Оскарження рішень, дій і бездіяльності виконавців при виконанні ухвал про забезпечення позову

Размещено на http://www.allbest.ru/

Львівський державний університет внутрішніх справ

Інституту права Виконавчого округу Львівської області,

Оскарження рішень, дій і бездіяльності виконавців при виконанні ухвал про забезпечення позову

Пиць Андрій Андрійович аспірант кафедри цивільно-правових дисциплін, приватний виконавець

м. Львів

Анотація

Стаття присвячена вирішенню проблемних питань оскарження діянь виконавців при виконанні ухвал про забезпечення позову. У статті констатовано, що одним із видів виконавчих документів, які підлягають примусовому виконанню приватними та державними виконавцями, є ухвали про забезпечення позову. Такі виконавчі документи мають бути прийнятими у порядку, визначеному Цивільним процесуальним кодексом України. Так, нами зазначено, що ухвала суду про забезпечення позову, як виконавчий документ та має відповідати вимогам, що встановлені законом. Ухвала про забезпечення позову підлягає негайному виконанню з дня її постановлення незалежно від її оскарження і відкриття виконавчого провадження.

Встановлено, що при реалізації і виконанні ухвал про забезпечення позову часто виникають процесуальні питання які перешкоджають примусовому виконанню. Серед найбільш поширених проблем у статті виокремлено наступні - невідповідність ухвали про забезпечення позову вимогам до виконавчого документа; невідповідність вибраного способу забезпечення позову вимогам позовної заяви.

Аналіз судової практики з питань оскарження рішень, дій і бездіяльності виконавців при виконанні ухвал про забезпечення позову засвідчив, що наявність граматичних помилок,невідповідність ухвал вимогам до виконавчого документа є факторами, що перешкоджають їх належному та своєчасному виконанню.

Автором підсумовано, що найкращим способом досягнення виконання рішень є використання стягувачем інституту забезпечення позову. Кожен вид забезпечення позову є дієвий для певних обставин. Окрім того, особливо уважно слід перевіряти вже отриману ухвалу про забезпечення позову на відповідність вимогам законодавства. Саме від обізнаності, уважності та розуміння процесу позивачем/стягувачем (представником) залежить виконання рішення суду в майбутньому.

Ключові слова: боржник, виконавець, виконавче провадження, виконавчі документи, виконавчі процесуальні правовідносини, виконання рішень судів та інших юрисдикційних органів, виконуваність рішення, заходи примусового виконання, звернення стягнення, оскарження діянь виконавця, оскарження рішень, дій, бездіяльності, підстави виконання, правочини у виконавчому провадженні, процесуальний статус виконавця, стягувач, суд, ускладнення у виконавчому провадженні, ухвала про забезпечення позову.

Abstract

Pyts Andrii Andriyovych graduate student (PhD) of Civil and Legal Disciplines Department, Institute of Law, Lviv State University of Internal Affairs, Private Enforcement Officer of the Lviv Oblast Enforcement District, Lviv,

APPEAL OF DECISIONS, ACTIONS AND INACTIONS OF ENFORCEMENT OFFICERS DURING THE ENFORCEMENT OF RULINGS ON SECURING A CLAIM

This article is dedicated to addressing the problematic issues of appealing the actions of enforcement officers in the enforcement of rulings on securing a claim. The article states that one of the types of enforcement documents subject to enforcement by private and public enforcement officers is the ruling on securing a claim. Such enforcement documents must be adopted in accordance with the procedure established by the Civil Procedural Code of Ukraine. Thus, we have noted that a court ruling on securing a claim is an enforcement document and must meet the requirements established by law. A court ruling on securing a claim is subject to immediate enforcement from the date of its issuance, regardless of its appeal and the opening of enforcement proceedings.

It is established that in the course of implementation and enforcement of court rulings on securing a claim, procedural issues often arise which impede enforcement. Among the most common problems, the article identifies the following: noncompliance of the interim relief order with the requirements to the enforcement document; non-compliance of the chosen method of interim relief with the requirements of the statement of claim.

The analysis of court practice on appealing against decisions, actions and inactions of private enforcement officers in the course of enforcement of court rulings on securing a claim shows that grammatical errors and non-compliance of orders with the requirements to an enforcement document are factors which impede their proper and timely enforcement.

The author concludes that the best way to achieve enforcement of judgments is for the claimant to use the institution of court ruling on securing a claim. Each type of court ruling on securing a claim is effective in certain circumstances. The already received court ruling on securing a claim should be checked for compliance with the requirements of the law. It is the awareness, attentiveness and understanding of the process by the plaintiff/claimant (representative) that will determine the enforcement of the court decision in the future.

Keywords: debtor, enforcement officer, enforcement proceedings, enforcement documents, enforcement procedural legal relations, enforcement of courts and other jurisdictional bodies decisions, enforceability of the decision, measures of enforcement, foreclosure, appeal against enforcement officer's actions, appeal against decisions, actions, inaction, grounds for enforcement, deals in enforcement proceedings, procedural status of the enforcement officer, enforcement creditor, court, complications in enforcement proceedings, ruling on securing a claim.

Постановка проблеми

Процедура оскарження рішень, дій або бездіяльності приватних та державних виконавців регулюється різноманітними нормативно-правовими актами, зокрема: Конституцією України від 28.06.1996 р. № 254к/96-ВР [12], Кодексом адміністративного судочинства України від 06.07.2005 р. № 2747-IV [2] (далі - КАС України), Цивільним процесуальним кодексом України від 18.03.2004 р. № 1618-IV [11] (далі - ЦПК України), Господарським процесуальним кодексом України від 06.11.1991 р. № 1798-XII [1] (далі - ГПК України), Законом України «Про виконавче провадження» від 02.06.2016 р. № 1404-VIII [3]. позов процесуальний примусовий судовий

Наявність такої кількості механізмів захисту суб'єктивних прав, свобод і законних інтересів громадян щодо рішень, дій або бездіяльності державних та приватних виконавців подекуди може, як видається, ускладнювати їх захист. З огляду на наведене, усебічного та детального аналізу потребує проблема особливостей оскарження рішень, дій або бездіяльності виконавців при виконанні ухвал про забезпечення позову, відповідно до положень вищевказаних нормативно-правових актів.

Аналіз останніх досліджень і публікацій

Питанню особливостей оскарження рішень, дій чи бездіяльності виконавців при виконанні судових рішень, були присвячені наукові праці вчених: О. Б. Верби, А. В. Гайченка, Д. Є. Забзалюка, М. В. Коваліва, Л. В. Мелех, Ю. Д. Притики, С. Б. Цебенко, С. Я. Фурси, С. В. Щербак та інших. Проте, детального комплексного аналізу проблематики оскарження діянь виконавців при виконанні ухвал про забезпечення позову не здійснювалося.

Мета статті - аналіз практики оскарження рішень, дій або бездіяльності приватних та державних виконавців при виконанні ухвал про забезпечення позову з метою надання пропозицій щодо її удосконалення.

Виклад основного матеріалу

Окремим видом виконавчих документів, які підлягають примусовому виконанню приватними і державними виконавцями, є ухвали про забезпечення позову, прийняті в порядку ЦПК України.

Наголошуємо, що критично важливим для стягувача є процесуально правильно забезпечити позов шляхом вжиття певних заходів, оскільки саме від цього, в більшості, залежить виконання рішення суду в майбутньому.

Для цього повинно бути чітке рішення та визначення способу і реалізації механізму забезпечення позову, адже кожен спосіб забезпечення позову має відмінну процедуру виконання та відмінні наслідки для позивача й відповідача.

Розглянемо найбільш поширені способи забезпечення позову, передбачені ЦПК України, алгоритми їх реалізації та наслідки.

При виконанні рішень про забезпечення позову часто виникають проблеми, які перешкоджають якісному забезпеченню позовних вимог.

Виокремимо кілька категорій проблемних процесуальних питань, які виникають при пред'явленні ухвал про забезпечення позову до примусового виконання:

1. Невідповідність ухвали про забезпечення позову вимогам до виконавчого документа.

Відповідно до ст. 157 ЦПК України ухвала суду про забезпечення позову є виконавчим документом та має відповідати вимогам до виконавчого документа, встановленим законом. Така ухвала підлягає негайному виконанню з дня її постановлення, незалежно від її оскарження та відкриття виконавчого провадження.

Згідно зі ст. 4 Закону України «Про виконавче провадження» у виконавчому документі зазначаються:

назва і дата видачі документа, найменування органу, прізвище, ім'я, по батькові та посада посадової особи, яка його видала;

дата прийняття і номер рішення, згідно з яким видано документ;

повне найменування (для юридичних осіб) або прізвище, ім'я та, за наявності, по батькові (для фізичних осіб) стягувача та боржника, їх місцезнаходження (для юридичних осіб) або адреса місця проживання чи перебування (для фізичних осіб), дата народження боржника - фізичної особи;

ідентифікаційний код юридичної особи в Єдиному державному реєстрі юридичних осіб, фізичних осіб - підприємців та громадських формувань стягувача та боржника (для юридичних осіб - за наявності);

реєстраційний номер облікової картки платника податків або серія та номер паспорта (для фізичних осіб, які через свої релігійні переконання в установленому порядку відмовилися від прийняття реєстраційного номера облікової картки платника податків та повідомили про це відповідний контролюючий орган і мають відмітку в паспорті) боржника (для фізичних осіб - платників податків);

резолютивна частина рішення, що передбачає заходи примусового виконання рішень;

дата набрання рішенням законної сили (крім рішень, що підлягають негайному виконанню);

строк пред'явлення рішення до виконання [3].

У разі якщо рішення ухвалено на користь кількох позивачів або проти кількох відповідачів, а також якщо належить передати майно, що перебуває в кількох місцях, чи резолютивною частиною рішення передбачено вчинення кількох дій, у виконавчому документі зазначаються один боржник та один стягувач, а також визначається, в якій частині необхідно виконати таке рішення, або зазначається, що обов'язок чи право стягнення є солідарним.

Зазначимо, що кожна третя ухвала, отримана нами для примусового виконання, не відповідала вимогам до виконавчого документа, зокрема, видана з граматичними помилками в назвах сторін та їх персональних даних.

Майже завжди позивач, отримавши таку ухвалу, не перевіряє її, вважаючи, що в цьому немає необхідності, і відразу пред'являє виконавцю для виконання. І, як правило, після перевірки виконавцем ухвали звертається до суду з метою виправлення описок. Такий механізм є повільним та неефективним, і дозволяє відповідачу вчинити дії з відчуження майна, що в подальшому ускладнить виконання рішення суду.

Передусім, необхідно правильно і повно зазначати інформацію про сторін виконавчого провадження - боржника і стягувача (часто суди вказують «позивач» і «відповідач»). Необхідно вказувати повну назву сторін, їх місце реєстрації та реєстраційний номер облікової картки платника податків.

Існує судова практика, у якій відсутність реєстраційного номера облікової картки платника податків та інших персональних даних боржника не є перешкодою для відкриття виконавчого провадження. Правовий висновок про те, що відсутність у виконавчому листі відомостей про дату народження боржника не є підставою для повернення державним (приватним) виконавцем виконавчого документа без прийняття до виконання, викладено у постановах Верховного Суду України від 21.05.2014 р. у справі № 6-45цс14 [5], Верховного Суду у складі колегії суддів Першої, Другої та Третьої судових палат Касаційного цивільного суду від 22.08.2018 р. у справі № 471/283/17-ц (провадження № 61-331св18) [6], від 11.12.2019 р. у справі № 487/3774/16-ц (провадження № 61-42083св18) [7], а також у постанові Верховного Суду у складі колегії суддів Касаційного адміністративного суду у справі № 813/2125/16 (адміністративне провадження № К/9901/21841/18) [8].

Проте, судам майже завжди відомі такі відомості, оскільки до заяви позивача додаються відповідні докази з державних реєстрів. Відсутність реєстраційного номера облікової картки платника податків у виконавчому документі суттєво відтерміновує виконання такої ухвали, а в разі наявності однофамільців чи відсутності інформації у ДФС України, робить неефективним виконання цього рішення.

Звертаємо увагу, що є і протилежна судова практика, згідно з якою невідповідність виконавчого документа вимогам закону та визнає дії виконавця щодо повернення без виконання такого документа законними.

Важливим є зазначення в ухвалі про забезпечення позову одного боржника та одного стягувача, а також визначення, в якій частині необхідно виконати таке рішення, або зазначення, що обов'язок чи право стягнення є солідарним. Це означає, що якщо згідно з рішенням є два боржники, на кожного окремо видається ухвала і в резолютивній частині чітко вказуються заходи примусового виконання рішення щодо кожного боржника (ч. 5 ст. 431 ЦПК України, ч. 5 ст. 327 ГПК України, ч. 5 ст. 373 КАС України).

Для прикладу, розглянемо оскарження судових рішень згідно з постановою Верховного Суду у складі колегії суддів Третьої судової палати Касаційного цивільного суду від 04.08.2021 р. № 638/8540/20 [9].

Ухвалою районного суду від 29.07.2020 р. заборонено відчуження квартири до набрання законної сили судовим рішенням у цій цивільній справі. 05.08.2020 р. державний виконавець повернув стягувачу виконавчий документ без прийняття до виконання на підставі п. 6 ч. 4 ст. 4 Закону України «Про виконавче провадження» - виконавчий документ не відповідає вимогам, передбаченим Законом.

Ухвалою районного суду від 02.09.2020 р. виправлено описку в ухвалі районного суду від 29.07.2020 р., вказавши в резолютивній частині такі відповідні дані.

Не погодившись із ухвалою районного суду від 02.09.2020 р., приватний виконавець подав апеляційну скаргу.

Ухвалою апеляційного суду від 21.05.2021 р. цивільну справу № 638/8540/20 за апеляційною скаргою приватного виконавця на ухвалу районного суду від 02.09.2020 р. повернуто до суду першої інстанції для виконання вимог підпункту 15.11 п. 15 ч. 1 Розділу ХІІІ «Перехідні положення» ЦПК України.

Не погодившись з рішенням апеляційного суду, приватний виконавець подав касаційну скаргу. Касаційну скаргу приватного виконавця задоволено. Ухвалу апеляційного суду від 21.05.2021 р. скасовано. Справу передано до суду апеляційної інстанції для продовження розгляду [9].

З аналізу наведеної вище судової практики випливає, що більше року! не виконувалась ухвала про забезпечення позову через її невідповідність вимогам до виконавчого документа.

2. Невідповідність обраного способу забезпечення позову вимогам позовної заяви.

Для розуміння, який з обраних способів забезпечення позову буде ефективний, потрібно знати, як виконується таке забезпечення, та які наслідки спричиняє для сторін справи.

Розглянемо окремі види забезпечення позову та алгоритми їх виконання приватними (державними) виконавцями.

Відповідно до ст. 150 ЦПК України позов забезпечується:

накладенням арешту на майно та (або) грошові кошти, що належать або підлягають передачі або сплаті відповідачеві і знаходяться у нього чи в інших осіб;

1-1) накладенням арешту на активи, які є предметом спору, чи інші активи відповідача, які відповідають їх вартості, у справах про визнання необгрунтованими активів та їх стягнення в дохід держави;

забороною вчиняти певні дії;

встановленням обов'язку вчинити певні дії, у разі якщо спір виник із сімейних правовідносин;

забороною іншим особам вчиняти дії щодо предмета спору або здійснювати платежі, або передавати майно відповідачеві чи виконувати щодо нього інші зобов'язання;

зупиненням продажу арештованого майна, якщо подано позов про визнання права власності на це майно і про зняття з нього арешту;

зупиненням стягнення на підставі виконавчого документа, який оскаржується боржником у судовому порядку;

зупиненням митного оформлення товарів чи предметів;

арештом морського судна, що здійснюється для забезпечення морської вимоги;

іншими заходами у випадках, передбачених законами, а також міжнародними договорами, згода на обов'язковість яких надана Верховною Радою України [11].

Пропонуємо порівняти найбільш поширені способи виконання таких забезпечень позову як арешт і заборона вчиняти дії. Іноді суди використовують такий спосіб забезпечення як накладення заборони. З власної практики можемо зазначити, що більше 90 % забезпечень позову припадає на вказані види.

Відповідно до ст. 56 Закону України «Про виконавче провадження» арешт майна (коштів) боржника застосовується для забезпечення реального виконання рішення. Арешт на майно (кошти) боржника накладається виконавцем шляхом винесення постанови про арешт майна (коштів) боржника або про опис та арешт майна (коштів) боржника. Постанова про арешт майна (коштів) боржника виноситься виконавцем під час відкриття виконавчого провадження та не пізніше наступного робочого дня після виявлення майна.

Згідно з п. 4 ст. 63 Закону України «Про виконавче провадження» виконавець під час виконання рішення про заборону вчиняти певні дії або про утримання від вчинення певних дій доводить до відома боржника резолютивну частину такого рішення, про що складає відповідний акт. Після складення акта виконавець виносить постанову про закінчення виконавчого провадження [3].

Часто при позовних вимогах майнового характеру позивач забезпечує позов шляхом заборони відповідачу відчужувати майно. Таке забезпечення не виконає свою функцію, оскільки відповідач технічно не позбавлений права відчужити майно.

Тому, при позовних вимогах майнового характеру доцільно застосовувати накладення арешту, а при немайнового характеру - заборону вчиняти певні дії.

Особливим видом забезпечення позову є накладення заборони на майно (ст. 150 ЦПК України, ст. 137 ГПК України, ст. 151 КАС України).

Звертаємо увагу, що формулювання «накласти заборону» і «заборонити відчужувати» є різними за наслідками виконання. Після виконання рішення про накладення заборони власник не зможе відчужити майно, а в разі заборони відчужування, технічно власник зможе відчужувати майно. Крім того, у другому випадку потрібна обов'язкова активна участь боржника, адже виконавець повинен знайти його і довести до відома резолютивну частину рішення, і, очевидно, боржник використовує такий процес для ухилення від виконання рішення.

Також варто звернути увагу, що відповідно до ст. 10 Закону України «Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень» від 01.07.2004 р. № № 1952-IV [4] державним реєстратором єдержавний, приватний виконавець - у разі накладення / зняття таким виконавцем арешту на нерухоме майно під час примусового виконання рішень відповідно до закону.

Тобто, державний і приватний виконавець не мають повноважень накладати заборону на майно, як державні реєстратори.

Оскарження діянь виконавця при виконанні ухвал про забезпечення позову.

Ухвала про забезпечення позову підлягає негайному виконанню відповідно до ст. 157 ЦПК України. Оскарження такої ухвали не перешкоджає її виконанню.

Крім оскарження самої ухвали про забезпечення позову, боржник і стягувач мають право на оскарження діянь виконавця щодо її виконання чи невиконання.

Тому виконавець при отриманні ухвали про забезпечення позову аналізує її на предмет повноважень, чи має він право виконати резолютивну частину такої ухвали і чи відповідає вона вимогам до виконавчого документа, передбачених законом.

Виконавець може відкрити виконавче провадження і виконати вимоги ухвали про забезпечення позову або повернути стягувачу виконавчий документ без виконання та роз'яснити стягувачу, що виконавчий документ не підлягає виконанню виконавцем або повідомити, що стягувач має право звернутися до суду чи іншого органу (посадової особи), що видав виконавчий документ, щодо приведення його у відповідність зі зазначеними вимогами.

Відповідно до ст. 269 ЦПК України суд може з власної ініціативи або за заявою учасників справи виправити допущені в рішенні чи ухвалі описки чи арифметичні помилки. Ухвала про внесення виправлень надсилається всім особам, яким видавалося чи надсилалося судове рішення, що містить описки чи арифметичні помилки [11].

Відповідно до Постанови від 19.12.2022 р. № 308/10485/18 Верховного Суду у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду пред'явленим до виконання може бути судове рішення, в якому виправлено описку, а не ухвала про виправлення описки, оскільки при вирішенні питання про виправлення описок суд не має права змінювати зміст судового рішення, а лише усуває неточності уже існуючого рішення [10]. Ухвала про виправлення описки не є виконавчим документом та не може бути пред' явлена до виконання. В цій ситуації виконавець повністю виконав вимоги, вказані в ухвалі про забезпечення позову, але виконання здійснив на підставі ухвали про виправлення описки, що призвело до повного скасування всіх процесуальних дій виконавця.

Висновки

Найкращим способом досягнення виконання рішення при поданні позову є використання інституту забезпечення позову.

Ухвала суду про забезпечення позову є виконавчим документом та має відповідати вимогам до виконавчого документа, встановленим законом. Така ухвала підлягає негайному виконанню з дня її постановлення, незалежно від її оскарження та відкриття виконавчого провадження.

Існує багато видів способів забезпечення позову. Кожен вид забезпечення позову є дієвий для певних обставин.

Часто при позовних вимогах майнового характеру позивач забезпечує позов шляхом заборони відповідачу відчужувати майно. Таке забезпечення не виконає свою функцію, оскільки відповідач технічно не позбавлений права відчужити майно. Тому, при позовних вимогах майнового характеру доцільно застосовувати накладення арешту, а при немайнового характеру - заборону вчиняти певні дії.

Формулювання «накласти заборону» і «заборонити відчужувати» є різними за наслідками виконання. Після виконання рішення про накладення заборони власник не зможе відчужити майно, а в разі заборони відчужування, технічно власник зможе відчужувати майно. Крім того, у другому випадку потрібна обов'язкова активна участь боржника, адже виконавець повинен знайти його і довести до відома резолютивну частину рішення, і, очевидно, боржник використовує такий процес для ухилення від виконання рішення.

Ухвала про виправлення описки не є виконавчим документом та не може бути пред'явлена до виконання.

Слід мати на увазі, що майже завжди боржник не зволікає, поки рішення суду набере законної сили, а відразу вчиняє всі активні дії щодо відчуження майна. За допомогою відкритих державних реєстрів для розуміння процесів необхідно спостерігати за діями боржника і вчиняти власні необхідні дії. Особливу увагу слід приділити належному і ефективному вибору забезпечення позову і дотримання судом всіх вимог передбаченим для такого виду виконавчих документів. Саме від обізнаності і розуміння процесу позивачем / стягувачем (представником) залежить виконання рішення суду в майбутньому.

Література

1. Господарський процесуальний кодекс України від 06.11.1991 р. № 1798-XII.

2. Кодекс адміністративного судочинства України від 06.07.2005 р. № 2747-IV.

3. Про виконавче провадження: Закон України від 02.06.2016 р. № 1404-VIII.

4. Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень: Закон України від 01.07.2004 р. № 1952-IV.

5. Постанова Верховного Суду України від 21.05.2014 р. у справі № 6-45цс14.

6. Постанова Верховного Суду від 22.08.2018 р. у справі № 471/283/17-ц.

7. Постанова Верховного Суду від 08.05.2019 р. у справі № 813/2125/16.

8. Постанова Верховного Суду від 11.12.2019 р. у справі № 487/3774/16-ц.

9. Постанова Верховного Суду від 04.08.2021 р. у справі № 638/8540/20.

10. Постанова Верховного Суду від 19.12.2022 р. у справі № 308/10485/18.

11. Цивільний процесуальний кодекс України від 18.03.2004 р. № 1618-IV.

12. Конституція України від 28.06.1996 р. № 254к/96-ВР.

References

1. Hospodarskyi protsesualnyi kodeks Ukrainy № 1798-XII vid 06.11.1991 r.

2. [Commercial Procedural Code of Ukraine of 06.11.1991 No. 1798-XII].

3. Kodeks administratyvnoho sudochynstva Ukrainy vid 06.07.2005 r. № 2747-IV. [Code of Administrative Procedure of Ukraine of 06.07.2005 No. 2747-IV]

4. Pro vykonavche provadzhennia: Zakon Ukrainy vid 02.06.2016 r. № 1404-VIII.[On Enforcement Proceedings: Law of Ukraine of 02.06.2016 No. 1404-VIII]

5. Pro derzhavnu reiestratsiiu rechovykh prav na nerukhome maino ta yikh obtiazhen: Zakon Ukrainy vid 01.07.2004 r. № 1952-IV. [On State Registration of Real Property Rights and Their Encumbrances: Law of Ukraine of 01.07.2004 No. 1952-IV]

6. Postanova Verkhovnoho Sudu Ukrainy vid 21.05.2014 r., sprava № 6-45tss14. [Resolution of the Supreme Court of Ukraine dated May 21, 2014 in case No. 6-45ts14]

7. Postanova Verkhovnoho Sudu vid 22.08.2018 r., sprava № 471/283/17-ts. [Resolution of the Supreme Court dated August 22, 2018 in case No. 471/283/17-ts]

8. Postanova Verkhovnoho Sudu vid 08.05.2019 r., sprava № 813/2125/16. [Resolution of the Supreme Court dated May 8, 2019 in case No. 813/2125/16]

9. Postanova Verkhovnoho Sudu vid 11.12.2019 r., sprava № 487/3774/16-ts. [Resolution of the Supreme Court dated 11.12.2019 in case No. 487/3774/16-ts]

10. Postanova Verkhovnoho Sudu vid 04.08.2021 roku, sprava № 638/8540/20. [Resolution of the Supreme Court dated August 4, 2021 in case No. 638/8540/20]

11. Postanova Verkhovnoho Sudu vid 19.12.2022 r., sprava № 308/10485/18. [Resolution of the Supreme Court dated 19.12.2022 in case No. 308/10485/18]

12. Tsyvilnyi protsesualnyi kodeks Ukrainy vid 18.03.2004 r. № 1618-IV. [Civil Procedural Code of Ukraine of 18.03.2004 No. 1618-IV]

13. Konstytutsiya Ukrayiny vid 28.06.1996 r. № 254k/96-VR [Constitution of Ukraine of 28.06.1996 No. 254k/96-VR]

Размещено на Allbest.ru