Місце сімейного права у міжнародно-правовій системі: його основи та джерела

Размещено на http://www.Allbest.Ru/

Київський національний університет імені Тараса Шевченка

Місце сімейного права у міжнародно-правовій системі: його основи та джерела

Смолій А.В., к.ю.н.

Останні декілька десятиліть міжнародне сімейне право стає все більш актуальним, оскільки відбувається постійна міграція населення, а світ невпинно глобалізується. Саме тому дуже важливим питанням є уніфікація законодавства щодо сімейних правовідносин. На прикладах низки норм автором буде аналізуватись наскільки національні законодавства мають бути інтегрованими до міжнародного сімейного права та міжнародно-правових відносин загалом. Також автор проаналізує таке співвідношення на прикладі України, оскільки для нашої держави ця тема є особливо актуальною у 2022-2024 роках.

На думку багатьох правознавців, міжнародне сімейне право варто вважати частиною міжнародного приватного права, яке пов'язане з правовим регулюванням сімейних відносин з іноземним елементом.

Такі відносити стають все більш важливими в світі, а юридичні послуги в цій сфері стають більш затребуваними. Мова не лише про допомогу з вирішенням питань укладення (розірвання) шлюбів з іноземцями, але і проблеми регулювання особистих немайнових і майнових відносин подружжя, батьків і дітей, іншіх членів сім'ї, в яких присутній іноземний елемент.

До цієї категорії також відноситься і проблема усиновлення. Крім того, значна кількість подружжя, які мають громадянство України, стають суб'єктами сімейних відносин поза межами України. Нерідкою сьогодні є і трансформація понять «шлюб» і «родина» з національного сімейного права у сферу регулювання міжнародного приватного права, у випадках, коли в сімейних відносинах несподівано «з'являється» іноземний елемент, наприклад, коли один з подружжя набуває громадянство іншої країни, змінює місце проживання, діти подружжя народжуються за кордоном. Для більш практичного усвідомлення різниці місця міжнародного сімейного права у правових системах різних держав, можна порівняти, наприклад, правове регулювання шлюбу.

Варто приділяти особливу увагу різноманітності міжнародного сімейного права в різних правових системах. Сфера сімейного права значно різниться в різних країнах, охоплюючи безліч культурних, соціальних юридичних тонкощів. Поява міжнародного сімейного права як окремої галузі в рамках правових систем є спробою усунути складності, що виникають через різні правові принципи, практики і норм, що регулюють сімейні відносини і побутові питання в усьому світі.

Фактично міжнародне сімейне прав є мозаїкою правових систем. Значні відмінності між національними правовими системами щодо віку вступу в шлюб і форм укладення шлюбу ілюструють різноманіття міжнародного сімейного права. Ці відмінності створюють проблеми, особливо у випадках, пов'язаних з транснаціональними шлюбами або суперечками між особами з різним правовим статусом.

Міжнародне сімейне право являє собою взаємопов'язану систему, в яку вплетені багатогранні правові, культурні та соціальні нюанси. Різноманітність матеріальних і формальних умов в різних країнах, що стосуються віку вступу в шлюб, форм вступу в шлюб і процедурних вимог, ілюструє складну природу сімейних відносин в глобальному контексті. Передумовою є те, що національні правові системи значно відрізняються за спектром міжнародного сімейного права, створюючи мозаїку практик та нормативних актів, які впливають на життя людей у всьому світі [7].

Узагальнюючи класифікацію джерел Міжнародного сімейного права, виходячи з розуміння їх походження, межі функціонування, правовий потенціал, джерельний комплекс можна поділити їх на декілька основних і допоміжних груп:

1) головні нормативні акти як домінуюче джерело (національне законодавство України (якщо ми говоримо про український контекст); національне сімейне законодавство інших держав; міжнародні правові норми: конвенції та міжнародно-правові акти.

2) нормативні договори, які містять загальні правила регулювання правовідносин на тривалий час;

3) судові прецеденти, які можна вважати практичним базовим інструментом застосування, пов'язані з наданням нормативної сили судовим рішенням;

4) правові звичаї - найдавніша форма права, які стали пізніше основою для правового регулювання;

5) надбання правової думки та юридичної науки».

Фактично, міжнародне сімейне право і його джерела є типовими для міжнародного приватного та публічного права, що свідчить про складну структуру формування теперішнього сімейного права, як на національному, так і на міжнародному рівнях.

До прикладу, відомий вчений у сфері міжнародного сімейного права - В.Я. Калакура зазначив, «логічним може бути виокремлення наступних основних груп джерел МСП:

а) національне законодавство, що стосується правового регулювання сімейних відносин, ускладнених іноземним елементом;

б) ратифіковані міжнародні конвенції та договори;

в) звичаї;

г) судові прецеденти.

Взяті в сукупності та цілісності, джерела МСП складають його джерельний комплекс або джерельну базу» [1, с. 117].

Взяті разом, ці джерела складають джерельний комплекс або базу міжнародного сімейного права. За такими критеріями класифікації, такими як походження, обсяг функціонування та правовий потенціал, можна умовно розділити джерельний комплекс на основні та допоміжні групи.

Якщо загалом говорити про міжнародні договори, то варто звернути увагу на:

Універсальні:

*Конвенція про право, застосовне до режимів майна подружжя (1978);

*Конвенція про укладення та визнання дійсності шлюбів (1978);

*Конвенція про стягнення за кордоном аліментів (1956).

Регіональні:

Європейська конвенція про правовий статус позашлюбних дітей (1975);

Європейська конвенція про усиновлення дітей (1967);

Конвенція про правову допомогу та правові відносини у цивільних, сімейних та кримінальних справах (1993): в ред. Протоколу 1997;

Конвенція про правову допомогу та правові відносини у цивільних, сімейних та кримінальних справах (2002).

Конвенції є одним із основних джерел міжнародного сімейного права. Конвенції встановлюють уніфіковані норми та стандарти, які мають застосовуватися у сфері сімейних відносин. Декілька ключових конвенцій в цьому контексті включають:

Гаазька конвенція про цивільні аспекти вивезення дітей: Регулює вивезення дітей за межі їхньої країни та визначає процедури для вирішення випадків викрадення дітей.

Конвенція про права дитини. Визначає основні права дітей та встановлює принципи, які повинні дотримуватися для їхнього захисту та добробуту. уніфікація національний міжнародний сімейний право

Конвенція про усиновлення. Визначає стандарти для міжнародного усиновлення з метою захисту інтересів дітей та забезпечення їм належних умов.

Якщо говорити про Україну та розглядати її сімейне право, а також його міжнародний аспект, прямі норми міжнародного сімейного права, наприклад, містяться у Сімейному кодексі України.

В ньому розглянуті наступні аспекти регулювання:

- як укладення і розірвання шлюбів із іноземцями;

- сімейну правоздатність та дієздатність;

- встановлення батьківства (батьківство встановлюється, якщо чоловік спільно проживає і веде спільне господарство з родиною, бере участь у вихованні дитини, бере участь у її матеріальному забезпеченні, існують незаперечні докази того, що чоловік визнав своє батьківство);

- питання усиновлення дітей іноземцями, встановлення опіки чи піклування.

І це лише деякі аспекти. Українське сімейне законодавство враховує сучасні норми міжнародно-правового регулювання сімейних правовідносин та дає відповідь на більшість питань щодо їх регулювання.

Міжнародне право не може регулювати внутрішньодержавні відносини так само, як механізм дії національного права не придатний для регулювання міждержавних відносин. Щоб норми міжнародного права набули здатності регулювати відносини з участю фізичних та юридичних осіб, вони повинні увійти в правову систему країни, набути юридичної сили національного права. Іншими словами, вони повинні набути офіційно-юридичної форми суверенного, незалежного, одноосібного волевиявлення держави, тобто форми національного права. Тільки в такій якості норми міжнародного договору будуть регулювати внутрішньодержавні відносини, встановлювати права та обов'язки для фізичних та юридичних осіб цієї держави.

Концепція (примату) міжнародного права «передбачає, що держава у власному національному законодавстві закріплює пріоритет міжнародних договорів. Якщо норми міжнародного договору суперечать національному законодавству, то необхідно застосовувати норми міжнародного договору. Концепція верховенства (примату) національного права визнає пріоритет норм національного права, а міжнародні норми, у свою чергу, можуть бути застосовані лише, коли вони не суперечать внутрішньодержавному праву.

В умовах глобалізації «перед державами стоїть спільне завдання вироблення засобів управління глобальними процесами і розвитку міжнародного права, а також національних правопорядків на основі непорушності загальновизнаних принципів і норм міжнародного права. Положення про узгодження державної волі як єдиний шлях створення норм міжнародного права, а також визнання цієї волі юридично рівнозначною означає, що, по-перше, міжнародні договори, в яких виражені норми загального міжнародного права, є результатом угод між державами різних соціальних систем, а по-друге, що ці держави суверенні й у цьому сенсі рівні, а отже, рівнозначна з точки зору міжнародного права і виражена ними суверенна воля. Це - суверенна рівність» [9, с. 34].

Якщо звертатись до Конституції України, то тут чітко цитуємо статтю. ст.9 де зазначено: «Чинні міжнародні договори, згода на обов'язковість яких надана Верховною Радою України, є частиною національного законодавства України. Укладення міжнародних договорів, які суперечать Конституції України, можливе лише після внесення відповідних змін до Конституції України» [2].

Тут ми чітко розуміємо, що міжнародно-правові норми стають частиною національного законодавства держав, зокрема і України саме після ратифікації таких норм у вигляді договорів чи конвенцій.

Варто також розуміти, що часто міжнародно-правові норми є більш розмитими та менш чіткими ніж національне законодавство, саме тому у більшості випадків ми керуємось саме ним. Також дуже важливим аспектом правового регулювання сімейних відносин є двосторонні угоди між державами де прописуються юридичні форми співпраці у випадку проблемних аспектів на основі двох національних законодавств.

Статус міжнародних договорів визначено також у Законі України «Про міжнародні договори України» від 29.06.2004. Зокрема, у статті 19 цього Закону зазначається: «якщо міжнародним договором України, який набув чинності в установленому порядку, встановлено інші правила, ніж ті, що передбачені у відповідному акті законодавства України, то застосовуються правила міжнародного договору» [4]. Стаття 8 цього Закону визначає «види надання Україною згоди на обов'язковість для неї міжнародного договору: у спосіб підписання, ратифікації, затвердження, прийняття договору, приєднання до договору, а також в інший спосіб, про який домовилися сторони» [4].

Важливий вплив на розвиток міжнародного сімейного права має уніфікація, проте не можна не помітити, що її традиційна форма в країнах Європейського Союзу втрачає колишні позиції: «Нормативним інструментом зараз є регламент, а не конвенція». Проте її рано скидати з рахунків. Вдалим прикладом уніфікації норм міжнародного сімейного права є Регламент ЄС 2019/1111 від 25.06.2019 про юрисдикцію, визнання та приведення до виконання судових рішень щодо шлюбно-сімейних справ та з питань батьківської відповідальності, а також дітей (Брюссель II ter), який прийшов на зміну Регламенту ЄС No 2201/2003 про юрисдикцію, визнання та приведення до виконання судових рішень у сімейних справах та справах про обов'язки батьків, що скасовує Регламент (ЄС) No 1345/2003 II bis) [1, c. 117].

І все ж перспективи уніфікації в сфері, що розглядається, академічна спільнота пов'язує зі створенням загальноєвропейських правил вибору права щодо шлюбно-сімейних відносин. Подібні пропозиції висловлюються і у вітчизняній літературі: «...правове регулювання сімейних правовідносин потребує загальної уніфікації. У зазначеному контексті є необхідною наявність міжнародного договору про правове регулювання загального характеру». Останнє потребує уточнення сфери дії такого договору, кількості його учасників тощо [8, c. 124].

Явище лібералізації міжнародного сімейного права знаходить вираження у матеріальній та процесуальній галузях. У контексті сімейного права Європейського Союзу, основними джерелами, які можуть бути застосовані відповідно до розділу IX Закону України «Про Міжнародне приватне право» як джерела сімейного права України та що мають значення для подальшої правотворчості з метою наближення законодавства України до права Європейського Союзу, визначаються такі регламенти Ради Європейського Союзу та Європейського Парламенту:

- Регламент Рим III, який вирішує питання про розгляд справи про розірвання транскордонного шлюбу, застосування до цих відносин права, а також право вибору права (автономія волі сторін).

- III Брюссельський регламент «Про юрисдикцію застосовного права, визнання та виконання рішень, а також співробітництво у справах, пов'язаних з аліментними зобов'язаннями».

- Регламент «Про посилення співробітництва у сфері юрисдикції застосовного права».

Таким чином, ми розглянули джерела формування міжнародного сімейного права, а також національних законодавств в сфері сімейних правовідносин.

Загалом, джерела міжнародного сімейного права представляють собою складний та цілісний комплекс різноманітних форм вираження національних та міжнародних норм, зокрема тих, що стосуються регулювання сімейних відносин із зовнішнім елементом. Серед них найбільше значення мають нормативні акти як обов'язкові юридичні норми, що підтримуються державою та міждержавними договорами. Особливість джерел міжнародного сімейного права випливає з їхнього «подвійного» характеру: з одного боку, це норми законодавства та судова практика окремих держав, а з іншого - міжнародні договори і звичаї.

У сімейному праві міжнародні правові документи, такі як конвенції, декларації, резолюції та рекомендації, визначають цінності, принципи та напрями правового регулювання. Вони мають за мету встановлення загальних принципів, які є частиною більших двосторонніх договорів, національних законів про міжнародне приватне право та інших нормативних актів. Ці міжнародні документи закріплюють суб'єктивні права та обов'язки, систему заохочення та покарання, а також встановлюють принципи пільг та заборон.

Джерела

1. Калакура В.Я. Особливості джерел міжнародного сімейного прав. Вісник Запорізького національного університету. Юридичні науки. 2010. №1. С. 115-119.

2. Рагуліна К.А. Вплив міжнародних договорів на національне законодавство України: загальнотеоретичний аспект. Науковий вісник Міжнародного гуманітарного університету. Серія : юриспруденція. 2018. Т. 1. №35. С. 32-36.

3. Конституція України прийнята на п'ятій сесії Верховної Ради України 28 червня 1996 року

4. Про міжнародні договори України: Закон України від 29 червня 2004 року №1906-IV

5. Теорія держави та права України: підручник для курсантів та студентів вищих навч. закл. / О.М. Бандурка, М.Ю. Бурдін, О.М. Головко та ін.; МВС України, Харків. нац. ун-т внутр. справ. Харків: Майдан, 2018. 436 с.

6. Статут Організації Об'єднаних Націй

7. Олійник О.С. Шлюбний договір: порівняльно-правовий аналіз законодавства різних правових систем: автореф. дис. ... канд. юрид. наук: 12.00.03 / О.С. Олійник; Науково-дослідний інститут приватного права і підприємництва АПрН України. - Київ, 2009.

8. Сердечна І.Л. Договір як джерело правового регулювання цивільних та сімейних відносин. Електронне наукове видання «Аналітично-порівняльне правознавство». 2022. С. 121-125.

9. Рагуліна К.А. Вплив міжнародних договорів на національне законодавство України: загально-теоретичний аспект. Науковий вісник Міжнародного гуманітарного університету. Серія: юриспруденція. 2018. Т. 1. №35. С. 32-36.

Размещено на Allbest.Ru