Зловживання правом адвокатом: теоретичний аспект

Размещено на http://www.allbest.ru/

Інститут держави і права ім. Володимира Михайловича Корецького НАН України

ЗЛОВЖИВАННЯ ПРАВОМ АДВОКАТОМ: ТЕОРЕТИЧНИЙ АСПЕКТ

Маліневський Олег Миколайович аспірант,

Керуючий партнер юридичної компанії EQUITY

м. Київ



Анотація

зловживання право адвокат законодавство

В статті досліджуються поняття «зловживання правом» та «зловживання правом адвокатом». Дане поняття потребує більш детального визначення як у теоретичних дослідженнях, так і на законодавчому рівні задля уникнення викривлення чи неправильного тлумачення його змісту.

У статті використовуються такі методи дослідження як: порівняння та узагальнення - задля розкриття термінів «зловживання правом» та «зловживання правом адвокатом», аналіз та синтез, індукція та дедукція.

Результатом дослідження став аналіз норм вітчизняного матеріального та процесуального законодавства щодо визначення та розкриття понять «зловживання правом» та «зловживання правом адвокатом». Було розкрито важливість наявності суб'єктивної сторони при кваліфікації діянь як «зловживання правом», а також особи, права якої зазнали порушення унаслідок таких діянь. Розглянуто дисциплінарну відповідальність адвоката за зловживання правом та легітимність підстав для її застосування, а також види професійної поведінки, що можуть призвести до такої відповідальності.

Як висновок, необхідно зазначити, що при реалізації більшості законних прав виникає можливість їх використання з певною долею зловживання таким правом, що обумовлюється тим положенням, у якому опинилася та чи інша особа. Також, оскільки адвокати володіють високими професійними знаннями в галузі права, їх дії можуть частіше бути сприйняті як зловживання правом. Проте стверджувати, що ті чи інші дії адвоката місять ознаки зловживання правом, можливо лише після рішення чи окремої ухвали суду, або рішення кваліфікаційно-дисциплінарної комісії адвокатури, які не були скасовані у встановленому законодавством порядку.

Ключові слова: зловживання правом; зловживання правом адвокатом; адвокатура; суб'єктивне право; процес; судочинство; Цивільний процесуальний кодекс України; Правила адвокатської етики; правнича професія.

Annotation

Malinevskyi Oleh Mykolayovych Postgraduate, V.M.Koretsky Institute of state and law of National Academy of Sciences of Ukraine, Partner at EQUITY Law Firm, Kyiv

ABUSE OF RIGHT: THEORETICAL ASPECT

The article analyzes the concepts of "abuse of rights" and "abuse of rights by an advocate." This concept needs to be defined in more detail both in theoretical research and at the legislative level in order to avoid distortion or misinterpretation of its content.

The article uses such research methods as: comparison and generalization - to reveal the terms "abuse of rights" and "abuse of rights by an advocate", analysis and synthesis, induction and deduction.

As a result of the study an analysis of the norms of domestic substantive and procedural law on the definition and disclosure of the concepts of "abuse of rights" and "abuse of rights by an advocate " was made. The difference between abuse of rights and simple offense was revealed. The importance of having a subjective side in classifying acts as "abuse of rights", as well as the importance of the person whose rights were violated as a result of such acts was revealed. The disciplinary liability of a lawyer for abuse of rights and the legitimacy of the grounds for its application, as well as the types of professional conduct that may lead to such liability were considered. The concept of perception of abuse of the right by a lawyer in the scope of client-lawyer relationships was analyzed.

In conclusion, it should be noted that in the exercise of most legal rights there is a possibility of their use with a certain degree of abuse of such right. Also, because lawyers have high professional knowledge in the field of law, their actions can often be perceived as an abuse of ight. However, it is possible to claim that certain actions of a lawyer may be considered as abuse of rights only after a court decision or a decision of the qualification and disciplinary commission of the bar, which have not been revoked in the manner prescribed by law

Keywords: abuse of right; abuse of right by an attorney; the Bar; subjective right; process; legal proceedings; Civil Procedure Code of Ukraine; Rules of Attorneys' Ethics; legal profession.



Постановка проблеми

Проблематика статті стосується теоретичних аспектів зловживання правом адвокатом. Дане питання становить великий науково-практичний та політико-правий інтерес, оскільки зачіпає одночасно кілька дуже дискусійних понять.

Найперше, тема стосується якості та ефектичності судочинства, а отже є невідємною частиною загальної тематики судово-правових реформ - явища, яке вже понад 30 років є важливим напрямом наукових досліджень, обговорень та дискусій у вітчизняній правовій науці.

Оскільки попередня судова реформа, на думку суспільства та політиків, не дала бажаних результатів, не відновивши належного рівня довіри до існуючої системи правосуддя, питання подальших змін у судочинстві, рівні правової захищеності громадян, забезпеченні доступу до ефективного суду та якісної правничої допомоги знову вийшло на провідні місця порядку денного вітчизняного політикуму, та як наслідок науковців. Це викликало нову хвилю запиту на пошук якісних наукових концепцій щодо усіх аспектів судочинства в України, починаючи зі структури судоустрою, існуючих в країні судів, юрисдикцій та спеціалізацій, та закінчуючи роллю та місцем адвокатури як незалежного ексклюзивного конституційного провайдера правничої допомоги.

По-друге, обране питання сприяє окресленню місця адвокатури як незалежного недержавного інституту в системі правосуддя, який спрямований на забезпечення права кожного на правничу допомогу. Це має важливе значення для формування поваги до вказаного інституту у суспільстві та забезпеченні дотримання та захисту основоположних прав та свобод людини і громадянина.

Ну і нарешті, саме по собі питання «зловживання суб'єктивним правом» є вкрай дискусійною, належним чином не врегульованою законодавчою конструкцією.

Кожен з цих проблемних блоків призволить до того, що в суспільстві існує негативна ситуація, коли недостатнє законодавче врегулювання та відсутність єдності у наукових підходах до такого явища як зловживання правом адвокатом шкодить одночасно усім групам дотичних суб'єктів: державні органи, зокрема і суд, інші учасники справи (правовідносин, в яких виступає адвокат, та ймовірно вчиняє зловживання); клієнт адвоката, який може бути безпідставно обмежений в доступі до правничої допомоги чи в реалізації інших прав та законних інтересів; сам адвокат та адвокатура в цілому, репутація якої страждає від дій адвоката чи від голослівних звинувачень щодо нього; держава загалом, отримуючи дефект функціонування важливого сегменту правовідносин.

Аналіз останніх досліджень і публікацій

Окремі аспекти зловживання правом адвокатом піднімалися в працях провідних вітчизняних вчених: І.А. Безклубого, М.І. Брагінського, С.І. Вітрянського, О.В. Дзери, А.С. Довгерта, Ю.О. Заіки, В.М. Коссака, Н.С. Кузнєцової, В.В. Луця, Р.А. Майданика, І.В. Спасибо-Фатєєвої, Р.О. Стефанчука, Є.О. Харитонова, Я.М. Шевченко, Р.Б. Шишки та ін., які займалися проблемами зловживання матеріальними правами, Ю.В. Білоусова, С.С. Бичкової, І.В. Бондар, О.Б. Верби-Сидор, М.В. Вінциславської, О.В. Гетманцева, К.В. Гусаров, В.В. Комарова, Т.М. Кучер, Р.О. Ляшенка, М.М. Мальського, Н.А. Сергієнко, Г.П. Тимченка, М.К. Треушникова, С.Я. Фурси, Є.І Фурси, С.В. Щербак, В.В. Яркова, М.М. Ясинка та ін., які відіграли позитивну роль у розробці питань зловживання процесуальними правами, а також Н.М. Бакаянової, А.М. Бірюкової, Т.Б. Вільчик, О.М. Дроздова, Д.В. Кухнюка, О.З. Нор-Хотинської та ін., які акцентували свою увагу на правах адвоката та відповідно зловживання ним.

Мета статті - висвітлити теоретичні аспекти понять «зловживання правом» та «зловживання правом адвокатом» та запропонувати доктринальні підходи до вирішення проблеми.

Виклад основного матеріалу

Поняття «зловживання правом» та «зловживання правом адвокатом» не є в достатній мірі законодавчо чи доктринально визначеним.

При формулюванні сучасного змісту поняття «зловживання правом» можна спиратися на класичні роботи видатних вчених, історію виникнення цього поняття, судову практику і відповідний досвід багатьох країн світу [1], а також Європейського суду з прав людини. Автор вважає, що досить цінною для науки в цьому напрямку є робота видатного німецького мислителя Г.В.Ф. Гегеля «Філософія права» [2], датована 1821 роком, де було проаналізовано право з різних позицій: моралі, намірів та отриманих благ і навіть такого поняття як совість. В Україні також існують загальнотеоретичні комплексні дослідження зловживання правом [3], [4] та багато галузевих [5], [6], [7], [8] і міжгалузевих досліджень [9]. Станом на сьогодні питання про зловживання правом набуло істотної популярності серед науковців, але не щодо зловживань правом з боку адвокатів. Отже, перед безпосереднім аналізом поняття «зловживання правом адвокатом» слід дослідити загальне поняття «зловживання правом».

Цілком можна погодитися з тими авторами, які зазначають: «Проблема зловживання правом відома з часів римського права, адже вже римські юристи фіксували випадки реалізації суб'єктивного права не заради задоволення законних інтересів уповноваженої особи, а виключно з метою заподіяння шкоди зобов'язаній особі» [10, c. 23], на що так само звертали увагу й інші вчені [11], [12]. Однак з часів римського права минуло дуже багато часу, написана велика кількість книг, статей, законів і все ж таки зловживання правом розглядається як феномен, який привертає увагу науковців. З великою долею ймовірності можна припустити, що за часів панування радянської влади і комуністичних догм таке поняття як зловживання правом активно не досліджувалося через його суперечність відомому на той час постулату - формування нової суспільної формації - будівельників комунізму. Методом від супротивного можна прийти до висновку, що «будівельники комунізму або розвинутого соціалізму» зловживати правами не можуть. Отже, в той час говорити про роль зловживання правом, зокрема у судочинстві, переважна більшість вчених, за окремими винятками, не наважувалася, і таким чином був втрачений час і зв'язок між дореволюційними дослідженнями та сучасними. Тому поява у новому матеріальному і процесуальному законодавстві поняття «зловживання правом» й сприймається певною мірою як феномен, який потребує докладного дослідження у множині його проявів.

Так сталося, що українська правова наука з часу незалежності отримала доступ до західноєвропейського та іншого досвіду, збагатилася джерелами права та відносно новими поняттями, зокрема, «верховенство права». Останній термін став настільки популярним у використанні, що його почали застосовувати у законодавстві без розкриття змісту. Приблизно така сама доля спіткала й термін «зловживання правом».

Тому варто зазначити, що сутність поняття «зловживання правом» має бути розкрита в теоретичних дослідженнях та законодавстві і лише тоді широко використовуватися на практиці. Інакше зміст поняття «зловживання правом» буде викривлятися, а сам термін розмиватися.

Щодо теоретичних джерел,

При цьому поняття «зловживання правом» аналізується вченими як правило крізь призму норм законодавства. Так, Р.Б. Шишка зазначає: «Термін «зловживання правом» застосовується ч. 3 ст. 13 ЦК України як недопущення дій особи, що вчиняються з наміром завдати шкоди іншій особі, а також зловживання правом в інших формах. Ці дії порушують суб'єктивні права та охоронювані законом інтереси інших осіб і можуть стати підставою для настання передбачених законом негативних наслідків. За ч. 6 ст. 13 ЦК в разі недодержання особою при здійсненні своїх прав визначених законом вимог, суд може зобов'язати її припинити зловживання своїми правами та застосувати встановлені законом наслідки. Останні в чинному законодавстві є розрізненими і полишеними єдиної консолідуючої основи» [13]. Дійсно, зловживання правом як термін розкривається непослідовно і наведену у ч. 3 ст. 13 ЦК України дефініцію важко назвати вдалою і такою, що комплексно розкриває сутність цього складного поняття.

Інші вчені так само беруть за основу ст. 13 ЦК України, але враховують загальний зміст і спрямування цієї норми і на цій основі роблять власний висновок. А саме, що «під зловживанням правом можна розуміти особливий вид правової поведінки, який виражається у діяннях особи з використання своїх прав у недозволені або непередбачені правотворцем способи, що суперечать призначенню права, формально не порушуючи його, внаслідок чого може завдаватися шкода інтересам держави, суспільства або окремої особи, при чому здебільшого юридична відповідальність за такі діяння не настає (існують винятки в рамках діянь, які порушують інтереси, що прямо охороняються законом, а отже, в даному випадку діяння будуть відноситися до одного з виду правопорушень: цивільні, сімейні, господарські тощо)» [14]. Здається, що намагання авторів надати загальне визначення зловживанню правом призвело до помилки, оскільки у великому переліку юридичних обставин зазначено, що «використання своїх прав у недозволений спосіб» ототожнюється зі зловживанням правом, але тут мова повинна йти лише про очевидне правопорушення. Більше того, до такого випадку використання права може застосовуватися правило про нікчемний правочин (ч. 2 ст. 215 ЦК). Тому спроби охопити неосяжне і зафіксувати найбільш загальну дефініцію вважаємо нераціональними.

Як можна сприймати і кваліфікувати правову ситуацію, коли правовідносини вийшли за межі врегульованих законодавством відносин? Відповідь на це теоретичне питання можна знайти, якщо проаналізувати принципи цивільного права, сформульовані у п. 6 ч. 1 ст. 3 ЦК, а саме: справедливість, добросовісність та розумність. Саме ці принципи варто визнати одними з найголовніших у цивільному праві. Для доведення останньої гіпотези достатньо провести порівняння з найпершою загальною засадою цивільного законодавства, а саме: неприпустимість свавільного втручання у сферу особистого життя людини. Так, якщо дана засада є найважливішою, то у ЦК мала б бути на першому місці регламентована ця сфера, але вона в ЦК навіть не визначена. Дійсно, у ст. 271 ЦК в загальних рисах окреслені особисте немайнове право як можливість вільно визначити поведінку у сфері свого приватного життя, але таке розкриття поняття «сфера особистого життя людини» лише ускладнює понятійний апарат, а не визначає відповідні поняття. Більше того, для сприйняття і застосування окреслених понять виникне необхідність визначати розумність і справедливість втручання в сферу особистого (приватного) життя, а також потреба в добросовісному використанні отриманої інформації тощо. Тому автор вважає, що принцип справедливості, добросовісності та розумності як найбільш широкий і впливовий на всі інші принципи має знаходитися на першому місці в переліку загальних засад цивільного законодавства і його слід визнати базовим для кваліфікації зловживань у цивільному та іншому матеріальному праві.

При цьому, автор далекий від категоричного засудження такого явища як зловживання правом, як це робить багато науковців. Так, М.М. Хміль запропонував такий принцип як неприпустимість зловживання правом і в той же час зазначає: «простежено взаємозв'язок між принципом неприпустимості зловживання правом та принципом сумлінності здійснення права, внаслідок чого доводиться необхідність конституційного закріплення принципу сумлінності здійснення права [15, C. 4]. З аналізу даної цитати вченого можна зробити висновок, що останній принцип, на його думку, є більш ґрунтовним і таким, що відповідає положенням ЦК. Не зважаючи на наведене ця пропозиція знайшла своє відображення у п. 11 ч. 3 ст. 2 ЦПК з таким змістом: основною засадою цивільного судочинства є неприпустимість зловживання процесуальними правами, хоча сам автор зазначив: «основною спеціальною функцією принципу неприпустимості зловживання правом є функція деталізації змісту суб'єктивного права». Більше того, з наведеного положення випливає, що цивільними та іншими матеріальними правами у цивільному судочинстві зловживати можна. Якщо ж порівняти загальні засади цивільного судочинства та цивільного законодавства, то вони стосуються різних предметів, оскільки судочинство не можна ототожнювати із законодавством.

Можна сприйняти позицію Д.В. Горбась як розвиток попередньої гіпотези, оскільки він в категоричній формі зазначає: «Обґрунтовано висновок про те, що загальним негативним наслідком за зловживання правом є відмова в захисті того права, при здійсненні якого було допущено зловживання, тобто таке право не підлягає правовому захисту. Правило про відмову в захисті права має застосовуватись судом тільки одноразово, під час розгляду питання про притягнення винуватої особи до відповідальності за зловживання правом і незалежно від застосування до особи, що вчинила зловживання правом, інших санкцій» [16]. Категоричність цієї пропозиції не знайшла свого втілення у ЦПК, оскільки при її втіленні і при сучасному сприйнятті зловживання процесуальними правами, що закладено у ЦПК, потрібно було б не застосовувати штрафи або інші види відповідальності, не вимагати застосувати до адвоката дисциплінарну відповідальність, а одразу відмовляти позивачу у позові, оштрафувати, якщо він подав необгрунтовану заяву до суду. У цьому контексті виникає риторичне запитання, а якщо ж необгрунтовану заяву, на думку судді, пред'явить суду адвокат, то його можна позбавляти професійного статусу?

Дійсно, процесуальна боротьба двох сторін, що здійснюється за допомогою правової підтримки адвокатів, доволі часто може виходити за межі заявленого спору, набирати ознак особистісного характеру. Однак, на наш погляд, при широкому використанні поняття «зловживання правом» в матеріальних та процесуальних відносинах без високопрофесійного сприйняття цього терміну шкода судочинству може бути нанесена ще гірша, ніж без його застосування. Тут можна погодитися з М.М. Хмілем, що характерною рисою принципу неприпустимості зловживання правом є всеосяжність. Отже, на кожному процесуальному кроці «недосвідчене око» може побачити зловживання матеріальним та/або процесуальним правом і з приводу цього заявляти про порушення власних прав з усіма процесуальними наслідками: збільшення позовних вимог, новий позов, зустрічний позов, заявляти відвід судді тощо.

В той же час, автор вважає, що зловживання правом слід розцінювати як виняток із загального правила, а не як саме правило. Тобто у переважній більшості матеріальних правовідносин і справ у судах про зловживання правом особи не заявляють і такий факт не фіксується, зокрема, про це свідчить судова практика. І це цілком зрозуміло в сучасних умовах, коли автори останньої редакції п. 5 ч. 5 ст. 12 ЦПК передбачають, що суд запобігає зловживанню учасниками судового процесу їхніми правами та вживає заходів для виконання ними їхніх обов'язків. Тобто, по суті, від суду вимагається, щоб він почав діяти до застосування зловживання правом, а не після вчинення певних дій із зловживання правом, що реально складно реалізувати у комплексних багатовекторних і багатошарових відносинах. Більше того, така доктрина як запобігання судом зловживанню правом значною мірою, на думку автора, суперечить сучасній концепції змагального судочинства, оскільки вимагає від суду активних дій до виникнення правопорушення. Так само важко це положення узгоджується й з принципом диспозитивності, оскільки при відсутності заяви про порушення права суд має діяти так, щоб застерегти зловживання правом.

Формально, з наведеного може випливати й загальний висновок про те, що при вчиненні дій, які мають ознаки зловживання правом, суд може вважатися винним в їх вчиненні, оскільки не запобіг зловживанню правом.

Однак, на наш погляд, виходячи із мети даного наукового дослідження - зловживання правом адвокатом, ми маємо сфокусувати увагу на тому, що нас цікавить прикладне значення цього правового явища: зловживання особою, яка має певний статус та є фахівцем в галузі права і здійснює професійну діяльність в певному сфері, зокрема, з надання правової допомоги, наділена певними спеціальними правами та обов'язками. При цьому, співпраця адвоката з клієнтом може бути розпочата задовго до звернення до суду, коли адвокат може порадити як скористатися помилкою опонента в цивільних або інших відносинах, якісно підготувати проект договору так, щоб його клієнт був більш захищеним від невиконання обов'язку тощо. Тобто, створюючи переваги для власного клієнта в межах правового супроводу діяльності юридичних і фізичних осіб адвокат має дбати й про те, щоб забезпечити необхідні докази, а це має гарантувати наступний успіх в суді і отримання позитивного для його клієнта результату. Тому важко однозначно говорити на практиці про те, що особисті немайнові та майнові відносини (цивільні відносини), засновані на юридичній рівності.

Довести останню позицію не складно, якщо розглянути її на простому прикладі, який зустрічається доводі часто, а саме: на договорі купівлі-продажу об'єкту нерухомості. Пересічним громадянам такий договір може здатися простим: гроші проти майна, але в його реальному змісті закладено багато можливостей для зловживання правом, коли перед посвідченням основного договору укладається попередній, коли на майно або кошти вправі претендувати інший із зареєстрованого або незареєстрованого подружжя, коли в будинку буде виявлено приховані недоліки тощо. Перелічені обставини, залежно від конкретної ситуації, можуть бути використані на користь покупця або продавця, для збільшення їх доходу або доходу третіх осіб, але як свідчить судова практика доволі часто в таких спорах не заявляється про зловживання матеріальними правами, а питання стоїть лише про визнання договору недійсним як самодостатня умова для його розірвання. Можливість сприймати поведінку іншої сторони як зловживання правом закладена у багатьох нормах законодавства, але більш докладно розглянемо це положення на наочному прикладі, а саме ч. 2 ст. 229 ЦК. В цій нормі передбачається, що правочин може укладатися

- особою, яка помилилася в результаті її власного недбальства (тоді вона зобов'язана відшкодувати другій стороні завдані їй збитки);

- стороною, яка своєю необережною поведінкою сприяла помилці (в такому випадку вона зобов'язана відшкодувати другій стороні завдані їй збитки).

Тобто обидві сторони договору можуть своїми передбаченими законодавством діями завдати збитки іншій стороні, але в цій нормі нічого не говориться про правопорушення, а акцент робиться на недбальстві і необережності при використанні власних прав. Отже, можна сприймати ці випадки як зловживання правом.

Реальна межа між зловживанням правом та простим правопорушенням, на наш погляд, лежить в кваліфікації спірних відносин, що й зумовлює застосування такого поняття як зловживання правом. Словосполучення «зло»- «вживання»- «правом» вже визначає його правову сутність, що особа користується власним правом, але така її поведінка несе в собі зло, яке негативно відображається на правах, інтересах та свободах інших осіб. Межа між «чистим» або прямим правопорушенням та зловживанням правом, на наш погляд, лежить в тому, що правопорушення базується на незаконних діях, а зловживання на тих, що не передбачені законом або законні. І в тому, і в іншому випадку переслідується приблизно одна мета - задоволення власних інтересів однієї особи і нехтування правами та інтересами іншої особи або доволі часто збільшення власної вигоди за рахунок іншої особи.

На нашу думку, при існуючому розвитку правової доктрини, всі підходи до розуміння концепції «зловживання» правом в науковій літературі доцільно розділити на три основні групи.

Перша група - заперечує існування поняття «зловживання правом», яке за суттю є оксюмороном [17], оскільки «право» та «зловживання» є взаємовиключними категоріями. На думку прибічників такого підходу, реалізація законного права не може бути незаконною («злонаправленою»), а зловживання відповідно як форма протиправної поведінки не може бути формою реалізації права. З таких міркувань, термін «зловживання правом» позбавлений сенсу.

Друга група розуміє «зловживання правом» як проміжну категорію - «демаркаційну лінію» між наявністю права на вчинення певних дій та його відсутністю, у відносинах, де межі права не є чіткими (без відсутності прямої заборони на вчинення саме певної дії) [18]. За такого підходу «зловживання правом» є інструментом правового регулювання, що дає можливість забезпечувати належне дотримання балансу інтересів учасників цивільних правовідносин [18]. На думку Б. Карнауха, зловживання правом - це така дія, яка виходить за межі суб'єктивного цивільного права у «місці», де межі права не є чіткими, тобто там, де законом не передбачено прямої заборони на вчинення відповідної дії [19]. Тому одним з призначень концепції «зловживання правом» - надати суду можливість точніше визначити кордони суб'єктивного цивільного права у тих випадках, де законодавець залишив їх «розмитими» [20].

Третя група під зловживання правом розуміє особливий вид правопорушення, яке є формою «дефектної» реалізації суб'єктом наявного в нього права. Сюди можна віднести вчинення дій, пов'язаних з реалізацією права, які: (а) є несумлінним здійсненням права [15]; (б) можуть порушити суб'єктивні права та охоронювані законом інтереси інших осіб і призвести до настання передбачених законом негативних наслідків [13], (в) суперечать меті такого права, або містять інші дефекти.

На нашу думку, для правильності визначення зловживання правом адвоката, спершу варто зрозуміти мету його виокремлення з-поміж різних моделей поведінки адвоката.

Актуальність поняття «зловживання правом адвокатом» поряд з іншими видами неправомірної поведінки адвоката наразі полягає щонайменше в: 1)неможливості охоплення концепції «зловживання правом» класичними видами правопорушень - невиконанням обов'язку та порушенням заборон, тощо; 2) шкідливості даного явища для правовідносин, у яких здійснюється зловживання, та необхідність боротьби з ним; 3) наявності особливих факторів та причин виникнення зловживання правом адвокатом, які підлягають усуненню.

Зазвичай шкідлива поведінка, яка загрожує принципам певної сфери суспільних правовідносин, врегулювано механізмом заборон, обов'язків та відповідальності за їх порушення. Вони як правило чітко визначені в законі чи відповідному договорі, а певні дії особи які їх об'єктивно порушують може бути чітко ідентифіковані та кваліфіковані як правопорушення з настанням відповідних наслідків. Наприклад, якщо в силу закону, ухвали суду чи досягнутої з клієнтом домовленості явка адвоката до суду була обов'язковою, то пропуск адвокатом судового засідання порушуватиме покладений на нього формальний обов'язок.

Проте в силу різних причин не завжди шкідлива поведінка адвоката може бути законодавчо передбачена та відповідно об'єктивована в законі. Ба більше, окремі дії, які несуть негативні наслідки (затягування розгляду справи, збільшення витрат клієнта чи його опонента, тощо), маскуються під правомірну поведінку адвоката з використанням наявних у нього законних прав та повноважень.

З цих міркувань, твердження про те, що зловживання правом є юридичним «оксюмороном» не дає наукової користі, оскільки ігнорує практичну актуальність даного питання та не дає можливості його належного розуміння та врегулювання. Така позиція, це відклалення проблеми, занурення голови в післок, замість включення потужностей науки для її вирішення. Аналогічним за своїм практичним значенням є підхід до зловживання правом як до посередньої категорії, розміщеної між правомірною та неправомірною поведінкою.

На нашу думку, зловживання правом або є, або нема. Це або правомірна реалізація права, або правопорушення - його безпідставне використання з протиправною метою. Сам факт наявності законного права, не робить наступну дію щодо його використання автоматично правомірною.

Більше того, конструкція зловживання правом (повноваженнями) вже тривалий широко використовується в кримінальному праві - найбільш суворою за своїми санкціями галузюю, закріплюючи в Кримінальному кодексі України низку статей щодо зловживання різними видами прав (повноважень), зокрема зловживання «опікунськими правами» (стаття 167), «службовим становищем службової особи» (статті 191, 262, 308, 312, 313, 357, 321^-1, 364, 410), «повноваженнями службової особи юридичної особи приватного права» (стаття 364^-1), «повноваженнями особи, яка надає публічні послуги» (стаття 365^-2); «впливом» (стаття 369^-2). При цьому наявність відповідних прав та зловживання ними є кваліфікуючою ознакою складів наведених злочинів - найтяжчого виду правопорушень.

Ключовим для переходу законної реалізації права в злочин є наявність мети, яка суперечить такому праву (повноваженням) - (а) «на шкоду підопічному» (стаття 167); (б) для заволодіння «чужим майном» (стаття 191), «бойовими припасами, вибуховими речовинами, вибуховими пристроями чи радіоактивними матеріалами (стаття 262), наркотичними засобами, психотропними речовинами або їх аналогами (стаття 308); прекурсорами (стаття 312), «обладнанням, призначеним для виготовлення наркотичних засобів, психотропних речовин або їх аналогів» (стаття 313), «офіційними документами, штампами чи печатками» (стаття 357); (в) для виготовлення, придбання, перевезення, пересилання, зберігання з метою збуту або збут завідомо фальсифікованих лікарських засобів (стаття 321^-1); ґ) з метою одержання будь-якої неправомірної вигоди, чи всупереч інтересам служби, тощо.

Подібні конструкції зловживання правом можуть входити до складу адміністративних правопорушень, зокрема визначених статтею 166^-1 КУпАП («Зловживання монопольним становищем на ринку»), які полягають в нав'язуванні контрагенту певних умов договору, вилученні з обороту товарів з метою створення або підтримки дефіциту на ринку чи встановлення монопольних цін, часткова або повна відмова від реалізації чи закупівлі товару за відсутності альтернативних джерел постачання або збуту з метою створення або підтримки дефіциту на ринку чи встановлення монопольних цін, інші дії, спрямовані на створення перешкод доступу на ринок (виходу з ринку) інших підприємців, встановлення монопольних цін (тарифів, розцінок) на свої товари.

Вказана правова логіка простежується на і рівні законодавства у сфері цивільного, господарського та адміністративного судочинства. Так, відповідно до частини 2 статті 44 ЦПК України залежно від конкретних обставин суд може визнати зловживанням процесуальними правами дії, що суперечать завданню цивільного судочинства. При цьому в пунктах 1 - 5 вказаної частини статті деталізовано перелік таких «дій», зміст яких кореспондує наявним процесуальним правам - «подання скарги на рішення, клопотання (заяви), заявлення завідомо безпідставного відводу» або «вчинення інших аналогічних дій», що «спрямовані на безпідставне затягування чи перешкоджання розгляду справи чи виконання судового рішення», «подання декількох позовів.з метою «маніпуляції автоматизованим розподілом справ між суддями», подання «завідомо безпідставного позову», позову за відсутності предмета спору або у спорі, який має очевидно штучний характер; необгрунтоване або штучне об'єднання позовних вимог «з метою зміни підсудності справи або завідомо безпідставне залучення особи як відповідача (співвідповідача) з тією самою метою»; укладення мирової угоди, спрямованої на шкоду правам третіх осіб, умисне неповідомлення про осіб, які мають бути залучені до участі у справі (відповідні права передбачені в статтях 39, 43, 207, 352, 389 ЦПК України).

Якщо уважно проглянути перелік дій, визначених в законі як зловживання, то всі вони за своїм змістом є реалізацією прав особи, пов'язаних зі здійсненням господарської діяльності, які при цьому спрямовані на заподіяння шкоди відповідним правовідносинам, правам та законним інтересам їх учасників.

Вочевидь, наведена вище природа зловживання правом як його використання з неналежною метою є спільною до вже цитованого нами «базового» розуміння зловживання правом за статтею 13 ЦК України, за якою не допускаються дії особи, що вчиняються з наміром завдати шкоди іншій особі, а також зловживання правом в інших формах.

Разом з тим, відсутність єдиного докринального розуміння зложивання правом та уніфікованого законодавчого визначення, не змогло бути вирішено за рахунок судової практики, яка також позбавлена єдності, та містить певну суперечні на рівні існуючих спеціалізацій. Так, адміністративні суди [21; 22] (Постанова КАС ВС від 10.09.2021 року у справі №766/20776/17, Постанова КАС ВС від 09.11.2021 року у справі №826/9751/14), під зловживанням процесуальними правами розуміють форму умисних, несумлінних дій учасників процесу, що знаходить своє вираження, зокрема, у вчиненні дій, неспівмірних із наслідками, до яких вони можуть призвести, використанні наданих прав всупереч їх призначенню з метою обмеження можливості реалізації чи обмеження прав інших учасників провадження, перешкоджання діяльності суду з правильного та своєчасного розгляду і вирішення справ, необгрунтованого перевантаження роботи суду.

Господарськими судами [23] (Ухвала КГС ВС від 26 квітня 2019 року у справі №911/1693/18) сформовано абсолютно інше (проте не менш розмите) визначення зловживання процесуальними правами, під якими слід розуміти особливу форму господарського процесуального правопорушення, тобто умисні недобросовісні дії учасників господарського процесу, що супроводжуються порушенням умов здійснення суб'єктивних процесуальних прав учасників судового процесу та їх представників, та перешкоджанням діяльності суду по справедливому та своєчасному розгляду і вирішенню господарської справи, що також впливає на права інших учасників судового процесу стосовно безперешкодного і своєчасного вирішення спору.

Цивільні суди [24] (Ухвала КЦС ВС від 20 лютого 2020 року у справі №438/350/17) розглядають «зловживання процесуальними правами» як особливий різновид цивільного процесуального правопорушення, за якого «відбувається порушення умов реалізації суб'єктивних цивільних процесуальних прав», «. воно нерідко визначається як поведінка, що перевищує (або порушує) межі здійснення суб'єктивних прав...», «...може мати форму штучного ускладнення цивільного процесу, ускладнення розгляду справи в результаті поведінки, що перешкоджає винесенню рішення у справі або вчиненню інших процесуальних дій».

Попри зовнішню відмінність та навіть суперечність пропонованих правозастосовчих визначень, вони можуть бути зведені до кількох спільних ознак, які в свою чергу базуються на цитованих вище положеннях законодавства, які стосуються питання зловживання правом як виду неправомірної поведінки адвокатата та можуть бути зведені до наступного: 1) наявність у адвоката суб'єктивного права, яке безпідставно використовується при зловживанні; 2) незаконність мети такого використання права.

Такі дві ознаки відображені в самому терміні «зловживання», двокореневого слова, яке походить від слів «зло», яке відображає незаконний намір (мету) носія права, та «вживання» права. При цьому акцентуємо увагу, що під правом в даному випадку необхідно розуміти саме «суб'єктивне право», яке згідно пункту 3.6. Рішення конституційного суду України від 1 грудня 2004 року у справі №1-10/2004 (про охоронюваний законом інтерес) є особливим дозволом, тобто дозволом, що відображається у відомій формулі: «Дозволено все, що передбачено у законі» [25].

Прояви такого розуміння можна вбачати в практиці ВП ВС, яка визнає подвійну правову природу зловживанян правом, як особливого поєднання його об'єктивних та суб'єктивних ознак.

Так, у Постанові ВП ВС від 13.03.2019 року у справі №199/6713/14-ц суд визнав зловживанням використання права на оскарження дій виконавця з метою дискредитації такого виконавця [26]. Аналогічна позиція сформована у Постанові ВП ВС від 14.03.2019 року у справі №9901/34/19, де суд встановив зловживання правом на подання позову з метою дискредитації судових органів України та їх посадових осіб [27]. Також ВС вважає зловживанням використання права на відвід з метою затягування розгляду справи (Постанова ВП ВС від 25.06.2019 року у справі № 910/17792/17) [28]; права на подання апеляційних скарг з метою затягування розгляду справи, невиконання завдань судочинства (Постанова КАС ВС від 13.03.2019 року у справі №814/218/14) [29], та інші права.



Висновки

Попри відсутність єдиного нормативного визначення поняття зловживання правом взагалі, і адвокатом зокрема, з доктринальної точки зору, під зловживанням правом адвокатом варто розуміти вид недопустимої поведінки адвоката, який полягає у активній дії адвоката щодо використання наявного в нього суб'єктивного права, яке виникло за законом чи договором про надання правничої допомоги або на інших законних підставах, яка вчинена з метою настання наслідків, які завдають чи можуть завдати шкоду правам, свободам чи законним інтересам інших осіб, отримання безпідставної вигоди або настання інших неправомірних наслідків.



Література

1. Бакаєв Д. С. Концепція зловживання правом у правовій доктрині: порівняльно- правовий аспект / Д. С. Бакаєв // Часопис Київського університету права. 2013.

2. Гегель Г. В. Ф. Философия права. Пер. с нем.: Ред. и сост. Д. А. Керимов и В. С. Нерсесянц; Авт. вступ. ст. и примеч. В. С. Нерсесянц. М.: Мысль, 1990. 524 с

3. Полянський Т. Т. Зловживання правом: загальнотеоретична характеристика: автореф. дис.... канд. юрид. наук: 12.00.01 / Т. Т. Полянський ; Львів. нац. ун-т ім. І. Франка. Л., 2011. 16 с.

4. Хміль М.М. Принцип неприпустимості зловживання правом (теоретико-правові аспекти): Автореф. дис... канд. юрид. наук: 12.00.01 / М.М. Хміль ; Нац. ун-т внутр. справ. Х., 2005. 19 с.

5. Стефанчук М.О. Межі здійснення суб'єктивних цивільних прав: Автореф. дис... канд. юрид. наук: 12.00.03 / М.О. Стефанчук ; Ін-т держави і права ім. В.М.Корецького НАН України. К., 2006. 20 с.

6. Горбась Д.В. Здійснення суб'єктивних цивільних прав фізичних осіб: поняття, способи, межі: автореф. дис... канд. юрид. наук: 12.00.03 / Д.В. Горбась ; НДІ приват. права і підприємництва Акад. правов. наук України. К., 2009. 20 с.

7. Анісімов Г.М. Зловживання довірою як спосіб вчинення злочину: поняття і кримінально-правове значення: Автореф. дис... канд. юрид. наук: 12.00.08 / Г.М. Анісімов ; Нац. юрид. акад. України ім. Я.Мудрого. Х., 2003. 20 с.

8. Хабло О.Ю. Зловживання у сфері кримінального процесу: автореф. дис... канд. юрид. наук: 12.00.09 / О.Ю. Хабло; Київ. нац. ун-т внутр. справ. К., 2008. 20 с.

9. Кузнец А.Н. Злоупотребление правом при трансформации гражданских правоотношений в гражданские процессуальные и исполнительные процессуальные отношения/ А.Н. Кузнец // Ligea si Viata (Молдова). 2015. № 8. С. 32-36.

10. Рєзнікова В.В. Зловживання правом: поняття та ознаки/ Університетські наукові записки. № 1 (45). 2013.С. 23- 35.

11. Волков, А. В. Возникновение проблемы злоупотребления правом в древнеримской цивилистике [Текст] / А. В. Волков // История государства и права. 2010. № 4. С. 56-60.

12. Памятники римского права: Законы XII таблиц. Институции Гая. Дигесты Юстиниана [Текст]. Москва: Зерцало, 1997. 608 с.

13. Шишка Р. Б. Проблема зловживання правом в сучасному цивільному праві / Р. Б. Шишка // Приватне право і підприємництво. 2014. Вип. 13. С. 24-27. Режим доступу: http://nbuv.gov.ua/UJRN/Ppip_2014_13_8.

14. Тихомиров Д. О. Зловживання правом як відхилення від правомірної поведінки/ Д. О. Тихомиров, Н. П. Харченко // Науковий вісник Ужгородського національного університету. Серія: Право. 2016. Вип. 38(1). С. 26- 29. Режим доступу: http://nbuv.gov.ua/UJRN/ nvuzhpr_2016_38(1) 8.

15. Хміль М.М. Принцип неприпустимості зловживання правом (теоретико-правові аспекти): Автореф. дис... канд. юрид. наук: 12.00.01 / М.М. Хміль ; Нац. ун-т внутр. справ. Х., 2005. 19 с/

16. Горбась Д.В. Здійснення суб'єктивних цивільних прав фізичних осіб: поняття, способи, межі: автореф. дис... канд. юрид. наук: 12.00.03 / Д.В. Горбась ; НДІ приват. права і підприємництва Акад. правов. наук України. К., 2009. 20 с.

17. Ізовітова Л. П. Зловживання правами - це оксюморон, - Лідія Ізовітова [Електронний ресурс] / Лідія Павлівна Ізовітова // Національна асоціація адвокатів України. 2023. Режим доступу до ресурсу: https://unba.org.ua/news/8528-zlovzhivannya-pravami-ce- oksyumoron-lidiya-izovitova.html.

18. Спасибо-Фатєєва І. В. Зловживання правом: ще один погляд на сутність & пропозиція тестів на виявлення. Зловживання правом: зб.статей /за ред. І. В. Спасибо- Фатєєвої. Харків: ЕКУС, 2021. С. 308.

19. Карнаух Б.П. Зловживання суб'єктивним цивільним правом: ознаки та наслідки. В кн. Зловживання правом: збірник статей / за ред. І. В. Спасибо-Фатєєвої. Харків: ЕКУС. 2021.С. 22.

20. Шумило М. Недобросовісний працівник та зловживання правом: практика Верховного Суду в трудових спорах (частина 1). Юридична Газета. 2023. URL: https://yur- gazeta.com/dumka-eksperta/nedobrosovisniy-pracivnik-ta-zlovzhivannya-pravom-praktika- verhovnogo-sudu-v-trudovih-sporah.html.

21. Постанова ВС від 10 вересня 2021 р. справа № 766/20776/17 / ЄДРСР. URL: https://reyestr.court.gov.ua/Review/99521548

22. Постанова ВС від 9 листопада 2021 р. справа №826/9751/14 / ЄДРСР. URL: https://reyestr.court.gov.ua/Review/100973142

23. Ухвала ВС від 26 квітня 2019 р. справа № 911/1693/18 / ЄДРСР. URL: https://reyestr.court.gov.ua/Review/81435357

24. Ухвала ВС від 20 лютого 2020 р. справа № 438/350/17 / ЄДРСР. URL: https://reyestr.court.gov.ua/Review/87759926

25. Урядовий Кур'єр № 239 від 15.12.2004

26. Постанова ВС від 13 березня 2019 р. справа № 199/6713/14-ц / ЄДРСР. URL: https://reyestr.court.gov.ua/Review/80854817

27. Постанова ВС від 14 березня 2019 р. справа № 9901/34/19 / ЄДРСР. URL: https://reyestr.court.gov.ua/Review/81013341

28. Постанова ВС від 25 червня 2019 р. справа № 910/17792/17 / ЄДРСР. URL: https://reyestr.court.gov.ua/Review/82738621

29. Постанова ВС від 13 березня 2019 р. справа №814/218/14 / ЄДРСР. URL: https://reyestr.court.gov.ua/Review/80481133

References

1. Bakayev D. (2013). Koncepciya zlovzhyvannya pravom u pravovij doktryni: porivnyalno-pravovyj aspekt [The concept of abuse of law in legal doctrine: a comparative legal aspect]. Kyiv: Chasopys Kyyivskogo universytetu prava.

2. Hegel G. ed. and comp. Kery'mov D. and Nersesyancz V. (1990). Fylosofyya prava [Philosophy of Law]. Moscow: Mysl.

3. Polyanskyj T. (2011). Zlovzhyvannya pravom: zagalnoteoretychna harakterystyka [Abuse of law: general theoretical characteristics]. Lviv: Lviv. nacz. un-t im. I. Franka.

4. Hmil M. (2005). Pryncyp neprypustymosti zlovzhyvannya pravom (teoretyko-pravovi aspekty) [The principle of inadmissibility of abuse of law (theoretical and legal aspects)]: Abstract. Nacz. un-t vnutr. sprav.

5. Stefanchuk M. (2006). Mezhi zdijsnennya subyektyvnyh cyvilnyh prav: Avtoref. [Limits of the exercise of subjective civil rights: Abstract]. Kyiv: In-t derzhavy i prava im. V.M.Koreczkogo NAN Ukrayiny.

6. Gorbas D. (2009). Zdijsnennya subyektyvnyh cyvilnyh prav fizychnyxh osib: ponyattya, sposoby, mezhi: avtoref. [Exercise of subjective civil rights of individuals: concepts, methods, limits: author's ref]. Kyiv: NDI pryvat. prava i pidpryyemnycztva Akad. pravov. nauk Ukrayiny.

7. Anisimov G. (2003). Zlovzhyvannya doviroyu yak sposib vchynennya zlochynu: ponyattya i kryminalno-pravove znachennya: Avtoref. [Abuse of trust as a way of committing a crime: the concept and criminal significance: Abstract]. Harkiv: Nacz. yuryd. akad. Ukrayiny im. Ya.Mudroho.

8. Hablo O. (2008). Zlovzhyvannya u sferi kryminalnogo procesu: avtoref. [Abuse in the field of criminal procedure: author's ref]. Kiev: Kyyiv. nacz. un-t vnutr. sprav.

9. Kuznets A. (2015). Abuse of the right at transformation of civil legal relations into civil procedural and executive procedural relations. Ligea si Viata (Moldova).

10. Reznikova V. (2013). Zlovzhyvannya pravom: ponyattya ta oznaky. [Abuse of law: concepts and signs]. Universytetski naukovi zapysky.

11. Volkov A. Voznyknovenye problemy zloupotreblenyya pravom v drevnerymskoj cyvylystyke [The emergence of the problem of abuse of law in ancient Roman civilization]. Ystoryya gosudarstva y prava.

12. Pamyatnyky rymskogo prava: Zakony XII tablycz. Ynstytucyy Gaya. Dygesty Yustynyana [Monuments of Roman law: Laws of the XII tables. Guy's institutions. Digests of Justinian]. (1997). Moscow: Zerczalo.

13. Shishka R. (2014). Problema zlovzhyvannya pravom v suchasnomu cyvilnomu pravi. [The problem of abuse of law in modern civil law. Private law and entrepreneurship]. Retrieved from URL: http://nbuv.gov.ua/UJRN/Ppip_2014_13_8.

14. Tikhomyrov D. (2016). Zlovzhyvannya pravom yak vidhylennya vid pravomirnoyi povedinky. [Abuse of law as a deviation from lawful behavior]. Naukovyj visnyk Uzhgorodskogo nacionalnogo universytetu. Retrieved from URL: http://nbuv.gov.ua/UJRN/nvuzhpr_2016_38(1) 8.

15. Hmil M. (2005). Pryncyp neprypustymosti zlovzhyvannya pravom (teoretyko-pravovi aspekty): Avtoref. [The principle of inadmissibility of abuse of rights (theoretical and legal aspects): Abstract]. Harkiv: Nacz. un-t vnutr. sprav.

16. Gorbas D. (2009). Zdijsnennya subyektyvnyh cyvilnyh prav fizychnyh osib: ponyattya, sposoby, mezhi: avtoref. [Exercise of subjective civil rights of individuals: concepts, methods, limits: author's ref]. Kyiv: NDI pryvat. prava i pidpryyemnycztva Akad. pravov. nauk Ukrayiny.

17. Izovitova L. P. (2023) Zlovzhyvannia pravamy - tse oksiumoron, - Lidiia Izovitova [Abuse of rights is an oxymoron, - Lidiia Izovitova] / Lidiia Pavlivna Izovitova // Natsionalna asotsiatsiia advokativ Ukrainy. Retrieved from https://unba.org.ua/news/8528-zlovzhivannya- pravami-ce-oksyumoron-lidiya-izovitova.html [in Ukrainian].

18. Spasybo-Fatieieva I. V. (2021) Zlovzhyvannia pravom [Abuse of law]. FOKUS I RAKURS - FOCUS AND ANGLE. [in Ukrainian].

19. Karnaukh B.P. (2021) Zlovzhyvannia subiektyvnym tsyvilnym pravom: oznaky ta naslidky [Abuse of subjective civil law: signs and consequences]. V kn. Zlovzhyvannia pravom: zbirnyk statei / Directed by Spasybo-Fatieieva I. V. Harkiv: EKUS.

20. Shumylo M. (2023) Nedobrosovisnyi pratsivnyk ta zlovzhyvannia pravom: praktyka Verkhovnoho Sudu v trudovykh sporakh (chastyna 1) [Unfair Employee and Abuse of Law: Supreme Court Case Law in Labor Disputes (Part 1)]. Yurydychna Hazeta. Retrieved from https://yur-gazeta.com/dumka-eksperta/nedobrosovisniy-pracivnik-ta-zlovzhivannya-pravom- praktika-verhovnogo-sudu-v-trudovih-sporah.html [in Ukrainian].

21. Postanova VS vid 10 veresnia 2021 r. sprava № 766/20776/17 / YeDRSR [Resolution of the Supreme Court of September 10, 2021, case No. 766/20776/17 / EDSR.]. Retrieved from https://reyestr.court.gov.ua/Review/99521548 [in Ukrainian].

22. Postanova VS vid 9 lystopada 2021 r. sprava №826/9751/14 / YeDRSR. [Resolution of the Supreme Court of November 9, 2021, case No. 826/9751/14 / EDSR.]. Retrieved from https://reyestr.court.gov.ua/Review/100973142 [in Ukrainian].

23. Ukhvala VS vid 26 kvitnia 2019 r. sprava № 911/1693/18 / YeDRSR [Supreme Court ruling of April 26, 2019, case No. 911/1693/18/EDSR.]. Retrieved from https://reyestr. court.gov.ua/Review/81435357 [in Ukrainian].

24. Ukhvala VS vid 20 liutoho 2020 r. sprava № 438/350/17 / YeDRSR [Supreme Court ruling of February 20, 2020, case No. 438/350/17/EDSR.] Retrieved from https://reyestr. court.gov.ua/Review/87759926 [in Ukrainian].

25. Uriadovyi Kurier № 239 vid 15.12.2004 [Governmental Courier No. 239 of December 15, 2004] [in Ukrainian].

26. Postanova VS vid 13 bereznia 2019 r. sprava № 199/6713/14-ts / YeDRSR [Resolution of the Supreme Court of March 13, 2019, case No. 199/6713/14-ts/EDSR.] Retrieved from https://reyestr.court.gov.ua/Review/80854817 [in Ukrainian].

27. Postanova VS vid 14 bereznia 2019 r. sprava № 9901/34/19 / YeDRSR [Resolution of the Supreme Court of March 14, 2019, case No. 9901/34/19/ED SR.] Retrieved from https://reyestr.court.gov.ua/Review/81013341 [in Ukrainian].

28. Postanova VS vid 25 chervnia 2019 r. sprava № 910/17792/17 / YeDRSR [Supreme Court ruling of June 25, 2019, case No. 910/17792/17/EDSR]. Retrieved from https://reyestr. court.gov.ua/Review/82738621 [in Ukrainian].

29. Postanova VS vid 13 bereznia 2019 r. sprava №814/218/14 / YeDRSR [Resolution of the Supreme Court of March 13, 2019, case No. 814/218/14/EDSR]. Retrieved from https://reyestr.court.gov.ua/Review/80481133 [in Ukrainian].

Размещено на Allbest.ru

...