Свідоцький імунітет священнослужителів у цивільному процесі: проблеми правового регулювання

Размещено на http://www.allbest.ru/

Національний юридичний університет імені Ярослава Мудрого

Свідоцький імунітет священнослужителів у цивільному процесі: проблеми правового регулювання

Діденко Вадим Юрійович студент III курсу факультету адвокатури,

Герасименко Анастасія Романівна студентка III курсу факультету адвокатури

м. Харків

Анотація

У представленому правовому дослідження авторами було здійснено спробу проаналізувати сутність та виявити особливості правової природи «імунітету» священнослужителів у цивільному процесі. Здійснено порівняльно-правовий аналіз підходів до регламентації права священнослужителів не свідчити у суді щодо відомостей, котрі стали їм відомі в ході здійснення професійної діяльності (у тому числі - таїнства сповіді). Виявлено релевантну судову практику, котра дозволяє стверджувати про можливість допиту у цивільному судочинстві священнослужителів щодо іншого роду відомостей (виявлених ними, не в результаті «прийняття» сповіді). На основі аналізу норм Цивільного процесуального кодексу України, передових праць вчених-правознавців, актів канонічного права Православної церкви України та інших церковних організацій, авторами було виявлено низку проблем нормативного припису пункту 3 частини 1 статті 70 ЦПК України (яким священнослужителі наділяються частковим імунітетом від обов'язку свідчити в суді). Зроблено висновок про недосконалість правової регламентації відносин, пов'язаних з імунітетом священнослужителів. Встановлено, що зазначений нормативний припис ЦПК України суперечить принципу рівності громадян, не залежно від релігійних переконань, що гарантований Конституцією України (ч.2 ст. 24) та низкою міжнародно- правових актів (зокрема, Європейською конвенцією з прав людини, ст. 9, ст. 14). Наголошено на необхідності внесення принципових змін до ЦПК України в частині правового регулювання свідоцького імунітету священнослужителів. Відповідні зміни мають відобразитися у формі закріплення диспозитивності даного виду імунітету, а також зміни кола відомостей щодо яких священнослужителі (у тому числі, священники) не повинні допитуватися в рамках цивільного судочинства. Відзначено, що правові зміни (передусім, у запропонованому авторами вигляді) повинні наблизити національну систему цивільного процесу до кращих (припустімо, що еталонних) зразків європейського законодавства, що набуває особливого значення в контексті антидискримінаційної релігійної політики та євроінтеграційних сподівань Українського народу.

Ключові слова. Імунітет священнослужителів, свідки, показання, таємниця сповіді, дискримінація, релігія.

Abstract

Didenko Vadym Yuriyovych 3rd year student of the Faculty of Advocacy, Yaroslav Mudryi National Law University, Kharkiv,

Herasymenko Anastasiia Romanivna 3rd year student of the Faculty of Advocacy, Yaroslav Mudryi National Law University, Kharkiv

WITNESS IMMUNITY OF PRIESTS IN CIVIL PROCEEDINGS: PROBLEMS OF LEGAL REGULATION

In this legal article, the authors made an attempt to analyze the essence and reveal the peculiarities of the legal nature of the «immunity» of clerics in civil proceedings. A comparative legal analysis of approaches to the regulation of the right of clerics not to testify in court regarding information that became known to them in the course of their professional activities (including the sacrament of confession) was carried out. Relevant judicial practice has been identified, which allows us to assert the possibility of interrogating clerics in civil proceedings regarding other types of information (discovered by them, not as a result of «accepting» a confession). Based on the analysis of the norms of the Civil Procedure Code of Ukraine, advanced works of legal scholars, acts of canon law of the Orthodox Church of Ukraine and other church organizations, the authors identified a number of problems with the normative prescription of clause 3 of part 1 of article 70 of the Civil Procedure Code of Ukraine (by which clerics are granted partial immunity from duty to testify in court). It was concluded that the legal regulation of relations related to the immunity of clerics is imperfect. It has been established that the specified normative prescription of the Civil Code of Ukraine contradicts the principle of equality of citizens, regardless of religious beliefs, which is guaranteed by the Constitution of Ukraine (Part 2, Article 24) and a number of international legal acts (in particular, the European Convention on Human Rights, Article 9, Article 14). The need to make fundamental changes to the Civil Code of Ukraine in terms of legal regulation of the witness immunity of clerics was emphasized. These changes should be reflected in the form of establishing the dispositive nature of this type of immunity, as well as changes in the range of information regarding which clerics (including priests) should not be questioned as part of civil proceedings It was noted that legal changes (primarily, in the form proposed by the authors) should bring the national system of civil procedure closer to the best (let's say reference) examples of European legislation, which acquires special importance in the context of anti-discriminatory religious policy and European integration hopes of the Ukrainian people.

Keywords: Immunity of clergy, witnesses, testimony, secret confessions, discrimination, religion.

Постановка проблеми

Повномасштабне вторгнення військових формувань російської федерації від 24 лютого 2022 року на територію України не змогло змінити євроінтеграційного курсу держави; не здатне було деструктивно переформатувати коло ціннісних орієнтирів українського народу, серед яких і понині залишаються такі цінності як справедливість, рівність та недискримінація. священнослужитель імунітет цивільний суд

Водночас, належним було б відмітити, що прагнення набути повноправного членства у Європейському союзі створює для держави цілу низку умов, дотримання та виконання яких є обов'язковими, навіть за надскладних обставин воєнного часу. Однією із таких умов є приведення національного законодавства до європейських стандартів. Зокрема, у даному випадку, мова йде про цивільне процесуальне законодавство.

При цьому, варто відмітити, що на сучасному етапі розвитку, цивільний процес характеризується низкою неузгодженостей та проблем, що суперечать загальновизнаним європейським цінностям та суттєво ускладнюють правозастосовну діяльність. Однією із таких проблем, власне, і виступає питання заборони допиту священнослужителів в якості свідків у цивільному судочинстві щодо відомостей, котрі стали їм відомими в ході сповіді. Дана заборона має абсолютний характер і поширюються лише на ті відомості, котрі стосуються таїнства «сповіді», що характерне лише для деяких релігійних течій та безальтернативно відкидається іншими. Для прикладу, інститут сповіді відсутній у юдаїзмі, ісламі, буддизмі тощо. В силу цього, застосування цивільного процесуального імунітету свідка до священнослужителів відзначених релігій є не можливим.

Такий стан речей цілком обґрунтовано можна вважати дискримінаційним, оскільки він прямо суперечить засаді рівності громадян, не залежно від їх релігійних переконань, що гарантована, зокрема, ст. 24 Конституції України: «не може бути привілеїв чи обмежень за ознаками... релігійних та інших переконань... або іншими ознаками» [1, ст. 24].

Зазначене створює проблему, в контексті того, що для європейського співтовариства питання рівності має особливе значення. В силу цього, норми, якими здійснюється правове регулювання імунітету священнослужителів у цивільному процесі, потребують змін, що однак, є неможливим без детального вивчення зазначеної проблеми. Власне, вищевикладене й обумовлює актуальність дослідження окреслених питань.

Аналіз останніх досліджень і публікацій

Справедливо було б відзначити, що проблема імунітету священнослужителів не є такою, що була б широко дослідженою у цивільному процесі. Серед учених-правників, котрі досліджували цю принципову проблему належним було б виділити наукові праці С.В. Васильєва, К.В. Гусарова, О.А. Ісаєнкову, В.А. Кройтора, А. С. Штефан, М. М. Ясинка, О. В. Белькової, С. Г. Волкотруба та інших.

При цьому, варто наголосити на тому, що дослідження зазначених вчених хоч і були ґрунтовними, проте, не характеризувалися достатньою комплексністю. У опублікованих дослідницьких доробках пропонуються часто контрарні шляхи урегулювання питання імунітету священнослужителів, що посилює наукову дискусію, однак, мало сприяє вирішенню існуючої проблеми. Останнє, водночас, додатково засвідчує потребу у проведенні подальших наукових досліджень інституту імунітету у цивільному процесі (зокрема, імунітету такого специфічного суб'єкта як священнослужитель), з виробленням окремих пропозицій щодо усунення дискримінаційних приписів законодавства у цій частині. Зазначене буде становити мету цієї наукової статті.

Виклад основного матеріалу

Поняття «правового імунітету» хоч і не вживається у Цивільному процесуальному кодексі України (далі - ЦПК України), проте, є традиційним для науки цивільного процесу.

Так, для прикладу, О.В. Ткаля під правовим імунітетом пропонує розглядати «правило, у межах якого особа, наділена спеціальними ознаками (котрі можуть обумовлюватися громадським, професійним, службовим статусом такої особи - В.Д., А.Г.), звільняється від виконання окремих юридичних обов'язків, від юридичної відповідальності або інших примусових заходів» [2, с.5].

Важливо усвідомлювати, що правовий імунітет може бути класифікований на підставі суб'єкта, якому він належить. Відповідно до зазначеної підстави, виділяють, зокрема, імунітет свідка.

Як на тому наголошує Є.В. Чупрун, під імунітетом свідка необхідно розглядати «один із видів імунітетів, відповідно до якого фізична особа, яка підлягає допиту як свідок звільняється від обов'язку давати показання у суді, що проявляється у праві відмовитися від давання показань, та у формі заборони допиту свідків у випадках, установлених цивільним процесуальним законодавством...» [3, с.153]. Цінність запропонованої вченим дефініції полягає, зокрема, у тому, що вона дозволяє визначити два різновиди свідоцького імунітету: імперативний (при якому особа не може бути допитана як свідок у жодному випадку) та диспозитивний (коли особа може бути допитана як свідок лише у випадку виявлення нею прямої, належним чином закріпленої згоди).

Нині, однією із категорій суб'єктів, які наділяються імперативним свідоцьким імунітетом, є священнослужителі. Такий висновок випливає зі змісту п.3 ч.1 ст. 70 ЦПК України, де стверджується, що «Не можуть бути допитані як свідки священнослужителі - про відомості, одержані ними на сповіді віруючих» [4, ст.70]. Зазначеному правовому припису відповідає норма ч.5 ст.3 Закону України «Про свободу совісті та релігійні організації», відповідно до якої «Ніхто не має права вимагати від священнослужителів відомостей, одержаних ними при сповіді віруючих» [5, ст.3].

Варто відзначити, що заборона з'ясовувати обставини, що стали відомі священнослужителю під час сповіді, випливає із канонічного права і нерозривно пов'язана із сутністю сповіді як церковного таїнства.

Звичайно, що офіційного нормативного визначення поняття «сповідь» не існує. Проте аналіз доктринальних праць дозволяє стверджувати, що під сповіддю варто розуміти зовнішню обрядову частину церковного таїнства покаяння, зміст якої розкривається у тому, що віруюча особа перед священнослужителем викладає суть вчинених гріхів, шкодуючи про їх вчинення, і таким чином молячи прощення у Господа. Віруючий, під час сповіді, визнає грішність своєї душі у присутності священнослужителя, який, від імені Ісуса Христа, спеціальними обрядовими словами та рухами відпускає гріхи особі, що щиро розкаялася. Зазначене свідчить про особливу фідуціарність відносин, що складаються між священнослужителем та вірянином під час сповіді. У такому світлі, таємниця сповіді постає як гарантія недоторканності приватного життя віруючих [6, с.277].

Заборона допитувати священнослужителів як свідків у ЦПК України кореспондується із забороною священнослужителям розкривати відомості, які стали їм відомі в результаті сповіді вірянина, що викладена в актах церковного права.

Так, для прикладу, у Кодексі канонічного права 1983 року (Codex iuris canonici), де викладено основи католицизму, стверджується наступне: «Сповідник, який безпосередньо порушує таємницю сповіді, зазнає екскомуніки (примусового виключення з релігійної спільноти - В.Д., А.Г.), збереженої Апостольським Престолом, як покарання...» [7, кан. 1388 §1].

Тлумачення такого стану речей було зображено у пілотній справі «Народ проти Філіпса (1813)», що розглядалася ДеВіттклінтонським судом Сполучених Штатів Америки. Суд відзначив, що «Таємниця є сутністю покаяння. Грішник не сповідатиметься, а священик не сповідатиметься, якщо буде знято завісу таємниці: Вирішити, що служитель оприлюднить те, що він отримує на сповіді, означає оголосити, що покаяння не буде» [8]. Аналогічно про «обов'язок, покладений на служителів релігії, зберігати в таємниці факти, які їм стали відомі під час виконання їхнього служіння» стверджує Касаційний суд Французької республіки у справі від 17 грудня 2002 р., за номером 02-83.679 [9].

Водночас, справедливо було б відмітити, що у певні періоди історії, таємниця сповіді не мала абсолютного характеру. Так, для прикладу, духовним регламентом 1721 року передбачалася можливість розголошення таємниці сповіді в незначній кількості випадків, пов'язаних із злочинами проти держави [10].

Поряд з цим, винятки із правила про заборону розголошення відомостей, отриманих під час сповіді, існують і понині. Так, для прикладу, у Французькій республіці регламентовано, що про злочини проти беззахисних людей і осіб віком до 15 років необхідно завжди повідомляти. Навіть таємниця сповіді не звільняє громадян від виконання даного обов'язку. Недотримання зобов'язання щодо повідомлення правоохоронних органів про факт вчинення вище вказаних злочинів тягне за собою кримінальне покарання, зокрема, у вигляді позбавлення волі на строк до трьох років.

Посилаючись, зокрема, на подібні моделі правового регулювання імунітету священнослужителів, деякі вчені пропонують суттєво обмежити його, передбачивши випадки, за яких священнослужитель буде зобов'язаний розкрити відомості, отримані ним під час сповіді, суду. Інші дослідники виголошують ще більш радикальні позиції, вказуючи на необхідність ліквідації інституту імунітету священнослужителів, як такого [11].

Подібного роду пропозиції аналізують у своїй праці вчені І.В. Потайчук, та Д.О. Компанієць, котрі вказують, що «...не всі розуміють важливість релігії у житті окремих людей, святість обряду сповіді. Деякі вчені та практики вважають недоцільним зарахування священнослужителів з приводу того, що їм довірено або стало відомо при здійсненні обряду сповіді, до осіб, які не підлягають допиту як свідки, ставлячи таким чином матеріальне над духовним, що є, вважаємо, неприпустимим» [12, с. 4].

Погоджуючись із вище викладеним висновком, вважаємо за правильне відзначити, що пропозиції виключити священнослужителів з переліку суб'єктів, котрі володіють свідоцьким імунітетом у цивільному процесі, суперечать змісту сповіді як церковного таїнства; посягають на права церкви та ставлять під сумнів її автономність, гарантовану у ч.3 ст. 35 Конституції України, згідно з якою «Церква і релігійні організації в Україні відокремлені від держави» [1, ст. 35]. У зв'язку з чим вважаємо, що таємниця сповіді не повинна обмежуватися примусово.

У силу цього цілком погоджуємося з позицією, що була виголошена свого часу відомим адвокатом А.Ф. Коні, котрий стверджував, що «вони (прихильники ліквідації інституту таємниці сповіді - В.Д. А.Г.) намагаються зробити таємне спілкування людини з Богом знаряддям земного правосуддя, звільняючи його представників від зусиль у розкритті істини загальноприйнятим способом без підриву у народі довірливого ставлення до виконання одного із найвищих релігійних таїнств...» [13, с. 494]. Зважаючи на те, що в українському суспільстві значення церкви та релігії залишається досить значним, попередньо викладені роздуми А.Ф. Коні, переконані, є актуальними і, знову ж таки, свідчать про недоцільність (і нерозумність) ліквідації інституту таємниці сповіді в національному процесуальному цивільному законодавстві.

При цьому, як на наш погляд, імперативна заборона допитувати священнослужителів щодо відомостей, які стали їм відомими під час сповіді, є невиправданою. Цілком розумно було б припускати, що може виникнути ситуація, коли священнослужитель, навіть під страхом екскомуніки, керуючись іншими ціннісними орієнтирами чи нормами, забажає дати показання суду, порушуючи таємницю сповіді. Однак такі показання не зможуть бути прийняті судом до уваги при вирішенні справи, оскільки не відповідатимуть критерію допустимості (так як будуть отримані з порушенням заборони допитувати священнослужителів щодо відомостей, котрі були отримані ними під час сповіді).

Виходячи з зазначеного, вважаємо, що імунітет священнослужителів повинен бути диспозитивним (право дачі показань в частині відомостей, отриманих під час сповіді, має бути віднесеним до кола розсуду самого священнослужителя, а не безальтернативно відкидатися законодавцем). Інакше кажучи, норма п.3 ч.1 ст. 70 ЦПК України має бути сформульована за аналогією з приписом ст. 71 ЦПК України, де об'єктивується право свідка відмовитися від дачі показань [4, ст. 71].

При цьому припускаємо, що запропонована модель регулювання може сприйматись як надмірне втручання держави у справи церковних організацій, оскільки, як відзначають деякі дослідники, ліквідація імперативного імунітету священнослужителів нівелює спонукання людини до покаяння. Особа, знаючи, що священик може розголосити відомості, повідомлені йому під час таїнства покаяння, не захоче прийти і покаятися в скоєному: «вказівка на можливість звільнення священнослужителів від обов'язку зберігати «професійну таємницю особою, що довірила їм ці відомості», грубо порушує основи християнської релігії і є прямим втручанням держави у справи церкви» [14, с. 124].

З цього приводу слід відзначити, що, трансформація імунітету священнослужителів з імперативного у диспозитивний буде відповідати адекватному співвідношенню суспільних та релігійних інтересів. Крім того, на наше переконання, людина, приходячи на сповідь, повинна щиро каятись у скоєному і з чистою совістю говорити про це, а не намагатися приховати власні проступки.

Справедливо також буде підкреслити, що зазначені вище правові положення стосовно імперативного підходу регулювання таємниці сповіді нині є усталеними у правозастосовній практиці, зокрема, судовій практиці.

Так, для прикладу, Апеляційний суд Одеської області у Постанові від 03.07.2018 року (справа № 504/4297/16-ц), надаючи оцінку клопотанню позивача про виклик свідків, зазначив, що «ОСОБА5 є священнослужителем церкви в с. Візирка», послався на припис ст. 70 ЦПК щодо неможливості допиту його як свідка в частині відомостей, отриманих під час сповіді [15].

Подібно до цього Покровський районний суд Дніпропетровської області, мотивуючи власне рішення по справі № 172/172/18 (Рішення від 05.10.2020 року) стверджував про те, що «Свідок ОСОБА 22 був допитаний з урахуванням вимог ст. 70 ЦПК України, а саме, як священнослужитель не допитувався про жодні відомості, одержані ними на сповіді ОСОБА 9 або будь-яких інших осіб» [16].

Проте, як уже наголошувалося у вступі до цієї роботи, сповідь як одне із таїнств церкви, передбачене та відоме лише деяким конфесіям, що здійснюють свою діяльність на території України. Наприклад, протестантизм (на відміну від католицизму та православ'я) взагалі не встановлює змісту церковних таїнств (за винятком лише причастя та хрещення). Аналогічна ситуація має місце у буддизмі. У свою чергу, в ісламській релігії, схожий за своєю сутністю до сповіді обряд називається «істігфар», що полягає у проголошенні перед Богом слів прохання про прощення [17]. Однак вказаний обряд принципово відрізняється від таїнства сповіді у християнстві.

Із зазначеного вбачаємо, що регламентуючи питання імунітету священнослужителів, законодавець здебільшого опікується правами осіб, які належать до християнської релігійної течії, ставлячи тим самим представників інших конфесій у нерівне, так би мовити, дискримінаційне положення. Такий стан речей очевидно суперечить припису ст. 24 Конституції України в частині рівності всіх громадян перед законом (в тому числі, не залежно від релігійних переконань).

Саме тому, переконані, що імунітет священнослужителів не має «прив'язуватися» до відомостей, отриманих останніми лише в результаті проведення таїнства сповіді. Переконані, що у чинному ЦПК України (в частині правового регулювання імунітету священнослужителів) варто частково повернутися до конструкції, пропонованої у КПК 1960 року.

Так, відповідно до п. 1 ч. 1 ст. 69 КПК України 1960 р. було зазначено, що «не підлягають допиту як свідки священнослужителі стосовно інформації, яка стала їм відомою при здійсненні професійної діяльності» [18, ст. 69].

При цьому, вважаємо, що терміноконструкцію «при здійсненні» варто замінити на «у зв'язку зі здійсненням», оскільки у першому випадку коло інформації щодо якої священнослужителі не могли б допитуватися - було б невиправдано широким.

Вдаючись до дискусії стосовно окремих думок, висловлених в юридичній літературі, що діяльність священнослужителів не є професійною, хочемо відзначити, що такий висновок прямо суперечить відомостям, відображеним у Національному класифікаторі України «Класифікатор професій», електронна форма якого відображена на веб-сайті Міністерства економіки України [19]. Так, відповідно до цього урядового інформаційного ресурсу професія священнослужителя належить до категорії «Професіонали в галузі релігії», охоплює собою такі посади як священик, пастор, пресвітер, диякон, рабин, машгіах кашрут, моель, софер, імам, мулла та інші, а також характеризується унікільним кодом «2460».

Водночас справедливо було б відзначити, що в міжнародній практиці мають місце й інші підходи до вирішення питання «прив'язки» імунітету священнослужителів. Так, для прикладу, у параграфі 383 Цивільного процесуального кодексу Федеративної республіки Німеччина, стверджується, що «Право відмовитися від дачі показань мають (зокрема - В.Д., А.Г.) священнослужителі щодо того, що їм довірено у виконанні душпастирської опіки» [20, пар. 383].

Поряд із цим, вважаємо, що категорія «душпастирської опіки» є надто абстрактною й жодним чином не сприяє принципу правової визначеності. В силу цього, переконані, що «привязка» свідоцького імунітету священнослужителя до професійної діяльності є найбільш виправданою.

В рамках цієї роботи вважаємо за необхідне також виголосити власну позицію щодо суб'єктного складу свідоцького імунітету церковних діячів. Аналіз припису п. 3 ч. 1 ст. 70 ЦПК України дозволяє стверджувати, що нині він поширюється на священнослужителів [4, ст. 70]. Нормативного визначення поняття «священнослужитель» на сьогодні не існує. Водночас, досить значна кількість вчених-богословів та правників, аналізуючи релігійні віровчення та статутні документи церковних організацій, пропонують доктринальне визначення поняття «священнослужитель».

Так, для прикладу, О. В. Негодченко, Г.О Блінова зазначають, що «священнослужитель - особа, котра служить при храмі та має право проводити релігійні обряди як у храмі, так і поза ним».

Запропонована дефініція видається досить широкою, з огляду на що, деякі вчені пропонують відмовитися від терміну «священнослужитель».

Так, наприклад, І.О. Пристінський стверджує, що «не всі «священнослужителі» або «клірики», а лише єпископи та пресвітери наділені правом звершувати таїнства, зокрема й таїнство сповіді. Диякони жодних таїнств та обрядів самостійно не відправляють, а лише допомагають у цьому єпископу чи священнику» [22, с.23]. Таким чином, правом здійснення таїнства сповіді володіють не всі священнослужителі, а лише єпископи та пресвітери.

В силу цього, деякі науковці пропонують замінити термін «священнослужителі» у приписі п.3 ч.1 ст. 70 ЦПК України на більш вузький - священники, котрим охоплюються сани єпископа та пресвітера.

Водночас, вважаємо за доречне наголосити на тій обставині, що відповідна доктринальна позиція стосується ієрарархічного поділу лише християнської церкви та ігнорує ієрархію інших релігійних організацій (течій), що знову ж таки, ставить під сумнів дотримання принципу рівності в констексті свідоцького імунітету церковних служителів. В силу зазначеного, слід наголосити на необхідності збереження терміну «священнослужитель», котрий є універсальним для різних конфесій.

При цьому, беззаперечно погоджуємося з позицією І.О. Пристінського, в частині того, що «священнослужитель обов'язково повинен офіційно належати до тієї чи іншої релігійної організації (парафії, монастиря тощо), статут якої зареєстрований в установленому законом порядку» [22, с.23]. Вважаємо, що відповідний висновок має знайти своє відображення на нормативному рівні.

Висновки

У підсумку до даної роботи варто відзначити, що свідоцький імунітет священнослужителів у цивільному процесі - це важлива гарантія невтручання держави у справи церкви. Водночас, нині об'єктивований у ЦПК України підхід до врегулювання імунітету священнослужителів як свідків не полишений недоліків та прогалин правового регулювання; явно суперечить принципам справедливості, розумності, рівності та недискримінації.

Задля усунення зазначеної ситуації було б доцільно внести зміни до ЦПК України наступного змісту: 1) припис пункту 3 частини 1 статті 70 - виключити; 2) частину 1 статті 71 - доповнити реченням: «а також у випадках, передбачених законом»; 3) частину 1 статті 71 - доповнити новим абзацом: «священнослужителі зареєстрованих у встановленому законом порядку релігійних організацій не мають права відмовитися давати показання, крім показань щодо обставин, які стали їм відомі у зв'язку зі здійсненням професійної діяльності».

Вважаємо, що такого роду зміни сприятимуть утвердженню принципу рівності у цивільному процесуальному праві та зможуть наблизити його до кращих європейських стандартів.

Література

1. Конституція України: Відомості Верховної Ради України (ВВР), 1996, № 30, ст. 141.

2. Ткаля О.В. Правовий імунітет в Україні: загальнотеоретичне дослідження : автореф. дис.... на здобуття канд. юрид. наук : 12.00.01. ОНЮА. Одеса, 2010. 23 с.

3. Є.В.Чупрун Імунітети свідка в цивільному судочинстві та їх класифікація. Чупрун Є.В. Юридичний науковий електронний журнал № 12/2021. 152-156 с.

4. Цивільний процесуальний кодекс України: Закон України. Відомості Верховної Ради України (ВВР), 2004, № 40-41, 42, ст.492.

5. Про свободу совісті та релігійні організації: Закон України. ВВР УРСР, 1991, № 25, ct.283.

6. Навроцька В. В. Таємниця професійної діяльності священнослужителя як одна з процесуальних гарантій недоторканності приватного життя. Вісник Луганського державного університету внутрішніх справ імені Е. О. Дідоренка. Спеціальний випуск № 5. 2011. С. 275-281.

7. Кодекс канонічного права 1983 року: Апостольська Конституція «Sacrae disciplinae leges» Папи Іоанна Павла II

8. Народ проти Філіпса: ДеВіттклінтонський суд. Рішення від 1813 року.

9. Касаційний суд Франції. Рішення від 17. 12. 2002 р., справа № 02-83.679.

10. Духовний регламент, ретельністю і наказом всепресветлейшего, найдержавнішого государя Петра Першого, імператора і самодержця всеросійського / - М.: Книга на вимогу, 2015. - 200 с.

11. Тобіас Гленц: Особливий захист сповіді. Публікація на веб-сайті «katholisch.de» від 15 серпня 2017 року.

12. І.В. Потайчук, Д.О. Компанієць Участь священнослужителів в якості свідків у кримінальному процесі України. Часопис НУ "Острозька академія". Серія "Право". - 2013. - №1(7).

13. Кони А. Ф. Тайна исповеди. Энциклопедический словарь. Т. 64. СПб.: Изд. Ф. А. Брокгауз, И. А. Ефон, 1901. С. 493-494.

14. Король, В.В. Засада гласності кримінального судочинства України: поняття, зміст, підстави, обмеження. [Монографія] / В.В. Король. - Івано-Франківськ :Плай. 2003. - 250 с.

15. Апеляційний суд Одеської області. Постанова від 03.07.2018 року. Справа № 504/4297/16-ц (провадження 22-ц/785/3886/18).

16. Покровський районний суд Дніпропетровської області. Рішення від 05.10.2020 року. Справа № 172/172/18 (провадження 2/189/10/20).

17. І.С. Ганенко. Імунітет священнослужителів у кримінальному провадженні. Право.ш № 3 2019.

18. Кримінально-процесуальний кодекс України: Закон України від 28.12.1960 № 1001-05.

19. Національний класифікатор України «Класифікатор професій»: Міністерство економіки України.

20. Цивільний процесуальний кодекс Федеративної республіки Німеччина від 12.09.1950 р..

21. Негодченко О. В., Блінова Г. О. Сучасні реалії правового забезпечення таємниці сповіді. Право і суспільство. 2015. № 6.с.102-108.

22. Пристінський О. І. Правове забезпечення таємниці сповіді в чинному законодавстві України та канонах православної церкви. Адвокат. 2011. № 9 (132). С. 22-26.

References

1. Konstytutsiia Ukrainy [Constitution of Ukraine]: Bulletin of the Verkhovna Rada of Ukraine (VVR), 1996, No. 30, Art. 141.

2. Tkalia O.V. Pravovyi imunitet v Ukraini: zahalnoteoretychne doslidzhennia [Tkalya O.V. Legal immunity in Ukraine: a general theoretical study]: abstract of the dissertation for obtaining a candidate of legal sciences: 12.00.01. Odesa National Law Academy. Odesa, 2010. 23 p

3. Ye.V.Chuprun Imunitety svidka v tsyvilnomu sudochynsle.V.Chuprun Imunitety svidka v tsyvilnomu sudochynstvi ta yikh klasyfikatsiiatvi ta yikh klasyfikatsiiа [E. V. Chuprun Immunities of a witness in civil proceedings and their classification]. Legal scientific electronic journal No. 12/2021. 152-156 p.

4. Tsyvilnyi protsesualnyi kodeks Ukrainy [Civil Procedure Code of Ukraine: Law of Ukraine]. Bulletin of the Verkhovna Rada of Ukraine (VVR), 2004, Nos. 40-41, 42, Article 492.

5. Pro svobodu sovisti ta relihiini orhanizatsii [On freedom of conscience and religious organizations]: Law of Ukraine. Information of the Verkhovna Rada of the Ukrainian SSR (VVR), 1991, No. 25, Article 283.

6. Navrotska V. V. Taiemnytsia profesiinoi diialnosti sviashchennosluzhytelia yak odna z protsesua-lnykh harantii nedotorkannosti pryvatnoho zhyttia [Navrotska V. V. The secret of the professional activity of a clergyman as one of the procedural guarantees of the inviolability of private life]: Bulletin of E. O. Didorenko Luhansk State University of Internal Affairs. Special issue No. 5. 2011. P. 275-281 [in Ukrainian].

7. Kodeks kanonichnoho prava 1983 roku [1983 Code of Canon Law]: Apostolic Constitution "Sacrae disciplinae leges" of Pope John Paul II.

8. Narod proty Filipsa: DeVittklintonskyi sud [The People v. Phillips: The DeWittClinton Trial]: Decision from 1813.

9. Kasatsiinyi sud Frantsuzkoi respubliky. Rishennia vid 17 hrudnia 2002 roku [Court of Cassation of the French Republic. Decision of December 17, 2002]: case No. 02-83.679.

10. Dukhovnyi rehlament, retelnistiu i nakazom vsepresvetleisheho, naiderzhavnishoho hosudaria Petra Pershoho, imperatora i samoderzhtsia vserosiiskoho [Spiritual regulations, carefully and by order of the Most Reverend, Most Stateful Sovereign Peter the First, Emperor and Autocrat of all russia]: - M.: Book on demand, 2015. - 200 p.

11. Tobias Hlents: Osoblyvyi zakhyst spovidi [Tobias Glenz: Special defense of confession]: published on the website "katholisch.de" on August 15, 2017.

12. I.V. Potaichuk, D.O. Kompaniiets Uchast sviashchennosluzhyteliv v yakosti svidkiv u kryminalnomu protsesi Ukrainy. [Participation of clergymen as witnesses in the criminal process of Ukraine]. Journal of the National University "Ostroh Academy". "Law" series. - 2013. - No. 1(7).

13. Kony A. F. Taina yspovedy. Эntsyklopedycheskyi slovar [Koni A.F. The secret of confession. Encyclopedic Dictionary]: T. 64. St. Petersburg: Publishing house. F. A. Brockhaus, I. A. Efon, 1901, pp. 493-494.

14. Korol, V.V. Zasada hlasnosti kryminalnoho sudochynstva Ukrainy: poniattia, zmist, pidstavy, obmezhennia. [Monohrafiia]. Korol, V.V. The principle of openness of the criminal justice system of Ukraine: concept, content, grounds, limitations. [Monograph]: - Ivano-Frankivsk: Play. 2003. - 250 p. [in Ukrainian].

15. Apeliatsiinyi sud Odeskoi oblasti. Postanova vid 03.07.2018 roku [Court of Appeal of Odesa Region. Resolution dated July 3, 2018]: Case No. 504/4297/16-ts (proceedings 22- ts/785/3886/18).

16. Pokrovskyi raionnyi sud Dnipropetrovskoi oblasti. Rishennia vid 05.10.2020 roku [Pokrovsky District Court of Dnipropetrovsk Region. Decision dated 05.10.2020]: Case No. 172/172/18 (proceedings 2/189/10/20).

17. I.S. Hanenko. Imunitet sviashchennosluzhyteliv u kryminalnomu provadzhenni [I.S. Ganenko. Immunity of clergymen in criminal proceedings]: Pravo.ua No. 3 2019.

18. Kryminalno-protsesualnyi kodeks Ukrainy [Criminal Procedure Code of Ukraine]: Law of Ukraine dated December 28, 1960 No. 1001-05.

19. Natsionalnyi klasyfikator Ukrainy «Klasyfikator profesii»: Ministerstvo ekonomiky Ukrainy [National Classifier of Ukraine "Profession Classifier": Ministry of Economy of Ukraine].

20. Tsyvilnyi protsesualnyi kodeks Federatyvnoi respubliky Nimechchyna [Civil Procedure Code of the Federal Republic of Germany].

21. Nehodchenko O. V., Blinova H. O. Suchasni realii pravovoho zabezpechennia taiemnytsi spovidi. [Negodchenko O. V., Blinova G. O. Modern realities of legal protection of the secret of confession.]: Law and society. 2015. No. 6. p. 102-108.

22. Prystinskyi O. I. Pravove zabezpechennia taiemnytsi spovidi v chynnomu zakonodavstvi Ukrainy ta kanonakh pravoslavnoi tserkvy [O. I. Prystynskyi. Legal protection of the secret of confession in the current legislation of Ukraine and the canons of the Orthodox Church]: Lawyer. 2011. No. 9 (132). P. 22-26.

Размещено на Allbest.ru