Размещено на http://www.allbest.ru/

Размещено на http://www.allbest.ru/

Національний університет біоресурсів і природокористування України

Кафедра аграрної соціології та розвитку села

КУРСОВА РОБОТА

на тему:

«Умови праці та способи їх оптимізації»

Виконала: студентка 2 групи 2 курсу

факультету аграрного менеджменту

Швець Юлія Дмитрівна

Перевірив: Балан О.Д

Київ 2011

Зміст

Вступ

Розділ I. Теоретичні умови формування умов праці

1.1 поняття та види умов праці

1.2 Вплив окремих факторів на працездатність і здоровя працівників

1.3 Норми і нормативи умов праці

Розділ II. Раціон алізм умов праці на підприємстві

2.1 Санітарно-гігієнічні умови праці і шляхи їх поліпшення ок

2.2 Психофізіологічні умови праці та їх вплив на працездатність робітників

2.3 Вплив на продуктивність праці естетичних умов

Розділ III. Шляхи досягнення нормативних умов праці в сільськогосподарському виробництві

3.1 Заходи для створення умов праці вгалузях рослинництва і тваринництва

3.2 комплексні програми при відхиленні умов праці від нормативних показників

Висновок

Використана література

Вступ

У сучасних умовах становлення ринкової економіки в нашій країні пред'являються нові вимоги до організації праці на підприємстві. У зв'язку з цим актуальним питанням є створення ефективних умов праці. Тому в практиці роботи з наукової організації праці на поліпшення умов праці витрачається приблизно одна чверть всіх планованих витрат.

Велике значення поліпшення умов праці пояснюється тим, що вони в основному являють собою виробничу середу, в якій протікає життєдіяльність людини під час праці. Від його стану в прямій залежності перебуває рівень працездатності людини, результати його роботи, стан здоров'я, ставлення до праці. Поліпшення умов праці суттєво впливає на підвищення його продуктивності. У зв'язку з цим, як показує практика, витрати на їх здійснення окупаються в середньому за 3 - 5 років.

Виконання будь-якої роботи протягом тривалого часу супроводжується стомленням організму, проявляється в зниженні працездатності людини. Поряд з фізичною та розумовою роботою значну вплив на стомлення робить і навколишнє виробниче середовище, тобто умови, в яких протікає його робота.

Виходячи з вищесказаного, можна визначити мету даної курсової роботи - вивчення основних напрямів поліпшення умов праці та визначення їх економічної ефективності.

Для досягнення поставленої мети необхідно виконати ряд завдань: 1) дати визначення поняття умов праці; 2) охарактеризувати чинники, що визначають умови праці; 3) розглянути основні методи оцінки умов праці; 4) проаналізувати основні напрямки поліпшення умов праці; 5) розглянути механізм розрахунку показників економічної ефективності заходів щодо поліпшення умов праці.

Розділ I. Теоретичні умови формування умов праці

1.1Поняття та види умов праці

Умови праці - це сукупність факторів виробничого середовища, які впливають на функціональний стан організму працюючих, їх здоров'я та працездатність у процесі праці. Вони визначаються застосовуваним обладнанням, технологією, предметами і продуктами праці, системою захисту робітників, обслуговуванням робочих місць і зовнішніми чинниками, які залежать від стану виробничих приміщень, що створюють певний мікроклімат. Таким чином, виходячи з характеру виконуваних робіт, умови праці специфічні як для кожного виробництва, цехи і ділянки, так і для кожного робочого місця. Існує й інше визначення поняття «умови праці» [1, 107].

Умови праці - це складне об'єктивне суспільне явище, що формується в процесі праці під впливом взаємопов'язаних чинників соціально-економічного, техніко-організаційного та природно-природного характеру і впливає на здоров'я, працездатність людини, на його ставлення до праці та ступінь задоволеності працею, на ефективність праці та інші економічні результати виробництва, на рівень життя і всебічний розвиток людини як головної продуктивної сили суспільства.

Дане визначення дає цілісну характеристику умов праці: їх сутності як об'єктивного явища, механізму формування та основних напрямів впливу на працюючу людину, ефективності, впливу на соціальний розвиток. Це визначення конкретизує терміни «виробниче середовище» і «умови праці», що представляють собою єдність двох сторін. З одного боку, це фактори, що впливають на формування умов праці, а з іншого - елементи, складові умови праці. До елементів умов праці відносяться, наприклад, температура, загазованість і т. д., тобто все те, що безпосередньо впливає на працюючу людину, її здоров'я, працездатність і соціальний розвиток.

Оптимальні умови праці (1-й клас) -- умови, за яких зберігається не лише здоров'я працівників, а й створюються передумови для підтримання високого рівня працездатності. Оптимальні гігієнічні нормативи виробничих факторів встановлені для мікроклімату і факторів трудового процесу. Для інших факторів за оптимальні умовно приймаються такі умови праці, за яких несприятливі фактори виробничого середовища не перевищують рівнів, прийнятих за безпечні для населення.

Допустимі умови праці (2-й клас) -- характеризуються такими рівнями шкідливих виробничих факторів виробничого середовища і трудового процесу, які не перевищують встановлених гігієнічних нормативів, а можливі зміни функціонального стану організму відновлюються за час регламентованого відпочинку чи до початку наступної зміни та не чинять несприятливого впливу на стан здоров'я працівників та їх потомство в найближчому і віддаленому періодах.

Шкідливі умови праці (3-й клас) -- характеризуються такими рівнями шкідливих виробничих факторів, які перевищують гігієнічні нормативи і здатні несприятливо впливати на організм працівника та/чи на його потомство. Шкідливі умови праці за ступенем перевищення гігієнічних нормативів і вираженості можливих змін в організмі працівників поділяються на чотири ступені.

Перший ступінь -- умови праці характеризуються таким рівнем шкідливих факторів виробничого середовища і трудового процесу, які, як правило, зумовлюють функціональні зміни, що виходять за межі фізіологічних коливань (останні відновлюються при тривалішій, ніж початок наступної зміни, перерві контакту зі шкідливими факторами) та збільшують ризик погіршення здоров'я.

Другий ступінь -- умови праці характеризуються такими рівнями шкідливих факторів виробничого середовища і трудового процесу, які здатні спричинювати стійкі функціональні порушення, призводять у більшості випадків до зростання виробничо-зумовленої захворюваності, появи окремих ознак або легких форм професійної патології (як правило, без втрати професійної працездатності), що виникають після тривалої експозиції (10 років і більше).

Третій ступінь -- умови праці характеризуються такими рівнями шкідливих факторів виробничого середовища і трудового процесу, які призводять, окрім зростання виробничо-зумовленої захворюваності, до розвитку професійних захворювань, як правило, легкого і середнього ступенів важкості (з утратою професійної працездатності в період трудової діяльності).

Четвертий ступінь -- умови праці характеризуються такими рівнями шкідливих факторів виробничого середовища і трудового процесу, які здатні призводити до значного зростання хронічної патології та рівнів захворюваності з тимчасовою втратою працездатності, а також важких форм професійних захворювань (з утратою загальної працездатності).

Небезпечні (екстремальні) умови праці (4-й клас) -- умови праці характеризуються такими рівнями шкідливих факторів виробничого середовища і трудового процесу, вплив яких протягом робочої зміни (чи її частини) створює загрозу для життя, високий ризик виникнення важких форм професійних уражень.[2,ст.9]

1.2 Вплив окремих факторів на працездатність і здоров'я

умова праця робітник продуктивність

Для працівника несприятливими подіями внаслідок впливу умов праці є втома, захворювання (хвороба), травма, смерть.

Втома -- фізіологічний стан організму, що виникає внаслідок надмірно інтенсивної чи тривалої діяльності, що проявляється тимчасовим зниженням функціональних можливостей людського організму. Розрізняють фізичну, розумову та емоційну втому.

Фізична втома проявляється порушенням функції м'язів: зниженням сили, точності, узгодженості та ритмічності рухів; виникає при інтенсивній і/чи тривалій фізичній діяльності.

Розумова втома проявляється зниженням продуктивності інтелектуальної праці, послабленням уваги (труднощі зосередження), сповільненням мислення, зниженням показників розумової активності, інтересу до роботи; виникає при інтенсивній інтелектуальній діяльності.

Емоційна втома проявляється помітним зниженням емоційних реакцій під впливом надсильних або монотонних подразників (стресів).

Надмірне робоче навантаження протягом тривалого часу чи недостатній час відпочинку можуть призвести до хронічної втоми чи перевтоми. Розрізняють розумову та психічну (душевну) перевтому. В умовах сучасного ритму праці та життя все частіше в працівників з'являється синдром хронічної втоми.

Іншим масово розповсюдженим несприятливим наслідком праці є те чи інше захворювання: нездужання, погане самопочуття, захворювання, що можуть проходити бурхливо або відносно швидко минати («гострі» -- за медичною термінологією) або тривати (роками) чи періодично загострюватися (хронічні).

Захворювання, спровоковані умовами праці, часто називають виробничо-зумовленими захворюваннями.

Специфічний вплив факторів, пов'язаний з конкретними виробничими факторами, призводить до розвитку певних, що викликані цими факторами, захворювань. Оскільки вони викликані несприятливими умовами праці конкретних робочих місць конкретних професій, то їх називають професійними захворюваннями.

Досить часто трапляється інший негативний наслідок впливу несприятливих умов праці -- травма. Це порушеність анатомічної цілісності організму людини чи його функцій унаслідок дії зовнішніх факторів. Залежно від типу впливу на організм можна застосувати таку класифікацію травм:

· механічні;

· електричні;

· світлові;

· теплові (холодові);

· радіаційні.

Причинами травм можуть бути: падіння, удари, забиття, укуси, порізи, проколи, поранення, переломи, роздроблення, опіки, обмороження, електричні удари, теплові удари, електрошоки, електроопіки, осліплення тощо.

Травми, що призвели до загибелі, називаються смертельними травмами. Легкі травми часто називають мікротравмами.

1.3 норми і нормативи умов праці

Конкретні норми праці для певного трудового процесу визначаються безпосередньо на підприємстві на основі одного або кількох трудових нормативів. Тобто трудовий норматив є первинним і універсальним, а норма праці -- вторинною і локальною. Нормі відповідають чітко визначені значення факторів, що визначають її величину в конкретних умовах виробничого процесу, а нормативи встановлюються для багатьох значень факторів. Норматив -- це функція, що встановлює відповідність між багатьма нормами та впливаючими на них факторами. Норма -- це конкретне значення даної функції при фіксованих значеннях факторів.

Норми праці також класифікуються за такими ознаками:

* за призначенням розрізняють норми часу, виробітку, обслуговування, чисельності, підлеглості, співвідношення кількості працівників, нормовані завдання;

* за сферою поширення вирізняють міжгалузеві, галузеві, районні та місцеві норми;

* за періодом дії норми бувають разовими, тимчасовими, сезонними, тривалими;

* за мірою деталізації розрізняють деталізовані (мікроелементні, елементні й операційні) та укрупнені (комплексні, типові, єдині) норми;

* за методом обгрунтування норми поділяються на науково обгрутовані (аналітичні) і досвідно-статистичні.

Норма часу -- це кількість робочого часу, об'єктивно необхідна для виконання конкретної роботи (трудової операції) в певних організаційно-технічних умовах. Розрізняють норми підготовчо-завершального часу, часу обслуговування робочого місця, оперативного, штучного, штучно-калькуляційного часу, часу на відпочинок та особисті потреби, часу на партію виробів.

Норма виробітку - це кількість продукції в натуральних показниках, яку необхідно виробити за одиницю часу в конкретних організаційно-технічних умовах.

Норма обслуговування -- це кількість виробничих об'єктів (машин, механізмів, робочих місць, виробничої площі тощо), які повинен якісно обслуговувати працівник або бригада за одиницю робочого часу.

Норма чисельності -- це розрахована для конкретних організаційно-технічних умов кількість працівників певного професійно-кваліфікаційного складу, необхідна для якісного виконання одиниці або певного обсягу роботи за визначений період часу.

Норма підлеглості -- це розраховані для конкретних організаційно-технічних умов величини, що визначають оптимальну кількість безпосередньо підпорядкованих одному керівникові працівників.

Нормовані завдання -- це розрахований для конкретних умов асортимент і обсяг роботи, який повинен виконати працівник (колектив) за певний робочий період (зміну, місяць, рік). На відміну від норм виробітку нормовані завдання можуть встановлюватися не лише в натуральних одиницях, але і у нормо-годинах.

Застосування нормативів набагато знижує трудомісткість розрахування норм, а робота з нормування змінює свій зміст, тому що все більше перетворюється на метод вивчення способу виконання роботи та пошуку його раціоналізації.[4.ст232]

Нормативи праці -- це є регламентовані значення (величини) затрат праці (часу) на виконання окремих елементів (комплексів) робіт,обслуговування одиниці обладнання, робочого місця, бригади, структурного підрозділу і т. д., а також чисельності робітників, необхідних для виконання виробничих, управлінських функцій чи обсягів робіт, що прийняті за одиницю вимірювання, залежно від конкретних організаційно- технічних умов і чинників виробництва.

Різновидом нормативів чисельності є типові штатні розклади.Єдині норми праці розробляються на роботи, що виконуються за однаковою технологією в аналогічних умовах виробництва, в одній чи у декількох галузях економіки і є обов'язковими для використання на всіх підприємствах при нормуванні праці робітників на відповідних видах робіт. При затвердженні єдиних норм встановлюється термін їх введення в дію, щоб підприємства протягом зазначеного часу могли привести фактичні умови виробництва і праці до відповідності з тими, на які розраховані єдині норми.

Типові норми праці розробляються на роботи, що виконуються за типовою технологією з урахуванням раціональних (для даного виробництва) організаційно-технічних умов, вже існуючих на більшості чи частині підприємств, де наявні такі види робіт. Типові норми рекомендуються як еталон для підприємств, де організаційно-технічні умови виробництва ще не досягли рівня, на який розраховані вказані норми.

За сферою використання нормативні матеріали для нормування праці поділяються на міжгалузеві, галузеві (відомчі) і місцеві. У даний час в більшості випадків використовуються місцеві нормативні матеріали, оскільки міжгалузеві та галузеві норми застаріли, і їх не розробляють. Діюча в народногосподарському комплексі система норм та нормативів праці повинна забезпечувати можливість розрахунку повної трудомісткості продукції щодо всіх елементів виробничого процесу, виробів, груп персоналу і структурних підрозділів. Поряд з нормами, що встановлені на стабільні за організаційно-технічними умовами роботи, використовуються тимчасові та разові норми.

Тимчасові норми встановлюються на період освоєння тих чи інших робіт при відсутності затверджених нормативних матеріалів для нормування праці. Термін дії тимчасових норм не повинен перевищувати трьох місяців.Разові норми встановлюються на окремі роботи, що носять одиничний характер (позаплановий, аварійний).Існуюча система показників дозволяє оцінювати напруження різновидності норм, що використовуються. Це необхідно для того, щоб знати, наскільки об'єктивно розраховано норми і яким є рівень нормування праці.

Коефіцієнт напруги норм часу і норм обслуговування (КНН) використовується при розрахунках коефіцієнта нормування праці та визначається за формулою:

KHH = dВ KHB + dП KHO

де dВ -- питома вага робітників з відрядною оплатою праці в загальній чисельності робітників; dП -- питома вага робітників з погодинною оплатою праці в загальній чисельності робітників; KHB --коефіцієнт напруги норм виробітку при відрядній оплаті праці;KHO -- коефіцієнт напруги норм обслуговування при погодинній оплаті праці. Коефіцієнт напруги норм виробітку (КНВ) використовується при оцінці рівня нормування праці:

КНВ =100 + ?J

де ?J -- середній відсоток перевиконання норм виробітку робітниками-відрядниками.

Коефіцієнт напруги норм обслуговування (КНО) використовується при оцінці рівня нормування праці робітників, які зайняті обслуговуванням обладнання, агрегатів і т. ін.:

КНО =100 + ?J

де ?J встановлюється (в умовах погодинної оплати праці) відношенням середньої нормативної кількості одиниць обладнання (або робочих місць), що підлягають обслуговуванню одним робітником, NН,до середньої фактичної кількості одиниць обладнання (робочих місць) Nф, що обслуговуються одним робітником у даному цеху:?J = NН - 100NФ У випадку, коли величина NН ? NФ , показник ?J приймається рівним нулю.

Коефіцієнт напруги праці робітників (qНТ) визначається за формулою:

JСqНТ =JП

де JC -- середній фактичний відсоток чи коефіцієнт виконання годинних норм виробітку; JП -- середньопрогресивний рівень виконання норм виробітку, %.

Коефіцієнт нормування праці КНП використовується під час аналізу резервів робочого часу:

tННТ КНП = 1 - ?tФ

де tННТ -- час, витрачений на виконання і-го виду роботи, на яку не має технічно обґрунтованих норм часу, хв.; tФ -- фактично витрачений час на виконання суми всіх видів нормованих і ненормованих робіт (операцій) у хвилинах за винятком регламентованих перерв та втрат.

Коефіцієнт нормування праці (КНТ) може розраховуватися також за формулою:

К НТ = ? tНТ ??tОt

де ? tНТ -- час, витрачений на виконання нормованих робіт, год. (чи чисельність робітників-подільників і погодинників, які охоплені нормуванням, чол.); ? tОt -- загальний час роботи, год. (чи загальна чисельність робітників, чол.); KНН -- коефіцієнт напруги норм, що визначається як частка від ділення 100 на середній відсоток виконання норм.

Праця робітників нормується, в основному, за технічно обґрунтованими нормами, до яких належать норми, встановлені аналітичним методом нормування, що відповідають досягнутому рівню техніки і технології, організації виробництва і праці на підприємствах однієї галузі, де умови праці та технічна озброєність відповідають певному рівню.[16.ст118]

Розділ II. Раціоналізм умов праці на підприємстві

2.1 Санітарно-гігієнічні умови праці і шляхи їх поліпшення

Санітарно-гігієнічні умови формуються під впливом на людину навколишнього середовища (шкідливі хімічні речовини, запорошена повітря, вібрація, освітлення, рівень шуму, інфразвук, ультразвук, електромагнітне поле, лазерне, іонізуюче, ультрафіолетове випромінювання, мікроклімат, мікроорганізми, біологічні чинники). Приведення цих чинників у відповідність з сучасними нормами, нормативами і стандартами є передумовою нормальної працездатності людини.

Сприятливі санітарно-гігієнічні умови праці сприяють збереженню здоров'я людини і підтримці стійкого рівня його працездатності. Робота по поліпшенню умов праці припускає в першу чергу вдосконалення техніки, технології і фізико-хімічних властивостей сировини, а також подальше вдосконалення виробничих процесів з урахуванням комплексу санітарних норм, стандартів і вимог.

В поняття метеорологічні умови (мікроклімат) виробничого середовища входять температура, вогкість, рух повітря і його барометричний тиск. Підвищені або знижені проти норми температура і вогкість повітря викликають додаткові виробничі витрати енергії людини, знижують продуктивність праці. Систематичні охолоджування і прогрівання організму можуть привести до різних захворювань.

Холодними виробництвами вважаються такі, в яких тепловиділення від навколишніх предметів, людей, сонячного проміння не перевищує 20 ккал на 1 м3 в годину. При низькій температурі знижується рухливість кінцівок, притупляється увага, організм витрачає додаткову енергію на підтримку нормальної температури.

При високій температурі частішає дихання, порушується водний і сольовий баланс організму в результаті рясного виділення поту, температура тіла може підійматися до 39 °С. Потери води в гарячих виробництвах досягають 5-8 л в зміну, тобто 7-10% ваги людини.

Для створення сприятливого мікроклімату на робочих місцях і у виробничих приміщеннях необхідно герметизувати устаткування, укрити і ізолювати поверхню випаровування рідин, теплоізольованість джерела тепла, а також автоматизувати і механізувати процеси з надмірним виділенням тепла і вологи.

Шум і вібрація з фізичної точки зору багато в чому схожі, але один сприймається слухом, інша - дотиком. В даний час шум - один з найпоширеніших чинників зовнішньої, у тому числі виробничого середовища. Шум характеризується силою (рівнем) звуку, визначуваної в децибелах (дБ), частотою в герцах (Гц) і інтервалом частот в октавах. При цьому рівень інтенсивності звуку викликає у людини різні відчуття. Так, при 50-60 дБ виникає відчуття спокою і комфорту, при 60-80 - лише відчуття зручності, шум в 90 дБ - цілком прийнятний, 100 дБ - відчуття галасливості, 110 дБ - дискомфорт, 120 дБ - відчуття тривоги, 130 дБ - болісне відчуття.

Найбільший вплив надають високочастотні звуки навіть при однаковій силі (рівні). Шкідлива дія шуму позначається на нервовій і серцевосудинній системах, на роботі органів травлення, підвищує кров'яний тиск, притупляє увагу і приводить до швидкого стомлення. При цьому рівень інтенсивності звуку викликає у людини різні відчуття.

Вібрація супроводжує багато виробничих процесів. Вона викликає захворювання суглобів, може порушити рухові рефлекси людини. Характеризується частотою (в Гц) і амплітудою (в мм).[5]

Вібрації неоднаково впливають на людину, при цьому по характеру дії слід розрізняти місцеву і загальну вібрації. Загальна вібрація викликає струс підлоги, стін, місцева вібрація впливає на обмежену ділянку тіла.

Для зменшення шуму і вібрацій на робочих місцях, ділянках і в цехах необхідно перш за все усунути причини утворення вібрацій в самому їх джерелі. З цією метою застосовуються різні конструктивні рішення при модернізації устаткування і технологічних процесів. Зниження інтенсивності шуму і вібрації досягається: за допомогою облицьовування стін, стель звукопоглинаючим і звукоізолюючим покриттями; виключення або зменшення різкої зміни тиску, вихрових рухів в машинах і устаткуванні; вживання пружинних амортизацій; відведення "галасливих" цехів за межі приміщень, де працюють люди; точної підгонки всіх деталей і відладки їх роботи, вживання глушників і індивідуальних засобів захисту і т. д.

2.2 Психофізіологічні умови праці та їх вплив на працездатність робітників

Психофізіологічні умови - величина фізичної, динамічної і статичної навантажень, робоча поза, темп роботи, напруженість уваги, напруженість функцій аналізаторів, монотонність, нервово-емоційна напруга, естетичний (прибирання туалетів, робота з гноєм, екскрементами і т. д.) і фізичний дискомфорт (використання індивідуальних засобів захисту, змінність).

Обмеження і регламентація фізичних зусиль, оптимальне поєднання фізичної і розумової роботи надають значний вплив на зниження стомлюваності р Психофізіологічн уови обумовлені змістом праці та його організацією, тому їх називають іноді трудовими. Їх також можна називати техніко-технологічними, оскільки вони визначаються особливостями використовуваної техніки і технології, рівнем механізації і автоматизації праці, ступенем оснащеності робочих місць, особливостями сировини, і матеріалів.

Це - фізичне навантаження, яка пов'язана з динамічної та статичної роботою; нервово-психічне навантаження у вигляді напруги зору (точність роботи), нервово-емоційного напруження і інтелектуального навантаження (обсяг перероблюваної інформації, число виробничо важливих об'єктів одноразового спостереження і т.д.) ; монотонність трудового процесу (різноманітність, темп праці). Елементи цієї групи, за винятком фізичних зусиль і монотонності, не мають затверджених нормативів.

В даний час існує декілька психофізіологічних підходів до інтегральної оцінки умов праці.

Професіографічний підхід передбачає вивчення змісту трудового процесу, результат праці і грунтується на поелементарной оцінці сукупності умов праці.

Інший підхід передбачає класифікацію умов праці за ступенем тяжкості і напруженості на основі фізіологічних і психофізіологічних показників, динаміки працездатності і стомлення, що відображають в тій чи іншій мірі реакцію організму на робоче навантаження і умови праці.

Важкість праці - характеристика трудового процесу, що відображає навантаження на опорно-руховий апарат і функціональні системи (серцево-судинну, дихальну та ін), що забезпечують його діяльність.

Розглянемо класифікацію важкості праці. Відповідно до медико-фізіологічної кваліфікацією, розробленої НДІ праці на основі зазначених критеріїв всі роботи можуть мити розділені на шість категорій тяжкості.

Перша категорія тяжкості (легка) - це робота, виконувана в оптимальних умовах зовнішнього середовища і при оптимальній величині фізичної і розумової навантажень. Реакція організму свідчить про оптимальний варіант нормального функціонування, тобто трудове навантаження відповідає фізіологічним можливостям організму. Такі умови у здорових людей сприяють поліпшенню самопочуття, досягненню високої працездатності і продуктивності праці.

До другої групи важкості відноситься робота, при якій нормальний функціональний стан не зменшується протягом робочої зміни. Гранично допустимі концентрації і додатковий рівень шкідливих і небезпечних виробничих факторів не перевищує вимог нормативно-технічних документів. Працездатність не порушується, профзахворювань немає.

Третя категорія тяжкості передбачає роботу, при якій в результаті підвищеного навантаження або несприятливих умов праці формується реакція організму на межі патологічної, тобто реакція, властива передхворобливих станом організму. Відпочинок або поліпшення умов праці дозволяють швидко усунути негативні наслідки.

При четвертої категорії важкості роботи у практично здорових людей формуються більш глибокі прикордонні стани, фізичні показники погіршуються, виникають виробничо зумовлені стану предзаболеванія.

До п'ятої категорії віднесена робота, при якій у зв'язку з несприятливими умовами праці у практично здорових людей в кінці робочого періоду формується реакція, характерна для патологічного функціонального стану організму. Після повноцінного відпочинку ці стани можуть зникнути. Однак у деяких осіб вони можуть перейти у виробничо зумовлені профзахворювання.

Шоста категорія тяжкості характеризується особливо несприятливими умовами праці. Патологічні реакції розвиваються швидко і мають незворотний характер, супроводжуючи важкими порушеннями функцій життєво важливих органів. [6.ст245]

2.3 Вплив на продуктивність праці естетичних умов

Естетичні умови (колірне оформлення інтер'єрів приміщень і робочих місць, озеленення виробничих і побутових приміщень, прилеглих територій, забезпечення спецодягом і ін.). Всі ці чинники надають дію на працюючого через створення емоційного виробничого фону. Приємно, легше і продуктивний працюється на робочому місці, оснащеному сучасним устаткуванням, в конструкції якого враховані ергономічні вимоги, коли дотриманий естетично виразний зовнішній вигляд устаткування, механізмів, інструменту, приміщень, робочого одягу.

Виробничий інтер'єр є естетично оформленим архітектурно-художнім внутрішнім простором промислових будівель. Створення виробничого інтер'єру вимагає:

· чіткої композиції внутрішнього простору і раціонального планування робочих місць;

· систематизованого розміщення основного технологічного устаткування і доцільної прокладки внутрішніх проходів, проїздів, санітарно-технічних і технологічних комунікацій.

· оптимальної системи освітлення і "колірного клімату", тобто забарвлення поверхонь і предметів в приміщенні;

· загального впорядкування приміщення (зон відпочинку, візуальної інформації і т. д.).

При створенні виробничого інтер'єру слід враховувати: призначення будівлі, його об'єм і площа; особливості технологічного процесу; режим праці і відпочинку; характер устаткування; психологічна і естетична дія різних поєднань композицій і кольорів на людину; кліматичні особливості і т.д.

Колірне оформлення грає важливу роль в створенні сприятливої виробничої обстановки. Умовно воно виконує дві функції, будучи засобом інформації і засобом психологічного комфорту.

Як засіб інформації колір використовується для орієнтації працюючих у виробничому середовищі і при експлуатації устаткуванні. Орієнтація у виробничому середовищі припускає вживання кольору для позначення маршрутів руху, маркіровки комунікацій і забезпечення безпеки працюючих. Відповідно до призначення кольорів (червоний - забороняючий, жовтий - застережливий, зелений - приписуючий, синій - вказуючий) встановлюються і відповідні знаки.

Орієнтації робітника при експлуатації устаткування сприяє правильне забарвлення елементів останнього залежно від ролі в трудовому процесі. При цьому доцільно використовувати не більше трьох кольорів: один - для органів управління (жовтий, приглушений оранжевий); інший - для частин, що створюють фон оброблюваної деталі (сталь і чавун - кремовий, бронза і мідь сіро-голубої і т. д.) і третій - для решти офарблюваних поверхонь (корпуси устаткування - салатний і зелено-голубий).

Кольори забарвлення допоміжного устаткування рекомендується вибирати близькими до кольору основного устаткування, а забарвлення оргоснастки повинне бути таким, щоб не відволікати увагу робітника від основних елементів праці.

При забарвленні травмонебезпечних засобів рекомендується застосовувати кольори близькі до жовтого і оранжевого. Самі небезпечні з погляду травматизму частини транспортних засобів слід офарблювати в жовто-оранжевий колір з чорними смугами.

Озеленення підприємства відноситься до естетичних чинників виробничого середовища. Воно сприяє оздоровленню повітря, впливає на тепловий режим, зменшує шум, знижує запорошену, прикрашає і створює затишок, заспокійливо діє на нервову систему. При озеленення враховуються властивості рослин, кліматичні і ґрунтові умови, а також характер виробництва. Асортимент рослин, їх розташовує у виробничих приміщеннях визначаються на підставі рекомендацій санітарних служб, архітекторів і дендрологів.

Той, що розташовує зелених бар'єрів в інтер'єрах, різноманітний: уздовж віконних отворів, сходів, в поєднанні з меблями. З їх допомогою розмежовують простір, виділяють певні зони і т. д. Для озеленення території промислового підприємства рослини підбирають з урахуванням їх гігієнічних властивостей. Так, з метою пониження температури посадки проводять груповим способом без чагарника. Для зменшення шуму застосовують посадки дерев і чагарника з густою і дрібнолистою кроною, з великою кількістю гілок.[7,ст12]

В місцях відпочинку робочих, виконуючих монотонні операції, висаджують квіти з теплим, збудливим, активним забарвленням.

Розділ III. Шляхи досягнення нормативних умов праці в сільськогосподарському виробництві

3.1 Заходи для створення умов праці вгалузях рослинництва і тваринництва

У «Концепції з організації охорони праці в аграрному секторі економіки в нових умовах господарювання» закріплено ще такі принципи державної політики у сфері охорони праці як: 1) удосконалення системи управління охороною праці в аграрному секторі економіки та 2) сприяння місцевим органам виконавчої влади та органам місцевого самоврядування у створенні на добровільних засадах недержавних формувань з охорони праці для кваліфікованого професійного обслуговування підприємств, у складі яких відсутні посади відповідних спеціалістів з питань охорони праці; 3)обстеження робочих місць на предмет відповідності їх вимогам безпеки і гігієни праці, надання рекомендацій щодо усунення недоліків з питань охороні праці, допомога у розробці поточних і перспективних планів поліпшення стану охорони праці;4) консультативного обслуговування власників та спеціалістів підприємств з питань охорони праці; 5)організації своєчасного забезпечення підприємств законодавчими та нормативно-правовими актами з питань охорони праці;6) кваліфікованої допомоги в організації забезпечення засобами захисту працюючих; 7)отримання дозволу від органів нагляду за охороною праці на початку роботи підприємства; 8)вирішення спірних питань між працівниками та органами влади з питань охорони праці.

Тобто з восьми принципів державної політики в галузі охорони праці в аграрному секторі економіки шість автоматично перенесено з Закону України «Про охорону праці», а два останніх не в повній мірі відображають специфіку охорони праці в сільському господарстві. Вважаємо таку позицію законодавця недоцільною, оскільки перелічені в ст. 4 Закону України «Про охорону праці» принципи в будь-якому разі є і загальними принципами охорони праці в сільському господарстві, а тому окреме їх закріплення в такому статусі є зайвим. Якщо ж говорити про інституційні принципи

охорони праці в сільському господарстві, то вони не є тотожними з принципами охорони праці взагалі і потребують уточнення і конкретизації.

У теорії права розрізняють два способи матеріалізації або вираження принципів права: безпосереднє формулювання їх у нормах права (текстуальне закріплення) і виведення принципів права із змісту нормативно-правових актів (змістове закріплення) [8, с. 24]. Саме текстуальне закріплення принципів охорони праці має місце в згадуваній статті 4 Закону України «Про охорону праці». Стосовно вираження принципів охорони праці в сільському господарстві варто скористатися іншим способом вираження принципів права, тобто виведення їх зі змісту відповідних правових норм.

Першим із спеціальних принципів охорони праці в сільському господарстві можна назвати принцип циклічного характеру заходів з охорони праці внаслідок сезонності сільськогосподарської праці. Існування протягом календарного року різних часових проміжків, які вирізняються як за характером виконуваних робіт, так і за рівнем напруженості та інтенсивності праці, а також закономірність щорічного їх повторення дає змогу шляхом врахування особливостей кожного з таких періодів розробити найоптимальніший порядок організації охорони праці на сільськогосподарському підприємстві, тим самим зменшуючи ризик виникнення нещасних випадків, аварій тощо.

Проведені дослідження характеру виробничого травматизму в сільському господарстві показують, що він має сезонний характер. При цьому за сезонами вирізняються характерні причини, події, що призводять до нещасних випадків зі смертельним наслідком, а також найнебезпечніші професії. Наприклад, О.А. Сліпачук та Л.О. Мітюк, здійснюючи визначення особливостей виникнення нещасних випадків зі смертельним наслідком у сільськогосподарському виробництві за 1999-2008 pp. дійшли висновку, що питома вага смертельно травмованих працівників за порами року становить взимку 17,9% від загальної кількості, весною - 20,4%, влітку - 34,4% та восени 27,3%. Основними причинами нещасних випадків зі смертельним наслідком весною-осінню є незадовільний стан транспортних засобів, порушення вимог техніки безпеки під час їх експлуатації, відсутність або неякісне проведення медичних оглядів, невикористання засобів індивідуального захисту через незабезпеченість ними. Нещасні випадки в зимовий період обумовлені недосконалістю, невідповідністю вимогам безпеки технологічного процесу; незадовільним функціонуванням, недосконалістю або відсутністю системи управління охороною праці; порушенням вимог техніки безпеки під час експлуатації устаткування, машин, механізмів тощо; травмування внаслідок протиправних дій інших осіб.

Різняться за порами року і події, які призводять до смертельного травмування працівників сільського господарства. Якщо весною, влітку та восени ними є перекидання, наїзд транспортних засобів, ураження електричним струмом, високі показники важкості та напруженості праці, стихійні лиха та ушкодження внаслідок контакту з тваринами і комахами, то в зимовий період такими подіями виступають пожежі, дія шкідливих та токсичних речовин, падіння, обвалення предметів, матеріалів, травми, заподіяні іншими особами.

Нарешті, якщо для весняно-осіннього періоду найбільш небезпечною професією в сільському господарстві є тракторист машиніст (питома вага смертельно травмованих представників цієї професії весною, літом та восени становить 31% від загальної кількості загиблих), то взимку найчастішетравмуються охоронці (28,1%) [9, с. 16-22].

Планування профілактичних, організаційно-технічних та інших заходів з охорони праці має базуватися на системі даних про наявні небезпеки і ступінь ризику виникнення нещасних випадків на виробництві та професійних захворювань. Таке прогнозування діяльності з охорони праці на сільськогосподарському підприємстві, закріплене в локальних нормативних актах, має вирішальне значення для підвищення ефективності роботи з охорони праці.

Наступним інституціональним принципом охорони праці в сільському господарстві є принцип врахування особистісних якостей працівника в процесі його взаємодії з живими організмами (насамперед тваринами) при здійсненні трудової діяльності. Виробництво сільськогосподарської продукції являє собою складну систему, основою якої є тісний і нерозривний контакт працівника з об'єктами рослинного та тваринного світу.

Розглядаючи сільськогосподарську працю, варто погодитись з твердженням В.М. Єрмоленка: «якщо працівника у інших сферах економіки можливо навчити трудовим навикам незалежно від його соціального походження, то у сільському господарстві залишаються найефективнішими працівниками саме вихідці з села, побут яких з раннього дитинства і формує їхню трудову аграрну правосуб'єктність» [10, с. 51].

Сільськогосподарська праця є своєрідним способом життя, що вирізняє її серед інших видів трудової діяльності і не дає змоги ототожнювати її з працею в промисловості. Це висуває на перший план роль людського фактору в забезпеченні високого рівня охорони праці в сільському господарстві. Зауважимо, що людський фактор визначають як складну внутрішню програму людини, представлену консервативною базисною (генетичною) програмою і динамічною надбудовною (соціальною) частиною, які є мірилом оцінки людиною всіх явищ природного світу. Це фільтр, через який кожна людина по-різному оцінює одне йтеж явище [11, с. 8].

Проведені дослідження причин виробничого травматизму в сільському господарстві показують, що близько третини, а саме 34 % з них складають порушення трудової дисципліни потерпілими [12, с. 4]. Відповідно, для забезпечення належного рівня охорони праці в сільському господарстві варто обов'язково брати до уваги людський фактор. Врахування особистісних якостей працівника при виконанні робіт у сільському господарстві для забезпечення належного рівня охорони праці є особливо важливим у тваринництві, оскільки тварини є джерелом підвищеної небезпеки, а виключити контакт їх з людиною навіть за високого рівня механізації виробничих процесів неможливо.

Особливості безпечного поводження з сільськогосподарськими тваринами закріплені в галузевих нормативних актах з охорони праці. Обов'язковість ознайомлення працівників, які обслуговують тварин, з індивідуальними особливостями останніх встановлена п. 12.7.2 НПАОП 01.2-1.03-08 «Правил охорони праці в птахівництві» та п. 13.2.2 «Правил охорони праці в тваринництві. Свинарство».

Необхідність обов'язкового інформування працівників про агресивних тварин, зокрема шляхом вивішування табличок з відповідними написами, передбачається п. 1.10 «Правил охорони праці в сільськогосподарському виробництві» (щодо всіх видів тварин), п. 4.6.13 цього ж нормативного акту щодо великої рогатої худоби та п. 9.2 стосовно норовистих коней; п. 13.2.4 «Правил охорони праці в тваринництві. Свинарство передбачає необхідність попередження про агресивних свиней, п. 13.1.6 «Правил охорони праці в тваринництві. Велика рогата худоба» - про корів та бугаїв. Велику увагу в галузевих нормативних актах з охорони праці приділяється регламентації поведінки працівників, що здійснюють догляд за сільськогосподарськими тваринами. Це, зокрема п. 12.7.6 «Правил охорони праці в птахівництві», п. 13.2.3 та 13.2.54 «Правил охорони праці в тваринництві. Свинарство», п. 4.6.15 «Правил охорони праці в сільськогосподарському виробництві», п. 13.1.7 «Правил охорони праці в тваринництві. Велика рогата худоба», якими обумовлюється спокійна, впевнена поведінка обслуговуючого персоналу, без різких окриків, побоїв тощо з метою запобігання виникненню відповідної агресивної поведінки в тварин. Також забороняється присутність осіб, які постійно обслуговують тварин, під час проведення болісних для них профілактичних та лікувальних процедур.

Ці вимоги містяться в п. 13.2.56 «Правил охорони праці в тваринництві. Свинарство», п. 13.4.32 «Правил охорони праці в тваринництві. Велика рогата худоба». Крім того, встановлюються вимоги щодо закріплення певних працівників за конкретними тваринами (наприклад робочі коні закріплюються за конюхами та їздовими) чи за певною групою тварин.

При цьому забороняється часта зміна персоналу та навіть зміна зовнішнього вигляду верхнього одягу. З урахуванням особливостей характеру тварин особам, що їх обслуговують, забороняється курити, використовувати різкі пахучі речовини, а скажімо при догляді за бугаями-плідниками - одягати одяг певних кольорів, які можуть роздратувати тварину.

Ці питання врегульовані п. 12.7.3 «Правил охорони праці в птахівництві», п.13.2.2, п. 13.2.57 «Правил охорони праці в тваринництві. Свинарство», п. 9.1 «Правил охорони праці в сільськогосподарському виробництві», п. 13.4.30 «Правил охорони праці в тваринництві. Велика рогата худоба». Нарешті, роботи по обслуговуванню бугаїв-плідників, кнурів і жеребців віднесені до робіт з підвищеною небезпекою, виконання яких потребує спеціального навчання та щорічної перевірки знань з охорони праці (відповідно до Переліку робіт з підвищеною небезпекою, затвердженого наказом Держнаглядохоронпраці від 26 січня 2005 р. № 15).

Як бачимо, виробництво продукції тваринництва в будь-якому разі засноване на контакті людини з тваринами, виключити який повністю неможливо. Відповідно, регламентувати заходи з охорони праці цієї категорії працівників у локальних нормативних актах необхідно обов'язково з врахуванням індивідуальних особливостей як працівників так і тварин, з якими відбувається контакт в процесі трудової діяльності.

Для працівників галузі рослинництва зв'язок людини з об'єктами рослинного світу накладає дещо менший відбиток на процес охорони праці, але все ж таки відношення особи до своєї праці, можливість виконувати обов'язки, в тому числі і щодо дотримання норм техніки безпеки в поєднанні з професійною спроможністю до виконання сільськогосподарської праці є невід'ємним елементом ефективної організації охорони праці на сільськогосподарських підприємствах.

Важливий вплив на процес правового регулювання охорони праці в сільському господарстві має також принцип підвищеної охорони праці окремих категорій сільськогосподарських працівників. Таку засаду правового регулювання охорони праці в сільському господарстві виокремлював у своїх працях Ф.М. Раянов, який пов'язував дію цього принципу з тим, що в сільськогосподарському виробництві посильну трудову участь приймають особи зі зниженою працездатністю: підлітки, жінки, інваліди [14, с. 53].

На нашу думку, цей принцип інституту охорони праці в сільському має місце і сьогодні, але потребує певного уточнення. Насамперед, гарантії щодо праці жінок, молоді та інвалідів надаються в порядку, передбаченому загальним законодавством про працю.

Охорона праці жінок, зайнятих в сільському господарстві, не має кардинальних відмінностей від охорони праці цієї категорії працюючих в інших галузях економіки. Їм надаються додаткові гарантії, які можна поділити на дві групи: до першої входять специфічні вимоги з охорони праці для всіх жінок, передбачені ст.10 Закону України «Про охорону праці» від 14 жовтня 1992 р. та ст. 174 КЗпП України (заборона використання жіночої праці на певних роботах, перелік яких наводиться в наказі Міністерства охорони здоров'я «Про затвердження Переліку важких робіт та робіт із шкідливими і небезпечними умовами праці, на яких забороняється застосування праці жінок» від 29 грудня 1993 р. № 256, та обмеження щодо залучення жінок до підіймання і переміщення речей, маса яких перевищує встановлені для них граничні норми, закріплені в Наказі Міністерства охорони здоров'я «Про затвердження Граничних норм підіймання і переміщення важких речей жінками» від 10 грудня 1993 р. № 241); другу групу складають вимоги щодо охорони праці вагітних жінок та жінок, що мають дітей певного віку, передбачені статтями 176-186 КЗпП України.

Особливості праці жінок у сільському господарстві виокремлюються в переліку сільськогосподарських робіт, на яких їх праця заборонена, а також у Рекомендації Міжнародної організації праці щодо праці жінок у нічний час у сільському господарстві № 13, щодо забезпечення жінкам періоду відпочинку, який відповідає їх фізіологічним потребам і становить щонайменше 9 годин, причому цей період по мірі можливості має бути безперервним.

Галузеві особливості охорони праці інвалідів у сільському господарстві не виокремлюються. Це питання врегульоване загальним законодавством, насамперед ст. 12 Закону України «Про охорону праці» від 14 жовтня 1992 р., ст. 172 КЗпП України та Законом України «Про основи соціальної захищеності інвалідів в Україні» від 21 березня 1991 р.Якщо ж говорити про працю неповнолітніх працівників, то в сільському господарстві вона має притаманні тільки цій галузі особливості. Мова йде про встановлення мінімального 14-річного віку для членів фермерських господарств (відповідно до ст. 3 Закону України «Про фермерське господарство» від 19 червня 2003 p.), не зважаючи на вказівку статті 188 КЗпП України про заборону прийняття на роботу осіб молодше 16 років, та як виняток, за згодою одного з батьків або особи, що їх замінює, працевлаштування осіб, які досягли 15 років.

Враховуючи те, що відповідно до ч. 1 ст. 27 Закону України «Про фермерське господарство» від 19 червня 2003 р. трудові відносини у фермерському господарстві базуються на основі праці його членів, неповнолітні особи не просто допомагають старшим членам сім'ї у виконанні певних робіт у вільний час, а й є рівноправними членами господарства.

Наведені факти свідчать про необхідність посилення заходів з охорони праці для неповнолітніх сільськогосподарських працівників в порівнянні з особами, залученими до роботи в інших сферах господарської діяльності, як на підставі загальних норм законодавства по працю (гл. XIII «Праця молоді» КЗпП України, ст. 11 Закону України «Про охорону праці» від 14 жовтня 1992 p., Наказу Міністерства охорони здоров'я «Про затвердження Граничних норм підіймання і переміщення важких речей неповнолітніми» від 22 березня 1996 р. № 59), так і з врахуванням певних видів робіт в сільському господарстві, на яких заборонено застосування праці неповнолітніх (ДНАОП 0.03-8.07-94 «Перелік важких робіт і робіт із шкідливими і небезпечними умовами праці, на яких забороняється застосування праці неповнолітніх», затверджений наказом МОЗ України від 31 березня 1994 р. № 46), а також відповідної регламентації організації охорони праці локальними нормативними актами з врахуванням спеціалізації того чи іншого сільськогосподарського підприємства.

Підсумовуючи викладене, можна зробити висновки, що інститу- ціональними принципами охорони праці в сільському господарстві є такі принципи: циклічного характеру заходів з охорони праці внаслідок сезонності сільськогосподарської праці; врахування особистісних якостей працівника в процесі його взаємодії з живими організмами (насамперед тваринами) при здійсненні трудової діяльності; підвищеної охорони праці окремих категорій сільськогосподарських працівників. Крім того, враховуючи комплексний характер правового інституту охорони праці в сільському господарстві, до групи інституціональних принципів належать загальні принципи державної політики галузі охорони праці, вміщені в ст. 4 Закону України «Про охорону праці» від 14 жовтня 1992 р.

3.2 комплексні програми при відхиленні умов праці від нормативних показників

Усі підприємства, установи та організації повинні дбати про безпеку праці і піклуватися про здоров'я своїх працівників. До обов'язків роботодавця входить розробка комплексних заходів по охороні праці, які б гарантували безпечні і здорові умови праці на робочому місці. На жаль, сучасний стан організації праці при відсутності наукових та проектно-конструкторських розробок нових технологій, наявності недосконалого обладнання і управлінських рішень щодо безпечних умов праці, не гарантує стовідсоткової безпеки працівникам.

Тому на підприємствах для відшкодування впливу небезпечних і шкідливих чинників виробництва на організм людини застосовується система пільг і компенсацій.

Так, робітники, які працюють в умовах, що не відповідають нормам безпеки і санітарним нормам, користуються пільгами та отримують компенсацію. Сюди належать електро- та газозварювальники, кочегари парових і водонагрівальних котлів, машиністи компресорних станцій та ін. Перелік шкідливих виробництв, професій і посад із шкідливими умовами праці, які мають право на отримання пільг, затверджений Кабінетом Міністрів України, Держкомпраці України і профспілками.

Система пільг і компенсацій доповнює весь комплекс заходів по охороні праці, по забезпеченню безпечних і здорових умов праці на підприємстві. Ця система включає додаткові відпустки, скорочений робочий час і робочі дні, пільгове пенсійне забезпечення, лікувально-профілактичне харчування, певні доплати до заробітної плати. Додаткова відпустка від 6 до 36 днів сприяє зняттю втоми організму внаслідок напруженої розумової і фізичної праці, сприяє виведенню з організму токсичних і шкідливих речовин, відновленню порушених функцій, а також ліквідації несприятливих фізіологічних змін в органах людини.

Скорочення робочого дня всього на одну годину скорочує на один місяць фонд робочого часу на рік, а також тривалість періоду дії несприятливих, шкідливих і небезпечних факторів на робітника, підвищує його годинний заробіток на 16%.

...