Наука як спосіб нарощування інноваційного потенціалу економіки: проблеми, ризики, перспективи

Размещено на http://www.allbest.ru/

Размещено на http://www.allbest.ru/

Наука як спосіб нарощування інноваційного потенціалу економіки: проблеми, ризики, перспективи

С.А. Давимука, О.В. Паска

Проаналізовано роль науки як способу формування та нарощування інноваційного потенціалу розвитку економіки та суспільства. Визначено та охарактеризовано стан та особливості функціонування наукової сфери України в умовах російсько-української війни. Обґрунтовано висновок, що більшість сучасних проблем науки є продовженням та загостренням тих факторів впливу, які мали місце в довоєнний період. Узагальнено особливості підходів щодо перспектив розвитку науки як дієвої складової національної інноваційної системи та напрямів її участі в післявоєнній відбудові країни.

Ключові слова: наука, наукова сфера, проблеми, інноваційний потенціал, перспективи, післявоєнна відбудова.

Davymuka S.А., Paska О.V.

Science as a way to increase the innovation capacity of the economy: problems, risks, and prospects

The results of science are directly related to the development of technologies, the level of which depends on the timeliness, scope, and quality of research, the effectiveness ofR&D, and its transfer to production. The effectiveness of such processes directly depends on an efficient state science and technology policy. Years of postponed systemic reforms of the organization of scientific activity in Ukraine and gradual reduction of funding for science to a critical level only increase the scale of problems and deepen the loss of the country's innovation capacity. New shocking challenges have been added to the problems of science's survival in the last pre-war years due to the consequences of the full-scale war unleashed by russia against Ukraine. The article analyzes the role of science as a way of forming and increasing the innovative capacity of economic and social development. The authors identify and characterize the state and peculiarities of the functioning of the scientific sphere in Ukraine in the context of the russian-Ukrainian war. The article summarizes the peculiarities of approaches to the prospects for the development of science as an effective component of the national innovation system and the directions of its contribution to the post-war reconstruction of the country. The article aims to summarize the peculiarities and analyze the general state of functioning of the scientific sphere of Ukraine during the war, to identify its systemic problems, and to set the tasks of development in the post-war period in terms of forming the innovative capacity for the restoration and modernization of the national economy. Systematic analysis of the proposals initiated by scientists, experts, and public authorities in the field of education and science has shown that the state will try to focus funding on research in the field of defense complex and several other applied fields. This requires the actualization of direct dialogue between enterprises and scientists with some support from the state. There is a need for another significant transformation of the science governance system and the creation of an effective state body capable of efficiently planning activities and allocating and controlling research expenditures.

Keywords: science, scientific sphere, problems, innovation capacity, prospects, post-war recovery.

Вступ

Постановка проблеми. Роль науки як основи нарощування інноваційного потенціалу розвитку економіки, окрім виконання просвітницької функції, полягає у визначенні та обґрунтуванні стратегічних пріоритетів, пошуку та розробленні інструментів подолання різного типу криз, створенні та забезпеченні конкурентних переваг в усіх сферах економіки та бізнесу, підвищенні рівня національної безпеки, формуванні та реалізації інтелектуального капіталу. З науковими результатами безпосередньо пов'язаний рівень технологічних розробок, який залежить від своєчасності, масштабності та якості досліджень, ефективності передання їх у виробництво. Тому у світі так багато уваги приділяється науковій сфері, визначенню та обґрунтуванню її пріоритетів, що безпосередньо впливає на обсяги фінансування.

Таке усвідомлення ролі та значення науки визнано керівництвом розвинутих країн світу, однак, як показує практика, не в сучасній Україні. Точніше, віртуальне усвідомлення існує в головах державних посадовців, переважно тих, хто уповноважений опікуватися питаннями науки в країні. Особливо наочно воно проявляється тоді, коли потрібно вирішувати питання про планові бюджетні асигнування науки, яку чиновники розглядають як об'єкт затрат, що постійно вимагає фінансування. Роками відкладувані системні реформи щодо організації наукової діяльності в Україні тільки збільшують масштаби проблем і поглиблюють втрату науково-технологічного потенціалу країни, залишаючи її без ключових конкурентних переваг не лише на зовнішньому, але й на внутрішньому ринку.

До вже наявних проблем у науковій сфері додалися нові приголомшливі виклики, обумовлені наслідками повномасштабної війни, розв'язаної росією проти України: потужні руйнування об'єктів наукової інфраструктури, переселення та міграція населення, невизначеність, втрата умов і можливостей здійснювати наукові дослідження. Проте вже сьогодні перспектива післявоєнного відновлення ставить перед нашою країною актуальні завдання. Звичайно, найперше з них - відбудова зруйнованого, а далі - продовження модернізації економіки в напрямі переходу від низькотехнологічного до високотехнологічного виробництва та, відповідно, до забезпечення конкурентного рівня, що можливо лише на основі науки, технологій та інновацій. Уже сьогодні потрібно сформулювати засади післявоєнного відновлення науки, визначитися щодо характеру змін, потрібних для проведення фундаментальної реформи наукової сфери, ураховуючи нові реалії, виклики та здобутий практичний досвід.

Аналіз останніх досліджень. Проблеми становлення та розвитку науки постійно знаходяться в полі зору різних поколінь вітчизняних учених. Ще до початку повномасштабної війни росії проти України академік Б. Данилишин наголошував: «... в сучасній оборонній стратегії необхідно відобразити всі досягнення науки доби четвертої промислової революції. І саме відобразити той факт, що сучасні війни між державами ведуться не тільки традиційною зброєю, але і іншими засобами - пресою, телебаченням і соціальними мережами, дипломатичною боротьбою (тайною і явною).... Я не закликаю відмовитися від традиційних військ, але ніхто ж не робив у нас експертизи, яка їх кількість нам справді потрібна, яке вони повинні мати озброєння, і скільки воно буде коштувати.. чи не зможемо успішно чинити опір росії без допомоги наших вчених, без Академії наук, тому що в сучасну епоху це неможливо.... Науковцям разом з політиками необхідно розробити адекватну, економну (на більше у нас сьогодні не вистачить коштів) оборонну стратегію, що поєднує в собі універсальну тисячолітню військову філософію, з пріоритетом непрямих гібридних дій, що визначає вивірену стратегію дипломатичної боротьби. До того ж з стратегію, засновану на сучасній науці» [1]. У цьому ж контексті М. Скиба підкреслює, що наука разом з армією і дипломатією може стати третьою силою в протистоянні гібридним і гарячим загрозам з боку рф [2].

Першочерговими видаються питання щодо забезпечення філософсько- наукового підґрунтя для нинішніх і майбутніх політиків, дипломатів і військових, які мають спільними зусиллями встановити основи нового світового порядку, в якому б диктаторські й тоталітарні режими не мали б жодного шансу на розв'язання нових війн і загрожувати мирному співіснуванню людства [3]. Дискутуються питання щодо того, якою має бути роль науки загалом і НАН України зокрема в післявоєнній відбудові країни, що потрібно зробити Академії як найвищій науковій організації, щоб довести державі й суспільству свою спроможність виконувати складні завдання щодо розбудови нової моделі економіки. На думку академіка В. М. Локтєва, реформа наукового сектору матиме підстави для успіху лише після формулювання її стратегічних цілей, визначення поетапних завдань, термінів виконання і джерел їх фінансування, а також чіткого уявлення, що саме ми хочемо отримати в результаті [4].

Проте для цього потрібно з позицій системного підходу встановити, чи здатна наука в Україні бути повноправною складовою національної інноваційної системи й виконувати роль генератора новітніх ідей та відповідних наукових розробок для практичного втілення у вигляді новітніх технологій та інновацій в економічному розвитку.

Метою статті є узагальнення особливостей та аналіз загального стану функціонування наукової сфери України в період війни, а також визначення її системних проблем і завдань розвитку в післявоєнний період у напрямі формування інноваційного потенціалу для відновлення та модернізації національної економіки.

Основні результати дослідження

Результати ретроспективного аналізу свідчать, що з початку оголошення незалежності України в 1991 р. наукова сфера, на жаль, як з об'єктивних, так і суб'єктивних причин поступово припиняла відігравати роль стратегічного пріоритету, а держава, на словах декларуючи особливу роль науки та науково-технічної діяльності, на практиці фактично усунулася від допомоги та сприяння їм. З другого боку, підтримуємо думку тих експертів, які зазначають, що серед представників наукової спільноти не знайшлося особистостей, які змогли б не лише бути авторитетами в науковому просторі, але й потужними сучасними управлінцями (науковими менеджерами), спроможними не лише формально налагоджувати конструктивний діалог з керівництвом держави та бізнесом, але й проявити організаторські здібності, адекватні викликам часу, силу волю та здійснити активні дії щодо своєчасної реалізації сучасних методів і прийомів відстоювання та просування стратегічних ініціатив і системного впровадження величезного арсеналу інструментів, розроблених самими науковцями різних галузей знань. Результат - руйнівні наслідки та втрата наукового потенціалу. У грудні 2022 р. Національна академія наук України цілком справедливо звинуватила росію в «цілеспрямованому знищенні науки в Україні як професії», назвавши цей акт «наукогубством» («scienticide) [5]. Експерти наукової сфери та самі науковці розуміють, що витоки такого явища розпочалися задовго до початку повномасштабної війни.

Звичайно, передусім потрібно знати, аналізувати (а не лише суб'єктивно критикувати) та пояснювати в самому науковому середовищі тренди та особливості сучасної світової науки, зокрема інструменти її дії. У монографії американського дослідника Д. Льюїса «Science for Sale» («Наука на продаж») [6], виданій у 2014 р., констатується: продаж науки є відносно новим явищем, і це явище породжує нові проблеми. Адже наука фактично перейшла від традицій інтелекуального співтовариства до правил бізнесу. Нова система наукометричних стимулів, яка утвердилася в науці за останні три десятиліття, породила масове написання статей, що не мають наукової цінності, і чинить постійний тиск на вченого. Усе це демонструє, що сучасна наука потерпає від глибоких системних проблем, вихід з яких може бути знайдено лише в діалозі науковців і суспільства [7]. Для багатьох українських учених, особливо старшого віку, такий підхід і сама форма існування сучасної науки в аспекті оприлюднення результатів досліджень стали просто трагедією. Однак багато з них поступово адаптувалися до такого механізму й на практиці зрозуміли, що, незважаючи на очевидні недоліки, це дієвий метод перемогти в конкурсній боротьбі за участь у наукових проєктах, особливо міжнародних.

Як ми вже зазначали, ще до початку широкомасштабного російського вторгнення становище української науки було непростим: відсутність досліджень у системі реальних державних пріоритетів, мізерне фінансування і низький соціальний статус науковців, відсутність ефективної національної інноваційної системи, відплив мізків за кордон тощо. Академік В. М. Локтєв називає дві основні причини такого стану: (1) катастрофічне зменшення фактичних бюджетних асигнувань на науку, що перетворилося на хронічне явище, з наростанням негативних наслідків недофінансування; (2) загальна незатребуваність власної науки, небажання держави та суспільства розвивати на її основі високі технології, віддавши перевагу примітивному накопиченню капіталу не через виробничу сферу, а через надання різноманітних послуг і торгівлю вичерпними сировинними запасами. Двома беззаперечними підсумками 30-літньої дії цих причин стали фактична «смерть» прикладної, або галузевої, науки та перехід фундаментальної (насамперед експериментальної, де потрібне сучасне обладнання) науки, що історично сконцентрована переважно в Академії, у фазу деградації [4].

Серед досягнень, якими могли пишатися останніми перед великою війною роками: запрацював Національний фонд досліджень (НФД), почали запроваджувати (хоч і з великим запізненням) базове фінансування наукової діяльності закладів вищої освіти, Україна стала асоційованим учасником рамкових програм ЄС (особливо тих, що мають відношення до розроблення методології сталого розвитку суспільства, публічного управління, децентралізації та місцевого самоврядування).

Серед глибинних проблем - неадекватна викликам часу структура управління та організації науки. «Одним з елементів цієї структури є самодостатня академія наук. Ще одним - відокремленість освіти й досліджень, які існують у майже паралельних світах університетів і академій наук». Ці проблеми довгий час накопичувалися, що призвело до «негативного відбору» й розвитку таких явищ, як імітація науки та академічна недоброчесність, а за час війни вони ще більше посилилися [8]. Через це помітнішою стала небезпека для майбутнього держави, оскільки є загроза для інтелекту нації - основи інноваційного розвитку економіки.

За даними МОН, на початок 2023 р. від обстрілів росіян постраждав 91 науково-дослідний заклад вищої освіти, чотири з них повністю знищені. Багато науковців були вимушені евакуюватися в інші регіони України або виїхати за кордон: зараз за межами України перебувають близько 6000 науковців. Згідно з опитуванням серед науковців, проведеним у межах проєкту UA Science Reload [9], через війну українські науковці втратили роботу, частину зарплати й кошти на проєкти. Зокрема, серйозно постраждав відомий Харківський фізико-технічний інститут і найбільший у світі радіотелескоп декаметрової довжини хвилі, який належить Інституту радіоастрономії в Харкові. Потерпіли провідні заклади вищої освіти й наукові установи Харкова, Миколаєва, Чернігова, інших міст. Під окупацією досі перебувають такі об'єкти природозаповідного фонду, як всесвітньовідома «Асканія-Нова» на лівобережній Херсонщині. Після початку повномасштабного вторгнення російських військ в Україну у 2022 р. під окупацією опинилися 44% усіх природоохоронних територій, зокрема чотири заповідники, два біосферні та 17 національних природних парків. Окрім загрози самому ландшафту, була ще більша загроза збереженню знань про ці території [10].

Скорочення фінансування також стало масовим явищем. Насамперед це пов'язано з позбавленням фінансування Національного фонду досліджень, що не дало змоги як профінансувати у 2022 р. проєкти з 2021 р., так і розпочати фінансування нових проєктів. Що стосується співпраці з ВПК, яка мала суттєві масштаби на початку 90-х років ХХ ст., потенціал української науки останнім часом використовувався мізерно мало, що змусило окремі школи науковців перейти на суто цивільні напрями досліджень. Тільки окремі з них виступали в ролі експертів, коли процедура потребувала проведення наукової експертизи та оцінювання можливості й ефективності застосування тієї чи іншої розробки в оборонній сфері.

У 2023 р. ситуація з фінансуванням науки дещо покращилася: у Держбюджеті на 2023 р. було відновлено фінансування грантової підтримки проєктів НФД в обсязі 466,8 млн грн. На фінансування науки в Україні у 2023 р. спрямовано майже 12 млрд грн. Найбільше коштів передбачено на академічну науку - 8,5 млрд грн, близько 72% загального обсягу видатків спрямовано Національній академії наук України та п'яти національним галузевим академіям наук. Ще 1,1 млрд грн спрямовано на університетську науку. Також держава виявила намір запровадити фінансування наукових публікацій українських науковців у закордонних фахових виданнях [11] (ідеться про публікації у виданнях, що занесені до провідних міжнародних баз даних).

У проєкті Державного бюджету України на 2024 р. видатки на наукову і науково-технічну діяльність ураховані в обсязі 13 507,1 млн грн, з яких за загальним фондом - 9 794,1 млн грн, що на 14% більше порівняно з 2023 р.; для забезпечення діяльності НФД та надання ним грантової підтримки науковим дослідженням заплановано видатки в обсязі 663,4 млн грн. У проєкті Державного бюджету України на 2024 р. загальні видатки на науку передбачено в обсязі 0,17% ВВП, з них за загальним фондом - 0,12% ВВП [12]. (Слід нагадати, що середнє фінансування науки в ЄС становить сьогодні близько 2,2% ВВП). На 1.06.2023 р. середньомісячна заробітна плата по НАН України становила 11 089 грн. У національних галузевих академіях наук ця сума ще менша. Щодо університетської науки, то сьогодні вона не має базового фінансування, яке згідно з відповідним законом спрямовується на фінансування фундаментальних досліджень і підготовку наукових кадрів, підтримку наукової інфраструктури та розвиток її матеріально-технічної бази. Як наслідок, тільки 20% науково- педагогічних працівників беруть участь у наукових дослідженнях, що фінансуються Міністерством освіти і науки на конкурсних засадах. Решта (80%) проводять дослідження власним коштом або коштом зацікавлених осіб. В Україні вже четвертий рік поспіль уряд так і не подав, як того вимагає законодавство, на затвердження Верховної Ради України нові пріоритетні напрями розвитку науки і техніки. І це тоді, коли вже другий рік іде повномасштабна війна, а перед тим була пандемія, що скоординувало світові тенденції та пріоритети. Такий стан справ не сприяє вирішенню проблем, які стоять перед нашими військовими та перед державою [12].

Зауважимо, на реалізацію Цільової програми оборонних досліджень НАН України просить додатково передбачити в Державному бюджеті України на 2024 р. 20,0 млн грн для виконання оборонних науково-дослідних робіт і розробок, вкрай актуальних під час воєнного стану: для підвищення міцності та зносостійкості вузлів і агрегатів військової та спеціальної техніки; розроблення методу й макета засобу захисту повітряного простору над об'єктами критичної інфраструктури від ракетних обстрілів; розроблення та створення 11 широкосмугового багатоканального волоконно-оптичного обертового з'єднувача для безконтактної передачі великих масивів цифрової інформації в новітніх РЛС; розроблення технології наплавлення ведучого паска на корпуси артилерійських снарядів середнього та великого калібрів та ін. Розпочато роботу зі створення та виготовлення пілотної партії поглинальних стрижнів системи управління та захисту (ПС СУЗ) реакторів ВВЕР-1000 (наразі ці елементи виробляють тільки в країні-агресорі), вкрай необхідних для безпечної роботи енергоблоків атомних електростанцій, що є важливим складником енергетичної безпеки. Сьогодні Національний науковий центр «Харківський фізико-технічний інститут» є єдиною установою, що може налагодити випуск пілотних партій виробів і забезпечити матеріалознавчий супровід проєкту. Це потребує у 2024 р. додаткового фінансування обсягом 10,0 млн грн. Реалізація цього проєкту дасть змогу Україні виробляти ПС СУЗ не тільки для АЕС України, але й для інших держав, що експлуатують реактори ВВЕР-1000. Започатковано також роботи зі створення на базі Інституту проблем матеріалознавства ім. І. М. Францевича НАН України Центру з оцінювання відповідності та взаємозамінності матеріалів критичного імпорту (далі - Центр), дуже потрібного для впровадження та використання оборонними підприємствами розроблених українських новітніх матеріалів з покращеними характеристиками та заміщення матеріалів, постачання яких в Україну повністю або частково зупинено. Вартість витрат, необхідних для забезпечення ефективного функціонування Центру у 2024 р., що передбачають витрати на мінімальне доукомплектування сучасними видами приладів, дослідного та технологічного обладнання, заходи з інженерно- технічного забезпечення монтажу обладнання, витрати на сертифікацію окремих одиниць обладнання і лабораторій та на акредитацію Центру в Національному агентстві з акредитації України, становить 10,0 млн грн [12].

Нагадаємо, що статтею 5 Закону України «Про пріоритетні напрями розвитку науки і техніки» [13] визначено: «Обсяги коштів, що спрямовуються на реалізацію кожного з пріоритетних напрямів розвитку науки і техніки, щорічно визначаються законом про Державний бюджет України». Ця законодавча норма вже понад десять років не виконується. (Слід зазначити, що 5.02.2023 р. набрав чинності Закон України № 2859-IX [14], яким внесено зміни до законів України «Про пріоритетні напрями розвитку науки і техніки» та «Про пріоритетні напрями інноваційної діяльності в Україні» щодо продовження дії затверджених цими законами пріоритетних напрямів на 2023 р.). Оновлення пріоритетів знову відкладено, проте реалізація акта дасть змогу продовжити фінансування вже розпочатих раніше наукових досліджень і науково-технічних розробок, а також уможливить проведення конкурсних відборів нових досліджень і науково- технічних розробок відповідно до затверджених пріоритетних напрямів розвитку науки і техніки та інноваційної діяльності в Україні.

Відповідно до законодавства [15] держава повинна забезпечувати бюджетне фінансування наукової і науково-технічної діяльності в розмірі не менш як 1,7% ВВП України. Видатки на наукову і науково-технічну діяльність з Держбюджету вважаються захищеними статтями видатків бюджету. Фактичні та планові видатки на науку у 2018-2024 відображено в табл. 1.

Таблиця 1

Фактичні та планові видатки на науку

Джерело: [12].

наука інноваційний потенціал

Базовий індикатор, яким вимірюють роль науки та технологій в економіці - відсоток сукупних витрат на дослідження і розробки (ДіР; англійською - R&D, Research and Development) у ВВП країни, тобто «наукоємність економіки» (R&D intensity of economy). За останній період провідні країни-члени ЄС з огляду на основне завдання в напрямі розбудови економіки знань збільшили частку витрат на НДДКР з 1,9 до 3% ВВП. В Україні частка витрат на НДДКР становить 1,37%, що нижче від законодавчо встановленого рівня (1,7%) і рівня 1990 р. (3,11% ВВП). У 1991 р. наукоємність становила 2,5% ВВП України, тоді як на 2010 р., за даними Держкомстату, лише 0,75%, у 2019 р. - 0,43%, досягла критичного значення 0,29% у 2021 р. та незначно підвищилась (до 0,33%) у 2022 р.

Звичайно, війна ще не закінчена, є багато невизначеностей, проблеми загострюються з кожним обстрілом ворога, проте заради майбутнього наукова та інноваційна діяльність не повинні зупинятись. Це безперервний творчий процес, результатом якого можуть бути сучасні технології, упровадження яких забезпечить розвиток і зростання економіки й суспільства. Подальше руйнування вітчизняної наукової системи може зашкодити економічному зростанню України протягом десятиліть і сприятиме ще більшій втраті самодостатності нею, а отже, зробить її вразливою до хронічних небезпек на національному рівні.

Тому і в цей скрутний час повинні (у розумних межах) підтримуватися і фундаментальні роботи високого рівня (інструментом для їх фінансування та оцінювання повинен стати НДФ), і прикладні розробки в актуальних для суспільства сферах (медицина, сільське господарство, енергетика, інфраструктура, екологія тощо) за колективних зусиль академій, університетів і відповідних міністерств.

Наразі особливо потрібні заходи зі стимулювання науковців, що забезпечило б не тільки зупинення відтоку їх за кордон, а й повернення в Україну тих, хто вже виїхав через повномасштабну війну. Виростити нові кадри дуже дорого, для цього потрібний тривалий час, а набутий практичний досвід уже сформованих науковців взагалі неможливо відновити в тому ж форматі. Поширена думка, що якщо науковці поїдуть з країни, то не так через війну, як через те, що наука в Україні не потрібна. Про це свідчить її фінансування [16]. Звичайно, війна вимагає багато коштів. Проте маємо багато прикладів використання грошей на подальше будівництво доріг, знову проводяться закупівлі непотрібних нікому під час війни товарів і робіт. «Так сьогодні місцева влада витрачає мільйони та мільярди на непотрібні сковорідки, овочерізки за завищеними цінами, автобуси для Енергоатому за сотні тисяч доларів, ремонтуються стадіони на мільйони бюджетних коштів, перекладається бруківка в Києві, будуються розв'язки в Києві за десятки мільйонів, на які можуть прилетіти ракети будь-якої митті, виділяються мільйони на озеленення парків. Це все потрібно робити, але лише після нашої перемоги. Інакше це все може призвести до того, що цими благами будуть користуватися загарбники, які ведуть проти нас війну» [17].

Сьогодні навіть невелике фінансування українських учених допомагає їм не тільки виживати, але й дає змогу проводити експерименти як усередині країни, так і за кордоном, подавати статті до журналів за гонорари та підтримувати членство в наукових асоціаціях. У цьому контексті зауважимо, що узагальнення інформації показує, що від самого початку повномасштабної війни наука України почала отримувати відчутну моральну та фінансову підтримку від багатьох національних наукових спільнот і міжнародних наукових організацій. Через спеціальні гранти, стипендії, спільні проєкти у світі взялися підтримувати українську наукову спільноту. Наприклад, ще в лютому-березні 2022 р. низка закордонних університетів заявили про те, що готові продовжити навчання українських студентів, а також надавати робочі місця для українських викладачів і науковців. Найбільше вчених прийняли Польща та Німеччина, українські науковці знайшли допомогу також у Франції, Іспанії, Італії, Великій Британії та Сполучених Штатах. Запрацювала ініціатива «Вчені для вчених» від спеціальної програми Human Frontier Science (HFSP). Національна академія наук США (NAS) і Польська академія наук (PAS) запустили програму підтримки 3-місячних дослідницьких візитів в інститути PAS, а Фінське наукове товариство започаткувало конкурс на отримання грантів для українських науковців у Фінляндії. Неоподатковувані гранти можна використати на витрати на відрядження та проживання - допомога триватиме, доки триває війна росії проти України. Тепер у грантах можуть брати участь не тільки ті вчені, які через війну опинилися за кордоном, а й дослідники, що зараз перебувають в Україні. Наприклад, у січні 2023 р. Фонд Саймонса в Нью-Йорку, який підтримує дослідження в галузі математики та фундаментальних наук, оголосив про фінансування для 405 науковців в Україні, включно з докторантами. Фонд планує видавати щорічні гранти доки триватиме війна, а після цього перейде на допомогу у відбудові української науки [18]. Крім того, Європейська комісія ухвалила оновлену річну робочу програму Erasmus+ на 2023 р. і фокусує увагу на проєктах, що сприяють освітній діяльності та інтеграції українських біженців за кордоном і підтримують організації, студентів і викладачів в Україні. Science For Ukraine («Наука для України») - масштабний проєкт, віртуальна міжнародна мережа дослідників і студентів, створена групою студентів- волонтерів і науковців-дослідників з академічних установ Європи та світу. Їхня місія - збирати та розповсюджувати інформацію про можливості підтримати аспірантів і науковців України. Портал «Європейський дослідницький простір для України» (ERA4Ukraine) - це єдиний центр для надання інформаційних і допоміжних послуг українським ученим, які змушені виїхати за кордон через війну, що об'єднує ініціативи на рівні ЄС, окремих країн і неурядових установ. Тут можна знайти інформацію про визнання дипломів, актуальні вакансії, отримання соціальної допомоги та пропозиції житла для вчених і членів їхніх сімей [18]. Ще один спосіб підтримати українських науковців знайшли у Bentham Science Publishers - видавництві наукової літератури в галузях фармакології та медицини, технічних і суспільних наук, яке скасувало для українських дослідників плату за публікації в усіх своїх журналах до кінця 2023 р. Це можливість для українських учених безплатно публікуватись у понад 130 наукових рецензованих журналах, більшість яких індексуються провідними бібліографічними базами даних. Слід звернути увагу ще на один спосіб, за допомогою якого міжнародні організації підтримують українську науку, - дистанційні дослідницькі посади. Він дає змогу українським дослідникам залишатися в Україні, одночасно проводячи дослідження для зарубіжних установ і отримуючи гроші від них. Зокрема, Econ4UA та #ScienceForUkraine пропонують дистанційні програми стипендій, як і Університет Массачусетса в Амгерсті через програму Virtual Scholars. Для українських учених за кордоном також є можливості проведення постійних досліджень.

Науковці, які продовжують проводити дослідження за кордоном, можуть налагоджувати важливі контакти та вивчати нові методи досліджень, що можуть допомогти Україні перетворитися на більш сучасного та міжнародно інтегрованого виробника науки, коли релоканти повернуться додому. І якщо ці дослідники зможуть зберегти професійні контакти з Україною, вони, найімовірніше, повернуться [19].

Певна річ, під час війни українським науковцям відкрилися широкі можливості міжнародної допомоги. Однак законодавство окремих країн висуває досить високі вимоги до осіб, які претендують на певні, нехай і додатково профінансовані, посади. І тут виникають проблеми: (1) 59% науковців упродовж останніх трьох років не брали участі в грантових чи конкурсних проєктах, а отже, навіть написання окремої заявки на фінансування стає тепер для них проблемним; (2) труднощі з підтвердженням володіння мовою; (3) чимало прогресивних і оригінальних дослідницьких галузей просто не були представлені в Україні (навіть у традиційно сильних природничих і технічних науках) [9].

Великі сподівання на зміни в науковій сфері справедливо покладаються на довгострокову підтримку ЄС на шляху нашої країни до повноправного членства в цій спільноті, особливо щодо сприяння розвитку нових політик, організаційних структур та інструментів. Одним з елементів інтеграції є заснування центрів передового досвіду (cores of excellence). У перспективі українські науковці сподіваються на доступ до структурних фондів ЄС.

На думку фахівців Українського інституту майбутнього, для ефективної післявоєнної відбудови країни потрібно вирішити чотири базові проблеми, які є основою для майбутньої економіки країни: зміна системи управління; повернення населення (демографічне вирівнювання); зміна підходів до зовнішньої політики; нова (новітня) економічна модель, заснована на економіці ХХІ ст., а не на принципах радянської економічної моделі, яку ми отримали в 1991 р. [20]. Наука повинна активно долучитися до розв'язання цих проблем. Проте є завдання для подолання проблем самої наукової сфери.

Як показують дослідження, сьогодні молодих науковців турбують такі внутрішні проблеми в науковій сфері, як розрив зв'язків усередині наукових колективів і неможливість планувати наукові дослідження. «На жаль, міжнародний підхід щодо проєктного фінансування у нас «не працює», бо українським вченим сьогодні складно планувати (невідомо, чи буде доступ до інфраструктури, чи збережеться група)» [21]. Однією із хронічних проблем залишається проблема слабких комунікаційних механізмів науки з бізнесом. Бізнес не завжди володіє інформацією стосовно того, що може запропонувати наукова установа й конкретний вчений. МОН намагається співпрацювати з бізнес-інституціями, але потрібний пошук більш ефективних інструментів.

Прогнозується, що держава намагатиметься зосередити фінансування на дослідженнях у сфері оборонного комплексу та ще кількох прикладних галузей. Проте з визначенням та обґрунтуванням переліку цих галузей буде непросто, адже де-факто сьогодні центральний виконавчий орган у сфері науки, який повинен би такий перелік підготувати та узгодити, просто відсутній. Формально ним є Міністерство освіти і науки (МОН), але зараз ні за функціоналом, ні за кадровим потенціалом повноцінно опікуватися всією науковою сферою це міністерство не здатне. Висуваються припущення, що координатором наукової діяльності МОН, НАН, НФД та інших відомств після реформи стане відповідний відділ створюваного «кабінету прем'єра» (опікуватиметься науковою політикою на рівні держави) або цілісна наукова політика в державі й надалі буде відсутня. Висловлюється думка, що відсутність сильного міністерства науки з чітким баченням майбутніх реформ дає все ж оновленій НАН «вікно можливостей», аби вписатися зі своїм величезним досвідом і немалим потенціалом у нову наукову систему держави. Чи буде це «вікно можливостей» використано, залежатиме від реформаторських сил у самій Академії [22]. Отже, у черговий раз назріває потреба в істотній трансформації системи урядування у сфері науки та створенні дієвого державного органу, що буде здатний ефективно планувати діяльність, розподіляти й контролювати витрати на наукові дослідження.

Ще однією з пропозицій стосовно розроблення високотехнологічної продукції є формування статусу так званого мозкового центру, який може координувати дії між окремими науковцями та цілими інститутами, виробниками критично важливої продукції, підрозділами ЗСУ, органами, відповідальними за цивільну безпеку. Тут має бути зосереджена інформація про наукові розробки та обладнання, які можуть бути використані для підвищення боєздатності та конкурентних переваг тощо, база прямих контактів з провідними фахівцями. Така інституція має бути принципово міждисциплінарною, наділеною значною автономією і водночас підзвітною. З такого спеціального утворення згодом може народитися українська DARPA [2]. Слід зазначити, що про необхідність створення такої організації ішлося ще задовго до початку війни, є навіть готові для практичного впровадження розробки. Як завжди, проблема полягає у відсутності механізму та «доброї волі» відповідальних осіб.

Цілком зрозуміло, що навіть в умовах війни на практиці відбувається актуалізація прямого діалогу підприємств з науковцями за певної підтримки держави, зокрема завдяки стимулюванню такої співпраці шляхом виділення цільових коштів підприємствам ВПК на проведення спільних з науковими установами розробок. «Так чи інакше, без залучення серйозного фінансування в наукову галузь навіть у кризових умовах ризикуємо втратити остаточні рештки стратегічних технологій, не кажучи вже про розробку чогось нового. І тут уряд повинен залучати всі можливі ресурси, зокрема міжнародну допомогу. Всі вже засвоїли, що ті, хто не годує свою армію, годуватимуть чужу, але слід пам'ятати, що це саме стосується і науки. Один постріл із HIMARS недарма коштує, як річний бюджет наукового дослідження в українському університеті, але одне таке дослідження може допомогти створити не лише «Стугну», «Нептун» чи «Грім», а й «Кровоспас« та багато інших життєво важливих речей» [23]. Адже історія розвитку цивілізацій показує, що практично будь-яка війна є змаганням технологій.

З питанням науки тісно пов'язане питання інновацій. Без ефективної інноваційної системи, яка забезпечувала б поєднання всіх етапів інноваційного процесу - від наукової лабораторії до виробництва, акумулювала інноваційний потенціал і спрямовувала його на інноваційний розвиток, сподіватися на відтворення української науки марно.

Визначаючи пріоритети розвитку наукової сфери, належить чітко розуміти, яка наука потрібна Україні саме сьогодні з огляду на найбільш пріоритетні фундаментальні наукові напрями у світі. За даними журналу Science, такими є квантові технології і фотоніка, математичне моделювання і штучний інтелект, перспективні функціональні матеріали, генетика й біомедицина, космічні технології, а також технології стійкого розвитку. Це не означає, що інші напрями втратили актуальність, але пріоритети на найближчі 10 років такі [4].

Звичайно, актуалізується роль науки оборонної сфери. Ще в грудні 2019 р. на зустрічі в Лондоні главами держав і урядів країн-членів НАТО були схвалені основні напрями новітніх і проривних технологій (emerging and disruptive technologies - EDTs), які впливатимуть на розвиток колективної безпеки та оборони Альянсу: технології даних (Bigdata), технології штучного інтелекту (AI), технології автономності (робототехніка) (Autonomy), космічні технології (Space), гіперзвукові технології (Hypersonics), квантові технології (Quantum) і біотехнології (Biotechnology). У травні 2020 р. опубліковано доповідь НАТО «Тенденції в науці і технологіях: 2020-2040» [24], в якій окреслені тенденції розвитку технологій, визначаються новітні або проривні напрями розвитку науки і технологій та їхній потенційний вплив на військові операції, оборонні можливості та процес прийняття політичних рішень у НАТО. Документ підготовлений Організацією НАТО з науки і технологій (NATO Science & Technology Organization - STO) і спирається на висновки приблизно 6000 учених, інженерів і аналітиків, а також підтверджується результатами аналізу відкритих науково-дослідницьких джерел та окремих національних науково-дослідних програм. Крім зазначених вище EDTs, у доповіді був запропонований ще один напрям - нові матеріали (Materials). Очікується, що протягом наступних 20 років розвиток технологій у військовій сфері визначатимуть такі основні характеристики: (1) інтелектуальність - використання інтегрованого та цілісного штучного інтелекту (AI), аналітичних спроможностей і симбіотичного штучного та людського інтелекту для забезпечення аналізу та прийняття рішень у всьому технологічному спектрі; (2) взаємопов'язаність - використання мережі реальних фізичних і віртуальних доменів, зокрема мережі датчиків, організацій, установ, окремих осіб, автономних агентів, а також процеси, пов'язані за допомогою нових методів шифрування та технологій розподілених реєстрів; (3) розподілення - децентралізоване та повсюдне широкомасштабне зондування, зберігання інформації, обчислення, прийняття рішень, дослідження та розробки для досягнення нової проривної військової ефективності; (4) цифровізація - цифрове об'єднання людської, фізичної та інформаційної сфер і можливостей для створення нових фізіологічних, психологічних, соціальних і культурних реалій і забезпечення нових проривних наслідків. Слід зазначити, що останні події у світі, особливо пов'язані з російсько-українською війною, уже сьогодні суттєво пришвидшили зазначені дослідження і забезпечили миттєве впровадження результатів у практику.

Оскільки військова агресія росії призводить до величезних руйнувань не лише матеріальної інфраструктури, але й завдає чималої шкоди навколишньому природному середовищу, доводячи його до критичного стану, ще один напрям - сприяння роботі науковців у проєктах, спрямованих на охорону довкілля, фундаментальні та прикладні біологічні дослідження. Однією з дієвих відповідей на цей виклик, наприклад, є своєчасне оцифровування даних, зібраних українськими науковцями за попередні роки. Консолідація евакуйованого матеріалу в діджитал-форматі та його зберігання на віртуальних платформах відкритого доступу сприятиме збереженню багаторічної роботи, а також зробить її доступною для широкого міжнародного наукового співтовариства.

Актуалізується роль науки та освіти в розв'язанні сучасних проблем соціально-психологічної та медичної реабілітації, тому що проблема реабілітації (відновлення ментального та фізичного здоров'я) після нашої перемоги стане однією з головних для всього суспільства.

Особливого значення набуває завдання ідентифікувати всю нашу спадщину та на основі ґрунтовних наукових досліджень затвердити її український статус, щоб позбутися міфу про «тисячолітню росію». Окремим важливим завданням є формування наукового підґрунтя для системних досліджень російсько-української війни.

Слід зазначити, що після повномасштабного вторгнення росії у 2022 р. робоча група з питань освіти і науки при Національній раді з відновлення України від наслідків війни розробила розділ «Освіта і наука» до проєкту Плану відновлення України (далі - План). Розробники вважають, що така стратегія важлива також у контексті взаємодії з нашими партнерами, які зараз долучаються до допомоги освіті та науці України. Так вони бачитимуть, на якому етапі та де можна долучитися до підтримки, як ми далі будемо рухатися та яку мету глобально вони підтримують [25]. Розділ «Освіта і наука» Плану (проєкт на 03.08.2022 р.) [26] містить такі положення стосовно підрозділу «Наука та інновації»: ключові можливості (узагальнено для визначеної сфери) - використання науки та інновацій як драйвера економічного розвитку; створення передумов для інтеграції в європейський дослідницький простір шляхом синхронізації політик та практик у сфері науки; налагодження партнерства між державними інституціями, ЗВО, науковими установами та громадськими об'єднаннями, бізнесом задля розбудови сучасної моделі наукового та інноваційного розвитку на різних рівнях; ключові обмеження (узагальнено для визначеної сфери) - воєнні дії на території України; відсутність можливості прогнозувати розвиток подій в умовах воєнного стану; відсутність вичерпної інформації та аналітики, необхідної для прийняття якісних управлінських рішень щодо сфери науки; брак фінансування та обмеженість державних ресурсів.

Заслуговує на увагу прогноз розвитку вітчизняної науки до 2033 р., розроблений у межах реалізації проєкту «Наука в небезпеці» за підтримки відділу преси, освіти та культури Посольства США в Україні безпосередньо науковцями із системи академічної науки, вищої освіти та незалежними дослідниками, які представляють різні галузі знання і мають різний науковий досвід, що враховує зміну ситуації протягом 2022 р., ризики та невизначеності, пов'язані з агресією російської федерації проти України. Запропоновано низку практичних кроків щодо перезавантаження системи наукових досліджень в Україні, які можна повністю або частково реалізувати у 2023-2024 рр., серед яких: 1. Посилити роль та якість грантового фінансування науки на конкурсній основі. 2. Системно розбудовувати міжнародну співпрацю. 3. Удосконалити управління в системі національних академій наук. 4. Забезпечити автономію університетів та їхніх дослідницьких підрозділів, їхню академічну свободу. 5. Розробити галузеві критерії та методики оцінювання наукової роботи. 6. Створити й підтримувати кластер безпекових студій. 7. Провести «десовєтизацію» та дерусифікацію досліджень. 8. Подолати корупцію в науці та академічну недоброчесність. 9. Оцінити шкоду, завдану агресією. 10. Активізувати взаємодію наукової сфери з бізнесом та суспільством [27]. Слід зазначити, що більшість із цих завдань у програмних і планових документах поставлені до розв'язання вже багато років, проте суттєво на загальний стан розвитку науки в Україні це не вплинуло.

Останніми роками набула поширення практика створення та діяльності відповідних структур, що займаються дослідженнями та розробками (R&D відділи) на самих підприємствах, у великих компаніях практично усіх галузей економіки. Це представники так званої корпоративної науки, статус якої в Україні досі не визначено, результати її діяльності не фіксуються, а системні дослідження її внеску в розвиток національного господарства відсутні. Тому, розкриваючи об'єктивну роль науки в нашій державі, слід підходити до цієї теми системно, не принижуючи значення окремих її секторів і нових організаційних утворень, які на основі новітнього інструментарію (передусім досягнень новітньої промислової революції) спроможні швидко та ефективно створювати високотехнологічні продукти й бути конкурентоспроможними. Зазначене стосується також діяльності експертного середовища, яке масово представлено в українському соціумі відповідними інститутами, центрами, аналітичними групами та, як показує практика, суттєво впливає не лише на формування суспільної думки, але й вироблення відповідних державних стратегій і політик, подекуди конкуруючи з офіційною наукою.

Висновки

Науку слід розглядати не лише і не стільки як статтю видатків, скільки як об'єкт для інвестицій та як спосіб розширення можливостей і нарощування економічного потенціалу суспільства та інтелектуального потенціалу нації. Надзвичайно важливим видається узгодження позицій політиків, державних службовців, науковців, підприємців, насамперед щодо актуалізації організаційної спроможності органів державного управління у сфері науки, технологій та інновацій.

Більшість проблем, які виникли з початком повномасштабної агресії у 2022 р., чималою мірою є продовженням тих проблем, які накопичилися протягом попередніх років і набули системного, а подекуди незворотного характеру. Ми поділяємо думку тих експертів, які вважають, що не варто серйозно сприймати те, що недостатнє бюджетне фінансування НАНУ є основою решти проблем або суттєвим гальмівним чинником. Ретроспектива показує, що важливу роль у розвитку НАНУ відіграло також повне нехтування будь-яких структурних реформ з боку влади та консервативність керівництва НАНУ (так званої привілейованої «касти» академіків).

Українці вже сьогодні мають чітке бачення країни після перемоги й прагнуть побудувати сильну, самодостатню і високотехнологічну країну та позбутися ворожих зазіхань на її територію в майбутньому. Залишається усвідомити, що зробити це можна лише на основі науки. Передусім для цього потрібні сигнали з боку керівництва держави, яке усвідомлює роль і значення науки, працюватиме для того, щоб нові критично потрібні нам високі технології можна було отримувати не лише від західних партнерів.

Уряду потрібно розглядати науку комплексно, ураховуючи важливість зв'язку науки та освіти й значення науки як сфери з виробництва нових знань і одночасно сприймаючи науку як фактор економічного зростання. Потрібен системний підхід до реалізації освітньої, науково-технологічної політики та узгодження її із загальною економічною політикою держави. В основу державної політики в галузі науки і технологій має бути покладена переорієнтація чинних цільових програм наукових досліджень та експертних розробок на забезпечення пріоритетних напрямів розвитку науки, технологій з огляду на першочергові проєкти державного значення як у сфері післявоєнної відбудови, так і в напрямі суттєвого посилення технологічної, а отже, національної безпеки держави.

Список використаних джерел

1. Данилишин Б. Наука і війна: чи може наука сприяти перемозі? LB.ua: сайт. 01.06.2020. URL: https:// lb.ua/blog/bogdan_danylysyn/458814_nauka_i_viyna_chi_mozhe_nauka_spriyati.html

2. Скиба М. Наука під час війни. П'ять кроків, які необхідні для підвищення обороноздатності України. UIFuture: сайт. 15.02.2022. URL: https://uifuture.org/publications/nauka-pid-chas-vijny-pyat-krokiv-yaki- neobhidni-dlya-pidvyshhennya-oboronozdatnosti-ukrayiny

3. Маруховська-Картунова О. О. Філософія науки про мир та про війну в умовах воєнного стану в Україні 2022 р. Розвиток науки в умовах воєнного стану: збірник наукових матеріалів ХС Міжнародної науково- практичної інтернет-конференції (Київ, 20 травня 2022 р). Київ, 2022. С. 253-257. URL: https://library. krok.edu.ua/media/library/category/materiali-konferentsij/marukhovska-kartunova_0013.pdf

4. Локтєв В. М. Наука і перемога, або війна як casus belli наукових реформ. Вісник Національної академії наук України. 2022. № 6. С. 27-40. DOI: https://doi.org/10.15407/visn2022.06.027

5. Nature: Боротьба за збереження української науки через рік війни. КНЕУ: сайт. 23.02.2023. URL: https:// knu.ua/news/12630

6. Lewis D. L. Science for Sale: How the US Government Uses Powerful Corporations and Leading Universities to Support Government Policies, Silence Top Scientists, Jeopardize Our Health, andProtect Corporate Profits. Skyhorse, 2014. 352 р.

7. Стріха М. В. Наука, освіта, війна - виклики часу. Sensor Electronics and Мicrosystem Technologies. 2023. T. 20(2). С. 4-9. DOI: https://doi.org/10.18524/1815-7459.2023.2.282724

8. Результати опитування «Українські науковці в часи війни». UAScience.reload: сайт. 05.07.2022. URL: https://www.uascience-reload.org/2022/07/05/%d1%80%d0%b5%d0%b7%d1%83%d0%bb%d1%8c%d1%8 2%d0%

9. Марущак О. Збереження наукових даних під час війни: як це можливо і чому це важливо. UNCG: сайт. 29.11.2022. URL: https://uncg.org.ua/zberezhennia-naukovykh-danykh-pid-chas-vijny-iak-tse-mozhlyvo-i- chomu-tse-vazhlyvo

10. Про надання пропозицій: лист МОН № 1/3626-23 від 14.03.2023 р. Oceima.UA: сайт. URL: https://osvita. ua/legislation/other/88695 (osvita.ua)

11. Висновок до проекту Закону України про Державний бюджет України на 2024 рік. Верховна Рада України. Електронний кабінет громадянина: сайт. 2023. URL: https://itd.rada.gov.ua/biHInfo/BiHs/ pubFile/2005251

12. Про пріоритетні напрями розвитку науки і техніки: Закон України від 11.07.2001 р. № 2623-III. Законодавство України: сайт. URL: https://zakon.rada.gov.ua/laws/show/2623-14tfText

13. Про внесення змін до деяких законів України щодо пріоритетних напрямів розвитку науки і техніки та інноваційної діяльності: Закон України від 12.01.2023 р. № 2859-IX. Законодавство України: сайт. URL: https://zakon.rada.gov.ua/laws/show/2859-20tfn6

14. Про наукову і науково-технічну діяльність: Закон України від 26.11.2015 р. № 848-VIII. Законодавство України: сайт. URL: https://zakon.rada.gov.ua/laws/show/848-19tfText

15. Єгорченко І. Як війна вплине на українську науку: три ризики. Zn.ua: сайт. 06.05.2022. URL: https:// zn.ua/ukr/science/jak-vijna-vpline-na-ukrajinsku-nauku-tri-riziki.html

16. Снігур Д. М. Невідкладно заборонити витрату бюджетних коштів на некритичні і непотрібні під час війни витрати та спрямувати такі кошти на потреби армії. Електронні петиції: сайт. 27.07.2023. URL: https://petition.president.gov.ua/petition/200472

17. Майбутнє думки: як українську науку підтримують під час війни. Рубрика: сайт. 25.04.2023. URL: https://rubryka.com/article/science-support-in-ukraine

18. Тиравський В. Зарубіжні вчені порадили, як підтримати українську науку під час війни. Foreign Ukraines: сайт. 19.07.2023. URL: https://foreignukraines.com/2023/07/19/foreign-scientists-advised-how-to- support-ukrainian-science-during-the-war