Деякі аспекти державної політики та господарсько-правового регулювання відносин у сфері зміни клімату та зеленої енергетики

Размещено на http://www.allbest.ru/

Державна установа «Інститут економіко-правових досліджень імені В.К. Мамутова Національної академії наук України»

ДЕЯКІ АСПЕКТИ ДЕРЖАВНОЇ ПОЛІТИКИ ТА ГОСПОДАРСЬКО-ПРАВОВОГО РЕГУЛЮВАННЯ ВІДНОСИН У СФЕРІ ЗМІНИ КЛІМАТУ ТА ЗЕЛЕНОЇ ЕНЕРГЕТИКИ

Радченко Данііл Володимирович аспірант

м. Київ

Анотація

Розглянуто загальну ситуацію зі зміною клімату на планеті та намаганнями світової спільноти стримати процеси потепління шляхом вжиття заходів по зменшенню антропогенних викидів парникових газів та збільшенню їх абсорбції шляхом збільшення площі лісів, які значною мірою поглинають ці гази. Проведено аналіз проєкту Закону України «Про основні засади державної кліматичної політики», нещодавно розробленого Міністерством захисту довкілля та природних ресурсів України, який виявив його значну недосконалість і необхідність суттєвого доопрацювання. Серед основних недоліків цього законопроєкту показано не зовсім коректне формулювання назв і визначень багатьох термінів; більш того, назви окремих термінів суперечать запропонованим їх визначенням. Крім того, у запропонованому законопроєкті недостатньо врегулювано питання, пов'язані з адаптацією до зміни клімату та її нейтралізацією, а також майже не приділено уваги щодо вжиття заходів зі збільшення абсорбції парникових газів. Зокрема, відсутні конкретні напрями державної кліматичної політики, що стосуються необхідності збільшення площі лісів України, які є головними поглиначами парникових газів. Суттєвим недоліком є й те, що у проєкті закону майже нічого не йдеться про державну кліматичну політику в аграрному та, особливо, у побутовому секторах, частка яких у загальних викидах парникових газів в Україні, за останні роки навіть суттєво збільшилась на відміну від інших секторів економіки, навпаки, суттєво знизивших їх емісію. державний клімат закон політика

Звернено увагу на ряд недоліків існуючої в Україні нормативно-правової бази, що регулює різні сфери господарської діяльності, яка впливає на зміну клімату. Обґрунтовано та запропоновано внесення відповідних змін до окремих законодавчих та підзаконних актів у цій сфері. Обговорено складності, які виникають при прийнятті рішень по впровадженню нових об'єктів, товарів, послуг та технологій, що спрямовані на адаптацію до зміни клімату та пом'якшення її наслідків.

Визначено деякі шляхи покращення ситуації з розвитком так званої зеленої енергетики в Україні, як основного напряму в боротьбі з антропогенними викидами парникових газів, що, водночас, сприятиме збільшенню енергонезалежності нашої країни. Запропоновано оригінальні підходи до визначення «екологічної цінності» електричної енергії.

Ключові слова: законодавство, кліматична безпека, парникові гази, абсорбція, адаптація, альтернативні джерела енергії, зелений тариф.

Annotation

Radchenko Daniil Volodymyrovich Postgraduate student, V. Mamutov Institute of Economic and Legal Research of the National Academy of Sciences of Ukraine Kyiv

SOME ASPECTS OF GOVERNMENTAL POLICY AND REGULATIONS OF ECONOMIC AND LEGAL RELATIONS IN THE SPHERE OF CLIMATE CHANGE AND GREEN ENERGY

The general situation with climate change on the planet and the attempts of the world community to curb warming processes by taking measures to reduce anthropogenic emissions of greenhouse gases and increase their absorption are considered. The main path for significant absorption of these gases is increasing the area of forests which clears the atmosphere by accumulating such gases in the trees.

An analysis of the draft Law of Ukraine “On the basic principles of state climate policy” recently developed by the Ministry of Environmental Protection and Natural Resources of Ukraine, has shown its significant imperfection and a need for considerable refinement. Among the main shortcomings of this draft law is the incorrect wording of the names and definitions of many terms; moreover, the names of individual terms contradict their proposed definitions. Particular drawbacks of this project regard an extremely insufficient regulation of the problems of neutralization and adaptation to climate change. Too little attention is drawn to taking actions to increase greenhouse gases absorption.

In particular, there are no specific directions of the state climate policy regarding the need to increase the area of forests in Ukraine, which are the main absorbers of greenhouse gases. A significant drawback is that the draft law considers almost nothing about the state climate policy in the agricultural and, especially, in the household sectors, the parts of which in the total emissions of greenhouse gases in Ukraine have even increased significantly in recent years, unlike other sectors of the economy that, on the contrary, significantly reduced their emission.

Particular drawbacks of the current regulatory legal framework are highlighted. The framework regulates different areas of economic activity which impact climate change. Making changes to these legislative and sub-legal acts is justified and offered. The difficulties that occur during decision-making on the introduction of new objects, goods, services and technologies that are aimed at climate change and its mitigation are discussed.

The ways of improving so-called green energy in Ukraine, as the primary tool for fighting anthropogenic greenhouse emissions are determined. Original methods of determining “the ecological value” of electric energy are offered.

Keywords: legislation, climate safety, greenhouse gases, absorption, climate change adaptation, alternative energy sources, green tariff.

Постановка проблеми

Кліматичні зміни на нашій планеті за останні 30 років набули статусу особливо гострої проблеми не лише на регіональному, але й на світовому рівні, що викликано безпрецедентним збільшенням температури, яке, за останніми даними Міжурядової групи експертів зі зміни клімату (IPCC), безпосередньо пов'язано із людською діяльністю [1]. Про це, в тому числі, свідчить факт нерівномірності кліматичних змін, зокрема, особливо великі темпи зростання температури спостерігаються над Європейським континентом, де існує висока щільність населення та сконцентрована значна частка світової промисловості - основного джерела викидів парникових газів, відповідальних за підвищення температури. Загальне підвищення температури на нашій планеті, яке в середньому склало 0.8-1.2 °С у порівнянні з доіндустріальним періодом [2], призводить до різкого збільшення природних катаклізмів та посилення їх негативних наслідків, таких як сильна спека, посуха, буревії, повені й т.і., що, в свою чергу, супроводжується не лише великими екологічними та економічними збитками, але й загибеллю значної кількості людей. Одним із головних джерел, що призводять до такої зміни клімату, є антропогенні викиди парникових газів, накопичення яких в атмосфері викликає підвищення температури [1, 3]. За прогнозними даними, якщо будуть зберігатись сучасні темпи зростання температури, вона до кінця століття може підвищитись на понад 4 °С [4].

На можливість такого стрімкого розвитку подій, пов'язаних зі зміною клімату, звернули увагу ще майже 50 років тому, коли пролунали численні заклики про необхідність вжиття термінових заходів на загальносвітовому рівні по гальмуванню негативних процесів і, в першу чергу, по суттєвому зменшенню антропогенних викидів парникових газів. Так, у 1979 р. в Женеві відбулась перша Всесвітня кліматична конференція, на якій було проголошено про необхідність підготовки та прийняття Всесвітньої кліматичної програми [5]. У травні 1992 р. за ініціативи Організації Об'єднаних Націй прийнято Рамкову Конвенцію ООН про зміну клімату, до якої вже приєдналися всі 196 країн - членів ООН [6]. Серед перших підписантів Конвенції була й Україна, а 29.10.1996 року цю Конвенцію ратифіковано Верховною Радою України [7].

На додаток до цієї конвенції в грудні 1997 року в Кіото (Японія) підписано Кіотський протокол - міжнародну угоду, яка вже більш чітко й конкретно зобов'язує розвинуті країни та країни з перехідною економікою скоротити чи стабілізувати викиди парникових газів у порівнянні з так званим базовим 1990 роком [8]. Цей протокол від імені України підписаний 15 березня 1999 року у м. Нью-Йорк (США) й також ратифіковано Верховною Радою України 04.02.2004 року [9]. В подальшому, в розвиток Рамкової Конвенцію ООН, у грудні 2015 року на 21-й Конференції ООН з питань клімату укладено Паризьку угоду, спрямовану на вжиття додаткових термінових заходів із запобігання негативним змінам клімату [10]. Ця угода ратифікована Верховною Радою України 14.07.2016 року [11].

Прийняття Рамкової Конвенції ООН та додаткових угод до неї сприяло різкому збільшенню наукових досліджень із питань зміни клімату й, водночас, інтенсивному розвитку законодавчої бази в кліматичний сфері, спрямованої на регулювання суспільних відносин, пов'язаних як із нормуванням діяльності, що є джерелом або впливає на антропогенні викиди, так і заходів по пом'якшенню негативних наслідків кліматичних змін. Переважна більшість цих норм стосується господарської діяльності людини, в першу чергу такої, що призводить до підвищення концентрації парникових газів в атмосфері. При цьому, за останніми даними, наведеними у 2023 р. Всесвітньою метеорологічною. організацією, підтверджено, що середня температура в Європі збільшується вдвічі швидше, ніж на інших континентах, що додатково свідчить про вплив саме людської діяльності, яка відбувається більш інтенсивно в Європі [12]. Ці процеси не оминули й нашу країну, в якій, згідно з інформацією, наведеною в Національній доповіді про стан навколишнього природного середовища в Україні у 2021 р., середня літня температура лише за останні 40 років виросла на 1,3°С [13].

Незважаючи на вже прийняті в Україні численні нормативно-правові акти в кліматичній сфері, залишаються не достатньо врегульованими або взагалі поза увагою значна кількість проблемних питань в цій сфері, особливо пов'язаних не із самим впливом на антропогенні викиди, а з адаптацією до такої зміни клімату та вжиття заходів по абсорбції та нейтралізації парникових газів, що, на нашу думку, є більш актуальними питаннями для України.

Аналіз останніх досліджень і публікацій

Питанням аналізу українського законодавства щодо регулювання відносин, пов'язаних із зміною клімату, а також розвитку та удосконалення відповідної правової бази, присвячено цілий ряд робіт таких українських науковців, як В.І. Андрейцев, Г.В. Анісімова, Г.І. Балюк, О.О. Бардіна, А.П. Гетьман, І.А. Дубовіч, Н.В. Єремєєва, М.В. Краснова, Н.Р. Малишева, К.А. Прохоренко, В.К. Рибачек, О.В. Шевченко, М.В. Шульга та інші.

Більшість із таких досліджень проводились в рамках суто екологічного права та в цілому природоохоронного законодавства, переважно пов'язаного з регулюванням цивільних, господарських та адміністративних відносин у сферах діяльності, що призводять до викидів парникових газів і негативно впливають на клімат. Так само й в законодавчій сфері, на виконання прийнятих міжнародних конвенцій, угод та інших зобов'язань, взятих відповідно до них Україною, Верховною Радою України та урядом прийнято значну кількість нормативно-правових актів, перш за все тих, що стосуються антропогенних викидів парникових газів, їх обліку та заходам по зниженню обсягів таких викидів. При цьому, як правило, приділяється менше уваги проблемам регулювання діяльності по зменшенню наслідків та адаптації до таких негативних змін клімату, вжиття заходів по збільшенню абсорбції парникових газів та їх нейтралізації, шляхом збільшення площі лісів із покращенням якісного складу дерев, із точки зору підвищення їх спроможностей по поглинанню та акумуляції парникових газів, впровадження новітніх технологій, пов'язаних із переходом на вирощування нових для України видів сільськогосподарських та лісових рослин, більш пристосованих до нових кліматичних умов, необхідністю щонайменш часткового корегування нормативних показників з оцінки стану довкілля, внесення змін до переліку продукції та послуг, що викликано кліматичними змінами.

На сучасному етапі розвитку нашої країни найбільш важливим питанням є адаптація до зміни клімату, оскільки реально вплинути на сам клімат на Землі наша країна майже не спроможна, бо її площа менше 0,12 % площі планети, а сума річних викидів, за інформацією «Бази даних викидів для глобальних атмосферних досліджень» (Emissions Database for Global Atmospheric Research), наприклад, основного парникового газу - CO2, - станом на 2022 рік склала усього 0,34 % від загальносвітових показників антропогенних викидів цього газу [14]. Крім того, на законодавчому рівні майже не обговорюються питання щодо сприяння використанню позитивних моментів, які водночас несе глобальне потепління для України.

Мета статті

Провести критичний аналіз окремих питань в галузі державного регулювання заходів по боротьбі з наслідками зміни клімату та нормативно-правового регулювання господарської діяльності, яка впливає на зміну клімату, з метою виявлення недостатньо врегульованих або взагалі не врегульованих видів діяльності або їх складових, із точки зору впливу на кліматичні зміни, та/або їх залежності від таких змін. Розглянути останні законопроєкти, пов'язані із кліматичним законодавством, та запропонувати внесення змін до них. Проаналізувати сучасний стан розвитку зеленої енергетики, як невід'ємної складової сучасної кліматичної політики, та шляхів вирішення окремих проблемних питань в цій галузі, шляхом удосконалення господарсько-правових норм.

Виклад основного матеріалу

Серед найбільш нагальних питань, які потребують термінового розгляду та обговорення, є законодавчі ініціативи щодо основних засад державної кліматичної політики, а саме прийняття відповідного закону України, яким це питання має бути врегульованим. Такий закон має стати базовим для всього кліматичного законодавства, яке все більше відокремлюється від екологічного законодавства і права, й поступово перетворюється на самостійну галузь права, включаючи розвиток такого поняття, як кліматична безпека, яка поруч із екологічною безпекою є складовою національної безпеки України.

Наразі Міністерством захисту довкілля та природних ресурсів України розроблено проєкт Закону України «Про основні засади державної кліматичної політики» [15], аналіз запропонованих норм якого потребує окремого обговорення, уже починаючи з визначення понять та термінів, наведених в статті 1 даного законопроєкту.

Зокрема, законопроєктом пропонується паралельно ввести два абсолютно тотожні терміни, виходячи з наведених їх дефініцій у розділі першому ст. 1: абзац 3) антропогенні викиди - викиди парникових газів, спричиненні внаслідок людської діяльності; та абзац 4) викиди парникових газів - надходження в атмосферне повітря парникових газів антропогенного походження в тоннах двоокису вуглецю (СО2). Ці два терміни абсолютно логічно поєднати в один «антропогенні викиди парникових газів», оскільки обидва запропоновані законопроєктом терміни стосуються лише парникових газів антропогенного походження, тобто спричиненні внаслідок людської діяльності. При цьому слід зауважити, що запропонований у законопроєкті як окремий загальний термін «антропогенні викиди» - це дуже широке поняття, яке може застосовуватись не лише у кліматичній сфері, тому його вкрай обмежене законодавче тлумачення є недоцільним, оскільки воно буде суперечити іншим видам викидів, наприклад, пилові викиди з різних виробництв, викиди різноманітних хімічних речовин, які не відносяться до парникових газів, викиди біологічних або фізичних забруднювачів тощо.

У зв'язку з цим абзаци 3 та 4 частини першої статті 1 законопроєкту доцільно поєднати, позначивши одним терміном:

«3) антропогенні викиди парникових газів - надходження в атмосферне повітря парникових газів антропогенного походження в тоннах двоокису вуглецю (СО2) еквіваленту, одна тонна СО2 еквіваленту є однією тонною СО2 або об'єму іншого парникового газу відповідно до його потенціалу глобального потепління до однієї тонни СО2;».

Саме цей термін слід використати в нормах закону замість тих двох, що були запропоновані у законопроєкті.

Далі, в законопроєкті понад 60 разів застосовується термін «пом'якше- ння зміни клімату», визначення якого опосередковано наведено в абзаці 6 частини першої статті 1: «заходи, спрямовані на пом'якшення зміни клімату та/або адаптації до неї - це система конкретних дій, стратегій та програм, спрямованих на зменшення вразливості екосистем, населення та економіки до негативних наслідків змін клімату або на відшкодування та пристосування до цих наслідків, які можуть включати заходи, спрямовані на зменшення викидів парникових газів, а також заходи з адаптації до зміни клімату, спрямовані на зміцнення стійкості до негативних впливів зміни клімату».

Тут слід ще раз відзначити, що в межах України, яка займає менше 0,12 % площі нашої планети та лише 0,41 % площі її суші, навряд чи можна самотужки «пом'якшити зміни клімату», які носять глобальний всепланетний характер, а ось наслідки таких змін реально можна пом'якшити, завдяки вчасно прийнятим упереджувальним заходам. Крім того, саме формулювання «пом'якшення зміни клімату» не відповідає Регламенту Європейського Парламенту і Ради (ЄС) № 2018/1999 від 11 грудня 2018 року «Про управління Енергетичним Союзом і пом'якшення наслідків зміни клімату» [16].

Тобто назва цього терміну, який багаторазово застосовується не лише в текстах проєкту закону, але й в назвах цілого ряду його статей, в більшості випадків, виходячи із контексту, має бути замінено на «пом'якшення наслідків зміни клімату», що, в тому числі, чітко відповідає вказаному вище Регламенту ЄС. Та й у самій дефініції терміну «пом'якшення зміни клімату», наведеній у проєкті Закону, йдеться лише про негативні наслідки такої зміни, і немає нічого про «пом'якшення зміни». Крім того, цей термін у законопроєкті базується на перекладі англійського терміну «mitigation» (пом'якшення або пом'якшення наслідків), який широко використаний в оригінальному тексті Паризької угоди. Зазвичай в англійській мові термін «mitigation» застосовується для опису явищ у вигляді «пом'якшення наслідків» або «пом'якшення впливів» на відміну від звичайного пом'якшення, для чого використовують слово «softening». При цьому офіційний переклад Паризької угоди українською мовою, розміщений на сайті Верховної Ради України [10], в різних місцях містить різні варіанти перекладу терміну «mitigation», й, на жаль, у багатьох випадках застосований не зовсім коректний скорочений варіант перекладу, який не відповідає контекстному змісту.

Крім того, в цьому ж абзаці 6 частини першої статті 1 законопроєкту взагалі пропущений такий важливий захід, як збільшення абсорбції парникових газів, наприклад, за рахунок покращення стану лісів та розширення їх площі. Ще одним недоліком даного абзацу є те, що в межах одного речення спочатку пишеться про наслідки «змін клімату», що є різноспрямованим процесом як в бік потепління, так і похолодання, а потім йдеться лише про «заходи з адаптації до зміни клімату», тобто сучасного процесу глобального потепління, що вносить плутанину в цю норму законопроєкту. Враховуючі всі наведені зауваження, пропонуємо викласти даний термін в такій редакції:

«6) заходи, спрямовані на пом'якшення наслідків зміни клімату та/або адаптації до неї - це система конкретних дій, стратегій та програм, спрямованих на зменшення вразливості екосистем, населення та економіки до негативних наслідків зміни клімату або на відшкодування та пристосування до цих наслідків, або їх нейтралізації, які можуть включати заходи, спрямовані на зменшення викидів та збільшення абсорбції парникових газів, а також заходи з адаптації до зміни клімату, спрямовані на зміцнення стійкості до негативних впливів зміни клімату».

В абзаці 10 частини першої статті 1 законопроєкту визначено, що «кліматична безпека - стійкість соціальних, економічних, екологічних та інших систем перед викликами та загрозами, пов'язаними зі зміною клімату, яка може охоплювати заходи та стратегії, спрямовані на пом'якшення зміни клімату та/або адаптації до неї». Таке вузьке тлумачення поняття безпеки, обмежене лише стійкістю до різних викликів та загроз, є неприйнятним, оскільки воно не охоплює усіх різноманітних аспектів цього поняття, таких як стан захищеності, відсутність загроз, Тут слід відзначити, що в останні роки кліматична безпека набуває все більшого значення як самостійний напрям, поруч із воєнною, інформаційною, економічною, біологічною, екологічною, продовольчою, державною та іншими складовими національної безпеки. Тому визначення терміну «кліматична безпека» треба починати зі слів «стан захищеності та..(далі по тексту)». Крім того, в цій дефініції слід знову ж таки писати не «пом'якшення зміни клімату», а «пом'якшення наслідків зміни клімату».

Потребує уточнення й термін, наведений в абзаці 11 розділу першого статті 1: «кліматична нейтральність», визначений як «стан, при якому загальні викиди парникових газів у атмосферу дорівнюють або компенсуються загальною кількістю видалених чи поглинутих парникових газів».

Це визначення сформульовано так, що його можна тлумачити як досягнення прямої еквівалентності фізичних обсягів викинутих та поглинених парникових газів. Однак різні парникові гази мають дуже різний парниковий ефект на одиницю об'єму, який може відрізнятися у десятки й навіть тисячі разів. Тому в кінці визначення цього терміну слід додати наступне уточнення: «... поглинутих парникових газів у СО₂ еквіваленті».

Викликає здивування термін, наведений в абзаці 19 частини першої статті 1 законопроєкту: «пом'якшення запобігання зміни клімату (мітігація) - система заходів, стратегій та програм, спрямованих на скорочення або уникнення викидів парникових газів та інших факторів, що спричиняють глобальне потепління, з метою зменшення впливу на зміну клімату;».

Слід відзначити, що «пом'якшення запобігання зміни клімату» - дослівно означає зниження (ослаблення) рівня запобігання зміни клімату й в цілому є негативним процесом, протилежним тому, що в нього хотіли вкласти розробники законопроєкту. В результаті наведений в абзаці 19 термін повністю суперечить його визначенню та цілям цього законопроєкту. А отже цей термін у запропонованій в законопроєкті редакції, явно спрямований не на покращення ситуації з парниковими газами, а, навпаки, на її погіршення. Крім того, до заходів, спрямованих на зниження кількості парникових газів, відноситься не тільки зменшення викидів, але й їх абсорбція та нейтралізація, про які в запропонованій нормі законопроєкту нічого не сказано.

Додатково вважаємо не доцільним засмічення української мови таким іноземним словом, як мітігація (від англ. mitigation), тлумачення якого вже обговорювалося вище. Не зовсім коректною є й мета «зменшення впливу на зміну клімату». З точки зору стабілізації клімату та його повернення на рівень доіндустріального періоду, навпаки, необхідне вжиття суттєвих заходів позитивного впливу на клімат, які сприятимуть загальному зниженню температури. Таким чином, даний абзац краще викласти в наступній редакції:

"19) пом'якшення (запобігання) зміни клімату - система заходів, стратегій та програм, спрямованих на скорочення або уникнення викидів парникових газів та інших факторів, що спричиняють глобальне потепління, а також збільшення абсорбції та нейтралізації парникових газів з метою зменшення негативного впливу на клімат;».

Не зовсім коректно сформульовано й наступний абзац 20 частини першої статті 1: «природоорієнтовані рішення - це дії, щодо захисту, сталого управління та відновлення природних або модифікованих екосистем, які ефективно та адаптивно вирішують суспільні потреби, водночас забезпечуючи добробут людини та переваги біорізноманіття;».

По-перше, природоохоронні рішення частіше суперечать суспільним потребам, зазвичай спрямованим на господарське використання природних ресурсів, а не на їх збереження. По-друге, незрозуміло, про які (та над чим) переваги біорізноманіття йде мова. Скоріш за все, в даному випадку краще написати про «збереження біорізноманіття, як основи стабільності екосистем».

Потребує корегування й абзац 21 частини першої статті 1: «циркулярна економіка - це підхід до управління економічними ресурсами, який спрямований на зменшення відходів, продовження терміну служби виробів та ефективне використання ресурсів для досягнення стану справедливої, кліматично-нейтральної, ресурсо-ефективної та конкурентної економіки;».

По-перше, потрібно не просто продовжувати термін служби виробів, коли з часом вони можуть все сильніше забруднювати довкілля, а «продовження терміну екологічно безпечної служби виробів». По-друге, слід прибрати тавтологію «ефективне використання ресурсів... для ресурсо- ефективної економіки», шляхом заміни фрази «ефективне використання ресурсів» на «заощадження ресурсів». Таким чином, цей абзац краще викласти наступним чином:

«21) циркулярна економіка - це підхід до управління економічними ресурсами, який спрямований на зменшення відходів, продовження терміну екологічно безпечної служби виробів та заощадження ресурсів для досягнення стану справедливої, кліматично-нейтральної, ресурсо-ефективної та конкурентоспроможної економіки;».

Аналіз основної частини проєкту Закону України «Про основні засади державної кліматичної політики» дозволив також зробити цілий ряд зауважень до запропонованих норм. Наприклад, в абзаці другому частини першої статті 3 написано: «досягнення кліматичної нейтральності, за яким державна кліматична політика спрямована на послідовне та систематичне зменшення викидів парникових газів у всіх секторах економіки та/або сферах державної політики та збільшення абсорбції поглиначами парникових газів». В цій запропонованій нормі сама фраза «державна кліматична політика спрямована на зменшення викидів парникових газів... у всіх... сферах державної політики» потребує корегування, бо не у всіх сферах державної політики взагалі можна регулювати викиди парникових газів. Наприклад, як можна зменшити викиди парникових газів у сфері державної політики утвердження української національної та громадянської ідентичності. А така сфера державної політики затверджена відповідним Законом України від 13 грудня 2022 року «Про основні засади державної політики у сфері утвердження української національної та громадянської ідентичності» [17].

Також не зовсім коректним, а точніше тавтологічним, є застосоване як в даному пункті, так і в ряді інших норм законопроекту, що аналізується, словосполучення «абсорбції поглиначами», оскільки абсорбція - це і є поглинання, тобто дослівно ця фраза означає «поглинання поглиначами».

У абзаці другому частини четвертої статті 4 йдеться про «збільшення частки використання відновлюваних джерел енергії в загальному обсязі виробленої електричної енергії;». В даному випадку розробники законопроєкту забули про теплову енергію, вироблення якої зараз також пов'язане зі значними викидами парникових газів. Тому цей пункт в кінці має бути змінений на «... виробленої електричної та теплової енергії;».

Далі, у статті 7 йдеться про «здійснення наукових досліджень, спрямованих на розуміння зміни клімату, її впливу на довкілля, прогнозування у сфері зміни клімату, економічний розвиток та суспільство». Виникає питання, що таке «розуміння зміни клімату»? Розуміння може бути причин або наслідків зміни, процесів, із цим пов'язаних, і т.д. Так само не зовсім вдалим є вислів про «здійснення наукових досліджень, спрямованих на... суспільство». Більш коректно має бути вказано, наприклад, «спрямованих на... забезпечення добробуту суспільства».

Абзац третій частини першої статті 18 містить не зовсім вдалий вислів про «... визначення екологічної сталості інвестицій», який краще замінити на «... визначення сталості екологічних інвестицій».

Серед інших суттєвих недоліків даного проєкту закону звертає на себе увагу майже повна відсутність регулювання організаційних та господарсько- правових відносин, спрямованих на здійснення заходів по адаптації до зміни клімату. Не наведено конкретні напрями державної кліматичної політики, що стосуються збільшення абсорбції парникових газів, яку, в першу чергу, забезпечують ліси України, площу яких необхідно збільшувати до хоча б оптимального (мінімально необхідного) рівня. Це, в свою чергу, вимагає прийняття державних програм по оптимізації лісорозведення для збільшення обсягів поглинання парникових газів лісами.

До речі, збільшення площі лісів в Україні передбачено й амбітною цільовою програмою Президента України «Масштабне залісення України», яку ще називають «Зелена країна» - «Створюємо ліси разом», започаткованою у 2021 році, якою передбачено до 2030 року збільшити лісистість країни на 1 млн. га [18]. У зв'язку з цим викликає здивування, що розробники законопроєкту, який стосується державної кліматичної політики, фактично не звернули уваги на вказаний Указ Президента, який, без сумніву, можна розглядати як такий, що водночас спрямований на покращення кліматичної ситуації в Україні. Так, за даними «Національного кадастру антропогенних викидів із джерел та абсорбції поглиначами парникових газів», ліси є чистими поглиначами вуглецю і станом на 2021 рік абсорбували до 10 % загальних річних викидів парникових газів у СО2-еквіваленті [19], що є суттєвим внеском в покращення кліматичної ситуації.

Звертає на себе увагу й те, що в даному законопроєкті майже нічого не йдеться про державну політику в аграрному та, особливо, у побутовому секторах, частка яких у загальних викидах парникових газів в Україні, за останніми даними, наведеними у всесвітній «Базі даних викидів для глобальних атмосферних досліджень», на відміну від інших секторів економіки, суттєво знизивших їх емісію, навпаки, за останні роки навіть збільшилась [14].

Таким чином, проєкт Закону України «Про основні засади державної кліматичної політики» потребує суттєвого доопрацювання через його значну недосконалість.

Аналіз вже прийнятого в Україні законодавства в кліматичній сфері також показав, що основна увага приділяється лише зменшенню обсягів викидів парникових газів, тоді як заходи з адаптації господарської діяльності до зміни клімату зараз, на жаль, слабо врегульовані. Особливо це стосується аграрної та лісової галузей. Так, існуючими нормативно-правовими актами, зокрема Законом України від 23.08.2023 «Про державне регулювання генетично-інженерної діяльності та державний контроль за розміщенням на ринку генетично модифікованих організмів і продукції» [20] значною мірою гальмується не лише використання, але навіть проведення досліджень із застосуванням сучасних молекулярно-генетичних методів поліпшення рослин з метою їх кращого пристосування до нових кліматичних умов, наприклад, підвищення посухостійкості та термостійкості рослин.

Хоча, справедливості раді, слід відзначити, що до прийняття цього закону в Україні взагалі було заборонено більшість видів діяльності в цій сфері нормами попереднього Закону України від 31.05.2007 «Про державну систему біобезпеки при створенні, випробуванні, транспортуванні та використанні генетично модифікованих організмів» [21]. В принципі, можна було б погодитись із більшістю застережень щодо використання ГМ організмів, однак в Україні вже давно нелегально існує широкомасштабне використання таких культур. Наприклад, за масовими повідомленнями в ЗМІ, на понад половині всіх площ кукурудзи та сої в Україні вирощуються ГМО сорти, хоча в «Державному реєстрі сортів рослин, придатних для поширення в Україні», досі немає жодної офіційно зареєстрованої ГМ-рослини [22]. Також треба звернути увагу на загальносвітову тенденцію по розширенню використання ГМ-рослин, особливо враховуючи створення нових більш безпечних їх модифікацій. Це, в тому числі, стосується й Європейського Союзу. Так, Комітет з питань навколишнього середовища Європарламенту у січні 2024 року більшістю голосів підтримав пропозицію стосовно послаблення правил щодо генетично модифікованих рослин [23].

На перешкоді розроблення та впровадження нових більш пристосованих та високопродуктивних сортів рослин, які не містять ГМО, стоїть і значне підвищення вартості послуг з їх експертизи, яка за рішенням Уряду України (постанова Кабінету Міністрів України від 15.07.2022 №2 798 [24]), нещодавно, вже під час широкомасштабної війни росії проти України, багаторазово зросла, що не дозволяє селекціонерам, які й так зараз працюють у надскладних умовах у державних наукових закладах, передавати новітні сорти на державну експертизу. Хоча така діяльність, навпаки, мала б бути максимально підтриманою з боку держави, на що, в тому числі, має бути спрямована державна кліматична політика. Бо в даному випадку мова йде про забезпечення продовольчої безпеки нашої держави.

На додаток існують суттєві обмеження або навіть заборона впровадження, наприклад, ряду адвентивних видів рослин, особливо лісної рослинності, які можуть бути більш адаптованими до нових кліматичних умов, але їх використання не завжди виправдано блокується підзаконними нормативно- правовими актами. Наприклад, наказом Міністерства захисту довкілля та природних ресурсів України від 03 квітня 2023 року N° 184 «Про затвердження Переліку інвазійних видів дерев із значною здатністю до неконтрольованого поширення, заборонених до використання у процесі відтворення лісів» [25], до цього переліку включено, наприклад, такий вид, як робінія звичайна, який дуже давно, понад 200 років тому, завезений в Україну й добре відомий всім під назвою «акація», з якої бджоли збирають цінний акацієвий мед.

За даними Державного агентства лісових ресурсів України, робінія звичайна є перспективним видом дерев для лісорозведення на еродованих схилах та інших неугіддях в умовах південного Лісостепу та Степу [26]. Особливої цінності цей вид може здобути при розширенні процесів опустелювання, пов'язаними зі зміною клімату. Протистояння Міндовкілля та Держлісагенства стосовно цього та ряду інших спірних видів дерев, які можуть використовуватись для лісорозведення, призвело до того, що в це питання втрутилась Державна регуляторна служба України, яка надіслала до Міндовкілля повідомлення від 20 вересня 2023 року № 1 «Про необхідність скасування регуляторного акта», та листа Міністерства юстиції України від 22 вересня 2023 року № 125091/146367-11-23/10.1.3, внаслідок чого Міндовкілля видало наказ 02.10.2023 №2 671 «Про визнання таким, що втратив чинність, наказу Міністерства захисту довкілля та природних ресурсів України від 03 квітня 2023 року № 184», зареєстрований в Міністерстві юстиції України 04 жовтня 2023 р. за № 1743/40799 [27].

Не виступаючи на боці тієї чи іншої позиції в цьому питанні, хочемо лише наголосити, що цей приклад показує, наскільки складно відбуваються процеси прийняття рішень, спрямованих на адаптацію, в даному випадку лісової галузі, до зміни клімату. Значний консерватизм, характерний і для інших секторів економіки, також гальмує процеси адаптації до зміни клімату. Так, недостатньо врегульовані питання стимуляції до переходу к випуску нових видів продукції, виготовлення якої менше впливає на довкілля або навіть, навпаки, дозволяє запобігати негативним наслідкам кліматичних змін, оскільки така діяльність поки що не має особливих преференцій, наприклад, при її сертифікації. Вкрай складно вносяться зміни до державних стандартів, які мають бути переглянуті через глобальне потепління.

Враховуючи, що найбільший внесок в антропогенні викиди парникових газів робить енергетика [14], то саме цій галузі присвячена велика кількість законодавчих актів, прийнятих Верховною Радою України, та численні підзаконні нормативно-правові акти різних органів виконавчої влади. Тим не менш, залишаються не вирішеними окремі проблеми, що стосуються недосконалого регулювання в галузі зеленої енергетики. Так, якщо подивитись статистику за 2022 р., то значна кількість країн вже майже повністю перейшли на альтернативні види палива. Зокрема, як показують данні World Energy & Climate Statistics, в Норвегії, яка в цьому напрямку займає перше місце, 98,5 % виробленої енергії надходить із відновлюваних джерел, друге місце посідає Бразилія з 89,2 %, а на третьому місці знаходиться Нова Зеландія з 86,6 % [28]. Більшість електроенергії у вказаних країнах виробляється завдяки гідроенергетиці, геотермальної, вітрової та біоенергії. Ці країни почали займатись відновлюваними джерелами енергії ще понад 30 років тому, у то й же час в Україні, яка вже також відносно давно стала розвивати зелену енергетику та понад 20 років тому прийняла Закон України «Про альтернативні джерела енергії» від 20.02.2003 [29], станом на 2022 р. за рахунок гідроенергетики, вітрової, сонячної та біоенергетики вироблялося лише 13 % від загального обсягу електроенергії, а геотермальні електростанції поки взагалі відсутні, хоча такі станції зараз вже працюють у 83 країнах світу [30].

Законом України «Про альтернативні джерела енергії», який став фундаментальним для цієї галузі[29] мало бути передбачено підтримку для виробників електроенергії, які використовують відновлювальні джерела енергії (ВДЕ). На сьогодні одним із ключових аспектів цього закону є суттєва надбавка до так званого «зеленого тарифу», яка додається до аукціонної ціни за використання на об'єктах електроенергетики, зокрема на електричних станціях (пускових комплексах), енергії сонячного випромінювання, вітрової енергії та інших альтернативних видів палива, а також систем акумуляції енергії.

Поняття альтернативних видів палива законодавчо визначені Законом України «Про альтернативні види палива» від 14.01.2000 № 1391-XIV (в редакції від 16.05.2024 р.) [31], яким встановлено правові, економічні, соціальні, екологічні та організаційні засади виробництва та використання альтернативних видів палива. Тобто законодавчо Україна вже давно почала розглядати ВДЕ як головну альтернативу карбоновому паливу, але, на жаль, це поки що не отримало великого розвитку, в тому числі через недосконалість законодавчої бази та відсутність суттєвої підтримки цього напрямку з боку держави. Спочатку Україна змогла досягти успіху у 2011-2012 рр., запустивши цілий ряд сонячних (СЕС) та вітрових електростанцій (ВЕС), а потім до наших виробників доєднались іноземні інвестори. Але згодом у цьому секторі почались проблеми, коли держава не відкоригувала «зелений тариф» відповідно до курсу євро у 2014 р.

У березні 2020 р. Державне підприємство «Гарантований покупець», відповідальне за дотримання узгоджених ставок пільгових тарифів на постачання відновлюваної енергії, знизило платежі на 47 %. В подальшому борги НЕК «Укренерго» перед постачальниками електроенергії з ВДЕ почали зростати і станом на 10.10.2023 склали 29,9 млрд. грн.[10], що ніяк не сприяє розвитку альтернативної енергетики. Крім того, наказами Міністерства енергетики України № 140 від 28.03.2022 та № 206, який набув чинності 05.07.2022, були запроваджені обмеження та встановлені відповідні алгоритми розподілу надходжень Гарантованого покупця між виробниками, що працюють на відновлювальних джерелах енергії, в обсягах від 15 % до 75 % від середньозваженого «зеленого» тарифу. В результаті виникли значні перекоси в оплаті по зелених тарифах, а саме, виробники електроенергії на сонячних та вітрових електростанціях отримують 18 %, на біогазі - 30 %, а на біомасі 75 % [34], хоча останні два типи виробництва використовують, знову ж таки, карбонове паливо, що негативно впливає на довкілля. Внаслідок таких дій галузь відновлюваної енергетики в Україні опинилася на межі дефолту. Наразі 1 травня 2024 року вказаний наказ Міненергетики втратив чинність відповідно до наказу цього ж Міністерства від 01.04.2024 № 136 «Про визнання таким, що втратив чинність, наказу Міністерства енергетики України від 15 червня 2022 року №2 206, зареєстрований в Міністерстві юстиції України 16 квітня 2024 р. за № 545/41890 [35]. Тим не менш, наслідки відміненого зараз наказу Міненергетики значно нашкодили цій галузі й, судячи з усього, ще довго будуть відбиватися на розвитку ВДЕ.

Ще однією суттєвою проблемою розвитку біоенергетики в Україні є відсутність механізму часткової оплати по зелених тарифах в разі поступового переходу від викопного палива на використання біопалива, коли воно складає лише частку від загального обсягу палива, що в суміші використовується окремими виробниками електроенергії. В результаті такі виробники не мають жодних преференцій по вартості електроенергії, що ними виробляється, та опиняються у вкрай невигідних умовах у порівнянні з тими, хто на 100 % використовує лише біопаливо. Вважаємо, що ця проблема має бути законодавчо врегульована, шляхом встановлення комбінованої ціни для виробників електроенергії, залежної від частки біопалива, яка при цьому використовується.

Зрозуміло, що сьогодні вітчизняний розвиток відновлювальних джерел енергії знаходиться в дуже скрутному становищі через війну та економічною неможливістю потенційно розвивати цей сектор, особливо в частині, пов'язаній із використанням сонячної та вітрової енергії. Найголовніша проблема - в дорожнечі такої продукції. Для прикладу візьмемо найпопуляр- ніші генератори альтернативних джерел енергії, такі як сонячні та вітрові електростанції. За даними численних оголошень в Україні, будівництво мережевої сонячної електростанції з потужністю в 10 кВт обійдеться в середньому в 5-7 тис. євро. Ціна такої станції на 30 кВт може сягати 17-18 тис. євро та більше, в залежності від якості та марки обладнання. Більшість вітряних турбін мають потужність 2-3 МВт, які можуть виробляти понад 6 мільйонів кіловат-годин електроенергії щороку. Вартість вітрових електростанцій обійдеться приблизно в 1,2 млн. євро. При цьому самоокупність сонячної електростанції, за умови виконання державою своїх зобов'язань по сплаті зелених тарифів, в більшості регіонів України з урахуванням сонячних днів складає понад 5-6 років, а вітрової електростанції - понад 10 років. Зважаючи на вищевикладені факти, на сьогодні розвиток відновлювальних джерел енергії напряму залежить від іноземних інвестицій. Але через відсутність реальної сплати виробникам електроенергії з таких джерел по «зеленим тарифам», ця галузь навряд чи буде потужно розвиватись.

Крім того, існують значні проблеми із забезпеченням гарантій походження електричної енергії, виробленої саме з відновлюваних джерел енергії, що дозволяло проводити значні махінації на цьому ринку. У зв'язку з цим, нещодавно, 30.06.2023 року, прийнято Закон України «Про внесення змін до деяких законів України щодо відновлення та зеленої трансформації енергетичної системи України» [36], яким значною мірою врегульовано питання, пов'язані з гарантіями походження електричної енергії, шляхом внесення відповідних змін до Закону України «Про альтернативні джерела енергії». Крім того, в цьому ж Законі законодавчо закріплено поняття «екологічна цінність» електричної енергії, виробленої з відновлюваних джерел енергії, - обсяг викидів парникових газів, який було уникнено за рахунок виробництва 1 МВт*год електричної енергії з відновлюваних джерел енергії.