Іноземний досвід щодо права адвоката на збирання доказів під час досудового розслідування

Размещено на http://www.allbest.ru/

Національна академія внутрішніх справ, кафедра криміналістики та судової медицини

Іноземний досвід щодо права адвоката на збирання доказів під час досудового розслідування

Пазюк Євген здобувач

м. Київ



Анотація

У статті розкривається проблематика здійснення адвокатом захисту підозрюваного або обвинуваченого шляхом проведення самостійного розслідування, яке проводиться паралельно з досудовим розслідуванням та використання результатів такого розслідування у якості доказів.

Автором досліджено врегулювання питання проведення самостійного розслідування адвокатом на прикладі Сполучених Штатів Америки та констатовано, що станом на сьогоднішній день права адвокатів на збір контрдоказів на підтвердження помилковості обвинувачення є найбільш широкими, порівняно з законодавством країн Європейського Союзу.

У статті автором проводиться історичне дослідження розширення повноважень адвоката на збір доказів та проведення самостійного розслідування як одну з гарантій забезпечення права на захист та справедливий суд, а також реалізацію принципу змагальності сторін у провадженні.

У статті наводиться практика Європейського суду з прав людини, зокрема, доктрина Салдуза, яка виступала прецедентною по відношенню до подальший законодавчих ініціатив Ради Європи, зокрема, щодо прийняття Директиви 2013/48/ЄС -- право на доступ до адвоката, на контакт із третіми особами та консульськими органами у разі тримання під вартою.

Автором окреслено подальші зміни у національному законодавстві України та окреслено ті повноваження, які мають адвокати України щодо збирання доказів та проведення самостійного розслідування на стадії досудового розслідування. адвокат підозрюваний розслідування доказ

Констатовано, що здобутки найкращих світових практик щодо надання права на правових захист, які містяться у нормах і правилах, закріплених у міжнародних, регіональних і національних правових актах визначають стандарти адвокатської діяльності, які, оперуючи порівняльно-правовим методом, надають можливсіть уніфікувати найкращий світовий досвід з метою моделювання його ідеального стану

Ключові слова: адвокатське розслідування; ЄСПЛ; Директива РЄ; право на справедливий суд.



Abstract

Pazyuk Yevhen laureate of the National Academy of Internal Affairs, Department of Criminology and Forensic Medicine

FOREIGN EXPERIENCE REGARDING THE LAWYER'S RIGHT TO COLLECT EVIDENCE DURING THE PRE-TRIAL INVESTIGATION

The article reveals the problems of a lawyer's defense of a suspect or accused person by conducting an independent investigation, which is conducted in parallel with a pre-trial investigation and using the results of such an investigation as evidence.

The author investigated the regulation of the issue of conducting an independent investigation by a lawyer on the example of the United States of America and stated that, as of today, the rights of lawyers to collect counter-evidence to confirm the fallacy of the accusation are the most extensive, compared to the legislation of the countries of the European Union.

In the article, the author conducts a historical study of the expansion of the attorney's powers to collect evidence and conduct an independent investigation as one of the guarantees of ensuring the right to defense and a fair trial, as well as the implementation of the principle of adversariality of the parties in the proceedings.

The article cites the practice of the European Court of Human Rights, in particular, the Salduz doctrine, which served as a precedent in relation to further legislative initiatives of the Council of Europe, in particular, regarding the adoption of Directive 2013/48/EU -- the right of access to a lawyer, to contact with third parties and by consular authorities in case of detention.

The author outlines further changes in the national legislation of Ukraine and outlines the powers that Ukrainian lawyers have in collecting evidence and conducting an independent investigation at the pre-trial investigation stage.

It was established that the achievements of the best global practices regarding the granting of the right to legal protection, which are contained in the norms and rules established in international, regional and national legal acts, determine the standards of advocacy, which, operating with the comparative legal method, provide an opportunity to unify the best global experience with in order to simulate its ideal state

Keywords: lawyer's investigation; ECtHR; CE Directive; the right to a fair trial.



Постановка проблеми

Право на правову допомогу в кримінальному провадженні закріплено як Основне право та основна ознака справедливого судового розгляду в більшості важливі європейські та міжнародні правові інструменти.

Стаття 6 (3 c) Конвенції про захист прав людини та основоположних свобод визначає «кожного, кого обвинувачено у вчиненні злочину, правопорушення ... захищати себе особисто або за допомогою адвоката за його власним вибором...» [1].

Таке ж формулювання можна знайти в статті 14 (3d) Міжнародного пакту про громадянські і політичні права, в якій право особи «не бути примушеним давати свідчення проти себе або визнати провину» (стаття 14(3 g)) також прямо визнано [2].

Стаття 47 Хартії основоположних прав ЄС передбачає, що «кожен повинен мати можливість отримати поради, захист і бути представленим», тоді як стаття 48 (2) гарантує «повагу до права на захист кожного, кому висунуто обвинувачення» [3]. Право всіх осіб «звернутися за допомогою до адвоката за їхнім вибором щодо захисту своїх прав на усіх стадіях кримінального провадження» зазначено серед Основних Принципів ролі юристів, прийнятих ООН у Гавані в 1990 році [4].

Дійсно, саме право на правову допомогу гарантує ефективність здійснення всіх інших процесуальних прав у кримінальному провадженні.

Однак, обсяг прав адвокатів та наповненість поняття захисту, в тому числі, і тактики збирання доказів адвокатом, як і наділення його такою процесуальною можливістю взагалі, різниться в залежності від країни, в якій здійснюється. В той же час, практика ЄСПЛ та зміни в законодавство Європейського Союзу розпочали низку позитивних змін до розширення прав підозрюваного та обвинуваченого на захист професійним адвокатом, шляхом наділення останнього правом на самостійний збір доказів.



Аналіз останніх досліджень і публікацій

Окремі аспекти організації та діяльності інституту адвокатури були предметом наукового дослідження у роботах дисертаційного рівня, зокрема: Т. Вільчик «Адвокатура як інститут реалізації права особи на правову допомогу: порівняльно-правовий аналіз законодавства країн ЄС та України» (2016), Н. Бакаянова «Функціональні та організаційні основи адвокатури України» (2017), С. Іваницький «Теоретичні основи організації адвокатури в Україні: принципи та система» (2017), В. Заборовський «Правовий статус адвоката в умовах становлення громадянського суспільства та правової держави» (2018), А. Бірюкова «Правовий статус адвоката і адвокатури: вітчизняна модель в контексті глобалізації» (2019), В. Святоцька «Стандарти організації та професійної діяльності адвокатури: порівняльно-правове дослідження» (2021).

Однак, питання дослідження обсягу прав адвоката на самостійне збирання доказів під час досудового розслідування не було досліджено.

Мета статті (постановка завдання)

Дослідження права адвокатів на здійснення самостійного збору доказів під час досудового розслідування як одного з етапів юридичної конвергенції, спрямованої на змістовно- функціональне зближення національних правових систем.

Виклад основного матеріалу дослідження

Право на правову допомогу в кримінальному провадженні закріплено встановлені в національних правових системах. Проте «подробиці» цього права, іншими словами, коли і як це право має бути здійснене та що саме воно включає, по-різному закріплено у законодавстві країн ЄС та США. Зокрема, одним із ключових аспектів права на правову допомогу та забезпечення принципу диспозитивності є можливість адвоката проводити самостійне розслідування на стадії досудового розслідування.

Найбільш повно та ефективно питання адвокатського розслідування розкривається у кримінальному процесі держав англо-саксонської системи права.

В США процесуальний статус захисника-адвоката (criminal lawyer, що в перекладі означає “адвокат злочинців” або defender, що в перекладі означає “захисник”) на етапі поліцейського розслідування взагалі не має законодавчої регламентації. Його права випливають із ІУ поправки до Конституції США, у найбільш загальному вигляді, зокрема, що “обвинувачений має право для свого захисту на допомогу захисника”. Подальша деталізація порядку діяльності захисника відбувається в рішеннях судів США, в т. ч. у “Федеральних Правилах кримінального процесу в окружних судах США” (1946 р.) [5, с. 323].

В США адвокати на стадії досудового розслідування мають можливість здійснювати власне, причому паралельне поліцейському, адвокатське розслідування тому, що, по-перше, результатам адвокатсько- дослідницьких заходів, нарівні з результатами проведення поліцейсько-дослідницьких заходів, надається однакове доказове значення, як уже зазначалося, в суді. Подруге, адвокат має можливість збирати докази захисту цілеспрямовано, оскільки, з одного боку, з моменту вступу на захист інтересів обвинуваченого він має право безперешкодно бачитися з ним, а з другого - право знайомитися з доказами поліцейського розслідування. По-третє, збираючи докази, адвокати використовують допомогу Федерального Управління захисників (слідчих захисту), які займаються пошуком доказів на користь обвинуваченого. По- четверте, для виявлення доказів адвокати звертаються за допомогою до приватних детективів, які в США наділені досить широкими повноваженнями у збиранні необхідної інформації, в т. ч. за допомогою процесуальних методів, таких як спостереження, опитування потерпілих і свідків, проведення обшуків та виїмок тощо, результати яких залучаються в кримінальну справу як докази. По-п'яте, в США громадяни більш охоче погоджуються давати свідчення, аніж в Україні, що пояснюється, зокрема, особливістю національного характеру американців. Адвокатам США, за загальним правилом, тому й не потрібно владних повноважень [5, стор. 352].

Питання адвокатського розслідування тривалий час було абсолютно недоступним для адвокатів країн ЄС.

Наприклад, згідно законодавства Франції усталеною практикою було не надавати адвокату можливість бачитись зі своїм клієнтом протягом 24 годин з моменту затримання. Згідно зі змінами до КПК Франції від 4 січня 1993 р. та від 15 червня 2000 р. захисник був допущений у стадію дізнання, але в досить обмежених межах, зокрема, з правом на 30 -хвилинну зустріч із затриманим зразу ж після затримання, повторно через 20 годин після початку затримання і третю через 12 годин після продовження строку затримання прокурором [6, с. 115].

Офіційна думка полягала в тому, що доступ до адвоката на цьому початковому етапі провадження та присутність те саме під час допиту серйозно вплине на ефективність розслідування, така присутність мінімізує частоту зізнань підозрюваних. Така ж (негативна) позиція до питання допуску адвокатів до поліцейської дільниці була характерна для законодавства ряду європейських країн, таких як Нідерланди, Бельгія, Ірландія чи Шотландія.

Така ситуація залишалася незмінною до 2010 року, коли ЄСПЛ виніс рішення у справі Брюско проти Франції (рішення від 14.10.2010 р., с. 54) [7], що обмеження підозрюваним доступу до адвоката під час затримання поліцією несумісна з вимогами справедливого суду.

В інших країнах ЄС ранній доступ підозрюваних до адвоката і до допиту поліцейськими органами завжди був широко прийнятий як фундаментальний захист від примусу, зловживання владою та порушень правосуддя, що забезпечують справедливість провадження та прийнятність доказів, зібраних на досудовому етапі.

Тим не менш, у деяких державах, зокрема в Греції, правник має досить обмежені права під час допиту свого клієнта органами поліції або слідчим суддею, тобто він не має права брати активну участь у допиті, ставлячи запитання, запитувати роз'яснення, робити заяви або консультувати свого клієнта, перш ніж він надасть відповідь на конкретні питання і т.д., при цьому в інших державах активна участь адвоката в співбесіді і зборі доказів вважається необхідною для ефективного здійснення права на правову допомогу [8].

Велику роль у розширення поняття права на правову допомогу вніс ЄСПЛ, яким було винесено значну кількість рішень з цього приводу.

У справі «Мюррей проти Великобританії» (рішення від 8 лютого 1996 р.) Суд зазначив (п. 63), що якщо національне законодавство передбачає наслідки для позиції обвинуваченого на початковому етапі допиту в поліції, стаття 6 ЄКПЛ «зазвичай вимагатиме, щоб обвинуваченому було дозволено користуватися допомогою адвоката вже на початковому етапі допиту в поліції» [9].

Суд розвинув свою судову практику у справі Салдуз проти Туреччини від 27.11.2008. Це епохальне рішення є першим у серії ухвал, які роз'яснили різні важливі аспекти права на правову допомогу в кримінальному провадженні [10].

У справі Салдуз Велика Палата Суду підкреслила (п. 54) важливість раннього доступу до адвоката, особливо коли йдеться про серйозні звинувачення, і заявила (п. 55), що «для того, щоб право на справедливий судовий розгляд залишалося достатньо практичним, Стаття 6 § 1 вимагає, щоб доступ до адвоката надавався з моменту першого допиту підозрюваного поліцією».

На самому початку тримання під вартою або досудового ув'язнення, особа, обвинувачена у вчиненні правопорушення, повинна мати можливість отримати допомогу адвоката, а не тільки під час допиту, і що справедливість провадження щодо обвинуваченого, який перебуває під вартою, також вимагає, щоб він міг отримати (і забезпечується адвокатом) весь широкий спектр послуг, пов'язаних саме з правовою допомогою, включаючи обговорення справи, організацію захисту, збір доказів на користь обвинуваченого, підготовку до допиту, супровід обвинуваченого в біді, перевірку його умов затримання тощо[10].

Ця важлива частина вищезазначеної спільної думки знайшла своє місце наступного року в рішенні Суду у справі «Даянан проти Туреччини» (рішення від 13.10.2009, п. 32), таким чином увійшовши до основної частини юриспруденції Суду. У справі Даянан Суд визнав порушення статті 6 (3), незважаючи на те, що відповідач скористався своїм правом на мовчання та не зробив жодних зізнань під час затримання поліцією [11].

У подальшому було винесено вражаючу кількість інших важливих рішень, що ґрунтуються на доктрині Салдуза та визначають позицію Суду щодо життєво важливих елементів права на захист, зокрема і щодо рівності сторін щодо збирання доказів.

Зазначені рішення ЄСПЛ стали передумовою для запровадження Директиви про права на доступ до адвоката в кримінальному провадженні і про право на спілкування після арешту.

Представлений Європейською Комісією проект Директиви про право на доступ до адвоката був амбітним: ґрунтуючись на прецедентному праві ЄСПЛ, він містив чіткий набір правил, що регулюють основні аспекти цього права, встановлюючи спільні мінімальні стандарти для всіх держав-членів.

Проект Директиви дотримувався доктрини Салдуза, покладаючи на державні органи обов'язок надавати підозрюваним доступ до обраного ними адвоката якнайшвидше, після позбавлення їх волі та не пізніше ніж до допиту поліцією чи іншими компетентними органами. Адвокати мають право не лише бути присутніми, а й брати активну участь у допиті своїх клієнтів, а також в інших важливих слідчих діях (встановлення особи, взяття відбитків пальців чи зразків ДНК тощо).

Крім того, вони мали право інспектувати приміщення під вартою своїх клієнтів, щоб переконатися, що вони не перешкоджають їм ефективно здійснювати свої права на захист. Обмежені відступи від права на доступ до адвоката повинні бути дозволені судовим органом, у той час як заяви підозрюваних або інші докази, отримані внаслідок порушення права на доступ до адвоката, виключаються як докази, на яких може ґрунтуватися обвинувачення.

Юристи та правозахисні організації сприйняли пропозицію Комісії як важливий крок до створення європейського простору свободи та справедливості. Пропозиція також отримала позитивні коментарі у Висновку Секретаріату Ради Європи від 9.11.2011. Однак він наштовхнувся на сильний спротив низки впливових держав, таких як Франція, Бельгія, Нідерланди, Ірландія та Велика Британія.

У спільній записці до Ради Європейського Союзу від 21.09.2011 зазначені держави висловили «серйозні застереження щодо підходу Комісії», стверджуючи, що проект Директиви «перешкоджатиме ефективному проведенню кримінальних розслідувань і проваджень», і скаржилися, що він виходить за рамки поточних вимог ЄКПЛ» та усталеної прецедентної практики Суду, не враховуючи належним чином «різні способи, якими системи держав-членів забезпечують право на справедливий судовий розгляд» [12].

Однак, Європейський парламент використав свої розширені законодавчі повноваження згідно з Лісабонським договором і наполягав на внесенні довгого списку поправок до версії Ради, метою якої є відновлення балансу та ефективний захист прав на захист у всьому Європейському Союзі, в результаті чого було прийнято Директиву 2013/48/ЄС -- право на доступ до адвоката, на контакт із третіми особами та консульськими органами у разі тримання під вартою, яка застосовується з 26 листопада 2013 року і повинна була стати законом у країнах ЄС до 27 листопада 2016 року [13].

Ключові моменти Директиви передбачають право на доступ до адвоката. Зокрема, закон охоплює: право на особисту зустріч і спілкування з адвокатом; право адвоката брати ефективну участь у допиті особи, бути присутнім при проведенні слідчих дій та право адвоката на самостійний збір доказів; конфіденційність усіх форм спілкування (зустрічі, листування, телефонні розмови тощо).

Ґрунтуючись на зазначеній Директиві, прецедентна практика ЄСПЛ знаходить свій вияв у ряді рішень. Зокрема, у справі «М.Х. та інших проти Хорватії» Суд визнав порушення статті 34 Європейської конвенції з прав людини: ефективна реалізація права заявників подавати індивідуальну скаргу до ЄСПЛ була ускладнена обмеженими контактами з обраним адвокатом, а також здійсненням тиску на адвоката для перешкоджання провадженню. Суд встановив, що інститут кримінального провадження за підозрою в шахрайстві з боку адвоката і допит адвоката та її колег були формами тиску на адвоката, щоб вона не могла брати участь у справі [14].

У справі «Фейсал Памук проти Туреччини» ЄСПЛ вказав, що рішення про перевірку свідків обвинувачення за місцем їх знаходження і про примушення адвоката бути присутнім на всіх цих судових засіданнях ризикує покласти непропорційне навантаження на захист в тій мірі, яка несумісна з принципом рівності сторін. У цій справі Суд зазначив, що відстань між двома містами сама по собі і в абстрактному вигляді не може вважатися поважною причиною відмови суддів дозволити допит свідків особисто. Троє з чотирьох свідків свідчили перед судами, крім суду першої інстанції, а останній визнавав як доказ копії своїх письмових заяв замість своїх живих свідчень у суді. Іншими словами, неможливість заявника допитати свідків особисто була обумовлена негнучким і механічним підходом суду першої інстанції, який базувався на тому, що свідки були з різних міст. На думку Суду, тільки цей факт, який виключає будь-яку індивідуальну оцінку відсутності свідків на процесі, і який, здається, звільняє національні суди від усіх розумних зусиль для забезпечення права заявників на очну ставку за участю свідків [15].

Питання самостійного збору доказів адвокатом є досить важливим кроком у забезпеченні принципу змагальності сторін під час досудового розслідування. У Кримінальному процесуальному кодексі України передбачено, що адвокат є вільним у засобах і методах збору доказів. Стаття 26 КПК України конкретизує принцип диспозитивності в кримінальному процесі таким чином: сторони кримінального провадження є вільними у використанні своїх прав у межах та у спосіб, що передбачені цим Кодексом.

Стаття 93 КПК України передбачає, що сторона захисту здійснює збір доказів шляхом витребування та отримання речей, копій документів, відомостей, висновків експертів, висновків ревізій, актів перевірок; ініціювання проведення слідчих дій, негласних слідчих (розшукових) дій та інших процесуальних дій, а також шляхом здійснення інших дій, здатних забезпечити подання суду належних та допустимих доказів. Таким чином, законодавство не забороняє адвокату проводити власне адвокатське розслідування саме шляхом здійснення інших дій, здатних забезпечити подання суду належних та допустимих доказів.



Висновки

Здобутки найкращих світових практик щодо надання права на правових захист, які містяться у нормах і правилах, закріплених у міжнародних, регіональних і національних правових актах визначають стандарти адвокатської діяльності, які, оперуючи порівняльно-правовим методом, надають можливсіть уніфікувати найкращий світовий досвід з метою моделювання його ідеального стану.

Одним із таких стандартів виступає забезпечення права адвокатів на проведення самостійного розслідування на етапі досудового розслідування.



Література

1. Конвенція про захист прав людини і основоположних свобод (з протоколами) (Європейська конвенція з прав людини) : міжнар. док. від 4 листоп. 1950 р.

2. Міжнародний пакт про громадянські і політичні права : міжнар. док. від 6 груд. 1966 р.

3. Хартія основоположних прав Європейського Союзу : міжнар. док. від 1 груд. 2009 р.

4. Основні положення про роль адвокатів : міжнар. док. від 1 серп. 1990 р.

5. Попелюшко В. О. Функція захисту в кримінальному судочинстві України: правові, теоретичні та прикладні проблеми : дис. ... д-ра юрид. наук : 12.00.09. Острог, 2009. 502 с.

6. Дубівка І. В. Діяльність адвоката в стадії досудового розслідування : автореф. дис. ... канд. юрид. наук : 12.00.09. Київ, 2017. 21 с.

7. Case of Brusco v France (Application No. 1466/07) : Judgment of the European Court of Human rights of 14 October 2010.

8. Cape Ed., Hodgson J., Prakken T., Spronken T. Suspects in Europe. Procedural Rights at the Investigative Stage of the Criminal Process in the European Union. Oxford : Intersentia Antwerpen. 2007. 21 p.

9. Справа «Джон Мюррей проти Сполученого Королівства» (заява № 18731/91) : рішення Європейського суду з прав людини від 8 лют. 1996 р.

10. Справа «Салдуз проти Туреччини» (заява N° 36391/02) : рішення Великої палати від 27 листоп. 2008 р.

11. Справа «Даянан проти Туреччини» (заява № 7377/03) : рішення Європейського суду з прав людини від 13 жовт. 2009 р.

12. Anagnostopoulos I. The right of access to a lawyer in Europe: A long road to travel? (Speech at the CCBE Seminar on Human Rights - Athens, 16 May 2013).

13. Directive 2013/48/EU Of the European Parliament and of the Council of 22 October 2013.

14. Case of M.H. and Others v. Croatia (Applications No. 15670/18 and 43115/18) : Judgment of the European Court of Human rights of 18 November 2021.

15. Case of Faysal Pamuk v. Turkey (Application No. 09/05/2022) : Judgment of the European Court of Human rights of 18 January 2022.

16. Кримінальний процесуальний кодекс України : Закон України від 13 квіт. 2012 р. № 4651-VI.

References

1. Konventsiia pro zakhyst prav i osnovopolozhnykh svobod (z protokolamy) (Yevropeiska konventsiia z prav liudyny) : mizhnar. dok. vid 4 lystop. 1950 r. [Convention on the Protection of Human Rights and Fundamental Freedoms (with Protocols) (European Convention on Human Rights) from November 4, 1950]. (1950, November 4).

2. Mizhnarodnyi pakt pro hromadianski i politychni prava : mizhnar. dok. vid 6 hrud. 1966 r. [International Covenant on Civil and Political Rights from December 6, 1966]. (1966, December 6).

3. Khartiia osnovopolozhnykh prav Yevropeiskoho Soiuzu : mizhnar. dok. vid 1 hrud. 2009 r. [Charter of Fundamental Rights of the European Union from December 1, 2009]. (2009, December 1).

4. Osnovni polozhennia pro rol advokativ : mizhnar. dok. vid 1 serp. 1990 r. [Basic provisions on the role of lawyers from August 1, 1990]. (1990, August 1).

5. Popeliushko, VO. (2009). Funktsiia zakhystu v kryminalnomu sudochynstvi Ukrainy: pravovi, teoretychni ta prykladni problemy [The function of protection in the criminal justice system of Ukraine: legal, theoretical and applied problems]. Candidate's thesis. Ostroh [in Ukrainian].

6. Dubivka, I.V. (2017). Diialnist advokata v stadii dosudovoho rozsliduvannia [The activity of a lawyer in the stage of pre-trial investigation^ Extended abstract of candidate's thesis. Kyiv [in Ukrainian].

7. Judgment of the European Court of Human Rights in the case of "Brusco v France" from October 14, 2010 No. 1466/07. (2010, October 14).

8. Cape, Ed., Hodgson, J., Prakken, T., & Spronken, T. (2007). Suspects in Europe. Procedural Rights at the Investigative Stage of the Criminal Process in the European Union. Oxford: Intersentia Antwerpen.

9. Rishennia Yevropeiskoho sudu z prav liudyny u spravi "Dzhon Miurrei proty Spoluchenoho Korolivstva" vid 8 liut. 1996 r. № 18731/91). [Judgment of the European Court of Human Rights in the case of "John Murray v. United Kingdom" from February 8, 1996 № 18731/91]. (1966, February 8).

10. Rishennia Yevropeiskoho sudu z prav liudyny u spravi "Salduz proty Turechchyny" vid 27 lystop. 2008 r. № 36391/02 [Judgment of the European Court of Human Rights in the case "Salduz v. Turkey" from November 27, 2008 № 36391/0210]. (2008, November 27).

11. Rishennia Yevropeiskoho sudu z prav liudyny u spravi "Daiian proty Turechchyny" vid 13 zhovt. 2009 r. № 7377/03 [Judgment of the European Court of Human Rights in the case of "Dayanan v. Turkey" from October 13, 2009 № 7377/03]. (2009, October 13).

12. Anagnostopoulos, I. (2013). The right of access to a lawyer in Europe: A long road to travel? (Speech at the CCBE Seminar on Human Rights).

13. Directive 2013/48/EU Of the European Parliament and of the Council from October 22, 2013. (2013, October 22).

14. Judgment of the European Court of Human Rights in the case of "Case of M.H. and Others v. Croatia" from November 18, 2021 No. 15670/18 and 43115/18. (2021, November 18).

15. Judgment of the European Court of Human Rights in the case of "Faysal Pamuk v. Turkey" from January 18, 2022 No. 09/05/2022 (2022, January 18).

16. Kryminalnyi protsesualnyi kodeks Ukrainy [Criminal Procedure Code of Ukraine]. (2012, April 13).

Размещено на Allbest.ru

...