Дотримання конституційних прав і свобод людини в Україні в умовах ескалації конфлікту

Размещено на http://www.allbest.ru/

Дніпропетровський державний університет внутрішніх справ

Дотримання конституційних прав і свобод людини в Україні в умовах ескалації конфлікту

Лавренко Дар'я Олександрівна

Вступ

У сучасному цивілізованому світі права та свободи є невід'ємною цінністю будь якої правової держави. Держава повинна не тільки гарантувати забезпечення прав людини, а ще бути на захисті не порушення прав та свобод. Конституція України, а саме стаття 3 говорить про те , що права та свободи людини визначають напрям діяльності держави [1]. Держава повинна відповідати перед особою за свою діяльність, яка спрямована на гарантії основних прав. Коли ми говоримо про надзвичайний стан, військовий стан ми розуміємо, що в таких ситуація забезпечення прав та свобод людини є найголовнішою ціллю країни. Як ми можемо бачити починаючи з 2014 року порушення цілісності нашої країни з боку іншої держави є прецедентною подією. Виходячи з даної події ми бачимо, що в таких умовах забезпечення гарантованості прав та свобод громадян є під великим питанням. У такому особливому становищі є необхідним застосування корегування х суспільних відносин, які тим чи іншим чином перетинаються з обмеженням прав та свобод людини та громадянина.

Основна частина

Головною умовою забезпечення прав людини в збройних конфліктах є чітке усвідомлення країни щодо співробітництва, як на рівні держави так і на рівні міжнародної арени. Звідси і надходить питання належного захисту прав та свобод [2]. Та кількість різноманітних конфліктів якає у світі, дає нам змогу дослідити це з боку співставлення норм міжнародного та міжнародного гуманітарного права. Ескалація з боку країни агресора, дає змогу висвітлити дане питання на державному та міжнародному рівнях. Дана проблема, вона набуває розголосу та прослідковується в працях таких науковців, як: С. Головатий, Д. Гудима, М. Козюбра, А. Кучук, В. Лемак, П. Рабінович, М. Савчин та ін.

Збройний конфлікт це та сама реальність розвитку та зростання суспільства Належний рівень дотримання прав та свобод людини повинен мати не тільки закріплення в Конституції, а ще й мати юридичне трактування, механізм збереження та гарантування прав. Дуже багато науковців дають визначення поняттю, що саме являють собою особисті права та свободи - це не тільки закріплені правом можливості фізичного, а ще й духовного-морального розвитку. Як, ми знаємо, розділ другий Конституції України присвячено саме, правам та свободам людини та й до цього вони є непорушними. Складність соціальних процесів, що відбуваються в Україні, полягає у необхідності подальшого створення умов для підвищення ефективності та гарантії забезпечення прав і свобод людини [3]. Коли йде мова про права людини, одразу ми розуміємо, що йде мова по обмеження публічної влади, захист від свавілля. Саме в умовах воєнного режиму, дотримання справедливих прав та свобод це є доволі складною ситуацією.

Пропонуємо визначення, яке надається Міжнародним комітетом червоного хреста, про те, що збройний конфлікт - це збройне протистояння, що відбувається між державами, або тривале збройне протистояння між урядовою владою та організованими збройними угрупуваннями або ж лише між організованими збройними угрупуваннями. Але також на супротив даному визначанню постає питання про внутрішні збройні конфлікти, а це в свою чергу вже той конфлікт, який в якому бере участь тільки країна зі своїми кордонами, суспільством та політичною владою. Прикладом внутрішнього збройного конфлікту може бути застосування збройних сил держави проти дисидентських або повстанських угрупувань або збройне протистояння двох або більше збройних угрупувань, що відбувається на території однієї держави, але не обов'язково із залученням регулярних збройних сил [2]. Доречно, проводити перевірку та робити певні заходи, на рахунок дотримання прав та свобод. Для українського суспільства сьогодні тематика гарантій прав людини в умовах збройного конфлікту надзвичайно важлива для вивчення, оскільки цілісність території порушена, та безліч міст, сел окуповані. Підтвердженням активних бойових дій в наший країні є низка нормативних актів, які були прийняти президентом. Президент Володимир Зеленський підписав Указ № 64/2022 «Про введення воєнного стану в Україні» [4]. З збільшенням конфліктів держав, у міжнародному праві ми можемо прослідкувати ті самі правила поведінки,основа яких полягає в обмеженні вибору тактики, методів, способів ведення бойових дій та забороняє жорстку та нелюдське поводження з людиною, якщо не вдасться врегулювати конфлікт дипломатичним шляхом. Ці звані правила поведінки, вони повинні працювати на те щоб було зменшення масштабу та негативних наслідків під час ескалації. Кожен конфлікт, в тому числі і збройний повинен дотримуватись демократичних принципів, базуватись на них, містити в собі гуманність, задля того щоб було як найменше людських страждань, жертв, а також налаштовуватись на цільове збереження інфраструктури та найважливіших стратегічних об'єктів. Сторони конфлікту не можливо обмежити, попросити вести війну якось м'якше. Це не можливо, але хоча б щоб цей конфлікт мав дії на полі бою, а не по житлових будинках, торгових центрах та де є скупчення людей. Занурення людей, цілі міста у суцільну темряву, залякування це є проявом тоталітарного режиму, де про демократію взагалі не чули. Кожен нація, народ за допомогою армії, підтримки міжнародних партнерів може вистояти будь яку проблему, але коли йде мова про мирне населення, принципи та підтримка нажаль не допомагають зупинити цей хаос. Ті сторони які не дотримуються чесних правил ведення війни, принципів, правил вони вважаються злочинцями, які порушують міжнародні зобов'язання і тим самим вони повинні бути притягнуті до міжнародної кримінальної відповідальності. Ніколи не знаєш з якого боку ворог може бути підступним. Прорахування держави кроків, розроблення певної стратегії є головною ознакою захищеності прав та свобод людини.

Після Другої світової війни колосальний розвиток отримали ідеї прав людини. Дивовижною особливістю цієї війни з'явилися масові злочини, вчинені не тільки щодо поранених, хворих комбатантів, військовополонених, але і перш за все щодо цивільного населення. Організація Об'єднаних Націй виникла як відповідь народів на агресію і злочин проти людяності, скоєні фашизмом. Вже в Декларації Об'єднаних Націй, підписаної 1 січня 1942 р. від імені 26 країн антигітлерівської коаліції, її учасники заявили про свою переконаність у тому, що «повна перемога над ворогом» необхідна для захисту життя, волі, незалежності... та для зберігання людських прав та справедливості» [5]. Можемо зазначити, що САТУТ ООН покладає на держави обов'язок дотримуватись чітких прав та свобод людини та громадяни, не говорячи вже про дискримінацію особистості. Так само можемо прослідковувати, що у статуті є принцип невтручання, але на практиці цей принцип дії навпаки. Міжнародний захист він прямо та опосередковано втручається у внутрішні справи країни.

Міжнародний Суд ООН зазначив, що положення спільної ст. 3 відображають елементарні міркування гуманності, що застосовуються, відповідно до звичаєвого міжнародного права, під час будь-яких збройних конфліктів. ескалація конфлікт право людина

Отже, розглянувши декілька міжнародних актів у сфері захисту рівних прав та свобод, вони є дуже важливими під час агресії. Ймовірно найважливішим є те, що міжнародно-правові інструменти у сфері захисту прав людини сприяють розширенню та уточненню різноманітних режимів захисту, що забезпечуються гуманітарним правом, шляхом прирівнювання зобов'язань у сфері захисту прав людини до елементарних міркувань гуманності, закріплених у спільній статті 3. Крім того, норми у сфері захисту прав людини можуть застосовуватися одночасно із нормами міжнародного гуманітарного права, що сприятиме наданню ширшого режиму захисту, у тому випадку, якщо держава вирішить не відступати від взятих на себе зобов'язань (або ж встановить, що вона не може правомірно від них відступити з огляду на інші свої міжнародні зобов'язання). Держави не можуть відступати від окремих зобов'язань у сфері захисту прав людини (наприклад право на життя) [6].

Говорячи, про національне законодавство, ми можемо зазначити, що в Конституції України окреслені положення, які трактують реалізацію прав людини під час збройних конфлікті. Як, ми вже позначали ці приписи вони містяться в другому розділі. Права людини поділяються на абсолютні та відносні. При цьому абсолютними «є такі людські права, які не можуть бути обмежені ні за яких умов» [7, с. 80-81]. Та само ми можемо побачити, що стаття 64 Конституції каже нам про те, що в умовах воєнного стану встановлюються чи можуть набувати обмеження прав і свобод із позначенням строку. Зазначмо, що такі статті як, 24, 25, 47, 63 і тд., в даним випадках не може бути обмежена свобода чи права, але ми чітко може зазначити, що всі ці правила поведінки є вид норм права з точки зору рівня визначеності їх змісту. Цілком очевидно, що цей перелік складається не з декількох прав, а містить цілу низку, оскільки правам людини властивий фундаментальний характер: права являють такі можливості людини, які забезпечують основоположні потреби людини без наявності яких людина «втрачає» свою сутність. «У суспільстві, яке як найважливішу соціальну цінність сприймає людину, її внутрішню свободу та права як прояв цієї свободи, формується імперативний посил до держави та її інституцій щодо визнання, дотримання та захисту прав і свобод людини та громадянина», - відзначає В. Сокуренко [8, с. 7]. Ми розуміємо, що воєнний стан він повинен вводитись для того, щоб умови реалізації рівних прав та свобод були збережені. Може прослідкувати, що Закон України «Про правовий режим воєнного стану» має на меті гарантії цих прав та свобод людини [9].

Виходячи з означеного, можна зробити висновок, що права людини можуть бути обмежені (окрім тих, що не піддаються обмеженням відповідно до Конституції) лише протягом обмеженого часу і лише в тих межах, які не вплинуть на їх сутнісний зміст (виходячи з їх фундаментальності). Щодо аналізу другого розділу Конституції він нам дає можливість показати низку приписів, які вказують на певні особливості правового регулювання під час ескалації. Що тут мається на увазі. Продивляючись Основний Закон України «Про примусове відчуження об'єктів...» діє лише в умовах воєнного стану. Це про ти об'єкти які в даний час потрібні державі. Дане відчуження повинно діяти тільки в рамках закону, та це положення про залучення особи до певних видів робіт. Примусова праця не вважається робота чи служба, яка виконується особою ... відповідно до законів про воєнний і про надзвичайний стан» [6]. Навіть, якщо була покладена трудова повинність повинна зберігатись мінімальна заробітна плата, між змінами повинен проходити чітко встановлений час, ураховуватись стан здоров'я та можливості працездатності особи. Особливості також діють на зберігання робочого місця особи. Основний Закон показує нам те,що обмеження вище перелічених прав та свобод це лише зменшення обсягу чинних прав. Законодавцем все ж встановлено, що існує такий інститут обмеження прав та свобод людини [10]. Такий стан має створити умови для унеможливлення зловживання нормами інституту обмеження прав з корисливих мотивів і невикористання дискреційних повноважень на власну користь органами державної влади та місцевого самоврядування. Коли ми проводимо класифікацію цих прав, вона дає нам можливість уяви сутності та кордонів поширення. Можемо зазначити певні види обмеження прав:

За обсягом, вони можуть бути як загальні, тобто ті які окреслюють усі права та свободи, та спеціальні які стосуються деяких прав(обмеження, що встановлюються в умовах воєнного або надзвичайного стану, а також в інтересах національної безпеки, і деякі інші); окремі, стосовно певних прав (наявність судимості тягне за собою обмеження права бути обраним народним депутатом) [4, с. 42].

Треба зазначити, що ось цей інститут обмеження прав від також прослідковується в Загальній декларації прав людини. Виходячи з цього при здійсненні своїх прав та свобод особа повинна зазнавати тільки тих обмежень, які встановлюються законом в демократичному суспільстві. Доктрина обмежень прав та свобод вона походить від Загальної декларації прав людини, та й ще підтверджується практикою суду з прав людини, європейськими стандартами. Об'єднуючі всі положення, тут будується певна структура трикутника обмеженості прав людини. Зазначена система складається з трьох обов'язкових складників: 1) законність обмеження, тобто наявність у національному законодавстві держави підстави такого обмеження права; 2) правомірна мета - захист, забезпечення й реалізація прав та інтересів інших осіб, суспільства, національної безпеки й інші цілі, що в основному так само передбачені законодавством; 3) необхідність у демократичному суспільстві, тобто неможливість вирішити ситуацію по- іншому без таких обмежень, а також досягнення пропорційності за обмеження права однієї особи та захисту прав інших осіб.

Погоджуючись з думкою науковців ми повинні розуміти, що сам механізм трикутника у правомірності обмеження прав він є доволі ефективним, та відповідає принципу верховенства права. Сам процес вирішення конкретної справи щодо обмеження права полягає в тому, що кожну конкретну ситуацію правозастосовний орган повинен пропускати крізь такий трикутник і приймати відповідне рішення. У разі відсутності одного з елементів трикутника під час вирішення конкретної справи обмеження прав визнаються протиправними, такими, що не відповідають принципам законності та верховенства права.

Висновки

В результаті характеристики прав та свобод людини у мовах воєнного стану, ми можемо зазначити, що воєнний стан це все ж таке явище, де людина, громадянин, іноземець може реалізовувати свої права та свободи з урахуванням деяких аспектів. Права особи вони все ж таки будують призму між діяльністю публічної влади та суспільством. Деякі права вони все ж таки не можуть бути обмежені, а якщо навіть йде мова про обмеження то сутність та призначення повинні зберігатись. Обмеження прав та свобод воно повинно мати імперативний характер та базуватись на законності і прослідковуватись лише в умовах війни , порушеннях національної безпеки та правопорядку. Правова процедура накладення обмежень повинна полягати в застосуванні трикутника правомірності обмеження прав людини, який є досягненням сучасної правової науки та судової практики. Навіть при активному розвитку суспільства, застосування цього механізму є дієвою ланкою у підтриманні принципу верховенства права, демократичності та єдності країни. Встановлення режиму воєнного стану як реакції держави на певні негативні фактори середовища як природного (епідемії, стихійні лиха, техногенні катастрофи), так і соціального (збройна агресія, повстання, масові заворушення, терористичні акти) походження є характерним для більшості країн світу. Уведення режиму воєнного стану зазвичай передбачає можливість залучення збройних сил як найбільш організованої частини держави для оперативного реагування на виклики, які постають перед такою державою, а також встановлення низки заходів, які обмежують обсяг гарантованих громадянам державою прав і свобод.

Джерела

Конституція України: Закон України від 28.06.1996 № 254к/96. (зі змінами і допов.) Відомості Верховної Ради України.2019, № 38, ст. 160.

Прієшкіна О. В. Забезпечення прав людини в Україні: стан та перспективи. Наукові записки НаУКМА. Юридичні науки. 2017. Т. 200. С. 109-114. 2.

Кучук А. М. Теоретичні основи правового поліцентризму: монографія. Дніпро: Дніпроп. держ. ун-т внутр. справ; Ліра ЛТД, 2017. 312 с.

Про ведення воєнного стану: Указ Президента України від 24.02.2022. Із змінами, внесеними згідно з Указами Президента № 58/2023 від 06.02.2023.

Загальна декларація прав людини від 10.12.1948 № 995 015. Верховна Рада України. URL:

https://zakon.rada.gov.ua/laws/ show/995_015#Text

Коссе Д. Д. Значення та сутність правового режиму в правовій системі Україні . Часопис Київського університету права. 2010.№ 2. С. 25-29.

Крупа Л. К вопросу о юридическом содержании понятия специальный правовой режим. Господарське право. 2001. № 2. С. 12.

Скрипнюк О. В. Конституційно-правове регулювання обмеження прав і свобод людини й громадянина в Україні. URL: http://www.yourfuture.org.ua/ua/pb/2011/3/Skrupniuk.pdf

Сокуренко В. В. Права людини як фундаментальна цінність. Національні та міжнародні механізми захисту прав людини. Харків, 2016. С. 7-9.

Занфірова Т. Забезпечення принципу свободи правці в умовах воєнного стану. Підприємництво, господарство і право. 2017. № 4. С. 77-80.

Размещено на Allbest.ru/