Соціально-правовий статус Національної поліції України як правоохоронного органу в системі державних органів, які здійснюють боротьбу зі злочинністю

Размещено на http://www.allbest.ru/

Соціально-правовий статус національної поліції україни як правоохоронного органу в системі державних органів, які здійснюють боротьбу зі злочинністю

Панфьоров Павло Іванович здобувач кафедри правоохоронної та антикорупційної діяльності, ПрАТ «ВНЗ «Міжрегіональна Академія управління персоналом»

Анотація

У статті надано поняття, з'ясовано сутність і охарактеризовано зміст функціональної спрямованості Національної поліції України як суб'єкта запобігання кримінальним правопорушенням. До системоутворюючих ознак, що складають зміст і сутність наданого поняття, віднесено наступні: це визначена на нормативно-правовому рівні запобіжна діяльність правоохоронного органу в Україні; суб'єктами здійснення запобіжної діяльності є всі без винятку поліцейські (загальне правило, яке в роботі корелюється за напрямами роботи у відповідних структурних органах та підрозділах, оскільки діяльність поліції різноманітна та не може зосередити увагу всіх практичних працівників виключно на запобіганні кримінальним правопорушенням чи за її якимось окремим напрямком); запобіжна діяльність Національної поліції України зумовлена закріпленими завданнями у законі «Про Національну поліцію» (ст. 2) і повноваженнями (ст. 23); відповідна діяльність ґрунтується на дотриманні конституційних та інших законодавчо встановлених для цього правоохоронного органу принципів; діяльність Національної поліції України як суб'єкта запобігання кримінальним правопорушенням стосується лише суспільно небезпечних карних діянь; зміст запобіжної діяльності Національної поліції України становить система дій стосовно антисуспільних явищ та їх причинного комплексу з метою розширення тенденції зниження рівня і масштабів злочинності та її викорінення.

Такий підхід не тільки збагатив і ліквідував відповідну прогалину у науці, зокрема кримінології, з означеного питання, у чому, власне й виразив його теоретичну цінність, але й визначив перспективи удосконалення нормативно-правових, організаційно-управлінських, інформаційно-аналітичних, а також інших напрямів кримінологічного забезпечення й розширив межі знань щодо суб'єктів практичної реалізації, що, у свою чергу, надало можливість оцінити запобіжну діяльність поліції з прикладного боку; запобіжна діяльність Національної поліції України спрямована на нейтралізацію, блокування, усунення детермінант, що породжують, обумовлюють та корелюють вчинення кримінальних правопорушень, що входять до підслідності її органів досудового розслідування.

Ключові слова: Національна поліція України, правоохоронний орган, воєнний стан, кримінальне правопорушення, кримінологічне забезпечення, запобігання. національна поліція правоохоронний орган

Panforov Pavlo Ivanovych applicant of the Department of Law Enforcement and A^nti-^corruption AUiviti ^es, PJSC “Higher Educational Institution «Interregional Academy of Personnel Management»”

SOCIAL AND LEGAL STATUS OF THE NATIONAL POLICE OF UKRAINE AS LAW ENFORCEMENT BODY IN THE SYSTEM OF STATE BODIES THAT CARRY OUT FIGHT AGAINST CRIME

Abstract. The article deals with the concept, elucidates the essence and characterizes the content of the functional orientation of the National Police of Ukraine as a subject of the prevention of criminal offenses. The system-forming features that make up the content and essence of the given concept include the following: it is a preventive activity of a law enforcement agency in Ukraine defined at the regulatory and legal level; the subjects of preventive activities are all police officers without exception (a general rule, which is correlated in the work according to the directions of work in the relevant structural bodies and units, since the activities of the police are diverse and cannot focus the attention of all practical workers exclusively on the prevention of criminal offenses or on some of its a separate direction); preventive activities of the National Police of Ukraine are determined by the tasks established in the law "On the National Police" (Article 2) and powers (Article 23); the relevant activity is based on compliance with the constitutional and other principles established by law for this law enforcement body; the activity of the National Police of Ukraine as a subject of the prevention of criminal offenses concerns only socially dangerous criminal acts; the content of preventive activities of the National Police of Ukraine is a system of actions regarding anti-social phenomena and their causal complex with the aim of expanding the trend of reducing the level and scale of crime and its eradication.

Such approach not only enriched and eliminated the corresponding gap in science, in particular criminology, on the given question, in which, in fact, it expressed its theoretical value, but also determined the prospects for improvement of normative-legal, organizational-management, information-analytical, as well as other directions criminological support and expanded the boundaries of knowledge regarding the subjects of practical implementation, which, in turn, provided an opportunity to evaluate the preventive activities of the police from the applied side; preventive activities of the National Police of Ukraine are aimed at neutralizing, blocking, eliminating determinants that generate, condition and correlate the commission of criminal offenses that are within the jurisdiction of its pre-trial investigation bodies.

Keywords: National Police of Ukraine, law enforcement agency, martial law, criminal offense, criminological support, prevention.

Постановка проблеми

Поліція - це головний правоохоронний суб'єкт будь-якої країни світу. Незважаючи на позитивні зрушення, які відбулися після створення Національної поліції України (далі - НПУ), в частині організаційно- правового забезпечення основних напрямів діяльності такого правоохоронного органу, у тому числі й щодо здійснення запобігання кримінальним правопорушенням, залишається значна кількість проблемних питань, зумовлених законодавчими прогалинами, дублюванням повноважень, певною неузгодженістю, а то й поспішністю реформування органів і підрозділів, відсутністю соціального, матеріально-технічного, фінансового забезпечення як кримінологічного інструментарію, так і безпосередньо самих поліцейських. Прагнення України наблизитись до співтовариства європейських держав потребує особливої уваги до усунення відповідних негативних явищ і процесів саме в боротьбі зі злочинністю, а масштабне збройне вторгнення агресора на територію України вкрай негативно позначилася й на кількісних параметрах і структурі кримінальних правопорушень.

Нормативно-правове забезпечення поліцейської юрисдикції під час введення воєнного стану зазнало масштабних оновлень шляхом доповнення та зміни законодавчих положень, які визначають організаційно-правові засади діяльності, статус поліцейських та процесуальні аспекти особливого режиму досудового розслідування.

Аналіз останніх досліджень і публікацій засвідчив, що особливості діяльності Національної поліції України як суб'єкта запобігання кримінальним правопорушенням не знайшли свого цільового комплексного дослідження й розробки напрямів удосконалення. Означений стан речей ставить під загрозу ефективність кримінологічної політики та правоохоронної реформи, визначених у стратегічних планах і документах держави.

Дослідження соціально-правового статусу Національної поліції України як правоохоронного органу в системі державних органів, які здійснюють боротьбу зі злочинністю, здійснювали представники вітчизняної кримінологічної школи, зокрема О. М. Бандурка, Є. М. Блажівський, А. А. Бова, О. Ю. Бусол, В. В. Василевич, Р. С. Веприцький, М. Г. Вербенський, В. О. Глушков, В. В. Голіна, В. К. Грищук, О. М. Джужа, В. М. Дрьомін, В. П. Ємельянов, О. В. Ігнатюк, Г. П. Жаровська, А. П. Закалюк, А. Ф. Зелінський, О. Г. Кальман, О. О. Кваша, А. М. Кислий, С. М. Князев, О. Г. Колб, М. Г. Колодяжний, І. М. Копотун, О. Є. Користін, М. В. Корнієнко, О. Г. Кулик, О. М. Литвак, М. І. Мельник, А. А. Музика, Є. С. Назимко, А. А. Нєбитов, Ю. В. Нікітін, Ю. В. Орлов, І. В. Сервецький, П. Л. Фріс, В. В. Чернєй, С. С. Чернявський, Ю. М. Чорноус, В. І. Шакун, О. Ю. Шостко, Н. М. Ярмиш та інші вчені.

Дослідження зазначених вище науковців мають безсумнівне теоретичне та практичне значення, однак вимоги сьогодення й сучасний стан реформування Національної поліції України потребує постійного розвитку кримінологічного напряму, а проблема дослідження соціально-правового статусу Національної поліції України як правоохоронного органу в системі державних органів, які здійснюють боротьбу зі злочинністю, попри численні концептуальні підходи до її розв'язання, залишається нагальною.

Метою статті є дослідження соціально-правового статусу Національної поліції України як правоохоронного органу в системі державних органів, які здійснюють боротьбу зі злочинністю.

Виклад основного матеріалу

Угодою про асоціацію між Україною, з однієї сторони, та Європейським Союзом, Європейським співтовариством з атомної енергії і їхніми державами-членами, з іншої сторони, від 16 вересня

2014 р. офіційно закріплено бажання нашої держави вступити до ЄС у найближчій історичній перспективі [1]. Проте задля досягнення відповідного масштабного завдання потрібно вдосконалити діяльність державних інституцій. Так, доволі важливою складовою системних перетворень правоохоронної системи є остаточне реформування поліції, яка є не лише найчисленнішим правоохоронним органом, а і найбільш наближеним до населення, бере головне навантаження стосовно забезпечення публічної безпеки та порядку, а також щодо протидії найбільшій кількості небезпечних форм злочинності.

Зміни в законодавчій сфері в галузі правоохоронної діяльності були започатковані ухваленням Закону України «Про Національну поліцію» 2 липня

2015 р. Це стало початком нового історичного витка у розвитку української правоохоронної системи загалом. Звертаємо на ключове у визначенні поліції, а саме, що це віднині центральний орган виконавчої влади. Як зауважує М. Самбор, це не випадково, адже так поліцію виокремлено в самостійний інститут, що позбавлений будь-якої політичної складової, оскільки, раніше відповідний правоохоронний орган очолював Міністр внутрішніх справ України, що поруч з адміністративною складовою посади був також і політичною фігурою, а тому, посада голови Національної поліції повинна стати нічим іншим, як посадою менеджера-професіонала [2, с. 150].

Поряд з цим злочинність, як відомо, є продуктом суспільства, їй запобігають всі елементи (ланки, інститути) соціальної системи [3, с. 47]. Саме тому запобігання кримінальним правопорушенням розглядаються у контексті функціонування різних суб'єктів. При цьому, як зауважив А. П. Закалюк, суб'єктом діяльності щодо запобігання злочинності та кримінальним правопорушенням можуть бути визнані орган, організація, окрема особа, які у цій діяльності виконують хоча б одну з таких функцій щодо запобігання: організація, координація, здійснення або безпосередня причетність до здійснення [4, с. 346].

Виходячи з цього, в кримінології суб'єкти запобігання поділені на декілька груп, в одну з яких входить і Національна поліція України. Звісно, що в основу такого поділу покладено функціональну ознаку, насамперед реальний вплив виконуваних ними функцій та видів діяльності на усунення (нейтралізацію) детермінантів злочинної поведінки.

Як показують результати наукових досліджень і практика суспільної діяльності, надзвичайно важливе значення та вагому роль у процесі удосконалення цього процесу, й підвищення ефективності відіграють чітко визначені на теоретичному, правовому та прикладному рівнях відповідні категорії, поняття, дефініції тощо. Саме з цих міркувань і було поставлено зазначене питання в якості завдання у цій науковій розробці, враховуючи, що досі на доктринальному рівні основоположне поняття «Національна поліція як суб'єкт запобігання кримінальним правопорушенням» не сформульовано, що не тільки знижує рівень запобіжної діяльності у роботі цього правоохоронного органу, але й не дозволяє належним чином взаємодіяти з іншими суб'єктами кримінологічної профілактики (зокрема, контрольно-ревізійними органами, громадськістю тощо) та негативно впливає на реалізацію НПУ функцій з означеної проблематики.

У зв'язку з цим звертає на себе увагу й вже згадуваний нами факт про те, що в законодавстві та у кримінологічній літературі НПУ віднесено до спеціалізованих органів запобігання кримінальним правопорушенням, тобто до таких суб'єктів профілактики, які у межах своїх основних завдань мають спеціально виокремлену функцію щодо недопущення вчинення протиправних діянь.

Так, у ч. 1 ст. 23 Закону України «Про Національну поліцію» зазначено, що поліція відповідно до покладених на неї завдань 1) здійснює превентивну та профілактичну діяльність, спрямовану на запобігання вчиненню правопорушень; 2) виявляє причини та умови, що сприяють вчиненню кримінальних та адміністративних правопорушень, вживає у межах своєї компетенції заходів для їх усунення [5].

На нашу думку, під поняттям «Національна поліція як суб'єкт запобігання кримінальним правопорушенням» може розумітися нормативно визначена діяльність центрального органу виконавчої влади, з дотриманням законодавчо встановлених принципів, з метою недопущення та протидії вчинення суспільно- небезпечних діянь, які спрямовані на публічну безпеку і порядок, права і свободи людини, а також інтереси суспільства і держави та нейтралізації, блокування, усунення детермінант, що їх породжують і обумовлюють, а також корелюють протиправну поведінку винних осіб.

Таким чином, до системоутворюючих ознак, що становлять зміст і сутність вивченого поняття, необхідно віднести наступні:

1. Це визначена на нормативно-правовому рівні запобіжна діяльність правоохоронного органу в Україні.

Такими правовими джерелами з означених питань є:

1) Конституція України, відповідно до вимог ч. 2 ст. 19 якої органи державної влади, а також їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України [6].

Як з цього приводу зазначено в ст. 3 Закону України «Про Національну поліцію», поліція у своїй діяльності керується Конституцією України, міжнародними договорами України, згода на обов'язковість яких надана Верховною Радою України, цим та іншими законами України, актами Президента України та постановами Верховної Ради України, прийнятими відповідно до Конституції та законів України, актами Кабінету Міністрів України, а також виданими відповідно до них актами Міністерства внутрішніх справ України, іншими нормативно-правовими актами [5].

Своєю чергою, в ст. 8 Основного Закону України закріплено положення про те, що в нашій державі визнається і діє принцип верховенства права, а Конституція України має найвищу юридичну силу. При цьому закони та інші нормативно-правові акти приймаються на основі Конституції України і повинні відповідати їй [6]. До того ж на підставі узагальнення судових рішень з означеної проблематики, Пленум Верховного Суду у своїй постанові від 01 листопада 1996 р. № 9 «Про застосування Конституції України при здійсненні правосуддя» у п. 2 констатував, що суди при розгляді конкретних справ мають оцінювати зміст будь-якого закону чи іншого нормативно-правового акта з точки зору його відповідності Конституції України і у всіх необхідних випадках застосовувати Конституцію як акт прямої дії [7, с. 136].

Водночас варто зауважити, що як встановив з цього приводу А. П. Закалюк, у Конституції України, на жаль, бракує норм, які б прямо визначали обов'язки держави та її органів (у нашому випадку - НПУ) щодо запобігання кримінальним правопорушенням [4, с. 336];

2) Закон України, що визначає правові засади організації та діяльності НПУ, статус поліцейських, порядок проходження служби в НПУ, а також Кримінальний кодекс України (КК), КПК України, Кодексом України про адміністративні правопорушення (КУпАП).

Звісно, мова, передусім, ведеться про Закон України «Про Національну поліцію України», який набув чинності 07 листопада 2015 р. і запровадив істотні зміни до правоохоронної системи, адже реформа її міліцейської складової вже давно була потрібна. Згідно з положеннями ч. 1 ст. 1 цього Закону, НПУ постає центральним органом виконавчої влади, котрий служить суспільству за допомогою забезпечення охорони прав і свобод людини, протидії злочинності, підтримки публічної безпеки й правопорядку, а у ст. 2 серед завдань цього органу додатково визначено й те, що напряму стосується доктрин щодо запобігання вчиненню кримінальних правопорушень, а саме: забезпечення публічної безпеки і порядку; охорона прав і свобод людини, а також інтересів суспільства і держави; протидія злочинності; надання в межах, визначених законом, послуг з допомоги особам, які з особистих, економічних, соціальних причин або внаслідок надзвичайних ситуацій потребують такої допомоги [5];

3) інші нормативно-правові акти (рішення Кабінету Міністрів України, Верховної Ради України, Президента України, Ради Національної безпеки і оборони тощо). Варто вказати, що у законодавстві залишається чимало прогалин щодо регламентування запобіжної діяльності, здійснюваної підрозділами НПУ. Це пов'язано насамперед з недосконалістю нормативних актів, які регламентують повноваження поліцейських і виконання поліцією службових завдань. Так, звичайно, прийнято Закон України «Про Національну поліцію», але низка інших нормативно-правових актів, передусім підзаконних, цьому Закону не відповідає.

Як справедливо зазначається Б. В. Ліщуком, наразі нормативно-правове регулювання діяльності поліції перебуває на початковому етапі, хоча і пройшов значний відрізок часу з моменту її створення [8, с. 146].

2. Безпосередніми суб'єктами здійснення запобіжної діяльності є всі без винятку поліцейські (звісно, що це загальне правило, яке в роботі корелюється за напрямами роботи у відповідних структурних органах та підрозділах, оскільки діяльність поліції різноманітна та не може зосередити увагу всіх поліцейських виключно на запобіганні кримінальним правопорушенням чи за її якимось окремим напрямом).

Варто додати, що на думку Д. М. Тичини, в будь-якій державі структурні елементи системи суб'єктів запобігання кримінальним правопорушенням взаємопов'язані по вертикалі й горизонталі кримінальними процесуальними нормами та впливають один на одного. Одночасно кожен суб'єкт, зокрема будь- який структурний підрозділ правоохоронних органів, має системну ознаку, тобто певний комплекс властивостей та якостей, які не можуть бути зведені лише до арифметичної суми складових [9, с. 156].

Як зазначає з цього приводу і А. Є. Фоменко, кримінологічна діяльність може здійснюватися як самостійний вид поліцейської діяльності, так і одночасно з іншими її видами, серед яких кримінально-процесуальна, оперативно-розшукова тощо. Тому суб'єктами здійснення кримінологічної практичної діяльності НПУ можуть бути слідчі, дізнавачі, працівники оперативних підрозділів, дільничні офіцери поліції, інспектори ювенальної превенції, що володіють кримінологічними знаннями та навичками [10, с. 104].

3. Запобіжна діяльність НПУ зумовлена її завданнями (ст. 2 Закону України «Про Національну поліцію») і повноваженнями (ст. 23 цього ж Закону).

4. Діяльність НПУ щодо запобігання кримінальним правопорушенням ґрунтується на дотриманні конституційних та інших законодавчо встановлених для цього правоохоронного органу принципів.

5. Метою діяльності НПУ як суб'єкта запобігання кримінальним правопорушенням є недопущення та протидія вчиненню суспільно небезпечних і караних діянь.

У науковій літературі діяльність по недопущенню кримінальних правопорушень називають профілактикою випередження [11, с. 23], під якою розуміють такий вид запобіжної діяльності спеціалізованих суб'єктів, що спрямована на недопущення виникнення й поширення кримінологічних явищ і процесів у суспільному житті [11, с. 24].

Якщо цей підхід застосувати у контексті запобіжної діяльності НПУ, то мова має вестись про захист від протиправних посягань на етапі (на стадії виникнення кримінальних правопорушень, що закріплені в ст. ст. 14-15 КК України (готування до кримінального правопорушення або замах на його вчинення)) й формування кримінальної мотивації (так званої ранньої профілактики) [4, с. 332].

Як з цього приводу слушно зробив висновок А. П. Закалюк, профілактика випередження вбачається саме в тому, що вона дає обґрунтування для своєчасної, як правило, до прийняття останніх у формі закону, суспільно доцільної фахової корективи їх змісту, спрямованої на усунення сумнівних або суперечливих норм, і тим самим запобігає негативним наслідкам упровадження законів у життя у вигляді створення сприятливих умов для вчинення кримінальних правопорушень [12, с. 191-192]. Прикладом упровадження на практиці профілактики випередження є реалізація ідеї кримінологічної експертизи законопроєктів в Україні [13].

Ю. В. Орлов дійшов до вірного, та, як на наш погляд, беззаперечного висновку про те, що метою кримінологічної експертизи є виявлення кримінологічно значущих факторів, виникнення чи негативні зміни яких пов'язані з об'єктом експертизи, а також розроблення рекомендацій щодо їх усунення, запобігання або стимулювання. Об'єктом кримінологічної експертизи може бути будь-яке соціальне явище, процес, проєкт, що характеризується наявним чи можливим детермінаційним зв'язком зі злочинністю. Необхідність у проведенні кримінологічної експертизи виникає тоді, коли майбутня кримінологічна ситуація принципово не відтворює її сучасний стан. Така потреба може виникати у зв'язку з запровадженням соціальної інновації (нормативноправового акта, програми розвитку регіону чи іншого стратегічного документа, інвестиційної програми тощо), яка ускладнює чи може ускладнити детермінаційний комплекс злочинності, посилити дію окремих детермінант, блокує чи може блокувати антикримінальні заходи. З огляду на це, зауважує вчений, під предметом кримінологічної експертизи потрібно розуміти кримінологічно значущі фактори - процеси та явища, які у своїй динаміці здатні погіршити кримінологічну ситуацію у сфері, пов'язаній з дією об'єкта експертизи [14, с. 8].

6. Діяльність НПУ як суб'єкта запобігання кримінальним правопорушенням стосується лише суспільно небезпечних караних діянь.

Відповідно до вимог ч. 1 ст. 11 КК України [15], суспільна небезпека відноситься до однієї із системоутворюючих ознак змісту поняття кримінального правопорушення.

У наукових джерелах під суспільною небезпекою розуміють об'єктивну здатність кримінального правопорушення заподіяти або створити загрозу заподіяння шкоди суспільним відносинам, які є об'єктами кримінально-правової охорони [16, с. 46].

7. Зміст запобіжної діяльності НПУ становить система дій стосовно антисуспільних явищ та їх причинного комплексу з метою розширення тенденції зниження рівня і масштабів злочинності та її викорінення.

8. Запобіжна діяльність НПУ спрямована на нейтралізацію, блокування, усунення детермінант, що породжують, обумовлюють та корелюють учинення кримінальних правопорушень, що входять до підслідності її органів досудового розслідування.

У кримінології процес спричинення, обумовлення та кореляції протиправної поведінки особи, яка проявилась у факті вчинення кримінального правопорушення, називають детермінацією злочинності [17, с. 71]. Як з цього приводу зробив висновок А. П. Закалюк, у найзагальнішому значенні поняття детермінації відображає діалектичну суттєву властивість реального буття - загальний зв'язок, взаємозалежність та взаємообумовленість предметів, явищ і процесів [4, с. 184].

Висновки

Таким чином, НПУ як суб'єкт запобігання кримінальним правопорушенням - це нормативно визначена діяльність центрального органу виконавчої влади, з дотриманням законодавчо встановлених принципів, з метою недопущення та запобігання вчиненню суспільно-небезпечних діянь, що спрямовані на публічну безпеку і порядок, права і свободи людини, а також інтереси суспільства і держави та нейтралізації, блокування, усунення детермінант, що їх породжують й обумовлюють, а також корелюють протиправну поведінку винних осіб.

Сутність кримінологічного забезпечення поліцейської діяльності полягає в тому, що використовуючи кримінологічні інструменти для забезпечення правоохоронних органів інформацією про вчинені, або ті, що готуються кримінальні правопорушення, досягається кінцева мета їх функціонування - забезпечення публічної безпеки і порядку; охорона прав і свобод людини, інтересів суспільства й держави; надання допомоги особам унаслідок надзвичайних ситуацій; запобігання кримінальним правопорушенням, їх мінімізація шляхом усунення та нейтралізації детермінантів, недопущення й припинення у межах реалізації наданих повноважень.

Література:

1. Угода про асоціацію між Україною, з однієї сторони, та Європейським Союзом, Європейським співтовариством з атомної енергії і їхніми державами-членами, з іншої сторони від 21 берез. 2014 р. URL: https://zakon.rada.gov.ua/laws/show/984_011/print

2. Самбор М. Поліція та органи внутрішніх справ: роздуми про співвідношення понять. Право України: Юридичний журнал. 2016. № 4 (1). С. 149-156.

3. Митрофанов І. І., Степаненко С. В. Прокуратура як суб'єкт запобігання злочинам: монографія. Кременчук : ПП Щербатих О. В., 2011. 256 с.

4. Закалюк А. П. Курс сучасної української кримінології: теорія і практика : у 3-х кн. К. : Ін Юре, 2007. Кн. 1: Теоретичні засади та історія української кримінології науки. 424 с.

5. Про Національну поліцію: Закон України від 02 лип. 2015 р. № 580-VIII. URL: https://zakon.rada.gov.Ua/laws/show/580-19#Text

6. Конституція України: Основний Закон України від 28 черв. 1996 р. № 254к/96-ВР. URL: https://zakon.rada.gov.ua/laws/show/254%D0%BA/96-%D0%B2%D1%80/print

7. Про застосування Конституції України при здійсненні правосуддя: постанова Пленуму Верховного Суду України від 01 листоп. 1996 р. № 9. Постанови Пленуму Верховного Суду України в кримінальних справах / упоряд. В. В. Рожнова, А. С. Сизоненко, Л. Д. Удалова. Київ: ПАЛИВОДА А. В., 2011. С. 136-141.

8. Ліщук Б. В. Нормативно-правове забезпечення діяльності Національної поліції України: до питання вдосконалення. Теорія та практика протидії злочинності у сучасних умовах: зб. тез Міжнар. наук.-практ. конф. (Львів, 10 листоп. 2017 р.) / упор. О. В. Авраменко, С. С. Гнатюк, І. В. Красницький. Львів: ЛьвДУВС. С. 146-147.

9. Тичина Д. М. Національна поліція України у системі суб'єктів запобігання злочинам. Вісник Кримінологічної асоціації України. 2016. № 2 (13). С. 154-163.

10. Фоменко А. Є. Теоретико-прикладні засади кримінологічної діяльності Національної поліції України: дис. ... док. юрид. наук: 12.00.08. Дніпро. 2021. 422 с.

11. Голіна В. В. Запобігання злочинності (теорія і практика): навч. посіб. Харків: Нац. юрид. академія України, 2011. 120 с.

12. Закалюк А. П. Курс сучасної української кримінології: теорія і практика: у 3-х кн. Київ: Ін Юре, 2008. Кн. 3: Практична кримінологія. 320 с.

13. Орлов Ю. В. Кримінологічна експертиза нормативно-правових актів і їх проектів: науково-методичне забезпечення: монографія. Сімферополь, 2010. 266 с.

14. Озерський І. В. Співвідношення координації та взаємодії у діяльності органів прокуратури. Часопис Київського університету права. 2010. № 2. С. 278-281.

15. Кримінальний кодекс України: Закон України від 05 квіт. 2001 р. № 2341-III. URL: https ://zakon.rada .gov.ua/l aws/ show/2341-14/print

16. Науково-практичний коментар Кримінального кодексу України / Д. С. Азаров, В. К. Грищук, О. Г. Колб та ін.; за заг. ред. О. М. Джужі, А. В. Савченка, В. В. Черней. 2-ге вид., перероб. і допов. Київ: Юрінком Інтер, 2018. 1104 с.

17. Кримінологія: підручник / В. В. Голіна, Б. М. Головкін, М. Ю. Валуйська та ін.; за ред. В. В. Голіни, Б. М. Головкіна. Харків: Право, 2014. 440 с.

References:

1. Uhoda pro asotsiatsiiu mizh Ukrainoiu, z odniiei storony, ta Yevropeiskym Soiuzom, Yevropeiskym spivtovarystvom z atomnoi enerhii i yikhnimy derzhavamy-chlenamy, z inshoi storony [Association Agreement between Ukraine, on the one hand, and the European Union, the European Atomic Energy Community and their member states, on the other hand] vid 21 berez. 2014 r. URL: https://zakon.rada.gov.ua/laws/show/984_011/print [in Ukrainian].

2. Sambor, M. (2016). Politsiia ta orhany vnutrishnikh sprav: rozdumy pro spivvidnoshennia poniat [Police and internal affairs bodies: reflections on the relationship of concepts]. Pravo Ukrainy: Yurydychnyi zhurnal, 4 (1), 149-156 [in Ukrainian].

3. Mytrofanov, I. I. & Stepanenko, S. V. (2011). Prokuratura yak subiekt zapobihannia zlochynam [Prosecutor's office as a subject of crime prevention]: monohrafiia, 256 [in Ukrainian].

4. Zakaliuk, A. P. (2007). Kurs suchasnoi ukrainskoi kryminolohii: teoriia i praktyka [Course of modern Ukrainian criminology: theory and practice]: u 3-kh kn., Kn. 1: Teoretychni zasady ta istoriia ukrainskoi kryminolohii nauky, 424 [in Ukrainian].

5. Pro Natsionalnu politsiiu [On the National Police]: Zakon Ukrainy vid 02 lyp. 2015 r. № 580-VIII. URL: https://zakon.rada.gov.ua/laws/show/580-19#Text [in Ukrainian].

6. Konstytutsiia Ukrainy [Constitution of Ukraine]: Osnovnyi Zakon Ukrainy vid 28 cherv. 1996 r. № 254k/96-VR. URL: https://zakon.rada.gov.ua/laws/show/254%D0%BA/96- %D0%B2%D1%80/print [in Ukrainian].

7. Rozhnova, V. V., Syzonenko, A. S. & Udalova, L. D. (uporiad.). (2011). Pro zastosuvannia Konstytutsii Ukrainy pry zdiisnenni pravosuddia [On the application of the Constitution of Ukraine in the administration of justice]: postanova Plenumu Verkhovnoho Sudu Ukrainy vid 01 lystop. 1996 r. № 9. Postanovy Plenumu Verkhovnoho Sudu Ukrainy v kryminalnykh spravakh, 136-141 [in Ukrainian].

8. Lishchuk, B. V. (2017). Normatyvno-pravove zabezpechennia diialnosti Natsionalnoi politsii Ukrainy: do pytannia vdoskonalennia [Regulatory and legal support for the activities of the National Police of Ukraine: to the issue of improvement]. Teoriia ta praktyka protydii zlochynnosti u suchasnykh umovakh: zb. tez Mizhnar. nauk.-prakt. konf. (Lviv, 10 lystop. 2017 r.)/ upor. Avramenko O. V., Hnatiuk S. S. & Krasnytskyi I. V., 146-147 [in Ukrainian].

9. Tychyna, D. M. (2016). Natsionalna politsiia Ukrainy u systemi subiektiv zapobihannia zlochynam [The National Police of Ukraine in the system of crime prevention entities]. Visnyk Kryminolohichnoi asotsiatsii Ukrainy, 2 (13), 154-163 [in Ukrainian].

10. Fomenko, A. Ye. (2021). Teoretyko-prykladni zasady kryminolohichnoi diialnosti Natsionalnoi politsii Ukrainy [Theoretical and applied principles of criminological activity of the National Police of Ukraine]: dys. ... dok. yuryd. nauk: 12.00.08, 422 [in Ukrainian].

11. Holina, V. V. (2011). Zapobihannia zlochynnosti (teoriia i praktyka) [Crime prevention (theory and practice)]: navch. posib. Kharkiv, 120 [in Ukrainian].

12. Zakaliuk, A. P. (2008). Kurs suchasnoi ukrainskoi kryminolohii: teoriia i praktyka [Course of modern Ukrainian criminology: theory and practice]: u 3-kh kn. Kn. 3: Praktychna kryminolohiia, 320 [in Ukrainian].

13. Orlov, Yu. V. (2010). Kryminolohichna ekspertyza normatyvno-pravovykh aktiv i yikh proektiv: naukovo-metodychne zabezpechennia [Criminological examination of normative legal acts and their drafts: scientific and methodological support]: monohrafiia, 266 [in Ukrainian].

14. Ozerskyi, I. V. (2010). Spivvidnoshennia koordynatsii ta vzaiemodii u diialnosti orhaniv prokuratury [The ratio of coordination and interaction in the activities of prosecutor's offices]. Chasopys Kyivskoho universytetu prava, 2, 278-281 [in Ukrainian].

15. Kryminalnyi kodeks Ukrainy [Criminal Code of Ukraine]: Zakon Ukrainy vid 05 kvit. 2001 r. № 2341-III. URL: https://zakon.rada.gov.ua/laws/show/2341-14/print [in Ukrainian].

16. Azarov, D. S., Hryshchuk, V. K. & Kolb, O. H. ta in.; Dzhuzha, O. M., Savchenko, A. V. & Chernei, V. V. (red.). (2018). Naukovo-praktychnyi komentar Kryminalnoho kodeksu Ukrainy [Scientific and practical commentary on the Criminal Code of Ukraine]. 2-he vyd., pererob. i dopov. Kyiv, 1104 [in Ukrainian].

17. Holina, V. V., Holovkin, B. M. & Valuiska, M. Yu. ta in.; Holina, V. V., Holovkin, B. M. (red.). (2014). Kryminolohiia [Criminology]: pidruchnyk, Kharkiv, 440 [in Ukrainian].

Размещено на Allbest.ru