Медіатор в українському правовому полі: особливості статусу та повноважень

Размещено на http://www.allbest.ru

Медіатор в українському правовому полі: особливості статусу та повноважень

Соколик Інна Михайлівна старший дізнавач відділу дізнання Подільського управління поліції, Головне управління Національної поліції у місті Києві, старший лейтенант поліції

Анотація

У статті досліджено особливості правового статусу медіатора в Україні та проаналізовано специфіку його повноважень як незалежного посередника у вирішенні спорів. Висвітлено ключові переваги медіації як альтернативного способу врегулювання конфліктів, серед яких добровільність участі сторін, конфіденційність процесу та допоміжна роль медіатора.

Розглянуто структуру правового статусу медіатора, що охоплює його права, обов'язки, гарантії діяльності, відповідальність та вимоги до особи. Проаналізовано права медіатора, закріплені в Законі України «Про медіацію», які передбачають, зокрема, право на незалежність та неупередженість, самостійне визначення методики проведення медіації, отримання інформації від сторін, відшкодування витрат тощо. Визначено обов'язки медіатора, спрямовані на забезпечення якості послуг, дотримання принципів добровільності, рівності сторін, конфіденційності.

Приділено увагу питанню гарантій діяльності медіаторів, які випливають з принципів медіації та створюють належні умови для реалізації їхніх прав і обов'язків. Досліджено положення законодавства щодо відповідальності медіаторів у разі порушення ними договірних зобов'язань, норм законодавства чи етичних стандартів. Наголошено на необхідності деталізації підстав цивільно-правової, адміністративної та кримінальної відповідальності медіаторів. медіатор спір конфлікт альтернативний

Проаналізовано вимоги до особи медіатора, серед яких наявність базової підготовки, відсутність судимості та обмежень цивільної дієздатності. Розглянуто питання належної професійної підготовки медіаторів відповідно до законодавчих вимог. Висвітлено дискусійні аспекти щодо кола осіб, які можуть виконувати функції медіаторів.

Виокремлено ключові проблеми у сфері правового регулювання статусу медіатора, що потребують вирішення, зокрема деталізація підстав юридичної відповідальності та процедур її застосування, визначення гарантій діяльності, уточнення вимог до освіти та професійної підготовки медіаторів. Наголошено на можливих шляхах удосконалення правового статусу медіатора в Україні.

Ключові слова: медіація, медіатор, правовий статус, повноваження медіатора, гарантії діяльності, відповідальність медіатора.

Sokolyk Inna Mykhailivna Senior Investigator of the Intelligence Department of the Podilsky Police Department, Main Directorate of the National Police in the city of Kyiv, Senior Lieutenant of Police, Kyiv

MEDIATOR IN THE UKRAINIAN LEGAL FIELD: FEATURES OF

THE STATUS AND POWERS

Abstract

This paper delves into the intricacies of the legal status of mediators in Ukraine, meticulously examining the specifics of their authority as impartial conflict resolvers. It sheds light on the pivotal advantages of mediation as an alternative dispute resolution mechanism, highlighting the voluntary nature of parties' involvement, the confidentiality of the process, and the facilitative role of the mediator.

The paper scrutinizes the structure of a mediator's legal status, encompassing their rights, obligations, operational safeguards, accountability, and personal qualifications. It analyzes the rights of mediators enshrined in the Law of Ukraine «On Mediation», which stipulate, inter alia, the right to independence and impartiality, the autonomous determination of mediation methodology, the receipt of information from parties, and reimbursement of expenses. The mediator's obligations, geared towards ensuring service quality and upholding the principles of voluntariness, equality of the parties, and confidentiality, are meticulously outlined.

Particular attention is paid to the issue of mediators' operational safeguards, which stem from mediation principles and establish appropriate conditions for the realization of their rights and obligations. The paper explores legislative provisions governing mediators' liability in cases of breach of contractual commitments, legal norms, or ethical standards. It emphasizes the need for a more detailed articulation of the grounds for civil, administrative, and criminal liability of mediators.

The personal qualifications required of mediators are thoroughly examined, encompassing basic training, the absence of a criminal record, and the full exercise of civil legal capacity. Issues pertaining to the proper professional training of mediators in accordance with legislative requirements are addressed. The paper delves into the contentious aspects surrounding the scope of persons eligible to perform mediator functions.

Key problems in the legal regulation of mediators' status that demand resolution are identified, including the specification of grounds for legal liability and its application procedures, the definition of operational safeguards, the clarification of education and professional training requirements for mediators. The paper concludes by highlighting potential avenues for enhancing the legal status of mediators in Ukraine.

Keywords: mediation, mediator, legal status, mediator's authority, operational safeguards, mediator's liability.

Постановка проблеми. Євроінтеграційний курс України зумовив необхідність реформувати низку галузей права, зокрема й сферу альтернативного вирішення спорів. Запровадження інституту медіації, який вже зарекомендував себе у багатьох країнах, став одним із ключових кроків на даному шляху. Ефективне нормативно-правове врегулювання медіації сприятиме удосконаленню системи захисту прав та інтересів громадян, зміцненню верховенства права та правової культури в суспільстві.

Незважаючи на прийняття Закону України № 1875-IX «Про медіацію» у 2021 році від 16.11.2021 р. [1], правовий статус медіатора, вимоги до нього, порядок набуття відповідних повноважень, їх обсяг та межі залишаються нечітко окресленими. Такі недоліки породжують правову невизначеність та перешкоджають належному функціонуванню інституту медіації в Україні. Відсутність детального врегулювання діяльності медіатора може підривати довіру громадян до зазначеного інституту та стримувати поширення медіації як дієвого механізму вирішення спорів.

Аналіз останніх досліджень і публікацій. Попри наявність низки праць, присвячених правовому регулюванню медіації та статусу медіатора в Україні (Н. Дараганова, К. Токарєва, М. Мироненко, Н. Гресь та інші), окремі аспекти даної проблематики залишаються недостатньо висвітленими. Зокрема, потребують ґрунтовнішого вивчення питання гарантій діяльності медіаторів, деталізації підстав їхньої юридичної відповідальності та особливостей повноважень медіаторів як незалежних посередників у вирішенні спорів.

Мета статті - дослідити правовий статус медіатора в Україні, його права, обов'язки та вимоги до його особи відповідно до чинного законодавства.

Виклад основного матеріалу. Медіація як альтернативний спосіб вирішення спорів набуває дедалі більшого поширення в сучасному світі. У Законі України «Про медіацію» її визначено як позасудовий процес, заснований на добровільності та конфіденційності, у якому сторони конфлікту за сприяння медіатора обговорюють проблему та шляхом переговорів намагаються досягти взаємоприйнятної угоди [1]. Отже, ключовими ознаками медіації є добровільність участі сторін, конфіденційність процесу та допоміжна роль медіатора як нейтрального посередника, який сприяє порозумінню між сторонами, але не приймає за них рішення.

Важливо також відзначити принцип неформальності медіації, адже на відміну від судового процесу, вона не обтяжена суворими процесуальними правилами. Такий підхід дозволяє зробити процес більш гнучким та орієнтованим на потреби сторін. Водночас медіатор повинен забезпечувати рівність можливостей для висловлення позицій обома сторонами та справедливість процедури загалом.

У системі органів досудового врегулювання спорів в Україні медіатор посідає особливе місце. На відміну від традиційних правозахисних інституцій, його роль не полягає у виступі учасником правовідносин зі сторонами чи наділенні владними повноваженнями. Основним завданням медіатора є створення сприятливих умов для конструктивного діалогу сторін та пошуку взаємоприйнятного рішення на засадах рівноправності й добровільності.

Медіатор взаємодіє з іншими учасниками системи досудового врегулювання спорів, проте ця взаємодія має специфічний характер. Зокрема, можлива співпраця з адвокатами сторін шляхом залучення їх до процесу медіації як консультантів чи представників інтересів клієнтів за умови поваги до принципів медіації. Взаємодія з нотаріусами передбачається у разі необхідності посвідчення медіаційної угоди для набуття нею виконавчої сили. Суди ж розглядаються як альтернативний, але не виключний спосіб вирішення спорів, оскільки сторони вільні обирати медіацію замість судового розгляду.

Разом з тим, медіатор має уникати ситуацій, які можуть викликати конфлікт інтересів. Наприклад, він не повинен виконувати функції представника чи захисника інтересів однієї зі сторін або надавати їй юридичні консультації, адже такі дії можуть поставити під сумнів його нейтральність. Медіатор має утримуватися від будь-яких дій, які можуть зашкодити його безсторонності та об'єктивності в очах учасників процесу.

Відмінність медіації від традиційного судового провадження полягає у гнучкому та узгодженому сторонами процесі пошуку взаємоприйнятного рішення за допомогою незалежного посередника - медіатора. Як слушно зауважує К. Токарєва, альтернативне вирішення спорів - це форма та процес, що включає набір універсальних, узгоджених сторонами методів, засобів і способів врегулювання правових конфліктів без звернення до судового позовного провадження [2, с. 4979]. Таким чином, медіація уможливлює вирішення спору на засадах співпраці та компромісу, без нав'язування сторонам рішення третьою особою.

Значення даного інституту в правовому полі України важко переоцінити. По-перше, медіація розвантажує судову систему, адже частина справ може вирішуватись позасудовим шляхом за участю медіатора. По-друге, такий інститут реалізує конституційне право громадян на вільний вибір способу захисту своїх прав та інтересів, гарантоване ст. 55 Конституції України [3]. По-третє, медіація сприяє зміцненню верховенства права та правової культури в суспільстві, оскільки базується на принципах добровільності, рівності сторін, конфіденційності та орієнтації на порозуміння.

Крім того, процес медіації сприяє зміцненню та відновленню стосунків між сторонами конфлікту. На відміну від судового розгляду, де перемагає одна сторона, а інша програє, в медіації обидві сторони є рівноправними учасниками пошуку взаємоприйнятного рішення. Зазначений підхід дозволяє зберегти або навіть поліпшити стосунки між сторонами, що особливо важливо в сімейних, трудових чи корпоративних спорах, де сторони після врегулювання конфлікту повинні продовжувати взаємодіяти.

Важливою особливістю медіації є специфічна роль медіатора. На відміну від судді, арбітра чи третейського судді, медіатор не наділений владними повноваженнями та не приймає обов'язкового для сторін рішення. Ключовою функцією медіатора є сприяння діалогу між сторонами конфлікту та пошуку взаємоприйнятного рішення на основі збалансування їхніх інтересів. Результатом медіації є угода, досягнута в результаті переговорів за допомогою медіатора, яка має для сторін виключно рекомендаційний характер. Відповідно, повноваження медіатора обмежуються створенням сприятливих умов для порозуміння та пошуку компромісу, у той час як остаточне рішення про прийняття чи відхилення угоди залишається прерогативою самих учасників спору. Така принципова відмінність закладає фундаментальну основу медіації як добровільного та позасудового способу врегулювання конфліктів.

Водночас, слід відзначити, що за певних обставин, які сторони можуть визначити заздалегідь, медіаційна угода може набути обов'язкового характеру. Проте таке рішення має виключно диспозитивну природу і ґрунтується на волевиявленні учасників медіації, а не на владних повноваженнях медіатора.

Утім, не варто применшувати важливість медіатора у процесі досягнення угоди. Хоча рішення приймають самі сторони, проте професійні навички медіатора відіграють ключову роль у створенні сприятливої атмосфери для діалогу і пошуку порозуміння. Медіатор допомагає структурувати переговори, визначити ключові питання, врахувати інтереси обох сторін, подолати комунікативні бар'єри тощо. Таким чином, незважаючи на відсутність владних повноважень, роль медіатора є надзвичайно важливою для успішного перебігу медіації.

Правовий статус є фундаментальною категорією юридичної науки, що відображає місце суб'єкта в системі правовідносин, визначає його права, обов'язки та гарантії їх реалізації. А. Панчишин слушно характеризує його як багатоаспектне, комплексне та універсальне поняття, що має чітку структуру і встановлює характер взаємодії суб'єктів суспільних відносин, визначаючи їхні права, обов'язки та гарантії їх реалізації [4, с. 95]. Таким чином, правовий статус медіатора відображає його специфічне становище як незалежного посередника у вирішенні спорів та конфліктів. Його структура охоплює такі елементи: суб'єктивні права та свободи медіатора, його обов'язки, гарантії діяльності, відповідальність за порушення вимог законодавства чи норм професійної етики, а також вимоги до особи медіатора.

Права медіатора закріплені у ст. 11 Закону України «Про медіацію» і передбачають, зокрема, право самостійно визначати методику проведення медіації з дотриманням законодавчих вимог, отримувати від сторін необхідну інформацію, на відшкодування витрат та оплату послуг, поширювати знеособлену інформацію про проведені медіації, відмовитися від участі у процесі тощо. Водночас ключовим є право медіатора на здійснення своєї діяльності на засадах незалежності та неупередженості. Відповідно до ст. 12 того ж закону, обов'язки медіатора спрямовані на забезпечення належної якості послуг з медіації та дотримання принципів добровільності, рівності сторін, конфіденційності. Зокрема, медіатор зобов'язаний здійснювати підготовку та проводити медіацію відповідно до закону, правил і етичних норм, не розголошувати інформацію, отриману під час медіації, повідомляти сторони про конфлікт інтересів, інформувати учасників про їхні права та обов'язки, керувати процедурою медіації та підвищувати свій професійний рівень [1].

Важливим елементом правового статусу медіатора є гарантії його діяльності, які створюють належні умови для реалізації прав та обов'язків. Закон України «Про медіацію» прямо не визначає такі гарантії, проте вони можуть випливати з принципів медіації, закріплених у ст. 3 Закону, зокрема принципів добровільності, конфіденційності, незалежності та неупередженості медіатора [1]. Гарантіями діяльності медіатора можна вважати заборону втручання у процес медіації, захист конфіденційної інформації, отриманої під час медіації, від розголошення, а також забезпечення рівного ставлення до сторін конфлікту. Крім того, передбачені законом права медіатора, наприклад, право на відмову від участі у медіації у разі виникнення конфлікту інтересів, також можна розглядати як гарантію його незалежності та неупередженості.

Окремою складовою правового статусу медіатора є його відповідальність. Згідно зі ст. 15 Закону України «Про медіацію», у разі порушення зобов'язань за договором про проведення медіації, медіатор несе цивільно- правову відповідальність. У випадках, передбачених законом, він може притягатися і до адміністративної чи кримінальної відповідальності. Крім того, у разі недотримання норм професійної етики медіатор несе відповідальність, визначену статутом або положенням об'єднання медіаторів, членом якого він є [1]. Таким чином, закон передбачає різні види відповідальності медіатора залежно від характеру порушення - договірних зобов'язань, норм законодавства чи етичних стандартів.

Варто зазначити, що питання відповідальності медіатора потребує більш детального врегулювання в законодавстві. Наразі Закон України «Про медіацію» лише окреслює загальні види відповідальності, не конкретизуючи підстави та процедуру її застосування. Зокрема, не деталізовано, за які саме правопорушення має наставати той чи інший вид відповідальності медіатора. Це може створювати правову невизначеність та ускладнювати процес притягнення медіаторів до відповідальності у разі порушень. Зважаючи на зазначене, доцільним видається більш чітке визначення у законі підстав цивільно-правової, адміністративної та кримінальної відповідальності медіатора, а також деталізація процедурних питань.

Вимоги до особи медіатора є важливим елементом його правового статусу в Україні. Відповідно до ст. 9 Закону України «Про медіацію», медіатором може бути лише фізична особа, яка пройшла базову підготовку в Україні або за кордоном, не має судимості та не є особою з обмеженою цивільною дієздатністю чи недієздатною [1]. Встановлення таких вимог є цілком обґрунтованим, адже діяльність медіатора передбачає високий рівень довіри з боку сторін конфлікту. Відповідна підготовка, а також відсутність судимості та обмежень цивільної дієздатності є своєрідними гарантіями професіоналізму та доброчесності медіатора.

Окремим аспектом професійної діяльності медіатора є дотримання ним етичних норм та стандартів. Закон України «Про медіацію» прямо не регулює питання професійної етики медіаторів, проте більшість об'єднань медіаторів розробляють та приймають власні кодекси етики або правила професійної поведінки. Такі документи, як правило, закріплюють принципи чесності, неупередженості, конфіденційності, поваги до сторін, а також визначають неприпустимі дії медіатора, які можуть зашкодити його репутації та довірі до професії.

Відповідно до аналізу міжнародно-правових актів та законодавства держав Європейського Союзу, особа медіатора має відповідати низці вимог щодо своєї кваліфікації та дотримання певних принципів. По-перше, медіатор повинен бути висококваліфікованим фахівцем, який пройшов належну професійну підготовку у сфері медіації. По-друге, медіатор має діяти неупе- реджено, об'єктивно та безсторонньо стосовно сторін конфлікту. Важливими засадами діяльності медіатора є принципи незалежності від зовнішніх впливів, нейтральності щодо предмета спору та конфіденційності інформації, отриманої під час медіації. Зокрема, Типовий закон ЮНСІТРАЛ «Про міжнародну комерційну примирювальну процедуру з настановами щодо її впровадження та застосування» 2002 року наголошує, що медіатор не наділений повноваженнями ухвалювати для сторін обов'язкові до виконання рішення [5]. Водночас Директива 2008/52/ЄС «Про деякі аспекти медіації у цивільних та господарських справах» покладає на держави-члени зобов'язання забезпечити можливість вирішення спорів шляхом медіації як альтернативного позасуд- ового механізму [6].

Варто зазначити, що законодавець надає право сторонам медіації, органам державної влади, органам місцевого самоврядування, підприємствам, установам, організаціям та громадським об'єднанням встановлювати додаткові вимоги до медіаторів, зокрема щодо спеціальної підготовки, віку, освіти, практичного досвіду тощо. Об'єднання медіаторів та суб'єкти, що забезпечують проведення медіації, також можуть визначати додаткові критерії для включення медіаторів до своїх реєстрів. Така гнучкість правового регулювання дозволяє враховувати специфіку різних сфер застосування медіації та висувати додаткові вимоги залежно від предмета спору і потреб сторін конфлікту, що безумовно сприяє підвищенню якості послуг з медіації.

Водночас питання вимог до медіатора та переліку осіб, які можуть виконувати відповідні функції, залишається дискусійним. Як слушно зазначає М. Мироненко, серед науковців відбуваються дебати щодо доцільності наділення повноваженнями медіаторів лише представників юридичних професій - адвокатів, суддів і нотаріусів [7, с. 115]. З одного боку, юридична освіта та досвід роботи у сфері права можуть стати перевагою для медіатора, особливо у спорах, що стосуються складних правових питань. Проте обмеження кола медіаторів виключно юристами видається невиправданим, адже медіація передбачає не лише правову, а й психологічну, комунікативну та фасилітаційну складові. Тому існують аргументи на користь більш широкого кола осіб, здатних виконувати функції медіатора за умови належної підготовки, зокрема представників інших професій - психологів, конфліктологів, соціальних працівників тощо.

Детальне врегулювання підготовки медіаторів є невід'ємною складовою належного функціонування інституту медіації. Згідно із Законом України «Про медіацію», базова підготовка медіаторів здійснюється за програмою обсягом не менше 90 годин, з яких мінімум 45 годин мають становити практичні заняття. Програма включає як теоретичну підготовку, так і відпрацювання практичних навичок [1]. Такий підхід видається виваженим, адже поєднання теоретичних знань з практичними навичками є запорукою формування висококваліфікованих медіаторів. Крім базової підготовки, законом передбачена можливість спеціалізованої підготовки відповідно до додаткових програм навчання, що дозволяє медіаторам поглиблювати свої знання та компетентності у певних сферах.

Важливим є й те, що підготовку медіаторів здійснюють виключно суб'єкти освітньої діяльності, які можуть розробляти власні навчальні програми з урахуванням специфіки сфер застосування медіації. Після проходження базової та/або спеціалізованої підготовки та підтвердження набутих компетентностей медіатори отримують відповідні сертифікати. Крім того, суб'єкти освітньої діяльності ведуть реєстри своїх випускників, що сприяє прозорості та системності у підготовці медіаторів в Україні.

Незважаючи на загалом прогресивний підхід законодавця до регламентації інституту медіації, питання правового статусу медіатора потребують додаткового вдосконалення. Серед ключових проблем варто виокремити:

необхідність чіткої деталізації підстав юридичної відповідальності та процедур її застосування;

відсутність визначеного переліку гарантій діяльності медіаторів;

невизначеність вимог до освіти та професійної підготовки медіаторів.

Вирішення зазначених питань можливе шляхом внесення відповідних змін до чинного законодавства, прийняття підзаконних актів та розвитку практики саморегулювання професії медіатора.

Висновки

Медіація як альтернативний спосіб вирішення спорів набуває дедалі більшого поширення в Україні. Ключовими ознаками медіації є добровільність участі сторін, конфіденційність процесу та допоміжна роль медіатора як нейтрального посередника. Правовий статус медіатора відображає його специфічне становище як незалежного посередника та охоплює такі елементи: суб'єктивні права, обов'язки, гарантії діяльності, відповідальність та вимоги до особи медіатора.

Медіатор наділений певними правами, зокрема правом на самостійне визначення методики проведення медіації, отримання необхідної інформації від сторін, відшкодування витрат та оплату послуг. Водночас на медіатора покладаються обов'язки щодо забезпечення належної якості послуг, дотримання принципів добровільності, рівності сторін та конфіденційності. Гарантіями діяльності медіатора є заборона втручання у процес медіації, захист конфіденційної інформації та забезпечення рівного ставлення до сторін конфлікту.

Законодавство встановлює вимоги до особи медіатора, зокрема проходження базової підготовки, відсутність судимості та обмежень цивільної дієздатності. Водночас питання вимог до освіти та професійної підготовки медіаторів залишається дискусійним. Попри загалом прогресивний підхід законодавця, правовий статус медіатора потребує додаткового вдосконалення у частині деталізації підстав відповідальності, визначення гарантій діяльності та вимог до освіти й підготовки медіаторів.

Література

Про медіацію : Закон України від 16.11.2021 р. № 1875-IX. URL: https://zakon. rada.gov.ua/laws/show/1875-20#Text (дата звернення: 11.06.2024).

Tokarieva K. Theoretical and Methodological Fundamentals of Administrative and Legal Regulation of Mediation. Annals of the Romanian Society for Cell Biology. 2021. P. 4977-4986. URL: http://annalsofrscb.ro/index.php/joumal/article/view/2002 (date of access: 11.06.2024).

Конституція України : від 28.06.1996 р. № 254к/96-ВР : станом на 1 січ. 2020 р. URL: https://zakon.rada.gov.ua/laws/show/254к/96-вр#Text (дата звернення: 11.06.2024).

Панчишин А. Поняття, ознаки та структура категорії "правовий статус". Часопис Київського університету права. 2010. № 2. С. 95-98.

Model Law on International Commercial Conciliation of the United Nations Commission on International Trade Law. United Nations Commission On International Trade Law. URL: https:// uncitral.un.org/sites/uncitral.un.org/files/media-documents/uncitral/en/03-90953_ebook.pdf (дата звернення: 11.06.2024).

Directive - 2008/52. URL: https://eur-lex.europa.eu/legal-content/EN/ALL/?uri=CELEX: 32008L0052 (дата звернення: 22.06.2024).

Мироненко М. Зарубіжний досвід упровадження медіації в нотаріальну діяльність. Наукові записки. Серія: право. 2022. № 12. С. 114-119.

References

Zakon Ukrainy “Pro mediatsiiu”, [The Law of Ukraine “On mediation”] (n.d.). zakon.rada.gov.ua. Retrieved from https://zakon.rada.gov.ua/laws/show/1875-20#Text [in Ukrainian].

Tokarieva, K. (2021). Theoretical and Methodological Fundamentals of Administrative and Legal Regulation of Mediation. Annals of the Romanian Society for Cell Biology, 4977-4986. http://annalsofrscb.ro/index.php/journal/article/view/2002

Konstytutsiia Ukrainy, [Constitution of Ukraine] (n.d.). zakon.rada.gov.ua. Retrieved from https://zakon.rada.gov.ua/laws/show/254к/96-вр#Text [in Ukrainian].

Panchyshyn, A. (2010). Poniattia, oznaky ta struktura katehorii "pravovyi status" [Concepts, signs and structure of the "legal status" category]. Chasopys Kyivskoho universytetu prava -Law Review of Kyiv University of Law, (2), 95-98 [in Ukrainian].

Model Law on International Commercial Conciliation of the United Nations Commission on International Trade Law. (n. d.). United Nations Commission On International Trade Law. Retrieved from https://uncitral.un.org/sites/uncitral.un.org/files/media-documents/ uncitral/en/03 -90953_ebook.pdf

Directive - 2008/52. (n.d.) eur-lex. Retrieved from https://eur-lex.europa.eu/legal- content/EN/ALL/?uri=CELEX:32008L0052

Myronenko, M. (2022). Zarubizhnyi dosvid uprovadzhennia mediatsii v notarialnu diialnist [Foreign experience of introducing mediation into notarial activity]. Naukovi zapysky. Seriia: pravo -Scientific notes. Series: law, (12), 114-119.

Размещено на Allbest.ru