Закордонний досвід державного регулювання у сфері обігу лікарських засобів

Размещено на http://www.allbest.ru/

Харківський національний університет імені В.Н. Каразіна, Навчально-науковий інститут «Інститут державного управління»

Закордонний досвід державного регулювання у сфері обігу лікарських засобів

Колесніков Дмитро Дмитрович аспірант кафедри управління персоналом та підприємництва

м. Харків

Анотація

У статті узагальнено закордонний досвід державного регулювання у сфері обігу лікарських засобів. Визначено, що об'єктивною необхідністю є використання нашою країною досвіду регулювання у сфері обігу лікарських засобів в зарубіжних країнах. Найбільш ефективний арсенал методів та інструментів в цій області накопичений в країнах ЄС, де регулювання охоплює як ціни на лікарські засоби (оплачувані з коштів держбюджету і відпускаються за рецептами лікарів), так і ціни на безрецептурні препарати, тобто реалізовані вільно, без обов'язкового пред'явлення рецепта. На сучасному етапі основний фактор, що об'єднує всі країни ЄС - введення заходів жорсткої бюджетної економії.

З'ясовано, що найважливішим аспектом ефективного розвитку фармацевтичної індустрії зарубіжних країн є широке використання схем державно-приватного партнерства (ДПП). При цьому в світі найбільш поширені такі схеми, як приватно-державні інвестиційні фонди для підтримки досліджень і розробок до фармацевтичної науки, або центри залучення інвестицій в окремих країнах і підтримка розробок в області біотехнологій і фармацевтики.

Визначено, що державна підтримка у сфері обігу лікарських засобів в зарубіжних країнах, як правило, включає наступні напрямки: стимулювання внутрішнього попиту і виробництва лікарських засобів; кадрове забезпечення; підтримка досліджень і розробок в галузі; розвиток інфраструктурної підтримки галузі.

Доведено, що з позиції застосування міжнародного досвіду найбільший інтерес, представляє застосування наступних методів державного регулювання у сфері обігу лікарських засобів: укладення прямих угод між фармацевтичними компаніями і державою; укладення договорів про знижки; аналіз споживчої корисності і витрат. Також досвід розвинених країн підтверджує ефективність кластерів як форму організації підприємств у фармацевтичній промисловості. Найперспективнішою формою кластеру є кластер інноваційного типу, який заснований на переході від лінійної моделі інновацій до «спірально» моделі, яка базується на тісній кооперації і стратегічному партнерстві науки, корпорацій і держави.

Ключові слова: державне регулювання, фармацевтична галузь, лікарські засоби, сфера обігу лікарських засобів, організаційно-економічний механізм державного регулювання.

Abstract

Kolesnikov Dmytro Dmytrovych Postgraduate student of the Department of Personnel Management and Entrepreneurship, VN Kharkiv National University Karazina, Educational and Scientific Institute "Institute of Public Administration", Kharkiv,

FOREIGN EXPERIENCE OF STATE REGULATION IN THE SPHERE OF CIRCULATION OF MEDICINES

The article summarizes the foreign experience of state regulation in the sphere of circulation of medicines. It is determined that the objective necessity is to use our country's experience in regulating the circulation of medicines in foreign countries. The most effective arsenal of methods and tools in this area is accumulated in the EU countries, where regulation covers both the prices of medicines (paid from the state budget and sold on doctors ' prescriptions) and the prices of over-the- counter drugs, that is, sold freely, without the mandatory presentation of a prescription. At the present stage, the main factor that unites all EU countries is the introduction of fiscal austerity measures.

It is found out that the most important aspect of the effective development of the pharmaceutical industry in foreign countries is the widespread use of Public- Private Partnership (PPP) schemes. At the same time, the most common schemes in the world are private-public investment funds to support research and development in pharmaceutical science, or centers for attracting investment in individual countries and supporting developments in the field of biotechnology and pharmaceuticals.

It is determined that state support in the sphere of circulation of medicines in foreign countries, as a rule, includes the following areas: stimulating domestic demand and production of medicines; personnel support; support for research and development in the industry; development of infrastructure support for the industry.

It is proved that from the point of view of applying international experience, the greatest interest is the use of the following methods of state regulation in the sphere of circulation of medicines: conclusion of direct agreements between pharmaceutical companies and the state; conclusion of discount agreements;

analysis of consumer utility and costs. Also, the experience of developed countries confirms the effectiveness of clusters as a form of organization of enterprises in the pharmaceutical industry. The most promising form of cluster is an innovation-type cluster, which is based on the transition from a linear innovation model to a "spiral" model, which is based on close cooperation and strategic partnership between science, corporations and the state.

Keywords: state regulation, pharmaceutical industry, medicines, sphere of circulation of medicines, organizational and economic mechanism of state regulation.

Постановка проблеми

Оптимізація економічної політики та забезпечення конкурентоспроможності держави неможливі без простого, але надзвичайно важливого процесу: вивчення, аналізу, адаптації та схвалення позитивних рішень, впроваджених іншими країнами. Наразі Україна продовжує демонструвати соціально-економічну нерівність у наданні послуг охорони здоров'я - поряд із складною демографічною ситуацією, яка позначається високим рівнем смертності та зростанням хронічних захворювань.

Забезпечення лікарськими засобами є найважливішою формою охорони здоров'я, що робить можливим досягнення цілей усієї системи охорони здоров'я, а саме збереження та зміцнення здоров'я населення як першочергової мети держави. Крім того, ефективність, якість і безпека фармацевтичних препаратів вважаються першочерговими для держави в цій галузі. лікарський державний приватний партнерство

У зв'язку з цим слід враховувати особливості державного регулювання у сфері обігу лікарських засобів та вітчизняні напрями державного регулювання підтримки фармацевтичної галузі, яка має бути спрямована на забезпечення реалізація таких довгострокових цілей, як сталий розвиток і зростання для України.

Аналіз останніх досліджень і публікацій

Теоретичні і практичні аспекти розвитку державного регулювання у сфері обігу лікарських засобів розглянуті в працях як зарубіжних, так і вітчизняних вчених. Вагомий внесок у дослідження впливу держави на фармацевтичну галузь зробили такі вчені Васильєв С. [1], Єрмолаєва В. [2], Лазарєв В. [1], Овчаренко Т. [2], Руснак Л. [4], Сотникова Л. [5], 6. Співак М. [6], Стрельченко О. [7], Теремецький В. [8], Хавпун О. [8] та ін. Незважаючи на велику кількість робіт по означеній проблематиці, слід зазначити наявність низки невивчених питань у сфері обігу лікарських засобів, що свідчить про актуальність обраної тематики цієї статті.

Формулювання цілей (мети) статті

Метою даної статті є узагальнення закордонного досвіду державного регулювання у сфері обігу лікарських засобів.

Виклад основного матеріалу

Залучення України до світових економічних процесів визначає розробку ефективних і дієвих методів державного регулювання у сфері обігу лікарських засобів. Адже держава підтримує наукові розробки у сфері охорони здоров'я, які зрештою впроваджують у свою роботу фармацевтичні фірми, що сприяє поширенню більш якісних вітчизняних лікарських засобів, які є конкурентоспроможними та, як наслідок, позитивно впливають на питання захисту та оздоровлення населення України.

Одним із головних чинників, які суттєво сформували всі регіональні та національні фармацевтичні ринки, є їх посилене державне регулювання. У більш економічно розвинених країнах світу усталена практика державного регулювання була ретельно задокументована та оцінена на предмет її впливу [1, С. 56]. Ця інформація може бути використана для розробки комплексної довгострокової програми державного регулювання у сфері обігу лікарських засобів України, з метою досягнення балансу між потребами споживачів і основними суб'єктами галузі на стійкій основі. Важливим показником, який значною мірою визначає національні підходи до регулювання у сфері обігу лікарських засобів останнім часом, є впровадження режимів економії.

Можливо взяти приклад із такої країни, як Великобританія, де основна увага приділяється оцінці ефективності медичних послуг шляхом порівняння вартості з результатом лікування. У цьому сценарії лікарі не лише призначають найдешевші ліки, але й оцінюють загальний вплив лікування, яке включає як дженерики, так і оригінальні варіанти ліків.

Україна, як і раніше, продовжує істотно відставати від рівня споживання лікарських препаратів в розвинених країнах [6, C. 137].

Використання досвіду державного регулювання інших країн, у сфері обігу лікарських засобів, є потребою нашої країни, причому об'єктивною. У країнах ЄС зібрано найефективніший арсенал методів та інструментів у цій сфері, оскільки в їхньому регулюванні є цінова складова як на рецептурні, так і на безрецептурні ліки. В усіх країнах ЄС діє державне регулювання цін на лікарські засоби, вартість яких повністю або частково відшкодовується з державного бюджету чи обов'язкового медичного страхування, та ліки, що відпускаються за рецептом лікаря.

Методи державного регулювання цін на фармацевтичних ринках ЄС поділяються на дві великі групи: пряме та непряме регулювання. Так пряме регулювання містить контроль за прибутком, яке передбачає: укладення прямих угод між фармацевтичними компаніями та державою; оцінка економічного ефекту лікарських засобів; порівняння зовнішніх і внутрішніх цін; встановлення в торговельній мережі фіксованої націнки з єдиною шкалою націнок; контроль витрат на просування ліків на ринку; запровадження системи торгових накид та контролю за ними, а також системи базових цін.

Натомість, непряме регулювання може включати: угоди про знижки, за якими відшкодовується оплата за придбані ліки; аналіз споживчої користі та витрат з розподілом відповідальності; встановлення пільгових переліків лікарських засобів та референтного ціноутворення.

У нинішньому стані основною спільністю, яка об'єднує всі країни Європейського Союзу, є їхня політика суворого фіскального консерватизму [5, C. 109]. Отже, більшість країн повільно, але впевнено дрейфують до встановлення чітких меж цін на ліки. Цей акт, по суті, роздвоюється: він призведе до ще суттєвішої економії бюджетних витрат для цих країн. Тим не менш, це слугує каталітичною силою для великих виробничих фармацевтичних компаній, щоб вони реорганізували свій підхід за допомогою інноваційних альтернативних каналів для реалізації стратегій продажів.

Очікується, що американський ринок протидіятиме падінню продажів у ЄС шляхом підвищення цін на ліки всередині країни, що може допомогти зменшити втрати на початковому етапі. Але з часом виробники оригінальних ліків будуть змушені скорочувати витрати на дослідження та розробки. Це призведе до скорочення потоку нових ліків - ескалації бар'єру проти невиліковних і найскладніших захворювань, інноваційно розроблені ліки можуть більше не вийти на фармацевтичний ринок.

Використання дешевших ліків має альтернативний ефект; це дозволяє великим групам людей у всьому світі, особливо в країнах, що розвиваються, отримати доступ до високоякісної сучасної медичної допомоги. У країнах з ринками, що розвиваються, вирішується питання запровадження контролю цін на ліки. Україна, як і багато інших країн, що розвиваються, є однією з найбільш вразливих з точки зору самозабезпечення лікарськими засобами. Це означає, що державну політику в цій галузі слід розробляти раціонально та науково, оскільки економіка багатьох країн, що розвиваються, все ще сильно залежить від імпортних ліків.

Європейський досвід державного регулювання обігу лікарських засобів не свідчить про ефективність системи. Це також залишає без відповіді питання про те, чи може єдина система контролю за цінами, прийнята країнами ЄС, бути альтернативним механізмом, який вже по-різному використовується іншими країнами. Україна не бачить такого підходу, оскільки вважає, що готовність громадян платити за ліки може суттєво відрізнятися залежно від факторів, включаючи рівень цін та епідеміологію. Навіть на рівні ЄС у найближчі кілька років навряд чи варто очікувати єдиного стандарту в усій Європі щодо регулювання цін на ліки чи переліку ліків, які підлягають відшкодуванню.

Схеми державно-приватного партнерства (ДПП), можливо виділити, як основний рушійний фактор для ефективного зростання фармацевтичного сектору іноземних держав. Однак серед них у всьому світі переважає синергія між приватними та державними інвестиціями, спрямованими через фонди для підтримки досліджень і розробок у фармацевтичній науці, або спеціалізованими центрами сприяння інвестиціям у біотехнології та фармацевтику [2, C. 80]. Крім того, майже всі країни проводять навчальні програми для своїх фармацевтичних галузей і підтримують дослідження разом з ініціативами розвитку; це включає в себе інфраструктурні системи, що спираються на зусилля, спрямовані на посилення внутрішнього попиту, а також на стимулювання місцевого виробництва лікарських засобів. Запровадження такої практики в Україні сьогодні майже не існує; як наслідок, конкретні кроки щодо державної підтримки в Україні мають включати підтримку галузі коштами та створення схеми ДПП, яка слугуватиме меті надання фінансової допомоги дослідженням і розробкам, а також залучення інвестицій у біотехнології. Це те, що ми повинні враховувати, щоб підтримувати ідеї біотехнологічних стартапів.

У розвинених країнах підтримуються дослідницькі розробки та відповідна інфраструктура. Виробництво також нарощується, але наразі Україна не в повній мірі реалізує подібні заходи для розвитку вітчизняного фармацевтичного комплексу. За результатами дослідження можна зробити висновок, що фармацевтичний комплекс України потребує конкретних заходів державної підтримки. Це включає сприяння партнерству між урядом і бізнесом для залучення інвестицій у біотехнології та фармацевтичні інновації: очевидно, це сфера, де Україні потрібно приділяти більше уваги на підтримку розробок.

Державна підтримка фармацевтичної галузі в зарубіжних країнах, як правило, включає наступні напрямки:

Стимулювання внутрішнього попиту та виробництва ліків є ключовим пріоритетом будь-якої держави. Для досягнення цієї мети багато країн встановлюють різні податкові пільги, які не завжди ефективні через численні лазівки, якими можуть скористатися компанії. Контроль цін на ліки в рамках соціальних програм, як і регулювання імпорту, також запроваджено різними державами, але ці заходи часто стикаються з протидією потужних фармацевтичних лобі.

Швейцарія зробила сміливі кроки до схвалення ліків: вони дотримувалися спрощеної та швидкої процедури для нових ліків, що дозволило їм швидко вийти на ринок. Що стосується податків, то Швейцарія встановила нижчий рівень ПДВ, ніж інші європейські країни, демонструючи інноваційний підхід. Вони не втручалися в поточні ціни на ліки, а лише встановлювали максимальну ціну на нові препарати; це допомогло їм знайти баланс між інтересами промисловості та потребами охорони здоров'я. Крім того, уряд Швейцарії відшкодовує частину вартості ліків за державним медичним страхуванням, таким чином зменшуючи кишенькові витрати пацієнтів [4, C. 106].

Кадрове забезпечення. Заходи підтримки персоналу приймають різні форми в різних країнах. У США створюються спеціальні навчальні та науково-дослідні установи. У Швейцарії діє система грантів на навчання, яка координується Федеральним відомством освіти та науки за допомогою фондів, які фінансують інновації - інтеграцію досліджень, розробок та освіти. Індія та Китай розробляють освітні гранти та програми для підготовки дослідників, викладачів і менеджерів для фармацевтичної промисловості. У Китаї кількість спеціалізованих фармацевтичних шкіл зростає: за останні 50 років їх кількість зросла з п'яти до 240 [7, c. 137]. Еволюція заходів підтримки персоналу в різних країнах: вона набуває різних форм.

Підтримка галузевих досліджень і розробок. У США створені державно-приватні інвестиційні фонди для підтримки наукових досліджень і розробок у галузі за рахунок коштів державного бюджету, а також внесків приватних інвесторів (наприклад, Інститут біологічних наук у Північній Кароліні). Крім того, 500 млн. дол. щорічно виділяється з Пенсійного фонду службовців штату Каліфорнія на розвиток біотехнологічних досліджень. Швейцарія покладається на національні агентства для підтримки досліджень і розробок разом із використанням фондів венчурного капіталу, де приватні та державні кошти використовуються у співвідношенні 1:1. Країна також розширює підтримку проектів середнього та малого бізнесу у фармацевтиці та біотехнологіях. Державні фінансові ініціативи, які реалізуються для такої співпраці з приватним сектором, спрямовані на просування передових технологій, розроблених молодими компаніями або стартапами, задіяними в цих сферах, без будь-якої прямої або опосередкованої віддачі від наданих коштів (пільгові кредити або участь в акціонерному капіталі), доки вони не зможуть зробити прибуток, який можна вважати достатнім для їх власного сталого зростання без потреби у додатковому зовнішньому фінансуванні.

Розвиток інфраструктурної підтримки галузі. У США інфраструктурна підтримка надається на основі «комерційних і наукових» організацій, які пропонують консультаційні послуги та інформаційну підтримку фармацевтичним компаніям, які займаються дослідженнями та розробками. Швейцарія створила 14 центрів підтримки фармацевтичних і біотехнологічних розробок, а також залучення інвестицій. Китай запропонував створити фармацевтичні дослідницькі парки поряд з індустріальними парками, щоб надати компаніям доступ до інфраструктури досліджень і розробок. В Індії це робиться через біотехнологічні центри та парки. Забезпечення базової інфраструктурної підтримки галузі: такі країни, як США, надають її через комерційні наукові організації, Швейцарія створила 14 таких центрів, Китай створив систему фармацевтичних науково-дослідних парків плюс індустріальні парки, а Індія робить це через біотехнологічні центри та парки.

Становлення національної безпеки та інноваційна фармацевтика: кейс на основі досвіду розвинених країн світу. Це означає, що підтримка з різних сторін має першорядне значення. Це включає наукову, промислову, фінансову та нормативну складові для забезпечення постійної доступності для населення.

Дедалі більшу участь місцевих фірм у створенні фармацевтичних секторів можна зрозуміти з їхнього наміру перейти від виробництва низькорентабельних ліків до виробництва ліків внутрішнього виробництва з високою доданою вартістю та відповідністю вимогам GMP, які могли б ефективно конкурувати на місцевому ринку з тими, хто великих іноземних фармацевтичних транснаціональних корпорацій. У перспективі фармацевтичні виробники всередині країни передбачають державну підтримку генерації інноваційних ліків і можливість їхнього виходу на інші ринки, куди їх можна експортувати [3, C. 91].

В умовах посилення конкурентних позицій розвинутих країн (і деяких країн, що розвиваються) на світовому фармацевтичному ринку, в Україні на всіх рівнях влади посилено завдання щодо регулювання забезпечення населення лікарськими засобами. Призначення регуляторної ролі держави під час економічних реформ принципово змінилося: роль держави у виробництві ліків зменшилася, першочерговою причиною цього стала приватизація компаній та значне зменшення фінансування державних фармацевтичних підприємств. компаній. На сьогоднішній день система державного регулювання у сфері обігу лікарських засобів включає: централізовані закупівлі іноземних товарів, постачання вітчизняних ліків, розподіл лікарських засобів через структури різних відомств і форм власності.

З точки зору міжнародної практики, до методів державного регулювання у сфері обігу лікарських засобів, які дослідники вважають найбільш перспективними, можна віднести:

Підписання прямих угод за участю фармацевтичних фірм і держави - це пропозиції, спрямовані на зниження ціни або повернення державою частини переплачених коштів, якщо бюджетні витрати на закупівлю ліків були занадто високими. У цьому сценарії ціна визначається фактичними або очікуваними обсягами виробництва; коли вона перевищує певне порогове значення, ціна знижується або страховик повинен отримати компенсацію від компанії.

Укладання угод про знижки, прийняті останнім часом у деяких європейських країнах (особливо в Німеччині) щодо знижки виробника ліків контрагента (наприклад, медичного закладу), як правило, стосується джене- ричних препаратів.

Для аналізу споживчої корисності та витрат створюється спеціальна комісія експертів. Вона порівнює ефективність нових препаратів з тими, які вже є на ринку. Якщо дія нового препарату буде ефективнішою за аналоги, комісія дає рекомендації щодо субсидування його ціни. Такий підхід гарантує стабільність і однаковість ціноутворення, а також стримує спроби цінової конкуренції між фармацевтичними фірмами. Таким чином, кожна сторона бере на себе певну роль, і немає місця для дублювання та інших невдач.

Для державного регулювання у сфері обігу лікарських засобів: пріоритетним є не безліч, а одна конкретна сфера - ціноутворення на лікарські засоби. Варто визнати, що особливості ціноутворення на ліки обумовлюються певними чинниками, які позначаються, зокрема, їхньою високою соціальною значущістю [8, C. 110]. Вони включають, але не обмежуються: складною структурою ланцюга поставок; динаміка при зберіганні та транспортуванні через лікарську здатність; ширина, глибина, варіативність і специфіка асортименту, що розглядається; основні принципи розрахунків між фармацевтичними корпораціями та медичними установами; навіть у тій мірі, коли деякі ціни перебувають під пильним контролем держави з інших причин, ніж тільки їх. Враховуючи всі ці фактори, ринкова ціна препарату визначається різними складовими. До них належать витрати на масове виробництво та численні невиробничі витрати фармацевтичних компаній; а також обсяг пропозиції на ринку з урахуванням конкуренції (дженерики). Також впливають законодавча база, клінічна ефективність та інноваційність препарату; а також якістю, доступністю та соціальною затребуваністю препарату. Іншими визначальними факторами є стратегії патентного захисту окремих компаній, що базуються на регіональних особливостях захворювань і демографії. Крім того, бюджетне субсидування відіграє певну роль у певному виробництві/споживанні лікарських засобів. Отже, з-поміж різноманітних методів ціноутворення, які детально обговорюються в економічній літературі, автор виділяє ринковий підхід (який передбачає вивчення мотивів і поведінки покупців), витратний (де ціна визначається на основі вартості товару), адміністративний (державне ціноутворення) та параметричний (на основі співвідношення ціни з іншими атрибутами товару) [9, С. 158] методи ціноутворення.

Втручання держави в ціноутворення на ліки дає значну економію для споживачів. Країни ЄС приймають специфічні підходи до державного регулювання цін на ліки, які передбачають обмеження рецептурного призначення лікарських засобів; механізми відшкодування; регресивні торгові націнки; фіксовані співоплати; системи централізованих закупівель лікарських засобів; просування дженериків через освітні програми серед іншого. Ми вважаємо, що ці багатства стратегій також повинні бути прийняті всередині країни. З іншого боку, контроль над цінами за кордоном в основному поділяється на дві категорії: прямий (наприклад, реєстрація цін на рівнях закупівлі, як у Швеції, або на рівні виробника, як це спостерігається в Центральній і Східній Європі) і непрямий (де встановлені виробником ціни регулюються комісією, яка обмежує отримати прибуток або через прибутки, як це практикується у Великій Британії, або через встановлення базових цін, як в Іспанії).

Майбутнє вимагає більше зусиль для розробки оптимальної моделі контролю цін на ліки. Так вважають економісти і нашої країни - адже контроль над цінами на конкретні ліки та загальним рівнем цін на ліки - в ефективних результатах буде можливий лише за дотримання умов, що доведено розвиненими країнами. Основний аспект цих двох засобів контролю також дуже важливий: вони не повинні дозволяти надмірно високі ціни на нові ліки і в той же час обмежувати темпи зростання протягом періоду, який є достатньо довгим, щоб забезпечити достатню конкуренцію на своєму ринку з успішно встановленими лоукостерами. фірми.

Комплексне регулювання цін на ліки має здійснюватися разом із заходами щодо зниження собівартості - як свідчить досвід кількох країн, де фактична економія від регулювання цін на ринку ліків була зведена нанівець іншими додатковими витратами. Ці витрати пов'язані з нераціональною практикою призначення лікарів: вони виписують дорогі ліки, які потім нераціонально безконтрольно витрачаються.

Впровадження цінового регулювання на лікарські засоби має відбуватися паралельно з комплексним економічним аналізом. Він має окреслити можливі варіанти відповіді для фармацевтичних виробників, аптек, дистриб'юторів і кінцевих споживачів.

Регулювання цін на ліки в розвинених країнах: їхній досвід показує, що це може бути ефективним через ту саму державну організацію, яка також є їх основним покупцем і бере участь у розробці політики цінового регулювання (наприклад, якщо МОЗ України централізовано закуповує ліки для своїх підрозділи).

Окрім каталогу основних лікарських засобів, запозичення сторінки з посібника іноземних держав про дженеричні ліки могло б надати вкрай необхідну допомогу, хоча це було б матеріалізовано лише в тому випадку, якщо іноземні фірми окуплять свої значні інвестиції у запуск українських фармацевтичних секторів за допомогою quid pro quo.

Варто мати на увазі, що підвищена увага до питань регулювання цін може мати й негативні сторони. Дійсно, є випадки, коли фармацевтичним компаніям не залишається іншого вибору, як підвищувати ціни на інноваційні ліки, щоб компенсувати втрати від інших ліній ліків. Подібним чином через обмеження ціни фармацевтичні злиття та поглинання можуть бути вигідними для виробників, оскільки це спрощує процес фінансування досліджень і розробок. Навпаки, якщо існує лише кілька великих виробників, а конкуренція низька, не очікуйте значного зниження цін через обмежену конкурентоспроможність після злиття або поглинання виробників або зон антимонопольних угод.

Ще одним суттєвим моментом державного регулювання у сфері обігу лікарських засобів - якщо розглядати через призму підвищення конкурентоспроможності українських виробників ліків у світі - є проведення інституційних реформ у галузі. Трансформація має спровокувати підвищення ефективності управління фармацевтичним виробництвом, отже, безпосередньо пов'язане з інноваціями. Тому цікавою пропозицією було б розглянути можливість розвитку інноваційних фармацевтичних кластерів. Ці кластери зазвичай відображають швидкі темпи створення та накопичення знань, які можуть бути використані в подальшому для вдосконалення галузі.

Досвід високоіндустріальних країн свідчить про ефективність кластерів як форми організації фармацевтичного виробництва. Інноваційний аутсорсинг, який використовується за кордоном, але перспективний для внутрішнього впровадження, став ефективним механізмом протидії розширенню дженериків, що дозволяє транснаціональним корпораціям (ТНК) у фармацевтичній промисловості контролювати темпи виведення на ринок нових ліків. У наступні роки в усьому світі може з'явитися багато нових ліків, розроблених через довгі інноваційні ланцюжки, що включають невеликі компанії вузького профілю, хімічні лабораторії та інші філії ТНК [8, C. 111].

Аналіз інноваційно-промислових кластерів привів би нас до міжнародного та внутрішнього інтелектуального та фінансового середовища, яке їх живить. На відміну від деяких формалізованих державно-визнаних органів, ці кластери зазвичай діють неформально як незалежні організації; ця різноманітна типологія безпосередньо виникає через відсутність у них стандартизованих протоколів реєстрації. Серед цих різновидів найбільш перспективним виділяється кластер інноваційного типу: він знаменує відхід від лінійної інноваційної моделі та охоплює те, що можна назвати «спіральним» підходом, що передбачає тісне наукове, корпоративне та державне партнерство. Проте ще важливішим, ніж ці окремі елементи, є інституційна структура, що оточує кластер - ефективне інституційне середовище може стати потужним поштовхом для забезпечення сталості його ініціатив щодо розвитку. Основна роль держави у сприянні інноваційним кластерам у фармацевтичному секторі має регуляторний характер: вона діє як провідник, який організовує гармонію між усіма елементами спіралі. Крім того, держава може відіграти ще одну роль як гаранта того, що інвестиції в галузь будуть здійснені на сприятливих умовах.

Висновки і перспективи подальших розвідок

Дослідження показало, що ключовим елементом у зміцненні фармацевтичного сектору в іноземних державах є схеми державно-приватного партнерства (ДПП). Однак деякі з загальних ініціатив у всьому світі включають приватно-державні інвестиційні фонди, які сприяють дослідженням і розробкам у фармацевтичній науці, а також проектам у галузі біотехнологій і фармацевтики через національні центри залучення інвестицій.

Аналіз показав, що державна підтримка галузі лікарських засобів зазвичай охоплює різні аспекти, такі як: стимулювання внутрішнього попиту та виробництва ліків; кадрова допомога; підтримка досліджень і розробок; розвиток інфраструктури у сфері обігу лікарських засобів.

Найбільш прийнятні методи державного регулювання у сфері лікарських засобів викликають великий інтерес із світової практики. До них належать: пряма угода між фармацевтичними підприємствами та державою; домовленість про умови знижки; споживча корисність і аналіз витрат. Кластери також були визначені як ефективна форма організації підприємств у фармацевтичній промисловості на основі висновків розвинених країн. Кластер інноваційного типу є найперспективнішою формою кластера, про що свідчить перехід від лінійної моделі інновацій до «спіральної», яка акцентує увагу на тісній співпраці та партнерстві з наукою, корпораціями та державою.

Підводячи підсумок, відзначимо, що основним напрямком державного регулювання у сфері обігу лікарських засобів є контроль цін.

Література

1. Васильєв С., Лазарєв В. Специфіка державного нагляду у сфері обігу лікарських засобів. Господарське право і процес. 2017. №1. С. 55-58.

2. Літвінова О.В., Посілкіна О.В. (2019). Актуальність впровадження механізмів державно-приватного партнерства при реалізації інноваційних проектів зі створення лікарських засобів, призначених для лікування соціально загрозливих захворювань. Фармацевтичний часопис, 2019. №1. С. 79-87.

3. Овчаренко Т., Єрмолаєва В. Механізм впровадження міжнародних стандартів GMP у фармацевтичний сектор економіки України. Вісник Київського національного університету імені Тараса Шевченка. Економіка. 2009. №4. С. 90-93.

4. Руснак Л. М. Державне регулювання фармацевтичної діяльності в Україні. Науковий вісник Міжнародного гуманітарного університету. Сер.: Юриспруденція. 2018 № 36. С. 105-107.

5. Сотникова Л.В. Світовий досвід формування та реалізації державної політики щодо забезпечення національних інтересів у сфері обігу лікарських засобів. Публічне управління і адміністрування в Україні. 2022. №28. С. 109-118.

6. Співак М. В. Єдиний медичний інформаційний простір як засіб прийняття управлінських рішень. Київський часопис права : наук. журн. 2022. № 1. С. 136-142.

7. Стрельченко О. Г. Регулювання сфери обігу лікарських засобів в Україні: адміністративно-правове дослідження: монографія. Науково-дослідний ін-т публічного права. Київ : Кафедра, 2019. 399 с.

8. Теремецький В.І., Хавпун О.С. Вплив міжнародних організацій на розвитокт та функціонування світового фармацевтичного ринку. Актуальні проблеми вітчизняної юриспруденції. 2020. № 2. С. 109-113.

9. Mikhno, I., Koval, V., & Ternavskyi, A. Strategic management of healthcare institution development of the national medical services market. Access Journal. 2020. №1(2). С. 157-170.

References

1. Vasyliev, S., Lazariev, V. (2017). Spetsyfika derzhavnoho nahliadu u sferi obihu likarskykh zasobiv. [The specificity of state supervision in the sphere of circulation of medicinal products.]. Hospodarske pravo i protses. - Commercial law and process. 1. 55-58. [in Ukrainian].

2. Litvinova, O. V., & Posilkina, O. V. (2019). Aktualnist vprovadzhennia mekhanizmiv derzhavno-pryvatnoho partnerstva pry realizatsii innovatsiinykh proektiv zi stvorennia likarskykh zasobiv, pryznachenykh dlia likuvannia sotsialno zahrozlyvykh zakhvoriuvan. [Relevance of implementing public-private partnership mechanisms in the implementation of innovative projects to create medicines intended for the treatment of socially threatening diseases.] Farmatsevtychnyi chasopys, - Pharmaceutical Journal, 1,. 79-87. [in Ukrainian].

3. Ovcharenko, T., Yermolaieva, V. (2009). Mekhanizm vprovadzhennia mizhnarodnykh standartiv GMP u farmatsevtychnyi sektor ekonomiky Ukrainy. [The mechanism of implementation of international GMP standards in the pharmaceutical sector of the economy of Ukraine.]. Visnyk Kyivskoho natsionalnoho universytetu imeni Tarasa Shevchenka. Ekonomika. - Bulletin of Taras Shevchenko Kyiv National University. Economy. 4. S. 90-93. [in Ukrainian].

4. Rusnak, L. M. (2018). Derzhavne rehuliuvannia farmatsevtychnoi diialnosti v Ukraini. [State regulation of pharmaceutical activity in Ukraine]. Naukovyi visnyk Mizhnarodnoho humanitarnoho universytetu. Ser.: Yurysprudentsiia. - Scientific Bulletin of the International Humanitarian University. Ser.: Jurisprudence. 36. 105-107. [in Ukrainian].

5. Sotnykova, L.V. (2022). Svitovyi dosvid formuvannia ta realizatsii derzhavnoi polityky shchodo zabezpechennia natsionalnykh interesiv u sferi obihu likarskykh zasobiv. [World experience in the formation and implementation of state policy to ensure national interests in the field of circulation of medicinal products.]. Publichne upravlinnia i administruvannia v Ukraini. - Public management and administration in Ukraine.28. 109-118. [in Ukrainian].

6. Spivak, M. V. (2022). Yedynyi medychnyi informatsiinyi prostir yak zasib pryiniattia upravlinskykh rishen. The unified medical information space as a means of making managerial decisions.]. Kyivskyi chasopys prava : nauk. zhurn. - Kyiv Journal of Law: Science. Journal. 1.136-142. [in Ukrainian].

7. Strelchenko, O. H. (2019). Rehuliuvannia sfery obihu likarskykh zasobiv v Ukraini: administratyvno-pravove doslidzhennia. [Regulation of the sphere of circulation of medicinal products in Ukraine: administrative and legal study: monograph.]. Kyiv: Kafedra, [in Ukrainian].

8. Teremetskyi, V.I., Khavpun, O.S. (2020). Vplyv mizhnarodnykh orhanizatsii na rozvytokt ta funktsionuvannia svitovoho farmatsevtychnoho rynku. [The influence of international organizations on the development and functioning of the world pharmaceutical market.]. Aktualni problemy vitchyznianoi yurysprudentsii. - Actual problems of domestic jurisprudence. 2. 109-113. [in Ukrainian].

9. Mikhno, I., Koval, V., & Ternavskyi, A. (2020). Strategic management of healthcare institution development of the national medical services market. Access Journal, 1(2), 157-170 [in English].

Размещено на Allbest.ru