Біологічна дія іонізуючих випромінювань

Размещено на http://www.allbest.ru

Реферат

На тему:Біологічна дія іонізуючих випромінювань

Виконав:Студент 3 курсу групи СП

Андрейчук Олександр



План

1. Вступ

2. Радіобіологічні ефекти

3. Радіаційна стимуляція

4. Морфологічні зміни

5. Променева хвороба

6. Прискорення старіння і скорочення тривалості життя

7. Загибель організму

8. Генетичні зміни

9. Близькі і віддалені наслідки радіаційного ураження

10. Радіочутливість організмів

11. Радіочутливість рослин

12. Радіочутливість тварин

13. Радіочутливість бактерій і вірусів

14. Радіочутливість рослинних угруповань

15. Особливості дії малих доз іонізуючих випромінювань на живі організми

Список використаної літератури

випромінювання радіаційне ураження променевий



Вступ

Основою взаємодії іонізуючих випромінювань з речовиною, в тому числі з речовинами клітин живих організмів, як уже зазначалося, є іонізація, під час якої електрони відриваються від атомів, приєднуються до інших атомів і виникає іонізований стан атомів та молекул, наслідком якого є індуціювання різних хімічних та біохімічних реакцій в тканинах і органах.

Енергія зв'язку електрона з ядром атома, як відомо,?в середньому становить 60 еВ. Енергія найпоширенішого в наш час штучного радіонукліда, що утворився внаслідок аварії на Чорнобильській АЕС,-- цезію-137 дорівнює 660000 еВ. Це означає, що при проникненні в клітину лише один квант спричинить утворення 11000 пар іонів (660000 : 60= 11000), оскільки взаємодіятиме з її?речовинами до повної втрати або, як кажуть фізики, до повного «розміну» енергії. При дозі лише 1 Р, як підрахували вчені, в кожному 1 см3 живої тканини виникає 2,8-109, а при летальних для ссавців дозах 4--18Гр, відповідно до 5-Ю12 пар іонів. На?перший погляд це нібито багато -- все ж таки 5 000 000 000 000! Але якщо всі ці іонізації виразити у?вигляді сумарної теплової енергії, її ледве буде досить,?щоб підвищити температуру опроміненої тварини на 0,1 °С. У чому ж суть, природа дії іонізуючих випромінювань на живий організм? Чому така мала сумарна енергія випромінювань може призвести до загибелі рослин, тварин, людини або спричинити важкі ушкодження їх? Саме ця невідповідність між кількістю переданої живій речовині енергії та відповідною реакцією дістала назву «радіобіологічного парадокса».

На початку 20-х років німецький фізик Ф. Десауер?почав досліджувати причини радіобіологічного парадокса. Він міркував так. В 1 см3 живої тканини міститься до 10 млрд (109) клітин, у кожній клітині -- до 10 млрд (109) біологічно важливих молекул, якщо такими вважати молекули масою понад 5000 (нуклеїнові кислоти,?білки та ін.). Отже, в 1 см3 тканини 1018 молекул.

При опроміненні організму летальною дозою в такому об'ємі тканини, як щойно підрахували, виникне5-Ю12 іонізацій, наслідком яких стане утворення саме такої кількості пар іонів. Така ж максимальна кількість молекул може зазнати ушкоджень внаслідок опромінення . Парадокс -- несподіване явище, що не відповідає звичайним уявленням, протиріччя.56ня. Відносно загальної кількості молекул де становитиме дуже малу величину -- ушкодження зазнає 1 з 200 000?молекул (Ю18: 5-Ю12). І це призводить до загибелі організму! Чи можливо уявити собі, що коли з будинку,?збудованого з 200 000 цеглин, витягти одну цеглину, він упаде? Це неймовірно, навіть якщо цеглину витягти з?фундаменту. А живий організм гине. Це і є радіобіологічним парадоксом.

І Десауер висунув сміливу гіпотезу: ушкодження не всякої молекули шкідливе для клітини. От коли воно відбувається в особливо відповідальних місцях, наприклад в молекулах хромосом, то це може призвести до ушкодження всієї клітини. А ушкодження багатьох клітин цілком природно уражує весь організм.

Нині відомо, що хромосоми складаються з великої кількості молекул дезоксирибонуклеїнової кислоти (ДНК) і що саме молекули ДНК є тими чутливими до іонізуючого випромінювання елементами клітини, так званими «мішенями», що відповідають за радіаційне ураження. Але в живому організмі природа зв'язків між окремими молекулами має не тільки характер хімічних зв'язків, як у неживій речовині, а й виявляється ще у?вигляді своєрідних міжмолекулярних взаємодій, конкретних узгоджених взаємовідносин. Ще більшою мірою це виявляється на рівні клітин, окремих систем, органів і в цілому зумовлює постійно діючий обмін речовин.

Кожна з молекул ДНК є так званою матрицею, своєрідним взірцем для синтезу десятків молекул рибонуклеїнової кислоти (РНК). Тому, якщо молекула ДНК?дістала ушкодження своєї структури, вона передає його?й молекулам РНК. В свою чергу, кожна молекула РНК?є матрицею для синтезу десятків молекул білків, яким також передається ушкодження. Таким чином відбувається посилення ушкодження, його множення в сотні і?тисячі разів. Більше того, високоенергетичне іонізуюче випромінювання має властивість розривати не тільки зв'язки між електроном і ядром, а й будь-які хімічні зв'язки в молекулах і спричинювати тривалі реакції в?клітинах, які залучають у процеси розвитку променевого ураження велику кількість інших біологічно важливих молекул, прямо не зачеплених опроміненням. Це також є шляхом посилення його біологічної дії. Внаслідок цього загальний об'єм молекулярних ушкоджень порівняно з початковим, зумовленим безпосередньо дією випромінювання, збільшується в сотні і тисячі разів, що призводить до ослаблення контролю над окремими процесами,?порушення систем обміну речовин і, врешті-решт, до різних радіобіологічних ефектів.



Радіобіологічні ефекти

Радіобіологічний ефект -- це реакція живого організму на дію іонізуючого випромінювання, що характеризується зміною деяких його ознак та властивостей. Звичайно виділяють два класи радіобіологічних ефектів --?соматичні й генетичні. Соматичними радіобіологічними ефектами є зміни, що відбуваються в організмі протягом його онтогенезу -- періоду індивідуального розвитку; генетичними -- ушкодження, що передаються нащадкам,?тобто реалізуються в наступних поколіннях.

Серед соматичних ефектів розрізняють такі 5 основних типів: радіаційна стимуляція, морфологічні зміни,?променева хвороба, прискорення старіння, що призводить до скорочення тривалості життя, і загибель. Генетичні, або мутагенні, ефекти утворюють самостійний клас.

Радіаційна стимуляція

Радіаційна стимуляція -- це прискорення росту та розвитку організму при дії на нього іонізуючого випромінювання в дозах, в десятки, а іноді й сотні разів нижчих за ті, що спричинюють гальмування цих процесів.

Описаний вперше французькими вченими М. Мальдінеєм та К. Тувіненом ще в 1898 р., усього через 3 роки після відкриття рентгенівських променів, як явище прискорення проростання опроміненого ними насіння, ефект привернув увагу багатьох дослідників, що працювали з?іонізуючими випромінюваннями. В наступні роки з'явилась велика кількість праць з питань радіаційної стимуляції. Нині доведено, що в умовах звичайної радіобіологічної лабораторії при наявності якого-небудь джерела іонізуючого випромінювання можна підібрати для насіння, проростків, вегетуючих рослин, мікроорганізмів, комах, лабораторних тварин та інших організмів будь-якого виду дозу, при якій спостерігається ефект радіаційної стимуляції у тій чи іншій формі. Ці дози варіюють у досить широких межах, що залежить від чутливості організмів до випромінювань, їх фізіологічного стану, виду випромінювання та деяких інших факторів. Наприклад,?для насіння стимулюючі дози в, багато разів вищі, ніж для проростків та вегетуючих рослин, для мікроорганізмів -- у десятки і сотні разів вищі, ніж для ссавців та комах.

Всі ці фізіологічні явища, що спостерігаються візуально, супроводжуються активацією багатьох процесів обміну речовин: прискоренням дихання, фотосинтезу, мінерального та водного обмінів, що зумовлюють посилене нагромадження в продукції цукрів, (білків, вітамінів,?жирів).

Про стимулюючу дію іонізуючого випромінювання на організм тварин можна зробити висновок за тими самими критеріями, що й при опроміненні рослин, а саме за прискоренням чи посиленням таких функцій, як ріст,?розвиток, продуктивність.

Найбільш показовими і численними вважаються дослідження опромінення стимулюючими дозами курячих яєць, курчат і дорослих курей. Доведено, що при опроміненні яєць до інкубації, під час інкубації, одночасно або протягом всього періоду інкубації дозами 0,01 --?0,05 Гр помітно підвищується виводимість курчат, зменшується відхід курчат, прискорюється на 10--12 днів початок періоду яйцекладки, збільшується несучість птиці в цілому. Опромінення курчат дозою 0,25 Гр сприяє збільшенню їх живучості, прискоренню процесів росту й?розвитку, початку яйцекладки. Опромінення дорослих курок у дозі 0,05 Гр збільшує несучість.

Цілком певних фактів радіаційної стимуляції сільськогосподарських тварин дуже мало. Але численні дані,?одержані при роботі з лабораторними щурами, мишами,?морськими свинками, свідчать про те, що при малих дозах у ссавців також спостерігаються прискорення росту,?збільшення абсолютної маси тіла, підвищення плодючості.

При опроміненні сперми та ікри риби спостерігається прискорення розвитку ембріонів, а при опроміненні мальків -- активізація росту й розвитку.

Радіаційна стимуляція спостерігається не тільки при одноразовому, а й при хронічному опроміненні, коли рослини і тварини опромінюються протягом усього періоду розвитку або значної його частини. Так, спостерігалась стимуляція росту рослин кукурудзи і гречки при опроміненні їх протягом вегетаційного періоду при потужності дози опромінення 0,019 Р/доб. Якщо вважати,?що потужність радіаційного фону в середньому становить 10 мкР/год або до 0,00024 мкР/доб, то збільшення його десь у 100 разів може зумовити стимуляцію росту рослин. Схожа ситуація з радіаційним фоном тривалий час була в деяких регіонах України протягом весняно-?літнього періоду 1986 р. після аварії на Чорнобильській?АЕС. Не випадково деякі дослідники схильні пояснювати небувалий урожай зернових і деяких інших культур того драматичного року саме радіаційною стимуляцією.

Є дані про те, що хронічне опромінення щурів при?потужності гамма-опромінення 0,002 Гр/рік (23 мкР/год),?або всього у 2--4 рази вище фону, підвищує їх плодючість більш як у 2 рази. Описано також збільшення тривалості життя комах, лабораторних тварин в умовах хронічного опромінення. Однак ці дані заперечуються багатьма радіобіологами.

Морфологічні зміни

Морфологічні зміни -- це зміни під впливом іонізуючого випромінювання зовнішнього вигляду організму,?окремих його органів, анатомічної структури -- ознак,?що відрізняють його від батьківської форми. Однак треба підкреслити, що ці ознаки не спадкові, а відхилення від норми, потворства, химерність існують лише в поколінні опромінених організмів.

У вивченні радіобіологічних ефектів у рослин важливе значення має опис різноманітних морфологічних аномалій. Особливо характерні вони для листя: збільшення або зменшення розмірів і кількості, зміна форми, скручуваність,зморшкуватість, порушення жилкування, асиметричність, потовщення, зрощення листкових пластинок та розсічення листка на частини, зміна кольору, мозаїчність, утворення пухлин, некротичних плям, втрата листкової пластинки та ін. Багато які з цих ознак можуть виникати і в інших органах -- стеблі, корінні, квітках,?плодах, насінні, хоча у них через специфіку будови можуть з'являтися й зовсім нові зміни: наприклад, у стебла -- порушення філотаксису (порядку розміщення листків), поява аеральних (повітряних) коренів; у кореня --?загибель головного кореня, опушування зони росту, відсутність бічних коренів; у квітів -- зменшення або збільшення кількості квіток у суцвітті та ін.

Поява більшості з цих ознак пояснюється неоднаковою ушкодженістю окремих клітин, тканин та утворенням клітин із сповільненою швидкістю поділу, ушкодженням хромосом, а також загибеллю окремих клітин і?цілих ділянок тканин і навіть органів. Тому різні ділянки тканини або органа ростуть з неоднаковою швидкістю, що й призводить до зміни його форми, посічення, зморшкуватості, скручення та інших відхилень від норми. Такі рослини справедливо можна назвати радіаційними химерами.

Збільшення розмірів і кількості органів, включених до розряду морфологічних змін, треба відрізняти від описаної в попередньому розділі радіаційної стимуляції.?Ці аномалії, як і всі перелічені порушення, виникають при набагато вищих дозах опромінення і є проявом. Від слова химера -- чудовисько; в даному випадку -- організм, сформований з клітин, тканин та органів, ушкоджених радіацією різною мірою і тому не схожих на батьківські форми.Збільшення життєвих функцій клітин і тканин, що залишились неушкодженими або ушкодженими меншою мірою, ніж інші, і які прагнуть виконувати функції втрачених тканин та органів.

Найрізноманітніші морфологічні зміни рослин спостерігалися в зоні аварії на Чорнобильській АЕС у?1986 р. У 1987 р. і в наступні роки кількість змін значно зменшилась, вони залишились переважно у хвойних рослин, що змінюють хвою раз на кілька років, а також на?багаторічних органах, передусім на гілках.

У тварин цей тип радіобіологічних ефектів можна виділити не завжди, хоч різні зміни в окремих органах і тканинах тваринного організму в різні строки після опромінення описано досить змістовно. Так, при опроміненні тварин у стадії ембріогенезу (розвитку зародка)?можливі порушення росту кісток, пропорцій розвитку окремих органів, порушення росту і розвитку в цілому, що,?врешті-решт, призводить до виникнення різних потворств.

При опроміненні дорослих особин ушкоджуються насамперед клітини тканин, що перебувають у стані поділу. Саме в цих місцях виникають морфологічні зміни:?кольору шкіри й волосяного покриву, випадання волосся,?припинення росту рогових утворень та їх відшаровування, катаракта (помутніння кришталика ока), що дістали назву променевих, різні зміни розмірів і форм окремих органів, різні ступені дистрофії. Опромінення тварин може зумовити найрізноманітніші виразки на поверхні тіла або у внутрішніх органах з наступним утворенням на їхньому місці рубців. Як і в рослин, до цього типу ефектів опромінення відноситься й виникнення під дією радіації пухлин на різних органах. Описано також велику кількість інших порушень, що змінюють характерний вигляд тварин.

Променева хвороба

Променева хвороба -- це захворювання, що виникає при дії іонізуючих випромінювань на живий організм і?характеризується конкретним комплексом ознак свого прояву.

Найбільш повно вивчено променеву хворобу одомашнених ссавців, у тому числі й сільськогосподарських тварин і птиці. Розрізняють гостру й хронічну форми променевої хвороби.

Гостра променева хвороба тварин виникає звичайно при одноразовому загальному опроміненні. За тяжкістю захворювання розрізняють чотири її ступені: перша --?легка, у свиней, наприклад, виникає при дозах опромінення 1--2 Гр; друга -- середньої тяжкості, при дозах 2--4Гр; третя -- тяжка, розвивається при дозах 4--6 Гр, і?четверта -- дуже тяжка, спостерігається при дозах, вищих за 6 Гр. Для більш радіочутливих видів тварин, наприклад для великої рогатої худоби, ці форми променевої хвороби спостерігаються в діапазоні доз, що зміщений у?бік менших величин -- 0,5--5 Гр; для більш радіостійких, наприклад кролів, навпаки -- у бік більших величин --6--12 Гр.

У розвитку гострої форми променевої хвороби виділяють 4 періоди, або фази. Перший -- період первинних реакцій -- може спостерігатись вже через кілька годин після опромінення і триває протягом 3--4 діб. Характерними його ознаками є порушення стану нервової системи, що виявляється у формі збудження, яке змінюється пригніченням та слабкістю. Погіршується апетит тварин, порушується ритм роботи серця, виникають задихання, Понос, блювання, може підвищитись температура тіла. У периферійній крові вже в першу добу після опромінен ня спостерігається нейтрофільний лейкоцитоз, абсолютна та відносна лімфопенія, збільшення кількості ретикулоцитів. На кінець періоду у стані тварини відмічаються суб'єктивні поліпшення.

Другий період -- латентний (прихований), фаза удаваного клінічного благополуччя залежно від тяжкості хвороби триває від кількох діб до 2 тижнів і більше. Чим вища одержана доза або чим тяжча форма променевої хвороби, тим він коротший. При дуже тяжких формах променевої хвороби цього періоду може зовсім не бути.

Стан тварин у цей період розвитку хвороби може здаватися задовільним. Однак уявність цього благополуччя легко підтверджується аналізом крові: виявляються чітка лімфопенія, тромбоцитопенія, зниження кількості нейтрофілів та ретикулоцитів. У кістковому мозку яскраво виражена аплазія. В кінці періоду можуть спостерігатись крововиливи на слизових оболонках, порушення функцій травного каналу, бронхіт, пневмонія, випадання шерсті. Але в кістковому мозку в другій половині періоду при легкій та середній формах хвороби з'являються ознаки регенерації.

Третій період -- розпал хвороби -- період виявлених клінічних ознак гострої променевої хвороби залежно від її ступеня виявляється через 1--4 тижні. Знову загальний стан тварини різко погіршується: виникає задихання, погіршується функціонування серцево-судинної системи, органів травлення, спостерігається втрата апетиту, понос, дистрофійні процеси в слизовій оболонці рота, зменшення маси тіла, може виникнути короткочасна лихоманка, що періодично повторюється, підвищується температура тіла. Характерною ознакою цього періоду є геморагічний синдром -- крововиливи під шкіру, на слизових оболонках, у травному каналі, у мозку, серці, легенях та інших органах.

Залежно від одержаної дози та індивідуальної чутливості тварин до опромінення третій період триває від 1 до 3--4 тижнів. Наприкінці його розвивається прогресуюча анемія. При опроміненні в напівлетальних дозах у половини тварин в кістковому мозку та лімфатичних?вузлах спостерігається явище повної аплазії, що призводить до загибелі. У другої половини в цих органах відмічаються ознаки регенерації та перехід хвороби через 1 -- 1,5 місяця в четвертий період.

Четвертий період -- період відновлення, при легкому ступені гострої променевої хвороби проходить досить швидко і повного мірою. Він характеризується поліпшенням загального стану тварин, відновленням апетиту, нормалізацією температури. Зникає кровоточивість, слабнуть диспептичні явища, як наслідок відміченої вище регенерації в кістковому мозку, поступово відновлюються показники крові.

При середній тяжкості хвороби період відновлення триває 2--2,5 місяця і в цілому видужання завершується за 3--6 місяців.

При тяжкій формі хвороби період відновлення може затягнутись на 7--9 місяців. Але, як правило, повністю тварина не видужує: відмічаються зниження імунітету, послаблення відтворної здатності, можливе скорочення тривалості життя. Нерідко гостра форма променевої хвороби переходить в хронічну.

Дуже тяжкий ступінь гострої променевої хвороби у великих сільськогосподарських тварин триває від кількох днів до кількох тижнів і звичайно завершується загибеллю їх у першому або третьому періоді. При опроміненні в дозах, що перевищують летальні, ранній смертельний кінець може настати вже через 2--4 доби. При дозах, вищих за летальні в 1,5--2 рази, загибель можлива під час опромінення або в найближчі години після нього -- так звана «смерть під променем». Причиною загибелі тварин є киснева недостатність, що розвивається внаслідок зменшення кількості гемоглобіну в крові та розвитку токсемії, набряку легенів.

При середньому і тяжкому ступенях гострої променевої хвороби тварини гинуть, як правило, у третьому періоді. Основною причиною цього звичайно є описані вище геморагічні явища, дистрофічні процеси.

Хронічна променева хвороба тварин -- форма променевого ураження, що розвивається внаслідок тривалого опромінення організму малими дозами загального опромінення або від радіоактивних речовин, що потрапили всередину.

Виділяють три форми хронічної променевої хвороби: легку, середню і тяжку та періодичність протікання, як і при гострій формі. Легка форма хронічної променевої хвороби зумовлена опроміненням у порівняно невеликих дозах і протягом короткого періоду, характеризується звичайно функціональними порушеннями переважно нервово-рефлекторного характеру. Після припинення опромінювання ці зміни можуть швидко зникнути.

Для середньої форми хвороби характерними є порушення регуляторних систем, функціональна недостатність органів травлення, нервової, серцево-судинної систем і особливо крові. Але після припинення опромінення також настає відновлення, що характеризується репаративними процесами у найбільш радіовразливих тканинах, а також нормалізацією функціональних порушень, іноді з тим чи іншим ступенем їх недостатності. Тяжка форма хронічної променевої хвороби, що спостерігається при тривалому опроміненні, характеризується глибокими морфологічними порушеннями деструктивного порядку в органах кровотворення, травному каналі, нервовій та інших системах. Вона супроводжується поступовим ослабленням діяльності серця, порушенням функцій залоз внутрішньої секреції, виснаженням, зниженням стійкості проти інфекційних хвороб.

При потраплянні радіоактивних речовин всередину організму хронічна променева хвороба часто зумовлюється тривалим локальним опроміненням окремих органів і систем, що спричинюється вибірковим розподілом їх у тілі та нагромадженням в окремих органах. Наприклад, 1311 концентрується переважно в щитовидній залозі, зумовлюючи опромінення цього важливого органа ендокринної системи ссавців -- у скелеті, опромінюючи кістковий мозок -- основний кровотворний орган.

При лікуванні променевої хвороби тварин треба орієнтуватись на її можливий кінець або одержану твариною дозу опромінення, ступінь променевої хвороби. Якщо прогнозується дуже тяжкий, а нерідко й тяжкий ступінь гострої променевої хвороби, то лікувати таку тварину з точки зору економіки недоцільно, а коли легкий або середній ступінь, то є сенс у лікуванні.

На початку розвитку хвороби рекомендується провести переливання крові чи введення кровозамінників, внутрішньовенне введення 25--40 % розчину глюкози з аскорбіновою кислотою (вітаміном С) та ціанкобаламідом (вітаміном В12), надалі активно застосовувати для лікування антибіотики, транквілізатори, глобуліни сироватки крові, нуклеїново-кислий натрій, різні антигеморагічні засоби та ін.

При надходженні великої кількості радіоактивних речовин через травний канал слід застосовувати адсорбенти -- водну суміш кісткового борошна, цеолітів, при надходженні через легені -- відхаркувальні засоби.

Головна мета лікування -- запобігти патологіям та усунути їх в органах, кровотворення, травному каналі, легенях, відтворювальній та нервово-ендокринній системах.

Променева хвороба рослин також характеризується відповідним комплексом неспецифічних ознак. Першою ознакою, яка є прямим наслідком затримки поділу клітин, є гальмування росту рослини або окремих її органів під дією випромінювання. Але звичайно, як і інгібування клітинного поділу, гальмування росту є вже вторинною реакцією рослини на опромінення. Вони є наслідком порушення обміну речовин в результаті ушкодження ферментативних систем, порушення регуляторних зв'язків,?що визначають підпорядкованість функцій окремих органів.

У радіочутливих рослин родини бобових (кінських бобів, гороху, квасолі) такі зміни можна виявити вже через кілька годин після опромінення дозами 1--3 Гр. Зміни швидкості поділу клітин виявляються, як правило, не раніш ніж через 12--24 год, а помітне гальмування росту -- ще пізніше.

При дозах, близьких до напівлетальних (для названих культур 4--12 Гр), ці процеси реєструються значно швидше і в частини рослин вже через добу можна спостерігати практично повне припинення поділу клітин та ростових процесів. Однак протягом ще тривалого періоду можуть підтримуватись процеси фотосинтезу, дихання, мінерального та водного обміну.

Як і в тварин, при променевій хворобі підвищується сприйнятливість рослин до інфекційних хвороб, знижується їх стійкість проти несприятливих факторів, зменшується потреба в поживних речовинах, послаблюються відтворювальна здатність і продуктивність.

Існує думка, що уражені променевою хворобою рослини не можна використовувати в їжу та для годівлі тварин, оскільки вони нібито можуть спричинити променеву хворобу у людини і тварин. Ця думка неправильна і ні на чому не грунтується. Нині відомі десятки технологій дезинфекції, стерилізації, пастеризації продукції рослинництва і тваринництва, основою яких є опромінення її іонізуючою радіацією у великих дозах. Найдбайливіше медико-гігієнічне дослідження опромінених продуктів показало їх повну нешкідливість. Деякі з цих технологій описано в останньому розділі.

Інша справа, коли радіоактивні речовини потрапляють всередину рослин. У цьому разі вони дійсно при годівлі тварин можуть бути небезпечними для здоров'я тварин та людини, навіть коли самі не несуть ніяких ознак променевої хвороби.

Прискорення старіння і скорочення тривалості життя

Існує пряма кількісна залежність між скороченням тривалості життя і дозою іонізуючого випромінювання. Проте, як вважають геронтологи -- вчені, що вивчають закономірності старіння організмів, прискорення старіння і скорочення тривалості життя не обов'язково повинні бути неминучими або наслідком один одного. Справді, як зазначалося в попередньому розділі, скорочення тривалості життя може бути наслідком променевої хвороби, як і індукції лейкозів, пухлин та інших причин, але воно ніяк не пов'язане із справжнім старінням.

Старіння -- це закономірний руйнівний процес вікових змін організму, що веде до пониження його адаптаційних можливостей і збільшення імовірності смерті. Старіння властиве всім живим організмам і відбувається на всіх рівнях організації живого -- від молекулярного рівня до рівня організму.

Старіння сільськогосподарських тварин на рівні організму виявляється у послабленні функцій основних фізіологічних систем (нервової, ендокринної, серцево-судинної, травної та ін.), зниженні контролю за їх діяльністю, зміні реактивності щодо дії гормонів, порушення на етапі надходження інформації в нервові центри.

Старіння рослин хоч і має певну специфіку прояву, ознак, особливо помітних саме на рівні організму, в цілому також характеризується послабленням функції основних фізіологічних систем (фотосинтезу, дихання, транспортування елементів живлення і метаболітів, водного обміну та ін.), розладом систем регуляції, послабленням реактивності щодо дії специфічних гормонів рослин-фітогормонів.

Усі перелічені процеси є об'єктами пильної уваги радіобіологів, оскільки вони змінюються під впливом опромінення іонізуючої радіації і при високих її дозах пригнічуються нею. Саме це і прискорює процес природного старіння організму і скорочення тривалості життя.

Загибель організму

При високих дозах опромінення, коли видужання від променевої хвороби неможливе, настає загибель, або смерть, організму -- припинення його життєдіяльності як цільної системи.

Смерть теплокровних тварин, якими є сільськогосподарські тварини, зумовлена передусім припиненням дихання і кровообігу. В зв'язку з цим виділяють два основних види смерті -- клінічну й біологічну, або справжню. По закінченні періоду клінічної смерті, коли ще можливе повноцінне відновлення життєвих функцій, настає біологічна смерть -- необоротне припинення фізіологічних процесів практично в усіх клітинах і тканинах організму.

Окремі органи рослин мають автономність, що є однією з принципових властивостей, за якими розрізняють рослинні і тваринні організми. Інакше кажучи, рослини можуть зберігати деякі функції навіть при загибелі систем і органів, що мають високу чутливість до радіації. У них не настає при цьому загибелі усього організму, як при ураженні деяких органів тварин. Тому навіть при високих дозах опромінення, що пригнічують поділ клітин в усіх утворювальних тканинах рослини -- меристемах, а відповідно, тих, що повністю інгібують процеси росту та розвитку, опромінені рослини протягом досить тривалого часу (кілька тижнів) можуть зберігати життєдіяльність, виконуючи, як уже зазначалося, функції дихання, фотосинтезу, мінерального і водного обміну та ін. Кінець кінцем вони в'януть і засихають. Отже, як бачимо, на відміну від загибелі тварин, зареєструвати загибель рослини не завжди вдається досить швидко і достовірно (явні ознаки загибелі сумно відомого «рудого лісу», що дістав смертельну дозу під час аварії на Чорнобильській АЕС протягом квітня -- травня 1986 р., стали очевидними лише наприкінці року).

Проте, оскільки причиною загибелі рослин є загибель їх меристем, її можна зареєструвати вже через 2--3 дні після опромінення в смертельних дозах після припинення поділу клітин. Можна констатувати загибель меристем і неозброєним оком по специфічному побурінню кінчиків коренів через 6--10 днів після опромінення. Побуріння меристем пагонів можна виявити, розкривши вкриваючи їх листочки.

Генетичні зміни

Соматичні ефекти, розглянуті вище, виявляють тільки у безпосередньо опроміненому організмі. Генетичні, або спадкові, ефекти передаються нащадкам. Вони виникають внаслідок мутацій, тому їх називають ще мутагенними ефектами. Мутація -- це порушення, що виникають у спадковому матеріалі і призводять до зміни окремих ознак організму або навіть до виникнення нових ознак.

Іонізуюче випромінювання на відміну від багатьох інших шкідливих факторів, про які йшлося на початку книги, має здатність зумовлювати порушення у спадковому матеріалі і сприяти виникненню мутацій. Тому генетичні ефекти дуже небезпечні при опроміненні живих організмів. Вони можуть призводити до появи у наступних поколіннях (за даними дослідів з мікроорганізмами, рослинами, комахами, дрібними лабораторними тваринами -- організмами, що мають швидку і високу відтворюваність -- до?15--20-го поколінь) нових форм організмів, із зміненими властивостями -- виродків.

Залежність кількості виниклих мутацій від дози іонізуючої радіації має лінійний або близький до лінійного характер. З одного боку, це свідчить про те, що ступінь тенетичного ушкодження збільшується прямо пропорційно дозі, а з другого -- на безпороговість цієї радіобіологічної реакції. Тобто, якою б малою не була доза опромінення, вона індуціюватиме мутації. В цьому головна підступність іонізуючих випромінювань -- при малих дозах організм не зазнаватиме ніяких соматичних ушкоджень, але вони можуть виявитись у його нащадків.

Мірою генетичної дії іонізуючих випромінювань є доза, яка подвоює кількість мутацій. Оцінити її нелегко. Для сільськогосподарських тварин-ссавців, деяких радіочутливих видів рослин діапазон цієї дози досить широкий-- від 0,1 до 1 Гр. При підвищенні радіаційного фону, ступеня забруднення продуктів харчування і кормів радіоактивними речовинами ймовірність виникнення мутацій зростає.

Мутації, що виникають при опроміненні в статевих клітинах ссавців, можуть бути настільки серйозними, що плід, який формується з них, може стати нежиттєздатним і загинути. Такі мутації називають летальними, тобто смертельними. В інших випадках мутаційні зміни можуть бути сумісними з життям, але виявляються у вигляді виродків різного ступеня, спадкових хвороб. З підвищенням дози збільшується небезпека виникнення обох типів мутацій. Особливо велика вона для нащадків тварин, що пережили променеву хворобу середнього та тяжкого ступенів.

Близькі і віддалені наслідки радіаційного ураження

Залежно від часу прояву після опромінення радіобіологічні ефекти поділяють на близькі та віддалені. До близьких ефектів належать ті, які виявляються в перші години, дні, тижні, місяці після опромінення. Віддалені наслідки реєструються у більш пізні строки. До близьких наслідків радіаційного ураження відносять радіаційну стимуляцію, яка виявляється одразу після опромінення; більшість морфологічних змін у тканинах і окремих органах, що виникають протягом перших днів, тижнів післярадіаційного періоду; гостру променеву хворобу всіх ступенів тяжкості, що розвивається протягом 1 --1,5 місяця, і загибель.

Віддаленими наслідками радіаційного ураження ссавців вважають такі морфологічні зміни, як злоякісні новоутворення -- лейкози, ракові пухлини. Типовим віддаленим наслідком морфологічної природи є променева катаракта. До них відносять також нефросклероз -- хворобу, що виникає внаслідок морфологічного переродження тканин і судин нирок при ураженні їх радіоактивними речовинами при їх виведенні з організму. Всі ці ефекти морфологічної природи виявляються, як правило, через багато місяців або кілька років після опромінення.

Віддаленим наслідком радіаційного ураження вважається один із найбільш спільних для усіх організмів ефект опромінення -- скорочення тривалості життя і прискорення старіння, що реалізується, як правило, в останні періоди життя.

До найвіддаленіших наслідків опромінення як у тварин, так і в рослин відносять генетичні ефекти.

Віддалені наслідки променевого ураження мають вірогідний, або випадковий, характер. Це означає, що їх неможливо визначити наперед, на відміну від близьких наслідків. З усією впевненістю можна, наприклад, стверджувати, що коли 1000 рослин гороху опромінити дозою 0,5 Гр, то в усіх або майже в усіх виявиться радіаційна стимуляція, при дозі 8 Гр у всіх рослин виникнуть різні морфологічні зміни, а при більш як 15 Гр всі рослини загинуть. Коли овець опромінити дозою 2 Гр, у них виникне променева хвороба першого або другого ступеня (залежно від індивідуальної чутливості до радіації). Але завбачити віддалені наслідки опромінення у якомусь конкретному організмі неможливо. їх можна передбачити на основі статистичного аналізу в опроміненій популяції (групі) організмів і виразити чисельність уражених осіб у процентах або визначити кількість уражених осіб на тисячу, мільйон. Ймовірність прояву віддалених наслідків радіаційного ураження зростає із збільшенням дози опромінення.

При різних дозах виявляються неоднакові радіобіологічні ефекти. Радіаційна стимуляція -- перший соматичний ефект, що спостерігається за мінімальних доз опромінення. Морфологічні зміни і променеву хворобу виявляють при дозах, у десятки разів більших. При ще більших дозах настає загибель.

Але не тільки від дози випромінювань залежить прояв радіобіологічних ефектів. Наприклад, дози, що стимулюють ріст і розвиток рослин родини хрестоцвітих (редису, капусти, ріпака, редьки), згубні для рослин родини бобових (бобів, гороху, квасолі). Дози, які не завдають шкоди комахам, смертельні для всіх тварин класу ссавців. Всі ефекти визначаються чутливістю організмів до іонізуючої радіації, або їх радіочутливістю.

Радіочутливість організмів

У радіобіології рівноправними є два терміни, що характеризують відношення організму до іонізуючих випромінювань,-- радіочутливість і радіостійкість. Вони взаємозв'язані і з різних боків віддзеркалюють одне і те саме явище. Якщо організм має високу радіочутливість, то він характеризується низькою радіостійкістю, і навпаки. Проте ці терміни треба розрізняти. Радіочутливість організму -- це його здатність реагувати на мінімальні дози іонізуючої радіації, відчувати за допомогою своїх систем незначні рівні опромінення. Радіостійкість -- це здатність організму переносити високі рівні опромінення. Якщо для характеристики радіостійкості можна використовувати рівні доз, при яких після опромінення гине певна частина організмів (наприклад ЛД50 -- напівлетальна доза, при якій гине і, відповідно, виживає половина організмів) або гинуть всі (ЛД10о -- летальна доза) , то оцінка радіочутливості поки що утруднена. Тому, характеризуючи радіочутливість різних організмів чи їх радіостійкість, звичайно застосовують один рівень доз -- ЛД50.

Радіочутливість рослин

Іонізуюче випромінювання на рослини діє порізному. Найбільш радіочутливі рослинні організми -- лілейні, соснові, найбільш радіостійкі -- деякі види синьозелених водоростей.

Є відомості про радіочутливість більш як 3000 рослин, що належать до різних родин, родів, видів. Але вони здебільшого стосуються насіння -- стадії розвитку рослин, в якій вони перебувають у стані глибокого спокою, тому виявляють високу стійкість як проти іонізуючих випромінювань, так і проти інших шкідливих факторів. Але варто тільки помістити насіння у вологе середовище при кімнатній температурі (18--22 °С), як одразу в них активізуються процеси обміну речовин і вони починають проростати. Радіочутливість дводенного проростка порівняно з насінням збільшується в десятки разів, дещо варіюючи в окремі фази розвитку, лишається приблизно на тому ж рівні до кінця вегетації. Хоч слід зазначити, що інформації про радіочутливість рослин у стадії вегетації є небагато.

Найвища радіочутливість серед рослин і, мабуть серед усіх живих організмів у лілії. Як бачимо, напівлегальна доза для рослин лілії становить лише 0,5--1 Гр, а летальна-- 2 Гр (ЛДюо Для всіх організмів, як правило,?в 1,7--2,3 раза вища за ЛД5о). А стійкість насіння лілії проти радіації в 10--20 разів більша. До рекордсменів за чутливістю до іонізуючих випромінювань належать хвойні рослини, і насамперед сосна та ялина, для яких летальні дози становлять відповідно 4--6 і 5--10 Гр. Через це під час аварії на Чорнобильській АЕС загинув сосновий ліс на площі 500 га. Водночас радіостійкість лісових масивів, що складаються з ялини і листяних порід, вища і вони залишилися живими, хоч і досі зберігають деякі ознаки променевої хвороби і зазнали різних морфологічних змін.

Серед сільськогосподарських культур найбільшу радіочутливість мають деякі представники родини бобових,а максимальну серед них -- кінські, або кормові, боби. Для деяких сортів бобів напівлегальні й летальні дози майже такі самі, як і для ялини. Досить чутливі до іонізуючої радіації злаки. А роди більшості овочевих, технічних культур мають порівняно високу радіостійкість, тобто низьку радіочутливість.

Максимальна радіостійкість серед вищих рослин у представників родини хрестоцвітих (редису, редьки, брукви та ін.). Так, напівлетальна доза для вегетуючих рослин редису в 50--100, а для насіння -- у 100--200 разів вища для найбільш радіочутливих родів і становить відповідно 50 і 2000 Гр.

Досить широке варіювання напівлегальних доз для окремих родів рослин дає деяке уявлення про різницю між радіочутливістю окремих видів. Але вона може істотно відрізнятися і в різних сортів. В цьому немає нічого дивного, оскільки різні сорти мають різну стійкість проти різних факторів: низьких та високих температур, хімічних речовин, хвороб тощо. Відомо, наприклад, що для сортів пшениці напівлетальні дози відрізняються в З рази, а для гороху -- в 5 разів.

Надзвичайно висока радіостійкість у нижчих рослин -- грибів, водоростей, лишайників. Чемпіон серед них, як і серед усіх видів рослин -- синьозелені водорості, які ще називають ціанобактеріями, або ціанеями. Напівлетальні дози для деяких з видів їх досягають 12-- 16 кГр. В цьому відношенні вони поступаються лише вірусам -- найелементарнішій і найпростішій неклітинній формі живих організмів.

Радіочутливість тварин

З відомостей про радіочутливість тварин важливими для людини є насамперед дані про представників класу хребетних -- ссавців. Наявні дані про їх представників стосуються передусім дрібних лабораторних тварин -- мишей, щурів, кролів, хом'яків, собак. Менше відомостей є про радіочутливість великих тварин (корів, коней, верблюдів), дослідження яких пов'язані із значними витратами. Приблизними є також дані про радіочутливість людини, що грунтуються на випадкових даних, здобутих під час аварій, в умовах яких точна дозиметрія просто неможлива.

Для деяких з них значення напівлетальних і летальних доз варіюють у широких межах.Як показують досліди, це залежить передусім від особливостей опромінення, віку тварин, їх фізіологічного стану. Для більшості родів ссавців напівлетальна доза не перевищує 5--8, а летальна-- 9--10 Гр. До найбільш радіочутливого виду сільськогосподарських тварин відносять овець, мінімальне значення ЛД50/30 Для яких становить лише 1,5 Гр, а до найбільш радіостійких -- кролів, ЛД50/30 для яких досягає 8--10 Гр (радіочутливість молодих тварин вища, ніж дорослих).

Радіобіологи Московського університету в 60-х роках виявили в Прибайкаллі популяцію гризунів -- монгольських піщанок, тварин підродини хом'якових, напівлетальна доза для яких досягає 13, а летальна -- 18 Гр. Поки що це рекордсмен за радіостійкістю серед ссавців.

Серед хребетних тварин більшу радіостійкість, ніж ссавці, мають птахи. Напівлетальна доза для більшості їх видів, у тому числі і для домашньої птиці, досягає 8-- 25 Гр. Для різних порід курей ці дози коливаються від 10 до 15 Гр, качок --від 12 до 16, риб -- 5--20 Гр. Для амфібій вони трохи вищі -- до 25--ЗО Гр. Широко варіюють ці дози і для плазунів: для найбільш радіо чутливих представників цього класу -- черепах 15---20, а для найбільш радіостійких -- змій 80--200 Гр.

Набагато вищу радіостійкість виявляють безхребетні тварини. Для більшості видів комах напівлегальна доза становить 50--300, а летальна -- 100--500 Гр, хоч для деяких видів вона може досягати 1000 Гр. Радіочутливість комах дуже залежить від стадії їх розвитку. Наприклад, для 3-годинних яєць дрозофіли (плодової мушки), яка відрізняється, до речі, від інших комах досить високою радіочутливістю, напівлегальна доза дорівнює лише 2 Гр, для 4-годинних -- 5, для 7,5-годинних -- 8,?для лялечок -- 20--65, а для дорослої особини -- 95 Гр.

Для різних молюсків напівлетальні дози варіюють від 20 до 200 Гр, для членистоногих-- від 100 до 1000 Гр, для кишковопорожнинних -- від 50 до 2500 Гр, для простих (амеб, інфузорій) --від 1000 до 3000 Гр.

Радіочутливість бактерій і вірусів

Найнижчу радіочутливість серед живих організмів мають бактерії роду мікрококкус, виявлені в каналі одного атомного реактора, де потужність дози опромінення становить близько 12 Гр/с, або понад 1 млн Гр/добу. У цих умовах бактерія не тільки виживала, а й розмножувалась. Напівлегальна доза гострого гамма-опромінення, за даними різних дослідників, для неї становить від 3000 до 7500 Гр. У зв'язку з такою високою радіостійкістю ця бактерія дістала назву «мікрококкус радіостійкий».

Але серед бактерій є представники, для яких напівлегальна доза набагато нижча (300--500 Гр). Одна з найбільш радіочутливих бактерій -- кишкова паличка. Для неї ЛД50 становить 30--60 Гр. Для більшості бактерій напівлетальні дози знаходяться в діапазоні 300--2000 Гр. Спори бактерій (бактерії в стані спокою) ще стійкіші проти опромінення.

Найбільша радіостійкість серед живих організмів у вірусів -- для них ЛД50 коливається від 4000 до 8000 Гр У стані спокою їх радіостійкість набагато вища. А летальні дози для них досягають 20 кГр. З урахуванням цих доз визначають дози для радіаційної стерилізації матеріалів і препаратів медичного й ветеринарного призначення, знезаражування продукції рослинництва і тваринництва. В окремих випадках досягають 20--25 кГр.

Радіочутливість рослинних угруповань

При дії іонізуючих випромінювань на рослинні угруповання (фітоценози) навіть при порівняно невисоких дозах в їх структурі можуть статися істотні зміни. Це пояснюється тим, що навіть слабке пригнічення росту й розвитку 1--2 видів рослин може спричинити порушення зв'язків між окремими видами і забезпечити сприятливі умови для розвитку інших видів. У цій ситуації небезпечнішим для фітоценозів є хронічне опромінення, а не гостре, оскільки діючи протягом кількох поколінь на рослину, воно призводить до нашарування постійних відхилень у розвитку того чи іншого виду. А після гострого одноразового опромінення фітоценоз у наступні роки може відновитися, наприклад, за рахунок насіння, що збереглося в грунті і має вищу радіостійкість.

Зміни у складі рослинних угруповань можуть виникати не тільки при інгібуючих, а й при стимулюючих дозах. Бо посилення росту і розвитку одних видів створює для них переваги у фітоценозі, що може супроводжуватись погіршенням екологічних умов для розвитку інших видів аж до їх повного випадання.

Основним фактором, що призводить до порушення зв'язків між різними видами рослин, є радіобіологічні реакції найбільш радіочутливих з них. Хоча небезпечні для фітоценозу дози можуть істотно відрізнятися від доз, що зумовлюють помітні порушення ростової або якої-небудь іншої реакції в окремих видів рослин, радіостійкість окремих рослин відіграє важливу роль у загальній їх радіостійкості. Оскільки зміни фітоценозу виникають переважно внаслідок хронічного опромінення, потужність дози є важливішою характеристикою впливу, ніж загальна доза радіації. Безпечною для рослинного угруповання слід вважати таку потужність дози, при якій опромінення будь-якої тривалості не викликає його змін. На жаль, її значення дуже важко, навіть неможливо оцінити. Вона, очевидно, не повинна набагато перевищувати природний радіаційний фон.

Зміни в структурі фітоценозу позначаються на біоценозі в цілому, впливаючи на його зоологічні та мікробні компоненти, різні регуляторні зв'язки між ними. Це, в свою чергу, може призвести до змін біоценозу регіону і навіть екосистеми.

Господарська діяльність людини замінює природні фітоценози на агроценози. Якщо у фітоценозі складний рослинний покрив, який сформувався історично, то в агроценозі, що створюється штучно, він, як правило, представлений одним сортом культивованої рослини. Чи означає це, що радіочутливість ценозу визначатиметься лише радіочутливістю вирощуваної культури? Значною мірою, але не повністю. В агроценозі, крім культивованої рослини, проростають бур'яни, радіостійкість яких, як правило, вища, ніж сільськогосподарських рослин. Найменше пригнічення їх росту може призвести до посилення розвитку бур'янів. При радіаційній стимуляції бур'янів пригнічення культурних рослин може бути ще більшим. Тому можна припустити, що в умовах навіть незначного підвищення радіаційного фону склад агроценозу та його продуктивність з часом можуть змінюватись. Це зумовлює формування зовсім іншого погляду на ефекти малих доз випромінювань.

Особливості дії малих доз іонізуючих випромінювань на живі організми

Радіочутливість, як уже зазначалося,-- це здатність організмів реагувати на мінімальні дози випромінювань. Яку дозу слід вважати мінімальною? Якщо робити висновки на основі дози, що індукує стимуляційні явища, тобто перший радіобіологічний ефект, який можна побачити, для проростків бобів вона становить 0,2 Гр, для проростків редису -- 3, для курячих яєць -- 0,01--0,05, а для комах-- до 45 Гр. Отже, поняття «малої дози», або мінімальної, здатної викликати реакцію організму на дію радіації, досить відносне і залежить від радіочутливості організму.

Дози 0,01--0,3 Гр на перший погляд не тільки не спричинюють будь-яких уражень в організмі ссавців, а навіть активізують деякі функції (прискорення росту, розвитку, підвищення плодючості тощо). Є дані, що ці дози сприяють навіть збільшенню тривалості життя лабораторних тварин. Чи можливо на основі цього стверджувати, що коли великі дози іонізуючого випромінювання шкідливі для всього живого на Землі, то малі не тільки не шкідливі, а, навпаки, в певних умовах, можуть виявитися корисними? Як ліки, корисні в малих дозах, перетворюються на отруту у великих. Питання, як і наведене порівняння, цілком слушне. Але дати на нього однозначну відповідь поки що нелегко.

Дійсно, існує думка, що все живе на нашій планеті сформувалось в умовах збільшених порівняно з теперішніми рівнями доз природного іонізуючого випромінювання і що воно в певних дозах необхідне для рослин, тварин, людини та інших організмів, як і сонячна радіація,?вода, елементи живлення та інші чинники. Більше того, як зазначалося, іонізуючим випромінюванням приписується роль основного рушія еволюції, що породив таку різноманітність видів живих організмів. Чи можна вважати на основі цього, що малі дози можуть сприятливо впливати на них? Факти суперечливі.

Так, з одного боку, є відомості про спеціально проведені досліди в умовах особливих камер, розміщених глибоко під землею приміщеннях, шахтах, які показали, що при зниженні природного радіаційного фону в кілька разів сповільнюються поділ клітин, ріст і розвиток інфузорій, комах, рослин, тварин. Але досить лише за допомогою штучного джерела опромінення відновити звичайний рівень радіації, як процеси росту і розвитку нормалізуються. Отже, для нормального розвитку живих організмів іонізуюче випромінювання необхідне. З іншого боку, встановлено, що при дозах, які спричинюють стимуляцію, зростає в кілька разів кількість мутацій. Якщо говорити тільки про сільськогосподарські рослини і сільськогосподарських тварин, опромінених з метою підвищення їхньої продуктивності, то це не має істотного значення. Існуюча система періодичного оновлення посівного матеріалу практично виключає можливість поширення індукованих мутантів у культурних рослин. Неважко припинити передачу мутацій і у тварин. Але мутації в клітинах людини при малих дозах опромінення можуть призвести до генетичних порушень в наступних поколіннях. Саме на такі факти спирається концепція безпорогової дії іонізуючих випромінювань, про яку вже згадувалося.

Відомо також, що живі організми, в тому числі сільськогосподарські рослини і тварини, опромінені малими дозами радіації, більшою мірою, ніж неопромінені, піддаються різним інфекційним захворюванням, менш стійкі проти шкідливих факторів навколишнього середовища -- приморозків, посух, різних хімічних чинників, тобто у них знижений імунітет.

На жаль, поки що радіобіологія не має достатньо певних даних про можливий вплив підвищеного або зниженого радіаційного фону на ці реакції організму, зокрема на генетичні зміни, частоту спадкових захворювань. Існуючі рекомендації та розрахунки грунтуються переважно на дослідах з рослинами і тваринами і ще далекі від реальних ефектів. Більше того, будь-який негативний в цьому відношенні факт, навіть один на тисячу позитивних, особливо коли йдеться про здоров'я людини, примушує бути дуже обережним у поспішних і однозначних висновках. І хоч деякі радіобіологи беруть на себе сміливість говорити про якісь нешкідливі дози іонізуючих випромінювань, переважна більшість відверто визнає, що наших знань поки що недостатньо, щоб, враховуючи велику відповідальність перед людством, давати певні рекомендації про абсолютно нешкідливі дози опромінення.



Список використаної літератури

1.І.М.Гудков,Г.М.Ткаченко-Основи С.Г.радіобіології і радіоекології

2.Д.М.Гродзинський-Радіобіологія

3. Ю.О. Кутлахмедов, В.М. Войціцький, С.В. Хижняк-Радіобіологія

4. Городній М.М., Шикула М.К., Гудков І.М. та ін. Агроекологія. - К.: Вища школа

5. Кіцно В.О., Поліщук С.В., Гудков І.М. Основи радіобіології та радіоекології.

6. Гайченко В.А., Гудков І.М., Кашпаров В.О., Лазарєв М.М., Кіцно В.О. Практикум з радіобіології та радіоекології. К.: Кондор, 2010 р

...