Організація роботи з попередження і подолання дитячої безпритульності та злочинності в Україні (1920-1940 рр.)

Размещено на http://www.allbest.ru/

Харківський національний педагогічний університет імені Г.С. Сковороди

Організація роботи з попередження і подолання дитячої безпритульності та злочинності в Україні (1920-1940 рр.)

Лупаренко Світлана Євгенівна

доктор педагогічних наук, професор

професор кафедри освітології та інноваційної педагогіки



Анотація

державний боротьба дитячий безпритульність

У статті розкриваються особливості організації роботи з попередження і подолання дитячої безпритульності, бездоглядності і злочинності в Україні впродовж 1920-1940-х рр. Охарактеризовано нормативно-правові документи, що регулювали діяльність із подолання дитячої безпритульності та злочинності в Україні протягом досліджуваного періоду. Визначено форми діяльності державних органів у боротьбі з дитячою безпритульністю і бездоглядністю, а саме: розшук дітей, збір інформації про голодних, нужденних, безпритульних дітей і дітей-сиріт; вивчення причини, які привели дитину на вулицю; направлення дітей до дитячих кімнат, дитячих будинків; створення пунктів харчування та ночівель для нужденних та бездомних дітей; відновлення зв'язку безпритульних із сім'ями; евакуація та реевакуація дітей; ізоляція районів, які охопив голод; застосування системи всиновлення, індивідуального та колективного патронування. Висвітлено напрями роботи із попередження дитячої злочинності, а саме: відкриття спеціальних закладів для малолітніх правопорушників (реформаторіуми, дитячі трудові виховні колонії, приймальники-розподільники); організація лікувальної, навчальної і виховної роботи з малолітніми правопорушниками; проведення виховної роботи з батьками, педагогами. Визначено труднощі в організації роботи з безпритульними дітьми і малолітніми правопорушниками, як-от: надання соціальної допомоги виключно на державному рівні, обмеження роботи громадських і благодійних організацій; недостатнє фінансування дитячих закладів; відсутність приміщень, пристосованих під дитячі заклади; недостатня підготовленість персоналу до роботи з безпритульними дітьми; негуманні методи роботи з дітьми.

Ключові слова: дитяча безпритульність, дитяча злочинність, діти, малолітні правопорушники, патронат, виховання, дитячі заклади, Україна.



Luparenko Svitlana Yevhenivna Doctor of Pedagogical Sciences, Professor, Professor of the Department of Educology and Innovative Pedagogy, H.S. Skovoroda Kharkiv National Pedagogical University

Organization of work to prevent and overcome child homelessness and juvenile crimes in Ukraine (1920-1940)

Abstract

The article reveals the features of organization of work to prevent and overcome child homelessness, neglect and juvenile crimes in Ukraine during the 1920s-1940s. The normative and legal documents that regulated activities to overcome child homelessness and juvenile crimes in Ukraine during the studied period are characterized. The forms of activities of state bodies to overcome child homelessness and neglect are defined. They are: searching for children, collecting information about hungry, needy, homeless children and orphans; study of the reason that led the child to the street; taking children to children's rooms, orphanages; establishment of canteens and overnight places for needy and homeless children; reconnecting the homeless with their families; evacuation and reevacuation of children; isolation of areas affected by famine; application of the system of adoption, individual and collective patronage. The directions of work on prevention of juvenile delinquency are highlighted. They are: the establishment of special institutions for juvenile offenders (reformatories, children's labour and educational colonies, reception centres); organization of medical, learning and educational work with juvenile delinquents; educational work with parents, teachers. The difficulties with organizing work with homeless children and juvenile delinquents are identified. They are providing social assistance exclusively at the state level, limiting the work of public and charitable organizations; insufficient financing of children's institutions; lack of premises adapted for children's institutions; teachers' insufficient training to work with homeless children; inhumane methods of working with children.

Keywords: child homelessness, juvenile crime, children, juvenile delinquents, patronage, upbringing, children's institutions, Ukraine.



Постановка проблеми

Сучасний стан розвитку системи освіти, соціальної політики й української держави, у цілому, передбачає поєднання діяльності громадськості і державних інституцій у наданні допомоги дітям, забезпеченні їхніх соціокультурних і матеріально-побутових потреб.

Утім, сучасні реалії життя (воєнний стан у країні, важке матеріальне становище населення, зменшення часу спільної діяльності батьків і дітей, нехтування з боку дорослих своїми батьківськими обов'язками тощо) призвели до поширення соціального сирітства, а також збільшення кількості неповнолітніх, які втратили зв'язок із сім'єю або стали сиротами. Це, у свою чергу, спричиняє підвищення рівня правопорушень, скоєних неповнолітніми й поглиблення деструктивних процесів у соціумі.

З огляду на це наразі існує потреба у вивченні досвіду організаційно-правових заходів протидії дитячій злочинності, що вживалися в різних країнах у різні історичні періоди, визначенні їх дієвості, змісту, передумов упровадження, суб'єктів застосування цих заходів, труднощів, що виникали, та їх причин тощо. Результати такого аналізу варто враховувати під час формування та реалізації загальнодержавної стратегії протидії злочинності, зокрема, серед дітей і підлітків, створення ефективної державної системи кримінально- правового контролю за злочинністю, обґрунтування методів і шляхів оптимізації антикриміногенного впливу з боку правоохоронних і судових органів та формування національного законодавства в цій сфері [28].

Аналіз останніх досліджень і публікацій

Слід відзначити, що окремі аспекти питання організації діяльності із попередження і подолання дитячої безпритульності досліджувалися вітчизняними вченими. Так, Л. Артюшкіна і А. Поляничко [1] досліджують соціально-правові аспекти сирітства. А. Білоконь [2], А. Зінченко [9], Є. Зозуля [10] висвітлюють особливості боротьби з дитячою безпритульністю в Україні протягом 1920-1930-х рр. П. Добров, І. Грідіна, Н. Касьянова [4; 11], С. Саблук [28], О. Силка [29] розкривають боротьбу з дитячою безпритульністю в Україні впродовж 1940-1950-х рр.

Щодо іноземних учених, основними напрямами досліджень є: вивчення історії боротьби з дитячою безпритульністю і злочинністю в різних країнах світу і в різні історичні періоди (L. Frohman [35], A. Goldstein [36], C. Green [38], S. Hund [39], T. Whelehan [41]); психо-медичні дослідження бездоглядних дітей (B. Armoon, M. Griffiths, R. Mohammadi [31]) сучасні заходи, спрямовані на попередження і подолання дитячої безпритульності, бездоглядності і злочинності серед неповнолітніх (C. Cronley [32], S. Cullingham, N. Nichols, A. Rosenberg [33], S. Fitzpatrick, P. Mackie, J. Wood [34], R. Grattan, V. Tryon, N. Lara, S. Gabrielian, J. Melnikow, T. Niendam [37], D. Talbot [40]).

Утім, у вищевказаних роботах недостатньо повно висвітлено напрями діяльності з попередження і подолання дитячої безпритульності, бездоглядності і злочинності в Україні впродовж досліджуваного періоду, а також труднощі в організації роботи з безпритульними дітьми і малолітніми правопорушниками.

Мета статті - розкрити особливості організації роботи з попередження і подолання дитячої безпритульності, бездоглядності і злочинності в Україні впродовж 1920-1940-х рр.

Виклад основного матеріалу

Досліджуваний період відзначився організацією широкомасштабної роботи з охорони дитинства й ліквідації дитячої безпритульності. Аналіз законодавчої бази [5], наукових праць учених, які працювали в той час (Г. Гринько, А. Макаренко) [3; 15], дозволяє дійти висновку про те, що на початку досліджуваного періоду відбулося становлення інституту соціального забезпечення в Україні, і значного розвитку набула державна політика у сфері охорони материнства й дитинства (Охматдит).

У зв'язку зі значними проблемами, що існували протягом визначеного періоду у сфері материнства й дитинства (масова гінекологічна захворюваність жінок, високий відсоток дитячої та материнської смертності, значна недоношеність немовлят, що були зумовлені тяжкою працею, незадовільним харчуванням, недоступністю медичної допомоги, недотриманням умов соціального захисту вагітних і матерів та низьким санітарно-культурним рівнем населення), був розроблений план розвитку системи охорони материнства й дитинства, який передбачав розширення мережі дитячих закладів з обслуговування дітей і медичних закладів з обслуговування жінок, які знаходилися у стані вагітності та післяпологовому періоді [13; 24], організацію стаціонарної пологової допомоги в сільській місцевості тощо.

Уперше про державний обов'язок піклування про дітей було наголошено в лютому 1919 р. на І Всеросійському з'їзді охорони дитинства, на якому зауважувалося, що приватна громадська благодійність неспроможна дати все необхідне зростаючій масі безпритульних, і розв'язати проблему захисту дитини може тільки держава. Реалізація заходів із ліквідації безпритульності та захисту дітей була покладена на різні державні органи. Так, Народний комісаріат охорони здоров'я мав на меті ліквідацією безпритульності серед дітей віком до чотирьох років, Народний комісаріат освіти - серед дітей віком від чотирьох до вісімнадцяти років, Народний комісаріат соціального забезпечення займався загальною опікою безпритульних, Народний комісаріат внутрішніх справ і Державне політичне управління боролися з правопорушеннями неповнолітніх і вилучали безпритульних із вулиць, Народний комісаріат праці та Народний комісаріат земельних справ займалися працевлаштуванням безпритульних [9].

Окрім того, урядом була прийнята низка постанов, які сприяли розв'язанню проблем захисту дитинства, зокрема [12, с. 16, 44; 16; 17; 19, с. 53; 20; 21; 22; 23]: декрет РНК УРСР від 14 червня 1919 р. «Про заснування рад захисту материнства і дитинства» затвердив механізм утворення й організації роботи цих рад; циркуляр «Про розширення мережі закладів охорони материнства й дитинства серед працівниць залізниці і надання їм соціальної допомоги в охороні материнства й дитинства» (1920 р.) розкривав конкретні заходи з надання допомоги матерям і дітям; постанова РНК УСРР «Про заходи боротьби з дитячою безпритульністю» (червень 1921 р.) визначала необхідність боротьби з дитячою безпритульністю і розкривала певні заходи з її здійснення; циркуляр № 126 від 24 січня 1924 р. «Про порядок забезпечення сиріт-пенсіонерів соцстраху, які утримуються в дитячих будинках» затвердив порядок нарахування і витрат пенсій для дітей; циркуляр № 3635 від 14 березня 1924 р. «Про реевакуацію дітей» регламентував порядок її проведення; постанова ВУЦВК та РНК УСРР «Про заходи боротьби з дитячою безпритульністю в УСРР» (листопад 1927 р.) розкривала низку заходів, що застосовувалися різними органами і товариствами з ліквідації дитячої безпритульності; постанова РНК УСРР № 14585/7 від 10 березня 1932 р. «Про заходи до ліквідації вуличної безпритульності» і постанова Комуністичної партії України «Про боротьбу з дитячою безпритульністю» від 6 травня 1933 р. визначили зобов'язання різних органів влади та громадських товариств щодо роботи з безпритульними дітьми; спільна постанова РНК СРСР та ЦК ВКП(б) «Про ліквідацію дитячої безпритульності і бездоглядності» від 31 травня 1935 р. ліквідувала комісії у справах неповнолітніх, а боротьбу з бездоглядністю дітей поклала на спеціальні секції місцевих Рад великих міст і дитячі кімнати при відділах міліції, визначила дитячі заклади, що організовували боротьбу з дитячою безпритульністю (ізолятори, трудові колонії, приймальники-розподільники).

Необхідно відмітити, що в міру поступового подолання наслідків війни, розрухи, голоду, кількість дітей-сиріт скорочувалася [4]. Унаслідок широкомасштабної діяльності держави, спрямованої на боротьбу з дитячою безпритульністю, на початку 1940-х рр. вона була на низькому рівні.

Проте Друга світова війна з її руйнівними наслідками викликала новий сплеск дитячої безпритульності і бездоглядності. Це пояснювалося величезними матеріальними втратами країни під час війни, що вимагало від дорослих небувалих зусиль на відбудові, а через зруйнованість переважної більшості дитячих виховних установ діти часто залишалися без нагляду [11]. Дійсно, довоєнна система соціальної підтримки знедолених дітей була практично знищена (більшість дитячих закладів соціального захисту були пошкоджені, пограбовані або цілком зруйновані; у тих, які залишилися, були жахливі умови існування дітей (дуже погане харчування, відсутність ліків та належних санітарних умов), через що багато дітей загинуло), і потрібен був деякий час, щоб відновити мережу дитячих закладів та налагодити систему роботи в напрямку вилучення дітей із вулиць і надання їм притулку [4].

З огляду на це була видана низка документів, які мали розв'язувати певні проблеми безпритульних дітей. Так, постанова «Про влаштування дітей, які залишилися без батьків» (23 січня 1942 р.) сприяла створенню при обласних і крайових виконкомах комісій для боротьби з безпритульністю, організації дитячих будинків, притулків та розподільників для дітей-сиріт і безпритульних; постанова РНК УРСР і ЦК КП(б)У від 27 березня 1943 р. «Про організацію допомоги дітям-сиротам, батьки яких загинули у боях чи були закатовані та розстріляні фашистськими загарбниками» спрямовувалася на створення належних побутових, культурних і санітарно-гігієнічних умов у дитячих будинках та розподіляла між різними органами влади обов'язки щодо допомоги безпритульним дітям; постанова «Про заходи з розширення мережі дитячих установ і покращання медичного й побутового обслуговування жінок і дітей» (1944 р.) розкривала мережу дитячих закладів, що розширювалася, і констатувала необхідність покращення обслуговування дітей у них. У цих та інших документах підкреслювалося, що організація допомоги дітям-сиротам є найважливішою справою країни [4].

Після війни перед центральною та місцевими владою постало питання надання матеріальної допомоги всім прошаркам населення й особливо недієздатним його членам, серед яких були діти-сироти, безпритульні та бездоглядні (на кінець 1945 р. лише дітей загиблих фронтовиків налічувалося понад 17 тисяч [1]). Поряд з тим, органи внутрішніх справ здійснювали розшук зниклих під час війни та окупації дітей [11, с. 11].

З огляду на це почалося відновлення мережі дитячих виховних установ. Так, постановою РНК СРСР і ЦК ВКП(Б)у «Про невідкладні заходи по відбудові господарств у районах, визволених від німецько-фашистських окупантів» 1943 р. заново створювалися дитячі кімнати міліції, приймальники- розподільники, будинки дитини тощо [4]. До того ж, постанова РНК УРСР «Положення про колгоспний дитячий будинок» від 11 квітня 1945 р. [6] сприяла організації в селах колгоспних дитячих будинків, а згідно з постановою РНК УРСР від 5 жовтня 1945 р. «Про виконання плану заходів та поліпшення медичного і побутового обслуговування жінок і дітей» планувалася значна робота з розширення мережі дитячих будинків (загальноосвітніх, для обдарованих дітей), виявлення, улаштування і поліпшення матеріального забезпечення дітей-сиріт. Серед головних закладів опіки були саме дитячі будинки. Досить поширеним явищем того часу було заснування освітньо-виховних закладів інтернатного типу при промислових підприємствах.

Усі дитячі заклади знаходилися на державному бюджеті та були включені у планове постачання. Окрім того, вони регулярно отримували допомогу від шефів і громадськості. Незважаючи на це стан цих дитячих закладів залишався катастрофічним, оскільки не вистачало всього (одягу, взуття, засобів гігієни, вугілля для опалення, ліків, харчів, навчальних посібників), унаслідок чого діти хворіли й мали проблеми в розвитку. З огляду на це велася постійна робота з покращення умов життя дітей [4; 11], задля чого використовувались альтернативні засоби, зокрема: допоміжні господарства при дитячих будинках, що суттєво доповнювали щоденний раціон харчування вихованців, додаткові способи отримання коштів, які ініціювалися громадськістю та підтримувалися місцевою владою (проведення зборів коштів для вихованців дитячих будинків, організація фондів допомоги дітям-сиротам тощо) [11].

Отже, упродовж дослідженого етапу основними формами боротьби з дитячою безпритульністю були такі [7; 8; 9; 11; 14; 22; 26; 27]:

розшук дітей, збір інформації про голодних, нужденних, безпритульних дітей і дітей-сиріт, облік дитячого населення (почав вестися з 1919 р. [25]);

вилучення безпритульних із вулиць;

вивчення причини, які привели дитину на вулицю;

спрямування дітей до дитячих кімнат і приймальників-розподільників, дитячих будинків;

створення пунктів харчування та ночівель для нужденних та бездомних дітей;

відновлення зв'язку безпритульних із сім'ями;

евакуація та реевакуація дітей;

застосування системи всиновлення, індивідуального та колективного патронування. У основі патронування був принцип: 20 працездатних і платоспроможних громадян утримують одну дитину. Патронування здійснювалося шляхом утримання дитини вдома завдяки пропорційним відрахуванням мешканців певного будинку або колгоспу (в одного громадянина дитина жила, а всі інші її утримували) або внесення мешканцями певного будинку сум на утримання дитини до повітових відділів допомоги голодним дітям або повітових рад захисту дітей [14].

Проте, під час голодомору 1932-1933 рр. практика переведення дітей на патронат до радгоспів, колгоспів і селянських родин супроводжувалася збільшенням смертності серед дітей [9, с. 13], що було спричинене примусовим характером патронату дітей на селі, неналежним виконанням сім'ями своїх зобов'язань щодо піклування за дітьми (акти обстеження умов проживання патронованих дітей засвідчили, що діти часто голодували, не мали одягу і взуття, ніхто не займався їхнім вихованням [18]), тому патронування поступово ставало все менш ефективним. Водночас під час Другої світової війни всиновлення і патронування як форми боротьби з дитячою безпритульністю знову набули поширення.

Особливу роль у боротьбі з дитячою безпритульністю мала робота з малолітніми правопорушниками (серед правопорушників дітей до 10 років налічувалося 3,5%), оскільки майже всі вони були безпритульними і позбавленими належного батьківського піклування й догляду.

Серед причин дитячої злочинності були такі: наслідки війни (соціально- економічна криза, моральна деградація суспільства), значний рівень дитячої бездоглядності, незадовільна організація дитячого дозвілля, відсутність належного виховання з боку батьків. Це зумовило той факт, що більшість скоєних злочинів мотивувалася першочерговими потребами дітей (їжа, одяг тощо), ніж корисливими інтересами [4].

З огляду на це була прийнята низка документів, які впроваджували певні заходи для боротьби з дитячою злочинністю, зокрема: постанова РНК від 4 березня 1920 р. «Про затвердження комісії зі справ неповнолітніх» [21] визначила завдання цієї комісії (боротьба з дитячими правопорушеннями, попередження експлуатації, незаконного використання дітей на важких і тривалих роботах) і заходи для боротьби з малолітніми правопорушниками: бесіди, припинення справи для тих дітей, у кого злочин був випадковим, аналіз причин і передумов скоєння дитиною злочину, допомога їй під час суду, віддання дитини під суворий нагляд батьків або опікунів; постанова ЦВК і РНК СРСР від 7 квітня 1935 р. «Про заходи боротьби зі злочинністю серед неповнолітніх» знизила вік, з якого діти могли бути притягнуті до карної відповідальності (до 12 років), і встановила карну відповідальність стосовно осіб, які були викриті в підбурюванні або залучені неповнолітніх до правопорушних дій [4].

Протягом визначеного періоду існувала гостра необхідність у закладах для правопорушників, адже вони часто утримувалися в тюрмах, міліцейських дільницях тощо [17]. Уважаючи недопустимим утримання дітей-правопорушників разом із злочинцями, Центральна комісія допомоги дітям (ЦКДД) ініціювала кампанію з організації центрального реформаторіуму в Харкові і зміцнення обласних реформаторіумів у Києві та Одесі. Згодом постановою РНК СРСР від 15 червня 1943 р. «Про посилення заходів боротьби з дитячою безпритульністю, бездоглядністю та хуліганством» був створений новий тип закладів для неповнолітніх - дитячі трудові колонії, що дозволило організувати роботу з малолітніми правопорушниками з орієнтацією на їх виправлення й перевиховання [4]. Окрім того, працювали дитячі трудові виховні колонії, які відрізнялися режимом утримання вихованців і контингентом дітей у них (карно-правові заходи по боротьбі зі злочинністю неповнолітніх поєднувалися з виховними заходами) [11]. Особливістю роботи колоній було те, що дітей, перш за все, перевиховували через трудову діяльність, оволодіння виробничою спеціальністю, тим самим їм прищеплювали поважне ставлення до праці та власності [4]. В установах для неповнолітніх правопорушників проводилися лікувальні й навчальні роботи, адже серед них 35-40% були неграмотними [30].

Поряд із діями щодо ліквідації злочинності та перевиховання правопорушників була розгорнута широка діяльність щодо попередження карних виявів, які найчастіше були наслідками неуважного ставлення до дітей із боку батьків, близьких, опікунів, учителів і вихователів [11].

Участь громадськості у вихованні та запобіганні злочинам дітей-правопорушників передбачала надання допомоги співробітникам внутрішніх органів у виявленні і влаштуванні безпритульних дітей, організації та проведенні виховних заходів із підопічними та бесід із батьками, облаштуванні дитячих кімнат міліції, приймальників-розподільників, трудових виховних колоній, проведенні виховної роботи з утриманцями дитячих трудових виховних колоній із метою їх виправлення та перевиховання [4; 11].

Отже, система дій щодо виховання дітей-сиріт і попередження правопорушень серед них охоплювала практично всі сфери життя неповнолітніх (навчання, стосунки в колективі) [4]. Наслідком проведеної роботи центральних і місцевих відомств було значне зменшення відсотка дитячої злочинності наприкінці досліджуваного періоду [11]: у 1948 р. дитяча злочинність становила 15% від загальної кількості вчинених злочинів, а кілька років потому цей показник зменшився вдвічі.

Утім, існували серйозні труднощі в організації роботи з безпритульними дітьми, як-от: намагання уряду проводити діяльність із надання соціальної допомоги дітям виключно на державному рівні, обмеживши роботу громадських і благодійних організацій; недостатнє фінансування дитячих закладів; недостатня підготовленість персоналу до роботи з безпритульними дітьми; недостатньо гуманне ставлення до дітей. Унаслідок цього спостерігались відсутність (особливо в сільській місцевості) приміщень, пристосованих під дитячі заклади, недостатня кількість дитячих соціальних установ, їх неукомплектованість персоналом, систематичні зриви в забезпеченні дитячих установ.



Висновки

Отже, опіка дітей (особливо соціально незахищених) була визнана одним із пріоритетних напрямів діяльності в Україні впродовж досліджуваного періоду: була розроблена широка програма в галузі охорони здоров'я, материнства і дитинства, роботи з безпритульними дітьми (сформувалася державна система подолання безпритульності та безоглядності, був створений механізм залучення до діяльності у справах охорони дитинства спеціалістів різних відомств, трудових колективів). Спільними зусиллями різних органів (освіти, внутрішніх справ, охорони здоров'я), а також громадськості наприкінці досліджуваного періоду рівень дитячої безпритульності і бездоглядності значно знизився. Незважаючи на це, соціальна й освітня системи не змогли охопити захистом і освітою всіх дітей, які їх потребували; окрім того, подекуди ця діяльність носила формальний характер і не долала реальні причини дитячої безпритульності і злочинності.

Дана стаття не вичерпує всіх аспектів досліджуваної проблеми. Перспективним вважаємо детальне вивчення окремих форм і методів роботи з безпритульними дітьми й малолітніми правопорушниками протягом досліджуваного періоду, а також досвіду подолання дитячої безпритульності і злочинності в різних країнах світу.



Література

1. Артюшкіна Л., Поляничко А. Сирітство в Україні як соціально-педагогічна проблема (соціально-правовий аспект). Суми: СумДПУ, 2002. 268 с.

2. Білоконь А.С. Створення та діяльність державних комісій допомоги дітям (19201930-х рр.): дис. ... д-ра філософії за спеціальністю 032 Історія та археологія / УДПУ імені Павла Тичини. Умань, 2021. 272 с.

3. Гринько Г.Ф. Соціальне виховання дітей. Порадник по соц. вихованню дітей / упор. Ценсоцвих Наркомосвіти УСРР. Х.: Всеукр. держ. вид-во, 1921. Вип. 1. С. 5-23.

4. Добров П., Грідіна І., Касьянова Н. Боротьба з дитячою безпритульністю в перші післявоєнні роки (на прикладі Донбасу): монографія. Донецьк: Донбас, 2011. 224 с.

5. Збір законів і розпоряджень Робітничо-Селянського Уряду України і Уповноважених РСФРР. 1921. № 11. 460 с.

6. Збірник законів про охорону материнства і дитинства / за ред. К. Згурської. Київ: Радянська школа, 1959. 448 с.

7. Звіт про діяльність Губернського колектора № 2 для дітей правопорушників та 1-го дитячого містечка, резолюція щодо доповідей Центральної комісії допомоги дітям, про боротьбу з дитячою безпритульністю та роботу осередків «Друзів дітей». 1924 р. ДАОО (Державний архів Одеської області). Ф. Р 150. Оп. 1. Спр. 365. 82 арк.

8. Звітні доповіді повітових рад та губернського про виконану роботу за 1920 рік; доповіді підвідділу Охматдиту про стан дитячих установ; доповіді про роботу з надання допомоги дітям, які голодують. 1921 р. ДАХО (Державний архів Харківської області). Ф. Р 196. Оп. 1. Спр. 20. 37 арк.

9. Зінченко А. Дитяча безпритульність в радянській Україні в 20-х - першій половині 30-х років ХХ століття: автореф. дис. на здобуття наук. ступеня канд. іст. наук: спец. 07.00.01 «Історія України». Одеса, 2002. 17 с.

10. Зозуля Є.К. Дитяча безпритульність і бездоглядність на Поділлі у 20-х - першій половині 30-х рр. ХХ ст. Магістерська робота зі спец. 032 «Історія та археологія» / ДонНУ імені Василя Стуса, Вінниця, 2021. 95 с.

11. Касьянова Н. Боротьба з безпритульністю та бездоглядністю в Донбасі (1943-1953 рр.): автореф. дис. на здобуття наук. ступеня канд. іст. наук: спец. 07.00.01. Донецьк, 2010. 19 с.

12. Керівні матеріали Всеукраїнської центральної комісії допомоги дітям. Копії. 1924 р. ДАХО (Державний архів Харківської області). Ф. Р 203. Оп. 1. Спр. 1452. 289 арк.

13. Книга наказів Одеського державного науково-дослідчого інституту Охмадит. 1929-1933 рр. ДАОО (Державний архів Одеської області). Ф. Р 1433. Оп. 1. Спр. 2а. 75 арк.

14. Листування щодо організації дитячих будинків, будинків підлітків та пошуку необхідних засобів для обладнання та облаштування. Організація дитячого містечка в Охтирці, розподіл зерна та хліба для потреб дитячих будинків. 1922 р. ДАХО (Державний архів Харківської області). Ф. Р 196. Оп. 1. Спр. 40. 566 арк.

15. Макаренко А.С. Педагогічна поема. Київ : «Радянська школа», 1977. 509 с.

16. Матеріали про боротьбу з дитячою безпритульністю і бездоглядністю. 1933 р. ДАХО (Державний архів Харківської області). Ф. Р 1493. Оп. 1. Спр. 226. 32 арк.

17. Матеріали про діяльність та особовий склад секції дефективних дітей підвідділу. 1921 р. ДАХО (Державний архів Харківської області). Ф. Р 820. Оп. 1. Спр. 167. 15 арк.

18. Матеріали про патронат дітей на Харківщині. 1933-1934 рр. ДАХО (Державний архів Харківської області). Ф. Р 1493. Оп. 1. Спр. 179. 57 арк.

19. Положення та інструкції з організації і роботи рад захисту дітей. 1920 р. ДАХО (Державний архів Харківської області). Ф. Р 196. Оп. 1. Спр. 1. 53 арк.

20. Постанова Ради народних комісарів УСРР про заходи боротьби з дитячою безпритульністю. Збори узаконень та розпоряджень робітничо-селянського уряду України. 1921. № 11. С. 293.

21. Постанови Раднаркому від 4 березня 1920 року про заснування комісії у справах неповнолітніх. 1920 р. ДАХО (Державний архів Харківської області). Ф. Р 103. Оп. 1. Спр. 38. 3 арк.

22. Про заснування рад захисту материнства і дитинства: Декрет РНК УРСР від 14 червня 1919 р. Збірник Узаконень та Розпоряджень УСРР. 1919. Част. II. С. 111.

23. Про заходи боротьби з дитячою безпритульністю в УСРР: Постанова ВУЦВК й РНК УСРР 23 листопада 1927 р. Збірник узаконень та розпоряджень робітничо-селянського уряду України. 1927. № 66. С. 247.

24. Про контрольні цифри охорони здоров'я на 1932 рік в УСРР. Профілактична медицина. 1931. № 9-10. С. 160-161.

25. Про облік дитячого населення у Харківському повіті. 1920 р. ДАХО (Державний архів Харківської області). Ф. Р 103. Оп. 1. Спр. 30. 15 арк.

26. Протоколи, інструкції, положення та листування щодо допомоги дітям. 1922-23 рр. ДАОО (Державний архів Одеської області). Ф. Р 701. Оп. 1. Спр. 1. 86 арк.

27. Протоколи, надіслані з інших установ з питань охорони дітей. 1921 р. ДАХО (Державний архів Харківської області). Ф. Р 196. Оп. 1. Спр. 18. 81 арк.

28. Саблук С. Організаційно-правові заходи протидії дитячій злочинності в УРСР у 1930-1950 рр. Підприємництво, господарство і право. 2020. № 10. С. 232-236. URL: http://pgp-journal.kiev.ua/archive/2020/10/40.pdf (дата звернення: 19.06.2024).

29. Силка О.С. Подолання безпритульності, сирітства і правопорушень неповнолітніх громадян в Україні (грудень 1942 - травень 1945 рр.): дис. ... канд. іст. наук: спец. 07.00.01/ Київський університет імені Бориса Грінченка. Київ, 2021. 201 с. URL: https://elibrary.kubg.edu.ua/id/eprint/37054/1/%D0%A0%D0%BE%D0%B1%D0%BE%D1%82%D0%B0%20%D0%9E%D0%BB%D1%8C%D0%B3%D0%B8%20%D0%A1%D0%B8%D0%BB%D0%BA%D0% B8%203.pdf (дата звернення: 27.06.2024).

30. Стенограми доповідей, зроблених на засіданнях президіуму губвиконкому. 19241925 рр. ДАХО (Державний архів Харківської області). Ф. Р 203. Оп. 1. Спр. 2067. 355 арк.

31. Armoon B., Griffiths M.D., Mohammadi R. The Global Distribution and Epidemiology of Psychoactive Substance Use and Injection Drug Use Among Street-Involved Children and Youth: A MetaAnalysis. Subst. Use Misuse. 2023. Vol. 58. p. 746-764. URL: https://pubmed.ncbi.nlm.nih.gov/36924274/.

32. Cronley C. Invisible intersectionality in measuring vulnerability among individuals experiencing homelessness - critically appraising the VI-SPDAT. Journal of Social Distress Homelessness. 2022. Vol. 31. P. 23-33. URL: https://www.tandfonline.com/doi/full/10.1080/10530789.2020.1852502.

33. Cullingham S., Nichols N., Rosenberg A. The Work of Youth Homelessness Prevention in Ontario: Points of Frustration, Points of Potential. Youth. 2024. Vol. 4(2), p. 567-581. URL: https://www.mdpi.com/2673-995X/4/2/39.

34. Fitzpatrick S., Mackie P., Wood J. Advancing a Five-Level Typology of Homelessness Prevention. International Journal of Homelessness. 2021. Vol. 2. P. 79-97. URL: https://ojs.lib.uwo.ca/index.php/ij oh/article/view/13341.

35. Frohman L. The Break-Up of the Poor Laws-- German Style: Progressivism and the Origins of the Welfare State, 1900-1918. Comparative Studies in Society and History. 2008. Vol. 50(4). P. 981-1009. doi:10.1017/S0010417508000418.

36. Goldstein A. On the Internal Border: Colonial Difference, the Cold War, and the Locations of “Underdevelopment”. Comparative Studies in Society and History. 2008. Vol. 50(1). P. 26-56. DOI: 10.1017/S0010417508000042.

37. Grattan R.E., Tryon V.L., Lara N., Gabrielian S.E., Melnikow J., Niendam T.A. Risk and Resilience Factors for Youth Homelessness in Western Countries: A Systematic Review. Psychiatric Serv. 2022. Vol. 73. P. 425-438. URL: https://pubmed.ncbi.nlm.nih.gov/34320827/.

38. Green C. “The Abandoned Lower Class of Females”: Class, Gender, and Penal Discipline in Barbados, 1875-1929. Comparative Studies in Society and History. 2011. Vol. 53(1). P. 144-179. doi:10.1017/S0010417510000666.

39. Hund S. Small Warriors? Children and Youth in Colonial Insurgencies and Counterinsurgency, ca. 1945-1960. Comparative Studies in Society and History. 2020. Vol. 62(4). P. 684-713. doi:10.1017/S0010417520000250.

40. Talbot D. Institutional Ethnography and the Materiality of Affect: Affective Circuits as Indicators of Other Possibilities. Journal of Contemporary Ethnography. 2020. Vol. 49. P. 691-709. URL: https://journals.sagepub.com/doi/10.1177/0891241620943276.

41. Whelehan T. Youth, Generations, and Collective Action in Nineteenth-Century Ireland and Italy. Comparative Studies in Society and History. 2014. Vol. 56(4). P. 934-966. doi: 10.1017/S0010417514000450.



References

1. Artiushkina, L., & Polianychko, A. (2002). Syritstvo v Ukraini yak sotsialno-pedahohichna problema (sotsialno-pravovyi aspekt) [Orphanhood in Ukraine as a socio-pedagogical problem (social-legalaspect)]. Sumy: SumDPU [in Ukrainian].

2. Bilokon, A. (2021). Stvorennia ta diialnist derzhavnykh komisii dopomohy ditiam (1920-1930-kh rr.) [Establishment and activity of the state commissions of the help to children (1920-1930th)]. Extended abstract of PhD thesis. Uman: Pavlo Tychyna Uman State Pedagogical University [in Ukrainian].

3. Hrynko, H.F. (1921). Sotsialne vykhovannia ditei. [Social education of children]. Poradnyk po sots. vykhovanniu ditei / compiled by Centre of Social Education of People's Commissariat of Education of Ukrainian SSR. Kharkiv: Vseukr. derzh. vyd-vo [in Ukrainian].

4. Dobrov, P., Hridina, I., & Kasianova, N. (2011). Borotba z dytiachoiu bezprytulnistiu v pershi pisliavoienni roky (na prykladi Donbasu) [Struggle with child homelessness in the first post-war years (on the example of Donbass)]. Donetsk: Donbas [in Ukrainian].

5. Zbir zakoniv i rozporiadzhen Robitnycho-Selianskoho Uriadu Ukrainy i Upovnovazhenykh RSFRR [Collection of laws and orders of the Workers' and Peasants' Government of Ukraine and Authorized representatives of the RSFSR]. (1921). № 11 [in Ukrainian].

6. Zbirnyk zakoniv pro okhoronu materynstva i dytynstva [Collection of laws on the protection of motherhood and childhood]. (1959). Ed. K. Zgurska. Kyiv: Radianska shkola [in Ukrainian].

7. Zvit pro diialnist Hubernskoho kolektora № 2 dlia ditei pravoporushnykiv ta 1-ho dytiachoho mistechka, rezoliutsiia shchodo dopovidei Tsentralnoi komisii dopomohy ditiam, pro borotbu z dytiachoiu bezprytulnistiu ta robotu oseredkiv «Druziv ditei» [Report on the activities of the Provincial Collector No. 2 for delinquent children and the 1st children's town, a resolution on the reports of the Central Commission for Children's Assistance, on the fight against child homelessness and the work of the “Friends of Children” centres]. (1924). R 150 (Descr. 1. File 365), State Archive of Odesa Region, Odesa, Ukraine [in Ukrainian].

8. Zvitni dopovidi povitovykh rad ta hubernskoho pro vykonanu robotu za 1920 rik; dopovidi pidviddilu Okhmatdytu pro stan dytiachykh ustanov; dopovidi pro robotu z nadannia dopomohy ditiam, yaki holoduiut [Reports of the district and provincial councils on the work done in 1920; reports of the Okhmatdyt subdivision on the state of children's institutions; reports on the work of providing aid to starving children]. (1921). R 196 (Descr. 1. File 20), State Archive of Kharkiv Region, Kharkiv, Ukraine.

9. Zinchenko, A. (2002). Dytiacha bezprytulnist v radianskii Ukraini v 20-kh - pershii polovyni 30-kh rokiv KhKh stolittia [Child homelessness in Soviet Ukraine in the 20s - the first half of the 30s of the 20th century]. Extended abstract of PhD thesis. Odesa: Odessa State Polytechnic University [in Ukrainian].

10. Zozulya, Y.K. (2021). Dytiacha bezprytulnist i bezdohliadnist na Podilli u 20-kh - pershii polovyni 30-kh rr. KhKh st. [Child homelessness and neglect in Podillia in the 20's - first half of the 30's of the 20th century]. Master thesis. Vinnytsia: Vasyl Stus DonNU [in Ukrainian].

11. Kasianova, N. (2010). Borotba z bezprytulnistiu ta bezdohliadnistiu v Donbasi (1943-1953 rr.) [Struggle with homelessness and neglect in Donbas (1943-1953)]. Extended abstract of candidate's thesis. Donetsk: Donetsk National University [in Ukrainian].

12. Kerivni materialy Vseukrainskoi tsentralnoi komisii dopomohy ditiam. Kopii [Guide materials of the Ukrainian Central Commission for Children's Help. Copies]. (1924). R 203 (Descr. 1. File 1452), State Archive of Kharkiv Region, Kharkiv, Ukraine.

13. Knyha nakaziv Odeskoho derzhavnoho naukovo-doslidchoho instytutu Okhmadyt [Book of orders of the Odesa State Scientific Research Institute Okhmadyt]. (1929-1933). R 1433 (Descr. 1. File 2a), State Archive of Odesa Region, Odesa, Ukraine.

14. Lystuvannia shchodo orhanizatsii dytiachykh budynkiv, budynkiv pidlitkiv ta poshuku neobkhidnykh zasobiv dlia obladnannia ta oblashtuvannia. Orhanizatsiia dytiachoho mistechka v Okhtyrtsi, rozpodil zerna ta khliba dlia potreb dytiachykh budynkiv [Correspondence regarding the organization of orphanges, homes for teenagers and the search for necessary equipment andfacilities. Organization of a children's town in Okhtyrka, distribution of grain and bread for the needs of orphanages]. (1922). R 196 (Descr. 1. File 40), State Archive of Kharkiv Region, Kharkiv, Ukraine.

15. Makarenko, A.S. (1977). Pedahohichna poema[Pedagogical poem]. Kyiv: Radianska shkola [in Ukrainian].

16. Materialypro borotbu z dytiachoiu bezprytulnistiu i bezdohliadnistiu [Materials on the fight against child homelessness and neglect]. (1933). R 1493 (Descr. 1. File 226), State Archive of Kharkiv Region, Kharkiv, Ukraine.

17. Materialy pro diialnist ta osobovyi sklad sektsii defektyvnykh ditei pidviddilu [Materials on the activities and personnelfor the section for disabled children of the subdivision]. (1921). R 820 (Descr. 1. File 167), State Archive of Kharkiv Region, Kharkiv, Ukraine.

18. Materialy pro patronat ditei na Kharkivshchyni [Materials on the patronage of children in Kharkiv region]. (1933-1934). R 1493 (Descr. 1. File 179), State Archive of Kharkiv Region, Kharkiv, Ukraine.

19. Polozhennia ta instruktsii z orhanizatsii i roboty rad zakhystu ditei [Regulations and instructions on organization and work of child protection councils]. (1920). R 196 (Descr. 1. File 1), State Archive of Kharkiv Region, Kharkiv, Ukraine.

20. Postanova Rady narodnykh komisariv USRR pro zakhody borotby z dytiachoiu bezprytulnistiu [Resolution of the Council of People's Commissars of the USSR on measures to combat child homelessness]. (1921). Zbory uzakonen ta rozporiadzhen robitnycho-selianskoho uriadu Ukrainy, 11, 293 [in Ukrainian].

21. Postanovy Radnarkomu vid 4 bereznia 1920 roku pro zasnuvannia komisii u spravakh nepovnolitnikh [Resolutions of the Council of People's Commissariat of March 4, 1920 on the establishment of a commission for minors]. (1920). R 103 (Descr. 1. File 38), State Archive of Kharkiv Region, Kharkiv, Ukraine.

22. Pro zasnuvannia rad zakhystu materynstva i dytynstva: Dekret RNK URSR vid 14 chervnia 1919 r. [On the establishment of councils for the protection of motherhood and childhood: Decree of the Council of People's Commissars of the Ukrainian SSR dated June 14, 1919]. (1919). Zbirnyk Uzakonen taRozporiadzhen USRR, 2, 111 [in Ukrainian].

23. Pro zakhody borotby z dytiachoiu bezprytulnistiu v USRR: Postanova VUTsVK y RNK USRR 23 lystopada 1927 r. [On measures to overcome child homelessness in the Ukrainian SSR: Resolution of the Ukrainian Central Executive Committee and the Council of People's Commissars of the Ukrainian SSR dated November 23, 1927]. (1927). Zbirnyk uzakonen ta rozporiadzhen robitnycho-selianskoho uriadu Ukrainy, 66, 247 [in Ukrainian].

24. Pro kontrolni tsyfry okhorony zdorovia na 1932 rik v USRR [About control figures of health care for 1932 in the Ukrainian SSR]. (1931). Profilaktychna medytsyna, 9-10, 160-161 [in Ukrainian].

25. Pro oblik dytiachoho naselennia u Kharkivskomu poviti [About counting of children in Kharkiv district]. (1920). R 103 (Descr. 1. File 30), State Archive of Kharkiv Region, Kharkiv, Ukraine.

26. Protokoly, instruktsii, polozhennia ta lystuvannia shchodo dopomohy ditiam [Protocols, instructions, regulations and correspondence on child welfare]. (1922-1923). R 701 (Descr. 1. File 1, State Archive of Odesa Region, Odesa, Ukraine.

27. Protokoly, nadislani z inshykh ustanov z pytan okhorony ditei [Protocols sent from other child protection institutions]. (1921). R 196 (Descr. 1. File 18), State Archive of Kharkiv Region, Kharkiv, Ukraine.

28. Sabluk, S. (2020). Orhanizatsiino-pravovi zakhody protydii dytiachii zlochynnosti v URSR u 1930-1950 rr. [Organizational and legal measures of counteraction against juvenile delinquency in the Ukrainian SSR in 1930-1950]. Pidpryiemnytstvo, hospodarstvo i pravo, 10, 232-236. Retrieved from http://pgp-journal.kiev.ua/archive/2020/10/40.pdf [in Ukrainian].

29. Silka, O.S. (2021). Podolannia bezprytulnosti, syritstva i pravoporushen nepovnolitnikh hromadian v Ukraini (hruden 1942 - traven 1945 rr.) [Fight against child neglect, orphan hood and juvenile delinquency in the liberated territories of Ukraine in 1942-1945]. PhD thesis. Kyiv: Borys Hrinchenko University of Kyiv. Retrieved from https://elibrary.kubg.edu.ua/id/eprint/37054/1/%D0%A0%D0%BE%D0%B1%D0%BE%D1%82%D0%B0%20%D0%9E%D0%BB%D1%8C%D0%B3%D0%B8%20%D0%A1%D0%B8%D0%BB%D0%BA%D0%B8%203.pdf [in Ukrainian].

30. Stenohramy dopovidei, zroblenykh na zasidanniakh prezydiumu hubvykonkomu [Transcripts of reports made at meetings of the presidium of the regional executive committee]. (1924-1925). R 203 (Descr. 1. File 2067), State Archive of Kharkiv Region, Kharkiv, Ukraine.

31. Armoon, B., Griffiths, M.D., & Mohammadi, R. (2023). The Global Distribution and Epidemiology of Psychoactive Substance Use and Injection Drug Use Among Street-Involved Children and Youth: A Meta-Analysis. Subst. Use Misuse, 58, 746-764. Retrieved from https://pubmed.ncbi.nlm.nih.gov/36924274/.

32. Cronley, C. (2022). Invisible intersectionality in measuring vulnerability among individuals experiencing homelessness - critically appraising the VI-SPDAT. Journal of Social Distress Homelessness, 31, 23-33. Retrieved from https://www.tandfonline.com/doi/full/10.1080/10530789.2020.1852502.

33. Cullingham, S., Nichols, N., & Rosenberg, A. (2024). The Work of Youth Homelessness Prevention in Ontario: Points of Frustration, Points of Potential. Youth, 4(2), 567-581. Retrieved from https://www.mdpi.com/2673-995X/4Z2/39.

34. Fitzpatrick, S., Mackie, P., & Wood, J. (2021). Advancing a Five-Level Typology of Homelessness Prevention. International Journal of Homelessness, 2, 79-97. Retrieved from https://ojs.lib.uwo.ca/index.php/ijoh/article/view/13341.

35. Frohman, L. (2008). The Break-Up of the Poor Laws-- German Style: Progressivism and the Origins of the Welfare State, 1900-1918. Comparative Studies in Society and History, 50(4), 981 -1009. doi:10.1017/S0010417508000418.

36. Goldstein, A. (2008). On the Internal Border: Colonial Difference, the Cold War, and the Locations of “Underdevelopment”. Comparative Studies in Society and History, 50(1), 26 - 56. DOI: 10.1017/S0010417508000042

37. Grattan, R.E., Tryon, V.L., Lara, N., Gabrielian, S.E., Melnikow, J., & Niendam. T.A. (2022). Risk and Resilience Factors for Youth Homelessness in Western Countries: A Systematic Review. Psychiatric Serv., 73, 425-438. Retrieved from https://pubmed.ncbi.nlm.nih.gov/34320827/.

38. Green, C. (2011). “The Abandoned Lower Class of Females”: Class, Gender, and Penal Discipline in Barbados, 1875-1929. Comparative Studies in Society and History. 53(1), 144-179. doi:10.1017/S0010417510000666.

39. Hund, S. (2020). Small Warriors? Children and Youth in Colonial Insurgencies and Counterinsurgency, ca. 1945-1960. Comparative Studies in Society and History, 62(4), 684-713. doi:10.1017/S0010417520000250.

40. Talbot, D. (2020). Institutional Ethnography and the Materiality of Affect: Affective Circuits as Indicators of Other Possibilities. Journal of Contemporary Ethnography, 49, 691-709. Retrieved from https://journals.sagepub.com/doi/10.1177/0891241620943276.

41. Whelehan, T. (2014). Youth, Generations, and Collective Action in Nineteenth Century Ireland and Italy. Comparative Studies in Society and History, 56(4), 934-966. doi:10.1017/S0010417514000450.

Размещено на Allbest.ru

...