Відновлення майнових прав підданих центральних держав в Україні (1918)

Размещено на http://www.allbest.ru/

Черкаський національний університет імені Богдана Хмельницького

Дніпровський національний університет імені Олеся Гончара

Відновлення майнових прав підданих центральних держав в Україні (1918)

Б.В. Малиновський

Т.В. Малиновська

Малиновський Б.В., Малиновська Т.В.

Відновлення майнових прав підданих Центральних держав в Україні (1918)

Анотація

Під час Першої світової війни російський уряд піддав конфіскації, арешту або секвестру значну частину майна, що належало в Російській імперії підданим країн Четверного союзу. Після розпаду імперії й утворення української держави перед її керівництвом постало питання про повернення вилученого майна колишнім власникам. У статті розглянуто позицію урядів Української Народної Республіки й Української Держави щодо шляхів вирішення цього питання.

Ключові слова: Перша світова війна, Українська Народна Республіка, Українська Держава, німецькі війська в Україні (1918), право власності, майнові відносини.

Malinovskij B.V., Malinovskaja T.V.

Wiederherstellung der Eigentumsrechte der Untertanen der Mittelmachte in der Ukraine (1918)

Anmerkung

Wahrend des Ersten Weltkriegs beschlagnahmte (konfiszierte oder sequestrierte) die russische Regierung einen erheblichen Teil des Vermogens der im Russischen Reich lebenden Untertanen aus den Lander der Vierbundes. Nach dem Zusammenbruch des Russischen Reiches und der Grundung des ukrainischen Staates stand dessen Fuhrung vor der Frage, ob und wie das beschlagnahmten Vermogen an die ehemaligen Eigentumer zuruckgeben werden sollte. Der Artikel untersucht die Haltung der Regierungen der Ukrainischen Volksrepublik und des Ukrainischen Staates zur Losung dieser Frage.

Stichworte: der Erste Weltkrieg, Ukrainische Volksrepublik, Ukrainische Dershawa (Ukrainischer Staat), deutsche Truppen in der Ukraine (1918), Eigentumsrechte, Eigentumsverhaltnisse.

Malynovsky B.V., Malynovskа T.V.

Restoration of property rights of the subjects of the Central Powers in Ukraine (1918)

Abstract

During the First World War, the Russian government confiscated, seized, or sequestered a large part of the property belonging to the subjects of the Central Powers in the Russian Empire. After the collapse of the empire and the formation of the Ukrainian state, its leadership faced the question of returning the seized property to its former owners. The article examines the position of the governments of the Ukrainian People's Republic and the Ukrainian State regarding the ways to resolve this issue. The republican and hetman governments of Ukraine (1918) viewed differently the post-war restoration of property rights of the subjects of the Central Powers, which were limited, violated or canceled during the First World War. The socialists leading the Ukrainian People's Republic considered it necessary to return lost property to foreign citizens, with the exception of what was subject to the legislation on property socialization, namely, land plots «with their waters, above-ground and underground wealth» (i.e., mines, reservoirs, forests etc.). The Hetman government, upholding the principle of the inviolability of property rights and canceling socialization, intended to restore foreign property in Ukraine on the basis it had existed before the start of the World War, and took initial practical steps for this process. Institutions managing the confiscated property were ordered to stop all measures aimed at the liquidation or sale of the confiscated property. They were not allowed to conclude agreements on use or transfer of such property. They had to provide reports on the management of the property (especially on expenses and profits) at the request of the owners or their representatives acting solely for the benefit of the owner. In September 1918, the draft law on institutions designed to consider appeals from foreign subjects regarding the return of confiscated property («Regulations on District Commissions in the Matter of Restoration of Property Rights of German, Austro-Hungarian, Bulgarian and Turkish Subjects») was completed. According to this document, it was planned to create four commissions - in Kyiv, Kharkiv, Odesa and Katerynoslav. Their composition was to be made up of representatives of the judicial authorities, the State Control, the Ministries of Agriculture, Trade and Industry, and Finance. The overthrow of the Hetman government at the end of 1918 prevented these initiatives from being fully implemented.

Key words: World War I, the Ukrainian People's Republic, the Ukrainian State, Germany troops in Ukraine (1918), ownership, property relations.

Постановка проблеми. Історіографія теми

повернення майно четверний союз

Взаєминам між Україною та країнами Четверного союзу (Австро-Угорщина, Болгарія, Німеччина, Османська імперія) в період Першої світової війни присвячена значна кількість наукових праць. Особливо багато зробили історики для вивчення українсько-німецьких зв'язків [огляд досліджень: 14; с. 12-17]. Однак деяким аспектам теми приділено недостатню увагу. Серед них сюжети про те, як в Україні після її виходу з війни здійснювали спроби подолати наслідки дискримінації ворожих громадян, яку російський уряд чинив під час війни.

Мета роботи - з'ясувати позицію урядів Української Народної Республіки й Української Держави щодо відновлення майнових прав підданих держав Четверного союзу.

Виклад основного матеріалу дослідження

Під час Першої світової війни російська державна влада, поставивши за мету якомога більше скоротити австрійську, болгарську, німецьку, турецьку й угорську власність у Російській імперії, вжила цілий комплекс заходів з вилучення майна підданих країн Четверного союзу. Цивільна адміністрація й армійське командування застосовували для цього різноманітні правові процедури - конфіскацію, арешт, секвестр. Юридичну основу вилучення становило законодавство про воєнний стан, а також спеціальне ліквідаційне законодавство - видані у цей період нормативні акти, що дискримінували «ворожих підданих» і «ворожих вихідців» [1, с. 308-393; 2, с. 417-442; 4; 7; 13].

Вилучене майно передавали в розпорядження різних суб'єктів господарювання або органів управління. Зокрема, секвестрованою нерухомістю відали місцеві органи ряду міністерств та інших центральних відомств, а також армійські інституції, органи місцевого самоврядування, Товариство Червоного Хреста, адміністрації підприємств або навіть за дорученням держави приватні особи [6, с. 214].

Після розпаду імперської російської держави й проголошення незалежної Української Народної Республіки (1917) власність іноземців в Україні зазнала ще одного обмеження. На теренах УНР розпочалася соціалістична аграрна реформа. Згідно із законодавством про реформу право власності на землю («на всі землі з їх водами, надземними й підземними багатствами» [9, с. 128]) було скасовано; великі землеволодіння підлягали розподілу й передачі безземельним й малоземельним громадянам на правах користування. Частина господарств, що належали великим і середнім власникам, зазнала вилучення на підставі цього законодавства, інша частина - була самовільно захоплена або зруйнована під час заворушень і бойових дій між урядом УНР та більшовиками наприкінці 1917 - на початку 1918 рр. Серед осіб, що постраждали від експропріації в цей час, також були піддані держав Четверного союзу.

Після виходу України зі світової війни у сфері правових відносин, пов'язаних з іноземною власністю на українській території, розпочався зворотний процес - власники поступово повертали права на втрачене майно.

9 лютого 1918 р. представники УНР та країн Четверного союзу на дипломатичній конференції у Брест-Литовську уклали договір про припинення війни («Мировий договір між Німеччиною, Австро- Угорщиною, Болгарією і Туреччиною з однієї сторони і Українською Народною Республікою з другої сторони»). Мирний договір доповнювали Додаткові договори між УНР та окремо з кожною країною Четверного союзу. Відповідно до розділу III «Відновлення приватних прав» і розділу IV «Відшкодування цивільних шкод» (ст. 6-13) Додаткового договору між УНР і Німеччиною обмежувальні норми воєнного часу втрачали чинність, вилучене майно підлягало поверненню, знищене чи пошкоджене - відшкодуванню [9, с. 144-146]. Протягом року після ратифікації мирного договору особи, що втратили своє майно, мали право висунути вимогу про його повернення та/або про надання компенсації.

Однак був один суттєвий виняток. Стаття 12, у якій йшлося про «земельні маєтки або права на них, гірничопромислові права, як також права уживання і використання маєтків, підприємства, або участь у них», містила важливе застереження: майна, вилученого «на підставі законів, обов'язкових для всіх мешканців [УНР] відносно речей такого роду», зазначені норми про повернення й відшкодування не стосувалися.

Ця умова була пов'язана із земельним законодавством УНР, яке скасовувало право власності усіх земельних власників в УНР, а отже й тих, які мали підданство країн Четверного союзу [9, с 146]. Тобто піддані Центральних держав могли претендувати на повернення майна, вилученого у воєнний час, за винятком земельних ділянок, маєтків, шахт, лісів, водоймищ та інших об'єктів нерухомості, які підпадали під дію законодавства УНР про скасування права власності на землю [9, с. 128].

Такі положення про обов'язкове повернення майна та відшкодування збитків із застереженням, що йдеться про майно, яке не підпадає під дію загального державного законодавства УНР, містили й Додаткові договори між УНР та Австро-Угорщиною, Болгарією й Туреччиною.

Додаткові договори мали доповнення. У них серед іншого йшлося й про те, що країни Четверного союзу були не згодні з відсутністю відшкодування за знищене або вилучене майно іноземців, якщо це майно підпадало під дію загального законодавства держави, і що Українська Народна Республіка, навпаки, на цьому наполягала.

Так, доповнення до українсько-німецького Додаткового договору («Пояснення до поодиноких постанов українсько-німецького додаткового договору до мирового договору між Україною і державами Почвірного союзу») містило таке зауваження німецької сторони: «Німецька Делегація на підставі загально визнаних міжнародних принципів твердо тримаєть ся того, що чужинцям за удержавлені маєткові вартості треба в кожнім разі давати відповідне відшкодовання». Українська сторона ж у відповідь зазначала: «Українська Делегація як і давнїще тримаєть ся того погляду, що при удержавленню вартісних предметів чужинці мусять мати рівні права з власними громадянами» [10, с. 3].

Суперечка між урядом УНР і союзниками тривала й після завершення роботи дипломатичної конференції у Брест-Литовську. Позиція українського керівництва щодо цих питань була викладена, зокрема, у зверненні Народного міністерства закордонних справ УНР до австро-угорського військового представника в Україні Моріца Флейшмана з приводу відновлення майнових прав волинських німців (квітень 1918 р.).

Справа полягала ось у чому. У 1915 р. німецькі землевласники (німці-колоністи), що мешкали у Волинській губернії, були примусово виселені у східні регіони Російської імперії. Частину свого майна вони розпродали або передали на зберігання (перед виселенням російська адміністрація давала на це кілька днів). Інша частина майна була секвестрована, ще одна - розграбована чи зруйнована. Після повалення царської влади (1917) колоністи стали повертатися додому й вимагати свою власність назад. З початку 1918 р. їм у цьому сприяли німецькі війська (підрозділи, введені на територію УНР після укладання мирного договору між УНР та Четверним союзом як сили військової допомоги українському уряду у війні проти більшовиків) [3; 5; 12].

Конфлікти між волинськими колоністами й місцевими мешканцями, які в 1915 р. придбали колоністське майно або були причетні до його нищення чи розкрадання, навесні 1918 р. набули максимальної гостроти. Так, у телеграмі з Рудні Волинської до Української Центральної Ради говорилось: «Звернені німці-кольоністи при допомозі германських солдат озбройно забирають у місцевих мешканців [...] продане іми майно до евакуації [,] розбивають і насилують населення [,] забирають хліб » [11, с. 62].

Українське дипломатичне відомство наголошувало в листі до Флейшмана на безпідставності претензій волинських німців - австрійських підданих. У документі зазначалось: «Волинський Губерніальний Комісар [...] 1 квітня [...] стверджує, що кольоністи німецької народності, піддані Австрійської держави, повертаючись з заслання, забирають нерухоме майно як також і живий інвентар, і домагаються відкупити його в додатку ще й за ціну, за яку він був проданий ними в 1915 р. при виселенню. Найприкріше однак в тім те, що німецькі жовніри стають в обороні німців-кольоністів та вмішуються в взаємні відносини між кольоністами і населенням [..].

На основі IV-тої статі Українсько-Автро-Угорського Додаткового Договору земельні маєтки або права на них, які з огляду на воєнні закони продано або від правовласника примусово відобрано, повинні бути повернені первісному власникові на його жадання в протягу одного року після ратифікації мирного договору, оскільки вони не були відобрані і переняті в межичасі державою і оскільки они не зостаються в іі посіданню на підставі законів обов'язкових для всіх мешканців.

Тому що Земельний Закон Української Центральної Ради з 13 [31] січня 1918 р. в розділі І касує право власності на всі землі з їх водами, наземними і підземними багатствами в межах Української Народної Республіки в уступі 8-м того розділу стверджує що лише означені землі стають добром народу Української Народної Республіки - німецькі кольоністи не мають права власності і на землю і на злучені з нею права і приналежності і не могуть домагатися звороту іі тим більше, що се право не мають і громадяна Української Народної Республіки» [11, с. 62-64].

Гетьман Павло Скоропадський, що прийшов до влади після повалення уряду УНР, «Грамотою до Всього Українського Народу» (29 квітня 1918 р.) відновив «в повній мірі» право приватної власності «як фундаменту культури і цивілізації» [8, 38]. Також він повторно затвердив і ратифікував укладений в Брест-Литовську мирний договір (12 червня 1918 р.) [8, с. 50-51]. Таким чином, в гетьманській державі всі юридичні підстави для обмеження майнових прав підданих держав Четверного союзу на теренах України були усунуті. Відтепер ці особи повертали собі права на свою власність у довоєнному обсязі й могли вимагати відшкодування збитків, якщо їх майно було знищене або пошкоджене після 1914 р. Особам або установам, які розпоряджались вилученим у іноземців майном, належало повернути його власникам.

Українській Державі був потрібний орган, уповноважений здійснювати передачу колишнім / теперішнім власникам їх майно і врегульовувати пов'язані з цим суперечки. Міністерство юстиції Української Держави отримало завдання підготувати необхідну для цього юридичну базу. Доки юридичне відомство розробляло законопроєкт про спеціалізовані інституції, відповідальні за відновлення майнових прав підданих країн Четверного союзу, установи, які управляли вилученим майном, отримали від Міністерства торгу й промисловості тимчасові правила.

Відповідно до цих правил слід було: припинити всі заходи, спрямовані на ліквідацію Ліквідація в тому значенні, який цей термін мав на початку ХХ ст.: «процесс постепенного прекращения какого-либо коммерческого дела или предприятия; окончательный расчет после какой-либо сделки» (Гавкин Н.Я. Карманный словарь иностранных слов. Киев, 1902. С. 334)., передачу або продаж вилученого майна; не укладати угоди про використання або передачу такого майна; на користь кредиторів здійснювати лише ті платежі, термін яких вже закінчився; на вимогу власників або їх уповноважених надавати звіти про управління їх майном, особливо про витрати й прибутки; здійснюючи всі зазначені заходи, враховувати лише інтереси власників [15, с. 2-3].

У вересні 1918 р. робота над проєктом закону про інституції, покликані розглядати звернення іноземних підданих щодо повернення їм вилученого майна («Положення про окружні комісії у справі відновлення маєткових прав германських, австро-угорських, болгарських та турецьких підданих»), була завершена. Згідно з цим документом планували утворити чотири комісії - у Києві, Харкові, Одесі й Катеринославі. Їх склад мали становити представники судових інстанцій, Державного контролю, міністерств землеробства, торгівлі й промисловості, фінансів. Оскаржити рішення комісій можна було протягом місяця в Сенаті [6, с. 217; 15, с. 2].

Однак втілення цих норм у життя так і не відбулося. Повалення гетьманської влади наприкінці 1918 р., а зрештою підкорення України більшовиками, що скасували й договори, укладені у Брест-Литовську, і законодавство попередніх урядів та здійснили націоналізацію землі й промисловості, призвели до ліквідації майнових прав іноземних власників в Україні, що існували до 1914 р.

Висновки

Республіканський і гетьманський уряди України (1918) мали різне бачення того, як належало владнати проблему повоєнного відновлення майнових прав підданих країн Четверного союзу, обмежених, порушених або скасованих під час Першої світової війни. Соціалісти, що очолювали Українську Народну Республіку, вважали за необхідне повернути іноземним громадянам втрачене ними майно, за винятком того, що підпадало під дію законодавства про майнову соціалізацію, а саме земельних володінь. Гетьманський же уряд, обстоюючи принцип непорушності права власності та скасувавши соціалізацію, мав намір відновити іноземну власність в Україні на тих засадах, на яких вона існувала до початку світової війни, і вжив для цього початкові практичні кроки - припинив заходи з ліквідації вилученого майна, заборонив установам, які ним управляли, використовувати його без урахування інтересів власників, підготував нормативну основу для його переходу від цих установ власникам.

Бібліографічні посилання

1. Бобылева С.И. На Рейне и Днепре: опыт непредвзятой германистики: Сборник научных статей. Днепр: Лира, 2017. 1016 с.

2. Венгер Н.В. Меннонитское предпринимательство в условиях модернизации Юга России: между конгрегацией, кланом и российским обществом (17891920). Днепропетровск, 2009. 696 с.

3. Костюк М.П. Трагічна сторінка історії волинських німців: депортація 1915--1916 рр. Німці в історії Волині. Луцьк, 2016. С. 190-200.

4. Линдеман К. Прекращение землевладения и землепользования поселян собственников. Указы 2 февраля и 13 декабря 1915 года и 10, 15 июля и 19 августа 1916 года и их влияние на экономическое состояние Южной России. Москва, 1917. 384 с.

5. Малиновская Т.В. Восстановление имущественных прав немцев-колонистов на Волыни (1918 г.). Питання німецької історії: збірник наукових праць. Дніпро, 2017. С. 35-40.

6. Малиновская Т.В. Секвестр имущества подданных государств Четверного союза на территории Украины во время Первой мировой войны. Питання німецької історії: збірник наукових праць. Дніпро, 2016. С. 211-222.

7. Поткина И. Ликвидационное законодательство. Немцы России: Энциклопедия. Москва, 2004. Т 2: К-О. С. 335-339.

8. Українська Держава (квітень - грудень 1918 року): Документи і матеріали. Київ, 2015. Т 3. ХХ+412 с.

9. Українська Центральна Рада: Документи і матеріали. Київ, 1997. Т 2. 424 с.

10. Центральний державний архів вищих органів влади і управління України (м. Київ, Україна) (ЦДАВОУ). Ф. 2592. Оп. 1. Спр. 72.

11. ЦДАВОУ Ф. 2592. Оп. 1. Спр. 58.

12. Kostjuk M. Die Deportation von Wohlyniendeutschen im Winter 1915-1916. Eisfeld A. (Hgbr.) Deutsche im Schwarzmeergebiet, auf der Krim und im Kaukasus vom 19 Jahrhundert bis 1941. Hamburg, 2016. S. 385-405.

13. Lohr E. Nationalizing the Russian Empire: the campaign against enemy aliens during World War I. Cambridge, 2003.

14. Luschat-Ziegler M. Die ukrainische Revolution und die Deutschen 1917-1918. Marburg, 2021. 284 S.

15. Wiederherstellung derRechte von Untertanen derMittel- machte in der Ukraine. Heeresgruppe Kiew. Nachrichten. Kiew. 1918. № 1. S. 2-3.

References

1. Bobyileva, S.I. (2017). Na Reyne i Dnepre: opyit nepredvzyatoy germanistiki: sbornik nauchnyih statey [On the Rhine and Dnieper: the experience of unbiased German studies: a collection of scientific articles]. Dnipro [in Russian].

2. Venger, N.V. (2009). Mennonitskoe predprinimatelstvo v usloviyah modernizatsii Yuga Rossii: mezhdu kongregatsiey, klanom i rossiyskim obschestvom (1789-1920) [Mennonite enterprise in the conditions of modernization of the South of Russia: between the congregation, clan and Russian society (1789-1920)]. Dnepropetrovsk [in Russian].

3. Kostiuk, M.P. (2016). Trahichna storinka istorii volynskykh nimtsiv: deportatsiia 1915-1916 rr. [A tragic page in the history of Volyn Germans: the deportation of 1915-1916]. Germans in the history of Volyn. Lutsk, 190-200 [in Ukrainian].

4. Lindeman, K. (1917). Prekraschenie zemlevladeniya i zemlepolzovaniya poselyan sobstvennikov. Ukazyi 2 fevralya i 13 dekabrya 1915 goda i 10, 15 iyulya i 19 avgusta 1916 goda i ih vliyanie na ekonomicheskoe sostoyanie Yuzhnoy Rossii [Cessation of land ownership and land use by landowners. Decrees of February 2 and December 13, 1915 and July 10, 15, and August 19, 1916 and their impact on the economic state of Southern Russia]. Moscow [in Russian].

5. Malinovskaya, T.V. (2017) Vosstanovlenie imushchest- vennykh prav nemcev-kolonistov na Volyni (1918 g.) [Restoration of property rights of German colonists in Volyn (1918)] Issues of German History: A collection of scientific papers. Dnipro, 35-40 [in Russian].

6. Malinovskaya, T.V. (2016) Sekvestr imushchestva poddannykh gosudarstv Chetvernogo soyuza na territorii Ukrainy vo vremya Pervoj mirovoj vojny [Sequestration of property of subjects of the Fourth Union States on the territory of Ukraine during the First World War] Issues of German History: A collection of scientific papers. Dnipro, 211-222 [in Russian].

7. Potkina, I. (2004). Likvidatsionnoe zakonodatelstvo [Liquidation legislation]. Germans of Russia: Encyclopedia. Vol. 2, 335-339 [in Russian].

8. Ukrainska Derzhava (kviten-hruden 1918 roku): Dokumenty i materialy (2015) [The Ukrainian State (April-December 1918): documents and materials]. Vol. 3. Kiev [in Ukrainian].

9. Ukrainska Tsentralna Rada: Dokumenty i materialy (1997) [The Ukrainian Central Rada: documents and materials]. Vol. 2. Kiev [in Ukrainian].

10. Tsentralnyi derzhavnyi arkhiv vyshchykh orhaniv vlady i upravlinnia Ukrainy [Central State Archive of the highest authorities and administration of Ukraine. (n.d.)], coll. 2592, aids 1, fol. 72 [in Ukrainian].

11. Tsentralnyi derzhavnyi arkhiv vyshchykh orhaniv vlady i upravlinnia Ukrainy [Central State Archive of the highest authorities and administration of Ukraine. (n.d.)], coll. 2592, aids 1, fol. 58 [in Ukrainian].

12. Kostjuk? M. (2016) Die Deportation von Wohlyniendeutschen im Winter 1915-1916. Eisfeld A. (Hgbr.) Deutsche im Schwarzmeergebiet, auf der Krim und im Kaukasus vom 19 Jahrhundert bis 1941, 385-405 [in German].

13. Lohr? E. (2003) Nationalizing the Russian Empire: the campaign against enemy aliens during World War I. Cambridge [in English].

14. Luschat-Ziegler? M. (2021) Die ukrainische Revolution und die Deutschen 1917-1918. Marburg [in German].

15. Wiederherstellung der Rechte von Untertanen der Mittelmachte in der Ukraine (1918) Heeresgruppe Kiew. Nachrichten, 1, 2-3 [in German].

Размещено на Allbest.ru