Щодо визначення суб’єкта права власності на об’єкт незавершеного будівництва

Размещено на http://www.allbest.ru

Донецький державний університет внутрішніх справ, м. Кропивницький

Щодо визначення суб'єкта права власності на об'єкт незавершеного будівництва

Чехівський Ярослав Олегович аспірант

Анотація

власність незавершений будівництво

Стаття присвячена дослідженню питання щодо визначення суб'єкта права власності на об'єкт незавершеного будівництва з моменту початку здійснення будівельно-монтажних робіт до моменту введення його в експлуатацію, що обумовлено останніми значними змінами містобудівного законодавства України.

У процесі дослідження, автором виявлено значні прогалини у законодавстві стосовно врегулювання порушеного питання, зокрема контраверсійні норми, які дозволяють двозначно тлумачити суб'єкта права власності на об'єкт незавершеного будівництва. Крім того, акцентовано увагу на суперечливості положень деяких спеціалізованих містобудівних нормативно-правових актів у контексті визначення суб'єкта права власності на об'єкт незавершеного будівництва.

Автором проаналізовано різні наукові підходи щодо визначення суб'єкта права власності на об'єкт незавершеного будівництва. За результатом аналізу, піддано критиці висловлену у науковій літературі позицію стосовно належності об'єкта незавершеного будівництва суб'єктові господарювання, який надавав матеріально-технічне забезпечення будівництва (матеріали, устаткування тощо), а також заперечено тезу про належність об'єкта незавершеного будівництва тільки на праві володіння та/або користування до моменту введення його в експлуатацію.

За підсумками дослідження, автором визначено правову природу об'єкта незавершеного будівництва, перелік речових прав на підставі яких він може належати, а також суб'єкта права власності без прив'язки до процесу матеріально-технічного забезпечення (матеріалів, устаткування тощо).

Крім того, автором обґрунтовано пропозиції щодо необхідності внесення змін до нормативно-правових актів стосовно визначення суб'єкта права власності на об'єкт незавершеного будівництва з метою забезпечення правової визначеності та однозначності норм права.

Ключові слова: об'єкт незавершеного будівництва, об'єкт будівництва, право власності, замовник, підрядник.

Chekhivskyi Yaroslav Olehovych Postgraduate student, Donetsk State University of Internal Affairs, Kropyvnytskyi

DETERMINATION OF THE SUBJECT OF OWNERSHIP OF AN OBJECT CONSTRUCTION IN PROGRESS

Abstract

The article is devoted to the study of the issue of determining the subject of ownership of an asset under construction from the moment of commencement of construction and installation works to the moment of its commissioning, which is due to recent significant changes in urban planning legislation of Ukraine.

In the course of the study, the author has identified significant gaps in the legislation regarding the regulation of the issue raised, in particular, controversial provisions which allow for an ambiguous interpretation of the subject of ownership of an asset under construction. In addition, the author focuses on the contradictory provisions of some specialised urban planning regulations in the context of determining the subject of ownership of an asset under construction.

The author analyses various scientific approaches to determining the subject of ownership of an asset under construction. As a result of the analysis, the author criticises the position expressed in the scientific literature regarding the ownership of an asset under construction by a business entity which provided logistical support for construction (materials, equipment, etc.), and also denies the thesis that an asset under construction belongs only to the right of possession and/or use until it is put into operation.

Based on the results of the study, the author defines the legal nature of an asset under construction, the list of property rights on the basis of which it may be owned, and the subject of property rights without reference to the process of logistical support (materials, equipment, etc.).

In addition, the author substantiates proposals regarding the need to amend the regulatory legal acts with regard to determining the subject of ownership of an asset under construction in order to ensure legal certainty and unambiguity of the law.

Keywords: construction in progress, construction object, ownership, customer, contractor.

Постановка проблеми. Згідно з положеннями ЦК України та Загальними умовами укладення та виконання договорів підряду в капітальному будівництві, затвердженими постановою Кабінету Міністрів України від 01.08.2005 № 668 (далі - Загальні умови), власником об'єкта будівництва або результату інших будівельних робіт є замовник, якщо інше не передбачено законом або договором. Очевидно, що з огляду на застосований понятійно- категоріальний апарат, метою запровадження таких законодавчих норм є визначення права власності замовника виключно на результат робіт у вигляді завершеного будівництвом об'єкту або закінчених будівельних робіт.

Втім, поза межами регулювання норм ЦК України та Загальних умов залишилось питання щодо суб'єкта права власності на об'єкт незавершеного будівництва у період з моменту початку здійснення будівельно-монтажних робіт до введення об'єкта в експлуатацію. У законодавстві вбачається явна непослідовність в оперуванні категоріями «об'єкт незавершеного будівництва» та «об'єкт будівництва», що призвело до створення «правового вакууму» у частині визначення власника об'єкта незавершеного будівництва у зазначений період, що створює правову невизначеність у господарсько- будівельних правовідносинах.

Аналіз останніх досліджень і публікацій. Питання визначення суб'єкта права власності на об'єкт незавершеного будівництва у т.з. «перехідний період» розглядали Ю. Є. Ходико, В. В. Луць, О. В. Сук, М. Д. Пленюк та інші представники юридичної науки, однак у господарсько-правовій доктрині досі не сформовано однозначного підходу щодо виокремлення суб'єкта права власності на об'єкт незавершеного будівництва з урахуванням положень чинного законодавства.

Мета статті. Метою дослідження є обґрунтування пропозицій щодо визначення суб'єкта права власності на об'єкт незавершеного будівництва у період з початку здійснення будівельно-монтажних робіт до введення закінченого будівництвом об'єкта в експлуатацію у господарсько-будівельних правовідносинах.

Виклад основного матеріалу. Актуальність договору підряду на капітальне будівництво у сфері господарювання важко переоцінити, особливо в контексті швидко зростаючої будівельної галузі та розвитку інфраструктури, а тому він залишається важливим інструментом для забезпечення успішності будівельних проектів, контролю якості та ефективного управління ризиками.

Відповідно до ст. 876 ЦК України, власником об'єкта будівництва або результату інших будівельних робіт є замовник, якщо інше не передбачено законом або договором [1].

Аналогічне регулювання передбачає п.14 Загальних умов, відповідно до яких власником результату виконаних робіт (об'єкта будівництва) є замовник, якщо інше не передбачено договором[2].

Втім, слід наголосити на явній неповноті ст. 876 ЦК України та п. 14 Загальних умов.

По-перше, здійснюючи буквальне тлумачення ст. 876 ЦК України та п. 14 Загальних умов можна констатувати, що останні врегульовують право власності замовника на «об'єкт будівництва та результат інших будівельних робіт», тим самим поширюючи свою дію на вже закінчені будівельні роботи, а не у т.з. «перехідний період».

Це прямо виходить зі змісту вищевказаних статей, які оперують категоріями «об'єкт будівництва» та «результат будівельних робіт», вказуючи на завершеність процесу будівництва.

В контексті аналізу наведених положень сумніву щодо завершеності «результату інших будівельних робіт» не виникає, тоді як категорії «об'єкт будівництва» необхідно більш детально приділити увагу.

Згідно з ч.2 ст. 4 Закону України «Про регулювання містобудівної діяльності», об'єктами будівництва є будинки, будівлі, споруди будь-якого призначення, їх комплекси та частини, лінійні об'єкти інженерно- транспортної інфраструктури [3].

Відповідно до розділу 3 ДБН А.2.2-3:2014 «Склад та зміст проектної документації на будівництво»:

будинок - різновид будівлі, яка призначена, як правило, для проживання та обслуговування людей;

будівля - штучно створений об'ємний об'єкт, що складається з несучих та огороджувальних або сполучених (несучоогороджувальних) конструкцій, які утворюють наземні, надземні або підземні приміщення, призначені для життєдіяльності людей та виробництва продукції;

споруда - штучно створений об'ємний, площинний або лінійний об'єкт, що має природні або штучні просторові межі, встановлений стаціонарно (нерухомо) відносно землі та призначений для досягнення певних цілей;

лінійний об'єкт інженерно-транспортної інфраструктури - різновид наземних, надземних або підземних лінійних споруд для пересування людей, транспортних засобів, вантажів, переміщення рідких та газоподібних продуктів, передачі електроенергії тощо [4].

Таким чином, можна констатувати, що об'єктом будівництва є вже зведені (споруджені) та існуючі у матеріальній дійсності будинки, будівлі, споруди будь-якого призначення, їх комплекси та частини, лінійні об'єкти інженерно-транспортної інфраструктури.

Через призму аналізу нормативно-правових актів, можливо зробити висновок, що й сам законодавець виділяє «об'єкт будівництва» як завершене та існуюче у матеріальній дійсності явище.

Зокрема, пунктом 8 ч.1 ст. 1 Закону України «Про гарантування речових прав на об'єкти нерухомого майна, які будуть споруджені в майбутньому» передбачено, що об'єкт незавершеного будівництва - подільний об'єкт незавершеного будівництва та неподільний об'єкт незавершеного будівництва [5].

Відповідно до п.7 ч.1 ст. 1 Закону України «Про гарантування речових прав на об'єкти нерухомого майна, які будуть споруджені в майбутньому», неподільний об'єкт незавершеного будівництва - об'єкт нерухомого майна, який буде споруджено в майбутньому (будівля, споруда), щодо якого отримано право на виконання будівельних робіт та який не прийнято в експлуатацію, за умови що у складі такого об'єкта відсутні майбутні об'єкти нерухомості [5].

Згідно з положеннями чч.1-2 ст. 39 Закону України «Про регулювання містобудівної діяльності» прийняття в експлуатацію закінчених будівництвом об'єктів здійснюється на підставі декларації про готовність об'єкта до експлуатації або акта готовності об'єкта до експлуатації [3].

Примітно, що до моменту введення об'єкта в експлуатацію статус останнього визначається законодавцем як «закінчений будівництвом об'єкт» або «об'єкт незавершеного будівництва» без жодної згадки категорії «об'єкт будівництва».

Втім, вже відповідно до п. 68 Порядку державної реєстрації речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень від 25.12.2015 № 1127, державна реєстрація права власності на об'єкт будівництва вперше проводиться відповідно до статті 331 Цивільного кодексу України щодо особи, яка здійснює будівництво такого об'єкта (замовник будівництва), якщо інше не встановлено законом [6].

Відповідно до ч.2 ст. 331 ЦК України, якщо договором або законом передбачено прийняття нерухомого майна до експлуатації, право власності виникає з моменту його прийняття до експлуатації [1].

Якщо право власності на нерухоме майно відповідно до закону підлягає державній реєстрації, право власності виникає з моменту державної реєстрації.

Слід звернути увагу, що на етапі державної реєстрації права власності, тобто коли об'єкт введено в експлуатацію, чинне законодавство оперує вже категорією «об'єкт будівництва».

Таким чином, здійснюючи системне тлумачення вищенаведених правових актів, можна дійти висновку, що закінчений будівництвом об'єкт набуває статусу «об'єкта будівництва» виключно після введення останнього в експлуатацію у порядку, передбаченому законодавством.

Звідси, аналіз ст. 876 ЦК України та п. 14 Загальних умов вказує на наявність прогалини щодо визначення суб'єкта права власності на об'єкт незавершеного будівництва до моменту його введення в експлуатацію.

Проблемним є й той факт, що ЦК України містить контраверсійні положення у частині можливості визначення суб'єкта права власності на об'єкт незавершеного будівництва у т.з. «перехідний період», з огляду на таке.

У правовій доктрині загальновідомою є позиція, згідно з якою з моменту початку будівництва та до моменту введення об'єкту в експлуатацію останній має статус «об'єкт незавершеного будівництва», тобто сукупності матеріалів, обладнання тощо, які були використовуються в процесі цього будівництва.

Як ґрунтовно зазначає Ю. Є. Ходико, слід говорити про створення об'єкта-речі та виділити фізичний та юридичний його аспекти. Юридичний аспект полягає у тому, що початком «існування» об'єкта незавершеного будівництва є отримання необхідних дозволів на будівництво. Фізичний аспект можна визначити як процес створення (будівництва) речі, коли будівельні матеріали, які використовуються для його спорудження, стають частиною нової речі і утворюють власне об'єкт незавершеного будівництва. При цьому будівельні матеріали (цегла, пісок тощо) перестають існувати в своєму первісному стані і входять до складу нової речі. Кінцевим моментом - буде прийняття об'єкта будівництва до експлуатації (юридичний аспект), що в свою чергу виступає головною «кваліфікуючою ознакою у розмежуванні об'єкта завершеного будівництва від незавершеного. З моменту прийняття об'єкта незавершеного будівництва до експлуатації він перестає існувати [7, с. 90].

Важливим з точки зору принципу правової визначеності є встановлення чітких, передбачуваних та одноманітних правил щодо прав та обов'язків учасників господарсько-будівельного процесу, зокрема в частині власника об'єкта незавершеного будівництва.

Вбачається, що відповідь про суб'єкта права власності на об'єкт незавершеного будівництво можливо було б знайти у ч.3 ст. 331 ЦК України, згідно з якою до завершення будівництва (створення майна) особа вважається власником матеріалів, обладнання тощо, які були використані в процесі цього будівництва (створення майна) [1].

Водночас, законодавець не конкретизує, яка саме «особа» вважається власником матеріалів, обладнання тощо: чи то особа, яка безпосередньо здійснює будівельно-монтажні роботи, чи то особа, на замовлення якої вони здійснюються.

Відповідно до ч.1 ст. 879 ЦК України, матеріально-технічне забезпечення будівництва покладається на підрядника, якщо інше не встановлено договором будівельного підряду [1].

Тобто, за загальним правилом діє презумпція використання матеріалів, обладнання підрядника, якщо договором не передбачено обов'язок замовника здійснити матеріально-технічне забезпечення.

Якщо матеріально-технічне забезпечення будівництва покладено на замовника, то питання приналежності об'єкта незавершеного будівництва є очевидним, останній належить на праві власності замовнику.

Втім, складнощі можуть виникати щодо визначення суб'єкта права власності на об'єкт незавершеного будівництва, коли матеріально-технічне забезпечення покладається на підрядника.

Особливо, контраверсійною нормою виступає абз. 2 ч.1 ст.331 ЦК України, відповідно до якої особа, яка виготовила (створила) річ зі своїх матеріалів на підставі договору, є власником цієї речі [1].

За таких обставин, особою, яка використовує матеріали та які належать їй на праві власності може бути саме підрядник, що викликає двозначне тлумачення положень ч.3 ст. 333 та ст. 876 ЦК України.

У науковій доктрині з цього приводу сформувалося декілька поглядів, які умовно можливо поділити на дві групи.

Перша група вчених зазначає, що право власності на об'єкт незавершеного будівництва належить особі, чиї матеріали використовуються у спорудженні об'єкта.

Зокрема, В. В. Луць зазначав, що власником слід вважати особу, яка використала матеріальні ресурси під час спорудження об'єкта: це власник матеріалів, обладнання тощо, якщо спорудження об'єкта здійснюється власними силами забудовника; підрядник, який здійснює будівництво за договором будівельного підряду і використовує для цього, як правило, свої матеріали і свої засоби [8].

Схожої позиції притримується й М. Д. Пленюк, яка зазначає, що ст. 876 ЦК України суперечить ч. 1 ст. 331 ЦК України, відповідно до якої право власності на нову річ, яка виготовлена (створена) особою, набувається нею, якщо інше не встановлено договором або законом. Крім того, автор наголосила, що особа, яка виготовила (створила) річ зі своїх матеріалів на підставі договору, є власником цієї речі [9, с. 135].

Разом з тим наведені позиції не в повній мірі узгоджуються з положеннями законодавства стосовно складу договірної ціни та не враховують практику фінансово-господарських взаємовідносин сторін договору підряду на капітальне будівництво.

Відповідно до ч.2 ст. 843 ЦК України, ціна роботи у договорі підряду включає відшкодування витрат підрядника та плату за виконану ним роботу.

У практиці фінансово-господарських розрахунків, укладаючи договір підряду на капітальне будівництво, підрядник завжди отримує авансовий внесок, який повністю покриває вартість закупівлі використовуваних матеріалів та частину наперед виконаної роботи.

Звідси, вбачається сумнівною висловлена науковцями теза про належність підряднику матеріалів, за які він отримав (або отримає) грошове відшкодування.

Позиція другої групи вчених полягає у тому, що до моменту введення в експлуатацію об'єкта останній належить особі, чиї матеріали використовуються у спорудженні об'єкта, однак вже виключно на правах володіння або користування.

Зокрема, Ю. Є. Ходико вважає, що за загальним правилом до моменту державної реєстрації права власності на об'єкт незавершеного будівництва або здачі його в експлуатацію, особі - замовнику, підряднику або власнику земельної ділянки належить право володіння та користування на фізично нерухомий, але юридично рухомий об'єкт будівництва (будівельні матеріали по відношенню до об'єкта, що будується) [7].

О. В. Сук зазначає, що визначаючи права на об'єкт будівництва необхідно виходити із того, яка особа виконує будівельні роботи (підрядник, субпідрядник) та якими правами вона наділена для їх виконання. Автор вважає, що такими правами є право володіння та користування, які виникають у підрядника у зв'язку з правами на будівельний майданчик. Передаючи його за актом, замовник тим самим наділяє підрядника правом володіння та користування земельною ділянкою або іншим об'єктом нерухомості [10, с. 543].

Наведені позиції здаються ще більш дискусійними й такими, що не узгоджуються з положеннями законодавства.

По-перше, якщо об'єкт незавершеного будівництва належить підряднику або замовнику виключно на праві володіння та/або користування, то це більше посилює неврегульованість, оскільки повністю заперечує належність такого майна певній особі. На практиці це може мати негативні наслідки. Наприклад, при випадковому руйнуванні об'єкта та завданні шкоди третім особам неможливо буде визначити завдавача шкоди з огляду на відсутність власника такого майна.

По-друге, такий підхід повністю нівелює положення абз. 2 ч.3 ст. 331 ЦК України у частині права укласти договір щодо об'єкта незавершеного будівництва.

По-третє, відповідно до п.1 ч.1 ст. 4 Закону України «Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень», державній реєстрації прав підлягають зокрема право власності та право довірчої власності як спосіб забезпечення виконання зобов'язання на об'єкт незавершеного будівництва [11].

Звідси, об'єкт незавершеного будівництва може належати не тільки на праві володіння та користування певному суб'єкту господарювання. Такий суб'єктів може мати усі правомочності власника, включаючи й право розпорядження об'єктом.

У зв'язку з цим здаються спірними позиції науковців щодо визнання належності об'єкту незавершеного будівництва особі, чиї матеріали використовувалися при спорудженні такого об'єкта. Натомість є підстави вважати, що такий об'єкт належить замовнику будівництва, який має усі правомочності права власності - володіння, користування, розпорядження.

Це пояснюється тим, що право власності на об'єкт незавершеного будівництва може бути зареєстровано виключно за замовником будівництва.

Зокрема, відповідно до ч.3 ст. 27-2 Закону України «Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень», державна реєстрація спеціального майнового права на об'єкт незавершеного будівництва, яка проводиться вперше, здійснюється виключно за замовником будівництва [11].

Запровадження законодавцем правил ч.3 ст. 27-2 Закону України «Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень» логічно та послідовно узгоджується з положенням п.4 ч.1 ст. 1 Закону України «Про регулювання містобудівної діяльності» та ч. 2 ст. 375 ЦК України.

Так, пунктом 4 ч.1 ст. 1 Закону України «Про регулювання містобудівної діяльності» передбачено, що замовник будівництва - фізична чи юридична особа, яка має у власності чи користуванні одну чи декілька земельних ділянок або у власності чи управлінні будівлю/споруду і має намір щодо виконання підготовчих та/або будівельних робіт [3].

Відповідно до ч. 2 ст. 375 ЦК України, власник земельної ділянки набуває право власності на зведені ним будівлі, споруди та інше нерухоме майно [1; 12].

Згідно з ч.2 ст. 415 ЦК України, землекористувач має право власності на будівлі (споруди), споруджені на земельній ділянці, переданій йому для забудови [1].

За таких обставин, оскільки замовник є власником (користувачем) земельної ділянки та/або власником відповідної будівлі, то останній й набуває право власності на об'єкт незавершеного будівництва в силу закону.

Висновки

Таким чином, власником об'єкта незавершеного будівництва з моменту початку забудови земельної ділянки (будівлі) до введення його в експлуатацію є замовник будівництва.

Втім, такий висновок можливо зробити виключно здійснюючи системне тлумачення норм законодавства різних галузей, що явно не відповідає правилам законодавчої техніки та принципу правової визначеності у частині формування чітких та зрозумілих норм права.

З урахуванням цього, для чіткого унормування порушеного питання пропонується:

доповнити статтю 876 ЦК України частиною 2 в такій редакції: «2. До завершення будівництва та введення об'єкта в експлуатацію замовник є власником відповідного об'єкта незавершеного будівництва, якщо інше не передбачено договором. У разі необхідності замовник може укласти договір щодо об'єкта незавершеного будівництва після проведення державної реєстрації права власності або іншого майнового права на цей об'єкт відповідно до закону»;

врахувати наведене вище положення при внесенні змін до абз.2 п.14 Загальних умов;

внести зміни до абз.2 ч.1 ст. 331 ЦК України, виклавши його в такій редакції: «особа, яка виготовила (створила) річ зі своїх матеріалів на підставі договору, є власником цієї речі, якщо інше не передбачено законом або договором»;

частину 3 статті 331 ЦК України виключити у зв'язку з недоцільністю її збереження та розміщення у Загальній частині ЦК України.

Література

Цивільний кодекс України : Кодекс України від 16.01.2003 р. № 435-IV: станом на 27 квіт. 2024 р. URL: https://zakon.rada.gov.Ua/laws/show/435-15#Text (дата звернення: 29.04.2024);

Про затвердження Загальних умов укладення та виконання договорів підряду в капітальному будівництві : Постанова Каб. Міністрів України від 01.08.2005 р. № 668: станом на 2 квіт. 2024 р. URL: https://zakon.rada.gov.ua/laws/show/668-2005-H#Text (дата звернення: 29.04.2024);

Про регулювання містобудівної діяльності : Закон України від 17.02.2011 р. № 3038-VI : станом на 4 січ. 2024 р. URL: https://zakon.rada.gov.Ua/laws/show/3038-17#Text (дата звернення: 29.04.2024);

А.2.2-3:2014. Склад та зміст проектної документації на будівництво. На заміну ДБН А.2.2-3-2012 ; чинний від 2022-09-01. Вид. офіц. Київ: Держ. підприємство "Укрархбудінформ"., 2022. 37 с. URL: https://e-construction.gov.ua/laws_detail/319235518871 9486804?doc_type=2;

Про гарантування речових прав на об'єкти нерухомого майна, які будуть споруджені в майбутньому: Закон України від 15.08.2022 р. № 2518-IX. URL: https://zakon. rada.gov.ua/laws/show/2518-20#Text (дата звернення: 29.04.2024);

Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень : Постанова Каб. Міністрів України від 25.12.2015 р. № 1127 : станом на 12 берез. 2024 р. URL: https://zakon.rada.gov.ua/laws/show/1127-2015-п#Text (дата звернення: 29.04.2024);

Ходико Ю. Є. Об'єкт незавершеного будівництва та особливості його правового режиму. Вісник прокуратури. 2011. № 9. С. 89-95;

Луць В. В. Інститут договору в цивільному праві України. URL: https://jure.in.ua/ instytut-dogovoru-v-tsyvilnomu-pravi-ukrayiny;

Пленюк М. Д. Особливості права власності та майнових прав за договором будівельного підряду. Актуальні проблеми правознавства. 2016. № 1. С. 133-137;

Сук О. В. Права на об'єкт будівництва за договором будівельного підряду. Правова держава: Щорічник наукових праць. 2010. № 21. С. 536-545;

Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень : Закон України від 01.07.2004 р. № 1952-IV : станом на 15 квіт. 2024 р. URL: https://zakon. rada.gov.ua/laws/show/1952-15#Text (дата звернення: 29.04.2024).

Кормич Б. А., Біленець Д. А. Режим зони митного контролю: адміністративно- правові основи : монографія. Чернівці : Технодрук, 2017. 180 с.

References

Tsyvilnyi kodeks Ukrainy. [Civil Code of Ukraine] (n.d.). zakon.rada.gov.ua. Retrieved from: https ://zakon.rada.gov.ua/l aws/show/435-15#Text;

Zahalni umovy ukladennia ta vykonannia dohovoriv pidriadu v kapitalnomu budivnytstvi. [General terms and conditions for the conclusion and performance of construction contracts in capital construction] (n.d.). zakon.rada.gov.ua. Retrieved from: https://zakon.rada.gov.ua/laws/ show/668-2005-%D0%BF#Text;

Zakon Ukrainy Pro rehuliuvannia mistobudivnoi diialnosti. [The Law of Ukraine «On Regulation of Urban Development»]. (n.d.). zakon.rada.gov.ua. Retrieved from: https ://zakon. rada.gov.ua/ laws/show/3038-17#Text;

Derzhani budivelni normy A.2.2-3:2014 «Sklad ta zmist proektnoi dokumentatsii na budivnytstvo». [State Construction Norms A.2.2-3:2014 "Composition and Content of Design Documentation for Construction"]. e-construction.gov.ua. Retrieved from: https://e-construction.gov.ua/ laws_detail/3192355188719486804?doc_type=2;

Zakon Ukrainy «Pro harantuvannia rechovykh prav na obiekty nerukhomoho maina, yaki budut sporudzheni v maibutnomu». [The Law of Ukraine "On Guaranteeing Real Property Rights to Real Estate Objects to be Constructed in the Future"] (n.d.). zakon.rada.gov.ua. Retrieved from: https ://zakon.rada.gov.ua/laws/ show/2518-20#Text;

Pro derzhavnu reiestratsiiu rechovykh prav na nerukhome maino ta yikh obtiazhen [On state registration of real rights to immovable property and their encumbrances]. (n.d.). zakon. rada.gov.ua. Retrieved from: https://zakon.rada.gov.ua/laws/show/1127-2015-%D0%BF#Text;

Yu. Ye. Khodyko. Obiekt nezavershenoho budivnytstva ta osoblyvosti yoho pravovoho rezhymu [Construction in progress and peculiarities of its legal regime]. Visnyk prokuratury, 2011, 9, 89-95;

Luts V. V. Instytut dohovoru v tsyvilnomu pravi Ukrainy. [Institute of Contract in the Civil Law of Ukraine]. (n.d.). jure.in.ua. Retrieved from: https://jure.in.ua/instytut-dogovoru-v- tsyvilnomu-pravi-ukrayiny;

M. D. Pleniuk. Osoblyvosti prava vlasnosti ta mainovykh prav za dohovorom budivelnoho pidriadu. [Peculiarities of ownership and property rights under a construction contract]. Aktualni problemy pravoznavstva, 2016, 1, 133-137;

O. V. Suk. Prava na obiekt budivnytstva za dohovorom budivelnoho pidriadu.[Rights to a construction object under a construction contract] (n.d.). Pravova derzhava, 21, 536-545;

Zakon Ukrainy «Pro derzhavnu reiestratsiiu rechovykh prav na nerukhome maino ta yikh obtiazhen».[The Law of Ukraine "On State Registration of Real Property Rights and Encumbrances".]. zakon.rada.gov.ua. Retrieved from: https://zakon.rada.gov.ua/laws/show/1952- 15#Text.

Kormych B. A., Bilenets D. A. The regime of the customs control zone: administrative and legal foundations: a monograph. Chernivtsi: Technoprint, 2017. 180 p.

Размещено на Allbest.ru