Зарубіжний досвід використання державно-приватного партнерства у сфері будівництва та експлуатації транспортних шляхів в Україні

Размещено на http://www.Allbest.Ru/

Західноукраїнський національний університет

Кафедра адміністративного права та судочинства

Зарубіжний досвід використання державно-приватного партнерства у сфері будівництва та експлуатації транспортних шляхів в Україні

Ментух Н.Ф., к.ю.н., доцент

м. Тернопіль



Анотація

У статті розглянуто та узагальнено зарубіжний досвід використання державно-приватного партнерства у сфері будівництва та експлуатації транспортних шляхів в Україні.

Зазначено, що ділові взаємовідносини між приватним бізнесом та державою розвиваються, набуваючи при цьому різних форм, серед найбільш поширених з них виступають системи індикативного планування та державно-приватного партнерства.

Міжнародний досвід свідчить, що найпопулярнішими об'єктами державно-приватного партнерства у суспільстві вважаються: житлово-комунальна сфера (виробництво та транспортування електроенергії, водопостачання, експлуатація та благоустрій); будівництво та утримання автошляхів; енергозбереження; експлуатація будівель бюджетного сектора економіки.

Проаналізовано досвід застосування державно-приватного партнерства у таких країнах, як: США, Великобританія, Ірландія, Німеччина, Франція, Італія, Іспанія, Нідерланди.

В результаті аналізу зарубіжного досвіду застосування державного приватного партнерства автором зазначено, що розвиток державно-приватного партнерства неможливий без створення системи державного управління розвитком ДПП, а також системи нормативного-правового регулювання ДПП.

На підставі аналізу практики застосування державно-приватного партнерства в окремих зарубіжних країнах автором зроблено висновок про те, що для України, де впровадження державно-приватного партнерства має поодинокий та безсистемний характер, особливо важливим є дослідження і вивчення передового досвіду розвинутих країн у даній сфері з метою його адаптації до вітчизняних реалій. Кожна розвинута держава світу використовує свої інструменти розвитку державно-приватного партнерства.

Ключові слова: державний партнер, приватний партнер, державно- приватне партнерство, правова природа, орган державної влади, будівництво та експлуатація транспортних шляхів, зарубіжний досвід.



Abstract

Foreign experience of using public-private partnership in the field of construction and operation of transport roads in Ukraine

Mentukh N.F., c. legal sci., ass. professor of the Department of Administrative Law and Judiciary, West Ukrainian National University, Ternopil

The article examines and summarizes the foreign experience of using public-private partnership in the field of construction and operation of transport routes in Ukraine.

It is noted that business relationships between private business and the state are developing, taking on different forms, among the most common of them are the systems of indicative planning and public-private partnership.

International experience shows that the most popular objects of public-private partnership in society are: the housing and communal sphere (production and transportation of electricity, water supply, operation and improvement); construction and maintenance of highways; energy saving; operation of buildings of the budget sector of the economy.

The experience of using public-private partnership in such countries as: USA, Great Britain, Ireland, Germany, France, Italy, Spain, Netherlands was analyzed.

As a result of the analysis of the foreign experience of the application of public-private partnership, the author stated that the development of public-private partnership is impossible without the creation of a system of state management of PPP development, as well as a system of normative and legal regulation of PPP.

Based on the analysis of the practice of public-private partnership in some foreign countries, the author concluded that for Ukraine, where the implementation of public-private partnership is isolated and unsystematic, it is especially important to research and study the best practices of developed countries in this field in order to its adaptation to domestic realities. Every developed country in the world uses its tools for the development of public-private partnership.

Keywords: state partner, private partner, public-private partnership, legal nature, state authority, construction and operation of transport routes, foreign experience.



Постановка проблеми

В умовах становлення ринкової економіки та необхідності стимулювання розвитку підприємництва однією з форм, що набули широкого застосування в багатьох розвинених країнах світу, є державно-приватне партнерство, в рамках якого вирішується низка суспільних завдань, які без такої форми взаємодії або не можуть бути вирішені, або можуть бути вирішені на користь напрямків розвитку, які не відповідають національним інтересам загалом.

Зростаючий інтерес до проектів державно-приватного партнерства (далі - ДПП) характерний більшості країн світу. Сфери застосування ДПП у розвинених країнах різноманітні. Партнерство держави та приватного сектора активно здійснюються у різних галузях економіки: освіта, медицина, транспорт, фінансовий сектор, нерухомість, житлово-комунальне господарство, природоохоронна діяльність, розвиток інфраструктури туризму, телекомунікацій, муніципальні послуги тощо.

Останніми роками XX ст. транспортна політика зайняла особливе місце у системі соціальної політики розвинених держав. Транспортні показники стали визначатися у напрямі визначення технічних даних і орієнтуватися на рівень якості життя, сприяючи цим підвищенню загальнонаціональної ефективності економіки.

Визначення ефективності транспорту як особливої сфери економіки в розвинених країнах не зводиться до визначення фінансових, експлуатаційних та техніко-економічних показників, а виражається часткою участі в соціальній та економічній сфері життя населення.

Саме тому, одним із перспективних напрямів реалізації проектів державно-приватного партнерства (ДПП) як у світі, так і в Україні залишається транспортна інфраструктура.

Зважаючи на важливість впровадження у сферу будівництва та експлуатації транспортних шляхів в Україні моделей державно-приватного партнерства, вбачається за доцільне розглянути досвід окремих зарубіжних країн з метою подальшого удосконалення чинного законодавства та адаптації до сучасних реалій.

Аналіз наукових досліджень і публікацій. Науково-теоретичну базу для написання даної статті склали праці вітчизняних та зарубіжних дослідників, як: І.С. Біла, А. Вербеке, Т. Гантон, М.О. Гріщенко, Дж. Делмон, Е.І. Іллічова, О.В. Ковальова, А.І. Кредісов, А.Ф. Мельник, А.А. Ніжнік, Н.В. Оленцевич, Г.Ю. Панікар, С.В. Підгаєць, В.В. Побірченко, О. Попело, М. Ролл, Ф.В. Узунов, Г.Ф. Феррарі, Р. Хусаінов, О.О. Шутаєва та ін.

Мета статті. Розглянути та узагальнити зарубіжний досвід використання державно-приватного партнерства у сфері будівництва та експлуатації транспортних шляхів в Україні.



Виклад основного матеріалу дослідження

Ділові взаємовідносини між приватним бізнесом та державою розвиваються, набуваючи різних форм, ще з часів становлення приватного підприємництва. Найбільш поширені з них - системи індикативного планування та державно-приватного партнерства. Як правило, відносини держави та бізнесу в них взаємовигідні та відповідають нагальним економічним потребам.

При об'єднанні зусиль держави та приватного сектора в рамках державно-приватного партнерства (ДПП) кожна зі сторін реалізує свої інтереси. Для держави використання механізмів ДПП необхідно для подолання обмеженості бюджетних ресурсів у фінансуванні великих інвестиційних проектів, а також для використання передового досвіду приватних компаній в управлінні проектами, зміщення відповідальності за виконання послуг на приватного партнера, забезпечення прибутковості проектів, їх економічної ефективності. Для приватного сектору у ДПП важливий доступ до ресурсів, об'єктів, які раніше були у державній власності, можливість отримати гарантоване джерело довгострокового доходу.

В ході здійснення соціально-економічних завдань у практиці зарубіжних країн існує велика кількість прикладів успішної взаємодії державного та приватного секторів.

У світовій практиці, як відзначають у своїй роботі І.С. Біла та Е.І. Іллічова, на залучення приватних інвестицій (як власної держави, так і зарубіжних) на довгострокових умовах для фінансування та управління громадською інфраструктурою спрямоване державно-приватне партнерство. Від економічного та соціального рівнів розвитку країни або певної області залежить передусім вибір початкового напряму використання означеного механізму [1, с. 127].

Слід відзначити, що досвід розвитку державно-приватної взаємодії поширюється у всіх регіонах світу. Як показує дослідження міжнародної практики, найпопулярнішими об'єктами державно-приватного партнерства у суспільстві вважаються: житлово-комунальна сфера (виробництво та транспортування електроенергії, водопостачання, експлуатація та благоустрій); будівництво та утримання автошляхів; енергозбереження; експлуатація будівель бюджетного сектора економіки.

Загалом останніми роками в усьому світі спостерігається тенденція активної взаємодії державного і приватного секторів економіки при реалізації інфраструктурних інвестиційних проектів. Особливу актуальності вона набула в умовах світової фінансової кризи і, в першу чергу, проявилася у сфері будівництва та експлуатації транспортних шляхів.

Однією з основних світових тенденцій у розвитку транспорту, як зауважує А.А. Ніжнік, виступає залучення державою приватного бізнесу. Окрім того у найрізноманітніших формах відбувається таке залучення: від контрактів на управління діючими об'єктами до передачі приватним компаніям повного циклу будівництва та експлуатації нового об'єкта інфраструктури [2, с. 81].

На сьогоднішній момент у розвинених країнах світу у сфері послуг широко використовується державно-приватне партнерство (ДПП).

Окремі дослідники відзначають, що найпоширенішою формою державно-приватного партнерства у США на будівництво виступають концесії на будівництво автомобільних доріг. Щодо створення державно-приватного партнерства інноваційним підходом, запропонованим методом вирішення даної проблеми у США, є спроба об'єднати інтереси та ресурси органів влади різного рівня - федерального, штатів, місцевого - для спорудження нових чи реконструкції старих автомобільних доріг. Такого роду проекти втілюються завдяки ефективному використанню земель навколо доріг, зокрема для транзиту, потреб розвитку місцевих громад, а також кварталів, що тривалий час перебували у занепаді. До того ж в якості заохочення до участі приватного інвестора американським урядом використовується такий пріоритет, як звільнення від сплати окремих податків [3, с. 146].

Не менш важливо, як відзначають окремі дослідники, що за допомогою державно-приватного партнерства низка зарубіжних країн вирішують найактуальніші питання сучасного розвитку - трансферу інновацій. З цією метою створюються спеціальні структури для супроводу інноваційних проектів. Так, необхідним у США являється дотримання стандартів інноваційної стратегії. В свою чергу територія країни на цій основі поділяється на певні частини: територію з незначними природними ресурсами (Флорида, Техас, Міннесота); територію з відносно стабільною промисловістю (Нью- Йорк, Пенсильванія, Північна Кароліна); територію з високотехнологічним виробництвом (Каліфорнія, Массачусетс) [4, с. 51].

Варто зазначити, що найбільш поширеними сферами співробітництва є модернізація інфраструктури, розвиток транспортної системи, економічне використання водних ресурсів, утилізація побутових відходів тощо.

У транспортній галузі США державно-приватне партнерство визначено як угоду між приватним підприємством та державним органом для більш активної участі транспортного сектора в управлінні системою транспорту. Європейці визначають мету такого партнерства як залучення фінансових ресурсів на будівництво, реконструкцію, модернізацію інфраструктурних об'єктів транспорту, що є компетенцією державного органу.

Вперше в сучасній формі державно-приватне партнерство з'явилося в 90-ті роки минулого століття у Великій Британії та Австралії. І вже згодом почало активно застосовуватися у багатьох як розвинених країнах, так і країнах, що розвиваються [5, с. 7].

Досвід Великої Британії прийнято вважати одним із найуспішніших щодо співпраці державного і приватного секторів. Так у країні, починаючи з 1990-х років здійснено близько 600 проектів державно-приватного партнерства, на які припадає 15% загального обсягу капітальних інвестицій усього публічного сектору [6].

З цього приводу А.І. Кредісов та А.О. Білоус зазначають, що серед країн «Великої сімки» лідирує Велика Британія за кількістю укладених договорів з питань державно-приватного партнерства. Також щорічно укладається близько 80 нових угод, якими забезпечується 17% економії державного бюджету [7, с. 8].

Окрім того у даній державі від 10 до 13% всього обсягу державних інвестицій припадає на державно-приватне партнерство [8, с. 4].

Загалом, як зауважують окремі дослідники, що збільшенню темпів та обсягів будівництва Великобританії за практично незмінного рівня бюджетних видатків сприяло здійснення програми приватної фінансової ініціативи. Щодо впровадження моделей державно-приватного партнерства політика уряду Великобританії є досить вдалою, про що свідчить велика кількість реалізованих проектів державно-приватного партнерства у світі, наявність стабільної системи законодавства, чітка та зрозуміла позиція державного органу, яка являється мотивуючим фактором залучення до співпраці приватного капіталу та інше [9, с. 46].

Згодом механізм державно-приватного партнерства постійно вдосконалювався, і проекти набули широкого поширення у багатьох сферах економіки. Реалізація інфраструктурних проектів за допомогою механізму державно-приватного партнерства здійснюється у таких сферах, як: освіта, охорона здоров'я, транспортна інфраструктура та ін.

За допомогою механізмів державно-приватного партнерства в Ірландії реалізується ціла низка інфраструктурних проектів в транспорті, енергетиці, сфері соціальних послуг на основі прийнятої концепції із централізованим органом у цій сфері - Центральний відділ із державно-приватного партнерства [10, с. 125].

Тобто для Ірландії характерно централізоване управління проектами державно-приватного партнерства через Центральний відділ із державно-приватного партнерства в рамках Департаменту фінансів, в компетенцію якого входить також розробка загальної політики і координація проектів.

В останні роки інститут державно-приватного партнерства досить динамічно розвивається і в Німеччині. Співпраця держави та бізнесу в Німеччині знаходить своє відображення у різних сферах діяльності, найчастіше моделі державно-приватного партнерства знаходять своє втілення у транспортному господарстві (автобани, мости, тунелі, порти, аеродроми), комунальному господарстві (водопостачання та водовідведення, каналізаційні системи, освітлення вулиць) та у енергетичній галузі (виробництво електроенергії, тепла, видобуток газу).

Відсутність нормативно-правових документів у сфері державно-приватного партнерства, як відзначає Т. Гантон, зумовила прийняття 1 вересня 2005р. закону «Про прискорення реалізації державно-приватних партнерств та про поліпшення загальних правових умов для них», яким були переглянуті деякі пункти податкового та бюджетного законодавства та норми регулювання розміщення державних замовлень та фінансування будівництва автомобільних магістралей за рахунок коштів приватних інвесторів [11, с. 517].

У Німеччині питаннями розвитку державно-приватного партнерства займається розвинена інфраструктура ДПП-центрів (оперативні групи розвитку ДПП). Вони реалізують проектну, координаційну, консультаційну, науково-методичну діяльність.

Наявність у країні інституту розвитку державно-приватного партнерства, з одного боку, є поширеною світовою практикою, з іншого - організаційна побудова такого інституту, а також набір функцій, які він виконує, можуть істотно відрізнятися. Нині відсутня універсальна модель центру ДПП, що повністю гарантує ефективність розвитку ринку державно-приватного партнерства країни. При цьому сама наявність функціонування такого інституту є другим (поряд із правовим полем) інституційним фактором, що визначає перспективи розвитку ДПП у країні.

На думку Г.Ю. Панікар, теперішній Україні особливо корисним буде досвід Німеччини. Нашій державі так і не вдалося досягти реальних успіхів в сфері державно-приватного партнерства, незважаючи на численні заяви про важливість розвитку даної сфери. Разом з тим Німеччиною, на протязі останніх десятирічь, зроблено великий крок вперед щодо впровадження дієвого механізму державно-приватного партнерства, якому властиві такі якості як ґрунтовність, системність, незабюрократизованість, гнучкість, наявність активного діалогу держави та приватного сектору, транспарентність. Не меншого успіху ФРН досягла у створенні правових, організаційних та економічних засад взаємодії державних та приватних партнерів. Також надзвичайно корисним може також бути досвід Німеччини щодо впровадження ефективних елементів управління та стандартизації основних етапів реалізації ДДП-проектами [12, с. 111].

Франція сьогодні є одним із прикладів держав, де дуже активно і при цьому успішно реалізуються проекти державно-приватного партнерства (partenariat public-prive - PPP).

Як свідчить досвід Франції, до переліку лідерів серед іноземних фірм які успішно використовують у своїй діяльності механізм державно-приватного партнерства, входять французькі компанії [13].

Р. Деніелс та Дж. Трібкук у своїй роботі зазначають, що у Франції ще у другій половині ХІХ ст. можна знайти свідчення розвитку формату відносин державно-приватного партнерства, яке активно використовувалося як у транспортній, так і у комунальній сферах. За цей час досить велика кількість залізничних сполучень, трамвайних колій, водопроводів була побудована із залученням економічних ресурсів приватного сектору. Залучення приватного капіталу відбувалося з урахуванням концесійних угод, які укладалися на довгострокову перспективу, наприкінці якої об'єкти ДПП переходили у державну власність. До цього часу концесійна модель залишається однією з найактивніших форм державно-приватного партнерства у Франції [14, с. 375]. Останніми роками у Франції основними сферами реалізації проектів державно-приватного партнерства є: будівництво та обслуговування доріг, а також водопостачання.

Не менш цікавим у сфері використання державно-приватного партнерства видається і досвід Італії, яка поряд із Великобританією, Іспанією, Францією, Грецією та Німеччиною має однин із найбільш розвинених ринків проектів державно-приватного партнерства (ДПП) у Європі. Особливо розвинена в Італії практика ДПП у сфері будівництва дорожніх шляхів.

Криза державних фінансів та нестача грошей зумовили в багатьох зарубіжних країнах, у тому числі і в Італії, необхідність звернення до державно-приватного партнерства як для управління щодо надання послуг, так і для проведення громадських робіт [15, с. 397-424].

Державно-приватне партнерство є одним з найбільш перспективних та ефективних інструментів міського і регіонального економічного та соціального розвитку. Концесії - досить універсальний засіб вирішення економічних проблем в Італії. Вони є найбільш розвиненою прогресивною формою партнерства держави, органів місцевої влади та приватного сектору на сучасному етапі. Основними сферами застосування механізмів державно-приватного партнерства в Італії є лікарні, транспорт, житлово-комунальна галузь.

Проте, особливо широко на італійському ринку механізми ДПП задіяні у будівельній промисловості, у створенні транспортної (залізничної та автомобільної) інфраструктури [16].

Загалом у Франції та Італії, як відзначають А.І. Кредісов та А.О. Білоус, державно-приватне партнерство розповсюджено у формі концесії. Саме завдяки такій формі взаємодії державного і приватного секторів і утримується баланс між великими та малими державними проектами. До найрозповсюдженіших сфер використання державно-приватного партнерства є сфера надання адміністративних послуг та інфраструктура: спорудження автомагістралей, водопостачання [7, с. 9].

Істотний інтерес для України має досвід регулювання державно-приватного партнерства в Іспанії, яка являється однією з найбільших світових інвесторів та країною з п'ятою за обсягом ВВП економікою в Європейському союзі.

В Іспанії, як зазначає О. Попело, «введення механізмів державно-приватного партнерства істотно полегшувалося завдяки багаторівневій структурі територіального управління, яка особливо вдало відповідала здійсненню такого вигляду контрактних взаємин між владою і бізнесом. У межах своєї компетенції регіональні органи влади мають право на здійснення проектів, включаючи ДПП-проекти. Це дозволило максимально органічно адаптувати механізми ДПП до конкретних потреб, місцевих общин, а також зробити можливим створення міжрегіональних проектів, контрольованих федеральним урядом» [17, с. 68].

Вся робота з ініціювання та організації державно-приватного партнерства на загальнодержавному та регіональному рівні ведеться відповідно апаратом держсекретаря уряду Іспанії, федеральними та регіональними галузевими міністерствами. За окремими великими контрактами для укладання угоди щодо державно-приватного партнерства необхідним є дозвіл уряду країни. Для покращення координації робіт у сфері державно-приватного партнерства, що реалізується у транспортній інфраструктурі, в Іспанії у 2008 р. було створено спеціальне агентство з управління ДПП.

Також, щодо довгострокового державно-приватного партнерства цінним для України, на думку А.О. Білоус, може бути досвід Нідерландів, де у сфері транспорту та інфраструктури запроваджено програму партнерства, метою якої є залучення приватного сектора до суспільних проектів, включення яких до програми в Нідерландах іменується як «процес MTRT». Ним охоплено такі стадії: аналіз витрат та вигід проекту; аналіз ринку (кон'юнктури, тенденцій, учасників тощо); оцінка можливості включення проекту до Інтегрованої бюджетної моделі та до Багаторічної програми у сфері транспорту та інфраструктури (MTRT); застосування компаратору державно-приватного партнерства, тобто його аналіз порівняно з аналогічними; прийняття рішення щодо включення проекту до Багаторічної програми у сфері транспорту та інфраструктури; застосування компаратору державного сектора [18, с. 302].

У Нідерландах до найпоширеніших форм державно-приватного партнерства відносять контракт життєвого циклу, концесії, альянси, проекти комплексного освоєння територій тощо. Серед основних сфер застосування державно-приватного партнерства прийнято виділяти такі: будівництво доріг, освіта, охорона здоров'я, комунальні споруди [19, с. 140].

У транспортному комплексі довгострокових програм, як зазначають М. Ролл та А. Вербеке, однією з наймасштабніших, що реалізуються нині за схемою ДПП, є Європейська програма створення трансєвропейських мереж транспорту, телекомунікацій та енергетичних інфраструктур. Їй надається особливе значення в об'єднаній Європі, оскільки вона розглядається керівництвом ЄС як найважливіший засіб розвитку європейських регіонів. Фінансування трансєвропейських мереж здійснюють переважно національні уряди з підключенням ресурсів бізнесу на основі ДПП, що декларовано в програмних документах ЄС [20, с. 706]. Таким чином, в результаті аналізу зарубіжного досвіду застосування державного приватного партнерства можна зазначити, що розвиток державно-приватного партнерства неможливий без створення системи державного управління розвитком ДПП, а також системи нормативного-правового регулювання ДПП.

З цього приводу Р. Хусаінов відзначає, що за державою (регіоном) залишається прийняття рішення щодо вибору моделі державно-приватного партнерства. На основі проведеного аналізу існуючих моделей ДПП різних країн світу автором зазначено, що при виборі найбільш прийнятної моделі не слід фокусуватися на тому, що в іншій країні вона була успішно апробована. Саме від цілей уряду, терміну окупності, джерел фінансування, можливостей приватного партнера та багатьох інших характеристик проекту залежить вибір моделі державно-приватного партнерства. Тобто вкрай складним процесом являється вибір відповідної моделі [21, с. 189].

Висновки

державний приватний партнерство будівництво комунальний транспортний

Отже, вивчення зарубіжного досвіду застосування механізму державно-приватного партнерства у контексті реалізації інфраструктурних проектів дозволило зробити висновок про специфічні правові особливості порядку взаємодії держави та приватних структур у процесі залучення інвестицій.

На підставі аналізу практики застосування державно-приватного партнерства в окремих зарубіжних країнах можна зазначити, що для України, де впровадження державно-приватного партнерства має поодинокий та безсистемний характер, особливо важливим є дослідження і вивчення передового досвіду розвинутих країн у даній сфері з метою його адаптації до вітчизняних реалій. Кожна розвинута держава світу використовує свої інструменти розвитку ДПП.

Завдання пошуку шляхів підвищення ефективності реалізації інвестиційних проектів в інфраструктурних сферах головним чином вирішується наявністю та якістю інституційного базису, що формує основу застосування механізмів державно-приватного партнерства як на національному, так і регіональному рівнях. В свою чергу, інституційна основа ДПП залежить від політики, що проводиться державою у сфері державно-приватного партнерства, наявності відповідного нормативно-правового регулювання, а також інститутів розвитку, які використовують на постійній основі у своїй діяльності механізми ДПП.

А тому для розвитку державно-приватного партнерства в Україні на державному рівні влади має бути вироблена єдина політика щодо розвитку механізмів державно-приватного партнерства, а також реалізовано низку заходів щодо розвитку державно-приватного партнерства, а саме:

- створення системи нормативного-правового регулювання застосування державно-приватного партнерства;

- створення системи державного управління, яка б надавала можливість ефективно застосовувати механізми державно-приватного партнерства;

- забезпечення на рівні держави підтримки та гарантій для приватного сектора, покращення їх інвестиційного клімату;

- створення спеціального органу з питань ДПП, а також відокремлених структурних підрозділів, необхідних для нормального його функціонування (асоціацій, об'єднань, консультативних комітетів тощо);

- належна підготовка фахівців з питань державно-приватного партнерства;

- запровадження контролю за виконанням договірних зобов'язань усіма учасниками в рамках державно-приватного партнерства;

- забезпечення надання необхідних пільг та преференцій приватному бізнесу у випадку укладення стратегічно важливого договору та впровадження жорстких санкцій за невиконання своїх зобов'язань в рамках державно-приватного партнерства;

- інформування населення про можливості державно-приватного партнерства, формування позитивного ставлення до проектів, що реалізуються в рамках державно-приватного партнерства.

Також, у нашій країні необхідно, спираючись на зарубіжний досвід, здійснювати радикальні заходи щодо впровадження кращих моделей державно-приватного партнерства у сфері будівництва та експлуатації транспортних шляхів, оскільки від стану транспортної інфраструктури залежить економічне становище регіонів, ефективна роботи промисловості та інвестиційна привабливість.



Література

1. Біла І.С., Іллічова Е.І. Світовий досвід державно-приватного партнерства. Миколаївський національний університет імені В.О. Сухомлинського. 2018. Випуск 18. С. 126-129.

2. Ніжнік А.А. Особливості інвестування дорожньо-транспортного комплексу на засадах державно-приватного партнерства. Економіка та управління на транспорті. 2017. Вип. 4. С. 80-84.

3. Винницький Б., Лендьел М., Онищук Б., Сегварі П.К. Досвід та перспективи впровадження державно-приватних партнерств в Україні та за кордоном. Київ: «К.І.С.». 2008. С. 146.

4. Шутаєва О.О., Побірченко В.В., Гріщенко М.О. Зарубіжний досвід державноприватного партнерства і можливість його адаптації в Україні. Економіка: теорія та практика. 2015. №1. С. 47-54.

5. Delmon J. Private Sector Investment in Infrastructure: Project Finance, PPP Projects and Risk. The World Bank and Kluwer Law International. 2010. 7 p.

6. Porter M. Clusters and the New Economics of Competition. Harvard Business Review. 1998. November-December.

7. Кредісов А.І., Білоус А.О. Державно-приватне партнерство: світовий досвід та його використання в Україні. Економіка України. 2016. №2. С. 4-15.

8. Deloitte Research - Closing the Infrastructure Gap: The Role of Public Private Partnerships. 2006. Р. 4.

9. Мельник А.Ф., Підгаєць С.В. Державно-приватне партнерство в системі інститутів національної економіки: механізми розвитку: монографія. Тернопіль: ТНЕУ. 2017. 279 с.

10. Узунов Ф.В. Зарубіжний досвід формування та розвитку державно-приватного партнерства. Інвестиції: практика та досвід. 2013. С. 124-126.

11. Gunton T. Megaprojects and Regional Development: Pathologies in Project Planning. Regional Studies. The Journal of the Regional Studies Association. 2010. no.5. pp. 505-519.

12. Панікар Г.Ю. Державно-приватне партнерство: зарубіжний досвід та можливості його використання для України. Науковий журнал: стратегія розвитку України. Економіка, соціологія, право. 2011. №3. С. 106-111.

13. The official site of the University of Lille Nord de France. «The research tax credit in the policy mix for innovation: the French case 2013» pages 232.

14. Daniels R., Triebcoek J. Private Provision of Public infrastructure: an organizational analysis of next privatization frontier. University of Toronto Law Journal. 1996. P. 375.

15. Ferrari G.F. Public-Private Partnerships in Italy. Partenariats public-prive: Rapports du XVIIIe congres de l'academie internationale de droit compare. Sous la direction de Francis Lichere. Bruxelles: Bruylant; Groupe De Boeck s.a., 2011. XV. 532 p.

16. Partenariato Pubblico Privato in Italia. Stato dell'arte, futuro e proposte. P. 5.

17. Попело О. Світовий досвід розвитку державно-приватного партнерства як фактор побудови та ефективного функціонування інноваційної моделі економіки. Проблеми і перспективи економіки та управління. 2016. №1(15). С. 63-73.

18. Білоус А.О. Світовий досвід впровадження системи державно-приватного партнерства в Україні. Актуальні проблеми міжнародних відносин. 2013. Випуск 112 (2). С. 299-306.

19. Оленцевич Н.В., Ковальова О.В. Державно-приватне партнерство у розвинених країнах світу: досвід для України. Економічний аналіз. 2014. Том 15. №1. С. 134-143.

20. Roll M., Verbeke А. Financing of the Trans-European High-Speed Rail Networks: New Forms of Public-Private Partnerships. European Management Journal. Vol. 16, No. 6, 1998, pp.706-713.

21. Хусаінов Р. Моделі державно-приватного партнерства: закордонний досвід та перспективи для України. Науковий вісник Одеського національного економічного університету. Науки: економіка, політологія, історія. 2015. №4 (224). C. 177-191.

References

1. Bila I.S., Illichova E.I. (2018) Svitovyy dosvid derzhavno-pryvatnoho partnerstva [World experience of public-private partnership]. Mykolayivs'kyy natsional'nyy universytet imeni V.O. Sukhomlyns'koho. Vypusk 18. S. 126-129.

2. Nizhnik A.A. (2017) Osoblyvosti investuvannya dorozhn'o-transportnoho kompleksu na zasadakh derzhavno-pryvatnoho partnerstva [Peculiarities of investing in the road and transport complex on the basis of public-private partnership]. Ekonomika ta upravlinnya na transporti. Vyp. 4. S. 80-84.

3. Vynnyts'kyy B., Lend'el M., Onyshchuk B., Sehvari P. K. (2008) Dosvid ta perspektyvy vprovadzhennya derzhavno-pryvatnykh partnerstv v Ukrayini ta za kordonom [Experience and prospects of implementation of public-private partnerships in Ukraine and abroad]. Kyiv: «K.I.S.». S. 146. [in Ukrainian]

4. Shutayeva O.O., Pobirchenko V.V., Hrishchenko M.O. (2015) Zarubizhnyy dosvid derzhavno-pryvatnoho partnerstva i mozhlyvist' yoho adaptatsiyi v Ukrayini [Foreign experience of public-private partnership and the possibility of its adaptation in Ukraine]. Ekonomika: teoriya ta praktyka. №1. S. 47-54.

5. Delmon J. (2010) Private Sector Investment in Infrastructure: Project Finance, PPP Projects and Risk. The World Bank and Kluwer Law International. 7 p. [in English]

6. Porter M. (1998) Clusters and the New Economics of Competition. Harvard Business Review. November-December. [in English]

7. Kredisov A.I., Bilous A.O. (2016) Derzhavno-pryvatne partnerstvo: svitovyy dosvid ta yoho vykorystannya v Ukrayini [Public-private partnership: world experience and its use in Ukraine]. Ekonomika Ukrayiny. №2(651). S. 4-15. [in Ukrainian]

8. Deloitte Research - Closing the Infrastructure Gap: The Role of Public Private Partnerships. 2006. Р. 4. [in English]

9. Mel'nyk A.F., Pidhayets' S.V. (2017) Derzhavno-pryvatne partnerstvo v systemi instytutiv natsional'noyi ekonomiky: mekhanizmy rozvytku: monohrafiya [Public-private partnership in the system of institutions of the national economy: mechanisms of development: monograph]. Ternopil': TNEU. 279 s. [in Ukrainian]

10. Uzunov F.V. (2013) Zarubizhnyy dosvid formuvannya ta rozvytku derzhavno- pryvatnoho partnerstva [Foreign experience of formation and development of public-private partnership]. Investytsiyi: praktyka ta dosvid. №14. S. 124-126.

11. Gunton T. (2010) Megaprojects and Regional Development: Pathologies in Project Planning. Regional Studies. The Journal of the Regional Studies Association. no.5. pp. 505-519. [in English]

12. Panikar H.Y. (2011) Derzhavno-pryvatne partnerstvo: zarubizhnyy dosvid ta mozhlyvosti yoho vykorystannya dlya Ukrayiny [Public-private partnership: foreign experience and possibilities of its use for Ukraine]. Naukovyy zhurnal: stratehiya rozvytku Ukrayiny. Ekonomika, sotsiolohiya, pravo. №3. S. 106-111. [in Ukrainian]

13. The official site of the University of Lille Nord de France. «The research tax credit in the policy mix for innovation: the French case 2013» pages 232.

14. Daniels R., Triebcoek J. (1996) Private Provision of Public infrastructure: an organizational analysis of next privatization frontier. University of Toronto Law Journal. P. 375. [in English]

15. Ferrari G.F. (2011) Public-Private Partnerships in Italy. Partenariats public-prive: Rapports du XVIIIe congres de l'academie international de droit compare. Sous la direction de Francis Lichere. Bruxelles: Bruylant; Groupe De Boeck s.a. XV. 532 p. [in English]

16. Partenariato Pubblico Privato in Italia. Stato dell'arte, futuro e proposte. P. 5. [in English]

17. Popelo O. (2016) Svitovyy dosvid rozvytku derzhavno-pryvatnoho partnerstva yak faktor pobudovy ta efektyvnoho funktsionuvannya innovatsiynoyi modeli ekonomiky [The world experience of the development of public-private partnership as a factor in the construction and effective functioning of an innovative model of the economy]. Problemy i perspektyvy ekonomiky ta upravlinnya. №1(15). S. 63-73. [in Ukrainian]

18. Bilous A.O. (2013) Svitovyy dosvid vprovadzhennya systemy derzhavno-pryvatnoho partnerstva v Ukrayini [World experience of implementing the public-private partnership system in Ukraine]. Aktual'ni problemy mizhnarodnykh vidnosyn. Vypusk 112 (2). S. 299-306. [in Ukrainian]

19. Olentsevych N.V., Koval'ova O.V. (2014) Derzhavno-pryvatne partnerstvo u rozvynenykh krayinakh svitu: dosvid dlya Ukrayiny [Public-private partnership in the developed countries of the world: experience for Ukraine]. Ekonomichnyy analiz. Tom 15. №1. S. 134-143. [in Ukrainian]

20. Roll M., Verbeke А. (1998) Financing of the Trans-European High-Speed Rail Networks: New Forms of Public-Private Partnerships. European Management Journal. Vol. 16. No. 6. pp. 706-713. [in English]

21. Khusainov R. (2015) Modeli derzhavno-pryvatnoho partnerstva: zakordonnyy dosvid ta perspektyvy dlya Ukrayiny [Models of public-private partnership: foreign experience and prospects for Ukraine]. Naukovyy visnyk Odes'koho natsional'noho ekonomichnoho universytetu. Nauky: ekonomika, politolohiya, istoriya. №4 (224). C. 177-191. [in Ukrainian]

Размещено на Allbest.Ru

...