Феноменологія "конституційна людина": до розуміння нормативно-параметральних ознак, ролі і значення в формуванні демократичної правової державності

Размещено на http://www.Allbest.Ru/

Українська академія наук

Південноукраїнський національний педагогічний університет ім. К.Д. Ушинського

Кафедра політичних наук та права

Феноменологія «конституційна людина»: до розуміння нормативно-параметральних ознак, ролі і значення в формуванні демократичної правової державності

Баймуратов М.О., д.ю.н., професор

Кофман Б.Я., д.ю.н., с.н.с., доцент



Анотація

Стаття присвячена дослідженню феноменології «конституційна людина» в контексті розуміння її нормативно-параметральних ознак, ролі і значення в формуванні демократичної правової державності.

Доводиться, що не зважаючи на свою важливість в силу своєї природної актуальності, екзистенційної змістовності, проблематика прав і свобод людини у результаті свого повсякденного використання набула об'єктивно спрощеного та ординарного розуміння, - саме тому поза неї залишаються багато важливих проблем, що дають можливість з онтологічних позицій визначити її неминуще і конституююче значення для стабільного існування та функціонування конкретної особистості, соціуму і держави, а також їх загального сталого розвитку в належних умовах соціально-політичної та соціально-економічної злагоди. До однієї з них відноситься відносно нова, але дуже складна і суперечлива проблематика визначення характерологічних рис поняття «конституційна людина», особливо з позицій сучасного конституційного права, що функціонує в умовах глобалізації та особливо її нової форми - глобалізації правової.

Констатується, що в основі профільної феноменології «конституційна людина» лежить об'єктивізація, актуалізація, оптимізація, контекстуалізація необхідності концептуального обґрунтування правового статусу людини, особистості і громадянина в конституційному праві саме за умов глобалізації, включаючи, насамперед, й її правову форму, за допомогою комплексу доктринально-теоретичних знань, накопичених відносно об'єкту дослідження та з використанням нових і новітніх загальнодемократичних та гуманістично-гуманітарних надбань сучасного конституційного права (формування четвертого, п'ятого, шостого покоління прав людини), що базується на основоположних засадах демократичної правової державності.

Ключові слова: людина, конституційна людина, конституційне право, права людини, місцеве самоврядування, територіальна громада.

Abstract

Phenomenology "constitutional man”: towards an understanding of normative-parameteral characters, role and significance in the formation of a democratic rule-of-law state

Baimuratov M.O., Dr Hab. of Law, Professor; Kofman B.Ya., Dr Hab. of Law, Ass. Professor of the Department of Political Sciences and Law, South Ukrainian National Pedagogical University named after K.D. Ushinsky, Honored Worker of Science and Technology of Ukraine, academician of the Ukrainian Academy of Sciences

The article is devoted to the study of the phenomenology of the "constitutional person" in the context of understanding its normative and parametric features, role and significance in the formation of a democratic legal statehood.

It is proved that despite its importance due to its natural relevance and existential content, the issue of human rights and freedoms as a result of its everyday use has acquired an objectively simplified and ordinary understanding, which is why many important problems remain outside of it, which make it possible to ontological positions to determine its inevitable and constitutive importance for the stable existence and functioning of a specific individual, society and state, as well as their general sustainable development in the proper conditions of socio-political and socio-economic harmony. One of them includes the relatively new, but very complex and controversial problem of defining the characterological features of the concept of "constitutional person", especially from the standpoint of modern constitutional law, which functions in the conditions of globalization and especially its new form - legal globalization.

It is stated that the basis of the profile phenomenology "constitutional person" is the objectification, actualization, optimization, contextualization of the need for conceptual substantiation of the legal status of a person, individual and citizen in constitutional law precisely under the conditions of globalization, including, first of all, its legal form, with the help of the complex of doctrinal and theoretical knowledge accumulated in relation to the object of research and using the new and latest general democratic and humanistic-humanitarian assets of modern constitutional law (formation of the fourth, fifth, sixth generation of human rights), which is based on the fundamental principles of democratic legal statehood.

Key words: person, constitutional person, constitutional law, human rights, local self-government, territorial community, constitutional status of a person.



Постановка проблеми

Є загальновідомим, що питання визнання, легалізації, реалізації, охорони, захисту, гарантування та розширення і вдосконалення прав і свобод людини (особистості) і громадянина саме державою є не тільки основоположною, а й магістрально-перспективною ознакою сучасної демократичної правової державності. Тому прискіпливий інтерес науковців та широких верств населення до цієї проблематики носить обґрунтований як доктринальний, так й праксеологічний характер, бо має прямий вихід на конкретні аспекти життєдіяльності кожної людини, її груп та асоціацій.

Разом з тим, необхідно зазначити, що не зважаючи на свою важливість в силу своєї природної актуальності, екзистенційної змістовності, проблематика прав і свобод людини у результаті свого повсякденного використання набула об'єктивно спрощеного та ординарного розуміння, - саме тому поза неї залишаються багато важливих проблем, що дають можливість з онтологічних позицій визначити її неминуще і конституююче значення для стабільного існування та функціонування конкретної особистості, соціуму і держави, а також їх загального сталого розвитку в належних умовах соціально -політичної та соціально-економічної злагоди. До однієї з таких проблем відноситься відносно нова, але дуже складна і суперечлива проблематика визначення характерологічних рис поняття «конституційна людина» з позицій сучасного конституційного права, що функціонує в умовах глобалізації та особливо її нової форми - глобалізації правової.

На наш погляд, наведена проблематика є не тільки опорною, а й володіє імперативно-функціональною характеристикою по відношенню до інших проблем і питань існування та функціонування як сучасної державності в її демократично-правовій моделі, так й міжнародної спільноти держав, як добровільного договірно-нормативного об'єднання демократичних акторів (суб'єктів), що віддають пріоритет гуманітарно-гуманістичним настановам та демократичним цінностям людського (індивідуального, групового та асоційованого) існування, а також функціонування соціального і державного розвитку та визнають їх єдиним можливим вектором подальшого його існування та вдосконалення.

Аналіз останніх досліджень і публікацій. Тому необхідно наголосити на тому, що проблематика цього питання, враховуючи на його досить складний, суперечливий, полісемічний та поліпредметний характер, знаходиться, по-перше, на рівні міждисциплінарного розуміння та тлумачення, а його концепції, положення і висновки, по-друге, знайшли своє закріплення в історичній ретроспективі - зокрема, в наукових роботах багатьох вчених - філософів, істориків, юристів, політологів дореволюційного (включаючи й періоди Античності - Стародавніх Греції и Риму, періодів Відродження, функціонування буржуазних держав в умовах Новітніх часів). Вона залишається актуальною й дотепер, що демонструють наукові праці вчених радянського та сучасного періодів, особливо в галузі теорії та історії держави і права, окремих галузей права, особливо конституційного, адміністративного, муніципального, загального міжнародного (публічного і приватного) права тощо, а також філософії та соціології права, інших гуманітарних напрямків наукового знання.

Особливо необхідно відмітити, що правозахисна проблематика зайняла пріоритетне місце в вітчизняній теорії и галузях юридичної науки, перетворилася з вузькопрофільного в генеральний напрям її розвитку. Саме в розвитку української юридичної науки спостерігається формування цілих юридичних напрямів, наукових шкіл з проблематики захисту прав людини, починаючи від розробки загальнотеоретичних засад (В.К. Забігайло, М.П. Орзіх, О.В. Сурилов, П.М. Рабінович, Ю.І. Римаренко, О.Ф. Скакун та ін.), і закінчуючи питаннями прав людини в конституційному (В.М. Кампо, В.В. Кравченко, В.Ф. Погорілко, І.Д. Сліденко, Ю.М. Тодика, О.Ф. Фрицький та ін.), муніципальному (М.О. Баймуратов, О.В. Батанов, О.Є. Єгоров, Ю.В. Камардіна (Бойко), С.В. Маліков, І.Г. Посторонка, О.В. Приєшкіна, С.Ю. Русанова, І.В. Федоров, О.О. Харченко, Р.М. Хван), екологічному (В.І. Андрейцев, М.І. Малишко, Н.Р. Малишева, О.О. Погребний, Г.В. Потапчук, Ю.С. Шемшученко), міжнародному (Б.В. Бабін, М.В. Буроменський) та європейському (Ю.О. Волошин, С.В. Папаяні) праві.

Разом з тим, слід зазначити, що проблематика визначення характеристики поняття «людина» в конституційному праві в контексті її безпосереднього та опосередкованого, але перманентного впливу на конституційно-правову регламентацію і регулювання прав людини, трансформації правового статусу людини і громадянина та правових станів особистості в умовах розвитку демократичної правової державності і громадянського суспільства, - а в підсумку, формування феноменології «конституційної людини», - в рамках вітчизняної юридичної науки практично не досліджувалась, хоча така потреба не тільки існує, а й об'єктивується, враховуючи на суттєву актуалізацію гуманітарної та правозахисної проблематики.

Тому метою статті виступає дослідження феноменології «конституційна людина» у контексті розуміння її нормативно-параметральних ознак, ролі і значення в формуванні демократичної правової державності.



Виклад основного матеріалу дослідження

Наведені вище положення дають можливість констатувати, що до параметрально-ідентифікаційних ознак формування, розвитку та практичного застосування феноменології «конституційна людина» відносяться наступні тенденції:

- профільна феноменологія базується на філософській константі, що наріжним камінням побудови демократичної правової державності виступає визнання, легалізація, регламентація, регулювання, охорона, захист, гарантування державою конституційних прав і свобод людини і громадянина та сприяння їх легітимації серед інших суб'єктів національного конституційного права (легально-легітимістська гуманістична тенденція - авт.);

- конституційна формалізація і легалізація кола конституційних прав і свобод людини і громадянина, що врегульовано розділом II Конституції України 1996 р. [1] (конституційно-легальна тенденція - авт.), виходить з того, що вони:

а) пов'язані з природним існуванням людини (екзистенційний критерій -авт.);

б) характеризуються соціальною індивідуальною, груповою і колективною цінністю, оскільки фактично володіють природженою властивістю людського існування, груп і інших асоціацій людей (аксіологічний критерій - авт.);

в) мають перманентну повсякденну актуальність, бо без їх використання є неможливою реалізація життєвого циклу людини (повсякденно-системний критерій - авт.);

г) носять системно-об'єктивний та постійно-контекстуалізований характер, адже використання конституційних прав і свобод, що лежать в основі конституційно-правового і загально-правового статусу людини, виступає як одна із невід'ємних характеристик сутності людини (онтологічний критерій - авт.).

Наведені висновки є реально обґрунтованими та аргументованими, причому як нормативно, так й праксеологічно, бо витікають з наступних настанов:

- по-перше, з особливої значущості конституційних прав і свобод людини. Хоча їх перелік є досить значущим по кількості та по змістовності, вони належать до вітальних прав людини, бо їх особлива важливість та екзистенційний характер детермінують, супроводжують і забезпечують повсякденне життя, існування і здоров'я людини, стабільне проходження нею свого життєвого циклу (фундаментально-вітальна складова - авт.);

- по-друге, наведені права повністю відповідають нормативно- діяльнісній парадигмі, що склалась для конституційних прав і свобод людини і громадянина, ними унормована, регламентована і врегульована, через них реалізується, створюючи ефективний та оптимальний на цей час правовий статус (парадигмально-технологічна складова - авт.) - а саме:

а) кожному гарантується право знати свої права і обов'язки (ст. 57 Конституції України) (функціональний аспект - авт.);

б) кожен має право на відшкодування за рахунок держави чи органів місцевого самоврядування (далі - ОМСВ) матеріальної та моральної шкоди, завданої незаконними рішеннями, діями чи бездіяльністю органів державної влади, ОМСВ, їх посадових і службових осіб при здійсненні ними своїх повноважень (ст. 56 Конституції України) (облігаторний аспект - авт.);

в) кожному гарантується право на оскарження в суді рішень, дій та бездіяльності органів державної влади, ОМСВ, посадових і службових осіб (ст. 55 Конституції України) (правозахисний аспект - авт.);

г) кожен має право на правову допомогу (ст. 59 Конституції України) (праводопоміжний аспект - авт.);

г') всі наведені тут аспекти у своєму підсумку фактично створюють відповідний «безпековий простір», в якому людини завдяки своїм конституційним правам, свободам і обов'язкам та через відповідну організаційну та компетенційно-нормативну діяльність органів публічної влади щодо їх визнання, реалізації, охорони, захисту, гарантування реалізує свої екзистенційні потреби, конотаційні настанови, праксеологічні наративи та інтереси (Розділи II, IV, V, VI, VII, VIII, XI, XII Конституції України) (загально- безпековий аспект - авт.);

- по-третє, всі конституційні права і свободи людини тісно переплітаються та синергуються поміж собою, а також з іншими правами людини (міжвидові права - авт.), які на сьогодні мають статус конституційних прав або ще не мають такого, або часто-густо виступають у статусі «законних інтересів людини»: наприклад, право на задоволення основних потреб; право на безпеку; право на інформативність; право вибору; право бути вислуханим; право на відшкодування; право на споживчу освіту; право на здорове природнє середовище тощо (комплексно-синергійна складова - авт.).

Отже, телеологічними домінантами профільної проблематики виступає:

А) об'єктивізація, актуалізація, оптимізація, контекстуалізація необхідності концептуального обґрунтування правового статусу людини, особистості і громадянина в конституційному праві (основоположна предметно-об'єктна телеологічна домінанта - авт.), що детермінує

Б) необхідність здійснення через визначення і використання комплексу теоретичних і практичних засад становлення, розвитку і вдосконалення конституційно-правового статусу людини (особистості) і громадянина (основоположна теоретично-праксеологічна телеологічна домінанта - авт.), а також

В) використання для її визначення саме умов глобалізації, включаючи, насамперед, й її правову форму (основоположна патерно-глобалізаційна телеологічна домінанта - авт.),

Г) використанням нових і новітніх загальнодемократичних та гуманістично-гуманітарних надбань сучасного конституційного права /четверте (інформаційні права), п'яте (права, що пов'язані з біологічною природою людини), шосте (права, що детерміновані використанням штучного інтелекту) покоління прав людини - авт., що базується на основоположних засадах демократичної правової державності (основоположна конституційно-правова телеологічна домінанта - авт.).

Отже, можна констатувати, що, по-перше, питання визнання, легалізації, реалізації, охорони, захисту, гарантування прав і свобод людини державою є основоположною та ідентифікаційною ознакою сучасної демократичної правової державності. Тому, по-друге, інтерес як науковців, так й широких верств населення, особливо представників інституцій громадянського суспільства, що фактично пронизують локальний соціум, який уособлюється територіальною людською спільнотою (тобто, територіальною громадою /далі - ТГ/ див. ст.140 Конституції України) саме до цієї проблематики носить обґрунтований, мотивований та контекстуалізований характер, який детермінує її об'єктивізацію, причому як з доктринально-теоретичних, так й праксеологічних позицій.

Разом з тим, необхідно наголосити на тому, що проблематика прав і свобод людини, які реалізуються в її повсякденному житті в умовах місцевого самоврядування /далі - МСВ/, в межах ТГ та в філософському стані повсякденності, - на жаль, набула не тільки спрощеного, ординарного та механістичного розуміння, але також й утилітарного розуміння і тлумачення, в основі якого лежать суто праксеологічні питання. Завдяки цьому поза неї фактично залишаються багато проблем організаційного, нормативного, технологічного, ідеологічного характеру, - належне вирішення яких надають можливість з онтологічних позицій визначити її неминуче значення для стабільного та сталого існування та функціонування конкретної людини (особистості), а також її груп і асоціацій. Вплив наведених проблем має суттєве значення також для соціуму і всієї держави, особливо в контексті їх сталого розвитку в належних умовах соціально-політичної та соціально-економічної злагоди.

Саме тому в сучасних умовах існування державності набуває стратегічного значення проблематика визначення змістовної характеристики поняття «людина». Отже, варто зазначити, що саме з позицій сучасного конституційного права цей процес володіє не тільки опорною, а й імперативно - функціональною значущістю. Особливо по відношенню до інших проблем і питань існування та функціонування як сучасної державності в її демократично-правовій моделі, так й міжнародної спільноти держав, що об'єднуються навколо демократично-гуманістичних ідеалів та завдань.

Так, визначаючи роль і значення проблематики прав людини в конституційному праві, необхідно, насамперед, наголосити на її особливо важливому, екзистенційному характері для існування сучасної демократичної, правової та соціальної держави. Права людини - це, перефразуючи вислів М.П. Орзіх про те, що «конституція - це ядро, навколо якого обертається вся конституційно-правова реальність» [2]. Отже, права людини й є тим ядром, навколо якого обертаються всі принципи, норми, інститути, підгалузі конституційного права, і, по великому рахунку, й саме сучасне конституційне право.

Аргументацією на користь такого висновку є три аспекти - напрямки в дослідженні прав людини, що склалися до теперішнього часу в українському правознавстві, що підтверджує аналіз наукової літератури. На доктринальну думку М.А. Абдалказима, вони є досить відокремленими, але й вельми продуктивними [3, с. 19-20].

Так, перший напрям, який можна позначити як прояв філософсько-правового підходу, основний акцент робить на онтологічні проблеми прав людини. Тут основна увага приділяється теоретичному аналізу проблем походження прав людини в контексті глибокого опрацювання їх юридичної природи, більш того - одним з концептів тут виступає сама логіка таких прав в контексті їх цільового призначення, використання та їх ефективності (П.М. Рабінович, С. Добрянський).

Другий напрям, який можна позначити як прояв регулятивного підходу до проблем прав людини, акцентує увагу на їх розумінні як особливому способі правового регулювання суспільних відносин. Його прихильниками є не тільки представники теорії права (М.П. Орзіх, Ю.М. Оборотов, Н.М. Крестовська), але і галузевих наук - конституційного (М.О. Баймуратов, О.В. Батанов, О.М. Биков, Ю.О. Волошин, І.Д. Сліденко, Х.В. Приходько) і навіть міжнародного права (М.В. Буроменський, В.Н. Денисов, М.М. Микієвич), а також багато практичних працівників, які визнають, що права людини, визнані міжнародним співтовариством і державою, вводять і в міжнародно-правову, і в національно-правову (конституційну) системи відповідні режими, порядки, домінанти, стандарти і алгоритми свого правового здійснення.

Третім важливим напрямом в доктринальному супроводженні і забезпеченні прав людини, без сумніву, є правозахисний напрямок. Його суть полягає в розумінні того, що права людини тільки тоді перетворюються в реальну цінність, коли вони надійно гарантовані і захищені. Найбільш повне дослідження цього аспекту прав людини знайшло в роботах О.Л. Копиленка, Н.М. Оніщенко, О.В. Зайчука, В.Ф. Погорілка, О.Ф. Фрицького, Б.А. Пережняка, А.Р. Крусян, В.А. Григор'єва та ін. Слід зазначити, що у своїх працях вони не просто акцентують увагу на процесуальному і діяльнісному аспектах захисту, охорони та гарантування прав і свобод людини, але надають домінантне значення положенню про обов'язкове включення в дефінітивне визначення загального поняття «прав і свобод людини» вказівки на необхідність їх захисту, причому захисту правового. Такий підхід, як видається, є науково продуктивним і обґрунтованим, перш за все, в контексті практичної реалізації системи координат «держава-людина» [3, с. 19-20].

Однак, системний аналіз наведених напрямків демонструє, що вони переважно спрямовані не стільки на захист самої людини, скільки її прав - тобто, основоположним об'єктом захисту людини в конституційному праві є її права - саме вони виступають «альфою і омегою» конституційних регламентації та регулювання й, отже, саме через них можна дійти висновку, що саме є людина та які її характеристики [4, с. 30].

Звідси, реалізуючи спробу здійснити аналіз терміну «людина» в конституційному праві, вважаємо за потрібне, використовувати наступні домінанти телеологічного, соціального та іншого характеру:

1. Людина як біологічна істота.

Недарма, в рамках права виокремлюється, що людина:

1) це найвищий ступінь розвитку живих організмів на Землі;

2) представник виду Людина розумна (Homo sapiens), що за своєю природою поєднує соціальні і природні якості і такий, що виступає як цілісна, багатоскладна біо-психосоціальна система.

Тобто, саме в праві враховуються біологічні, зумовлені еволюцією, властивості людини, як представника біосу (право на життя, право на гідне існування, право на труд, право на належний життєвий рівень тощо). Не випадковим й є виокремлення біологічних прав людини, тобто прав, які визначаються біологічною структурою організму людини, його біологічними потребами, та які охоплюють та сприяють розвитку життєве важливої природи людини [5].

2. Людина як об'єкт права (людина і право)

Можна сміливо стверджувати, що не кожна людина стикається з правом щодня, але вона, по-перше, все ж постійно апріорі знаходиться в межах правового простору держави, точніше її публічної влади - державної або самоврядної (муніципальної) [6]; по-друге, оцінюючі роль права в локальному соціумі, де існує, функціонує, розвивається й вдосконалюється людина, здійснюючи свій життєвий цикл, - право, так чи інакше, впливає на неї постійно, можливо, щомиті; по-третє, це веде до перманентної психо-поведінкової, суб'єктивно-технологічної реакції людини - модифікації її поведінки в локальному соціумі, де вона фактично й існує, у відповідності до правових настанов, що існують в державі; по-четверте, продукуючи відповідно до своїх атитюдів (англ. attitude - ставлення, установка), як внутрішнього стану готовності людини до дії, що передує її поведінці [7, с. 36], екзистенційні інтенції, устремління, потреби, інтереси, на підставі попереднього соціально- психологічного досвіду, на усвідомленому і неусвідомленому рівнях, людина вже превентивно співвідносить їх з правовими настановами, визначаючи їх співпадання або антагонізм, роблячи при цьому висновок про нормативну продуктивність або непродуктивність своєї поведінки. Отже, можна говорити про активну участь людини у процесі взаємодії з правом.

Одночасно, необхідно наголосити на наявності іншої доктринальної позиції, що заснована на інших підходах до взаємодії людини з правом. Йдеться скоріше про т. зв. феноменологію «пасивного» праворозуміння. Так, на думку вітчизняного дослідника-конституціоналіста В.М. Кампа, процес формування «конституційної» людини в Україні має включати, як мінімум засвоєння громадянами конституційної традиції держави, конституційної культури, доктрини сучасного конституціоналізму, практики конституційної юстиції тощо. Та що особливо важливо - їх готовність захищати у межах Конституції та законів держави, зокрема, європейські спільні демократичні цінності (права людини, верховенство права, конституційну демократію), що складають основи конституційного ладу України [8, с. 164]. Отже, бачимо, що цей автор відходить у питанні захисту конституційних цінностей від пасивного споглядання до усвідомлення профільного об'єкту та виступає за активну поведінку людини в питанні його захисту.

Підтвердженням такої позиції виступає його твердження про те, що процес формування «конституційної» людини в Україні не є ні простим, ні легким. Він згадує, що буквально через рік після прийняття Конституції України 1996 року органи влади почали згортати навчально-просвітницькі програми, які були прийняті для її популяризації. Фактично з часом Конституція стала заручницею українського політичного істеблішменту всіх суспільних орієнтацій, який, свято вірячи у свою виключну місію, засновану на патерналістському ставленні до народу, незалежно від різновиду псевдоконституційної ідеології його представників (класової, національної, народницької тощо), не збирався перетворювати Основний Закон держави в інструмент правління народу, по волі народу і для народу. Одна відома політична особа, мабуть, щоб привернути до себе більше уваги та відбити у народу віру в Конституцію України, ще у 1997 році назвала її недоношеною [8, с. 165].

Своєю чергою, ми виступаємо за більш активну позицію людини у комунікації з правом. Аргументуючи доктринальну позицію про те, що саме в рамках права людині надаються нормативні можливості для реалізації своїх атитюдів, інтенцій, устремлінь, потреб, інтересів, а у підсумку й конституційних прав, що визнаються, легалізуються, охороняються, захищаються, гарантуються державою на рівні її конституційного права, - вітчизняний дослідник Б.Я. Кофман вперше висуває пропозицію, що у своїй єдності наведені фактори напряму впливають на формування феноменології правової (конституційної) людини [9, с. 166-168], - такий системний і комплексний соціально-нормативний вплив здійснюється через зміну пріоритетів у визначенні об'єктів конституційно-правового регулювання, що безпосередньо впливає на трансформацію предмета конституційного права в сторону його гуманізації та гуманітаризації, тобто, в тріаді «людина - суспільство - держава», як об'єктному колі конституційного права, «людина - особистість» починає відігравати центральне, основоположне та визначальне значення. конституційний людина нормативний демократичний правовий

Отже, основними аргументами на користь формування феноменології правової (конституційної) людини є такі:

A) суттєвий вплив процесу суспільно-політичних перетворень, в ході реалізації якого спостерігається зміна ставлення до ролі конституційних цінностей, й насамперед, Конституції України в житті кожної окремої людини, суспільства, держави, що актуалізує проблематику формування «людини- особистості» (аксіологічний фактор - авт.). Отже, конституційна людина - це особистість, що усвідомлює та розуміє роль і значення конституційних цінностей в організації її повсякденного життя, у функціонуванні системи комунікативної взаємодії між людьми, а також між ними і органами публічної влади в державно організованому соціумі, що закріплені у конституції демократичної правової держави;

Б) трансформаційна зміна парадигм пізнання в конституційно-правовій науці на перетворення предмета конституційного права під впливом домінуючих глобальних тенденцій гуманізації та гуманітаризації права взагалі, і конституційного права, зокрема, в основі якої лежить формування активної та високо мотивованої на суспільну користь «людини-особистості» (гносеологічний фактор - авт.). Отже, конституційна людина - це особистість, що сповідує в своєму повсякденному житті та використовує у своїй повсякденній діяльності гуманітарно-гуманізаційні настанови організації, існування та функціонування державно організованого соціуму, що закріплюються у конституції демократичної правової держави;

B) розширення методології правової науки взагалі і конституційного права, зокрема, за рахунок використання методологічних ресурсів і інструментарію не тільки біології, генетики, кібернетики, фізики, хімії та ін. природничих наук, а й філософії права, філософії конституції і правової антропології, що детермінує існування і використання в конституційному праві феноменології «людина-особистість» (методологічний фактор - авт.). Отже, конституційна людина - це особистість, що визнає та використовує в своїй повсякденній життєдіяльності здобутки сучасного наукового знання, що закладено у конституції демократичної правової держави;

Г) використання інтегрального поняття «людина-особистість» як базового конституційно-правового поняття, яке втілює і уособлює в собі складну діалектично-трансформаційну, пізнавально-конотаційну природу поєднання біологічної і духовної, раціональної і суб'єктивної, змістовної і позитивної форм правової свободи (природного і позитивного права) (інтегративний фактор - авт.). Отже, конституційна людина - це особистість, що усвідомлює та розуміє свою складну бінарну біосоціальну (соціо-біологічну) природу, використовує її переваги і можливості в організації повсякденної життєдіяльності як себе, так й своїх груп та асоціацій, а також гальмує негативні аспекти такої природи через використання механізму соціально - нормативного регулювання, виконуючи настанови, що закладено у конституції демократичної правової держави;

Г') створення, визнання і використання концепту, згідно з яким, сучасне пізнання правової (конституційної) людини в науці і практиці конституційного права розташовується в двох площинах - світоглядній і праксеологічній, що актуалізує і об'єктивує проблематику особистості в праві взагалі, і конституційного права, зокрема (доктринально-праксеологічний фактор - авт.). Отже, конституційна людина - це особистість, що усвідомлює і розуміє роль і значення основоположних теоретичних положень організації соціуму і держави, а також роль і значення їх праксеологічної реалізації, використовуючи ці знання в організації своєї життєдіяльності в умовах державно організованого соціуму відповідно до нормативних настанов, що закладено у конституції демократичної правової держави;

Д) визнання того, що засади конституційно-правового статусу людини і громадянина, через визнання особистості, що володіє відповідним кадастром прав, свобод і обов'язків, як основоположної соціальної характеристики та як відповідного «суб'єктного центру» в складних статусних відносинах між людиною, соціумом і державою, не тільки легітимізують основні межі, рамки і форми правової поведінки індивідуумів в суспільстві і державі, персоніфікують інтереси різних соціальних верств суспільства, а й фактично виступають нормативним ідентифікатором легітимності самої Конституції (нормативно-легітимний фактор - авт.). Отже, конституційна людина - це особистість, яка усвідомлює та розуміє роль і значення свого правового (конституційно-правового) статусу в межах державно організованого соціуму, вміє користуватися ним в процесі реалізації своєї повсякденної життєдіяльності у відповідності до настанов, що закладено у конституції демократичної правової держави;

Е) дослідження співвідношення фактичного і юридичного статусів особистості можуть виступати в якості детермінанти для прийняття нової Конституції чи реформування діючої в контексті розвитку і вдосконалення (деталізації, конкретизації) конституційно-правового статусу людини і громадянина (статусно-прогностичний фактор - авт.). Отже, конституційна людина - це особистість, що усвідомлює і розуміє роль свого правового (конституційно-правового) статусу в умовах державно організованого соціуму, в напрямку його подальшого розвитку та вдосконалення, особливо в контекстуалізації розвитку демократичних та гуманітарно-гуманістичних настанов, що закладено у конституції демократичної правової держави;

Є) праксеологічне значення конституційно-правового статусу людини і громадянина полягає в тому, що наближає теоретичні дослідження особистості в контекстуалізації її комплексної характеристики «людина - особистість - громадянин» до розуміння вектору практичної реалізації конституційних ідей і виступає могутнім нормативно-функціональним засобом міжсуб'єктного комунікативного діалогу між індивідуумами, а також мотиваційним стимулом для діалогу між людиною і державою (праксеологічно-мотиваційний фактор - авт.). Отже, конституційна людина - це соціально активна особистість, що вміло та оптимально використовує можливості та потенціал комунікативної міжсуб'єктної взаємодії в межах державно організованого соціуму з метою реалізації задач подальшого розвитку і вдосконалення державності у відповідності до настанов, що закладено у конституції демократичної правової держави;

Ж) визначальна роль конституційного права у перманентному, системному і комплексному впливі на конкретну людину, її групи та асоціації проявляється у формуванні індивідуальної, групової та колективної конституційно-правової свідомості (конституційної правосвідомості), що визначає не тільки атитюди, а й відповідні габітуси (форми життєдіяльності), включаючи й правові, отже, і конституційно-правові (конституційно-свідомий фактор - авт.). Отже, конституційна людина - це особистість, що володіє індивідуальною, груповою та колективною конституційно-правовою свідомістю та формує свою поведінку відповідно до настанов, що її детермінують та які закладено у конституції демократичної правової держави;

З) праксеологічна роль і значення конституційної правосвідомості проявляється у формуванні конституційної психології людини, що детермінує її поведінково-діяльнісну сферу, яка демонструє прихильність людини до настанов конституційного права і конституційного правопорядку (конституційно-психологічний фактор - авт.) Отже, конституційна людина - це особистість, що не тільки володіє індивідуальною, груповою та колективною конституційно-правовою свідомістю, а й здійснює свою повсякденну активно- пасивну поведінку відповідно до настанов, що закладено у конституції демократичної правової держави та логічно витікають з них.

Узагальнюючи викладені вище положення, можна констатувати, що:

- по-перше, феноменологія «конституційна людина» спирається на сукупність вимірів (просторів), що визначає смисли існування та функціонування будь-якої фізичної особи, що знаходиться під юрисдикцією національної держави, а саме:

а) ціннісний;

б) пізнавальний;

в) методологічний;

г) інтегративний;

г') теоретико-практичний;

д) нормативно-легітимний;

е) статусно- прогностичний;

є) праксеологічно-мотиваційний;

ж) конституційно-свідомий;

з) конституційно-психологічний;

- по-друге, тільки у сукупності наведених вимірів (просторів) профільна феноменологія може бути:

а) сформована;

б) телеологічно забезпечена;

в) доктринально і праксеологічно обґрунтована;

г) усвідомлена на рівні індивідуальної, групової та колективної свідомості;

г') в перспективі легалізована;

д) при здійсненні цього процесу - належним чином, організаційно і нормативно супроводжувана, а потім й забезпечена;

- по-третє, завдяки профільній феноменології спостерігається реальна та продуктивна дихотомія «правовий (конституційно-правовий) статус людини (особистості) і громадянина» - «конституційна людина», тобто формування, розуміння та визначення профільної феноменології можливо:

а) тільки через та

б) у органічному зв'язку з феноменологією правовий (конституційно-правовий) статус людини (особистості) і громадянина;

- по-четверте, результатом визначення наведених вище параметрів «конституційної людини» виступає не просто виникнення феноменології, що просто володіє статусом філософсько-нормативної міфологеми, а телеологічне спрямоване формування спочатку гіпотези, виявлення та визначення тенденції, концепту, концепції, потім теорії і праксеологічного обґрунтування профільного соціального явища, а потім й відповідного мегатренду у вигляді загального характерологічного статусу людини в умовах демократичної правової державності;

- по-п 'яте, профільна феноменологія «конституційна людина» володіє суттєвим та актуальним теоретико-праксеологічним потенціалом, бо вона:

а) виступає черговим етапом та яскравим свідоцтвом позитивного та демократично передбаченого розвитку теорії конституційного права та теорії прав людини, що мають суттєве праксеологічне підґрунтя для своєї реалізації;

б) проявляється як реально-практичний результат використання і реалізації конституційно-правового статусу людини (особистості) і громадянина;

в) підкреслює суперважливу роль і значення локального рівня соціуму для формування, розвитку і подальшого вдосконалення демократичної правової державності, оскільки саме на цьому рівні фактично формується і реалізується конституційно-правовий статус людини (особистості) і громадянина, виникають чіткі управлінські імпульси та запроси щодо його розвитку і вдосконалення;

г) формує внутрішню мотивацію для участі людини у державотворчих та правотворчих процесах;

г') надає основоположно-визначальну характеристику людини, що існує та функціонує в умовах демократичної правової державності;

д) стимулює формування асоціації людей, в яких феноменологія «конституційної людини» виступає основним мотиватором, наративом і конотацією для їх позитивного та правового існування і функціонування в межах державно організованого соціуму, а також трансформації їх як продуцента і ретранслятора специфічних державно-правових та муніципально-правових інтересів;

е) демонструє взаємний зв'язок та взаємну детермінацію феноменологій «конституційна людина» і «муніципальна людина», що інтегруються і органічно об'єднуються по типу «мотрійки» - бо друга органічно входить до першої, на неї спирається, стабілізується, детермінує її системними імпульсами до сталості існування, розвитку та перспективного вдосконалення;

є) саме феноменологія «конституційна людина» виступає основоположною ідентифікаційною ознакою запозичення людиною, її групами та асоціаціями конституційних цінностей та ідеалів та важливим фактором їх втілення у повсякденному життя і людини, і соціуму;

ж) ба більше, профільна феноменологія лежить в основі існування та розвитку, а також подальшого вдосконалення нормативної моделі демократичного суспільства, що базується на гуманітарно-гуманістичних цінностях і ідеалах конституційного права, що підтверджує його основоположний, профілюючий і фундаментально-базовий характер як ведучої галузі національного права, під дію якого підпадають всі найважливіші відносини, що виникають у суспільстві;

з) виходячи саме з цього, профільна феноменологія «конституційна людина» починає набувати своїх характерологічних ознак у вигляді міжнародних ролі і значення, - що проявляється, насамперед, у відповідній орієнтації сучасного міжнародного договірного права, що, по-перше, засноване на пріоритеті прав і свобод людини перед правами держави; по - друге, знаходить своє закріплення в сформованому ним системному комплексі міжнародно-правових зобов'язань держави, що, по-третє, містяться в міжнародних договорах, які інтегруються у міжнародне право прав людини; норми якого, по-четверте, можуть бути охарактеризовані як міжнародні правові стандарти прав людини;

и) феноменологія «конституційна людина» практично формує та сприяє реалізації багаторівневої управлінської парадигми відносно повсякденної діяльності органів публічної влади держави, що, по-перше, спирається на конституційні принципи законності, верховенства права, гуманізму, пріоритету прав і свобод людини перед правами держави; по-друге, заснована на практичному виконанні їх компетенційних повноважень; по-трете, на втіленні інтерсуб'єктивних засад системи комунікативної взаємодії органів публічної влади (на локальному рівні - органів МСВ) безпосередньо з членами локального соціуму - жителями-членами ТГ, включаючи й структури інституційної системи громадянського суспільства.

У контекстуалізації розвитку профільної феноменології варто зазначити, що вона органічно входить як складова частина (відповідні ідеологічно - свідомий /на рівні індивідуальної групової та колективної свідомості - авт./, соціально-гуманістичний /на рівні організації індивідуального, групового та колективного життя в межах ТГ - авт./ та організаційно-нормативний /у розумінні об'єктивізації та в результаті її реалізації - нормування, нормативізації та легалізації державою індивідуального, групового, колективного конституційно-правового статусу людини, її груп та асоціацій - авт./ пазли - авт.) до концепцій «правова людина» і «юридична людина». А це, своєю чергою, не тільки підсилює цю феноменологію у теоретичному, але й у гносеологічному розумінні, надає їй більш широкого конотаційного змісту та більш глибокої наративної змістовності.

На думку Д. Валадеса, право, будучи невід'ємною складовою людської культури, є настільки стабільним або динамічним, наскільки такою чи іншою відповідно є мова, в якій воно знаходить свою об'єктивацію [10, с. 9]. Отже, взаєморозуміння між людьми, очевидно, досягається у таких їхніх співтовариствах (на рівні ТГ, в умовах МСВ, у філософському стані повсякденності - авт.), члени яких співпрацюють і спілкуються між собою, а ці співпраця та спілкування у сучасному соціумі стають можливими (чи, навпаки, унеможливлюються або ускладнюються), зокрема, внаслідок виконання юристами - не тільки, а може, й не стільки науковцями, скільки практиками - пояснювально-інтерпретаційної «функції», якість реалізації якої значно залежить від володіння ними мистецтвом герменевтики. Тому інтерпретаційний поворот, що став своєрідним продовженням, конкретизацією повороту антропологічного, закономірно не оминув предметну сферу юриспруденції. І оскільки така сфера розкривається через розуміння й інтерпретацію того, про що пишуть або/і говорять представники юридичної науки, правотворці, правозастосовці тощо, то цю науку можна віднести до групи так званих герменевтичних наук [11, с. 277].

Звідси саме філософія права, роблячи спроби дати дефініцію «галузевого» (правового, юридичного) типу людини або ж обмежуючись констатацією наявності такого типу, не залишилася осторонь проблем природи і сутності біосоціального індивіда та поширеної у суспільних науках тенденції до створення образу «своєї» («галузевої») людини. З огляду на те, що обґрунтовувати існування двох означених образів «людини у праві» і відповідних їм образів правової та юридичної особистостей вже проводилося раніше [12, с. 256-266], тому важливим є нагадування дефініції понять таких образів. Звідси:

А) Правова людина - це людський індивід, якому з огляду на його природу притаманні вроджені правові якості (природні, невід'ємні, основоположні права). Своєю чергою,

Б) Юридична людина - це людський індивід, який у процесі соціалізації здатний сприймати, реалізовувати та трансформувати право як спеціально- соціальне (державно-вольове, юридичне, «позитивне») явище, що є елементом сформованої у певному суспільстві культури.

Порівнюючи наведені дефініції можна дійти наступних висновків:

- по-перше, наведені інтерпретації правового та юридичного образів людини разом відображають як обмежену константність та незмінність «частини» загальної людської сутності, так й обмежену її мінливість - тобто, можна говорити про відповідну сталість та постійність наведених образів;

- по-друге, такий інтеграційно-амбівалентний підхід дозволяє розглядати, так би мовити, «юриспруденційну» сутність біосоціального індивіда не тільки як «природно позитивну», - ба більше, як «ініціативно-рефлексуючу» та «мотиваційно-трансформуючу», особливо через призму «соціальності» і «соціальності саме локальної». Бо інакше ж, «якщо припустити, що людина є безмежно податливою, безвольною істотою (біологічним індивідом), то у такому разі вона без супротиву опинилася би під гнітом норм й інститутів, які позбавляють людську природу можливості мобілізувати свої внутрішні сили та спрямувати їх на зміну цих систем» [11, с. 277-278]. А «якщо би людина була всього лише творінням культурних систем (соціальним індивідом), критика чи оцінка соціальних явищ з позиції благополуччя людини була би неможливою через відсутність місця для поняття «людина»» [13, р. 36].

Отже, йдеться, насамперед, про рефлексію в інтерпретації на природно- цивілізаційному рівні, - тобто, там де людина існує та функціонує у складному симбіозі біологічної та соціальної істоти та в умовах заміни та зміни пріоритетності складових цього симбіозу в процесі її життєдіяльності, - що, на наше глибоке переконання є лише підготовчою стадією до правової акультурації людини. Також йдеться й про пріоритетно-локальну інтерпретацію людини, де вона й фактично існує та функціонує на протязі всього свого життєвого циклу спочатку як людина-житель і одночасно людина-член ТГ, а вже потім як людина-особистість, що володіє правовим станом громадянства (іноземства, апатризму, біпатризму, біженства тощо). Звідси ми можемо пов'язувати виникнення феноменології «конституційної людини», а також відповідної їй і більш змістовно глибокої та екзистенційно обумовленої феноменології «муніципальної людини», - тільки:

а) зі стадією пріоритетно-локальної інтерпретації людини,

б) яку вона проходить в умовах МСВ,

в) в межах ТГ,

г) у філософському стані повсякденності,

г') формуючи, проявляючи і розвиваючи свою індивідуальну, групову, колективну конституційну свідомість (конституційні атитюди - авт.),

д) будуючи свою аналогічну конституційну психологію (конституційні габітуси - авт.),

е) реалізуючи свої індивідуальні, групові та колективні конституційні цінності,

є) через втілення в реальне життя свого конституційно-правового статусу (індивідуального, групового та колективного).



Висновки

Резюмуючи, можна дійти наступних висновків:

- не зважаючи на свою важливість в силу своєї природної актуальності, екзистенційної змістовності, проблематика прав і свобод людини у результаті свого повсякденного використання набула об'єктивно спрощеного та ординарного розуміння, - саме тому поза неї залишаються багато важливих проблем, що дають можливість з онтологічних позицій визначити її неминуще і конституююче значення для стабільного існування та функціонування конкретної особистості, соціуму і держави, а також їх загального сталого розвитку в належних умовах соціально-політичної та соціально-економічної злагоди;

- проблематика визначення характерологічних рис поняття «конституційна людина» відноситься до однієї з відносно нових, але дуже складних і суперечливих, особливо з позицій сучасного конституційного права, що функціонує в умовах глобалізації та особливо її нової форми - глобалізації правової;

- в основі профільної феноменології «конституційна людина» лежить об'єктивізація, актуалізація, оптимізація, контекстуалізація необхідності концептуального обґрунтування правового статусу людини, особистості і громадянина в конституційному праві саме за умов глобалізації, включаючи, насамперед, й її правову форму, за допомогою комплексу доктринально-теоретичних знань, накопичених відносно об'єкту дослідження та з використанням нових і новітніх загальнодемократичних та гуманістично-гуманітарних надбань сучасного конституційного права (формування четвертого, п'ятого, шостого покоління прав людини), що базується на основоположних засадах демократичної правової державності;

- основними аргументами на користь формування феноменології правової (конституційної) людини виступає, насамперед, суттєвий вплив процесу суспільно-політичних перетворень, в ході реалізації якого спостерігається зміна ставлення до ролі конституційних цінностей, й насамперед, Конституції України в житті кожної окремої людини, суспільства, держави, що актуалізує проблематику формування «людини-особистості», а також трансформаційна зміна парадигм пізнання в конституційно-правовій науці на перетворення предмета конституційного права під впливом домінуючих глобальних тенденцій гуманізації та гуманітаризації права взагалі, і конституційного права, зокрема, в основі якої лежить формування активної та високо мотивованої на суспільну користь «людини-особистості».



Література

1. Конституція України: прийнята на п'ятій сесії Верховної Ради України 28 червня 1996 року. Відомості Верховної Ради України. 1996. №30. Ст. 141.

2. Орзіх М.П. Світовий конституціоналізм у світлі глобалізаційних процесів: проблеми визначення.

3. Абдалказим М.А. Права людини як парадигма взаємодії конституційного та міжнародного права. Науковий вісник Академії муніципального управління. 2012. №2. С. 16-22.

4. Кофман Б.Я. Характеристика поняття «людина» з позицій конституційного права. Наукові записки Інституту законодавства Верховної Ради України. 2019. №3. С. 29-38.

5. Тиріна M.П. Біологічні права та свободи людини у сучасному законодавстві: аналіз міжнародно-правового регулювання.

6. Баймуратов М.О. Муніципальна влада: актуальні проблеми становлення и развитку в Українї / М.О. Баймуратов, В.А. Григор'єв. Одеса: Юрид. літ., 2003. 248 с.

7. Атитюд. Великий тлумачний словник сучасної української мови / В.М. Білоножко [та ін.]; Ін-т укр. мови НАН України, Ін-т мовознав. НАН України, Всеукр. т-во “Просвіта” ім. Тараса Шевченка. Київ: Дніпро, 2009. 1332 с.

8. Кампо В.М. Взаємовідносини «конституційної» людини та органу конституційної юстиції у світлі антропологічного підходу. Актуальні проблеми сучасного конституційного права України: збірник наукових праць / відп. ред. академік НАН України Ю.С. Шемшученко та доктор юридичних наук, професор О.В. Батанов. Київ: Вид-во «Юридична думка», 2014. 458 с.

9. Кофман Б.Я. Людина, особистість і громадянин в сучасному конституційному праві : дис. доктора юрид. наук. Спеціальність: 12.00.02 - конституційне право; муніципальне право. Київ, 2020. 406 с.

10. Цит.: Артикуца Н.В. Мова права і юридична термінологія. Київ: Стилос, 2004. 277 с.

11. Гудима Д.А. Людина правова та юридична: спроба антрополого-герменевтичного аналізу. Актуальні проблеми держави і права: зб. наук. пр. Одеса: Юрид. л-ра, 2009. Вип. 50. С. 276-283.

12. Гудима Д.А. Людинорозуміння у правовій науці (до характеристики сучасного поняттєвого апарату). Проблеми філософії права. 2005. Т. 3, №1-2. С. 256-266.

...