Добровільна відмова співучасників у незакінченому кримінальному правопорушенні

Размещено на http://www.Allbest.Ru/

Національний юридичний університет імені Ярослава Мудрого

Факультет прокуратури

Власенко Є.С., студентка

Копачинська О.І., студентка

Анотація

Питання про добровільну відмову при співучасті у незакінченому кримінальному правопорушенні є одним з найбільш актуальних і спірних у сучасному кримінальному праві. Статтю присвячено вивченню складних правових аспектів добровільної відмови, в особливості при співучасті. Автори аналізують поняття та ознаки добровільної відмови, нормативно-правовий базис та дискусійні наукові позиції, що стосуються природи даного інституту та його правових наслідків для різних видів співучасників.

У роботі акцентується увага на понятті та ознаках добровільної відмови. Визначено, що добровільна відмова повинна бути свідомою, добровільною та остаточною, і відбуватися до завершення злочину. Автори детально аналізують нормативно-правовий базис добровільної відмови, зазначаючи, що у національному законодавстві України це питання регулюється статтею 17 Кримінального кодексу України, яка встановлює умови та наслідки добровільної відмови від злочину. Особлива увага у статті приділяється аналізу добровільної відмови різних видів співучасників: організатора, виконавця, підбурювача та пособника. На перший погляд добровільна відмова організатора підбурювачів та пособника ідентична, проте кожен з цих суб'єктів має певні особливості та специфіку добровільної відмови тому в нашій статті питання добровільної відмови розглянуто для кожного суб'єкта окремо. У висновках автори наголошують на важливості інституту добровільної відмови як засобу запобігання вчиненню кримінальних правопорушень та спонукання осіб до відмови від протиправних діянь. Вони підкреслюють необхідність подальших досліджень у цій сфері для вдосконалення теоретичних і практичних аспектів застосування цього інституту в кримінальному праві.

Ключові слова: кримінальне правопорушення, добровільна відмова, співучасть, виконавець, співвиконавець, організатор, підбурювач, пособник, звільнення від кримінальної відповідальності.

Abstact

Voluntary refusal of accomplices in an unfinished criminal offense

Vlasenko Ye.S., Kopachynska O.I., 2nd year student's of the Faculty of the Prosecutor's Office, Yaroslav Mudryi National Law University

The article focuses on the concept and features of voluntary waiver. It is determined that a voluntary refusal must be conscious, voluntary and final, and must occur before the completion of the crime. The authors analyses in detail the regulatory framework of voluntary denial, noting that in the national legislation of Ukraine this issue is regulated by Article 17 of the Criminal Code of Ukraine, which establishes the conditions and consequences of voluntary denial of a crime.

The article focuses on the concept and features of voluntary waiver. It is determined that a voluntary refusal must be conscious, voluntary and final, and must occur before the completion of the crime. The authors analyses in detail the regulatory framework of voluntary denial, noting that in the national legislation of Ukraine this issue is regulated by Article 17 of the Criminal Code of Ukraine, which establishes the conditions and consequences of voluntary denial of a crime.

The article pays special attention to the analysis of voluntary refusal of different types of accomplices: organizer, executor, instigator and aider and abettor. At first glance, the voluntary refusal of an organizer, instigator and aider is identical, but each of these subjects has certain features and specifics of voluntary refusal, so in this article the issue of voluntary refusal is considered for each subject separately. In their conclusions, the authors emphasize the importance of the institute of voluntary waiver as a means of preventing criminal offences and encouraging individuals to refuse to commit unlawful acts. They emphasize the need for further research in this area to improve the theoretical and practical aspects of the application of this institute in criminal law.

Keywords: criminal offense, voluntary refusal, complicity, perpetrator, co-perpetrator, organizer, instigator, aider, exemption from criminal responsibility.

Постановка проблеми

У сучасному кримінальному праві питання добровільної відмови співучасників незавершеного кримінального правопорушення дуже актуальне і складне. Воно вимагає змістовного аналізу та серйозної наукової дискусії, оскільки має значний вплив на правозастосовну практику та забезпечення справедливого правосуддя.

Інститут добровільної відмови для співучасників один з важливих заохочувальних стимулів для правомірної можливості уникнути кримінальної відповідальності. Але правове регулювання цієї відмови має свої особливості, що вимагає ретельного дослідження і чіткого визначення.

Реальна проблема полягає у визначенні меж і обставин, за яких добровільна відмова при співучасті має юридичне значення. Це включає розгляд своєчасності, повноти та ефективності дій, спрямованих на припинення кримінальних правопорушень. Зокрема, важливо розрізняти добровільну відмову на різних етапах вчинення кримінального правопорушення (готування, незакінчений або закінчений замах) і визначати конкретні нормативні вимоги для кожного етапу. Також значущим є питання про специфіку ролей співучасників та її вплив на відповідальність у разі добровільної відмови.

Таким чином, вивчення добровільної відмови співучасників у незакінченому кримінальному правопорушенні є важливим для створення ефективної та справедливої системи кримінальної відповідальності, заснованої на значущості превентивної ролі заохочувальних норм, покликаних сприяти запобіганню вчинення кримінальних правопорушень та стримувати неправомірну поведінку осіб, схильних до вчинення таких діянь.

Аналіз останніх досліджень і публікацій. Важливі аспекти інституту добровільної відмови висвітлюються такими українськими науковцями як Ю. Гродецький, Н. Ярмиш, Р. Орловський, Ю. Баулін, В. Бурдін.

Мета статті визначення підстав та юридичних ознак меж (об'єктивних та суб'єктивних, верхньої та нижньої) добровільної відмови, аналіз специфіки добровільної відмови для різних ролей співучасників, оцінка значення своєчасності та повноти дії співучасників при добровільній відмові.

Виклад основного матеріалу

В сучасній структурі кримінального права особливе місце посідає інститут добровільної відмови від доведення кримінального правопорушення до кінця. У світлі постійно зростаючого інтересу до забезпечення справедливості, актуальність добровільної відмови є неоціненною. Можливість відмовитись від скоєння протиправних дій і не понести відповідальність за незакінчене кримінальне правопорушення забезпечує не тільки баланс між гуманізмом та справедливістю, а й дозволяє, в деякій мірі, попередити вчинення кримінальних правопорушень у майбутньому.

Відповідно до ст.17 КК України, добровільною відмовою є остаточне добровільне припинення особою до готування або вчинення замаху на кримінальне правопорушення, при цьому особа мала усвідомлювати можливість доведення кримінального правопорушення до кінця [1].

Важливо підкреслити, що добровільна відмова застосовується лише у випадках, коли особа самостійно та остаточно приймає рішення не продовжувати розпочате кримінальне правопорушення, маючи при цьому усвідомлення можливості його завершення. Констатація повного набору даних ознак дозволяє правильно кваліфікувати діяння особи. На думку дослідника Ю.В. Гродецького, автора кандидатської дисертації «Добровільна відмова при співучасті», даний інститут характеризується такими ознаками, як: добровільність, остаточність, та незавершеність кримінального правопорушення. Добровільність припинення початого кримінального правопорушення за власним бажанням, усвідомлення особою можливості доведення кримінального правопорушення до кінця. Остаточність передбачає те, що особа остаточно й безповоротно відмовляється від вчинення кримінального правопорушення, не маючи наміру повертатись до нього через деякий час. Стосовно незавершеності кримінального правопорушення, то науковець зазначає, що вона полягає тому, що добровільна відмова можлива лише на стадіях готування або замаху [4, с. 8-10].

Варто зазначити, що добровільна відмова може виражатись у двох формах: активна та пасивна поведінка. Під активною поведінкою розуміють свідомі і добровільні дії, спрямовані на недопущення завершення кримінального правопорушення. Це може бути як безпосереднє припинення протиправних дій, так і повідомлення про вчинення кримінального правопорушення відповідним органам або особам, здатним запобігти цьому. Пасивна поведінка передбачає, що особа просто припиняє свої протиправні дії, не вдаючись до додаткових заходів, щоб не допустити настання протиправного результату. Як правило, форма добровільної відмови залежить від кількох факторів, а саме від стадії, характеру кримінального правопорушення, можливості контролю над ситуацією та наявністю співучасників.

Актуальним є питання щодо меж добровільної відмови, тобто того часу, коли існує законна можливість відмовитись від вчинення кримінального правопорушення. Зазвичай це суб'єктивна та об'єктивна межі добровільної відмови, а крім того верхня та нижня межі добровільної відмови [6]. юридичний добровільний відмова кримінальний правопорушення

Щодо суб'єктивної межі, то вона визначається декількома умовами. По-перше, добровільно відмовитись може лише особа, що володіє всіма ознаками суб'єкта кримінального правопорушення. А, по-друге, добровільна відмова можлива лише у випадку, якщо це умисне кримінальне правопорушення. Стосовно об'єктивної межі, то вона визначається законодавчо закріпленою структурою кримінального правопорушення. Спершу, ця ймовірність відмови завжди зберігається з моменту початку скоєння кримінального правопорушення до його завершення. В другу чергу, випадки неможливості здійснення добровільної відмови для деяких кримінальних правопорушень визначаються особливостями конструкції їх складів.

Верхня межа добровільної відмови встановлюється між стадією замаху і завершенням кримінального правопорушення. Це означає, що добровільна відмова можлива тільки до того моменту, коли правопорушення вважається закінченим. Нижня межа добровільної відмови знаходиться між моментом виявлення умислу і початком готування до вчинення кримінального правопорушення. Це означає, що добровільна відмова стає можливою з того моменту, коли особа почала здійснювати конкретні підготовчі дії для вчинення кримінального правопорушення [4].

Прикметно, що ініціатива добровільної відмови може належати не лише особі, що вчиняє кримінально протиправні дії, проте остаточне рішення про припинення має прийняти лише дана особа. Незалежно від того, що спонукало особу до відмови від вчинення протиправних дій (страх перед покаранням, моральні міркування, розуміння аморальності вчинку тощо), всі ці мотиви визнаються рівнозначними і не впливають на факт добровільної відмови.

Основне призначення інституту добровільної відмови у кримінальному праві стимуляція бажання у особи не доводити протиправний намір до кінця, а зупинитися на тій стадії, поки невідворотні наслідки ще не настали. Подібне заохочення дає людині шанс стати на шлях виправлення і не порушувати закон у майбутньому.

Зазначимо також, що з приводу правових наслідків добровільної відмови ч.2 ст.17 КК України містить припис, в якому зазначено, що особа, яка добровільно відмовилася довести кримінальне правопорушення до кінця, може бути притягнута до кримінальної відповідальності лише у випадку, якщо її дії фактично становлять склад іншого правопорушення. Згідно зі ст.17 Кримінального кодексу України, добровільна відмова від продовження кримінального правопорушення має наслідком те, що особа не підлягає кримінальній відповідальності, оскільки шляхом добровільної відмови особа припиняє створену нею небезпеку, не дозволяє їй реалізуватися та запобігає закінченню кримінального правопорушення, яке може призвести до шкоди об'єктові [1].

Разом із тим, в науці триває дискусія щодо того, виступає добровільна відмова підставою для виключення кримінальної відповідальності чи звільнення від кримінальної відповідальності. На нашу думку, позиція та аргументи проф. Ю. Бауліна щодо того, що це підстава для звільнення від кримінальної відповідальності, підлягає підтримці [2].

Нерідко випадки добровільної відмови зустрічаються у кримінальних правопорушеннях, вчинених декількома особами, тобто при співучасті.

Відповідно до статті 26 КК України, співучасть це умисна спільна участь декількох суб'єктів у вчиненні кримінального правопорушення. Слід зауважити, що ч.1 ст.27 КК закріплює, що співучасниками кримінального правопорушення є виконавець, організатор, підбурювач та пособник. Даний поділ базується на характері участі кожного із суб'єктів у вчинюваному. Відтак, і добровільна відмова кожного із співучасників буде мати свої особливості. Стаття 31 КК України регулює питання добровільної відмови співучасників, розглядаючи окремо добровільну відмову виконавця (співвиконавців), організатора, підбурювача та пособника [1].

Відповідно до ч.2 ст.27 КК України виконавцем (співвиконавцем) вважається особа, яка у співучасті з іншими суб'єктами кримінального правопорушення безпосередньо чи шляхом використання інших осіб, що відповідно до закону не підлягають кримінальній відповідальності(наприклад, дітей, або осіб з психічними порушеннями), вчинила кримінальне правопорушення, передбачене Кримінальним кодексом [1].

Оскільки виконавець є особою, на яку покладено найбільш очевидно протиправну роботу при вчиненні кримінального правопорушення, то й добровільна відмова такого суб'єкта не має яких-небудь особливостей. Добровільна відмова виконавця кримінального правопорушення розглядається за правилами ст.17, ч.1 ст.31 КК. Так, відповідно до ч.1 ст.31 КК України, у разі добровільної відмови виконавця (співвиконавців) інші співучасники підлягають кримінальній відповідальності за готування до кримінального правопорушення або замах на кримінальне правопорушення, від вчинення якого добровільно відмовився виконавець [1].

Найчастіше добровільна відмова виконавця кримінального правопорушення здійснюється у пасивній формі, оскільки для того, щоб кримінальне правопорушення не було здійснено, від виконавця достатньо лише не вчиняти дій, які заздалегідь були заплановані, як на етапі готування, так і на етапі незакінченого замаху. Що ж стосується закінченого замаху, то, коли протиправні наслідки вчинених дій ще не настали і особа може втрутитися в розвиток причинно-наслідкового зв`язку і відвернути ці наслідки, то в даній ситуації необхідно говорити лише про активну форму дій.

Що стосується відповідальності співвиконавців, то на це питання КК України чіткої відповіді не дає. Закон не покладає на жодного зі співвиконавців кримінального правопорушення обов'язку відвернути настання протиправних наслідків та вчинення кримінального правопорушення іншим співвиконавцем (співвиконавцями). Однак, на думку деяких дослідників, існують випадки, коли добровільна відмова співвиконавця може бути здійснена в активній формі, коли виконавець запобігає доведенню кримінального правопорушення до кінця іншим співвиконавцем [11, с. 29].

Особливості добровільної відмови інших співучасників у кримінальному правопорушенні полягають у наданні їм можливості припинити свої дії навіть після їх вчинення, але до остаточного завершення правопорушення виконавцем. Це положення обґрунтоване і відповідає ст.31 КК України. Законодавець не визначає окремо поняття добровільної відмови для співучасників, посилаючись на загальне визначення добровільної відмови, яке міститься у ст.17 КК України. Відповідно до цієї норми, добровільна відмова означає, що особа, вчинивши дії, спрямовані на завдання шкоди об'єктам правової охорони, добровільно припиняє ці дії. При цьому протиправний результат не настає, що є ключовою ознакою добровільної відмови і умовою звільнення від кримінальної відповідальності.

Для того щоб протиправний результат не настав, особа має або не вчиняти певні дії (бездіяльність), або нейтралізувати їхні наслідки. Таким чином, кожен співучасник, включаючи співвиконавця, для виключення кримінальної відповідальності на підставі добровільної відмови повинен не лише припинити власні дії, а й вжити всіх заходів для розриву причинного зв'язку між своїми діями і протиправним результатом, тобто запобігти наслідкам своїх дій (бездіяльності).

Для співвиконавця, найчастіше, це можливо лише шляхом запобігання вчиненню кримінального правопорушення іншими співвиконавцями або відвернення кримінального правопорушення. При цьому припинення співвиконавцем протиправних дій інших співучасників може відбуватися як шляхом активних дій (в більшості випадків), так і шляхом бездіяльності. Останній варіант можливий у випадках, коли відмова співвиконавця від продовження кримінального правопорушення однозначно унеможливлює його завершення.

Зауважимо, що, з одного боку, діяльність кожного зі співучасників спрямована на вчинення єдиного кримінального правопорушення, водночас поведінка кожного з них є все ж таки самостійним суспільно небезпечним діянням, яке має свій момент закінчення [3, с. 223]. Тому добровільна відмова співучасників є індивідуальною, і кожну особу, яка добровільно відмовляється від вчинення кримінального правопорушення, треба розглядати окремо.

Найвідповідальнішим учасником кримінального правопорушення, вчиненого декількома особами, є організатор. Відповідно до ч.3 ст.27 КК України організатором вважається така особа, що організувала вчинення кримінального правопорушення (кримінальних правопорушень) або керувала його (їх) підготовкою чи вчиненням. У частині 2 ст.31 КК зазначено, що організатор не підлягає кримінальній відповідальності при добровільній відмові у разі, якщо він відвернув вчинення кримінального правопорушення або своєчасно повідомив відповідні органи державної влади про кримінальне правопорушення, що готується або вчиняється [1].

Як і відмова будь-якого суб'єкта кримінального правопорушення, добровільна відмова організатора може виражатись як в активній, так і в пасивній формі. Однак, пасивна форма добровільної відмови організатора найчастіше є недостатньою, оскільки це рідко може призвести до припинення протиправної діяльності інших співучасників. Тому організатор, окрім припинення власних протиправних діянь, повинен запобігти скоєнню кримінального правопорушення будь-яким законним шляхом. Тобто за загальним правилом добровільна відмова організатора повинна бути здійснена в активній формі.

Більшість дослідників вважають, що добровільна відмова організатора можлива лише через активні дії, обґрунтовуючи це тим, що організатор є «серцем» або «душею» кримінального правопорушення. Однак деякі автори вважають, що в певних випадках добровільна відмова організатора може виражатися і в пасивній формі.

Ми підтримуємо думку, що організатор не повинен бути обмежений у можливості звільнення від кримінальної відповідальності через добровільну відмову в пасивній формі. Така відмова може мати місце у випадках, коли організатор виступає фінансистом незаконної діяльності. Є низка кримінальних правопорушень, які можливі лише за наявності значних фінансових ресурсів. Прикладами таких правопорушень можуть бути, зокрема, великомасштабні операції з транспортування і реалізації зброї або наркотиків. Відсутність фінансування призведе до припинення кримінального правопорушення, таким чином буде дотримано всі умови добровільної відмови. Крім того, слід врахувати, що організатор, як центральна фігура в злочинній діяльності, може мати фактичні різні функції, які можуть впливати на спосіб його добровільної відмови. Наприклад, якщо організатор контролює логістику чи має вирішальну інформацію, його пасивна відмова від виконання цих функцій може фактично зупинити весь процес вчинення правопорушення. Тому організатор може бути звільнений від кримінальної відповідальності як при активній, так і при пасивній формі добровільної відмови.

На відміну від організатора, підбурювач не має можливості пасивної добровільної відмови, оскільки його роль полягає у стимулюванні інших учасників до вчинення кримінального правопорушення. Відповідно до ч.4 ст.27 КК України, підбурювач є особою, яка, використовуючи умовляння, підкуп, погрозу, примус або інші методи, намагається переконати або змусити іншого співучасника до вчинення кримінального правопорушення. Мета підбурювача полягає у психологічному впливі на інших учасників, зокрема, у переконанні їх у вчиненні кримінального правопорушення або змушенні до нього. Таким чином, можливість пасивної добровільної відмови підбурювача в усіх випадках виключена.

Добровільна відмова підбурювача може бути реалізована виключно в активній формі, оскільки це єдиний спосіб усунення змін, які він спровокував у психіці співучасників. Такий підхід дозволяє зупинити підготовку до кримінального правопорушення або саме кримінальне правопорушення, якщо не вдається усунути психологічний вплив підбурювача на інших учасників [5, с. 335-336].

Відповідно до ч.2 ст.29 КК України підбурювач підлягає кримінальній відповідальності за відповідною частиною ст.27 КК України та тією статтею (частиною статті) Особливої частини КК України, яка передбачає кримінальне правопорушення, вчинене виконавцем [1]. Добровільна відмова підбурювача має місце або на стадії готування до кримінального правопорушення, передбаченого Особливою частиною КК України, або на стадії замаху на такі кримінальні правопорушення, проте відповідно до ч.2 статті 31 має місце виключно при активній добровільній відмові особи, тобто якщо він відвернув вчинення кримінального правопорушення або своєчасно повідомив відповідні органи державної влади про кримінальне правопорушення, що готується або вчиняється.

Важливо розуміти, що добровільна відмова у вигляді повідомлення органам державної влади повинна бути не тільки своєчасною, але й містити достатньо повну та інформативну інформацію для того, щоб правоохоронні органи могли ефективно діяти для припинення кримінального правопорушення. Якщо повідомлення не містить достатньої інформації для того, щоб правоохоронні органи могли вжити необхідних заходів для припинення кримінального правопорушення, таке повідомлення втрачає своє значення. Відповідно, якщо інформація є неповною або недостатньою, підбурювача не буде звільнено від кримінальної відповідальності. Закон вимагає від підбурювача надати достатньо повну та інформативну інформацію, щоб органи могли адекватно реагувати на ситуацію та забезпечити припинення або запобігання кримінальному правопорушенню. Таким чином, важливість повноти та достатності інформації у повідомленні підбурювача не може бути недооціненою.

Що стосується пособника, то відповідно до ч.5 ст.27 КК України пособником є особа, яка порадами, вказівками, наданням засобів чи знарядь або усуненням перешкод сприяла вчиненню кримінального правопорушення іншими співучасниками, а також особа, яка заздалегідь обіцяла переховати особу, яка вчинила кримінальне правопорушення, знаряддя чи засоби вчинення кримінального правопорушення, сліди кримінального правопорушення чи предмети, здобуті кримінально протиправним шляхом, придбати чи збути такі предмети або іншим чином сприяти приховуванню кримінального правопорушення.

Добровільна відмова пособника суттєво відрізняється від відмови організатора та підбурювача. У той час як добровільна відмова організатора та підбурювача може проявлятися в двох формах (відверненні ними протиправних наслідків та вчасному повідомленні про кримінальне правопорушення відповідним органам державної влади), добровільна відмова пособника може виражатися ще у двох формах: ненадання засобів чи знарядь вчинення кримінального правопорушення або неусунення перешкод вчиненню кримінального правопорушення. Лише остання форма передбачає пасивну поведінку. Однак результатом такої поведінки все одно має бути запобігання настанню протиправних наслідків через вчинення кримінального правопорушення, оскільки в ч.3 ст.31 КК як результат добровільної відмови будь-якого співучасника передбачається недоведення кримінального правопорушення до кінця.

Особливості добровільної відмови залежать від виду пособництва. При інтелектуальному пособництві дії співучасника певною мірою схожі на поведінку підбурювача, тому добровільна відмова такого пособника можлива лише в активній формі. Питання добровільної відмови при фізичному пособництві є більш складним. Згідно з ч.2 ст.31 КК України, добровільна відмова пособника визначається як ненадання засобів чи знарядь для вчинення кримінального правопорушення або неусунення перешкод для його вчинення [2, с. 121]. Однак не враховується вплив обіцянки надати допомогу на інших співучасників. Тут слід розрізняти пособництво, що здійснюється за попередньою змовою, та пособництво, що здійснюється під час безпосереднього вчинення кримінального правопорушення. Обіцянка стати фізичним пособником, дана під час попередньої змови, є різновидом інтелектуального пособництва. Наприклад, заздалегідь обіцяне приховування суб'єкта кримінального правопорушення належить до інтелектуального пособництва, оскільки така обіцянка зміцнює рішучість співучасників.

Аналогічний вплив має обіцянка заздалегідь надати засоби чи знаряддя для вчинення злочину. Таким чином, добровільна відмова в цьому випадку повинна розглядатися за правилами інтелектуального пособництва. Винятком є ситуації, коли пособник мав надати унікальний пристрій або інформацію, без яких неможливо здійснити кримінальне правопорушення. У таких випадках невиконання цих дій призводить до запобігання кримінальному правопорушенню.

Висновки

Добровільна відмова є важливим інструментом у системі кримінального права. Розуміння сутності, ознак та меж добровільної відмови дозволяє усвідомити її значущість для запобігання вчиненню кримінальних правопорушень та стимулювання правомірної поведінки. Цей інститут дає можливість особам, які вирішили припинити свою протиправну діяльність, уникнути кримінальної відповідальності за умови, що відмова від вчинення кримінального правопорушення була здійснена добровільно і без впливу зовнішніх факторів. Вона також виступає як превентивний засіб, заохочуючи співучасників до перегляду своїх намірів та відмови від протиправної діяльності на ранніх етапах. Подальше дослідження та розвиток цієї теми може сприяти вдосконаленню правової системи у напрямку справедливості, гуманізму та підтримки стримувального ефекту кримінальної юстиції.

Література

1. Кримінальний кодекс України: Кодекс України від 05.04.2001 р. №2341-III: станом на 28 берез. 2024 р.

2. Баулін Ю.В. Звільнення від кримінальної відповідальності. Київ: Атіка, 2004. 296 с.

3. Бурдін В.М. Добровільна відмова та її кримінально-правове значення. Науковий вісник Львівського державного університету внутрішніх справ. 2013. Т. 4. С. 215-229.

4. Гродецький Ю.В. Добровільна відмова при співучасті: автореф. дис. ... канд. юрид. наук: 081. Харків, 2002. 23 с.

5. Гродецький Ю.В. Лекція за темою: «Добровільна відмова співучасників». Вісник Асоціації кримінального права України. 2020, №2(14) С. 332-339.

6. Добровільна відмова. Crimpravo.com.

7. Загодіренко П. Добровільна відмова співучасників від доведення злочину до кінця. Актуальні проблеми держави і права. 2013. №69. С. 289-296.

8. Копачинська О. Добровільна відмова при незакінченому кримінальному правопорушенні: ознаки та значення. Восьмі харківські кримінально-правові читання: Матеріали міжнародної наукової студентської конференції, м. Харків, 26 квіт. 2024 р. Харків, 2024. С. 57-59.

9. Орловський Р.С. Особливості добровільної відмови виконавця злочину. Вісник Харківського національного університету імені В.Н. Каразіна. Серія «Право». 2015. №20. С. 158-162.

10. Потапчук В. Добровільна відмова при незакінченому злочині. «Проблеми та перспективи розвитку економіки, обліку, фінансів та права»: Зб. тез доп. Міжнар. науковопракт. конф., м. Полтава, 20 серп. 2022 р. Полтава, 2022. С. 53-54.

11. Ярмиш Н.М. Теоретичні проблеми причинно-наслідкового зв'язку в кримінальному праві (філософсько-правовий аналіз): Харків, 2003. 512 с.

References

2. Baulin Yu.V. (2004). Zvilnennia vidkryminalnoi vidpovidalnosti [The Exemption from Criminal Responsibility] (p.296). Kyiv: Atika [In Ukrainian].

3. Burdin V.M. (2013). Dobrovilna vidmova ta yii kryminalno-pravove znachennia [Voluntary refusal and its criminal legal meaning]. Naukovyi visnyk Lvivskoho derzhavnoho universytetu vnutrishnikh sprav Scientific Bulletin of Lviv State University of Internal Affairs Vols. 4 215-219. [In Ukrainian].

4. Grodetskiy Yu.V. (2002). Dobrovilna vidmova pry spivuchasti [Voluntary refusal by complicity]. Extended abstract of candidate's thesis. Kharkiv: NLU.

5. Grodetskiy Yu.V. (2020). Dobrovilna vidmova spivuchasnykiv [Voluntary refusal of accomplices]. Visnyk Asotsiatsii kryminalnoho prava Ukrainy Bulletin of the Ukrainian Criminal Law Association, 2, 332-339. [In Ukrainian].

6. Dobrovilna vidmova [Voluntary refusal]. Crimpravo.com.

7. Zahodirenko P.A. (2013). Dobrovilna vidmova spivuchasnykiv vid dovedennia zlochynu do kintsia [Voluntary refusal of accomplices of consummation of crime]. Aktualni problemy derzhavy i prava Current issues of state and law, 69, 289-296.

8. Kopachynska O.І. (2024). Dobrovilna vidmova pry nezakinchenomu kryminalnomu pravoporushenni: oznaky ta znachennia [Voluntary refusal in the case of an unfinished criminal offense: signs and significance]. Proceedings of International Student Conference: Vosmi kharkivski kryminalno-pravovi chytannia Eighth Kharkiv Criminal Law Readings. (pp.57-59). Kharkiv [In Ukrainian].

9. Orlovskyi R.S. (2015). Osoblyvosti dobrovilnoi vidmovy vykonavtsia zlochynu [Features of the voluntary refusal of the perpetrator of the crime]. Visnyk Kharkivskoho natsionalnoho universytetu imeni V.N. Karazina. Seriia «PRAVO» Bulletin of V.N. Karazin Kharkiv National University. Series `Law', 20, 158-162.

10. Potapchuk V.O. (2022). Dobrovilna vidmova pry nezakinchenomu zlochyni [Voluntary refusal with an incomplete crime]. Proceedings from MIIM'22: Mizhnarodna naukovo-praktychna konferentsiia «Problemy ta perspektyvy rozvytku ekonomiky, obliku, finansiv ta prava» The international scientific and practical conference «Problems and prospects for the development of economics, accounting, finance and law». (pp. 53-53). Poltava.

11. Yarmysh N.M. (2023). Teoretychni problemy prychynno-naslidkovoho zviazku v kryminalnomu pravi (filosofsko-pravovyi analiz) [Theoretical problems of causality in criminal law (philosophical and legal analysis)] (p. 512). Kharkiv [In Ukrainian].

Размещено на Allbest.Ru