Визначення місця проживання дитини: теоретичні та практичні аспекти

Размещено на http://www.allbest.ru/

Визначення місця проживання дитини: теоретичні та практичні аспекти

Тихомиров Денис Олександрович доктор юридичних наук, доцент кафедри теорії держави та права, Національна академія внутрішніх справ, м. Київ

Білянська Наталія Володимирівна кандидат юридичних наук, професор, професор кафедри цивільно-правових дисциплін, Національна академія внутрішніх справ, м. Київ

Анотація

У статті досліджуються особливості здійснення права батьків на визначення місця проживання дитини та обґрунтовується актуальність досліджуваної тематики.

Справи щодо визначення місця проживання дитини є складними за своїм характером, оскільки необхідно перш за все дбати про забезпечення найкращих інтересів дитини, що в свою чергу тягне за собою необхідність встановити цілу низку обставин.

Найкращі інтереси дитини можуть бути забезпечені виключно за умови врахування низки чинників, при чому незалежно від виду спору щодо місця проживання дитини (між батьком та матір'ю дитини, між батьками та іншими родичами тощо).

Встановлено, що до обставин, що мають істотне значення при вирішенні спору про визначення місця проживання дитини, слід віднести такі: ставлення батьків до виконання своїх батьківських обов'язків, особиста прихильність дитини до кожного з них, вік дитини та вік батьків, стан здоров'я як дитини, так і кожного з батьків, наявність у кожного з батьків самостійного доходу, можливість створити для дитини умови для навчання, проживання, відпочинку, реалізації своїх здібностей, забезпечення безпечних умов життя, навчання та розвитку дитини тощо.

Визначення місця проживання впливає і на виховання дитини. Виховання є складним процесом, оскільки може включати в себе заходи заохочення, підтримки фізичного, емоційного, соціального та інтелектуального розвитку дитини від народження до досягнення нею повноліття, а також комплекс прав, обов'язків та відповідальності батьків відповідно до вимог законодавства. Всі ці заходи досить важко реалізувати на належному рівні, якщо дитина не знаходиться у постійному зв'язку з батьками, як фізично, так і психологічно.

Визначено, що дотримання принципу забезпечення найкращих інтересів дитини підтримується і на міжнародному рівні. Так, Європейський суд з прав людини наголосив, що в усіх подібних випадках основне значення має вирішення питання про те, що найкраще відповідає інтересам дитини.

Визначено, що законодавство України передбачає розмежування таких понять як «місце проживання» та «місце перебування».

Доведено, що право батьків на визначення місця проживання своєї малолітньої дитини не поширюється на визначення її місця перебування та навряд чи носить сімейно-правовий характер.

Ключові слова: малолітня дитина, місце проживання дитини, найкращі інтереси дитини, воєнний стан, судова практика.

Abstract

місце проживання дитини право

Tykhomyrov Denys Oleksandrovych Doctor of law sciences, Associate professor of the department of theory of law and state, National Academy of Internal Affairs, Kyiv

Bilianska Nataliia Volodymyrivna Candidate of law sciences, Professor, Professor of the department of civil and legal disciplines, National Academy of Internal Affairs, Kyiv

DETERMINATION OF THE CHILD'S PLACE OF RESIDENCE: THEORETICAL AND PRACTICAL ASPECTS

The article examines the peculiarities of the exercise of the right of parents to determine the child's place of residence and substantiates the relevance of the researched topic.

Matters related to the determination of the child's place of residence are complex in nature, as it is necessary to first of all take care of ensuring the best interests of the child, which in turn entails the need to establish a whole series of circumstances.

The best interests of the child can be ensured only if a number of factors are taken into account, regardless of the type of dispute regarding the child's place of residence (between the child's father and mother, between parents and other relatives, etc.).

It has been established that the following should be included among the circumstances that are of significant importance in the resolution of the dispute over the determination of the child's place of residence: the parents' attitude towards the fulfillment of their parental duties, the child's personal attachment to each of them, the age of the child and the age of the parents, the state of health of both the child and each of the parents, the presence of each parent's independent income, the opportunity to create conditions for the child to study, live, rest, realize their abilities, ensure safe living conditions, education and development of the child, etc.

Determining the place of residence affects the upbringing of the child. Education is a complex process, as it can include measures to encourage and support the physical, emotional, social and intellectual development of a child from birth to adulthood, as well as a set of rights, duties and responsibilities of parents in accordance with the requirements of the law. All these measures are quite difficult to implement at the proper level, if the child is not in constant contact with the parents, both physically and psychologically.

It was determined that compliance with the principle of ensuring the best interests of the child is also supported at the international level. Thus, the European Court of Human Rights emphasized that in all such cases, the main importance is to decide what is best in the interests of the child.

It was determined that the legislation of Ukraine provides for the distinction of such concepts as "place of residence" and "place of stay".

It has been proven that the right of parents to determine the place of residence of their minor child does not extend to the determination of his place of stay and is unlikely to be of a family legal nature.

Keywords: minor child, place of residence of the child, best interests of the child, martial law, court practice.

Постановка проблеми

Відповідно до ч. 3 ст. 51 Конституції України сім'я, дитинство, материнство і батьківство охороняються державою. Стаття 7 Сімейного кодексу України (далі - СК України) передбачає, що регулювання сімейних відносин має здійснюватися з максимально можливим урахуванням інтересів дитини. А дитина має бути забезпечена можливістю здійснення її прав, установлених Конституцією України, Конвенцією про права дитини, іншими міжнародними договорами України, згода на обов'язковість яких надана Верховною Радою України. Визначення місця проживання дитини є важливою складовою забезпечення реалізації прав та інтересів самої дитини, та сприяє їх належному захисту [1].

Крім законодавчого регулювання дане питання викликає інтерес і в наукових колах. Поряд з цим формується і судова практика.

Тому аналіз окремих аспектів визначення місця проживання дитини є актуальним як з теоретичної, так і практичної точок зору.

Аналіз останніх досліджень і публікацій. Проблематика визначення місця проживання дитини була предметом дослідження науковців у галузі цивільного та сімейного права, зокрема, таких як: Т. С. Андрущенко, К. М. Аніщенко, Л. М. Баранова, В. І. Борисова, І. В. Венедіктова, Н. В. Волкова, В. С. Гопанчук, О. В. Дзера, М. М. Дякович, І. В. Жилінкова, Л. В. Красицька, В. О. Кучер, О. Кучеренко, С. А. Пилипенко, В. Д. Примак, О. В. Резвова, О. В. Розгон, З. В. Ромовська, Г. О. Резнік, І. В. Спасибо-Фатєєва, Г. В. Чурпіта та інші.

Однак, не зважаючи на наявність певних наукових здобутків у досліджуваній сфері, питання щодо визначення місця проживання дитини потребує подальшого поглибленого вивчення.

Метою статті є дослідження теоретичних та практичних аспектів визначення місця проживання дитини.

Виклад основного матеріалу

Місце проживання є одним з важливих елементів правоздатності фізичної особи. Визначення місця проживання особи має суттєве значення для забезпечення правової охорони прав та інтересів суб'єктів цивільних відносин.

В той же час визначення місця проживання дитини є особистим немайновим правом батьків. Відповідно до ст. 160 СК України місце проживання дитини, яка не досягла десяти років, визначається за згодою батьків. Місце проживання дитини, яка досягла десяти років, визначається за спільною згодою батьків та самої дитини. Якщо батьки проживають окремо, місце проживання дитини, яка досягла чотирнадцяти років, визначається нею самою [1]. Таким чином, будь-які спори щодо визначення місця проживання дитини можливі лише відносно малолітньої особи - віком до 14 років.

Якщо мати та батько, які проживають окремо, не дійшли згоди щодо того, з ким із них буде проживати малолітня дитина, спір між ними може вирішуватися органом опіки та піклування або судом (ч. 1 ст. 161 СК України) [1].

Виходячи зі змісту вищевказаних норм та вказаних в них правил, на перший погляд визначити місце проживання дитини не є складним процесом. Разом з тим, розглядаючи дане питання з практичної точки зору, стає очевидним, що справи щодо визначення місця проживання дитини є складними за своїм характером, оскільки необхідно перш за все дбати про забезпечення інтересів дитини, що в свою чергу тягне за собою необхідність встановити цілу низку обставин. Так, відповідно до ч. 1 ст. 161 СК України під час вирішення спору щодо місця проживання малолітньої дитини беруться до уваги ставлення батьків до виконання своїх батьківських обов'язків, особиста прихильність дитини до кожного з них, вік дитини, стан її здоров'я та інші обставини, що мають істотне значення [1]. Зокрема, особливого значення набуває питання щодо забезпечення безпеки дитини в умовах дії воєнного стану, що є досить актуальним в умовах сьогодення. Також не слід виключати і психологічну складову, адже психоемоційний стан дитини, її батьків, взаємовідносини між ними грають не останню роль при вирішенні судом питання щодо визначення місця проживання дитини.

Як бачимо, першочерговим завданням є якнайкраще забезпечення інтересів дитини, що передбачено не лише нормами вітчизняного законодавства, але і міжнародного. Так, Конвенція ООН про права дитини 1989 року визначає, що в усіх діях щодо дітей, незалежно від того, здійснюються вони державними чи приватними установами, що займаються питаннями соціального забезпечення, судами, адміністративними чи законодавчими органами, першочергова увага приділяється якнайкращому забезпеченню інтересів дитини (ст. 3) [2].

Подібну позицію висловив і Верховний Суд у постанові від 04.08.2021 у справі № 654/4307/19. Відповідно до пункту 1 статті 3 Конвенції про права дитини дитина наділяється правом на те, щоб її найкращі інтереси оцінювалися і бралися до уваги як першочергове міркування при прийнятті відносно неї будь-яких дій або рішень як у державній, так і у приватній сфері. Найкраще забезпечення інтересів дитини - це право, принцип і правила процедури, які засновані на оцінці усіх елементів, що відображають інтереси дитини у конкретних обставинах [3].

Відповідно до ст. 1 Закону України «Про охорону дитинства» забезпечення найкращих інтересів дитини - дії та рішення, що спрямовані на задоволення індивідуальних потреб дитини відповідно до її віку, статі, стану здоров'я, особливостей розвитку, життєвого досвіду, родинної, культурної та етнічної належності та враховують думку дитини, якщо вона досягла такого віку і рівня розвитку, що може її висловити [4].

При оцінці та визначенні найкращих інтересів дитини підлягають врахуванню наступні базові елементи: а) погляди дитини, б) індивідуальність дитини, в) збереження сімейного оточення і підтримання відносин, г) піклування, захист і безпека дитини, ґ) вразливе положення, д) право дитини на здоров'я, е) право дитини на освіту [3].

Питання щодо визначення місця проживання дитини давно є актуальним і в наукових колах. Так, на думку В. П. Мироненко, що суд при розгляді справ зазначеної категорії повинен враховувати:

1) об'єктивні можливості батьків створити необхідні умови для повноцінного розвитку дитини (матеріальні, побутові та інші умови, що сприяють розвитку творчих можливостей дитини, а також зміцнення здоров'я, правильному її розвитку);

2) суб'єктивні можливості кожного з батьків (особисті якості кожного з батьків, їх здатність виховувати дитину, можливість позитивно або негативно впливати на неї, вірне розуміння батьківських обов'язків, тощо;

3) суб'єктивне ставлення дитини до батьків (її бажання проживати з одним з батьків, прихильність її до батьків, до оточуючої обстановки» [5, с. 136].

О. В. Резвова, аналізуючи судову практику з розгляду таких категорій справ як визначення місця проживання дитини, доходить висновку про наявність у судовій практиці помилкових висновків при ухваленні рішень. На її думку, до найбільш поширених помилок судів слід відносити розгляд даної категорії справ без:

1) актів обстеження умов життя дитини та батьків, наданих органом опіки та піклування (ч. 1 ст. 158 СК України);

2) відповідних висновків умов життя дитини та батьків, наданих органом опіки та піклування (ч. 1 ст. 158 СК України);

3) залучення до участі в справі органу опіки та піклування (ч. 1 ст. 161 СК України) [6, с. 128].

О. Кучеренко також відзначає, що на практиці непоодинокими є випадки формального підходу до визначення якнайкращого для дитини місця проживання як із боку органів опіки та піклування, так і з боку судів [7, с. 46].

К. М. Аніщенко виокремлює види спорів щодо визначення місця проживання:

1) між батьками про визначення місця проживання дитини;

2) між батьками про відібрання дитини та про повернення її за попереднім місцем проживання;

3) між батьками та бабою/дідом про визначення місця проживання дитини [8, с. 126].

На нашу думку, визначення місця проживання впливає і на виховання дитини. Виховання є складним процесом, оскільки може включати в себе заходи заохочення, підтримки фізичного, емоційного, соціального та інтелектуального розвитку дитини від народження до досягнення нею повноліття, а також комплекс прав, обов'язків та відповідальності батьків відповідно до вимог законодавства. Всі ці заходи досить важко реалізувати на належному рівні, якщо дитина не знаходиться у постійному зв'язку з батьками, як фізично, так і психологічно.

При цьому права та обов'язки матері й батька щодо дитини є рівними, і кожен з батьків несе відповідальність за виховання, навчання та розвиток дитини. Не змінюється обсяг їхніх прав та обов'язків щодо дитини і в разі розірвання шлюбу між батьками або проживання їх окремо від дитини.

Тому, враховуючи дані обставини, найкращі інтереси дитини можуть бути забезпечені виключно за умови врахування низки чинників, при чому незалежно від виду спору щодо місця проживання дитини (між батьком та матір'ю дитини, між батьками та іншими родичами тощо). Так, до обставин, що мають істотне значення при вирішенні спору про визначення місця проживання дитини, слід віднести такі: ставлення батьків до виконання своїх батьківських обов'язків, особиста прихильність дитини до кожного з них, вік дитини та вік батьків, стан здоров'я як дитини, так і кожного з батьків, наявність у кожного з батьків самостійного доходу, можливість створити для дитини умови для навчання, проживання, відпочинку, реалізації своїх здібностей, забезпечення безпечних умов життя, навчання та розвитку дитини тощо.

Досить важливим моментом на сьогодні є можливості кожного з батьків забезпечити безпечні умови життя, навчання та розвитку для дитини. Введення воєнного стану на території України внесло свої корективи, в тому числі це має стати важливим аспектом при вирішенні спору щодо визначення місця проживання дитини. Тому ми поділяємо думку В. Кучера, що з огляду на введення воєнного стану в Україні поняття «найкращі інтереси дитини» має включати безпековий елемент. Безпекові питання повинні враховуватися судом під час оцінки доказів у справі про визначення місця проживання малолітньої дитини [9, с. 1153].

Дотримання принципу забезпечення найкращих інтересів дитини підтримується і на міжнародному рівні. Так, Європейський суд з прав людини (далі - ЄСПЛ) наголосив, що в усіх подібних випадках основне значення має вирішення питання про те, що найкраще відповідає інтересам дитини. На сьогодні існує широкий консенсус, у тому числі в міжнародному праві, на підтримку ідеї про те, що у всіх рішеннях, що стосуються дітей, їх найкращі інтереси повинні мати першочергове значення. При цьому ЄСПЛ зауважив, що при визначенні найкращих інтересів дитини у кожній конкретній справі необхідно враховувати два аспекти: по-перше, інтересам дитини найкраще відповідає збереження її зв'язків із сім'єю, крім випадків, коли сім'я є особливо непридатною або неблагополучною; по-друге, у якнайкращих інтересах дитини є забезпечення її розвитку у безпечному, спокійному та стійкому середовищі, що не є неблагонадійним [10].

Останнім часом судова практика України також дотримується принципу забезпечення найкращих інтересів дитини. Так, при розгляді справ щодо місця проживання дитини суди насамперед мають виходити з інтересів самої дитини (враховуючи при цьому сталі соціальні зв'язки, місце навчання, психологічний стан тощо) та балансу між інтересами дитини, правами батьків на виховання дитини й обов'язком батьків діяти в її інтересах. Проте у справах про визначення місця проживання дитини, суд повинен встановлювати усі обставини, які мають значення та дають підстави визначитись із тим, що буде відповідати найкращим інтересам дитини, не обмежуючись лише обставинами, на які посилаються сторони у своїх вимогах чи запереченнях. При вирішенні таких спорів доцільно та правильно керуватися виключно інтересами дитини, судам передусім потрібно впевнитися, що саме той з батьків, на чию користь буде прийнято рішення, створить для дитини належні умови для її морального, духовного та фізичного розвитку. При цьому захисту прав дитини та перевірки дотримання її прав та найкращих інтересів повинен сприяти не тільки той з батьків, з яким зараз знаходиться дитина, але й правоохоронні та інші державі органи в компетенцію яких входить перевірка інформації щодо дитини, її стану, місцезнаходження тощо [11].

В контексті досліджуваного питання слід звернути увагу на той факт, що законодавство передбачає розмежування таких понять як «місце проживання» та «місце перебування».

Так, відповідно до ст. 3 Закону України «Про свободу пересування та вільний вибір місця проживання в Україні» місцем проживання є житло з присвоєною у встановленому законом порядку адресою, в якому особа проживає, а також апартаменти (крім апартаментів у готелях), кімнати та інші придатні для проживання об'єкти нерухомого майна, заклад для бездомних осіб, інший надавач соціальних послуг з проживанням, стаціонарна соціально- медична установа та інші заклади соціальної підтримки (догляду), в яких особа отримує соціальні послуги.

Натомість місце перебування - це житло або спеціалізована соціальна установа для бездомних осіб, інший надавач соціальних послуг з проживанням, у якому особа, яка отримала довідку про звернення за захистом в Україні, проживає строком менше шести місяців на рік або отримує соціальні послуги [12]. Житлом фізичної особи є житловий будинок, квартира, інше жиле приміщення, призначені та придатні для постійного або тимчасового проживання в них (ст. 379 Цивільного кодексу України) [13].

Таким чином, законодавче розмежування даних понять дає підстави припускати, що право батьків на визначення місця проживання своєї малолітньої дитини не поширюється на визначення її місця перебування та навряд чи носить сімейно-правовий характер.

Висновки

Держава гарантує пріоритет сімейного виховання дитини (ч. 3 ст. 5 СК України). Обов'язок батьків з виховання дитини в дусі поваги до прав та свобод інших людей, любові до своєї сім'ї та родини, свого народу, своєї Батьківщини, закріплений в ч. 1. ст. 150 СК України, має конституційне походження та кореспондується з правом дитини на належне виховання [6, с. 99].

Як свідчить судова практика, значна кількість справ стосується спорів щодо виховання дітей, в тому числі спорів щодо визначення місця проживання дитини.

Першочерговим завданням при вирішенні таких спорів є якнайкраще забезпечення інтересів дитини, що передбачено не лише нормами вітчизняного, але і міжнародного законодавства.

Найкращі інтереси дитини можуть бути забезпечені виключно за умови врахування низки чинників, при чому незалежно від виду спору щодо місця проживання дитини (між батьком та матір'ю дитини, між батьками та іншими родичами тощо). До обставин, що мають істотне значення при вирішенні спору про визначення місця проживання дитини, слід віднести такі: ставлення батьків до виконання своїх батьківських обов'язків, особиста прихильність дитини до кожного з них, вік дитини та вік батьків, стан здоров'я як дитини, так і кожного з батьків, наявність у кожного з батьків самостійного доходу, можливість створити для дитини умови для навчання, проживання, відпочинку, реалізації своїх здібностей, забезпечення безпечних умов життя, навчання та розвитку дитини тощо.

Література

1. Сімейний кодекс України від 10.01.2002 № 2947-Ш. URL: https://zakon.rada.gov.ua/ laws/show/2947-14#Text (дата звернення: 20.05.2024).

2. Конвенція ООН про права дитини, прийнята резолюцією 44/25 Генеральної Асамблеї ООН від 20.11.1989. URL: https://zakon.rada.gov.ua/laws/show/995_021#Text (дата звернення: 20.05.2024).

3. Постанова Верховного Суду від 04.08.2021 у справі № 654/4307/19. URL: https:// reyestr.court.gov.ua/Review/98911478 (дата звернення: 20.05.2024).

4. Закон України «Про охорону дитинства» від 26.04.2001 № 2402-III. URL: https:// zakon.rada.gov.ua/laws/show/2402-14#Text (дата звернення: 20.05.2024).

5. Мироненко В.П. Відповідальність батьків за неналежне виховання дітей за сімейним та цивільним законодавством України: дис. ... канд. юрид. наук: 12.00.03. Київ: Київський національний університет імені Тараса Шевченка, 2000. 193 с.

6. Резвова О.В. Права та обов'язки батьків щодо виховання дитини в сімейному праві України: дис. ... доктора філософії: 081 «Право». Київ: Національна академія внутрішніх справ, 2021. 214 с.

7. Кучеренко О. Особливості визначення місця проживання дитини в разі розірвання шлюбу. Підприємництво, господарство і право. 2021. № 4. С. 43-46.

8. Аніщенко К. М. Засади визначення місця проживання дитини. Юридичний науковий електронний журнал. 2023. № 3. С. 124-128.

9. Кучер В. О. Захист прав та забезпечення безпеки в умовах воєнного стану: визначення місця проживання дитини. Наукові перспективи. 2024. № 2 (44). С. 1147-1157.

10. Щодо окремих питань судової практики у справах про визначення місця проживання дитини : Інформаційний лист Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ від 17.08.2017 № 9-1580/0/4-17.

11. Постанова Верховного Суду від 18.12.2019 у справі № 523/13088/17. URL: https://reyestr.court.gov.ua/Review/86565535 (дата звернення: 20.05.2024).

12. Закон України «Про свободу пересування та вільний вибір місця проживання в Україні» від 11.12.2003 № 1382-IV. URL: https://zakon.rada.gov.ua/laws/show/1382-15#Text (дата звернення: 20.05.2024).

13. Цивільний кодекс України від 16.01.2003 № 435-IV. URL: https://zakon.rada.gov.ua/ laws/show/435-15#Text (дата звернення: 20.05.2024).

References:

1. Simeynyy kodeks Ukrainy [Family Code of Ukraine]. (2002, January 10). zakon.rada.gov.ua. Retrieved from https://zakon.rada.gov.ua/laws/show/2947-14#Text [in Ukrainian].

2. Konventsiya OON pro prava dytyny, pryynyata rezolyutsiyeyu 44/25 Heneral'noyi Asambleyi OON vid 20.11.1989 [The UN Convention on the Rights of the Child, adopted by resolution 44/25 of the UN General Assembly from 20.11.1989]. zakon.rada.gov.ua. Retrieved from https://zakon.rada.gov.ua/laws/show/995_021#Text [in Ukrainian].

3. Postanova Verkhovnoho Sudu u spravi № 654/4307/19 [Resolution of the Supreme Court in the case № 654/4307/19]. (2021, August 04). reyestr.court.gov.ua. Retrieved from https://reyestr.court.gov.ua/Review/98911478 [in Ukrainian].

4. Zakon Ukrayiny Pro okhoronu dytynstva vid 26.04.2001 № 2402-III [The Law of Ukraine «About Protection of Childhood» from 26.04.2001 № 2402-III]. zakon.rada.gov.ua. Retrieved from https://zakon.rada.gov.Ua/laws/show/2402-14#Text [in Ukrainian].

5. Myronenko, V.P. (2000). Vidpovidal'nist' bat'kiv za nenalezhne vykhovannya ditey za simeynym ta tsyvil'nym zakonodavstvom Ukrayiny [Responsibility of parents for improper upbringing of children according to the family and civil legislation of Ukraine]. Candidate's thesis. Kyiv: Taras Shevchenko National University of Kyiv [in Ukrainian].

6. Rezvova, O.V. (2021). Prava ta obov'yazky bat'kiv shchodo vykhovannya dytyny v simeynomu pravi Ukrayiny [The rights and obligations of parents regarding the upbringing of a child in the family law of Ukraine]. Phd's thesis. Kyiv: National Academy of Internal Affairs [in Ukrainian].

7. Kucherenko, O. (2021). Osoblyvosti vyznachennya mistsya prozhyvannya dytyny v razi rozirvannya shlyubu [Peculiarities of determining the child's place of residence in case of divorce]. Pidpryyemnytstvo, hospodarstvo i pravo. - Entrepreneurship, economy and law, 4, 43-46 [in Ukrainian].

8. Anishchenko, K. M. (2023). Zasady vyznachennya mistsya prozhyvannya dytyny [Principles of determining a child's place of residence]. Yurydychnyy naukovyy elektronnyy zhurnal - Legal scientific electronic journal, 3, 124-128 [in Ukrainian].

9. Kucher, V.O. (2024). Zakhyst prav ta zabezpechennya bezpeky v umovakh voyennoho stanu: vyznachennya mistsya prozhyvannya dytyny [Protection of rights and ensuring security in the conditions of martial state: determination of the child's place of residence]. Naukovi perspektyvy. - Scientific perspectives, 2 (44), 1147-1157 [in Ukrainian].

10. Shchodo okremykh pytan' sudovoyi praktyky u spravakh pro vyznachennya mistsya prozhyvannya dytyny : Informatsiynyy lyst Vyshchoho spetsializovanoho sudu Ukrayiny z roz-hlyadu tsyvil'nykh i kryminal'nykh sprav vid 17.08.2017 № 9-1580/0/4-17 [Regarding certain issues of judicial practice in cases of determining the place of residence of a child: Information letter of the Higher Specialized Court of Ukraine for consideration of civil and criminal cases]

11. Postanova Verkhovnoho Sudu u spravi № 523/13088/17 [Resolution of the Supreme Court in the case № 523/13088/17]. (2019, December 18). reyestr.court.gov.ua. Retrieved from https://reyestr.court.gov.ua/Review/86565535 [in Ukrainian].

12. Zakon Ukrayiny Pro svobodu peresuvannya ta vil'nyy vybir mistsya prozhyvannya v Ukrayini vid 11.12.2003 № 1382-IV [The Law of Ukraine «About Freedom of Movement and Free Choice of Residence in Ukraine» from 11.12.2003 № 1382-IV]. zakon.rada.gov.ua. Retrieved from https://zakon.rada.gov.ua/laws/show/1382-15#Text [in Ukrainian].

13. Tsyvilnyi kodeks Ukrainy [Civil Code of Ukraine]. (2003, January 16). zakon.rada.gov.ua. Retrieved from https://zakon.rada.gov.ua/laws/show/v005p710-05#Text [in Ukrainian].

Размещено на Allbest.ru