Верховенство права в умовах сталого розвитку: правові аспекти

Размещено на http://www.allbest.ru/

Сумський національний аграрний університет

Верховенство права в умовах сталого розвитку: правові аспекти

Бондар Наталія Анатоліївна

Доктор філософії права, доцент

Крамінська Анастасія Григорівна

Сталий розвиток визначається як розвиток, який задовольняє потреби нинішнього покоління без шкоди здатності майбутніх поколінь задовольняти власні потреби. Основним завданням сталого розвитку є баланс між соціальними, економічними та екологічними аспектами розвитку. У цьому контексті верховенство права відіграє вирішальну роль у забезпеченні реалізації стратегії сталого розвитку. Умови сталого розвитку передбачають створення правових механізмів та інструментів, що забезпечують виконання цієї стратегії, шляхом впровадження у практику принципу верховенства права. Однак існує низка викликів, які потребують подальшого розгляду та дослідження.

Не зважаючи на те, що принцип верховенства права виступав об'єктом дослідження у багатьох роботах українських та зарубіжних науковців - О.-М. Бачинська, Д. Вовк, М. Кузнецова, Д. Лук'янов, С. Максимов, О. Петришин, С. Погребняк, В. Смородинський, В. Чорна, С. Шутяк та інші, водночас системних наукових робіт, які стосуються принципу верховенства права в умовах сталого розвитку все ж недостатньо. Означене й обумовило гостру потребу розгляду цієї проблематики в конкретизованому контексті правничої науки.

Мета дослідження: дослідити принцип верховенства права в умовах сталого розвитку крізь призму обов'язкових вимог закріплених Європейською комісією «За демократію через право» (Венеціанська комісія) у доповіді про верховенство право (2011 р.).

В юридичній науці принцип верховенства права розглядається зазвичай у двох аспектах:

по-перше, у широкому розумінні - як модель правової організації державної влади у суспільстві, тобто «верховенства права над державою», згідно з чим він практично охоплює усі засади правової державності;

по-друге, у вузькому розумінні - як модель співвідношення права та закону в регулюванні суспільних відносин. Саме на такий підхід орієнтує ст. 8 Конституції України, яка декларує визнання і дію принципу верховенства права, роз'яснюючи його зміст зокрема як:

найвищу юридичну силу Конституції, яка уособлює найвищі правові цінності та передбачає, що закони та інші нормативно-правові акти приймаються на основі Конституції та мають їй відповідати;

пряму дію норм Конституції, яка передбачає гарантування звернення до суду для захисту конституційних прав безпосередньо на її підставі [4, с. 149].

О. Петришин визначає верховенство права як комплексний принцип права, що ґрунтується на загальновизнаних правових цінностях, об'єднує загальні принципи права як невід'ємні вимоги до правового регулювання, нормотворчості, реалізації та застосування права й має на меті обмеження свавілля державної влади та захист прав людини [3, с. 508].

Маємо погодитися з думкою В. Смородинського, який виокремлює низку засадничих вимог (принципів) додержання публічною владою концепту верховенства права, а саме:

Вимога законності, тобто неухильного додержання, точного та однакового виконання і правильного застосування законодавства усіма суб'єктами права, передусім органами публічної влади, їх посадовими особами (ця вимога втілена в ст. 19 Конституції України) - як необхідного мінімуму верховенства права.

Вимога пов'язаності публічної влади правами людини, тобто їх додержання і забезпечення. Верховенство права ґрунтується на визнанні людини та її прав найвищими цінностями, що реально визначають зміст і спрямованість державної діяльності.

Вимога додержання фундаментальних принципів права (свободи, справедливості, рівності, гуманізму) у правотворчій і правозастосовній діяльності, зокрема заборона негативної дискримінації -- невиправданого обмеження людини в її правах за будь-якою ознакою (національністю, расою, статтю, майновим станом тощо).

Вимога правової визначеності (передбачуваності, правової впевненості). верховенство право демократія

Вимога пропорційності, тобто досягнення у правотворчості та правозастосуванні балансу інтересів особи, інших осіб і суспільства.

Вимога сумлінності публічної влади, тобто сумлінної реалізації органами публічної влади наданих їм повноважень. Основною перешкодою на шляху до впровадження верховенства права у суспільне життя є корупція та інші зловживання публічною владою [8, с. 41-44].

Принцип верховенства права та його роль у сталому розвитку, на наше переконання, необхідно розглядати крізь призму обов'язкових вимог закріплених Європейською комісією «За демократію через право» (Венеціанська комісія) у доповіді про верховенство право (2011 р.). Готуючи звіт, Венеціанська комісія дійшла висновку, що верховенство права не можна викласти в єдиному теоретичному визначенні, тому доцільно використовувати характеристику основних елементів верховенства права. До таких вимог віднесено: законність; юридична визначеність; заборона свавільності; доступ до правосуддя; дотримання людських прав; недискримінація і рівність перед законом [13].

Одним із ключових аспектів верховенства права в контексті сталого розвитку є забезпечення законності. Усі рішення влади чи інших державних органів мають прийматися на основі закону. Це гарантує, що вони враховують інтереси нинішнього покоління і не будуть завдавати шкоди майбутнім поколінням.

Верховенство права розглядається не лише як принцип права, а і як філософсько-правова категорія - загальнолюдська цінність, яку мають поважати та дотримуватися. Це підтверджується тлумаченням відповідних нормативних положень під кутом аксіологічного розуміння їхнього потенціалу. Характеризуючи міжнародні та національні правові інструменти сталого розвитку, необхідно зазначити, що одним із найважливіших міжнародних інструментів сталого розвитку є Паризька кліматична угода (Паризька угода), прийнята у 2015 році в рамках Рамкової конвенції ООН про зміну клімату. Угода визначає зобов'язання країн щодо скорочення викидів парникових газів і адаптації до зміни клімату. Метою цього міжнародного акту є забезпечення захисту навколишнього середовища та сприяння сталому розвитку шляхом правового регулювання діяльності, пов'язаної з кліматом [12]. Також важливим правовим інструментом у сфері біорізноманіття є Конвенція про біологічне різноманіття, яка була укладена на саміті в Ріо-де-Жанейро в 1992 році. Ця конвенція встановлює зобов'язання країн щодо збереження біологічного різноманіття та забезпечення його сталого використання [11].

Національні правові системи також відіграють важливу роль у забезпеченні сталого розвитку. Багато країн мають закони та політику, спрямовану на скорочення викидів парникових газів, захист природи, енергоефективність і регулювання використання природних ресурсів. Для ілюстрації важливості верховенства права в умовах сталого розвитку можна наводити приклади успішних практик з різних країн. Так, наприклад, у Швеції впроваджений закон, який визначає зобов'язання створювати відновлювальну енергію у певних кількісних обсягах та сприяти її використанню. Цей закон стимулює інвестиції у відновлювальні джерела енергії та допомагає зменшувати викиди парникових газів. У Норвегії діє законодавство, що підтримує використання електромобілів та надає податкові пільги для їх власників, така ініціатива допомогла зменшити викиди CO2 та сприяла переходу до більш сталого транспорту. Угорщина розробила індекс, який вимірює ступінь впровадження прав людини та сталого розвитку у різних сферах суспільства. Нова Зеландія прийняла закон, який встановлює мету досягнення кліматичної нейтральності до 2050 року. Цей закон встановлює правову основу для прийняття конкретних заходів для зменшення викидів парникових газів. Ці приклади ілюструють, як правовий механізм може бути успішно використаний для впровадження принципів сталого розвитку у різних країнах та регіонах. Вони підтверджують важливість правового підходу для досягнення сталого розвитку та забезпечення балансу між економічними, соціальними та екологічними аспектами розвитку.

Наступним ключовим аспектом верховенства права в контексті сталого розвитку є юридична визначеність. Юридична визначеність означає, що норми та закони повинні бути виразними, зрозумілими та передбачуваними. Люди мають знати, які вимоги та обмеження встановлені законами, і бути впевненими, що їх дії та рішення можуть бути оцінені з точки зору законності. Юридична визначеність сприяє уникненню суб'єктивності при застосуванні закону, що, своєю чергою, зміцнює правову державу.

У контексті сталого розвитку, юридична визначеність грає провідну роль. Оскільки сталий розвиток передбачає довгострокове планування і врахування екологічних, соціальних та економічних аспектів, закони та норми повинні бути сформульовані таким чином, щоб вони враховували ці аспекти та надавали змогу досягти сталого розвитку.

Наприклад, закони про охорону навколишнього середовища повинні встановлювати чіткі стандарти та обмеження щодо забруднення та використання ресурсів, щоб забезпечити збереження природи. У соціальній сфері, закони про соціальний захист мають бути визначені так, щоб гарантувати рівність та справедливість в розподілі ресурсів та можливостей.

Сучасний світ стикається з рядом глобальних проблем, таких як зміна клімату, втрата біорізноманіття, дефіцит ресурсів і соціальна нерівність. Досягнення сталого розвитку, який відповідає потребам сьогодення без шкоди для можливостей майбутніх поколінь, стало глобальною метою. Ця мета вимагає імплементації ключових правових інструментів як на міжнародному, так і на національному рівнях. Аналізуючи правові інструменти розвитку доречно виокремити декілька груп: законодавство щодо заборони викидів парникових газів; законодавство про охорону екосистем, природи та природні ресурси; законодавство щодо енергоефективності та використання відновлюваних джерел енергії; законодавство про соціальну відповідальність корпорацій.

Верховенство права в контексті сталого розвитку виступає як важлива вимога для запобігання державній сваволі та забезпечення додержання принципів законності у діяльності державних органів.

В. Смородинський зазначає, що державна сваволя є ефективним і простим у реалізації інструментом соціальної регуляції. Втім це дуже небезпечний інструмент, що є антиподом ідеологем конституціоналізму і верховенства права. Він є об'єктивною реальністю, завжди співіснує разом із державою, хоча заради виживання і змінює свої зовнішні прояви, також науковець зазначає, що вибір між системами координат верховенства права і верховенства державної сваволі - це важкий, але очевидний цивілізаційний вибір [8, с. 45].

Для досягнення сталого розвитку, державні органи повинні забезпечувати рівність та справедливість у розподілі ресурсів і можливостей. Вони не повинні допускати дискримінації та несправедливого обмеження доступу до соціальних послуг. Заборона державної сваволі гарантує дотримання цих принципів.

Для підтримки сталого розвитку, державні органи повинні створювати умови для сталого економічного зростання та розвитку бізнесу. Заборона державної сваволі означає, що вони не повинні втручатися у підприємницьку діяльність без належної підстави і не можуть підтримувати корупційні практики.

Верховенство права також передбачає, що державні органи повинні захищати права та свободи громадян і не можуть допускати довільного обмеження цих прав.

Верховенство права також забезпечує правовий захист прав людини та навколишнього середовища. Захист прав людини забезпечує всім людям можливість брати участь у процесі сталого розвитку та отримувати від нього переваги. Правова охорона навколишнього середовища забезпечує обмеження та контроль дій та рішень, які можуть мати негативний вплив на природу.

Верховенство права забезпечує врахування прав та інтересів людини в усіх аспектах сталого розвитку. Це означає, що рішення щодо економічного розвитку, соціального добробуту та охорони навколишнього середовища мають враховувати інтереси та права сучасних громадян. Наприклад, при розробці економічних проєктів чи розбудови інфраструктури слід враховувати вплив не лише на життя та здоров'я населення, а і враховувати екологічну складову таких процесів.

На наше переконання, важливо інформувати громадян про правові аспекти сталого розвитку. Це допомагає забезпечити більшу участь громади у прийнятті рішень, тим самим впливаючи на розвиток країни, зокрема, і свого регіону. Правова освіта також допомагає громадянам здійснювати контроль над владними структурами та вимагати дотримання законів з питань сталого розвитку.

Правопорядок забезпечує виконання різноманітних цілей сталого розвитку. Це дозволяє владі вживати необхідних заходів для реалізації стратегій і планів сталого розвитку.

Верховенство права гарантує, що всі рішення, які приймаються владою чи іншими структурами, базуються на законах і прозорих процедурах. Це дає змогу забезпечити легітимність та правову значущість рішень, що приймаються у сфері сталого розвитку [9, с. 178].

Правопорядок надає владі можливість вживати необхідних заходів для реалізації стратегій і планів сталого розвитку. Закони та нормативні акти встановлюють конкретні завдання та зобов'язання, які сприяють досягненню глобальних цілей сталого розвитку.

При реалізації проєктів сталого розвитку виникають конфлікти між різними інтересами, такими як економічні, соціальні та екологічні. Правовий механізм дає змогу вирішувати ці конфлікти відповідно до закону та з дотриманням прав людини та охорони навколишнього середовища. Правосуддя є ключовим механізмом для забезпечення додержання законності та вирішення конфліктів у суспільстві. У зв'язку з цим верховенство права і доступ до правосуддя спільно сприяють сталому розвитку. Так, відповідно до ст. 2 Закону України «Про судоустрій та статус суддів» проголошується, що суд, здійснюючи правосуддя на принципах верховенства права, забезпечує кожному право на справедливий суд та повагу до інших прав та свобод, які гарантуються Конституцією та законами України, а також міжнародними договорами, згоду на обов'язковість яких надано Верховною Радою України [7].

Верховенство права передбачає, що всі громадяни мають однаковий доступ до судової системи для захисту своїх прав та інтересів. Це включає право на судовий захист у випадках порушення прав людини, правил збереження природи, соціальних прав тощо.

Відповідно до Орхуської конвенції, ч. 5 статті 9 визначено, що «для підвищення ефективності дії положень цієї Статті кожна зі Сторін забезпечує надання громадськості інформації про доступ до адміністративних і судових процедур перегляду рішень, а також розглядає питання зі створення відповідних механізмів надання допомоги для усунення або послаблення фінансових чи інших перешкод на доступ до правосуддя» [10, с. 17].

Суди допомагають вирішувати конфлікти та спори, в тому числі ті, що стосуються сталого розвитку. Наприклад, суди можуть розглядати справи, пов'язані з незаконною забудовою або забрудненням навколишнього середовища, і виносити рішення, які сприяють збереженню природи та сталому використанню ресурсів.

Доступ до правосуддя дозволяє громадянам та організаціям звертатися до судів з питаннями щодо дій чи бездіяльності державних органів у контексті сталого розвитку. Це стимулює владу діяти відповідно до закону та принципів сталості.

Вимога недискримінації і рівності перед законом важлива для забезпечення справедливого розподілу ресурсів та можливостей у контексті сталого розвитку. Всі члени суспільства повинні мати однаковий доступ до можливостей для покращення якості життя і розвитку.

М. Кузнецова здійснюючи аналіз поняття принципу недискримінації в міжнародному праві людини, визначає, що дискримінація однозначно є негативним явищем у суспільстві, що означає несправедливе поводження з людиною чи групою через певні характеристики, такі як стать, інвалідність, вік, етнічне походження, колір шкіри, національність, сексуальність та/або релігійні переконання та інші. Закріплення принципу недискримінації як на міжнародному, так і на національному рівнях дає змогу уникнути багатьох проблем, що виникають у процесі правозастосування при захисті прав та свобод людини [6, с. 33].

Наслідками недискримінації є обмеження або унеможливлення в користуванні чи здійсненні прав і свобод усіма людьми на рівних підставах. Саме тому заборона дискримінації розглядається як один зі шляхів забезпечення принципу рівності. На нормативному рівні дискримінація забороняється, в першу чергу, Конвенцією про захист прав людини та основоположних свобод 1950 р. Так, ст. 14 встановлює заборону дискримінації за будь-якою ознакою такої особи при користуванні визнаними в ній правами та свободами. Однак, слід зазначити, що захист від дискримінації, передбачений цією статтею є не повним, оскільки розповсюджується тільки на ті права та обов'язки, що передбачені Конвенцією. Саме високий рівень реалізації принципу недискримінації в юридичних практиках і інституціях є основним показником, що свідчить про реальну наявність у конкретній правовій системі справедливого балансу між вимогами формальної та юридичної рівності [2, с. 44].

Погоджуючись з думкою О. Бачинської, принципи рівності та недискримінації хоч і є близькими, проте мають різний зміст та відрізняються за своєю суттю. Принцип рівності ґрунтується на створенні рівних умов для реалізації особою належних їй прав. А принцип недискримінації створює умови, за яких встановлюється неприпустимість обмеження прав свобод і обов'язків людини залежно від антропологічних чи соціальних ознак. Принцип недискримінації є невідчужуваним та тісно пов'язаний не лише із принципом рівності, а й із засадами справедливості, об'єктивності, пропорційності, верховенства права та поваги до прав людини [1, с. 167].

Верховенство права передбачає особливий захист вразливих груп, таких як діти, інваліди, мігранти, члени меншин тощо, які можуть бути особливо схильні до дискримінації та потребують додаткового захисту.

Висновки

Беручи за основу характеристику основних елементів верховенства права закріплених Венеціанською комісією, необхідно узагальнити окремі положення щодо принципу верховенства права та його ролі у сталому розвитку. Виходячи з такої вимоги, як законність необхідно виділити кілька важливих аспектів верховенства права у контексті сталого розвитку: по-перше, закони та підзаконні акти мають гарантувати збереження природних ресурсів та екологічну стійкість, а влада повинна дотримуватися цих законів і діяти в інтересах екологічної стійкості; по-друге, закони мають забезпечувати рівність перед законом і захищати права всіх громадян, незалежно від їх статусу та забезпечувати доступ до основних соціальних послуг; по -третє, верховенство права допомагає створювати стабільне економічне середовище, де бізнес та інвестори можуть діяти на законних засадах. Усі ці аспекти сприяють сталому розвитку, бо допомагають забезпечити баланс між поточними потребами суспільства і збереженням ресурсів і можливостей для майбутніх поколінь. Таким чином, верховенство права в контексті сталого розвитку є важливою вимогою законності, яка сприяє створенню справедливого і стійкого суспільства.

Верховенство права та юридична визначеність в контексті сталого розвитку допомагають забезпечити, що всі суб'єкти суспільства (громадяни, підприємства, уряд і т.д.) розуміють свої права та обов'язки в контексті сталого розвитку, і можуть діяти з урахуванням цього фундаментального принципу. Це сприяє ефективному впровадженню політик та стратегій, спрямованих на досягнення сталого розвитку в сучасному суспільстві.

У контексті сталого розвитку, державні органи повинні діяти відповідно до законів, які регулюють охорону природи та довкілля. Заборона державної сваволі означає, що вони не можуть допускати незаконних дій, таких як незаконна забудова, забруднення навколишнього середовища або порушення екологічних норм.

Доступ до правосуддя є важливим засобом захисту прав та свобод громадян, вирішення конфліктів, впливу на діяльність влади. Ця вимога є невід'ємною частиною принципів верховенства права і сприяє створенню справедливого і стійкого суспільства.

Заборона дискримінації та рівність перед законом створюють сприятливі умови для всебічного розвитку суспільства в дусі сталого розвитку. Вони допомагають уникнути соціальної нерівності, забезпечити всім громадянам доступ до ресурсів та можливостей, і сприяють досягненню справедливого і сталого суспільства.

Верховенство права в умовах сталого розвитку відіграє важливу роль у забезпеченні балансу між соціальними, економічними та екологічними аспектами розвитку. Правові норми та механізми допомагають забезпечувати виконання цілей сталого розвитку, сприяють збереженню природних ресурсів для майбутніх поколінь, соціальній справедливості та економічному розвитку, а отже забезпечення верховенства права в умовах сталого розвитку є важливим кроком у напрямку побудови справедливого, стійкого та екологічно свідомого суспільства.

Джерела

Бачинська О.-М. Співвідношення принципів недискримінації та рівності у праві. Підприємництво, господарство і право. 2017. № 9. С. 165-168.

Вовк Д. О. Верховенство права і толерантність: навчальний посібник / Д. О. Вовк, Д. С. Бойчук. Київ: «ФОП Голембовська О.О.», 2018. 172 с.

Загальна теорія права: підручник / [О. В. Петришин, Д. В. Лук'янов, С. I. Максимов, В. С. Смородинський та ін.]; за ред. О. В. Петришина. Харків:

Право, 2020. 568 с.

Загальна теорія права: посібник / Д. В. Лук'янов, С. П. Погребняк, В. С. Смородинський; за заг. ред. О. В. Петришина. Харків: Право, 2019. 172 с.

Конвенція про доступ до інформації, участь громадськості в процесі прийняття рішень та доступ до правосуддя з питань, що стосуються довкілля

(Орхуська Конвенція). Конвенцію ратифіковано Законом N 832-XIV ( 832-14 ) від 06.07.99. URL: https://zakon.rada.gov.Ua/laws/show/994_015#Text (дата звернення: 14.10.2023).

Кузнецова М. Ю. Принцип недискримінації в міжнародному механізмі захисту прав людини. Приватне та публічне право. 2020. №4. С. 31-35. DOI https://doi.org/10.32845/2663-5666.2020.4.6

Про судоустрій та статус суддів: Закон України від 2 червня 2016 року № 1402-VIII URL: https://zakon.rada.gov.Ua/laws/show/1402-19#Text (дата звернення: 17.09.2023)

Смородинський В. С. Держава у системі координат верховенства права. Філософія права і загальна теорія права. 2013. №1. С. 37-47.

Чорна В. Г. Адміністративно-правові обмеження в парадигмі права: монографія. К.: Видавничий центр «Кафедра», 2018. 352 с.

Шутяк С. Доступ до правосуддя у справах із захисту довкілля / C. Шутяк [за заг. ред. О. Кравченко]. Львів: Видавництво «Компанія «Манускрипт»», 2021. 148 с.

Convention on Biological Diversity. (1992). Secretariat of the Convention on Biological Diversity. URL: https://www.cbd.int/convention/text/ (дата звернення: 17.09.2023).

Paris Agreement. (2015). United Nations Framework Convention on Climate Change. URL: https://Unfccc.int/process-and-meetings/the-paris-agreement/the- paris-agreement (дата звернення: 17.09.2023).

RUle of Law. The EUropean Commission for Democracy throUgh Law. URL: https://www.venice.coe.int/WebForms/pages/?p=02_RUle_of_law&lang=EN (дата звернення: 17.09.2023).

Размещено на Allbest.ru/