегічний. Лише наголошується, що «Україна як європейська держава здійснює відкриту зовнішню політику і прагне рівноправного взаємовигідного співробітництва з усіма заінтересованими партнерами, виходячи насамперед з необхідності гарантування безпеки, суверенітету та захисту територіальної цілісності України» [7].

Перша дефініція стратегічного партнерства була відображена у Стратегії національної безпеки України 2015 року [8]на тлі проголошення чіткого європейського та євроатлантичного курсу держави. В умовах гібридної війни та відкритої військової агресії РФ проти України головним зовнішньополітичним пріоритетом було окреслено «поглиблення стратегічного партнерства зі Сполученими Штатами Америки як гарантом міжнародної безпеки на євроатлантичному просторі на основі Хартії Україна - США про стратегічне партнерство від 19 грудня 2008 року». Стратегічним партнером України були зазначені інші держави - ключові центри впливу, зокрема КНР [8].

На сьогодні поточними документами, які визначають засади зовнішньої політики України і виокремлюють країни, які позиціонуються як стратегічні партнери України, є Стратегія національної безпеки 2020 року [3] та Стратегія зовнішньополітичної діяльності 2021 року [4].

Однією із засад Стратегії національної безпеки України 2020 року є «розвиток стратегічних відносин із ключовими іноземними партнерами, насамперед з Європейським Союзом і НАТО та їх державами- членами, Сполученими Штатами Америки, прагматичне співробітництво з іншими державами та міжнародними організаціями на основі національних інтересів України». При цьому документом визначено як «всебічне співробітництво, яке має стратегічний характер» «зі Сполученими Штатами Америки, Сполученим Королівством Великої Британії і Північної Ірландії, Канадою, Федеративною Республікою Німеччина, Французькою Республікою» для «зміцнення гарантій незалежності й суверенітету, сприяння демократичному поступу та розвитку України» (Стаття 35), так і «стратегічне партнерство з Азербайджанською Республікою, Грузією, Литовською Республікою, Республікою Польща, Турецькою Республікою» «з метою захисту власних національних інтересів та зміцнення регіональної безпеки» (Стаття 36).

У Стратегії зовнішньополітичної діяльності України 2021 року з посиланням на Стратегію національної безпеки України 2020 розширюється та уточняється перелік стратегічних партнерів України. Сформовано окремий підрозділ «Відносини пріоритетного стратегічного характеру та стратегічного партнерства» як складова розділу «Розбудова двосторонніх відносин». При цьому в документі визначено аж п'ять різних типів стратегічних відносин, що охопили співпрацю із 13-ма країнами (США, Канада, Велика Британія, Франція, Німеччина, Азербайджан, Грузія, Литва, Польща, Туреччина, КНР, Бразилія та Японія. Тобто, фактично документ множить дефініції, але не дає чіткої диференціації різних категорій «стратегічного партнерства».

Підсумовуючи проведений аналіз зазначимо, що обидві Стратегії розмежовують країни на певні групи та використовує різні терміни для позначення стратегічного характеру двосторонніх відносин. При цьому не визначаються чіткі критерії визначення характеру стратегічного партнерства та відмінності між цими групами. Має місце віднесення країн до різних груп, що також ускладнює тлумачення ролі і місця цих держав у зовнішньополітичній діяльності України.

В цілому, окреслене свідчить про перевагу декларативних відносин над змістовною співпрацею. Також можна зробити припущення, що для досягнення ефективної зовнішньополітичної діяльності України в умовах війни потребує визначення (уточнення) чітких критеріїв для позиціонування країн як стратегічних партнерів України.

Окреслене питання вже було предметом обговорення в експертних колах та висвітлено у низці публікацій провідних дослідників та фахівців у галузі міжнародної та національної безпеки [9, 10].

Підсумовуючи наявні тренди, погоджуємось, що серед можливих критеріїв стратегічного партнерства можуть розглядатися: наявність підписаних документів про стратегічні відносини, наявність військово- технічного співробітництва та відповідні угоди у сфері безпеки, запровадження санкцій проти РФ; надання допомоги та підтримки на міжнародній арені та у боротьбі з російською агресією, системна підтримка у рамках багатосторонньої співпраці (різних форматів) та міжнародних організацій тощо.

Проте цей перелік не є вичерпним і все ж таки є не відображає актуальних зовнішньополітичних пріоритетів України, оскільки з початком повномасштабного вторгнення Росії зовнішня політика та підходи до міжнародного позиціювання України зазнали трансформацій.

В умовах війни зовнішньополітична діяльність України в цілому спрямована на вирішення питань, пов'язаних із формуванням і розширенням міжнародної коаліції на підтримку України для забезпеченні обороноздатності, інституалізації української Формули миру, інтеграції до ЄС і НАТО, набутті безпекових гарантій, залученні підтримки для відновлення країни, захисті прав наших громадян за кордоном, тощо. Саме на цих аспектах наголошував Президент України Володимир Зеленський на позачерговій нараді послів 2 серпня 2023 р. «Наведу зараз п 'ять орієнтирів. Формула миру - перший. Зброя та санкції - другий.

Інтеграція України із Євросоюзом і НАТО, безпекові гарантії та політика сусідства - третій орієнтир. Четвертий - економіка та відновлення, трансформація. П'ятий - наші люди як в Україні, так і за кордоном, у країнах вашої роботи» [11].

Враховуючи викладене, пропонується самі ці показники закласти в основу критеріїв для оцінювання двосторонніх відносин рівню стратегічного партнерства. Це дасть реальну оцінку існуючого стану справ та стане підґрунтям для перегляду пріоритетів у двосторонніх відносинах з можливими змінами у визначених Стратегічних документах (Стратегія національної безпеки, Стратегія зовнішньополітичної діяльності України). Оскільки в умовах війни ефективна зовнішньополітична діяльність, зокрема в рамках стратегічного

Висновки

Російсько-українська війна прискорила проєвропейську та євроатлантичну еволюцію зовнішньої політики України, вплинула на характер та пріоритети зовнішньополітичної діяльності України. В цей період була сформована нова база нормативно-правових актів та стратегічних документів, які визначено коло країн, відносини з якими мають стратегічний характер, в т.ч. щодо боротьби з країною-агресором. Наразі зовнішні пріоритети України формуються на фоні складних та різнорівневих процесів і тенденцій, що відбуваються на регіональному та глобальному рівнях - насамперед війни, розв'язаної Росією проти України.

Отже, трансформація пріоритетів зовнішньої політики України в умовах війни відображає модифікацію основних пріоритетів у відносинах з державами світу і, відповідно, вдосконалення принципів і мотивів стратегічного партнерства.

Серед основних зовнішньополітичних завдань: забезпечення підтримки світовою спільнотою української Формули миру; акумуляція зовнішньої воєнної допомоги для опору російській інтервенції; зміцнення санкційного фронту проти країни-агресора; прискорення інтеграції України до ЄС і НАТО; відбудова України та її економічне відновлення тощо.

Прогнозовано, що окреслені пріоритети є визначальними у процесі розвитку і зміцнення стратегічного партнерства України з країнами світу та критеріями оцінки двосторонніх відносин рівню стратегічного партнерства.

Джерела

1. «Стратегічне партнерство України». Аналітична записка. НІСД, 2011.

2. Закон України «Про національну безпеку України» (Відомості Верховної Ради (ВВР), 2018, №31, ст.241).

3. Указ Президента України «Про рішення Ради національної безпеки і оборони України від 14 вересня 2020 року «Про Стратегію національної безпеки України».

4. Указ Президента України «Про рішення Ради національної безпеки і оборони України від 30 липня 2021 року «Про Стратегію зовнішньополітичної діяльності України».

5. Декларація про державний суверенітет України (Відомості Верховної Ради УРСР (ВВР), 1990, N31, ст. 429).

6. Постанова Верховної Ради України «Про Основні напрями зовнішньої політики України».

7. Закон України Про засади внутрішньої і зовнішньої політики (Відомості Верховної Ради України (ВВР), 2010, N40, ст.527).

8. Указ Президента України №287/2015 «Про рішення Ради національної безпеки і оборони України від 6 травня 2015 року «Про Стратегію національної безпеки України».

9. Національна безпека і оборона. 2023. №3-4 (193-194). 153 с.

10. Шелест Г. Стратегічне партнерство без стратегії. Матеріали аналітичного дослідження. Рада зовнішньої політики «Українська призма», 2021. 22 с.

11. Ваше завдання - щоб світ завжди був разом з Україною - виступ Президента на нараді з керівниками закордонних дипломатичних установ України 2 серпня 2023 р. - Інтернет-Представництво Президента України

Размещено на Allbest.Ru